Педагогічні умови морально-естетичного виховання учнів

Для даного дослідження становлять інтерес виділені Коганом чотири види спілкування, які безпосередньо пов'язані з художньою творчістю. До першого він відносить духовне спілкування реального суб'єкта з реальним партнером на основі емоційно-інтелектуального зв'язку особистостей як суверенних суб'єктів, кожен з яких бачить в іншому повнокровного, унікального і разом з тим близького і необхідного суб'єкта" [30; с.205]; а також "спілкування культур", або "діалог культур", у процесі якого відбувається накопичення загальнолюдських гуманістичних цінностей, започаткованих мистецтвом.

Другим видом спілкування є спілкування суб'єкта з суб'єктованим об'єктом як ілюзійним партнером. Роль такого партнера може виконувати природа, тваринний світ, речі, котрі нас оточують, а також мистецтво. Такий вид спілкування пов'язаний з прагненням до самотності.

Третій вид спілкування Каган розглядав як спілкування реального суб'єкта з уявним партнером (квазісуб'єктом). Він може проходити в різних формах: самоспілкування, художнього квазіспілкування (коли інформація не посилається художником, а є наслідком спільних зусиль з реціпієнтом).

Четвертий вид спілкування представляє собою спілкування уявних партнерів - художніх персонажів (свого роду моделювання реального спілкування) і проходить у формі театральної дії. Автор вважає, що ілюзійний світ спілкування є одним з найсильніших засобів виховання, бо дає можливість глядачам залучатися до спілкування художніх образів.

Розглядаючи внутрішні механізми процесу спілкування, М.С. Каган, зокрема, відмічає: "Саму естетичну насолоду, що надає сприйняття художніх творів, можна розглядати як радість, збуджену безкорисливим спілкуванням з художником як близькою, коханою людиною, розумним і щиросердним другом" [30; с.294]. таке спілкування автор називає духовним і бачить в ньому той інструмент культури, якому притаманні виховні функції, воно формує духовну, а, отже, і моральну свідомість особистості, його світовідчуття та світогляд, ставлення до навколишніх і до самого себе.

Визначені Каганом види спілкування займають чільне місце у педагогічній практиці. Так, духовне спілкування, що засноване на емоційно-інтелектуальних зв'язках старшокласників, супроводжуються рядом проблем: бажанням бути вислуханим, зрозумілим; бажанням самому зрозуміти світ думок, переживань інших; бажанням виразити своє співчуття, прихильність, симпатію іншій людині; бажанням поділитися особистими переживаннями; співпережити разом з іншими людьми світ їхніх думок та почуттів.

У процесі спілкування з квазісуб'єктом учні вчаться розуміти навколишній світ, “вдихати” життя в неживі предмети, вступати з ними в контакт, як суб'єктованими образами. Спілкування уявних суб'єктів дозволяє молодій людині пережити почуття, які не завжди вона зустрічає в реальному житті, а сам процес спілкування на рівні душевного контакту об'єднує психологічним "силовим полем", коли ніхто не передає ніякої інформації, але всі відчувають спільність своїх думок та переживань.

Аналізуючи подані Каганом види спілкування у рамках даного дослідження, вони були сконцентровані на навчально-виховний процес. Було відмічено, що художні твори мають особливість не повчати і не моралізувати, а зав'язувати з учнем "уявне спілкування", залучати до своїх морально-естетичних цінностей. Якщо наука (а під нею мається на увазі освіта) відноситься до людини як до об'єкту передачі інформації, то мистецтво бачить в людині суб'єкта - рівну особистість, перед якою відкриває свій розум, свою думку, своє серце. Твори мистецтва, завдяки ілюзійності своїх образів, надають можливість спілкуватися з героями, яких не завжди зустрінеш у житті, переживати почуття, глибина яких доступна тільки мистецтву. Таким чином, мистецтво, як засіб художнього спілкування, сприяє цілісному вихованню духовного світу молодої людини, а, отже, і розвитку її морально-естетичних якостей.

У контексті спілкування культур ("діалог культур") розглядає проблему В.С. Біблер. вчений відмічає, що кожна культура, вступаючи до діалогу з іншими культурами, "володіє претензією і прагненням до абсолютної загальності". Без цього вона не є культурою. Так і людина, "без прагнення до своєї загальності, абсолютної унікальності, не може спілкуватися з іншою людиною: у протилежному випадку вона буде просто "пізнавати" свого "сусіда", тобто вбирати його в себе, асимілювати, і від його аltег Еgо нічого не залишиться. Кожен абсолютно унікальний, і саме в його унікальності, свободі інша людина та інша культура йому абсолютно насущні та необхідні. Культура є лише тоді культурою, коли вона проаналізована, як особистість, коли спілкування культур актуалізується в спілкування особистостей" [2; с.8].

