Теоретичні основи формування ціннісного ставлення до природи у дітей старшого дошкільного віку

Ось чому вихователеві у зв'язку із засвоєнням дітьми навчального матеріалу дуже важливо закріплювати суть кожного поняття, не зупиняючись на досягнутому, поглиблювати їх новими, яскравішими переживаннями. Цьому сприяє формування часткових понять (наприклад, овочі, фрукти) і узагальнених (наприклад» жива природа), розуміння найважливіших взаємозв'язків явищ, які відповідають їх логіці. Для цього необхідно:

регулювати процес введення нових ознак до системи знань при формуванні понять, чим постійно посилювати інтерес до пізнання, допитливість, позитивне емоційно-вольове відношення; забезпечувати умови для емоцій і переживань;

створювати чітку і послідовну систему причинно-часових та причинно-наслідкових зв'язків, які можуть опановувати діти па рівні відособлених, розрізнених уявлень з наочним підтвердженням;

практикувати створення таких еколого-педагогічних ситуацій, які б постійно вимагали від дитини не лише оперування знаннями, а й проявів ставлень до об'єктів та явищ природи, сприяючи закріпленню сформованих понять і навичок пізнавальної й природоохоронної діяльності.

Робота над формуванням ставлення дитини до природи має незавершений характер. Деякі з понять, які лежать в основі почуттів, поглиблюються і стають конкретнішими у період шкільного навчання; інші, моделюючись у процесі розвитку й удосконалення, переливаються одне в одне, взаємодоповнюються і взаємозбагачуються з досвідом дитини. Однак саме у дошкільному віці закладаються їх основи, розвиваються суттєві ознаки. Це передбачає подальшу роботу вихователя в такому напрямі: неодноразове повернення до попереднього засвоєного матеріалу з метою його закріплення; поглиблення і розширення змісту та збудження позитивних ставлень до нього; встановлення його зв'язків з іншими поняттями на основі емоційних переживань та пізнавальних інтересів. Вихователеві потрібно враховувати і той факт, що без достатнього нагромадження фактологічного матеріалу емоції і почуття дитини можуть мати поверховий характер. Ось чому в навчанні дуже важливо знайти правильне співвідношення між фактами, їх узагальненнями, які вони викликають у дітей під час сприйняття, і зробити цей процес відносно завершеним. При цьому одна група уявлені» усвідомлюється і засвоюється при первинному формуванні, а позитивне емоційно-вольове ставлення продовжує процес пізнання. Дитина усвідомлює через порівняльні спостереження, дослідницьку діяльність не лише знання па їх якісно вищому рівні, а й почуття у завершенішому вигляді на основі стійкого інтересу до природи. Інша група потребує ретельнішої роботи над їх конкретизацією, для переведення їх на якісно вищий рівень.

Варто виділити також низку питань, на які може опиратись вихователь при аналізі спостережуваних явищ у живій і неживій природі:

природні явища перебувають у постійному розвитку;

вони взаємопов'язані і взаємозумовлені;

їх розвиток відбувається внаслідок нагромадження кількісних змін і виникнення якісних, значно вищих ознак;

кожне явище, розвиваючись, залишає незмінними свої основи, сутність, причини і наслідки;

у кожному явищі необхідно визначити основний напрям;

у процесі пізнання явищ природи відбувається удосконалення і розвиток особистості, її формування, якісне зростання.

Отже, екологічне виховання здійснюється на рівні формування свідомості й поведінки. Оскільки екологічна свідомість є не що інше, як психічне явище, яке, маючи екологічну спрямованість, проходить через розум і волю дитини, опосередковується нею, то вона виступає виразником ставлення дитини до свого буття, природи, до знань. Отже, екологічна свідомість -- усвідомлення ставлення до свого буття і природного середовища з екологічних позицій.

Виступаючи компонентом інтелектуальної діяльності, вона визначає зміст поведінки особистості. Тому так важливо формувати екологічну свідомість вже з дошкільного віку. Організовуючи роботу з екологічного виховання у дошкільній установі, вихователеві потрібно мати на увазі, що вона залежить від таких факторів; рівня розвитку пізнавальних інтересів дітей; співвідношення особистісних потреб кожної дитини у забезпеченні знаннями, вміннями і навичками з потребами всіх груп дітей; можливості організувати спілкування дітей з об'єктами природи у їх натуральному, а не в штучно створеному середовищі в умовах урбанізації; розкриття теоретичного матеріалу в неподільному зв'язку з конкретними прикладами, що дає змогу глибше проникнути дітям у їх сутність.

Таку рису екологічної свідомості, як управління, можна розглянути лише у зв'язку з практичною діяльністю дітей, спрямованою на інтелектуальне й естетичне сприйняття природи та її перетворення і охорону. Вихідними в організації діяльності дітей є принципи систематичності, безперервності, міжпредметний зв'язок (функції предметів .у педагогічному процесі дошкільної установи відіграють конкретні методики).

Для того щоб максимально визначити міжпредметний принцип, потрібно виділити в обсязі кожної методики провідні екологічні ідеї, узагальнюючі поняття, навколо яких групуються більш часткові поняття та наукові факти. Системи цих ідей ми подали за конкретним змістом (Додаток 1). Перші ж функціонують як принципово важливі загальноприйняті дидактичні положення.

Діяльність, будучи основою формування і виявлення таких рис екологічної свідомості, як відображення і ставлення, керується і спрямовується особистістю, отже, взаємодіючи з навколишнім світом, свідомість ілюструє свою управлінську рису. її характеристику необхідно здійснювати як двостороннє явище, де через спрямованість і управління діяльністю дитини досягається вплив її пізнавальних інтересів та можливостей, рівня спрямованості інтелектуальних і практичних вмінь, навичок -- з одного боку, а з іншого -- динаміка видів діяльності, їх змісту, спрямованості впливу на формування екологічної свідомості дитини загалом, її переходу на якісно вищий рівень.

У дошкільній установі екологічне виховання дітей здійснюється, як уже зазначалося, в індивідуальних, групових і колективних (фронтальних) формах організації. Кожна має свої переваги. Особливість їх використання полягає у встановленні відповідності між рівнем сформованості у дітей екологічних понять і формами їх використання.

