Формування культури поведінки у молодших школярів

Саме заняття повинне бути цікавим і святковим. Добре, якщо діти з нетерпінням чекають його. Святковість зв'язана з тим, що до заняття діти готують різні виступи, обговорюють події класного життя, грають, запрошують батьків, показують, що вони вміють робити. Звичайно.заняття починається бесідою вчителя, що називає тему заняття, ставить перед дітьми питання. Наприкінці заняття вчитель точно формулює правила поведінки. Краще, якщо в складанні правила беруть участь самі хлопці, не треба боятися дитячих формулювань, як би незграбні вони ні були. У цьому випадку правило як би придумане самими дітьми і доцільність його особливо очевидна. Непогано, коли правила оформлені у виді плаката. Найчастіше заняття будується так, що чергується бесіда, показ, гра, інсценівка. Заняття проводиться один чи два рази у чверть. Воно продовжується 45 хвилин.

Як би не було змістовне і цікаве заняття, як би добре не виступали на ньому діти, як би точно вони не сформулювали всі правила -- основна робота з нагромадження досвіду правильного поведінки проходить у повсякденному житті молодших школярів; на уроках, під час змін, у роздягальні, по дорозі додому, під час відвідувань театру, кіно, на прогулянках, екскурсіях, у спілкуванні один з одним і дорослими. Тому увага вчителя спрямована на таку організацію життя дітей, що давала би можливість для вправляння їх у правильному поводженні. Якщо учні добре знають, які вимоги до них пред'являються, кожний з них науковий, як випливає поводитися в тім чи іншому випадку, то контроль за поведінкою йде з боку не тільки вчителя, але і дитячого колективу.

До виховання культури поведінки школярів важливо залучати батьків, які повинні спрямовувати свої зусилля на закріплення дітьми набутих у школі етичних умінь і навичок, насамперед у сфері спілкування і взаємин з рідними, на організацію праці і відпочинку, виконання режиму дня, додержання особистої гігієни.

Потреба оволодівати навичками культурної поведінки виникає у дітей під впливом цікавих для них форм організації навчання, введення в практичні заняття елементів гри і театралізації. Так, наочніше і дохідливіше показати зразки позитивних або негативних дій можна за допомогою інсценівок оповідань, віршів і казок.

Ефективним засобом закріплення набутих етичних умінь і навичок є сюжетно-рольова гра. Вона відрізняється від інсценівки насамперед відсутністю готового сценарію, опису дій і вчинків героїв. Учасникам гри пропонується ситуація, яка потребує від них відповідно до обраної ролі (гостя, господаря, пасажира, покупця) самостійно обрати способи поведінки та будувати взаємини з партнерами по грі на основі засвоєних правил етикету.

Ситуації для гри можуть бути простими, коли учні повинні відтворити лише окремі, елементарні навички культурної поведінки. Це так звані рольові ігри - ілюстрації конкретних правил етикету. Наведу приклад.

Біля дверей школи - хлопчик і дівчинка (або вчитель та учень). Завдання: показати, як правильно пройти у двері (або як за цих же умов зайти в трамвай чи автобус і вийти із нього). Можна запропонувати вихованцям продемонструвати поводження в таких, наприклад, ситуаціях: Як знайомлять друзів зі своїми батьками або хлопця й дівчинку? Як ввічливо звернутися до вчителя (товариша), коли він у цей час розмовляє з іншою людиною? Знання правил етикету підказує учням вибір відповідної поведінки в заданій ситуації. Ці модельовані ситуації повинні бути максимально конкретними, наближеними до реальних, типовими, бо штучність, надуманість їх викликає у школярів скептичне ставлення, що знижує ефективність виховної роботи. Сюжетно-рольові ігри доцільно проводити в класі або з класними паралелями у формі конкурсів, залучаючи максимальну кількість учасників. Так, щоб краще закріпити у вихованців навички культурної поведінки за столом, додержання правил гостинності, можна організувати в класі святкове чаювання, приурочивши його, наприклад, до днів народження кількох учнів. Готуючись до такого свята, учні вправляються в умінні підібрати, виготовити подарунки власними руками (малюнок, сувенір з підручного матеріалу), скласти вірш тощо. Така організація гри не тільки створює умови для тренування культурних навичок, а й викликає радісні переживання, сприяє емоційному засвоєнню правил ввічливості.

Важливий засіб виховання культурних звичок школярів у процесі суспільно корисної роботи - доручення. Воно конкретизує обов'язки перед колективом, збагачує індивідуальний моральний досвід, спонукає вихованців до прояву кращих моральних якостей - відповідальності, колективізму, взаємодопомоги, чуйності. Важливо, щоб молодші школярі чітко розуміли, в чому конкретно полягає завдання, що і коли їм належить зробити, перед ким звітувати.

Практика показує, що в школах не завжди додержуються цих важливих педагогічних вимог до організації громадських обов'язків учнів. Часто доручення учням дає вчитель, а не класний колектив і звітують вони про виконання завдання також перед педагогом.

Неодмінна умова впливу суспільно корисної діяльності на формування моральних звичок - систематичність виконання учнями доручень, охоплення максимальної кількості учнів. При цьому кожне доручення має приваблювати школярів своєю суспільною значущістю, давати простір для самоствердження в колективі, розширювати досвід суспільно корисної роботи.

Педагогічно виправдана у формуванні моральних звичок зміна рольових позицій, коли діти можуть набути досвіду і керівника, і виконавця. Психологічні дослідження свідчать, що перебування школяра протягом тривалого часу лише в статусі організатора або, навпаки, підлеглого в цілому негативно позначається на розвитку моральних якостей, приводить у першому випадку до розвитку егоїзму, зарозумілості, в другому - до пасивності, індиферентності.

Важливий метод вироблення стійкої моральної поведінки - змагання. Розумне внесення елементів змагання в різні форми громадської діяльності сприяє свідомому додержанню учня норм і правил поведінки. Зокрема, етична освіта школи ефективна лише тоді, коли тісно пов'язана з практичними формами роботи у колективі, з педагогічно доцільною організацією життєдіяльності дітей. Роз'яснюючи етичні норми в бесіді чи розповіді, вчитель допомагає дітям осмислити наявний у них досвід повсякденного спілкування, усвідомити моральні основи, на яких ґрунтується культура поведінки. Під час обговорення конкретних ситуацій з життя, літератури учні вчаться орієнтуватися в мотивах людських вчинків, уточнюють моральні оцінки і судження. Уміле застосування вчителем методів словесного переконування має створювати певні передумови для підвищення дієво-практичних форм роботи. У свою чергу, набутий досвід поведінки збагачує і поглиблює знання школярів. Сприяє формуванню їхньої моральної свідомості.

