Теорія і практика соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями в промисловому регіоні

Найважливішим дослідницьким завданням було створення моделі соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями. Було встановлено, що для регіональних моделей соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями характерні певні трансформації залежно від специфіки регіону. У конкретних випадках (наприклад, у промисловому регіоні) вони вимагають адаптації до конкретних соціально-економічних та педагогічних умов, тобто постійного уточнення завдань регіональної моделі соціально-педагогічної підтримки дітей з вадами психофізичного розвитку, її напрямів, форм і методів роботи.

В основних завданнях регіональної моделі соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями в промисловому регіоні було розставлено такі акценти: а) вивчення стану дітей з вадами психофізичного розвитку як підґрунтя для вироблення та впровадження регіональної моделі соціально-педагогічної підтримки; б) реальне гарантування на місцях дій державного законодавства та регіональних цільових програм щодо реабілітації та соціальної адаптації дітей з обмеженими можливостями, створення необхідних умов для розвитку й соціальної адаптації таких дітей безпосередньо за місцем проживання; в) допомога дітям з обмеженими можливостями в реалізації й самореалізації їхніх творчих можливостей та ініціатив, адресність та дієвість соціально-педагогічної підтримки; г) надання регіоном кожній дитині з обмеженими можливостями соціально-економічних та педагогічних послуг у всіх галузях життєдіяльності. Переміщення центрів та навчально-виховних закладів надання соціально-педагогічної підтримки безпосередньо до місця мешкання або навчання дітей з вадами психофізичного розвитку; ґ) використання сучасних технологій лікування, навчання, виховання, реабілітації та соціальної адаптації дітей з обмеженими можливостями; д) узгодження загальнодержавних, регіональних та особистісних інтересів під час реалізації регіональної моделі соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями; е) забезпечення реалізації регіональної моделі соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями шляхом ефективної підготовки кадрів, створення необхідних виконавчо-управлінських структур, розвитку інфраструктури спеціальних навчально-виховних закладів.

У третьому розділі „Програма й механізм реалізації соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями в промисловому регіоні” розкрито специфіку розробки й упровадження регіональної комплексної програми соціально-педагогічної підтримки, визначено особистісно орієнтовану спрямованість змісту, форм та механізмів її реалізації.

Основою для розробки регіональної комплексної програми підтримки дітей з обмеженими можливостями стала модель і результати аналізу стану справ у Донецькому промисловому регіоні.

Проведений аналіз підтвердив, що наявна система реабілітації та соціальної адаптації дітей з обмеженими можливостями не відповідає вимогам часу й досягненням сучасної науки. А саме: дії всіх суб'єктів соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями не мають цілісного й системного характеру, органи влади не виконують функцію центральної ланки системи, унаслідок чого не вдається використовувати можливості промислового регіону в повному обсязі; вирішення проблем дітей з обмеженими можливостями здійснюється на основі медико-педагогічного підходу, а не соціально-педагогічного; матеріально-фінансове забезпечення вкрай обмежене й не відповідає світовим нормативам, вимогам часу й науки; позабюджетне фінансування, спонсорство, добродійність фізичних та юридичних осіб нездатне забезпечити всіх матеріальних і фінансових потреб; наявна пасивність медико-педагогічної громадськості в пошуку нових підходів до розв'язання проблем дітей з обмеженими можливостями; соціально-педагогічні працівники повільно оволодівають технологіями реабілітації й соціальної адаптації дітей з обмеженими можливостями в загальноосвітніх школах і в сім'ях.

Вихідними позиціями в розробці програми стали такі:

а) програма повинна спиратися на комплекс властивостей і особливостей, характерних для систем цього типу;

б) програма повинна бути чітко орієнтована на діяльне включення дітей з обмеженими можливостями у світ суспільно корисної практики як головного засобу психічного розвитку й становлення особистості кожної людини з вадами розвитку;

в) процес соціально-педагогічної підтримки дітей з вадами психофізичного розвитку повинен спиратися на аналізатори особистості, які функціонують нормально;

г) соціально-педагогічна підтримка повинна бути спрямована на забезпечення необхідних санітарно-гігієнічних умов у місцях життєдіяльності дітей з обмеженими можливостями;

ґ) підтримка повинна забезпечити формування в дітей з обмеженими можливостями психологічної установки на значущість кожного з них як неповторної особистості для людей і суспільства в цілому.

На основі вказаних позицій було обґрунтовано структурні компоненти регіональної програми та її психолого-педагогічного забезпечення.

Перший компонент - опис вихідного й прогнозованого станів соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями.

Другий пов'язаний з програмуванням системи соціально-педагогічних завдань щодо формування в таких дітей психологічної й практичної готовності до активної життєдіяльності й самореалізації як особистостей.

До третього належить розробка механізму реалізації спланованих завдань з урахуванням наявних у промисловому регіоні можливостей та його особливостей.

В останньому, четвертому, компоненті програми представлено опис засобів соціально-педагогічного контролю за рівнем соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями.

Програма соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями становить собою нормативну модель спільної діяльності суб'єктів соціально-педагогічного процесу, суть якого зводиться до єдиного вектора - розвитку суб'єктних якостей у дітей з обмеженими можливостями.

Система соціально-педагогічної підтримки дозволяє вирішувати такі питання: профілактика порушень психофізичного розвитку; психолого-медико-педагогічна реабілітація дітей з обмеженими можливостями; надання організаційно-методичної допомоги громадським організаціям і об'єднанням сімей з особливими потребами.