Враховуючи легку контактність дошкільників, чітко виражену готовність прийняти загальновідомі вимоги до своєї поведінки і діяльності, високу емоційність, тобто ті психологічні умови, без яких важко сформувати позитивне ставлення до навколишнього і негативно-критичне до згубного впливу на нього, фронтальні форми організації діяльності повинні надати допомогу в правильній орієнтації пізнавальних інтересів дітей. Індивідуальні й групові форми організації покликані максимально диференціювати й індивідуалізувати роботу з кожною окремо взятою дитиною чи їх мікрогрупами з трьох-п'яти осіб. Вони створюють умови для їх діяльності, взаємодії і з об'єктами, явищами природи, і між собою. Відбувається розвиток особистості, формується її свідомість і основи переконань. Практичні дії кожної дитини виступають джерелом її знань (внаслідок взаємодії з середовищем), засобом перетворення засвоєних знань у переконання. Діяльність дитини, пов'язана з самостійним набуттям знань та їх використанням, має переважно пошуково-дослідний зміст. Діяльність дітей значною мірою визначається особистісними пізнавальними інтересами, закладеними в мету, характер і зміст вольових зусиль; використанням досвіду; який діти набули попередньо; індивідуальними особливостями протікання психологічних процесів.

Педагогічний аспект управління екологічною діяльністю формує такі інтелектуальні вміння й навички: самостійне набуття знань у нових або дещо змінених умовах; захист власних суджень і припущень; позитивно-емоційне ставлення до об'єктів і явищ природи; природоохоронна діяльність у нескладних організаційних формах.

Найважливіші практичні дії полягають у тому, щоб: спостерігати й оцінювати стан природного середовища; планувати і виконувати конкретнозначимі природоохоронні заходи; використовувати знання у різних видах трудової, пошуково-дослідної й творчої діяльності. Інтелектуальні та практичні вміння і навички визначають сутність різних видів діяльності, які в екологічному вихованні виконують різні функції, доповнюють одна одну і взаємозбагачуються. Формування екологічної свідомості й світоглядних основ загалом грунтується, як відомо, на трьох основних сферах -- інтелектуальній, дійово-вольовій, емоційно-чуттєвій і має всі їх структурні елементи: потреби, мотиви, інтереси, емоції і волю, інтелект. У свою чергу саме мотиви, мета і є одними з пай-сильніших та найстійкіших збуджувачів цілеспрямованої діяльності не лише пізнавального, а й практичного змісту. Саме в обсязі практичної, трудової та ігрової діяльності виявляється готовність дітей до творчих перетворень і збереження навколишньої природи. Управлінська функція екологічної свідомості с своєрідним мотивом, стимулом і умовою формування стійкого інтересу до праці, створює ситуації, коли перед дитиною чітко вимальовується результат її реального внеску в охорону природи.

Практична взаємодія дітей з об'єктами-і явищами природи дає вихователеві зворотню інформацію -- засвідчує наявність у них вже оформлених елементів соціальної активності, позитивно-емоційних відношень.

Спрямовувати працю дітей необхідно з позицій цілісної системи, практичних вмінь і навичок екологічного характеру, забезпечивши їх тісний зв'язок зі знаннями різних видів діяльності. Систему таких вмінь і навичок створюють: дотримання правил поведінки у спілкуванні дітей з природою, оцінка навколишнього середовища, планування і проведення різних заходів з метою його пізнання.

Трудова діяльність дітей у природі має багатий досвід, а управління трудовою діяльністю передбачає її максимальну екологізацію

Ефективній екологізації праці дітей сприяє застосування ними в кожному конкретному випадку теоретичних знань про ви екологічних факторів на розвиток живої природи, пояснення з їх допомогою взаємозв'язків і взаємозалежностей, доступних для їх сприйняття. Однак засвоєні теоретичні уявлення і поняття сприятимуть екологізації праці дітей за умови їх цілеспрямованого введення у зміст навчальної діяльності. Теоретичною основою є систематизовані знання дітей про світло, тепло, вологу і поживність грунту (середовище), сезонні зміни у живій природі під впливом змін у неживій, вплив праці людини тощо.

Виконання дітьми практичних завдань, передбачених програмою дошкільної установи, сприяє, таким чином, глибшому осмисленню ними теоретичних знань, тобто все відбувається у неподільному взаємозв'язку. Найперспективнішими у плані екологізації є два види праці дітей дошкільного віку: праця на природі і ручна праця.

Поєднання характерних для дошкільного віку видів діяльності дає дітям змогу повніше пізнати екологічні уявлення і знання в реальному житті, активно ними оперувати.

Розглянемо тепер можливості ручної праці з метою надання їй характеру екологізованої діяльності, де діти засвоюють не лише узагальнені способи дій як передумову розв'язання конкретно-практичних завдань, а й значно поглиблюватимуть свої знання про природний матеріал. Своєрідність ручної праці полягає в тому, що при відповідній побудові навчального матеріалу (поряд із засвоєнням великого обсягу фактичних знань) вона може підвищувати ефект усього навчально-виховного процесу дошкільної установи внаслідок використання засвоєння навичок у різних видах діяльності.

Вимоги до підбору матеріалу з погляду екологічного виховання необхідно розглядати, виходячи з їх розвиткової функції. Якщо під час пошуково-дослідної діяльності діти поглиблено розглядають властивості природних об'єктів і явищ, їм даються елементарні наукові знання, що пояснюють явища, а також деякі властивості, що дають змогу їх використовувати, то під час ручної праці значна частина знань становитиме основу елементарних навичок, якими вони оволодівають. У цьому й виявляється специфічний розвиваючий ефект набутих знань.

Отже, для того, щоб розвиваючий ефект знань підтримувався на належному рівні, вихователеві необхідно, по-перше, добирати матеріал для використання з різних природничих об'єктів та явищ; по-друге, він повинен допомогти дітям опанувати вмінням і навичками використання певних знарядь праці спеціального призначення. Урізноманітнення природничого матеріалу допомагає швидше узагальнювати певні розумові операції, забезпечувати перенесення того чи іншого способу дії па новий об'єкт, яким оволодіває дитина в дещо змінених умовах. При цьому вона швидше опановує навичками аналізу кожного об'єкта чи явища природи у їхніх взаємозв'язках, чим забезпечується розуміння науково достовірних ознак, що виділяються у певних групах об`єктів об'єднаних узагальнюючими поняттями.