Викладена Біблером позиція ще раз переконує нас, що осмислення (шляхом вивчення) старшокласниками абсолютної унікальності своєї національної культури, порівняння її досягнень з іншими культурами світу дає приклад художнього спілкування на найвищому морально-естетичному рівні. Крім того, усвідомлюючи власну абсолютну унікальність, учень вчиться розуміти інших людей, поважати їх думки, їх прагнення до особистої унікальності.

До кола тих, хто розглядає мистецтво як засіб художнього спілкування, належить і Ю.Б Борєв. Вчений вважає, що "художнє спілкування - це здійснення інтелектуально-емоційного творчого зв'язку автора та реципієнта; передача останньому художньої інформації, яка має певне відношення до світу, художню концепцію, сталі ціннісні орієнтації" [4; с.160]. Безпосереднім ланцюгом цієї передачі є художній твір, а у виконавських мистецтвах - ще й виконавець. Борєв розглядає взаємодію реципієнта з митцем через текст не як односпрямовану комунікацію, а як двостороннє спілкування, у процесі якого реципієнт "отримує від тексту рівно стільки, скільки сам може надати йому смислу через свою культурну підготовленість" [4; с.160].

Художнє спілкування автор пов'язує з художнім сприйняттям. Роздуми вченого над процесом художньої рецепції приводять його до висновку, що ї характер залежить не лише від художнього тексту, але і від особливостей реципієнта (його здібностей, фантазії, пам'яті, особистого досвіду, запасу життєвих та художніх вражень, культурної підготовки розуму та почуттів), об'єктивних соціально-історичних передумов (художньої традиції, громадської думки, мовленнєво-семіотичної умовності). Спираючись на психологічні дослідження, Борєв називає ряд важливих механізмів художнього сприйняття:

- ідентифікацію героя з власним "Я";

- синестезію (взаємодія органів рецепції: слуху, зору тощо);

- асоціативність (коло життєвих та художніх аналогій);

- часові рецепції (теперішнього, минулого, майбутнього часу);

- рецепційну установку (опора на попередню систему культури", попередня настроєність на сприйняття, яка діє протягом усього процесу художнього переживання). З викладеного логічно викристалізовується думка про тс, що художнє сприйняття, а, отже, і художнє спілкування має стати невід'ємною складовою частиною педагогічних механізмів. Художнє спілкування старшокласників з мистецтвом досягне високого морально-естетичного рівня за умов педагогічного регулювання.

Свої погляди на цю проблему відстоює також Ю.В. Перов і доводить, що саме "художнє спілкування є процесом, в якому, в найбільш чистому, ідеальному вигляді, в найбільш розвинених формах втілені риси і закономірності будь-якого соціального спілкування" [26; с. 42]. Аргументи дослідника зводяться до того, що:

- у процесі художньої творчості засоби побудови художнього образу одночасно е засобами його передачі, повідомлення;

- сприйняття творів мистецтва, його "споживання" рівноцінне завершальній стадії процесу;

- протікаючи поза іншими видами діяльності, художнє спілкування відрізняється неутилітарністю, високою мірою індивідуалізованості та свободи.

Узагальнюючи найбільш розповсюджені формулювання, Л.Н. Столович у монографії "Жизнь - творчество - человек" звертає увагу на можливості мистецтва як засобу художнього спілкування. Автор підкреслює, що саме в такому процесі народжується і стверджується спільність між людьми. Суть полягає в тому, що певними засобами виразності митець кодує свою інформацію в кожному художньому творі і через власну "творчість спілкується зі світом". В свою чергу, "співтворчість читача, глядача, слухача" допомагає їм "спілкуватися" з мистецтвом та за допомогою мистецтва" [60; с. 316].

Далі Столович констатує, що "мистецтво, як відображення спілкування, є засобом спілкування і, більш того, являється школою мистецтва спілкування" [60; с. 321].

Підкреслюючи здатність мистецтва відображати різні форми людського спілкування, автор має на увазі, що художні твори узагальнено репродукують різноманітні ситуації спілкування людей у реальному житті і моделюють їх в художніх образах. Спостерігаючи взаємовідносини у творах мистецтва, реципієнт сам вступає в художнє спілкування, у процесі якого залучається до морально-естетичних цінностей митця і збагачує власну морально-естетичну свідомість. Високий рівень спілкування передбачає вміння спілкуватися, коли важливо не стільки "бути собою", скільки "бути іншим" (В. Леві), тобто увійти в положення іншого, зрозуміти його, проникнутися його почуттями.