Виходячи з того, що виховання культури поведінки передбачає цілеспрямовану систематичну роботу педагогічного колективу по ознайомленню школярів з правилами поведінки, пристойності, етикету, формуванню у них відповідних навичок і звичок, воно може успішно здійснюватися лише за умови вмілого поєднання методів різних груп та різноманітних форм педагогічного впливу на учнів.

Розділ 2. Шляхи формування культури поведінки у молодших школярів

2.1 Роль сім'ї у вихованні культурних навичок

Дуже помиляються ті батьки, які думають, що справжнє культурне виховання є обов'язком школи та суспільства, а сім'я в цій галузі нічого зробити не може.

Доводиться іноді спостерігати такі сім'ї, які велику увагу приділяють харчуванню дитини, її одягові, іграм і водночас переконані, що до школи дитина повинна нагулятися, набрати сил і здоров'я, а в школі вона вже доторкнеться до культури.

А насправді сім'я не тільки зобов'язана якнайраніше почати культурне виховання, але й має для цього в своєму разпорядженпі великі можливості, які й повинна використати якнайкраще.

Культурне виховання в сім'ї -- справа дуже неважка, але це справедливо лише в тому разі, коли батьки не думають, що культура потрібна тільки для дитини, що виховання культурних навичок є тільки педагогічний їх обов'язок. У-тій сім'ї, де самі батьки не читають газет, книжок, не бувають у театрі або в кіно, не цікавляться виставками, музеями, зрозуміло, дуже важко культурно виховувати дитину. В цьому випадку, хоч би як батьки намагалися, в їх намаганнях буде багато нещирого й штучного, дитина відразу це побачить і відразу зрозуміє, що це не така вже й важлива справа.

І, навпаки, в тій сім'ї, в якій самі батькп живуть активнії культурним житям, де газета й книга є необхідною річчю в побуті, де питання театру та кіно зачіпає всіх за живе, там культурне виховання здійснюватиметься навіть тоді, коли батьки начебто и не думають про нього. Звідси, звичайно, не слід робити висновок, що виховання культурних звичок може йти самопливом, що це -- найкраща форма роботи. Самоплив і в цій справі, як і в усякій іншій, може завдати великої шкоди, знизить якість виховання, яа-, лишить багато неясностей і помилок. Якраз самоплив буває причиною такого стану, коли батьки починають розводитп руками й питати себе: звідки це взялося?

Звідки в хлопчика або в дівчинки такі думки, такі звички? Культурне виховання буде тільки в тому разі корисне, коли воно організоване свідомо, супроводиться певним планом, правильним методом та контролем. Культурне виховання дитини повинно починатися дуже рано, коли дитині ще дуже далеко до грамотності, коли вона щойно навчилася добре бачити, чути п сяк-так говорити.

Добре розказана казка -- це вже початок культурного виховання. Було б дуже бажано, щоб па книжковій полиці кожної сім'ї був збірник казок. Останнім часом вийшло багато хорошпх збірників. Для розповідання малим дітям багато казок треба, звичайно, скорочувати, змінювати мову, доводити казку до повної зрозумілості. Можливо, і батьки знають казки, які воші чули ще замолоду.ибір казки має велике значення. Насамперед треба відкинутії ті казки, в яких говоряться про нечисту силу, про чорта, про' бабу-ягу, про лісовика, водяника, русалку. Такі казки можна запропонувати дітям тільки старшого віку, коли вони вже добре озброєні проти стародавньої темної вигадки. Це озброєння дасть можливість їм побачити в казці тільки художню випадку, що приховує за образами різних потвор взагалі щось вороже н недобре щодо людини. В.молодшому ж віці образи представників нечистої сили можуть спрішматяся дитиною як реальні образи, можуть спрямувати уяву дитини в бік похмурої та лякаючої містики.

Найкращими казками для малюків завжди будуть казка про тварин. У російській казковій скарбниці цих казок дуже багато, і вони дуже хороші. У міру зростання дитини можна переходити до казок про людські відносини. Багато є цікавих повістей про Іванушку-дурачка, але з них слід вибирані такі, де не випинається людська дурість, а Іванушка називається дурником іронічно. До цієї серії слід віднести чудову казку Єршова «Горбоконик». Серйознішими казками є ті, в яких уже зображається боротьба між багатими і бідними, де вже відображена класова боротьба. Щодо цих казок ми радимо батькам також деяку обережність: не треба розповідати казок страшних, що описують загибель хороших людеіі або дітей. Взагалі слід сказати, що краще брати таку казку, яка викликає енергію, певність у своїх силах, оптимістичний погляд на життя, надію на перемогу. Симпатія до пригноблених не повинна супроводитись уявленням про їх приреченість, останній відчай. Картини сумні, що говорять про жахливі форми насильства та експлуатації, можна показати дітям тільки старшого віку.

Дуже важливе значення для розвитку дитячої уяви й широких уявлень про життя має розгляд ілюстрацій. Для цього не обов'язково брати дитячі журнали, можна скористатися першою-лішпою репродукцією картини або гравюрою, або фотографією, якщо вони своїм змістом підходять. Звичайно, розглядаючи такі картинки, діти багато питають, цікавляться подробицями, залежностями, причинами. На ці питання завжди слід відповідати в такій формі, яка доступна розумінню дитини. Якщо при цьому ставиться запитання, на яке справді не можна відповісти, то слід так і сказати: ти ще не зрозумієш, підростеш -- узнаєш. Подібні відповіді нітрохи не шкідливі, вони привчають дитину, навіть коли вона ставить запігтаяня, зважати на свої сили і обіцяють їй цікаве й серйозне майбутнє. Малюнки для такого розгляду можна знайти в першому- ліпшому журналі-двотижневику і в такпх журналах, як «Смена», «Огонек» тощо.

