Філософія марксизму

12

Реферат на тему

Філософія марксизму

ПЛАН

1. Фундаментальні цінності марксистської філософії.

2. Матеріалізм - стрижень світогляду марксизму.

3. Соціальна філософія Маркса.

4. Використана література.

1. Фундаментальні цінності марксистської філософії.

Марксизм -- ідеологічна течія, яка охоплює філософію, політичну економію і «теорію» революційного перетворення буржуазного су-спільства в соціалістичне і комуністичне (т. з. науковий соціалізм).

Головним завданням цієї ідеологічної доктрини її творці проголосили звільнення робітничого класу (проле-таріату) від експлуатації та побудову вільного від соціально-го гноблення суспільства. В цьому плані вони виступили продовжувачами утопічних соціалістичних теорій (Томас Мор, Томмазо Камшшелла, Клод Сен-Сімон (1760--1825), ІІІирлі. Фур'с (1 772 1 837) та ін.), які зображали щасливе суспільство, побудовано на засадах соціальної рівності та вільної праці. Шлях до побудови такого суспільства Маркс вбачав у знищенні приватної власності, яку вважав осно-вою експлуатації людини людиною (причиною «відчужен-ня» людини). Здійснити це покликаний історією вільний від пут приватної власності пролетаріат. Йому належить під керівництвом партії комуністів здійснити соціаліс-тичну революцію.

Класова боротьба проголошувалася рушійною силою історії, і на цій підставі виправдовувалося насильницьке захоплення влади, встановлення диктатури пролетаріату, яка буде правити суспільством не на основі законів (бур-жуазних за своєю суттю), а на засадах революційної доціль-ності. Насилля, яке у Гегеля стихійно виконувало функ-цію повивальної бабусі історії, перетворене марксизмом на свідому практику окремої організації чи державного апарату, дорого обходилося народу, який спокутувався обі-цяними швидкими плодами. Скрізь, де були спроби втілення цієї доктрини в життя, за нею тягнувся широкий кривавий шлейф.

Філософські погляди Маркса і Енгельса сформувалися під впливом ідей Гегеля і Фейєрбаха. Основні їх філософські праці -- «Рукописи 1844 року», «Капітал» К. Маркса, спільна з Енгельсом «Німецька ідеологія», «Анти-Дюрінг» Енгельса. Системний виклад філософії у них відсутній. її можна реконструювати на основі окремих концепцій та ідей, висловлених у вищезазначених та інших працях. Ці обставини породили різні, іноді протилежні, інтерпретації філософії марксизму.

2. Матеріалізм - стрижень світогляду марксизму.

Філософією марксизму є матеріалізм, або, як його на-зивали в радянському марксизмі, діалектичний та істо-ричний матеріалізм. її творці під впливом Фейєрбаха по-долали ідеалізм Гегеля, але перейняли його діалектику (звідси назва «діалектичний матеріалізм», хоча в їх пра-цях такий термін відсутній). Вони поширили матеріалізм на розуміння історії і суспільних явищ -- створили істо-ричний матеріалізм, або матеріалістичне розуміння істо-рії. Такою є радянська версія філософії марксизму, яка має достатньо підстав, щоб претендувати на істину, оскіль-ки ґрунтується на працях Енгельса і пізнього Маркса.

Дещо інший варіант філософії реконструюють на ос-нові ранніх праць Маркса, в яких вихідною категорією для розуміння людини (суб'єкта) і світу (об'єкта) вважа-ється матеріальна практика (матеріалістично переосмис-лена ідея активності Фіхте -- Гегеля), а для розуміння суспільно-історичного процесу використовується категорія «відчуження» (приватна власність, капітал як «відчу-ження» людини, яке необхідно подолати). Цей варіант ма-рксизму розвивали переважно неомарксисти (Дьйордь Лу-кач (1885--1971) і Франкфуртська школа).

Незважаючи на різні інтерпретації, безперечною за-слугою Маркса можна вважати те, що він підняв на ви-щий щабель матеріалізм. Попередні представники цієї те-чії -- французькі матеріалісти і Фейєрбах -- виходили з природи (матерії) і пояснювали людину (сферу культури) через природу. Така позиція, як відомо, називається на-туралізмом. ІМаркс зробив спробу матеріалістичного тлу-мачення людини не як природної, а як практичної і, отже, культурно-історичної істоти. Взявши практику (пра-цю) за основу відношення людини і світу, він відкрив нові перспективи для матеріалістичного витлумачення проблем історії та культури, особи і свободи, практичної діяльнос-ті й пізнання.