Широкого обговорення проблема спілкування набула в етичній літературі (Є. М. Бабосов, А. П. Заостровцев, І. С. Кон, В. С. Мовчан, В. А. Малахов, Ю. М. Федоров та ін.). Спілкування для етики, підкреслюють ведучі вчені, є основою, з якої виростає моральність і поза межами якої моральних цінностей поведінки і моральної свідомості не існує. Це переконливо доказує мистецтво, тому що воно моделює і художньо досліджує людські відносини. Художні твори виразно виявляють зв'язок моральності і спілкування, роблять їх образно-наочними (прикладами можуть бути герої літературних, драматичних, кінотворів, поведінка яких в результаті спілкування набуває морального смислу).

Глибокий аналіз процесу спілкування подано також у колективній монографії Є.М. Бабосова та його групи. Автори вважають спілкування необхідною та загальною умовою формування і розвитку суспільства та особистості. Особливу увагу вони звертають на різноманітність соціальних феноменів спілкування, його природи, сутності, форми; викривають закономірності історичних змін його форм; виявляють взаємозв'язки між різними науками; дають визначення ролі спілкування в духовному розвитку особистості.

Огляд робіт філософсько-культурологічного напрямку заклав підмурок педагогічного дослідження процесу морально-естетичного розвитку старшокласників на засадах художньо-педагогічного спілкування.

На рівні психолого-педагогічних досліджень пріоритет у висвітленні концептуальних основ проблеми спілкування належить А.В. Мудрику. вчений розкриває суттєві сторони спілкування як фактора виховання особистості і визначає головні шляхи педагогічного впливу на нього з метою удосконалення процесу виховання школярів. Мудрик дає характеристику спілкування, як педагогічної категорії, і доводить, що вона змістовно співвідноситься з такими педагогічними категоріями, як "виховання", "освіта", "навчання", "діяльність", "відношення", "колектив", "особистість". Спілкування, як педагогічна категорія, за визначенням дослідника, - "це обмін духовними цінностями у формі діалогу у процесі взаємодії учнів з оточуючими їх людьми, вона має вікові особливості: виявляє як об'єктивний, так, у певній мірі, педагогічно спрямований вплив на життєдіяльність становлення особистості" [49; с.18].

Визначення спілкування як виховного фактора дало можливість вченому класифікувати виховні функції спілкування:

- нормативну (відображає засвоєння школярами норм соціально-типової поведінки);

- пізнавальну (служить для засвоєння учнями індивідуального, соціального досвіду у процесі спілкування);

- емоційну (відображає спілкування як ефективний процес);

- актуалізуючу (дозволяє реалізувати у спілкуванні типові та індивідуальні сторони особистості учня, тобто є способом та засобом соціального ствердження особистості).

Як бачимо, вони в цілому відповідають тим функціям, що були визначені філософськими та культурологічними дослідженнями.

Властивостями суб'єкта спілкування Мудрик наділяв особистість старшокласника, підкреслюючи при цьому, що суб'єктом він стає саме у процесі виховання, формування власних якостей, у процесі залучення до навколишнього світу, у відокремленні, у процесі соціалізації та самоствердження. Такий процес становлення учня як суб'єкта залежить від ряду зовнішніх та внутрішніх умов: потреби у спілкуванні, потреби у самотності, наявність соціальних установок на товариськість та на іншу людину. Соціальні установки визначають характер спілкування і виконують ряд функцій. Вони полегшують процес пристосування до оточення, пізнання, самореалізації, психологічного самозахисту. Тому формування соціальних установок є одним з важливих педагогічних завдань.

Процес спілкування Мудрик ділить на два види: міжособовс (вільне) і рольове (партнерсько-товариське). Вільне спілкування виникає між: школярами і навколишніми людьми поза межами їх діяльності. Такий вид спілкування носить стихійний характер і залежить від психологічних особливостей учня. Рольове спілкування виникає у процесі тієї чи іншої діяльності.

Між цими видами існує певний взаємозв'язок. Він полягає в тому, що між: партнерами у будь-якому разі проходить обмін цінностями, які наповнені духовним та емоційним змістом. Вони в певній мірі задовольняють і сприяють задоволенню їх потреб.

Спостерігаючи реальну життєдіяльність школярів, Мудрик визначив зміст їх спілкування. Це ідейно-моральні проблеми, події їх життя, емоційні аспекти сприйняття навколишнього світу, предметна сфера буття учнів. При цьому, кожному віку притаманна своя "емоційно-смислова домінанта спілкування". Так, в старших класах домінантою спілкування виступає учень як "суб'єкт відносин у важливих сферах життєдіяльності" [49; с. 32].

Саме тому, однією з характерних форм спілкування старшокласників є діалог: внутрішній ("Я" спілкується з уявним "Я") і зовнішній (спілкування реальних партнерів). У своєму дослідженні Мудрик виділяє їх типологічні особливості.

Фактичний діалог, який служить для обміну репліками з мстою підтримання розмови. У школярів такий тип діалогу виконує функцію "підтримки їх щасливого самовідчуття у стосунках з оточуючими" [49; с. 33].