Соціальний профіль регіональної програми соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями містить п'ять основних розділів: загальні відомості про дитину; соціальні характеристики сім'ї; історія психофізичного розвитку дитини; дослідження самооцінки дитини; спостереження впливу середовища на розвиток дитини. В основі регіональної програми соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями лежить ідея адресної направленості й комплексності соціально-педагогічної допомоги кожній дитині з порушеннями психофізичного розвитку. Це досягається орієнтацією на використання не розрізнених заходів і засобів, а їх цілісного комплексу з виходом на конкретну дитину.

Головна мета програми - соціально-правовий захист дітей з обмеженими можливостями, формування життєвої компетентності шляхом створення варіативних оптимальних умов на шкільному, міському (районному), обласному рівнях, які гарантують реалізацію індивідуальних програм розвитку, реабілітацію й соціальну адаптацію кожної дитини з психофізичними порушеннями.

З урахуванням структурних компонентів соціально-педагогічної підтримки визначено її основні функції, які можуть бути реалізовані в практичній діяльності під час застосування програми:

· компенсаторна, що розглядається як можливість дитини компенсувати власні об'єктивно обмежені можливості за допомогою засобів педагогічної підтримки;

· адаптивна, яка дозволяє дитині з обмеженими можливостями успішно адаптуватися до реалій соціальної дійсності, що швидко змінюються;

· розвивальна, спрямована на те, що, незважаючи на об'єктивне обмеження можливостей дитини, її смислостверджувальне життєве начало залишається незмінним - розвиток власних суб'єктних якостей і безперервне збагачення творчого потенціалу власної особистості.

В основу регіональної програми соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями покладено ідею адресної спрямованості та комплексності соціально-педагогічної допомоги кожній дитині з вадами психофізичного розвитку.

Основними завданнями згідно з цілями та сутнісними характеристиками програми було визначено такі:

· надання адресної медичної, фінансової, матеріальної допомоги дітям з вадами психофізичного розвитку;

· створення відповідних умов для утримання, навчання, виховання й повноцінного розвитку дітей з обмеженими можливостями в загальноосвітніх та спеціальних навчально-виховних закладах і вдома;

· надання всебічної підтримки й допомоги інформаційного, соціально-правового, психолого-педагогічного характеру дітям з психофізичними вадами та їхнім батькам;

· розвиток творчих здібностей дітей та підлітків з обмеженими фізичними й психічними можливостями, організація їхнього лікування та оздоровлення;

· сприяння працевлаштуванню дітей з обмеженими можливостями, створення розгалуженої регіональної системи професійно-технічного навчання та вищої освіти для дітей цієї категорії;

· створення відповідних інформаційних банків дітей з обмеженими можливостями та умов, у яких вони перебувають;

· організація ефективної роботи психолого-медико-педагогічних консультацій для своєчасного обстеження відповідних категорій дітей, надання їм та їхнім батькам професійних консультацій.

Особливу увагу було приділено розробці механізмів реалізації програми соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями. Для цього було запропоновано параметри ресурсного забезпечення підтримки, основними з яких визначено такі: нормативно-правове, інформаційне, концептуальне, методичне, матеріальне, психологічне, кадрове забезпечення.

Складовими механізму розробки й практичного здійснення регіональної програми соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями мають бути: постійні комісії в справах дітей з обмеженими можливостями в представницьких органах влади (обласних, міських, районних, селищних, сільських); управління (комітети, відділи) у виконавчих органах влади; спеціальна служба в справах дітей та молоді з обмеженими можливостями (державні або громадські); філії всеукраїнських установ, закладів щодо вивчення проблем дітей і молоді з обмеженими можливостями та підготовки соціальних і спеціальних працівників; фонди (чи їх філії) сприяння реалізації соціально-педагогічної підтримки дітей та молоді з обмеженими можливостями.

Під змістом соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями ми розуміли систему нормативно-правових документів та матеріалів, організаційно-практичних дій усіх суб'єктів соціально-педагогічної підтримки, які необхідно вжити щодо дітей з обмеженими можливостями в процесі їхнього розвитку, реабілітації, соціальної адаптації адекватно типу, виду й рівнів обмеженості розвитку дітей цієї категорії. Ми вважали, що зміст соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями, з одного боку, є важливою умовою їхнього саморозвитку й самореалізації, оскільки він відображає поточні та перспективні потреби особистості, регіону, України; з іншого - інструментом реалізації особистісних потреб дитини з обмеженими можливостями та її розвитку, лікування, навчання, виховання, реабілітації та соціальної адаптації. Ми виділили три критерії визначення ефективного змісту соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями (обсяг, глибина, складність), а також чотири рівні їх реалізації (базовий, модифікований, частково системний, системно-творчий).

Форми соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями ми розглядаємо як цілеспрямовану, чітко організовану, змістовно насичену та організаційно-методично забезпечену систему взаємодії й спілкування, з одного боку, суб'єктів соціально-педагогічної підтримки, а з іншого - хворої дитини як рівноправних суб'єктів соціально-педагогічного процесу. Ми виділяємо три групи форм: традиційно-планові (соціальний аспект підтримки: пільги, доплати, субсидії, нормативи матеріально-фінансових витрат, що передбачаються державою; педагогічний аспект підтримки: традиційні загально-педагогічні форми та традиційні форми спеціальної підтримки); позапланові (соціальний аспект підтримки: акції на користь хворих дітей до певних дат або подій, підтримка благодійної та спонсорської діяльності юридичних або фізичних осіб; педагогічний аспект підтримки: форми за ініціативою соціальних або педагогічних працівників у позаурочний і позашкільний час); спеціальні (соціальний аспект підтримки: створення суб'єктами соціально-педагогічної підтримки цільових програм або проведення цільових акцій, які суттєво активізують допомогу та увагу до хворих дітей з боку держави, суспільства, громадськості; педагогічний аспект підтримки: розробка та реалізація особистісно орієнтованих програм та системних дій із залученням сучасних педагогічних технологій і методик).

