Основи підготовки лекційних курсів

Наприклад, сімейство лаврових - ботанічний термін, але разом з тим говорять "лавровий вінок", "хаос" з наголосом на першому складі - термін з області міфологічної космогонії, а в буденному сенсі "хаос" з наголосом на другому складі позначає безлад. Дослідники налічують більше 5 тис. загальновживаних українських слів, в яких зафіксовано коливання наголосу.

Правильність наголосу можна перевірити по орфоепічному словнику. Існують довідники і допомога, в якій є словник важких наголосів.

Сучасні вимовні норми багато в чому відрізняються від норм XIX в. Це викликано нівелюванням соціальних і територіальних говорів, впливом мов - джерел в запозичених словах, зближенням орфоепії і орфографії (вимови і написання), дією живих тенденцій вимовної системи.

Традиційні форми вимов збереглися лише в stsenrechy: наприклад, опущення м'якого знаку в кінці слова, укорочення імен, заміна суфікса "Ech" на "Esh" в прикметниках ("boyus" замість "боюся", "kopeeshnyy" замість "копійчаний", Ліг Палич, Ван Ванич замість повних Павло Павлович, Іван Івановіч). Вимовні норми залишилися практично незмінними і в мові емігрантів, що покинули Росію в роки революції 1917 р.

Вибір граматичних форм і конструкцій

Одним з критеріїв мовної культури є правильний вибір і вживання граматичних форм і конструкцій згідно вимогам нормативної граматики, що виконуються на трьох рівнях: на рівні окремих слів, словосполучень і цілих пропозицій.

I рівень. До найбільш характерних помилок мови, що зустрічаються на рівні слова, слід віднести:

* неправильне вживання роду іменників, наприклад, "рейки" замість "рейок", "манжет" замість "манжета"; слід пам'ятати про те, що слово "кава" чоловічого роду, а не середнього, "муляй" - жіночого роду, а "пенсне" - середнього і уживається тільки в однині;

* варіанти множини із закінченнями, що ударяються і ненаголошеним: слід говорити директора, інспектора, професора, вартуючи, але traktory, договори, вибори, переговори; з двох варіантів закінчень місцевого відмінка: у цеху, у відпустці і в цеху, у відпустці, перший варіант - літературний, другою вважається просторіччям;

* відміна неросійських прізвищ на приголосні: ці прізвища схиляються тільки в чоловічому роді; наприклад, громадянина Карапетьяна, Казакевіча, але громадянки Карапетьян, Казакевіч;

* відміна іноземних імен і прізвищ: слід говорити "концерт Верба Монтана", "роман Жюля Вірна", а не "Ів Монтана", "Жюль Вірна";

* іноді закінчення впливає на сенс слова. Порівняєте: образу - образи, тону - tony, струму - струми, кольори - квіти;

* викликає труднощі родовий відмінок множини деяких іменників:

а) чоловічий рід - пара черевик, валянок, чобіт, панчоха, але пари шкарпеток, апельсинів, помідорів, рейок, коментарів; серед вірмен, грузин, осетин, румун, але серед монголів, узбеків, якутів; декілька ампер, вольт, герц, ом, рентген, ерстед, мікрон, але декілька грамів, кілограмів, джоулів; загін солдатів, партизан, гренадер (а не гренадер), драгун, але загін саперів, мінерів;

б) жіночий рід: барж, байок, vafel', домен, але долий, жменею, свічок (окрім виразу гра не коштує свічок);

* у коротких формах прикметників замість закінчення -енен потрібно вживати закінчення -ен; бездіяльний, beznravstven, velychestven;

* у порівняльних формах прикметників слід вживати закінчення -е, а не -ее, наприклад: boyche, дзвінко і т.д.;

* вживаючи числівники з десятковими дробами, слід говорити: 12,5 відсотка, 3,7 метра, а не 12,5 відсотків, 3,7 метрів;

* з варіантів складного слова з першим елементом "два" або "dvu", особливо в термінах, слід віддавати перевагу елементу dvu: двосхилий дах, лукава людина, але якщо другий елемент слова починається з голосної, уживається варіант два - двоповерховий, двоелементний.

Приклади можна було б продовжити, але і приведені випадки характерних помилок на рівні слова достатньо, щоб виробити звичку користуватися словником у всіх сумнівних ситуаціях, почастіше перевіряючи рівень власної мовної письменності.