У молодшому віці можна допустити відвідування дітьми театру й кіно тільки у виняткових випадках і на спеціальні п'єси, для таких дітей призначені. Взагалі ж кажучи, найкраще в цей час утриматися від театру та кіно, бо кількість придатних для дітей п'єс дуже нездатна. Наприклад, п'єса символіста Магерліпка «Синій птах» не потрібна малим дітям. Очевидно, батьки вважають: раз написано, що «Синій птах»--казка, треба показати її дітям. А насправді ця п'єса зовсім недоступна для дітей молодшого віку, а в деяких місцях і для дітей середнього віку. В п'єсі -- складна і напружена символіка, ускладнені характери речей і тварин, багато надуманих і неприродних образів («Страхіття»),

Значний переломний момент у роботі сім'ї над вихованням культурних навичок настає під час навчання грамоти. Звичайно цей перелом відбувається вже в умовах дитячого колективу, в школі. Цей момент має велике значення в жптті дитини. Дитина береться до книжки й друкованого слова, іноді береться неохоче, насилу перемагаючи ті технічні труднощі, які ставить перед нею буква й самий процес читання. РІе треба силувати дітей у цій першій роботі над письменністю, але не слід і поблажливо' ставитись до певних лінощів, що виникають у боротьбі з труднощаліи.

Книжки треба купувати найдоступніші, надруковані великим шрифтом, з великою кількістю ілюстрацій. Якщо навіть дитина ще не може прочитати їх, то вони у всякому разі викликають у неї інтерес до читання та бажання перебороти труднощі грамоти.

З навчання грамоти починається другий період дитинства -- період, присвячений навчанню й набуванню знань. У цей час школа в житті дитини займає найважливіше місце, але це зовсім не значить, що батьки можуть забути про свої обов'язки й покласгл-ся тільки на школу. Якраз батьківська культробота та загальний культурний тон у сім'ї мають величезне значення для шкільної роботи дитини, для якості та енергії її навчання, для налагодження правильних стосунків з учителями, товаряіпазш і всією шкільною організацією. Саме в цей час набувають великого значення газета, книга, театр, кіно, музей, виставки та інші форліл культурного виховання. Перейдемо до розгляду кожного з цих установлень зокрема.

Газета. Коли дитина ще неписьменна, коли вона можр тільки слухати прочитане, газета вже повинна посісти тривке місце серед її вражень. Сім'я повинна передплачувати одну -з газет. Читати газету не слід на віддалі від дитини, батьки не повинні переглядати газету тільки для себе. У кожній газеті знайдеться матеріал, ЯКИЙ можна прочитати вголос і поговорити про яього, якщо не спеціально для дитини, то обов'язково прп ній. Буде навіть краще, якщо ви з приводу прочитаного будете говорити а таким виглядом, наче й не думаєте спеціально про ддтпну. Вона однаково вас слухатпме і тим уважніше, чим менш штучно будете ви поводитися. В кожній газеті ви знайдете такий матеріал: лгіжнародні події, демонстрація трудящих під час свят, прикордонні епізоди, стахановські досягнення, героїчні й мужні вчинки окремих людей, будівництво та прикрашення міст, нові закони.

Далі, з розвитком дитини і особливо з того часу, як вона вже й сама навчилася читати, газета повинна набувати чимраз більшого значення. Треба при цьому дбати, щоб дитина й сама читала газету, щоб газета стала необхідним елементом її побуту. Але обов'язкове й сімейне обговорення прочитаного або принаймні розмова з приводу нього. Ніколи з цього обговорення не слід робити формальності, присвячувати йому певні години, тим більше не слід присвячувати йому багато часу. Під час такої розмови батьки не повинні добирати спеціального повчального тону. Обговорення пропитаного повинно мати характер вільної бесіди, і буде краще, коли така бесіда виникне наче несподівано з приводу тої чи іншої домашньої справи або сказаного ким-вебудь слова. Якщо таких хороших приводів не знайдеться, можна просто спитати, що сьогодні є цікавого в газетах.

У старшому віці газета має бути вже цілком звичною і неодмінною ознакою радянської культурності, активного і жвавого, близького і гарячого інтересу хлопчика чи дівчинки до життя їх батьківщини.

Книга. Знайомство з книгою також повинно починатися з читання вголос. І надалі, хоч би як добре була грамотна дитина, чп-тпння вголос має бути однпм з яайшярших заходів у сім'ї. Дуже бажано, щоб таке читання стало звичайним і постійним святом серед робочих буднів. При цьому, якщо спочатку читцями виступають батька, то надалі цю роботу слід передати дітям. Але як спочатку, так і потім дуже корисно, якщо таке читання відбувається не спеціально для слухач а-дитини, а в оточенні сім'ї, з розрахунком на те, що воно викличе й колективний відгук, і обмін думками. Тільки з допомогою такого колективного читання можна спрямувати читацькі смаки дитини і виробити в неї звичку критично ставитись до прочитаного.

Незалежно від читання вголос треба поступово прищеплювати дитині й охоту самій посидіти за книжкою. Самостійне читання дитини спрямовується переважно школою, особливо в старшому віці, але і; батьки.можуть дати багато користі, якщо не залишать цього читання без своєї уваги. Ця увага повинна полягати ось у чому:

а)слід контролювати самий добір літератури, бо ще й тепер доводиться спостерігати, як наші діти тримають у руках книжки, що невідомо звідки прийшлп;

б)батьки повинні знати, як дитина читає книжку; особливо треба боятися безглуздого ковтання сторінки за сторінкою, безвольного стеження тільки за зовнішньою цікавістю книжки, за тим, що називається фабулою;

в)нарешті, слід привчати дитину- бережливо ставитися до книжки. Багато батьків занадто скромні з своєму ставленні до кнпжкгг. Воші вважають, що для цього треба спеціально вчитися, бути спеціалістом-книжником. Це не так. Як показав досвід вивчення нашого радянського читача, наші люди вміють чудово розбиратися в книзі, дуже часто анітрохи не гірше від присяжних критиків. В усякому разі з усіх питань, що стосуються книжок, можна дістати консультацію вчителя або бібліотекаря, і в такій консультації ніхто ніколи не відмовить.

Кіно. У наші часи кіно в наймогутнішим фактором виховання не тільки дітей, але й дорослих. У Радянському Союзі кожний кінофільм створюється виключно в державних кіностудіях¹, і навіть у випадку найбільшої художньої невдачі не може завдати великої шкоди для слухача-дитпни. Переважно наші кінофільми є чудовим і високохудожнім виховним засобом. А проте це зовсім не значить, що кіно можна запропонувати дітям у необмеженій кількості і без контролю.