У четвертому розділі „Умови ефективного функціонування регіональної системи соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями в промисловому регіоні” обґрунтовано науково-теоретичні, науково-методичні та практичні аспекти управління регіональною системою соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями; змістовно розроблено модель цільової перепідготовки фахівців, які здійснюють соціально-педагогічну підтримку дітей з обмеженими можливостями; висвітлено ефективність регіональної системи соціально-педагогічної підтримки цих дітей.

Проведена дослідницька робота дозволила встановити, що інноваційна стратегія й тактика побудови та функціонування регіональної системи соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями забезпечує специфічну організацію управління цією системою, спираючись на науково-теоретичний фундамент.

Вирішальним фактором управління регіональною системою соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями є її інноваційна організація, яка ґрунтується на особистісній позиції фахівця (працівника управлінської структури, адміністратора, практичного соціального педагога) у ставленні до дитини з відхиленнями в розвитку як суб'єкта соціально-педагогічної діяльності. Ця позиція полягає, у першу чергу, у перевазі статусу помічника становлення та розвитку особистості дитини, який поважає цю особистість незалежно від можливості прилучення до знання, міри його розуміння або нерозуміння, над статусом носія соціального досвіду.

Практичне забезпечення ефективного функціонування регіональної системи соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями з опорою на програмно-цільовий підхід до її управління як сукупності послідовних впливів на планування, організацію, керівництво та контроль з метою досягнення оптимального режиму дії інноваційного, творчого характеру управління забезпечувалося на рівні планування - стратегією планування від оперативного, робочого до багатовікової комплексної програми, затвердженої регіональними органами влади; створенням науково-методичного центру, який обґрунтовує стратегію й тактику управління. На рівні організації - створенням Координаційних рад з питань соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями, які забезпечують гнучкість, мобільність і цілеспрямованість управління в масштабах області, міста, району. На рівні керівництва - забезпеченням оптимального режиму функціонування системи соціально-педагогічної підтримки шляхом використання трьох типів керівництва (розімкнуте, циклічне, змішане) на основі довіри та самостійності. На рівні контролю - наданням методичної допомоги, виявленням тенденцій, корекцій планів виконаної роботи.

Дисертаційне дослідження показало, що однією з вирішальних умов реалізації регіональної програми соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями є високий рівень професійної підготовки соціальних педагогів і соціальних працівників. При цьому було обґрунтовано, що особистісно-професійний розвиток соціальних педагогів і соціальних працівників передбачає виділення трьох його системоутворювальних компонентів - регулюючого, стабілізуючого й перетворюючого. Кожний з цих компонентів представлений через визначені критерії, що являють собою інтегративні характеристики особистості, які включають у себе показники професіоналізму діяльності та професіоналізму особистості соціального педагога й соціального працівника.

Інтегральними критеріями особистісно-професійного розвитку, які характеризують професіоналізм особистості, є професійна ідентичність і професійно важливі риси особисті, а інтегральними критеріями, які характеризують професіоналізм діяльності, виступає професійна компетентність і індивідуально-творчий стиль професійної діяльності.

Центральним ланцюгом цільової перепідготовки фахівців нами була визначена концептуальна комбінована модель формування спеціальної професійної компетентності, цільове призначення якої полягало в спрямованості на вдосконалення організації змісту й технологій навчання. Змістовно розроблена модель являє собою органічну єдність і взаємодію трьох компонентів: соціокультурного, предметного та професійно-суб'єктного. Перший з них ураховує вплив умов соціокультурного середовища, другий стосується визначення професій-но-етичного компонента змісту підготовки до здійснення соціально-педагогічної підтримки, третій пов'язаний з латентним характером формування спеціальної компетентності, що пояснюється індивідуально-психологічними особливостями фахівців.

Системні параметри моделі (соціокультурний, предметний, професійно-суб'єктний) реалізуються через підсистемні шляхом прямого та опосередкованого впливу на особистість фахівців. Нами було визначено такі складові підсистемних компонентів: а) прямого впливу: фундаментальні форми неперервної післядипломної освіти (перепідготовка, підвищення кваліфікації, стажування) й оперативні форми неперервної післядипломної освіти (постійно діючі семінари, творчі гуртки, школи передового досвіду, інструктивно-методичні наради, разові семінари тощо); б) опосередкованого впливу: створення єдиного освітньо-виховного простору в місті (районі).

У дослідженні було визначено й розроблено сім модулів професійної перепідготовки відповідно до переліку основних функцій, які здійснюють у повному обсязі соціально-педагогічну підтримку дітей з обмеженими можливостями: реабілітаційно-виховний, комунікативний, дидактично-реабілітаційний, психодидактичний, культурно-просвітниць-кий, психотехнічний та лінгвістичний. Зміст цих модулів визначався відповідно до системних компонентів спеціальної компетентності (соціокультурний, предметний, професійно-суб'єктний), а також структурних компонентів спеціальної компетентності (змістовний, особистісний, операційно-процесуальний).

Дослідження виявило суттєві особливості професійної діяльності фахівців у роботі з дітьми з обмеженими можливостями, яка обумовлена наявністю в них синдрому професійного вигорання як складного психофізіологічного феномена, визначеного як емоціональне, розумове й фізичне виснажування внаслідок професійних емоційних навантажень, пов'язаних зі специфікою роботи.

Експериментальна робота проводилась з дітьми з обмеженими можливостями, які мешкали в Донецькому регіоні (загальна кількість - близько 5 тисяч). Контрольна та експериментальна групи визначалися за такими параметрами, як вік, місце мешкання, тип навчально-виховного закладу тощо.

Під час формувального етапу експерименту була реалізована регіональна програма соціально-педагогічної підтримки процесів реабілітації та соціальної адаптації дітей з обмеженими можливостями, яка передбачала створення в промисловому регіоні комплексу соціально-економічних та педагогічних умов.