Інформаційний, що використовується у процесі обміну інформації.

Дискусійний, який виникає при появі різних точок зору, неоднаковості інтерпретацій. У зовнішньому спілкуванні дискусійний тип діалогу стає можливим внаслідок конфлікту учня з оточуючими. Внутрішня дискусія допомагає старшокласнику стати дослідником ситуації, визначити лінію власної поведінки.

Сповідальний тип діалогу має найбільш довірливий характер, особливо у внутрішньому діалозі, який набуває характеру гри: мрії, марення, компенсуючи реально-сповнений дефіцит. Ранньому юнацькому віку притаманні всі види діалогів, але, на відміну від інших вікових груп, у старшокласників виникає потреба саме у якісно новому сповідальному діалозі, зміст якого зумовлений глибокими особистісними проблемами.

Щодо дискусійного діалогу (досить популярної форми спілкування у коді старших школярів, то він відзначається ідейно-моральною проблематикою, ситуаціями морального вибору і поведінковими реакціями у сфері відносин.

Слід підкреслити, що зміст спілкування старшокласників має переважно ціннісно-орієнтаційний характер, адже ранньому юнацькому віку притаманні: бажання пізнати власне "Я" (психічне, фізичне, соціальне), формування світогляду, самовизначення особистої позиції в житті, визначення майбутнього (особистісно-професійного), реалізація і засоби соціального самоствердження.

У педагогічних дослідженнях звертається увага на значущість високого рівня дружнього спілкування у колі молодих людей, як своєї, так і протилежної статі. Теми спілкування зводяться до спорту, шкільних проблем, нових телепередач, моди тощо.

Бесіди про мистецтво займають більше дівчат, але новини сучасної музики, музичні записи цікавлять усіх в однаковій мірі.

У школярів старших класів зростає потяг до спілкування з дорослими (рідними, вчителями), але проходить воно "сплесками", в залежності від проблем, що накопичилися. Смисл такого спілкування полягає не в бажанні отримати інформацію, а у можливостях знайти розуміння, співчуття, підтримку. Цікаво, що місцями свого спілкування старшокласники вибирають дім, школу, тихі провулки, уподобляючи обмежений простір. Взагалі, в ранньому юнацькому віці зростав потреба в самотності, а, отже, і у спілкування з самим собою. Це надав можливість образу "Я" втілювати свої думки в іграх-мріях.

В останні десятиліття орієнтація на спілкування інтенсивно входить до педагогічної думки і практики. Це пов'язано з гуманізацією освіти та досягненнями у галузі педагогіки мистецтва. Одним з перших, хто з цієї точки зору звернув увагу на спілкування, являється В.А. Кан-Калік. Досліджуючи свого часу спілкування, як "систему прийомів та навичок органічної соціально-психологічної взаємодії вчителя та учня, змістом якого виступає обмін інформацією, пізнання особистості, надання виховного впливу, організація взаємовідносин за допомогою різних комунікативних засобів" [32; с.111], вчений визначив особливості художньо-педагогічного спілкування, як "соціально-психологічної структури взаємодії з певною художньо-естетичною мотивацією". Така мотивація полягає в пошуку естетично значущих прийомів та методів, які повинні зумовити взаємовплив сторін, що спілкуються, з мстою стимулювання або ж: корекції духовного розвитку школярів, насичуючи весь процес виховання та навчання матеріалом і образами художньої літератури" [32; с. 113].

У системі практичної діяльності процес художньо-педагогічного спілкування активно проявив себе у творчості вчителя літератури Є.М. Ільїна (Санкт-Петербург). Досвід його роботи заснований на принципі навчання засобами прямого морального впливу. Головним при цьому являється широке використання у спілкуванні питань-проблем: проблем злободенних, особисто-значущих, звернених до будь-якого конкретного питання, відповідь на яке потребує ретельного вивчення самого твору.

Для того, щоб питання-проблеми, їх обговорення і вирішення служили дієвим засобом морального виховання, Ільїн систематично і глибоко вивчає своїх учнів, намагаючись "влаштувати випадкову зустріч з літературним двійником" [23; с. 102]. Така зустріч, на думку вчителя, викликає у цього учня, і не тільки в нього, явище повного емоційного потрясіння і внутрішнього очищення, так необхідного і дієвого для морального виховання в юнацькому віці. Відповідь на поставлене запитання-проблему Ільїн організовує у формі колективного пошуку, аналізу деталей, вільного спілкування, дискусії, коли кожен може виразити власну думку і поставити будь-яке запитання.

Слід відмітити, що Ільїн широко використовує у процесі художньо-педагогічного спілкування з учнями принцип рольової участі школярів та найрізноманітніші колективні форми спілкування: його учні перевіряють одне в одного твори, виставляють самі собі оцінки, виконують функції рецензентів тощо.