Насамперед батьки повниш звернути увагу на саме ставлення дитини до кіно. Доводиться іноді бачити, як кіпо стає головним змістом жпття дитини, коли вона через кіно забуває про інші свої обов'язки, про шкільну роботу, не проминав жодної картини, на кіно витрачає всі свої кишенькові гроші і нааіть гроші, які крадькома бере в сім'ї". Звичайно в такому випадку можна спостерігати її інші несимпатичні сторони такого захоплення. Дитина звикає до пасивного задоволення, яке часто по йде далі простого безвольного зорового враження: вона «дивиться» і тільки; художні враження в неї пробігають поверхово, не зачіпаючи особистості, не викликаючи думок, не висуваючи перед нею ніяких питань. Користь від такого відвідування кіло дуже незначна, а іноді вона обертається на велику шкоду. ТоіМу треба, щоб батьки і щодо кіно виявляли спрямовуючу увагу і постійне керівництво дитиною.

Ми рекомендуємо дозволяти дитині бувати в кіно не більше двох разів на місяць. Бажано, щоб діти до 14--15 років відвідували кінотеатр разом з батьками або із старшими братами чіг сестрами. Це потрібно пе стільки для контролю поведінки, скільки для того ж, для чого ми радили спільне читання. Кожен кінофільм повинен хоч на кілька хвилин стати предметом обговорення й висловлювання в сім'ї, батьки повинні добиватися, щоб і дитина висловила про нього свою дужку, розповіла, що їй сподобалось, що не сподобалось, що справило сильне враження. Якщо при цьому батьки побачать, що дитину захоплюють тільки зовнішні події, цікавіш сюжет, історія пригод того чи іншого героя, то ЕОНИ повинні одннм-двома запитаннями навести її на глибші й важливіші сторони кінофільму. Іноді навіть не треба ставити дитині ніяких запитань, а треба тільки при ній висловити свою думку. Певною мірою батьки повпнні іі вибирати, на який фільм більш бажано послати дитину. Майже завжди можна зустріти людину, яка вже проглянула картину і може дещо про пеї розповісти. Деяких картин слід уникати вже тому, що вони важкі тематично, дитина в них не розбереться, в інших подається така тема, яка може викликати: неправильні реакції, занадто рано для дитини подасться тема любові або медична тема. Зрозуміло вибираючи кінофільм,- треба брати до уваги і стан дитини, її. роботу в школі, її поведінку. В дуже рідких випадках можна відкласти відвідування кіно, якщо дитина погано поводилася або регулярно не виконує шкільних робіт. Але дуже часто буває, що якраз перегляд гарного кінофільму допомагає дитині відновити правильне ставлення до школи й до роботи.

Театр. Усе, сказане про кіно, можна віднести й до театру. Але театр далеко частіше подає теми, непосильні і для інтелекту, і для почуття дитини. Такі спектаклі, як «Отелло» або «Анна Каретна», слід визнати абсолютно протипоказаними для середнього віку. З великого обережністю треба рекомендувати й відвідування дітьми деяких балетів. У нашому суспільстві цього досягають насамперед забороною дітям входити в театри на вечірні спектаклі до певного віку.

Питання вибору театральної п'єси не становить труднощів, бо в нас у багатьох містах є спеціальні театри для дітей та спеціальний репертуар. Відвідування цих театрів -- явище дуже бажане. П'єса в театрі вимагає від дитини серйознішого і тривалішого напруження уваги, з цього погляду театр далеко складніший, ніж кіно. Уже те, що він подає п'єсу з перервами (антрактами), викликає уважніше ставлення глядача до деталей теми, підтримує в ньому актпвшгятш аналіз. На відвідування театру йде цілий пе-чір, певною мірою ие подія в житті дитини. Цим батьки особливо повинні скористатися. Ще більше, ніж кінофільм, театральна п'єса повинна сулрово-днтшь обговоренням та обміном думок у сім'ї.

Музеї та виставки. Майже в кожному місті в нас є якші-яебудь музей або галерея. В деяких містах дуже багато музеїв, але батьки рідко користуються ними. А тим часом музей, виставки, галерея -- дуже важливий виховний засіб. Вони вимагають від дитини серйозної уваги, розважальний момент у них дуже незначний, вони організовують роботу дитячого інтелекту й викликають сильніші та глибші почуття. Треба тільки старатися, щоб огляд музею не перетворився на такий самий «перегляд*, від якого ми застерігали, коли говорили про кіпо. Тому ніколи не слід великі музеї оглядати за один раз. Третьяковськін галереї треба обов'язково присвятити кілька дніз. Музей революції також слід оглядати протягом двох-трьох днів.

Інші формп культурного виховання. Ми згадали тільки головні форми культурного виховання, причому ті, що організовуються Радянською державою. Батькам не треба нічого придумувати в цих галузях, вони повинні тільки якнайкраще ви-корнстатл всі культурні! блага нашої країни.

Якщо батьки цілком використають газету, книгу, кіно, театр і музей, то вони дуже багато зроблять для своїх дітей і щодо знання, і щодо виховання характеру.Але багато що батьки можуть добавити. Форми культурного виховання в сім'ї далеко різноманітніші, ніж здається на перший погляд. Візьміть звичайніш вихідний день, зимовий або літній. Прогулянка йа місто, ознайомлення з природою, з містом, із селом, з людьми, з.такими чудовими темами, як реконструкція міст, як житлобудівництво, як прокладання шляхів, як будівництво заводів, усе це чудові теми для наповнення ними дня відпочинку. Зрозуміло, не слід перетворювати ці теми в спеціальні лекції або доповіді. Прогулянка так і повинна залишитися прогулянкою, вона має бути відпочинком насамперед, не треба силувати увагу дитини та змушувати її вислухувати ваші повчання. Але під час таких прогулянок увага дитини спиняється мимохіть на тому, що вона бачить, і кілька ваших слів, що підкріплюватимуть її враження, навіть слів жартівливих, яка-небудь розповідь, в якій є паралель з минулим, навіть розповідь, смішна,--* зроблять непомітно своє велике діло.