Протягом п'яти років на базі обласної освітньої системи Донецької області проводилась апробація та експериментальна перевірка основних положень розробленої нами концепції соціально-педагогічної підтримки, вивчення впливу регіональної системи соціально-педагогічної підтримки на процеси реабілітації, соціальної адаптації хворих дітей, формування в них життєвої компетентності, вивчення впливу реабілітаційного процесу на виправлення або зменшення відхилень психофізичного розвитку, збагачення життєвого досвіду дітей з обмеженими можливостями.

У ході експерименту було вивчено динаміку змін у стані здоров'я дітей з обмеженими можливостями, у роботі з якими використовувалася обласна система соціально-педагогічної підтримки. Для цього нами була розроблена та практично опрацьована обласна система персоніфікованого обліку. Зауважимо, що поняття „стан здоров'я” в нашому дослідженні враховує не тільки певний фізичний стан, але й стан соціальний, тобто всі складові, які впливають на життєву компетентність дитини з психофізичними вадами. Паралельно з визначенням фізіологічних чинників нозологічної структури дітей з обмеженими можливостями, яка впливає на побудову й протікання реабілітаційного процесу, у процесі формувального етапу експерименту ретельно вивчалися соціальні складові: соціальний статус сім'ї, здатність дитини до розвитку тонкої моторики, мовлення, рівень соціально-емоційного розвитку, навичок самообслуговування, стан грубої моторики, пізнавальні здібності (пам'ять, увага, мислення та ін.).

Під час проведення вхідного обстеження згідно з обласною системою персоніфікованого обліку та системою моніторингу в процесі експерименту було визначено основні рівні сформованості життєвої компетентності дітей з обмеженими можливостями розвитку. Ці рівні не були сталими, оскільки діти з вадами психофізичного розвитку під час виконання індивідуальних програм реабілітації та соціальної адаптації намагалися самовдосконалитися, підвищити рівень своєї життєвої компетентності.

Отримані в ході експерименту дані дозволяють нам констатувати, що майже третина дітей з обмеженими можливостями настільки покращила рівень своєї життєвої компетентності, що перейшла на вищий. Крім того, на підставі одержаний даних ми маємо змогу зробити висновок, що найбільш консервативними є діти групи полярних рівнів сформованості життєвої компетентності, які майже не зазнають на своїй особистості змін унаслідок соціально-педагогічної підтримки корегуючого впливу.

У процесі формувального етапу експерименту було проведено аналіз окремих складових розвитку дітей з обмеженими можливостями. Такий аналіз проводився на основі розробленої сукупності критеріїв, кожний з яких відображав ті чи інші сторони розвитку життєвої компетентності дітей. До таких критеріїв віднесено: сприйняття та дрібна моторика, когнітивний розвиток, розвиток мови та мовлення, соціально-емоційний розвиток, формування навичок самообслуговування, розвиток грубої моторики. При цьому ми враховували тип вад психофізичного розвитку дітей.

Аналізуючи в цілому показники, отримані внаслідок аналізу рівнів розвитку дітей з обмеженими можливостями експериментальної та контрольної груп, можна дійти висновку, що проведення послідовної, цілеспрямованої, багаторічної реабілітаційної роботи в межах регіональної програми соціально-педагогічної підтримки дає кращі результати, ніж проведення подібної роботи в традиційних умовах. Так, визначаючи ступінь відставання дітей з обмеженими можливостями контрольної групи, можна сказати, що ці діти мали значно більший ступінь відставання від нормального розвитку порівняно з дітьми експериментальної групи.

Для перевірки гіпотези про значущість відмінностей середнього значення відставання в експериментальній та контрольній групі ми використовували критерій Стьюдента.

Результати розрахунків свідчать про статистичну значущість розбіжності середніх, оскільки емпіричне значення критерію Стьюдента | t |=74, 226 значно перевищує критичне значення 1,96.

З аналізу суми показників усіх напрямків формування життєвої компетентності дітей з обмеженими можливостями можна визначити рівні їх сформованості. Нами були визначені шість рівнів сформованості життєвої компетентності дітей з обмеженими можливостями: нульовий, початковий, недостатній, задовільний, добрий, відмінний.

Визначення рівнів сформованості життєвої компетентності проводилося нами з урахуванням віку дітей з обмеженими можливостями (3, 6, 9, 12, 15, 18 років) в експериментальній та контрольній групах. Було встановлено, що зростання рівнів сформованості життєвої компетентності в дітей з обмеженими можливостями експериментальної групи відбувалося більш високими темпами, ніж у дітей контрольної групи. Так, показники відмінного рівня в дітей експериментальної групи за роками їх віку зростав таким чином: 3 роки - 2,2 % від загальної кількості; 6 років - 5,6 %; 9 років - 4,8 %; 12 років - 6,0 %; 15 років - 10,6 %; 18 років - 10,8 %. У той же час показники дітей контрольної групи були значно нижчими (відповідно 1,8 %; 2,7 %; 3,7 %; 4,5 %; 5,0 %; 5,5 %), тобто майже вдвічі нижчі.

Аналогічне співвідношення ми спостерігаємо й на інших рівнях сформованості життєвої компетентності. Так, показники початкового рівня зменшувалися й були такі: діти 3 років ЕГ - 37,7 % і КГ - 38,9 %, далі відповідно: 6 років - 27,7 % і 31,2 %; 9 років - 19,1 % і 24,9 %; 12 років - 11,2 % і 16,9 %; 15 років - 7,7 % і 13,8 %; 18 років - 6,4 % і 13,1 %. Для статистичного обґрунтування висновків про те, що після експеримен-ту розподіл дітей ЕГ та КГ за рівнями життєвої компетентності значущо відрізнявся, ми використовували статистичний критерій Пірсона ².