II рівень. Розглянемо декілька прикладів мовних помилок на рівні словосполучень, з яких найчастіше зустрічаються неправильне вживання відмінків і неправильний вибір приводів:

* привід завдяки вимагає давального відмінка, дієприслівник завдяки - знахідного. Слід говорити: завдяки (чому?) допомозі друзів він зумів справитися з труднощами, але завдяки (кого?) батьків за розуміння, син обійняв їх;

* приводи по, з, об та інші часто уживаються неправильно: наприклад, боротьба по скороченню, доповідь написаний по темі, висновки по фактах, на молоде покоління випала честь, оперувати з цими даними, вказав про те, що, непримиренний з ворогами.

Приклади, що наводяться вище, якщо і не характерні для мови педагогів, то досить часто споживані в мові студентів, що особливо приїхали на навчання з сільської місцевості і робочих селищ. Мовні помилки студентів слід тактовно виправляти, але самим гідним прикладом є особиста мовна культура викладачів. Ще один поширений приклад помилок II рівня:

* неправильне узгодження дієслів: слід говорити: ті, хто записалися, ті, хто проявили, ми, хто завжди боролися. У поєднанні називного і орудного відмінків іменників з дієсловом дієслово ставиться в множині, якщо дійова особи - рівноправні учасники дії: батько з матір'ю виїхали, але мати з дитиною пішла в поліклініку;

* слід також говорити: бути, а не представляти з себе, в ліс за грибами, а не по гриби, відзвітувати у виконаній роботі, а не про виконану роботу;

* потрібно уловлювати смислову різницю між наступними словосполученнями: просити грошей (взагалі) і просити гроша (на щось конкретне); купити книг і купити книги (з проблеми природознавства);

* крім того, слід уникати невиправданого нагромадження родових, орудних і давальних відмінків, що приводить до недорікуватості. Наприклад: будинок племінника дружини кучера брата доктора (важко вгадати, кому належить будинок).

Або: я зацікавився листом, написаним крупним почерком; хворих туберкульозом лікували хірургічним методом; до любові до людей домішувалося відчуття співчуття і т.д.

III рівень. Помилки третього рівня, тобто на рівні пропозиції, властиві більшості тих, що говорять, у тому числі і педагогам, і відносяться до помилок частіше стильового і рідше за граматичний характер, проте їх наявність свідчить про недостатню мовну культуру. До найбільш поширених з них принадлежат:* "нанизування" союзів "що" і "який" одного на іншій;

* вживання незалежного причетного обороту, не властивого російській мові. Тут як приклад можна привести знамените chekhovskoe: Під'їжджаючи до цієї станції і дивлячись на природу у вікно, у мене злетів капелюх;

* змішування дійсного і пасивного станів: роботи, що виконуються по 1-mu варіанту, замість роботи, виконувані по 1-mu варіанту;

* перенасичення фрази в умовному нахилі частинками б, вживаючи їх перед кожним з однорідних присудків, хоча достатньо і одній;

* невиправдано часте вживання дієслова є, який можна замінити словами це, є, є і т.д.

Окремо варто виділити неточне вживання висловів, афоризмів. Потрібно бути упевненим в їх правильності. До найбільш поширених помилок такого роду відносяться наступні вирази:

* повернутися в рідні пенати замість до рідних пенатів;

* потрапити як курнув в щі замість як курнув в oschyp;

* поки суть та справа замість суд та справа;

* розтікатися думкою по дереву замість mys'yu по drevu.

Подібні помилки - слідство незнання етимології слів і виразів. Ті, кому властиві приведені помилки, не знають напевно, що "пенати" - це духи домівки в римській міфології, а "mys'" на старослов'янській мові означає "білка".

Приведені помилки I, II і III рівні - лише інформація до роздуму і покликані підвищити інтерес педагогів до проблем язикової культури, збудити в них прагнення до систематичного вдосконалення власних мовних навиків, до загострення мовного "слуху" і виправлення помилок в мові студентів.

Мовні огріхи педагогів - явище не таке рідкісне і не таке нешкідливе, як здається на перший погляд. Вимовні, граматичні і стилістичні погрішності в мові вчителів шкіл і вузівських викладачів сприймаються як норма і автоматично переносяться в мовні навики навчаних. Досить пригадати фільм "Доживемо до понеділка", в якому вчителька початкових класів нарікає: ""Не lozhyte люстерко в парти!"" - а вони все lozhat і lozhat".