Усіма способами сім'я повинна підтримувати інтерес до спорту. Але треба стежити, щоб цей інтерес не став інтересом спостері-гача-уболівальннка. Якщо ваш син з запалом рветься на всі футбольні матчі, знає імзна всіх рекордсменів та цифрові вира.ш всіх рекордів, а сам не бере участі в жодному фізкультурному гуртку, не катається на ковзапах, не бігає на лижах, не знає, що таке волейбол, -- користь від такого інтересу до спорту дуже мала, а часто буває і шкода. Так само мало рації в інтересі до шахів, якщо ваша дитина в шахті не грає. Кожна сім'я повинна прагнути до того, щоб її дітп були спортсменами не тільки за інтересом, але й у своєму власному досвіді. Звичайно, з цього погляду найкраще, якщо й самі батьки беруть участь у спорті. Щодо літніх батьків, то ця вимога, може, вже запізніла, але молоді батьки мають цілковиту змогу втягнутися в таті чи інший вид спорту, і в такому разі спортивний шлях їх дітей буде далеко краще обладнаний.

Тут доречно сказати кілька слів про те, що коли наші батьки віддають певну данину спортові, то наші матері дуже рідко цікавляться ним, а тим часом для молодих матерів спорт.-- дуже корисна справа. Так само й наші дівчата далеко менше втягнуті в спорт, ніж хлопці.

Крім прогулянок і спорту, в сім'ї можливі такі форми культурного виховання: влаштування домашніх спектаклів, випуск стінгазети, ведення щоденників, організація листування з друзями, участь дітей у політичних кампаніях, участь дітей в упорядкуванні будинку, організація дітей у дворі, зустрічей, ігор, прогулянок тощо.

В усіх видах, домашнього культурного виховання треба розрізняти не тільки зміст його, але й форми. В кожній роботі треба добиватися якнайбільшої активності дітей, треба виховувати не тільки вміння дивитися й слухати, але й уміння бажати, хотіти, добиватися, прагнути перемоги, переборювати перешкоди, втягані товаришів і молодших дітей. Водночас такий активний метод мавсупроводжуватися увагою до товаришів, відсутністю найменшої чванливості, хвастощів.

Дуже часто буває, що перший успіх, у тій чи іншій роботі викликає в дитини перебільшене уявлення про свої сили, зневагу до інших, звичку до швидких перемог. Надалі це може вилитися в невміння переборювати тривалі перешкоди. Тому завжди добре, якщо батьки намалюють перед дитиною план найближчого майбутнього, якщо вони зацікавлять її цим планом і стежитимуть за його виконанням. У такий план можна поставити її читання книг та газет, і відвідування кіно, театрів, музеїв та ін.

ІЗ усякому разі батьки повинні стежити уважно за тим, щоб у практиці культурного виховання не починали переважати тільки інтереси розваги, марнування часу. Звичайно, кожна культурна справа повинна давати й радість. Уміння поєднати цю радість з великою виховною користю і повинно бути головним умінням батьків. У цій справі від батьків вимагається певна винахідливість, своїми якостями зовсім не важка. Навіть у читання газет можна внести багато нового й цікавого для дитини. Можна, наприклад, заохотити її робити вирізки з певних питань, можна навчити її зробити домашню карту Іспанії з позначенням фронту. У старшому віці можна взятися за складання альбомів з монтуванням газетних вирізок і малюнків з журналів на ту чи іншу тему.

З допомогою найрізноманітніших методів культурну роботу в сім'ї можна зробити дуже цікавою і важливою, такою, що матиме велике значення для виховання. Але доконче й завжди потрібно, щоб за всякою культурною темою, за всякою справою і батьки, і дитина бачили народ. Дитина дедалі більше повинна почувати себе громадянином нашої країни, повинна бачити героїчні подвиги наших людей, повинна бачити її ворогів, повинна знати, кому вона разом з іншими завдячує своїм свідомим культурним життям.

2.2 Педагогічні умови формування культури поведінки у молодших школярів

Процес формування культури поведінки повинен приваблювати дітей своєю змістовністю та емоційністю, викликати інтерес і активність, заохочувати до аналізу своїх позитивних якостей та недоліків - тільки тоді він набуде дійового характеру в плані морального розвитку.

Моральне виховання має органічно поєднуватися з ідейно-політичним і трудовим вихованням з розумовим, фізичним і естетичним розвитком особистості. Але існують певні педагогічні умови, без дотримання яких неможливе формування культури поведінки молодшого школяра.

Узгодженість позаурочної виховної роботи з моральним вихованням у процесі учбових занять - одна з умов систематичного і цілеспрямованого виховання. Знання та практичні вміння з основ наук у поєднанні з демократичними переконаннями і моральністю спонукають учнів до більш активних дій, до підкорення своїх дій і вчинків цілям суспільства.

Другою необхідною умовою є взаємодія всіх вчителів, що працюють в класі, громадських організацій, батьків.

Робота з виховання культури поведінки проходить успішно, якщо в ній беруть участь усі вчителі початкових класів. Зусилля одного вчителя, що веде роботу тільки у своєму класі, не можуть дати стійкого позитивного результату. Діти, виходячи за стіни своєї класної кімнати, будуть постійно зустрічатися з іншими школярами, від яких не вимагають виконання необхідних правил культурного поведінки. Важко буде створити і загальношкільну суспільну думку, що засуджує порушення правил поведінки.

Пред'явлення однакових вимог до поведінки учнів складає обов'язкова умова в роботі з виховання культури поведінки. «...Там, де вихователі не з'єднані в колектив і колектив не має єдиного плану роботи, єдиного тону, єдиного точного підходу до дитини, там не може бути ніякого виховного процесу», -- писав А. Макаренко [21].

На педагогічній раді, на методичному об'єднанні вчителів початкових класів треба визначити зміст і методи роботи з виховання культури поведінки, обов'язковість її проведення у всіх початкових класах. Доцільно проводити відкриті заняття по культурі поведінки, обговорювати методичну сторону їхнього проведення колективно, знаходити більш зроблені форми роботи з дітьми.

Робота з виховання культури поведінки буде ефективна, якщо вона проводиться не від випадку до випадку, а у визначеній системі, що повинна забезпечити нагромадження в дітей досвіду поведінки, корисних звичок, придбання моральних представлень.

Величезне значення для успіху роботи має обстановка в школі: чистота, порядок. Красиво оформлені класні приміщення, зі смаком оформлені інтер'єри. Якщо в будинку брудно і незатишно, дозволяється по школі ходити у верхньому одязі, немає побутового куточка, дзеркала, де можна привести себе у порядок, те важко жадати від школярів чистоти, охайності, підтягнутість в зовнішньому вигляді.Поведінка вчителя, його зовнішній вигляд, тон і стиль звертання з іншими вчителями, батьками, учнями мають вирішальне значення у формуванні вихованості школяра. Учитель повинний бути тим зразком поведінки, якому хотів би випливати учень. Різкий тон, дратівливість у спілкуванні з дітьми, безтактні зауваження, що батьки іноді ще одержують у школах, безумовно, утрудняють виховання культури поведінки. Правила ввічливості, культура мови, точність, обов'язковість формуються набагато швидше, якщо в школі створена загальна атмосфера дружелюбності, уваги друг до друга, товариській допомозі і дбайливості.