Розрахунки підтверджують нашу гіпотезу про те, що в результаті експерименту відбулись суттєві зміни в експериментальній групі. У 3 роки розбіжності між дітьми контрольної та експериментальної групи не значущі.

Обґрунтовані нами структура та зміст регіональної системи соціальнопедагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями під-твердили в процесі експерименту свою можливість забезпечувати ефективність процесів реабілітації та соціальної адаптації дітей з вадами психофізичного розвитку, формування в них необхідної життєвої компетентності. Багаторічний досвід експериментальної організації соціально-педагогічної підтримки реабілітації та соціальної адаптації дітей з обме-женими можливостями дозволяє зробити висновок про те, що своєчасна і як можна рання соціально-педагогічна підтримка є пріоритетним напрямком формування життєвої компетентності дітей з психофізичними вадами, оскільки використовує великі можливості промислового регіону, створює сприятливе реабілітаційне середовище, ураховує найбільш продуктивний для реабілітації та соціальної адаптації вік дітей.

Формування життєвої компетентності дітей з обмеженими можливостями в умовах реалізації цільової комплексної регіональної програми соціально-педагогічної підтримки є новим, прогресивним напрямком впливу на дітей з психофізичними вадами.

У процесі експериментальної роботи підтвердилися гуманістичні засади регіональної системи соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями: вирішення проблем хворих дітей стає справою всіх людей та структур потужного промислового регіону, дитині створюються сприятливі соціально-психологічні умови за місцем проживання або в спеціальних навчально-виховних закладах. Проведення ранньої реабілітації та соціальної адаптації формування життєвої компетентності робить обласну систему соціально-педагогічної підтримки доступною для кожної родини, у якій мешкає дитина з вадами, дає змогу кожній дитині отримати індивідуальну програму соціально-педагогічної підтримки процесів реабілітації та соціальної адаптації.

ВИСНОВКИ

1. У дослідженні подано теоретичне узагальнення та наукове розв'язання комплексу проблемних питань соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями в промисловому регіоні з урахуванням існуючих соціально-економічних умов. Провідними концептуальними ідеями стали такі: а) соціально-педагогічна підтримка дітей з обмеженими можливостями являє собою складний і багатоаспектний педагогічний феномен, науково-теоретичною основою якого є педагогіка свободи як теорія та практика діяльності професіоналів, які орієнтуються на розвиток у дітей свободоздатності, підтримку в духовному самовдосконаленні та формуванні внутрішнього світу; б) соціально-педагогічна підтримка дітей з обмеженими можливостями передбачає, по-перше, індивідуально орієнтовану допомогу дітям у реалізації первинних базових потреб; по-друге, створення умов для максимально вільної реалізації заданих природою фізичних, інтелектуальних, емоційних здатностей і можливостей, характерних саме для цього індивіда; по-третє, підтримку у творчому самоздійсненні, у розвитку здатності до життєвого самовизначення; в) педагогічний смисл підтримки відображається у двох підходах - широкому й вузькому. Широка інтерпретація пов'язується зі створенням сприятливих умов безпечного середовища, необхідних для розвитку та саморозвитку дітей, розкриття й реалізації внутрішніх сил, формування здібностей до самостійних дій і вільного вибору. Вузька - полягає в допомозі педагога, його сприянні у вирішенні проблем навчання, спілкування, самовизначення; г) у практичному контексті соціально-педагогічна підтримка дітей з обмеженими можливостями як один з напрямів реалізації соціально-педагогічної парадигми виховання може бути представлена на трьох рівнях. На першому (макрорівні) мова йде про вироблення державної політики в галузі виховання, її законодавчо-нормативної бази; на другому (мезорівні) - про створення регіональних моделей і систем соціально-педагогічної підтримки, відповідних програм і проектів; на третьому (мікрорівні) - про їх реалізацію на особистісному рівні у відповідності з ідеями соціально-педагогічної підтримки.

2. Аналіз літератури, присвяченої досліджуваній проблемі, доводить, що вітчизняна соціальна педагогіка робить тільки перші кроки в науковому обґрунтуванні змісту, форм і методів соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями. Ії дослідження характеризується описовістю, рекомендаційною спрямованістю, що спирається на фонд наукових знань суміжних наук. Не дивлячись на це, у контексті завдань проведеного дослідження вельми цікавими й корисними виявилися розроблені вченими концептуальні підходи до соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями, етапи здійснення соціально-педагогічної підтримки та їх сутнісна характеристика як складного та багатоаспектного феномена, обумовленого утвердженням і визнанням двох взаємозв'язаних педагогічних парадигм: гуманістичної парадигми виховання, суть якої полягає в побудові людських взаємин, які базуються на рівноцінності, повазі та довірі до дитини, та соціально-педагогічної парадигми виховання, головною ідеєю якої є гармонізація взаємодії вихованця з соціальним середовищем.

3. Всебічний аналіз різних наукових підходів до професійної діяльності з дітьми, які мають особливі потреби як з позицій соціальної педагогіки, так і суміжних наук, вивчення таких феноменів, як педагогічна підтримка, педагогічна допомога, педагогічний супровід дозволили визначити, що соціально-педагогічна підтримка дітей з обмеженими можливостями - це особливий вид соціально-педагогічної діяльності, яка полягає у виявленні, визначенні та вирішенні проблем дитини з метою реалізації її прав на повноцінний розвиток і ґрунтується на індивідуально орієнтованій допомозі та співробітництві в її життєвому самовизначенні.