Природно, що услід за вчителькою першокласники теж будуть замість "класти" говорити "lozhyt'".

Отже, правильні вимова і наголос, вибір граматичних конструкцій, сполучуваність і правильне вживання слів і виразів - суть невід'ємні якості мовної культури. Але це лише фундамент, на якому шикується будівля лекторської майстерності педагога, чия мова повинна бути точна і проста і разом з тим виразна і багата.

Доданки ораторського мистецтва

Одного разу на лекції, присвяченій ораторському мистецтву, було поставлено питання: "Скільки слів повинен знати вузівський викладач, щоб мати підставу стверджувати, що він оволодів культурою мови?" Що можна відповісти на таке питання? Сучасний російська мова містить близько 120 тис. слів. Середня людина вживає 5-6 тис. слів. Лексикон викладача складає 10-12 тис. слів, не рахуючи термінології. Але багата лексика і відмінна орієнтованість в науковій термінології самі собі ще не створюють ораторського мистецтва. Необхідні уміння відібрати з особистого запасника потрібні слова і утворити точні фрази, вірно і що дохідливо виражають авторську думку. Слід вибирати точні фрази, вірно і що дохідливо виражають авторську думку; використовувати все багатство мови, його гнучкість, пластичність виразність. Тільки при виконанні цих умов мова - не тільки носій інформації і засіб спілкування, але і джерело емоційного і vospytatel'noto дії. Мистецтво красномовства - це мистецтво "дієсловом палити серця людей".

Старослов'янське "Glagolet'" означає "говорити", бо основний сенс пропозиції сконцентрований в дієслові. От чому вірно знайдені дієслово, дієслівні форми додають мови дієвий характер, роблять її динамічною, переконливій. Велике значення у виразності мови лектора мають прикметники, що характеризують явища, факти, події, що додають їм зримість, наочність, зухвалі потрібні асоціації.

Одним з найбільш поширених ораторських прийомів є повтори. Повторення, з одного боку, заглиблює і підсилює ораторську думку, розкриває не завжди легко видиму суть факту або предмету, з іншої - дає можливість конспектування. Крім того, повтори сприяють концентрації уваги слухачів.

Думка оратора при повторі розвивається від тези до прямого твердження; думка теза, ідея повторюються з певними інтервалами. Щоб повтори не створювали враження монотонності і не стомлювали слухача, лектор повинен використовувати синоніми, варіантні фрази. Можна будувати їх за принципом градації, тобто такий конструкції тез, що повторюються, коли кожен подальший підсилює характеристику явища. Повтори і особливо градації сприяють запам'ятовуванню і фіксації сказаного.

Добре концентрують увагу слухачів риторичне питання і риторичне звернення - ораторські прийоми символічного характеру, що не припускають наперед вербальній реакції слухачів. Можна по ходу лекції використовувати і діалогову форму спілкування для закріплення викладеного матеріалу і отримання зворотному зв'язку з аудиторією. У цьому плані вельми повчальні античні джерела зокрема знамениті бесіди Сократа і Платона. Спонтанне питання - відповідь прийом, на жаль, рідко використовується в учбовій лекції. Вузівські викладачі віддають перевазі монологічне мовлення.

Справжня ораторська мова незалежно від тематики, призначення лекції виступу, аудиторії повинна містити елементи художності. Виразність мови - поняття цілком визначене. Він може бути сірим тьмяним і яскравим, прекрасним; сухим і соковитим; бідним, обмеженим і багатим; мертвотним, монотонним і емоційним. Ці полярні якості виявляються в залежності від ступеня оволодіння мовною культурою.

Емоційність мови додають тропи, тобто метафори, порівняння, метонімії гіперболи, що вивчаються в середній школі, а потім що незаслужено забуваються нами. Вони доречні в учбовій лекції, виділяючи на строгому фоні спеціальної інформації окремі її моменти, важкі для сприйняття і художньо трансформовані з метою фіксації уваги і кращого розуміння.