Ефективність виховної роботи багато в чому залежить від погодженої роботи педагогічного колективу і родини. Батьки повинні знати, які вимоги пред'являються до поведінки дітей, які манери в них виховуються, і, що найважливіше, у цьому ж напрямку вести роботу будинку, у родині.

З цією ж ціллю використовують загальні і групові батьківські збори, консультації відвідування вчителем сімей своїх вихованців.

Процес морального виховання батьки можуть побачити і безпосередньо в школі - для цього організовуються «Дні відкритих дверей».

Але в той же час треба знати, що батьки не повинні переносити методи виховання школи в сім'ю. Специфіка сімейного виховання зберігається. Вчитель планує відвідати більшість сімей до початку навчального року або на протязі першого місяця перебування дитини в школі. Це дає можливість вивчити умови життя дітей дома, виявити особливості виховання і поведінку дітей в кожній сім'ї, рівень вихованості; виявити рівень педагогічної культури батьків; враховуючи особливості кожної сім'ї, спланувати конкретний зміст роботи з нею.

Велике значення у вихованні культури поведінки має особистий приклад батьків. Діти спостерігають за дорослими, їхньою поведінкою, взаєминами, манерами. Якщо батьки уважні друг до друга, привітні, увічливі, попереджувальні, вірні своєму слову, то і їхні діти, як правило, виростають добре вихованими. Значно сутужніше виховати навички і звички культурного поведінки в дитини, якщо в родині не прийнято бути ввічливими, дорослі не поважають один одного, лихословлять, а в будинку не дотримується чистота і порядок.

Виховання культури поведінки проходить успішно, якщо батьки і школа знаходять загальну мову, здійснюють однакові вимоги до поведінки дітей.

Починаючи роботу з учнями, не можна забувати, що досвід моральної поведінки, набуті ними до школи культурні навички та звички неоднакові. Тому вчитель молодших класів перші дні перебування дітей у школі повинен присвятити вивченню рівня їхньої вихованості. З цією метою він має визначити, які у дітей уявлення про правильну поведінку, якими навичками вони володіють, які прогалини мають місце у їх вихованні. Результати вивчення сприятимуть правильній організації виховної роботи з школярами з урахуванням їх індивідуальних і вікових особливостей, що є дуже важливою педагогічною умовою формування культури поведінки молодших школярів.

Дуже важливо постійно перевіряти ефективність проведеної роботи. Основним показником її успішності є загальний і моральний розвиток дітей. Учитель систематично повинний стежити за тим, як змінюється поведінка дітей, як вони поводяться без його постійного контролю, наскільки стійкі придбані позитивні звички, як розвивається дитяча свідомість. Вивчення дітей дозволяє обґрунтовано вносити необхідні корективи в систему роботи, удосконалити її.

Отже, процес виховання культури поведінки дуже складний, передбачає свідоме і своєчасне застосування педагогом багатого арсеналу різноманітних методів. Необхідна також "рухливість" засобів виховання, їхнє постійне коригування. Педагог повинен уважно слідкувати за тим, як кожний із його вихованців сприймає виховний вплив. Потрібно якомога раніше визначити рівень морального виховання кожного із дітей. Спостереження дозволяють виявити у кожної дитини відповідні їй особистості вчинків, інтересів, відносин з оточуючими, труднощі у засвоєнні навичок культури поведінки. Це, в свою чергу, служить основою для оцінювання динаміки розвитку дитини і коригуванню майбутнього процесу виховання.

2.3 Педагогічний досвід формування культури поведінки учнів початкових класів

При дослідженні даної проблеми доцільно звернутися до програми середньої загальноосвітньої школи 1-4-х класів, та підручників, з'ясувати, який матеріал з питання формування культури поведінки передбачено вищезазначеними державними документами і як реалізовується це питання у змісті навчальних підручників.

Аналіз змісту програми свідчить про застосування у початкових класах, зокрема, при вивченні курсу «Українська мова» пропонується вчителеві використовувати вправи, художню літературу минулого і сьогодення, усну народну творчість, регіональні та загально-українські дитячі програми по радіо та телебаченні і цим самим сприяти формуванню моральних якостей молодших школярів.

В підручниках «Рідна мова» 2-4х класів поміщено дуже багато вправ виховного характеру. Ціла низка вправ - це уривки з творів Тараса Шевченка, Лесі Українки, Олеся Донченка, Василя Сухомлинського, Оксани Іваненко, та ін. Особливо великий виховний потенціал, спрямований на формування культури поведінки містять вправи, взяті з творів В. Сухомлинського: «Суниці для Наталі», «Сива волосинка», «Усі добрі люди - одна сім'я», «Співуча пір'їнка» (4 кл.). На матеріалах цих вправ формуються такі моральні якості, як: доброта, турбота про інших людей, чуйність, милосерддя.

Основними структурними компонентами підручника «Читанка» с тексти, представлені художніми, науково-пізнавальними та публіцистичними статтями, вірші, різноманітні за жанрами, народні пісні, легенди, байки, притчі тощо. На матеріалах багатьох творів можна формувати культуру поведінки молодших школярів.

Дуже цінним, на наш погляд, є наявність у вищезазначених посібниках додаткових елементів (малюнків), які сприяють вихованню моральних якостей, розвитку мовлення. Крім того вони відбивають народний колорит, духовні цінності та релігійні. Невелика кількість питань і завдань зосереджена в підручниках після текстів. Вони сприяють закріпленню основного матеріалу, що вивчається на уроці, роблять цим процес більш цікавим і доступним для учнів. Водночас, багато завдань спрямовані на формування моральних понять.

Потрібно зазначити, що твори «Читанка» у 2-4 кл. за своїм змістом є близькими і цікавими для дитини, вони розвивають її пізнавальні здібності, сприяють моральному розвитку дитини, виховують любов до рідної мови, до України в цілому і до своєї маленької Батьківщини.