У становленні екологічної свідомості чільне місце посідає ігрова діяльність. Саме у пін формуються моральні норми і правила поведінки в природі. Як модель діяльності дорослих ГЩ також сприяє утворенню міцних зв'язків між навчанням і працею. Наслідуючи дорослих, діти розвивають і свою уяву. Правильно організована ігрова діяльність дає змогу педагогові домогтися найповнішого самовираження дітей, їх активності. Найповніше цього можна досягти з допомогою дидактичної гри. її основний принцип -- принцип автодидактизму, поглиблює і конкретизує знання дітей в умовах їх самонавчання. Екологізації дидактичної гри сприяє принцип парності, його реалізація досягається внаслідок добору завдань, які ведуть дитину шляхом самостійних рішень, відповідей на запитання, що подаються в ілюстраціях і картинках у прихованому вигляді.

При розробці ігор екологічної спрямованості вихователеві варто максимально використати можливості й творчих ігор дітей (сюжетно-рольових), їх виховний і пізнавальний ефект досягається за умови максимального наближення сюжету до завдань екологічного виховання у реальних умовах, до зразків поведінки, які повинні характеризувати дитину не лише в грі, а й поза нею. Безумовне значення творчої гри полягає і в тому, що діти практично оволодівають зразками взаємовідношень людей, їх гуманного і дбайливого ставлення до природи. Вибираючи найпереконливіші факти для сюжету гри, вихователь відповідними прийомами спрямовує розповіді дітей (наприклад, відповіді на запитання чи пояснення фактів, своє бачення ситуацій, розуміння їх сутності, причин, механізмів). Для творчості процесу гри необхідна висока концентрація уваги. Здатність довго і захоплено гратись, долати перешкоди найліпше виявляється у таких ситуаціях, коли результат гри дитина оцінює на рівні відкриття, зробленого самостійно. Процес пізнання тоді особливо активний і творчий, а самостійність дитини спонукає її до посиленої розумової діяльності.

Для сучасного екологічного виховання потрібні нові ігри, які б, з одного боку, моделювали саму творчість дитини, а з іншого -- забезпечували умови для удосконалення її інтелекту. Такими іграми повинні стати ребуси ботанічного і зоологічного змісту, що виходять зі спільної ідеї -- нерозривна єдність живої й неживої природи та залежність живої природи від конкретних умов її існування. Такі ігри бажано об'єднувати на основі спільних, тільки їм властивих особливостей:

кожна гра -- комплекс завдань, які дитина розв'язує за допомогою різних картинок, де існує принцип парності;

завдання даються в різній формі -- у вигляді моделі, малюнка, письмової інструкції; природа екологічний дошкільний

завдання розташовуються в плані їх ускладнення: назва, зовнішній вигляд, умови існування, засоби і способи живлення (для рослин -- потреба в екологічних факторах), граматичні завдання зі звукоаналізом слова-назви, математичні завдання на лічбу голосних і приголосних звуків;

у завдання входять вправи різної складності -- від готових зразків-відповідей до варіантів повної самостійності у пошуках відповідей, що під силу дітям старшого дошкільного віку;

пошук відповідей постає перед дитиною не в абстрактній формі, а у вигляді малюнка або написаного слова-назви;

більшість ігор не вичерпується одним варіантом відповіді, а допускає широку різноманітність варіантів у межах основних понять, якими оволодівають діти;

ігри-ребуси дають змогу кожній дитині самостійно шукати розв'язання завдань відповідно до її можливостей, постійно удосконалюючи їх.

Спостереження як метод, відрізняючись від спостереження як виду діяльності, має принципові особливості, що дає змогу йому «керувати» практичними діями і осмисленнями фактів з життя природи. Основною особливістю спостереження є невтручання у перебіг явищ природи. Це надає йому переваги над іншими методами, тому що забезпечує максимальну об'єктивність уявлень дітей.

Для того, щоб спостереження було організоване правильно, вихователеві треба передусім чітко усвідомити, що буде предметом спостереження, тобто мати чітке розуміння мети і завдань. Спостереженню підлягають об'єкти і явища, які існують у навколишньому світі без втручання дорослого, але можуть спостерігатись і такі, що створюються штучно (наприклад, для активізації пізнавальної діяльності дітей).

Однак необхідно мати на увазі, що під час спостереження від дітей приховано чимало факторів, які зумовлюють те чи інше явище внутрішніми, невидимими зв'язками. їх багатозначний недоступність для пізнання породжує труднощі у роботі з дошкільниками. Ось чому вихователеві потрібно систематично реєструвати (фіксувати) зміст спостережень дітей за явищами у живій і неживій природі. Це може бути протоколювання, щоденниковий запис, магнітофонний, кіно-, фото-, графічний записи та інші цікаві заходи.

Щоб підвищити ефективність знань дітей, метод спостереження має використовуватися систематично і багаторазово, зокрема там, де спостереження проводиться за змінними явищами (ріст, розвиток, сезонні зміни). І останнє. Чим систематичнішим буде спілкування дітей з природою, тим повнішу картину навколишнього середовища вони пізнають.

В основі спостереження лежить сприйняття. Як психічний процес сприйняття характеризується вибірковістю, тому вихователеві дуже важливо до початку спостереження чітко сформулювати установку на пізнання окремого явища чи явищ у комплексі. Необхідно брати до уваги особистісні властивості кожної дитини, адже індивідуальний темп, темперамент, емоційність, витривалість дадуть у різних дітей різні результати. Ось чому паралельно з дітьми мусить активно спостерігати і вихователь.

Серед усіх видів спостережень головна роль належить спостереженням за реальними об'єктами і явищами. Спостереження у реальних умовах дає змогу дитині побачити світ природи у «чистому вигляді», абсолютно не втручаючись у його зміст.

Оскільки формування елементів екологічної свідомості пов'язане з цілісним впливом на інтелектуальну, емоційно-вольову та дійово-практичну сфери особистості, то ознайомлення дітей дошкільного віку з явищами та об'єктами живої та неживої природи посідає у цьому процесі вагоме місце.

При відборі знань, які б забезпечували одночасний вплив на всі сфери особистості й формували її екологічну культуру, педагогові важливо виділити основні часткові поняття у всій сукупності природничого матеріалу програми дитячого садка. Основними є поняття жива природа, нежива природа, об'єднані спільною ідеєю -- закономірна єдність організму з навколишнім середовищем.

Програми дитячого садка передбачають знання про живу та неживу природу, їх ознаки, відмінності, проте формулюють їх не досить чітко й послідовно. Це ускладнює процес розуміння і засвоєниня дітьми суті спостережуваних явищ та об'єктів.