4. У дослідженні обґрунтовано, що основним результатом організованої соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями повинно бути формування суб'єктивності особистості дитини, оскільки об'єктивні причини вже з дитинства примушують їх значною мірою спиратися на свій власний досвід і сили, формуючи в собі якості справжнього суб'єкта свого життя та діяльності. Соціально-педагогічна підтримка повинна забезпечувати в дітей з обмеженими можливостями не тільки розвиток якостей, що допомагають реалізувати себе як істоту, яка здатна жити в суспільстві, але й як неповторну індивідуальність зі своїми специфічними запитами та індивідуальними засобами соціальної самореалізації.

5. Особливість дослідження процесу соціально-педагогічної під-тримки дітей з обмеженими можливостями полягає в її запровадженні в умовах великого промислового регіону, який у дослідженні виступив мо-гутнім чинником соціалізації дитини, що визначає специфіку та можли-вості органів місцевого самоуправління в реалізації соціальної політики держави. Серед важливих особливостей промислового регіону, що без-посередньо впливали на процеси соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями, були визначені такі: а) соціально-економіч-ний і педагогічний потенціали промислового регіону та розгалужена мережа спеціальних навчально-виховних закладів; б) значний контингент дітей з обмеженими можливостями; в) наявність у промислових регіонах великих (порівняно з сільськими) можливостей для матеріальної, медич-ної, педагогічної допомоги; г) наявність розвиненого інформаційного простору та більш насиченого соціокультурного середовища.

6. Розкриття змісту, технологій і регіональних особливостей процесу соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями представлено в дисертації в контексті розробленої регіональної моделі цього процесу. В основі регіональної моделі соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями завжди лежить відповідна державна модель, а також прийняті в цьому регіоні загальні орієнтири, традиції її реалізації. Такими орієнтирами (напрямками) для промислового регіону є: розуміння проблем дітей з обмеженими можливостями не як медико-педагогічних, а як соціально-педагогічних („усім світом” - за принципом української народної педагогіки); комплексний підхід до використання та інтеграції великих можливостей промислового регіону (потужних соціально-економічного та педагогічного потенціалів та можливостей усіх суб'єктів соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями); цільовий, комплексний характер соціально-педагогічної підтримки. Ці напрямки реалізувалися за шістьма секторами (забезпечення здобуття освіти, сприяння збереженню здоров'я та реабілітації вад, реалізація економічних інтересів, реалізація духовних інтересів, забезпечення культурних потреб та змістовного дозвілля, сприяння прояву громадсько-політичної активності) на трьох рівнях: регіональному, міському (районному), навчально-виховного закладу. Основне призначення регіональної моделі соціально-педагогічної підтримки - „дійти до кожної хворої дитини” та забезпечити сприятливі соціально-педагогічні умови для розвитку та самореалізації за індивідуальною траєкторією.

7. На підставі регіональної моделі соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями була розроблена відпо-відна регіональна програма, сутністю якої є максимальна диференціація та індивідуалізація роботи щодо реабілітації та соціальної адаптації хворих дітей і соціально-педагогічних ситуацій, у яких вони знаходяться. Головна мета програми - соціально-правовий захист дітей з обмеженими можливостями, підготовка їх до самостійного життя за рахунок створення варіативних комплексів оптимальних, сприятливих умов навчально-виховного закладу, міського (районного), обласного рівнів, які гарантують реалізацію індивідуальних програм розвитку, реабілітації та соціальної адаптації кожної дитини з психофізичними вадами.

Основні структурні компоненти регіональної програми: опис вихідного і прогнозованого станів соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями; програмування системи соціально-педагогічних завдань щодо формування в дітей з обмеженими можливостями психологічної та практичної готовності до активної життєдіяльності й самореалізації як особистості; розробка механізму реалізації спланованих завдань з урахуванням існуючих у промисловому регіоні можливостей та його особливостей; опис засобів соціально-педагогічного контролю за станом підвищення рівня соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями.

8. У дисертації обґрунтована стратегія формування змісту та форм соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями, яка базувалася на ідеї особистісно орієнтованої спрямованості, а її сутність полягала в активізації розвитку, самореалізації та самовдосконалення дітей цієї категорії. Вибір і використання змісту та форм соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями заснований на трьох взаємодоповнюючих підходах: інтеграція й оптимізація співвідношення її соціальних і педагогічних аспектів, внутрішніх та зовнішніх чинників, а також рівневої стратегії її використання з урахуванням наявного рівня обмеження можливостей розвитку. Соціально-педагогічній підтримці потрібен такий зміст, який забезпечував би не тільки активну діяльність усіх суб'єктів, але й саморозвиток та самореалізацію дитини з обмеженими можливостями.

9. Розроблений у ході дослідження механізм реалізації регіональної програми соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями в промисловому регіоні складається з такої сукупності дій: здійснення соціально-педагогічної діагностики дитячого та молодіжного середовища взагалі та дітей з вадами розвитку зокрема, виявлення мети та пріоритетних напрямків діяльності регіонального рівня; розробка стратегічних і тактичних заходів щодо практичної реалізації регіональної програми дій. Механізм реалізації регіональної соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями враховував: її структурованість: сектори та напрямки діяльності, рівні здійснення (обласний, міський (районний), навчально-виховного закладу).

10. Ефективне функціонування розробленої регіональної системи соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями забезпечив програмно-цільовий підхід до її управління як сукупність послідовних впливів на планування, організацію, керівництво та контроль з метою досягнення оптимального режиму дії.