Важливою рисою художньо-педагогічного спілкування Ільїна з учнями є велика довіра педагога до дітей. Часом він будує цей процес так, що стає не "найголовнішим на уроці, а першим серед рівних", ведучим і тим, кого ведуть одночасно. Нерідко ініціатива ведучого учня навіть сильніше впливає! голосніше кличе дітей до розумової активності [23].

Як бачимо, педагогічна практика виділяє процес спілкування серед інших видів діяльності старшокласників, більш того, надає йому пріоритетне значення. При урахуванні, що засобом спілкування було визначено мистецтво, а сам процес повинен бути педагогічно регульованим, у подальшій частині роботи буде використовуватись (у робочому порядку) термін художньо-педагогічне спілкування.



Розділ 2. Практичне використання світової художньої культури як засобу морально-естетичного виховання молоді

2.1 Аналіз сучасного стану морально-естетичного виховання старшокласників

Як відзначають соціологічні дослідження і підкреслено у теоретичному розділі, одним з головних завдань суспільства виступає моральне виховання школярів юнацького віку шляхом розвитку їх естетичних якостей. Мається на увазі, формування в учнів здібностей грамотно сприймати, розуміти, обгрунтовано оцінювати твори мистецтва з точки зору загальнолюдської моралі; будувати свої відносини з навколишнім світом на засадах їх законів. Саме залучення старшокласників до духовної скарбниці врятує молодих людей від хаосу сьогодення.

У контексті сучасних проблем, загальноосвітня школа, як соціальний інститут, покликана допомогти дитині. "подолати відстань між її біологічним віком та історичним досвідом людства". Загальновідомо, що у старшому шкільному віці, коли закладається підмурок для майбутнього самовираження людини як соціального суб'єкта, з'являється прагнення досконало оволодіти знаннями, які на цей час піддаються різким змінам, морально-естетичним переорієнтаціям. Виховання у старшокласників морально-естетичної самосвідомості, світосприйняття стає показником готовності у відповідних сферах, ефективним показником роботи вчителя.

Перш, ніж намітити процес дослідження, слід звернутися до існуючої практики викладання мистецтва в школі.

Ще на зламі XX ст. А.В. Бакушинський прийшов до висновку, що "учнів необхідно ретельно готувати до розуміння будь-якої доби (історичної епохи) шляхом осягнення художнього методу мистецтва". Вчений-мистецтвознавець, теоретик і практик естетичного виховання, дослідник психології творчості та психології сприйняття мистецтва, Бакушинський одним з перших розробив методику знайомства учнів з творами образотворчого мистецтва різних епох та напрямків. При цьому, вчений спирався на вікові психологічні особливості дітей. Бакушинський бачив єдиний шлях залучення учнів до художньої культури - шлях творчого переживання твору мистецтва. В сучасній дидактиці це називається методом емоційної драматургії.

Вже того часу дослідник намітив бесіду (спілкування) як ведучий метод своєї роботи. Він по-режисерськи спрямував її на спільність вражень та висновків з них. Тому педагогічну систему Бакушинського нерідко порівнюють з театральною системою К. Станіславського.

Бакушинський вважав, що залучати дітей до мистецтва дорослих у ранньому віці - справа даремна, більш того, - шкідлива. Вони далекі від співвідношень кольорів, сюжетів, які зрозумілі та близькі лише дорослим людям і ще не сприймають композицію, перспективу. Інша справа - юнацький вік - коли зростають пізнавальні інтереси, формується самосвідомість. Бакушинський рекомендував у цьому віці відвідання музеїв, але не у плані прогулянки - виключно систематично. З боку вчителя повинно бути якомога менше слів та нав'язування власної точки зору. Дослідник визначив етапи обговорення, що мали проходити лише після мовчазного сприйняття художнього твору:

- з'ясування загального характеру впливу, головних властивостей деталей (вчитель акцентує увагу на найбільш яскравих, цікавих промовах);

- визначення художньої концепції твору;

- у заключній частині підводиться методологічний підсумок, що виходить з мсти та завдань, поставлених вчителем.

До методів роботи Бакушинського належить одна умова: якість над кількістю. Дослідник вважав, що показувати слід небагато (навіть одну-дві картини), але цікаво; краще, щоб це були яскраві твори. При цьому необхідно враховувати закон психічної аперцепції (інтерес збуджує те, що вже трохи знайоме). Тому можливо навіть дозволяти учням самостійно вибирати твір.

Система Бакушинського зацікавила можливістю репродукувати її на роботу з учнями старших класів у процесі залучення їх до різних видів мистецтва (музики, літератури, театру, кіно тощо). Крім того, дані, що були отримані в результаті попереднього експерименту, показали: художньо-педагогічне спілкування (за Бакушинським, бесіда) повинно стати основою у процесі формування морально-естетичної свідомості старшокласників.