Підхід до практики як до суспільно-історичної діяль-ності, що охоплює і процес пізнання, сприяв новому розу-мінню процесу пізнання. Маркс став розглядати його як суспільне явище, подолавши таким чином робінзонаду попереднього матеріалізму. Слід зазначити, що тлумачення пізнання як суспільного явища у філософії стало панів-ним тільки в XX ст. Щодо цього марксизм значно випере-див свій час.

Слабкістю «практичної філософії» молодого Маркса є загальний характер (абстрактність, неконкретність) понят-тя «практика», недостатня узгодженість категорії «прак-тика» і категорії «матерія» як вихідних при розбудові сис-теми. Не зрозуміло, яка з них є вихідною, а яка похідною. Якщо вихідною є «практика», а матерія -- вторинною, то це суперечить матеріалізму, а якщо вихідною мислиться матерія, то виникає загроза залишитись на натуралістич-них позиціях попереднього матеріалізму (практика втра-чає субстанційний характер).

Маркс і Енгельс ставили собі в заслугу те, що вони матеріалістично переосмислили діалектику Гегеля. Вони проголошували діалектику філософським методом, який всупереч метафізиці розглядає все суще в розвитку, визначає його через протилежні категорії. Однак в марксизмі відсутнє серйозне методологічне обґрунтування філософського знання загалом (його необхідності й можливості) та діалектики як методу зокрема. Марксизм сприйняв діалектику Гегеля, не довівши, чому саме вона є істиною.

Відстутиість власного обґрунтування діалектики особливо яскраво проявилась у поглядах Енгельса, який онто-логізував діалектику, тобто переніс на природу ті законо-мірності, які Гегель вивів стосовно категорій мислення (т. з. «діалектика природи»). Енгельс констатував закони діалектики (перехід кількості в якість, єдність протилежностей, заперечення заперечення), намагаючись довести їх істинність прикладами тогочасного природознавства. Та-ке доведення не є власне доведенням: дискусія емпіриків і раціоналістів засвідчила неможливість виведення уні-версальних філософських істин із фактів.

Прикметно, що Енгельс намагався надати гегелівсь-ким положенням характеру законів -- чітких на зразок природознавства істин. Це свідчить про вплив на нього позитивізму, який поширював на філософію вимоги природознавства. Особливо яскраво несумісність діалектики Гегеля та Енгельса простежується у тлумаченні категорії «суперечність» (протиріччя). Для Гегеля, оскільки в нього філософія досліджує сферу мислення, протиріччя виступає джерелом розвитку. Справді, історія філософії свідчить, що парадокси, апорії, антиномії виникають на основі інтерпре-тації категорій (рух і спокій, конечне і безкінечне, єдине і множина тощо). Перенесення «протиріччя» в природу є абсурдом. У природі є протилежності, а не протиріччя. До речі, Гегель у «Філософії природи» щодо відношення протилежностей в природі не вживає терміну «протиріччя» (суперечність).

Дещо оригінальніший марксизм в іпостасі історично-го матеріалізму (матеріалістичної інтерпретації історії), яка охоплює декілька концепцій, зокрема концепції фі-лософії історії та соціальної філософії.

Згідно з Марксом, життя суспільства ґрунтується на матеріальному виробництві, яке включає продуктивні си-ли (знаряддя праці, кваліфікація робітника) і виробничі відносини (спосіб організації праці, який визначається формами власності на знаряддя виробництва). Історич-ний розвиток суспільства зумовлений розвитком проду-ктивних сил (техніки), що призводять до зміни виробни-чих відносин. Відповідно до форм цих відносин (форм власності) Маркс виокремив кілька універсальних ета-пів в історичному розвитку людства: первісний кому-нізм, рабовласництво, феодалізм, капіталізм і майбутній комунізм (з двома фазами -- соціалістичною і власне комуністичною). В основу цієї концепції, як свідчать ру-кописи Маркса, покладено гегелівську схему -- азійський (в деяких працях Маркс також веде мову про азі-йський спосіб виробництва), античний і германський пе-ріоди в історичному розвитку духу. Маркс дещо розширив її, надавши соціального змісту., Але ця схема хибує на європоцентризм і однолінійність в розумінні історично-го процесу. З неї, зокрема, важко зрозуміти, чому феода-лізм, у якому переважало сільське виробництво, замінив античне рабство, в якому на останньому етапі розвитку домінували ремесла і торгівля. Якщо відкинути цей ас-пект, а також гіпотетичний комунізм, то зі всієї послідов-ності формацій залишається два реальні історичні етапи, які більш-менш адекватно описує марксизм: феодалізм і капіталізм. На переході від першого до другого і вибу-довується модель всієї філософії історії Маркса. У су-часній соціальній філософії ці етапи фіксуються більш універсальною схемою -- як традиційне та індустріаль-не суспільства.