Провідними засобами створення програмно-цільового підходу до організації соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можли-востями в промисловому регіоні були: комплексне планування всіх напрямків роботи; конкретизація завдань, змісту, форм і методів; особис-тісно орієнтовані та системні підходи; інтеграція зусиль обласного - міського (районного) - навчально-виховного закладу рівнів. Програмно-цільовий підхід до організації соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями передбачає вироблення управлінських рі-шень на підставі демократизму; орієнтацію реалізації всієї сукупності інновацій на результат, а не на процес; вибір випереджального характеру управлінського впливу. Упорядкованість, наукова обґрунтованість, актив-ний характер обласного рівня регіональної системи соціально-педагогіч-ної підтримки дітей з обмеженими можливостями сприяли активізації відповідної діяльності на рівні міст (районів) і спеціальних навчально-виховних закладів.

11. Центральним ланцюгом цільової підготовки та перепідготовки фахівців щодо здійснення соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями має бути формування спеціальної професійної компетентності, яка є результатом трьох системних компонентів (соціокультурного, предметного й професійно-суб'єктного), кожний з яких розглядається як комплекс психолого-педагогічних умов, що забезпечують навчально-пізнавальну й комунікативну діяльність фахівців у взаємодії трьох взаємозалежних компонентів - змістовного, особистісного та операційно-процесуального.

Навчання фахівців здійснюватиметься за модульною системою (7 модулів - реабілітаційно-виховний, комунікативний, дидактично-реабілітаційний, психодидактичний, культурно-просвітницький, психо-технічний і лінгвістичний) та за групами фахівців, які розподіляються за такими показниками, як місце роботи, варіант взаємодії з хворими дітьми, тип базової професійної освіти та орієнтовний відсоток від загальної кількості. Форми навчання спеціальної компетентності визначаються як фундаментальні (перепідготовка, спеціалізація, підвищення кваліфікації, стажування), оперативні (заходи системного й несистемного (разового) характеру), а також самоосвіта та самовиховання.

12. Результати дослідження цілком підтвердили правильність гіпотетичних припущень про те, що процес соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями буде успішним при розробці відповідних моделей, регіональної програми, механізмів їх реалізації, які спираються на особистісно орієнтований підхід, а аналіз результатів, отриманих за допомогою розробленої системи критеріїв, показали досить стійку динаміку окремих показників і загального рівня розвитку дітей, залучених до дослідно-педагогічної роботи.

Таким чином, успішне розв'язання проблеми соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями на теоретичному, концептуальному, практичному рівнях підтвердило загальну гіпотезу дослідження, його стратегічні та тактичні шляхи досягнення високого наукового результату.

Дисертаційне дослідження не вичерпує всіх аспектів вивченої проблеми. Подальшої розробки потребують питання, пов'язані з соціально-педагогічною підтримкою дітей, які одержують професійну освіту або працюють, зі взаємодією освітньо-виховних закладів та закладів додаткової освіти в процесі здійснення соціально-педагогічної підтримки. Наукова розробка зазначених проблем буде сприяти подальшому вдосконаленню соціально-педагогічної роботи з дітьми з обмеженими можливостями, підготовці їх до творчої самореалізації на благо України.

ОСНОВНІ МАТЕРІАЛИ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В РОБОТАХ

Монографія:

1. Тесленко В.В. Теорія і практика соціально-педагогічної підтрим-ки дітей з обмеженими можливостями в промисловому регіоні: Моно-графія. - Вид. 2-е, доп. та перероб. - Луганськ: Альма-матер,2007. - 368 с.

Методичні рекомендації:

2. Тесленко В.В. Основні завдання дошкільної та загальної освіти, що потребують реалізації у 2006/2007 навчальному році. - К.: Пед. преса, 2006. - 36 с.

3. Тесленко В.В. Система соціальної адаптації та реабілітації дітей-сиріт і дітей з обмеженими можливостями. - К.: Пед. преса, 2007. - 32 с.

Статті у фахових виданнях:

4. Тесленко В.В. З історії визначення ролі і функцій соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями розвитку // Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки: Зб. наук. пр. / Редкол.: Т.І. Сущенко (відп. ред.) та ін. - К.-Запоріжжя, 2004. - Вип. 32. - С. 155 - 158.

5. Тесленко В.В. Модель соціально-педагогічної підтримки психореабілітаційної роботи з дітьми, які мають обмежені можливості розвитку // Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки: Зб. наук. пр. / Редкол.: Т.І. Сущенко (відп. ред.) та ін. - К.-Запоріжжя, 2004. - Вип. 33. - С. 132 - 136.

6. Тесленко В.В. Формування соціальної етичної компетентності соціальних та педагогічних працівників для здійснення соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями // Соціальна педагогіка: теорія та практика. - 2005. - № 3. - С. 78 - 84.

7. Тесленко В.В. Можливості промислового регіону в соціально-педагогічній підтримці дітей-інвалідів // Соціальна педагогіка: теорія та практика. - 2005. - № 4. - С. 11 - 13.

8. Тесленко В.В. Розробка і впровадження регіональної комплексної програми як фактор ефективності соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями // Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді: Зб. наук. пр. - Вип. 9. - Кн. 2. - К., 2006. - С. 150 - 155.

9. Тесленко В.В. Соціально-педагогічна підтримка дітей з обмеженими можливостями // Зб. наук. пр. Полтав. держ. пед. ун-ту імені В.Г. Короленка. Серія: Педагогічні науки. - Вип. 3 (50). - Полтава, 2006. - С. 179 - 187.

10. Тесленко В.В. Формування життєвої компетентності дітей з обмеженими можливостями в процесі їх соціально-педагогічної підтримки // Освіта Донбасу. - 2006. - № 3- 4 (116-117). - С. 89 - 93.

11. Тесленко В.В. Розвиток ідеї соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями в історичному контексті // Соціальна педагогіка: теорія та практика. - 2006. - № 2. - С. 93 - 98.

12. Тесленко В.В. Організаційно-педагогічні основи створення регіональної моделі соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями // Вісн. Луган. нац. пед. ун-ту імені Тараса Шевченка: Педагогічні науки. - 2006. - № 6 (101). - С. 287 - 293.