В різні часи представники літератури, музики, образотворчого, кіномистецтва виступали за втілення до практики шкільного навчання у старших класах того чи іншого виду мистецтва. І сучасні науково-практичні дослідження у галузі педагогіки (В.І. Волинкін, Т.Н. Дмитрснко, Ю.О. Курганов, Л.М. Предтеченська, Ю.М. Усов, Є.О. Чсркашин, Г-П-Шевченко, О.П. Щолокова, Б.М. Юсов та ін.) дозволяють відмітити постійно зростаючий інтерес до проблеми.

Прагнення багатьох вирішила А.М. Предтеченська. враховуючи перенавантаженість шкільного плану, вона об'єднала ведучі мистецтва (музику, образотворче мистецтво, літературу, театр і кіно) в одну програму "Світова художня культура" (1978). Цей курс було розраховано на учнів 8-10 (по-новому, 9-11) класів як: продовження занять з музики та образотворчого мистецтва. Він мав за мсту заповнити прогалину художньої освіти у старших класах. При цьому, курс спирався на шкільну програму з історії, розширюючи 'Я розділи культури. Щодо змісту програми світової художньої культури, вона охопила розвиток художньої культури країн Західної Європи та Росії впродовж ХУШ-ХХ ст. І передбачала історико-монографічне викладення.

Даний принцип базувався на висвітленні найбільш яскравих сторінок мистецтва, художніх методів, у історичному розрізі, з вивченням творчості того чи іншого митця, представника певного виду мистецтва, напрямку тощо.

Однак, слід відмітити необхідність розширення та поглиблення даного курсу. Як предмет, що формує Людину, він необхідний протягом всіх років шкільного навчання, з 1-го по 11-й клас. По-друге, зважуючи на величезні зміни у житті суспільства, на можливості, що відкривав державна демократизація, нового осмислення потребує і сам зміст програми.

В останні роки до системи загальної освіти інтенсивно входять новаторські удосконалення: з'являються навчальні заклади типу ліцеїв, гімназій, коледжів, створюються альтернативні програми, авторські школи (В. Біблер, Л. Лебедєв, А. Тубельський, М. Щетинін та ін.). засновані на тих чи інших педагогічних принципах, вони не претендують на загальну обов'язковість та єдиність існування, але спільною ознакою кожного з таких проектів являється визначення мистецтва та художньої творчості дітей педагогічною концепцією майбутнього.

Своєрідною концепцією відзначаються створені програми з курсу світової художньої культури для гімназій, ліцеїв та вузів під керівництвом О.П. Щолокової (К., 1993). Ці програми започатковують цілісну систему художньо-естетичного виховання школярів і студентства. Впровадження нового предмету до середніх та вищих навчальних закладів дозволяв протягом тривалого часу створювати умови учням і молодим людям для опанування світом художніх цінностей різних епох і напрямків, збудити і розвинути в них власні естетичні почуття і переживання. Новий підхід до змісту освіти, що закладений у цьому курсі, дозволяє змінити характер спілкування вчителя з учнями, взаємини в класних і шкільних колективах. Особливість предмету полягав у докладному відображенні своєї національної художньої культури в контексті культурологічних явищ світу, у розвитку творчого потенціалу учнів на основі художньої діяльності, в урахуванні досягнень передового педагогічного досвіду в галузі художньо-естетичної освіти.

Шкільна програма "Світова художня культура" розрахована на засвоєння всесвітньої художньої культури з 1 по 11 клас. Вона складається з двох частин: "Основи художньої культури" (1-4 клас) та "Історії світової художньої культури" (5-11 клас). ЇЇ концептуальною основою стало положення про загальний художньо-естетичний розвиток дітей, згідно з яким мистецтво, як специфічний навчальний предмет у школі, передав емоційно-ціннісний і моральний досвід поколінь, формує емоційно-образне мислення учнів.

Авторами підкреслена значущість аксіологічного підходу у викладанні курсу світової художньої культури: ”…художню культуру необхідно розглядати як сукупність духовних цінностей, створених людством…, слід розкривати гуманістичне, об'єктивно людяне ставлення до культури, її значущість і цінність не лише з позицій творців, а й споживачів” [72, с.58].

Враховуючи, що до програми входять твори різних видів мистецтва, у процесі її впровадження створювалися умови для розвитку у старшокласників чутливої емоційної реакції та жвавості почуттів відповідних органів рецепції. Тому, розробляючи зміст програми для старшокласників, слід ставити за мету навчання учнів співставляти різні засоби бачення і втілення світу від музики до кіно, мотивувати розквіт кожного з мистецтв у певний історичний період, слідкувати за взаємовпливом його видів у загальному руслі їх розвитку.

Впровадження цієї програми та аналіз теоретичних передумов підвищення ефективності знань з мистецтва показали необхідність розглянути питання змісту художнього матеріалу, доцільність його використання з метою морально-естетичного виховання старшокласників.