У мові оратора або лектора можуть успішно використовуватися асоціації, прислів'я приказки, афоризми, історичні анекдоти і справжні забавні історії з життя знаменитих учених за профілем лекції. Вони купірують "піки уваги", що наступають через кожні 15-20 хвилин, розвивають асоціативне мислення слухачів, розширюють їх кругозір, підвищують рівень загальної культури, надають емоційне дія на аудиторію. Лектор повинен любити іронію, гумор і бути здатним сарказм у виховних цілях. Використовуючи крилаті слова і літературні образи слід стежити за тим, щоб вони були зрозумілі, а у разі потреби - роз'яснювати їх сенс і джерела.

Ораторське мистецтво припускає уміння імпровізувати, згортати і розширювати усну інформацію залежно від обставин (брак або перерозподіл лекційного часу, рівень підготовленості аудиторії і др.).

Мова оратора не повинна бути обривистою, як би klochkovatoy, рясніти паузами або словами-паразитами, mezhdometyyamy типу "м-м", "о", "так би мовити" і т.д. О таких "ораторах" говорять: "У нього слово слову милиця подає". Не можна замовкати на напівфразі, на ходу домислюючи недомовлене. Мова повинна бути пластичною розгортатися в рівному темпі і ритмі. В той же час інтонація, ритміка і тембр мови можуть служити засобами виділення думки і її фіксації слухачами. Як відомо, формулювання, окремі фрагменти лекційного матеріалу диктуються тобто промовляються в певному темпі з повтореннями. Відповідно інтонуючи фразу, лектор може добитися потрібної реакції слухачів.

Уміння триматися перед аудиторією - один з доданків ораторської майстерності.

Слово і дія єдині. У оратора дія виражається думкою і жестом, позою мімікою. Недосвідчений оратор не дивиться на аудиторію, говорить тихо (бубонить), дивиться у одну крапку, загальмований; інший, навпаки, стурбований, дивиться спідлоба потирає чогось правою рукою нижню щелепу, третій - засунув в кишеню руку втупився в стелю.

Тим часом в сукупності виразні засоби - рух рук, грон рук вираз обличчя - невід'ємні частини ораторського мистецтва. Жести і міміка не повинні бути надуманими, формальними. Вони можуть мати деякі національні відмінності, наприклад, у болгар "та" виражається жестом, аналогічним російському "ні". Але завжди і жест, і міміка підкріплюють думку, наочно її демонструють прояснюють підтекст сказаного. Міміка підкреслює і емоційне забарвлення слова. Існує своєрідний код, знакова система ораторської жестикуляції наприклад, заперечення - як би "мінус", прокреслений рукою в повітрі. Твердження - помах руки зверху вниз. Рука, притиснута до серця, - підтвердження щирості а стисла в кулак - вираз переконаності, і т.д. Але не можна зловживати жестом - надмірна жестикуляція відволікає. Жест повинен бути мотиваційним стриманим і лише підкріплювати вербальну інформацію. Слід пам'ятати російську приказку: "Kol' словами не розповіси, то і пальцями не rastychesh'". Слухові і зорові фізичні дії оратора добре відпрацьовувати перед дзеркалом.

Корисно прочитати свою лекцію удома, але запрограмувати жести не можна. Більш докладні рекомендації по ораторському мистецтву викладені в спеціальних підручниках і допомозі.

Психологія в ораторському мистецтві

Психологічні аспекти красномовства виявляються в ораторській творчості і в сприйнятті слухачами публічної мови. Маючи різні об'єкти і будучи відносно самостійними, вони діють одночасно в живому спілкуванні що говорить з аудиторією. Зовні такої єдності психологія ораторського мистецтва просто не існує. Головне психологічне завдання оратора - будити і підтримувати інтерес аудиторії до вимовних слів. Пробудження, формування, розвиток і підтримка уваги слухачів до мови лектора разом із задоволенням їх інтересу до тематики лекції або виступу - чи не найважче з доданків ораторського мистецтва. Як вже наголошувалося вище, кризи уваги наступають через певні проміжки часу: перший наступає на 15-20-ій хвилинах, другий - на 30-35-ій хвилинах. Ситуація ослаблення уваги виникає в будь-якій аудиторії, оскільки це психофізіологічний процес. Психологічне мистецтво оратора виявляється в умінні максимально згладити кризові піки оптимальним поєднанням ораторських прийомів: перемиканням уваги, жартом, оригінальним прикладом по ходу лекції і т.д.