Аналізуючи підручники «Математики», помічаємо, що вони складаються з текстових, цифрових та геометричних структурних компонентів. Важливим текстовим компонентом є задача, над якою працюють діти, починаючи з першого класу. На матеріалах багатьох задач можна не тільки розвивати логічне мислення учнів, а й виховувати моральну поведінку.

При аналізі підручників «Ознайомлення з навколишнім світом» та «Я і Україна» ми дійшли висновку, що основними структурними компонентами їх є тексти, здебільшого це науково-пізнавальні статті, а також художні твори, що мають незначний обсяг. Слід відмітити, що у підручнику «Ознайомлення з навколишнім світом» для першого класу синтезується не тільки природничий матеріал, а й елементи історії, фолькльору, етики та естетики. Багатоплановість змісту предмета дає змогу реалізувати сукупність різноманітність завдань, головним з яких є забезпечення первинних ціннісних орієнтацій дітей у різноманітних галузях життя, культурній спадщині країни, регіону, сім'ї.

Ще одним важливим моментом даного предмету є те, що у межах кожного класу теми викладаються концентрично: від заняття до заняття - щоразу на складнішому навчальному матеріалі, завдяки чому розвиваються моральний досвід.

Продовжуючи далі аналіз програми, ми підходимо до розгляду таких курсів початкової ланки навчання, як образотворче мистецтво, трудове навчання, музика та основи здоров'я і фізичного виховання.

Згідно з вимогами Державного стандарту освіти галузь «Технології (трудове навчання)» забезпечує умови для поєднання інтелектуального розвитку учнів у трудовій і конструктивно-технологічний діяльності.

Змістовими лініями «Трудового навчання» є творча праця учнів, ознайомлення з основами виробництва, професійна орієнтація, трудове виховання, яке включає і формування культури поведінки молодших школярів.

Виховний потенціал «Образотворчого мистецтва» міститься у самій його суті і пояснюється тим, що емоційна сторона свідомості, естетичні ідеали особистості - первинні стосовно інтелекту в формуванні духовних інтересів, ставленні до світу взагалі. Мету художнього виховання засобами образотворчого мистецтва в стислій, сконцентрованій формі, можна визначити як розвиток у дітей високих естетичних ідеалів, формування моральних якостей, потреб і здібностей до образотворчого мистецтва в процесі художнього осмислення світу.

Виховання музикою має найточніше, найдоцільніше спрямування на розвиток духовного світу кожного школяра, пов'язується із його загальним розвитком, здійснюється у контексті становлення цілісної особистості.

Завдання учителя - розвинути чутливість учнів до музики, ввести їх у світ добра і краси, допомогти відкрити в музиці животворне джерело людських почуттів і переживань, виховати здатність до активної різнобічної музичної діяльності, сформувати ціннісно-орієнтаційне ставлення до музичного мистецтва, сприяти розвитку художньо-творчих здібностей дітей.

Успішне розв'язання цих уявлень сприятиме досягненню мети музичного виховання: формування у школярів музичної культури як важливої й невід'ємної частини їхньої духовної культури.

Усі форми музичних занять з школярами мають сприяти їхньому духовному розвитку, пізнанню світу, формуванню світогляду, виховання моралі. На вирішення цього завдання спрямовується творча ініціатива вчителя, його знання і досвід, любов до дітей і до музики.

Аналізуючи програму предмета «Основи здоров'я і фізична культура» слід відмітити, що в процесі його вивчення реалізуються навчальні, розвивальні, оздоровчі, пізнавальні та виховні цілі.

Виховні цілі полягають у вихованні в учнів інтересу і звички до занять фізичними вправами, цікавості до українських народних ігор, національних, народних і олімпійських видів спорту; бережливого ставлення до власного здоров'я; формуванні усвідомленої індивідуальної установки на необхідність розвивати свої фізичні якості та рухові здібності; вихованні морально-вольових і психологічних якостей особистості.

Вищезазначене дає підстави стверджувати про різні потенціальні можливості навчальних дисциплін у початковій школі щодо можливостей формування моральних понять, культури поведінки учнів.

Через призму вищезазначеного в загальних рисах розглянемо творчу лабораторію окремих вчителів початкових класів, педагогічний пошук яких спрямований на вибір свого підходу до вирішення даної проблеми.

Безумовний інтерес до проблеми викликає педагогічний досвід вчительки початкових класів Олександрівської школи №2 С. Павловської (Кіровоградська область). Вчителька у своїй роботі звертається до усної народної творчості. Вона вважає, що усна народна творчість допомагає розвивати у дітей почуття національної самосвідомості. Школярі дізнаються про характерні риси українського народу та його традиції, вчаться жити за законами добра і справедливості, усвідомлювати змістові та образні особливості цих творів, збагачувати свій словниковий запас влучними висловами. Вчителька творчо використовує у роботі ідеї В. Сухомлинського.

Глибину гуманістичних ідей Сухомлинського, його думки про визначальне значення рідної мови, української культури для формування особистості, культури поведінки молодших школярів, душею сприйняла вчителька.

Вагомий внесок у науковий фонд по вихованню духовності молодших школярів, формуванню культури поведінки зробила вчителька початкових класів Старовижівської школи Волинської області Марія Левчук.

Вчителька, навчаючи дітей, переконалась у справедливості істини про те, що вищі психічні функції дитини, в тому числі мовлення і мислення, розвивається повноцінніше тільки тоді, коли розвиток розуму невідривний від розвитку душі.

Марія Левчук помітила, що слухання молодшими школярами доступних уривків із Святого письма і Життя Святих дисциплінує їх. Тому, доречно, вважає вчителька, нечасто і малими дозами давати їхньому розуму і душі можливість спілкуватися зі зразками справжньої духовності та культури.

Вчителька дотримується загальнодидактивних вимог до проведення уроків - як традиційних, так і нетрадиційних. Урок - фантазія, урок відкритих думок, урок - аукціон знань, урок з казковим сюжетом. Ось такі нетрадиційні типи уроків у творчому доробку вчительки з основ християнської етики.

Значний емоційний вплив на розвиток духовності має ще один вид роботи - виготовлення закладинки після вивчення певної теми з християнської етики. Так, підсумковим етапом уроку на тему «Закон любові» було розкопування піктограми сердечок. Діти зобразили червоні сердечка на закладинках як символ любові зі словами «Все починається з любові, лише вона врятує світ».