Відбір художнього матеріалу до програми світової художньої культури у старших класах здійснювався на засадах історико-культурологіного принципу. Така побудова більш за все відповідає віковим інтересам старшокласників з їх прагненням цілісного пізнання світу. Діалектика мистецтва, її естетичне осмислення дозволяє школярам на новому рівні осягнути і моральну цінність людського буття. Адже художні твори віддзеркалюють конкретні явища навколишнього світу, суспільно-значущі образи. Врахування такої особливості творів мистецтва сприяло, шляхом розвитку художньо-естетичних якостей, формуванню в учнів високого рівня моральної свідомості.

Протягом педагогічної практики, на основі розроблених критеріїв морально-естетичної вихованості учнів, було визначено три рівні сформованості морально-естетичних якостей у школярів.

Високий рівень складається з таких показників:

вміння цілісно сприймати художній твір, аналізувати зміст і форму, розуміти авторську позицію, співвідносити естетичні якості твору з моральними принципами;

адекватної емоційної реакції на момент сприйняття твору з використанням емоційних оцінних епітетів, власного ставлення;

адекватного прагнення переконливо викласти особисту точку зору, узгодити її з іншими позиціями (перш за все, з авторською), проявляючи при цьому доброзичливе ставлення до інших думок.

Середній рівень передбачає:

вибіркове сприйняття художніх творів, тобто аналіз лише змісту, окремих деталей форми, нечітке розуміння авторського задуму, поверхневе сприйняття моральних та естетичних компонентів;

неадекватність емоційної реакції піч час сприйняття художнього твору, кількості емоційно-оцінних епітетів у процесі аналізу, трудноці у визначенні особистої позиції;

бажання викласти власну точку зору, але це прагнення не постійне;

активність інших позицій, думок, примушують або поступитися своїми переконаннями, або дещо збуджено відстоювати власну точку зору.

Низький рівень характеризується:

описовим характером у процесі сприйняття творів мистецтва, відсутністю розуміння авторського задуму, моральних та естетичних якостей;

відсутністю емоційної оцінки твору;

пасивністю під час аналізу твору, непереконливістю у вираженні власної думки, відсутністю творчих начал, необдуманістю поведінкової реакції.

Проте, слід відмітити, що саме стереотипне мислення вчителів про те, що хороший учень той, хто добре вчиться, або гарно говорить, заважає відтворити реальну психологічну характеристику того чи іншого старшокласника. Це, в свою чергу, розвиває в останніх комплекс неповноцінності і заважає проявлятися кращим емоційним якостям. Тому саме неординарність ситуацій стає для всіх учнів без винятку умовою, при якій вони можуть показати себе належним чином. При цьому, навіть наявність невірних, негативних точок зору у старшокласників, які вони вільно висловлювали б на уроці, зіграла б позитивну роль, стаючи свідченням про реальний стан вихованості учнів і сприяючи проведенню педагогічної корекції процесу розвитку морально-естетичних якостей старшокласників. Учням цього класу було запропоновано заповнити анкету, з метою визначення їх переваг відносно різних видів мистецтва. Результат анкетування показав, що найбільший інтерес у старшокласників викликають кіно, естрадна музика, телебачення; мінімальної уваги школярі надають мистецтву скульптури, архітектури, прикладному і декоративному мистецтву. Аналіз отриманих результатів дав змогу виявити очевидні прогалини в художній освіті школярів. Як видно, їх інтереси до кіно, телебачення, естрадної музики започатковані доступністю та широкою популярністю цих мистецтв. Однак, учні, котрі навчаються в художніх та музичних школах, інших центрах художнього виховання відзначаються більшим інтересом до навчання і, зокрема до різноманітних видів мистецтва. Та, слід сказати, за межею інтересів майже всіх учнів залишені види мистецтв, які мають значний виховний вплив на особистість (декоративне, прикладне, архітектура, скульптура, хореографія тощо), тобто ті види художньої творчості, які не входять до навчальних програм загальноосвітніх закладів. А тому, у процесі відбору художнього матеріалу необхідною умовою має бути врахування цього недоліку та прагнення залучити старшокласників до різних видів мистецтва, усвідомлюючи їх морально-естетичну вартість.