Знання дітей про живу природу слід формувати за такими напрямами:

Біологічно суттєва ознака живого організму -- ріст, що має чіткі кількісні та якісні прояви в організмі рослинного й тваринного походження; віддалений у часі результат його прояву доступний для сприйняття дітьми через природничі досліди, працю у природі.

Суттєва ознака -- рух (спосіб пересування як результат взаємодії з явищами неживої природи; єдність об'єктів живої природи) має певні прояви у тварин, дещо інші --- у рослин (ріст як рух).

Ознака харчування як основна запорука існування живих організмів рослинного і тваринного походження, відмінність між відкритим процесом харчування у тварин і закритим та віддаленим у часі результатом у рослин (збільшення у вазі, розмірі, структурі тощо).

Біологічно важливі характеристики живого -- здатність до самовідтворення, розмноження, дихання; видимість і прихованість цих процесів у окремих груп організмів.

Таким чином, до кінця старшого дошкільного віку в поняття жива природа діти повинні вводити такі суттєві його характеристики: рух, ріст, живлення, дихання, розвиток. Ці поняття у методиці ознайомлення дошкільників з природою необхідно проводити майже в кожній темі, де йдеться про живу природу та функціональне призначення окремих органів рослин і тварин. Доцільно починати роботу з основного поняття. За таких умов суттєво змінюється послідовність засвоєння знань дітьми: починається воно від вивчення функціонального значення кожного органу рослин (тварини) до внутрішньої її структури й призначення і від неї -- до виявлення зовнішньої будови, пристосування до умов навколишнього середовища (наприклад, ознайомлення дітей з листком чи коренем тощо).

Важливою умовою успішного формування таких знань і понять є побудова чіткої послідовної системи пошуково-дослідних дій дітей. їх суть зводиться до глибокого засвоєння знань у процесі експериментування, безпосередніх спостережень за життям рослин.

Завдання вихователя полягає в тому, щоб на заняттях та поза ними спрямувати початковий споглядальний інтерес до досліду, його процедури та результату, тобто до виявлення постійних зв'язків та відношень і розкриття При цьому необхідно враховувати специфіку експериментальної діяльності, яка означає органічну єдність теоретичної роботи, пізнавальних дій і спостереження. Зв'язок теорії з практикою полегшує дітям засвоювати знання, активізує пізнавальну діяльність, розвиває творчі здібності, формує елементи логічного мислення, допомагає виявляти суттєві зв'язки і відношення.

Працюючи з природничим матеріалом, діти відкривають приховані у ньому раніше властивості й відношення. Ці досліджувані властивості малюки можуть обрати самі при повторних дослідах. Наприклад, при формуванні поняття розвиток рослин під впливом вологи діти здійснюють такі системи предметних дій:

1. При з'ясуванні функції вологи (води) на розвиток насіння квасолі, гороху, бобів вони замочують насіння, пророщують його і порівнюють зі сухим насінням. При цьому були помічені зміни: ухання насінини (тобто збільшення обсягу), зміна зовнішнього вигляду (поява коріння, звільнення сім'я долей від шкірки). Після таких предметних дій діти спільно з вихователем здійснюють дослідницькі дії -- ріст рослин, швидкість росту, зовнішні прояви.

при визначенні функції коріння, який проростаючи, перетворюється у справжній корінь і постачає рослину водою та розчиненими у ній поживними речовинами, діти позначили рівень води в банках до перенесення туди рослині і через два-три дні після цього (міняється рівень води). Пошукові предметні дії зумовлюють розуміння дітьми причин зменшення кількості води у банці.

Функції стебла рослин (у процесі розвитку воно витягується, товстішає, набуває яскравого зеленого забарвлення, па ньому розвиваються листки, воно проводить воду і поживні речовини від коріння аж до листків і квіток) найкраще визначити на судинних рослинах (наприклад, бальзамін), зафарбовуючи воду барвником. Результати засвідчують, що вода з'являється у стеблі з коріння, а звідти надходить у всі частини рослини.

Вихователеві необхідно звернути увагу ще на одну характерність пошуково-дослідної діяльності. Як відомо, вона містить уявлення, знання, поняття, які одержує дитина у процесі роботи. Успіх залежить від взаємозв'язку і поєднання знань і понять. При їх невідповідності діти не помічають сутності і не розуміють змісту виконуваної роботи.

У зв'язку з особливостями пізнавальної діяльності дітей вихователь повинен забезпечити: наочну демонстрацію повідомлюваних знань про природу; активну пошуково-перетворюючу діяльність дітей; поетапне ускладнення знань, варіативність повідомлення другорядних ознак і характеристик на основі стабільної демонстрації суттєвої ознаки об'єктів чи явищ.

Формування знань з кожного основного напряму доцільно здійснювати етапи:

формування системи знань про загальні потреби рослинних організмів в умовах навколишнього середовища (нежива природа);

формування системи знань про сезонні явища у рослинному світі як результат циклічності умов неживої природи, функціонування окремих факторів або їх сукупності.

Для прикладу розглянемо роботу вихователя на першому етапі з рослинами, що охоплює чотири основні комплекси в роботі вихователя і діяльності дітей. Загальною характеристикою є ідентичність їх структури. У кожному комплексі вихователь об'єднує всі методи, прийоми, засоби та організаційні форми роботи з дітьми, па основі яких формує знання: потреба рослин у воді, грунті та його поживності, в світлі, теплі. У кожному комплексі вихователь показує дітям залежність стану рослин від наявності кожного з факторів, дає знання про функції рослини, знайомить дітей зі способами догляду за рослинами, що мають цілеспрямований характер.

У кожному комплексі вихователь спочатку забезпечує активну пошуково-дослідну діяльність дітей, а потім -- закріплення набутих знань, умінь та навичок.

Основні методи: нескладні природничі досліди, праця у природі, наочно-схематична фіксація поетапних результатів, порівняльні спостереження, дитячі ігри та вправи.

Педагогічні прийоми: показ, пояснення, порівняння, зіставлення, створення проблемних ситуацій, запитання, активізація знань і досвіду дітей. Засоби; рослини кутка природи на основі рекомендацій діючих програм дитячого садка; допоміжні засоби та обладнання дослідів, праці, спостережень. Організаційні форми: заняття; заняття з використанням природничого досліду, спостереження і праця, цільові прогулянки.