Результати соціологічного опиту показали, що слухачі цінують в лекції, доповіді, виступі різні компоненти:

43% - актуальність тематики, професіоналізм;

39% - щирість, правдивість лектора;

32 % - глибину аналізу піднятих проблем;

32 % - конкретність підходу до даних питань;

31,5% - обгрунтованість, довідність, переконливість;

31 % - виразність мови, дотепність;

19% - логіку викладу матеріалу.

Таким чином, ми бачимо, що в оцінних критеріях аудиторії поєднуються мотивація, психологія сприйняття, задоволення естетичного відчуття.

Отже, для успішного виступу оратору необхідне поєднання цих доданків.

Особливості психології ораторської праці

Перша особливість психології ораторської праці визначається двома постійними об'єктами - матеріалом і слухачами.

Матеріал лекції, виступу - це те, що доводиться досліджувати, а потім тлумачити в публічному слові. Тому хороше знання своєї науки, галузі - щонайперший обов'язок лектора, оратора.

Він повинен добре орієнтуватися в суті матеріалу, в досягненнях даної галузі науки, бути її активним діячем. Матеріал не терпить споглядального або споживчого відношення. Лише активна енергія оратора здатна включити чинник мотивації слухачів, збудити їх інтерес і направити їх увагу на висловлювану проблему.

Слухачі - це інший об'єкт праці оратора. Вони є соціально-психологічною мікроспільністю. Аудиторія є адресат оратора, його "sotvorcheskyy суб'єкт", і ця співтворчість виражається в активній підтримці зусиль що говорить.

Від того, як відносяться слухачі до мови, залежать успіх або неуспіх будь-якої форми усного виступу. Отже, соціально-психологічна mnkroobschnost' слухачів виступає як об'єкт і суб'єкт співтворчості. Ці функції діють одночасно і нерозривно, проте інтенсивність їх прояву залежить від умінь самого оратора.

Друга психологічна особливість ораторської праці - його індивідуальна форма, і в цьому сенсі усний виступ - це театр одного актора. Початківець вузівський педагог, член кафедрального колективу, має можливість порадитися з своїми досвідченішими колегами, вислухати і врахувати всі їх зауваження про план і текст підготовленої ним лекції, але кінець кінцем його успіх залежить від нього самого - автора і виконавця. Творчість лектора цілеспрямовано, і його мета - дія на слухачів. От чому на підготовчому етапі лектор, оратор повинен співвіднести себе з аудиторією і подивитися на себе її очима. На допомогу йому приходять інтуїція, уява і досвід. Фізично оратор в своїх думках і відчуттях залишається наодинці з самим собою. З одного боку, він індивідуальний, суб'єктивний і як би "закритий", з іншої - він "відкритий", оскільки адресується до певної соціально-психологічної спільності слухачів, самореалізується і об'єктивувався через неї. Все, сказане їм, стає колективною творчістю (слухання, розуміння, конспектування). Ця діалектика суб'єктний-об'єктного, "закритого" - "відкритого" і є той психологічний феномен, знання і уміле використання якого складає один з елементів ораторської майстерності.

Третя особливість ораторської праці - це його sytuatsyonnost'. Кожен публічний виступ, доповідь, лекція відбуваються в конкретній психологічній ситуації, яка повністю ніколи не повторюється і всі особливості якої передбачити неможливо. При читанні вузівської лекції міняються "потоки", приходить різна кількість слухачів, які по-різному розсаджуються в аудиторії; додалася нова інформація, аудиторія чимось схвильована або втомилася, половина студентів захворіли грипом, сам лектор не у формі, за вікном весна, і студенти не можуть зосередитися, і т.д. Головне в будь-якій ситуації - внутрішньо зібратися, оволодіти нею, перемогти обставини, придумати нові прийоми, ходи, "відвідай мости", зімпровізувати. У ораторському мистецтві виявляється діалектика визначеного і невизначеного. Визначене - це знання специфіки красномовства і його можливостей, суб'єктивний досвід оратора, об'єм і характер розробки теми.

Невизначене завжди багатолико. Якщо визначеність праці оратора додає йому упевненість, то невизначеність є причиною хвилювань, роздумів.

Психологічна перемога особи над цією подвійністю - уміння концентруватися, зробити все можливе, щоб ця упевненість превалювала.

Культура праці лектора і оратора може і повинна стати засобом такої упевненості і визначеності.

Размещено на Allbest.ru