3. Соціальна філософія Маркса.

Стрижнем соціальної філософії Маркса (вчення про суспільство) є концепція базису і надбудови. Базисом (ос-новою, головним чинником) він проголошував економічні відносини; надбудовою -- політичні, правові, релігійні структури, а також ідеологію -- політичні, правові, есте-тичні, моральні, філософські ідеї. Базис, стверджував Маркс, визначає надбудову; зміна базису зумовлює зміну надбудови. Вчення про базис і надбудову справило значний вплив па соціальну теорію наприкінці XIX -- на початку XX ст. Цей вплив, зокрема, помітний у поглядах Макса Вебера, Карла Маннгейма (1893--1947) та інших мислителів. На його основі в XX ст. сформувалася соціологія знання -- концепція, яка досліджує соціальну зумовленість знання, нилив суспільного буття на суспільну свідомість. Соціоло-гія знання відкрила нову перспективу інтерпретації знан-ня завдяки тому, що суб'єкт розширився до суспільства загалом. Однак вченню про базис і надбудову притаманні її обмеження:

Сучасні соціологи сходяться на тому, що ідея бази-су і надбудови більш-менш відповідає стану речей, який склався в буржуазному суспільстві, коли економіка була нирішальним фактором суспільного життя. У добуржуаз-них суспільствах вона не відігравала такої ролі.

М. Вебер в «Протестантській етиці» переконливо донів, що моральні цінності можуть мати вирішальний пилим на розпиток економіки. Отже, мова повинна йти про взаємовплив. (Зокрема, те, що України інтегрується н ринкову систему повільніше від крапі Ііалгіі, зумовлено поширенням у Балтії протестан-тизму і католицизму -- релігій, які більше пристосовані до ринкової економіки).

Твердження про залежність ідей від економічних нідносин справедливе передусім щодо політичної ідеоло-гії. Щодо правових, моральних, релігійних і естетичних ідей, то узалежнення їх від економіки чи класів (інтер-претація їх як ідеологій) є дискусійним. Чиєю ідеологією є християнська мораль -- рабовласницького, феодально-го чи буржуазного суспільства? Чи, можливо, вона міс-тить вічні загальнолюдські цінності?

Зрозуміло, що інтерпретація правових, моральних, ре-лігійних і естетичних цінностей як ідеологічних утворень релятивізує їх, тобто перетворює їх на щось відносне, не-стійке. Така інтерпретація не може не позначитись на ду-ховному укоріненні людини в життя. Ф. Енгельс наприкінці життя відчув хибність такої інтерпретації співвідношення економіки й інших сфер суспільного життя і за-пропонував дещо інше формулювання: економіка мовби тільки в остаточному результаті й тільки на великих від-різках історії є домінуючою; при цьому слід враховувати і зворотний вплив на неї інших факторів. У цій інтерпрета-ції проступило те, що було приховано із самого початку: базис і надбудова -- дуже загальна модель, яка малопро-дуктивна при аналізі конкретного суспільства.

Г

Маркс, услід за Фейєрбахом, констатував відчуження людини в сучасному йому суспільстві, але це відчуження він трактував універсальніше, ніж творець антропологіч-ної філософії. На його думку, релігійне (ідеологічне вза-галі) відчуження основане на приватній власності, яка є джерелом відчуження. Подолання приватної власності зумовлює, на його думку, падіння всіх інших форм відчу-ження. Він не бачив того, що людина як особа може реалі-зуватися лише за умов приватної власності й права. Цим породжене його негативне ставлення до громадянського суспільства. Щодо цього марксизм є спадкоємцем німець-кої класичної філософії, яка (за винятком Канта), на від-міну від Просвітництва, фактично віддала особу (одиничне, окреме) під владу тотального (духу), суспільного цілого. Маркс не помічав того, що відчужені форми, подібно до облаштунків рицаря, є чужими для тіла, але водночас і за-хищають його.