Внаслідок першого і другого етапів роботи у дітей формується загальна система знань про єдність живої та неживої природи, способів діяльності, які відтворюють основні компоненти й зв'язки живих і неживих об'єктів та явищ і є доступні для сприймання дошкільниками. Це стимулює активність та самостійність дітей, виникнення у них стійкого інтересу до пізнання природи, результатом чого є науково достовірні знання, які створюють основу переконань.

Отже, процес формування екологічної свідомості складний. Він поєднує різні види діяльності дітей, вплив вихователя і середовища на їх знання та почуття.

РОЗДІЛ 2. Експериментальна перевірка ефективності методики виховання емоційно - позитивного ставлення до природи у дітей дошкільного віку

2.1 Експериментальна перевірка виховання емоційно-позитивного ставлення до природи у дітей старшого дошкільного віку

Метою експериментального дослідження є визначення рівня екологічної вихованості дошкільників. Завдання експерименту:

1) визначити критерії рівня екологічної вихованості дошкільників;

2) підібрати діагностичний матеріал і устаткування;

3) провести діагностику рівня екологічної вихованості дітей.

Екологічне виховання дітей дошкільного віку припускає: по-перше, формування усвідомлено-правильного відношення до природних явищ і об'єктів; по-друге, ознайомлення дітей з природою, в основі якого повинен лежати екологічний підхід, тобто опора на основоположні ідеї і поняття екології. Ці два напрями нерозривні: щоб навчити дітей правильно відноситься до світу природи, необхідно дати їм певні знання про живу і неживу природу.

Результатом сформованості екологічного виховання дітей дошкільного віку є якість особистості і показник вихованості, що забезпечує певний рівень знань, умінь і навичок формування, екологічного виховання і характеризується високим рівнем поведінки дітей стосовно ставлення до природного довкілля.

Експериментальна база дослідження - ДНЗ № 6 м. Полтава. Вибіркою охоплено 44 дітей старшого дошкільного віку. Дітей було поділено на 2 групи по 22 чоловіки, з яких одна визначена як контрольна, а друга - як експериментальна (див. Додаток А, Б).

Метою констатувального етапу дослідження є вивчення рівня екологічних знань дошкільників.

Відповідно до розроблених критеріїв було виділено три рівні сформованості екологічної вихованості дошкільників: високий, середній, низький.

До групи з високим рівнем були віднесені діти з активним ставленням, знаннями до природного довкілля. Вони мали високий рівень мотивації щодо природного довкілля; розуміли сутність екологічного виховання та його значення для життєдіяльності особистості; дотримувалися правил поведінки в довкіллі.

До групи з середнім рівнем були залучені діти з невисоким рівнем мотивації на екологічне виховання. Ці діти не мали цілісного розуміння сутності природного довкілля в житті кожної людини, не вміли встановлювати взаємозв'язок між компонентами екологічного життя і чинниками довкілля; не мали стійкого інтересу до вивчення питань про навколишнє середовище, а також природне довкілля.

Діти з відсутністю мотивації до екологічного довкілля віднесені до групи з низьким рівнем сформованості здорового способу життя. Вони мали фрагментарні відомості про природне довкілля, поверхово орієнтувалися у змісті екологічного життя, його компонентах; у них відсутнє усвідомлення необхідності дотримувалися правил природо-збереження.

Ураховуючи сутність поняття «екологічне виховання», його структурні компоненти та особливості, нами було розроблено контрольне завдання, для визначення рівня сформованості екологічних знань дошкільників:

Завдання. Визначення характерних особливостей представників світу тварин (проводиться індивідуально з кожною дитиною).

Мета. Визначити рівень знань характерних особливостей представників світу тварин.

Устаткування. Три великі карти: перша розділена на три частини (господарський двір, ліс, пейзаж жарких країн); на другій карті зображено блакитне небо, гілки дерев і землю; на третій карті зображено небо і луг. Фігурки тварин: коня, корови, свині, кози, барана, собаки; вовка, лисиці, ведмедя, зайця, оленя, тигра, слона, жирафа, зебри. Фігурки птахів: голублячи, синиці, горобця, дятла, сороки, ворони, снігура, сови. Фігурки комах: метелика, бджоли, сонечка, бабки, мурашки, коника, мухи, комара, павука.

Інструкція до проведення. Педагог пропонує узяти першу карту, зі всіх фігурок вибрати тварин і розмістити їх на карті з урахуванням місця їх мешкання.

Педагог пропонує узяти другу карту, з фігурок, що залишилися, вибрати птахів і розмістити їх на карті на свій розсуд. Педагог пропонує узяти третю карту, з картинок, що залишилися, вибрати комах і розмістити їх на карті. Якщо на столі залишилися які-небудь фігурки, можна запропонувати дитині ще раз подумати і розмістити їх відповідно до інструкції. Запитати, за якими ознаками він розмістив тварин на картах. Після того, як дитина справилася із завданням, педагог пропонує йому вибрати два зображення тварин, три зображення птахів і три зображення комах і потім відповісти на наступні питання відповідно до вибраних картинок: «Як називається тварина (птах, комаха)? Що ти можеш розповісти про нього? Твоє відношення до них».

Оцінка результатів діяльності

Високий рівень (13 - 15 балів): Дитина без особливих зусиль розподіляє представників тваринного світу по видах; аргументує свій вибір. Співвідносить представників фауни з місцем існування. Знає характерні ознаки. Без особливих зусиль, зв'язно і послідовно відповідає на поставлені питання. Виявляє цікавість і емоційно виражає своє відношення до тваринам, птахам і комахам.

Середній рівень (8 - 12 балів): Дитина іноді припускається незначних помилок при розподілі представників тваринного світу по видах. Не завжди аргументує свій вибір. В основному співвідносить представників фауни з місцем існування.

Знає характерні ознаки, але іноді допускає неточності у відповідях. На поставлені питання відповідає послідовно, але іноді відповіді бувають дуже короткими. Виявляє цікавість і емоційно виражає своє відношення до тваринам, птахам і комахам.

Низький рівень (5 - 7 балів): Дитина часто припускається помилок при розподілі представників тваринного світу по видах. Не завжди аргументує свій вибір.

Не завжди співвідносить представників фауни з місцем існування. Важко назвати характерні ознаки. На поставлені питання відповідати важко, а якщо і відповідає, то в основному невірно. Не виявляє цікавості і не виражає своє відношення до тваринам, птахам і комахам.