Предмет хпистиянської етики маг великий виховний потенціал у духовному розвитку, сіє в душах дітей зерна доброти, виховує культуру поведінки. У дітей поступово змінюється на краще характер, поведінка, ставлення до ровесників, дорослих. Нині ми особливо відчуваємо, що неможливо виховати повноцінним покоління, здатне побудувати гуманне суспільство, без того, щоб діти засвоїли норми моральної культури.

Безумовний інтерес з проблеми викликає педагогічний досвід вчителя початкових класів з Івано-Франківської школи №9 М. Лукинченка. У своїй праці вчитель прилучає дітей до українських національних традицій, бути чемним, милосердним, поважати старших. Цю роботу він починає з вивчення культурних цінностей українського народу. Тобто, щоб діти виховувалися на кращих традиціях сім'ї, свого роду, міста, регіону, країни. З цією метою вчитель проводить бесіди: «Я і моє рідне місто», «Моя подруга -- україночка», «Я і моя країна», «У моєму місті живуть добрі, милосердні люди», інші.

Вчитель організує гурток «Козачата України». Тут молодші школярі ознайомилися із заповідями і законами честі козаків. Учні дізналися про те, що людьми, милосердними до всіх, хто потребував допомоги й моральної підтримки. Разом з вчителем учні складали букварики козацького милосерддя, проводили конкурси й вікторини на краще знання козацьких заповідей.

Вчитель проводить дослідно-експериментальну роботу, спрямовану на формування першооснов моральної культури, яка має такий напрям, як збирання українських народних приказок про добро і зло, правду і кривду, справедливість, повагу до інших. Школярі по-новому розкрили для себе моральні закони: «Люби і шануй батька та матір», «Що віддав - не твоє», та інші.

Особливо хочеться відзначити театралізоване "Свято матері". Вчитель ставив собі за мету виховати у дітей любов до Матері-Землі. Пречистої Матері Божої, повагу і вдячність найдорожчої людини - мами. Театралізоване свято будувалося на інсценізацій фрагментів казок, на імпровізованих сценічних постановках. Аналізуючи досвід вчителя, слід відмітити, що українські народні традиції поваги, ввічливості, милосердя, багаті самобутньою культурою, гуманністю взаємин, відповідають характерним особливостям учнів початкових класів.

Правильно організована робота на уроках в початкових класах, в позаурочний час по вихованню культури поведінки закладе основи світогляду дитини, формуватиме характер, повагу до свого народу, гуманне ставлення до природи, мистецтва, моральне обличчя молодших школярів.

Отже, осмислюючи педагогічний досвід, як джерело генерування ідей по моральному вихованню, принципової значимості набула обізнаність вчителя в питаннях впровадження наслідків дослідження у шкільну практику.

Висновки

У курсовій роботі на тему «Формування культури поведінки молодших школярів» проаналізовано висвітлення даної проблеми в психолого-педагогічній літературі, у педагогічному досвіді; виділено педагогічні умови формування культури поведінки молодших школярів, розроблені діагностичні та дидактичні засоби навчання. Перевірено ефективність виділених умов в педагогічному процесі, які сприяють підвищенню якості знань учнів і продуктивності праці вчителя.

Під час написання курсової роботи ми виявили, що формування культури поведінки учнів початкових класів правомірно розглядати в якості ефективного підходу до розв'язання проблеми вдосконалення виховного процесу в сучасних умовах початкової ланки освіти.

Ми визначили стан проблеми в педагогічній теорії та шкільній практиці; уточнили зміст морального виховання, його складові та завдання; розглянули особливості формування моральної свідомості учнів. Особливу увагу звернули на сукупність феномену «культури поведінки». Виявлені етапи її формування в учнів початкових класів.

Основними дидактичними умовами, які забезпечують ефективність формування культури поведінки на уроках і в позаурочний час початкової ланки є:

- врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів початкових класів;

- єдність вимог зі сторони шкільного колективу;

- систематичність виховної роботи;

- культура поведінки вчителя;

- співпраця з сімєю;

- опора на життєвий досвід учнів.

Дуже важливим фактором при формуванні культури поведінки є такі прийоми роботи як розповідь, бесіда, спостереження, читання літератури на моральні теми, ігри, перегляд діафільмів та кінофільмів. Всі вони займають не останнє місце і не позбавляють школярів живого спілкування з рідною природою, памятками культури та архітектури тощо.

Визначну роль надано характеристиці психологічних особливостей молодшого школяра та обґрунтуванню їх врахування при формуванні культури поведінки. культура педагогічний поведінка етичний

Основними критеріями, за якими визначається рівень знань вихованців про культуру поведінки, її моральні основи є:

- повнота і точність;

- усвідомленість, глибина розуміння;

- потреба в систематичному поповненні знань;

- уміння застосовувати здобут знання у повсякденному житті.

Поглиблене вивчення аспектів виховного процесу у початковій школі показало, що проблема формування культури поведінки виступає важливою ланкою системи роботи шодо всебічного розвитку молодших школярів.

Результати курсової роботи дали можливість визначити наступні методичні рекомендації:

- максимально використовувати потенціал навчали предметів;

- урізноманітнювати методи і форми виховання моральних основ культури поведінки, зокрема використовувати сюжетно-рольові ігри, інсценізації, етичні бесіди, обговорення оповідань, діафільмів і кінофільмів;

- підтримувати тісний контакт з батьками: бесіди, батьківські збори;

- доцільно ввести в роботу по формуванню культури поведінки етичну скарбничку;

- систематично використовувати виховні можливості народної педагогіки;

- дотримуватися вчителем єдиних вимог до учнів щодо формування культури поведінки.

Список використаних джерел

1. Байбара Т.М., Бібік Н.М. Я і Україна: Підручник для 3 кл. - К.: Форум, 2003. - 176 с.

2. Бібік Н.М., Коваль Н.С. Я і Україна: Віконечко. Для 1-го кл. загальноосвітніх шкіл. - К.: А.С.К., 2002. - 120 с.

3. Бібік Н.М., Коваль Н.С. Я і Україна: підручник для 2 кл. - К.: Форум, 2002. - 144 с.

4. Білецька М.А., Вашуленко М.С. Рідна мова: Підручник для 2 кл. - К.: Освіта, 2002. - Ч.І. - 126 с.

5. Білецька М.А., Вашуленко М.С. Рідна мова: Підручник для 2 кл. - К.: Освіта, 2002. - Ч.ІІ. - 126 с.