Музей "Шевченківський національний заповідник" у Каневі як інструмент національного виховання

Канівські гори і кручі були ареною багатьох історичних подій. У кожного, хто ступає по цій землі, посилюється відчуття героїчних, трагічних і величних сторінок Канівської минувшини в історичному музеї (1991 року заснування), який з 2008 увійшов до складу Шевченківського національного заповідника як науково-дослідний відділ «Канів від давнини до сучасності».

Виставка «Канівщина - козацький край» знайомить з історією Доби Козаччини. Тут можна дізнатися про славних козацьких ватажків: Байду Вишневецького, Івана Підкову, Самійла Кішку., які так запали в душу малого Тараса з розповідей дідуся.

На Дніпровій горі біліє Успенський собор. Це найдревніша у Каневі архітектурна пам'ятка, що в давнину називалася церквою святого Георгія. У 1144 році її збудував великий князь Всеволод Ольгович - батько героя прадавнього «Слова про Ігорів похід» Святослав Всеволодович. Собор вражає своєю величністю. Під час монголо- татарського нашестя притулку у цьому храмі шукали місцеві жителі. Незважаючи на прохання настоятеля не вбивати прихожан і не руйнувати святиню, благання його не були почуті. Священика та його паству було знищено. Сьогодні, неподалік храму - з хрестом і макетом собору в руках, він увічнений у бронзі і граніті. Саме тут відспівували Т. Г. Шевченка 22 травня 1861 року.

За кілька кілометрів від Канева - на Прохорівській землі - у 1839 році оселився вчений і викладач Київського університету Михайло Максимович. Погостювати у садибу до Максимовичів заїжджали знамениті письменники, художники, артисти. Герцен називав його своїм вчителем. Влітку 1859 року Тарас Шевченко гостював у Максимовичів. Тут він змалював наддніпрянські краєвиди, написав поему «Марія», портрети Михайла Олександровича та його дружини Марії Василівни Максимовичів. До наших днів збереглися свідки перебування на Михайловій горі видатних людей - сосна Гоголя та дуб Шевченка. 600- річний дуб Тараса Шевченка, під яким поет колись відпочивав та милувався краєвидами Канівських гір, нагадує про зв'язок поколінь, швидкоплинність земного життя і вічність Всесвіту...

Канівщина - це мальовнича перлина України, де зародилася одна з найдавніших цивілізацій, склалися кращі традиції українського народу, його духовні надбання. Особливу роль відігравала Канівщина в добу Козацької держави, нашої славної історії 1648-1654 років:

«Горить Корсунь, горить Канів,

Чигирин, Черкаси,

Чорним шляхом запалало,

І кров полилася,

Аж у Волинь.»...

«.Спасибі, дідусю, що ти заховав

В голові столітній ту славу козачу:

Я її онукам тепер розказав.» (уривки з поеми Т. Г. Шевченка «Гайдамаки») [7].

Висновки. Сьогодні Шевченківський край - це потужний історико- культурний, науково-дослідний, туристичний і духовний центр України. Це край гостинних людей, земля, багата природними та архітектурними і сакральними пам'ятками.

Щороку Шевченківський національний заповідник відвідують понад сто тисяч туристів з України і різних зарубіжних країн. На базі Заповідника організовуються і проводяться загальнонаціональні та регіональні наукові конференції, міжнародні фестивалі, конкурси тощо. «Тарасову гору видно всій Україні! Видно її сьогодні всім континентам земної кулі. Ніколи стежки сюди не заростуть. Світочів своїх людство ніколи не забуде!» (Олесь Гончар, Книга вражень). Ці місця назавжди полонили душу поета і сюди він линув думками все своє земне життя. Тут його вічний спочинок.

Література

1. Передерій, А. Довіку жива. / Анатолій Передерій // Танана Р. В. Тарасова світлиця. Черкаси: Вертикаль, видавець Кандич С. Г., 2011. С. 146.

2. Вороний, М. На могилі Генія / М. Вороний // Газета «Рада», 1914, № 129.

3. Коцюбинський, М. Шевченкова могила / Коцюбинський М. // - Дзвінок. 1891, № 5. С. 40.

4. Пахолко, О. Святий Шевченко / Оксана Пахолко // Газета «Експрес», 2005, 17-24 березня, № 17.

5. Пчілка, О. Покуття в хаті на Тарасовій горі / Олена Пчілка // Рідний край, 1909. № 6.

6. Танана Р. В. Тарасова світлиця / Р. В. Танана. // - Черкаси: Вертикаль, видавець Кандич С. Г., 2011. 160 с.

7. Шевченко, Т. Г. ПЗТ у 12 т. К.: В-во «Наукова думка». 2001. Т. 2. С. 20.

Размещено на Allbest.ru