Після аналізу відповідей дітей ми дійшли такого висновку щодо сформованості у них екологічних знань (табл. 2.1).

Таблиця 2.1.Показники сформованості екологічних знань у дошкільників на констатувальному етапі експерименту , %

Група	Рівні
	низький	середній	високий
КГ	15,5	75,2	9,3
ЕГ	16,3	75,5	8,2

Згідно до цієї таблиці маємо діаграми:

Експеріментальна група

Рівень екологічної вихованості дітей ЕГ до проведення формувального експерименту



Рівень екологічної вихованості дітей КГ до проведення формувального експерименту

Контрольна група

Згідно таблиці 2.1., для 15,5 % дітей з КГ був характерний низький рівень екологічних знань, для 75,2 % - середній рівень, для 9,3 % - високий рівень, для дітей з ЕГ - 16,3 %, 75,5% і 8,2 % відповідно. Отримані результати свідчать про недостатній стан сформованості екологічного виховання дошкільників. Так, у досліджуваних немає єдиного розуміння сутності природного довкілля. Так, на завданні заняття більшість дітей (63%) припускалися незначних помилок при розподілі представників тваринного світу по видах. Не завжди аргументує свій вибір.

Знали характерні ознаки, але іноді допускалися неточності у відповідях. На поставлені питання відповідали послідовно, але іноді відповіді бували дуже короткими. Виявляли цікавість і емоційно виражали своє відношення до тварин, птахів і комах.

Такі висновки дошкільників дещо звужують сам зміст поняття природного довкілля, його структуру, а отже обмежують інформаційне поле дітей, деформують кут зору, під яким дитина дошкільного віку розуміє необхідність дбайливого ставлення до природи, використання певних методик збереження, зміцнення та відтворення як найвищої цінності.

Такі результати свідчать про те, що більшість дошкільників не володіють необхідними знаннями, вміннями й навичками про основи екологічноговиховання і природного довкілля. Екологічні знання практично не введені в систему їхніх життєвих цінностей та настанов, не сформована потреба у відповідальному ставленні до природи. На підставі результатів констатувального експерименту була розроблена модель формування умінь і навичок природного довкілля старших дошкільників як цілісного, цілеспрямованого процесу сприяння дитині в усвідомленні нею екології та включення її до діяльності природного довкілля.

2.2 Методики виховання в дошкільників позитивного ставлення до природного довкілля

Сьогодні є очевидним для всіх, що екологічне виховання дошкільників - це не тільки подання відповідних знань, а й спрямування на усвідомлення екологічної цінності природного середовища у єдності його з людиною. Таке усвідомлення ґрунтується на розумінні залежностей, які існували і існують у природі, впливу людської діяльності на неї і необхідність дбайливого ставлення до її об'єктів. Дошкільникам необхідно подавати знання, які спонукають пізнавати навколишнє у доступній для них формі. Ці знання повинні мати розвиваюче та виховне значення. Організація систематичних спостережень, праці у природі, найпростіших дослідів розкриють дітям закономірності розвитку живого об'єкта. Обрані форми і методи роботи повинні мати цілісну систему для забезпечення природних знань у дошкільників. За вимогами сьогоднішнього дня щодо екологічного виховання дітей - прищеплення бережливого ставлення до природи - важливе місце відводиться дослідницькій пошуковій роботі. «Дітям не слід відразу давати відповідь, а пропонувати самим знайти її». [10 c.26] Формувальний експеримент здійснювався в старшій віковій групі «Сонечко», яка була обрана як експериментальна.

Під час роботи на заняттях можна пропонувати дітям різноманітні завдання: розповісти про що шепоче дерево, яким вони бачать літо, зиму, весну. Дівчата й хлопчики будуть фантазували, складати невеличкі розповіді, не схожі на розповіді товаришів. Це буде сприяти розвитку розумових процесів, монологічного мовлення, комунікабельності. Готуючись до зустрічей з вихованцями, треба принести їм щось нове, цікаве - загадку, приказку, пісню або вірш. «Збережемо деревце в долині, Щоб шуміло на тугих вітрах, - Стане більше цвіту Україні, В нім зів'є своє гніздечко птах. Збережімо річку і криницю. Пізнаваймо глибше, до пуття. Відкриваймо кожну таємницю, Зберігаймо землю і життя». В зміст бесід за літературними творами варто включати запитання, за допомогою яких виявляється можлива поведінка дитини в подібних ситуаціях: “Як би ти поступив, коли б побачив кошеня, що потрапило в біду?” Діти, хоч подумки, але знаходять способи протистояти поганому, і в цьому цінність їх міркувань.

З дітьми середньої групи можна провести “Бесіду про живу і неживу природу”.

Тема: Бесіда про живу і неживу природу. Дидактична гра “Живе - неживе” (середня група)

Мета: Формувати у дітей поняття про живі і неживі об'єкти природи та про їх значення для людини, виховувати любов до природи, бережне ставлення до неї.

Обладнання: Горщики з висадженими насінинами і камінцем.

Хід заняття:

На столі два горщики. «Діти, що ми садили в горщики?» (Насіння в один горщик, а камінець - в другий). «Що змінилось у горщику, де покладено камінець?» «А що змінилось у горщику, де посаджено насіння?» (З'явилось тендітне стебельце, насінина проросла). «Чому насінина росте, а камінь - ні? Тому, що насінина жива, а камінець неживий. Все, що існує в природі, діти, поділяється на живе і неживе. Що в кімнаті живе? Що живе є надворі? Чи є в кімнаті неживі предмети? Які неживі предмети є на ділянці?» «Все живе, діти, живиться і має дитинчат. Це рослини, тварини, люди. Вода, земля, пісок, повітря - неживі». «І живу й неживу природу потрібно любити і берегти. Чи можуть рослини, тварини і люди жити без повітря? Якщо люди будуть піклуватися про природу, вона завжди буде квітучою і щедрою і всім буде добре жити».

Гра “Живе - неживе”. Коли я називатиму живий предмет, плескайте в долоні, коли неживий - не плескайте. «Сніг, чорнобривці, дощ, коза, шпак, земля, глина, морква, вода, метелик і т.д.»

Ознайомлення малят з народними традиціями.