Поняття «відчуження» має сенс за антропологічної інтерпретації людини, інтерпретації, по-дібної до фейєрбахівської, коли людина мислиться як іс-тота з певними усталеними рисами. До такого розуміння людини Маркс і схилявся в «Рукописах 1844». Однак май-же одночасно в «Тезах про Фейєрбаха» він проголошує, що така родова сутність людини не існує, що сутність лю-дини -- це сукупність суспільних відносин, тобто яке сус-пільство, така і людина. Але якщо така усталена сутність не існує, то немає сенсу і поняття «відчуження»: людина, сформована в будь-якому суспільстві, буде почувати себе відповідною відносинам цього суспільства. Характерно, що цієї суперечності антропологічного і соціального підходів до людини сам марксизм так і не помітив. Це породило спробу поєднати концепцію відчуження і заперечення ан-тропологічного підходу до людини.

Не знайшла однозначного вирішення в соціальній тео-рії Маркса і проблема співвідношення одиничного (особи, людини) і загального (соціального цілого, інституцій). З одного боку, Маркс ніби йде від людини до конститую-вання соціального цілого. Про це свідчить твердження, що люди творять історію. Історія, соціальне ціле постають як похідні від діяльності людей. Однак, з іншого боку, іс-торія для Маркса -- це природно-історичний процес, який твориться розвитком економіки. І окремі люди постають у ньому як функція від соціального цілого. Тут задіяний інший методологічний принцип -- від суспільного цілого до людини.

Суперечність цих методологічних підходів залишилась не виявленою і в цьому не можна звинувачувати Маркса, оскільки на той час обидва підходи в соціальній теорії тільки започатковувалися. Інша річ, що сучасні прихильники Маркса не бачать цієї непослідовності, яка очевидна в світлі сучасних соціальних теорій.

Філософія Маркса загалом вкладається в контури традиції німецької класичної філософії. Однак в одному аспекті вона виходить за них і постає як некласична філосо-фія. Це стосується інтерпретації філософії як ідеології. За всієї невизначеності цього терміна в Маркса головний зміст його полягає в тому, що ідеологія приховує, завуа-льовує справжні соціальні інтереси, що вона є відображенням СОЦІАЛЬНОГО буття. Отже, вона є ірраціональним, не до кіпця «прозорим творінням».

Під таким кутом зору філософія постає не просто як творіння одного розуму, адресоване іншому розуму, а на-самперед як вияв певних соціальних інтересів і суспіль-них відносин. Незважаючи на загрозу вульгарного соціо-логізму, можливого за такої соціологічної інтерпретації філософських ідей, слід відзначити її плідність, на чому і вибудовується соціологія знання. У цьому тлумаченні фі-лософських ідей крізь призму феноменів, які виходять за межі самої філософії (соціальне буття у Маркса, підсвідо-ме у Фрейда, воля у Ніцше тощо), полягає одна з принципо-вих відмінностей класичної та некласичної філософій. У тлумаченні філософії як ідеології Маркс пориває з класич-ною традицією в розумінні філософії.

Німецька класична філософія, за винятком Канта, осми-слювала людину (її свідомість, пізнання) в лоні культури та історії. Вона схилялася до ідеї домінування тотальності (цілого, загального) над одиничним (особою, окремою лю-диною). Піднявши ідеї творчості, діяльності, свободи, вона

приписала їх цілому -- духові, суспільству, а не окремій людині. У цьому сенсі вона була антитезою Просвітництву, яке виходило від окремої людини як особи, хоча люди-ну воно розглядало на тлі природи (звідси концепція «при-родних прав» та ін.). Подальший розвиток філософії по-лягав у подоланні цих крайніх позицій -- осмисленні людиною себе як особи в лоні культури, тобто в подоланні позиції натуралізму, з одного боку, і тотальності Гегеля та Маркса -- з іншого.

Література

1. Гайденко П. П. Философия Фихте и современность. -- М., 1979. Гегель Г.-В.-Ф. Соч.: в 14 т. -- М., 1929--1959.

2. Гульїга А. В. Немецкая классическая философия. -- М., 1986. Кант И. Соч.: в 6 т. -- М., 1963--1966.

3. Лазарев В. В. Философия раннего и позднего Шеллинга. -- М., 1990.

4. Маркс К. Критика Готської програми // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. -- Т. 42. Ойзерман Т. И. Зтикотеология Канта и ее современное значение // Воп-росьі философии. -- 1997. -- № 3.