13. Тесленко В.В. Проблема відношення понять „норма” та „аномалія” в контексті соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями // Соціальна педагогіка: теорія та практика. - 2006. - № 3. - С. 23 - 31.

14. Тесленко В.В. Субъектность личности ребенка с ограниченными возможностями как главная цель его социализации // Освіта Донбасу. - 2006. - № 5 (118). - С. 85 - 88.

15. Тесленко В.В. Сучасні підходи до класифікації етимологій порушень дітей з обмеженими можливостями // Соціальна педагогіка: теорія та практика. - 2006. - № 4. - С. 96 - 99.

16. Тесленко В.В. Реалізація ідей середовищного підходу в контексті регіонального освітнього простору // Вісн. Луган. нац. пед. ун-ту імені Тараса Шевченка: Педагогічні науки. - 2006. - № 19 (114). - Ч. І. - С. 253 - 255.

17. Тесленко В.В. Загальнопедагогічні підходи до визначення критеріальної бази педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями // Освіта Донбасу. - 2007. - № 1 (120). - С. 60 - 63.

18. Тесленко В.В. Соціально-педагогічне проектування як засіб управління регіональною системою соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями // Соціальна педагогіка: теорія та практика. - 2007. - № 1. - С. 35 - 40.

19. Тесленко В.В. Шляхи реалізації соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями в умовах промислового регіону // Вісн. Харк. держ. академії культури: Зб. наук. пр. - Вип. 21. - Х.: ХДАК, 2007. - С. 216 - 222.

20. Тесленко В.В. Теоретичні засади управління регіональною системою соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями // Вісн. Луган. нац. пед. ун-ту імені Тараса Шевченка: Педагогічні науки. - 2007. - № 3 (120). - С. 303 - 310.

21. Тесленко В.В. Інноваційні форми та методи управління регіо-нальною системою соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями // Освіта Донбасу. - 2007. - № 2 (121). - С. 43 - 49.

22. Тесленко В.В. Науково-педагогічні підходи до визначення змісту та форм роботи з дітьми з обмеженими можливостями // Вісн. Черніг. держ. пед. ун-ту. - Вип. 45. Серія: Педагогічні науки. - 2007. - С. 18 - 22.

23. Тесленко В.В. Критеріальні характеристики особистісно-професійного розвитку соціального педагога в роботі з дітьми з обмеженими можливостями // Вісн. Луган. нац. пед. ун-ту імені Тараса Шевченка: Педагогічні науки. - 2007. - № 1 (118). - С. 209 - 214.

24. Тесленко В.В. Соціалізація дітей з обмеженими можливостями в умовах виконання регіональної програми соціально-педагогічної підтримки // Соціальна педагогіка: теорія та практика. - 2007. - № 2. - С. 22 - 29.

25. Тесленко В.В. Особистісно орієнтована стратегія відбору змісту та форм роботи з дітьми з обмеженими можливостями // Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. Серія № 11. Соціологія. Соціальна робота. Соціальна педагогіка. Управління: Зб. наук. пр. - К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2007. - Вип. 5 (Ч. ІІ). - С. 243 - 247.

26. Тесленко В.В. Механізм реалізації програми соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями з огляду на регіональні особливості // Освіта Донбасу. - 2007. - № 3 (122). - С. 9 - 14.

27. Тесленко В.В. Особливості реалізації соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями в умовах промислового регіону // Вісн. Житомир. держ. пед. ун-ту імені Івана Франка. - 2007. - № 3. - С. 50 - 55.

28. Тесленко В.В. Керівництво експериментальною системою регіонального управління соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями // Вісн. Луган. нац. пед. ун-ту імені Тараса Шевченка: Педагогічні науки. - 2007. - № 6 (123). - С. 238 - 244.

29. Тесленко В.В. Соціалізація дітей з обмеженими можливостями в умовах виконання регіональної програми соціально-педагогічної підтримки // Вісн. Черкас. нац. ун-ту. Серія: Педагогічні науки. - Вип. 104. - 2007. - С. 123 - 131.

30. Тесленко В.В. Сутність феномена соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями // Освіта Донбасу. - 2007. - № 4 (123). - С. 94 - 98.

31. Тесленко В.В. Сутність характеристики соціально-педагогічної діяльності і соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями // Соціальна педагогіка: теорія та практика. - 2007. - № 3. - С. 55 - 58.

32. Тесленко В.В. Наукові засади розробки змісту та форм роботи з дітьми з обмеженими можливостями // Наукові записки Ніжинського держ. ун-ту імені Миколи Гоголя. Серія: Психолого-педагогічні науки. - 2007. - № 1. - С.18 - 21.

33. Тесленко В.В. Регіональна комплексна програма соціально-педагогічної підтримки дітей з обмеженими можливостями як фактор їх позитивної соціалізації // Наук. вісн. Чернів. нац. ун-ту. Серія: Педагогіка та психологія. - 2007. - № 345. - С. 158 - 168.

Статті в збірниках матеріалів конференцій:

34. Тесленко В. Введение в проблему интерактивной видеоконференции // Дети с нарушениями слуха как актуальная социально-педагогическая проблема: Материалы интерактивной видео-конференции (23 мая 2003 г.). - Донецк-Мариуполь, 2003. - С. 6 - 7.

35. Тесленко В. Научно-теоретические основы областной системы социально-педагогической реабилитации детей-инвалидов по зрению и интеграции их в общество // Соціальна реабілітація дітей-інвалідів по зору та інтеграція їх у суспільство: Матеріали обласн. наук.-практ. конф. (20 березня 2003 р.). - Донецьк-Слов'янськ, 2003. - С. 8 - 18.