Відтворення українського звичаю толоки - “лупая”. Учасниками цього обряду можуть бути вихователі і вихованці старшої групи садка; а молодші діти з інтересом будуть спостерігати за всім. Присутні дізнаються, що раніше основним харчовим продуктом жителів України була кукурудза. З неї випікали коржі - малаї, варили кулешу, готували й інші поживні страви. Кукурудзи сіяли багато і збирали великі урожаї, тож качани треба було вчасно облущити, щоб змолоти зерно на крупи і борошно й заготувати на зиму. Робота ця копітка і односельці допомагали один одному. Спочатку збиралися гуртом в одній хаті: обчищали качани, найкращі лишали на “косу” (до наступної сівби), окремо відкладали кукурудзяні рильця (бо вони є ліками), а потім лущили зерно. Працюючи, жінки співали, розповідали різні цікавості, ділилися секретами господарювання: яке зерно добре на посів, коли його слід кидати в землю[36 c.35]. Така толока по-справжньому може відбутися в дитячому садку - і як показ, і як реальна справа. Діти посильно допомагають дорослим, вбраним у колоритний національний одяг і, заглядаючи в очі, ловили кожне слово. По роботі ґаздиня частує присутніх кулешем, і веселі коломийки завершають “лучай”. Здавалося б, нічого особливого діти не можуть бачити. Але де б іще вони мали змогу побути серед такого розмаїття народних костюмів, де б почули, що вишивка на сорочках - це теж рідна природа, тут і звивисті ріки, і високі гори, і ласкаве сонце, і зелені ліси. Де б дізналися, що таке кукурудзяна “коса” і чому її вивішують під дахом восени, особливо там, де росте хлопчик (бо про те, що в домі є дівчинка, свідчить калина). І хто б розповідав, що кукурудзу слід висівати тоді, коли закумкали перші жаби . Працівники дитячого садка можуть вести “Щоденник природи”, за матеріалами якого можна простежити, як змінюється територія дитячого садка на протязі року, коли було висіяне те чи інше насіння, як воно проростало, цвіло і т.д. Тут же записуються розповіді дітей, коротенькі художні твори природничого змісту[26 c.29]. Але проблему виховання природолюбів не розвіяти без допомоги батьків. Такий підхід до проблеми не випадковий, адже єдність сім'ї та дитячого садка необхідна там, де життєвий досвід і наукові уявлення дітей недостатні, потребують систематичного збагачення, вираження, відчуття новизни у сприйманні світу природи людських взаємин з нею. Сім'я є тим ланцюжком, який з'єднує здобуті дитиною у дитячому садку початкової уявлення про світ природи з її практичним досвідом у повсякденному житті, розширює, поглиблює педагогічний вплив на особистість, яка формується. Вихователі, на батьківських зборах, в індивідуальних розмовах, в папках-пересувках, буклетах розповідають батькам, як вчити дітей правильно поводитися у природі, які знання їм треба давати, як виплекати стурбованість, виховати чуйність у ставленні по догляду за рослинами і тваринами. Також батьки залучаються до впорядкування території дитячого садка, висаджування дерев і кущів, догляду за мешканцями куточків природи, до проведення вікторин, природничого спрямування, збирання й оформлення довідкового матеріалу. Використовуючи різні методи і прийоми роботи з дітьми, вихователь пояснює і показує, що любов до природи - це не звичайне споглядання, відсторонене милування її красою, а й активна допомога, дбайливий догляд, розумне користування всім, чим вона багата. Треба пам'ятати і знати дітям, що природа потрібна всім людям і не тільки сьогодні, а й завжди. Природа дає свої скарби, а нам потрібно віддячити їй людською добротою і турботою. «Тільки тоді, коли діти любитимуть природу, співчутливо ставитимуться до неї, привчатимуться до праці. ми менше говоритимемо про дефіцит милосердя й співчуття в нашому суспільстві».

Тема: Чим березень поміж братами славен (старша група)

Мета: Продовжувати знайомити дітей з причинно-наслідковими явищами в природі, зокрема, місяця березня. Навчати дітей аналізувати, систематизувати ці явища, робити узагальнення шляхом запитань, порівнянь, пригадувань. Розвивати у дітей пам'ять, логічне мислення, свідоме сприймання, довільну увагу, зв'язне мовлення. Виховувати інтерес і любов до природи, бажання берегти її і примножувати її багатства[19 c.11].

Хід заняття:

«Встала весна, чорну землю сонну розбудила, уквітчала її рястом, барвінком укрила. І на полі жайворонок, соловейко в гаї землю убрану весною вранці зустрічає». Ось і настала весна, тепла, лагідна, сонячна. Почався перший місяць весни березень. А чи знаєте, діти, чому цей місяць називається березнем? У цьому місяці тане сніг, пробуджуються від зимового сну всі рослини, пробуджуються і берези. Від сонячного тепла починає бродити сік, він стікає по стовбурі. Кажуть, що березень на весні “плаче” Плаче від тепла, від радості, що прийшла весна. Тому і перший місяць весни називається Березнем. У березні погода буває дуже різною: то сніг, то холод, то сонце, то дощ. Тому в народі кажуть: “Березень не вірний: то сміється, то плаче”.

Вихователь звертає увагу дітей на погоду. «Яка сьогодні погода? Чи гріє сонечко?» Дітям пропонується заспівати пісеньку “Вийди, вийди, сонечко”.

Виходить Сонечко - дитина старшої групи: «Я дарую вам тепло, щоб навколо все цвіло, Щоб листочки зеленіли і щоб пташечка дзвеніла, І росла травичка, розквітали квіточки, І раділи діточки». Діти і вихователі дякують Сонечку за тепло і ласку.

«А знаєте, діти, чому весною і влітку Сонечко так тепло гріє, а взимку тільки світить?». Вихователь пропонує дослідницький експеримент сонця із земною кулею (сонце - це настільна лампа, за земну кулю служить м'ячик). Вихователь разом з дітьми практично демонструє прогрівання лампочкою м'ячика, асоціюючи це сонцем і землею.

Сонечко: «Ось ви вже знаєте, як я дарую тепло, щоб навколо все цвіло, а тепер давайте пограємо в гру “Сонечко і дощик” (Рухлива гра “Сонечко і дощик”).

Вихователь: «Що ще відбувається в березні?» - пропонує дітям розглянути бруньки на гілочках вишні, ліщини, каштана. «Що сталося з бруньками на гілочках? «Чому бруньки набухли, позеленіли, скоро тріснуть, з'являться листочки». Діти порівнюють ці гілочки з гілками, які ростуть надворі. «Яка між ними різниця? Чим ще славен місяць Березень?» (Навесні з теплих країв повертаються до нас птахи). «А які птахи повертаються до нас?» (Діти відповідають, потім слухають спів птахів по грамзапису). Послухайте загадку: «У садочку біля тину я зробив йому хатину. Він навколо обкрутився, подививсь і оселився. Хто оселився в хатині?» Так, це загадка про шпака. Шпаки дуже корисні птахи. Вони поїдають дуже багато шкідливих комах, що нищать рослини. Тому люди приваблюють шпаків до садів, щоб вони охороняли сади від гусені, жуків і черв'яків. Для цього роблять шпаківні. От і ми зараз повісимо на дерево шпаківню і будемо спостерігати, коли поселяться у них шпаки.

2.3 Аналіз результатів ефективності використання технологій екологічного виховання дітей старшого дошкільного віку

Метою контрольного етапу дослідження є аналіз і порівняння сформованості екологічного виховання у дошкільників до і після проведення спеціально розроблених завдань. Нами були розроблені завдання дітям для визначення рівня їх екологічного виховання (табл. 2.2.).

Таблиця 2.2. Показники сформованості екологічних знань у дошкільників на контрольному етапі експерименту , %

Група	Рівні
	низький	середній	високий
КГ	15,5	75,2	9,3
ЕГ	6	38,5	55,5

Згідно таб. 2.2., для 15,5 % дітей з КГ був характерний низький рівень екологічного виховання, для 75,2 % - середній рівень, для 9,3 % - високий рівень, для дітей з ЕГ - 6 %, 38,5% і 55,5 % відповідно.

Співвідношення результатів, отриманих до і після проведеної дослідної роботи дало змогу зробити висновки щодо стійкої тенденції до підвищення рівня знань щодо екологічного довкілля, уміння екологічно доцільного поводження дітей у природному середовищі. Педагогічні розробки, зміст, форми і методи сприяли покращенню екологічного виховання дітей у результаті підвищення мотивації до покращення природного довкілля та рівня екологічних знань. Дошкільники стали уважніше ставитися до природного довкілля. Результати дослідження засвідчують, що використання системи педагогічного впливу допомагає дітям покращити ставлення до природного довкілля. Отже, проблема виховання у дітей необхідності дотримання екологічного виховання та способу життя багатоаспектна. Вона вимагає поєднання загальних та індивідуальних екологічних технологій. Цей процес охоплює впровадження нового змісту, зміну загальної стратегії управління навчальним процесом із забезпеченням умов для позитивного впливу на всі складові природи, поширення інноваційних технологій, наполегливий захист дітей від негативних впливів у сімейному і соціальному просторі.

Висновки

В ході написання курсової роботи ми дійшли таких висновків. Екологічна ситуація, що склалася, в світі, яка ставить перед людством важливе завдання - збереження екологічних умов життя в біосфері. У зв'язку з цим гостро встало питання про екологічну письменність і екологічну культуру нинішнього і майбутнього поколінь. У нинішнього покоління ці показники знаходяться на не високому рівні. Поліпшити ситуацію можна за рахунок екологічного виховання підростаючого покоління, яке повинне проводитися висококваліфікованими педагогами, озброєними крім знань, поряд ефективних методик, що дозволяють комплексно впливати на особу дитини, розвивати всі компоненти екологічної культури як якості особи в частині загальної культури людини. Проблема екологічного виховання достатньо висвітлена в роботах відомих вчених. Визначені цілі, завдання, принципи, засоби, форми і методи, а також зміст екологічного виховання. Проте систематична робота по екологічному вихованню дітей дошкільного віку ведеться слабо.

Наукові підходи до екологічного виховання в сучасних умовах розроблені в дослідженнях А. Захлєбного, І. Звєрєва, І. Суравєгіної, які визначили мету, принципи, завдання і зміст екологічної освіти та виховання. Концептуальні положення екологічного напряму педагогіки стосовно окремих навчальних предметів, позанавчальної діяльності, вікових груп Л. Іщенко, Н. Лисенко, І. Мельник, Л. Різник, З. Плохій, Н. Пустовіт, Г. Пустовітом, Г. Тарасенко, Д. Струнніковою, Л. Шаповал та багатьма іншими вченими-педагогами.

Виходячи з аналізу експериментальної роботи, можна прийти до висновку, що виховання екологічної культури у дітей старшого дошкільного віку здійснюється успішно, якщо створити такі педагогічні умови:

Давати дітям систематичні екологічні знання; навчити дитину любити життя, природу, людей, себе, активно пізнавати світ. Формувати у дітей систему екологічних знань про предмети і явища природи, тобто вивчати самі предмети і явища в природі, зв'язки і відносини, які існують між ними. Розвивати моральні відчуття, формувати моральну свідомість і опановувати навиками і звичками моральної поведінки. Давати екологічні знання в умовах комплексного використання різних видів діяльності дітей в природі.

Настав час виховувати підростаюче покоління не у згубній традиції якомога більше брати від природи, а в іншому, притаманному українському народові, гармонійному співіснуванні з природою, раціональному використанні та відтворенні її природних багатств, у психологічній готовності постійно оберігати природні цінності. Розроблені науково-методичні рекомендації можуть бути використані у масовій педагогічній практиці роботи дошкільних закладів, навчальному процесі педагогічних училищ та вищих навчальних закладів, у післядипломній підготовці та перепідготовці педагогічних кадрів, у організації спільної навчально-виховної роботи дошкільного закладу з сім'єю.

СПИСОК ВИКОРИСТАННОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Артамонова Н.В. Формирование у дошкольников представлений о природе / Н.В. Артамонова, Д.А. Панина // Коррекционная педагогика. - 2011. - № 5. - С. 80-82.

2. Баенская Е.Р. Признаки эмоциональных нарушений в раннем воздасте / Е.Р. Баенская // Воспитание и обучение детей с нарушениями развития. - 2007. - №4. - С.64-70.

3. Бондаренко О.А. Екологічна мандрівка / О.А. Бондаренко // Бібліотечка вихователя дитячого садка. - 2013. - № 3-4. - С. 87-89.

4. Бєлєнька Г. Пізнавати природу допомагають дидактичні ігри (навчання найменших) / Г. Бєлєнька // Імідж сучасного педагога. - 2010. - № 6-7. - С. 9-12.