Виходячи з результатів анкетування, а також в процесі педагогічних спостережень була зроблена спроба виявити можливості школярів співвідносити естетичні знання та уявлення з моральними принципами, з реальним ступенем їх емоційного сприйняття твору мистецтва, з визначенням міри творчих та моральних дій, пояснюючи тим самим власні художні уподобання. Виявилось, старшокласники байдужі до мистецтва, а їх запити носять або формальний, або ж споживацький характер. Однак, не було жодного випадку, коли б учні проявили нульовий інтерес до мистецтва. В тій, чи іншій мірі, молоді люди розуміють свою обмеженість, як “в майбутньому не дозволить їм повністю розкрити свої здібності: і людські і професійні”. Чим же пояснити таку мистецьку неграмотність деяких юнаків і дівчат, чому класична музика вважається анахронізмом, а модерна - новинкою? Чому серйозні фільми не користуються успіхом, а зовні красива порожнеча збирає значну аудиторію? Чому нерідко замість того, щоб читати художній твір, який вивчається в школі, лише переглядають критичний матеріал підручника? Як не дивно, але всі ці “чому” можна пояснити непідготовленістю до художнього сприймання твору, недорозвиненістю естетичної культури, що, як і природничі науки, вимагає наполегливості, навчання, активної роботи розуму, а також постійного розвитку почуттів.

На перший погляд, питання, як сприймати художній твір, може здатися навіть дивним. Однак, про один і той самий твір існують різні судження та діаметрально протилежні оцінки. Сприймання художнього твору - це проблема розвитку естетичних смаків і поглядів. “Глибина сприйняття творів мистецтва залежить від культури почуттів даної особистості, її вихованості, інтелектуальної розвиненості та життєвого досвіду” (36; с. 29).

Таким чином, правильно було б відмітити відсутність у школярів саме вмінь художньо сприймати твори мистецтва і вступати з ними до спілкування. Нерозвиненість духовних почуттів, які формуються у процесі художнього спілкування, залишають і моральні принципи старшокласників поза увагою їх роздумів.

Висновки

У контексті програми національної освіти, підгрунтя якої складають гуманістичні цінності поколінь, світова художня культура виступає засобом виховання людини ХХІ століття, з новим мисленням, новим поглядом на життя. Такий курс, допомагаючи старшокласникам вступати до процесу художнього спілкування з іншими культурами, сприяє усвідомленню абсолютної унікальності національної культури, збагачує національними скарбами моральних та естетичних ідеалів.

Формувати відчуття краси життя, розвивати почуття допомагає мистецтво. Мистецтво всеосяжне. Його природа досить складна. Якщо в радянський період в осмисленні питання про природу мистецтва культурологія зосереджувалась на ідеологічних аспектах, то зараз в центрі уваги - художній твір як витвір мистецтва, проблема прекрасного в мистецтві. А “краса, - як відзначав Кант, - є те, що безпосередньо у всіх однією формою викликає незацікавлену насолоду.”

Мистецтво, будучи дзеркалом часу, настільки строкате своїм розмаїттям ідей, естетичних уподобань і політичних пристрастей, що однозначно оцінити його стан неможливо. Мистецтво і антимистецтво, справжнє і облудне, гуманістичне і аморальне - все так змішалося. що людині, особливо молодій, дуже непросто розібратися і визначити для себе справжні естетичні цінності.

Проведені спостереження та практична діяльність в старших класах протягом педагогічної практики дають підстави на формування наступних висновків та рекомендацій:

Дослідження проблеми взаємозв'язку категорій морального і естетичного показало, що естетичне прямо не впливає на моральне. Між означеними поняттями лежить більш глибокий і непрямий взаємозв'язок, бо в основу естетичного (якщо розглядати його на засадах мистецтва) закладені не моральні норми і принципи, а особливий індивідуальний світогляд митця. Естетичне (мистецтво) формує високий рівень духовних якостей (естетичну свідомість), тобто духовний потенціал, на грунті якого плекається емоційність і чуттєвість. Естетичні почуття особистості стають чуттєвим індикатором і допомагають визначити користь або шкоду того чи іншого явища, виступають збудниками поведінкових реакцій.

Формування морально-естетичних якостей старшокласників слід здійснювати шляхом емоційно-естетичного впливу на них творів мистецтва, даний процес передбачає роботу уявлення, творчої активності сприйняття, в тому числі, осмислення власного життєвого і морального досвіду.

Визначені та обгрунтовані критерії сформованості морально-естетичних якостей старшокласників:

а) наявність морально-естетичних знань та уявлень, започаткованих різними видами мистецтва;

б) адекватне емоційно-чуттєве сприйняття художніх творів у поєднанні з їх аналізом;

в) позитивна моральна рефлексія по відношенню до навколишнього світу.

Подані критерії дають можливість діагностувати та корегувати рівні морально-естетичного розвитку учнів.

Однією з суттєвих перешкод у формуванні морально-естетичний якостей старшокласників є невміння сприймати художній твір.

Можна дивитися і не бачити, можна бачити і не розуміти, а коли не розумієш, залишаєшся байдужим. Так і школярі. Що є причиною байдужості до класичної музики, літератури та живопису, культури як своєї, так і інших народів? Все це можна пояснити непідготовленістю до художнього сприймання твору, недорозвиненістю естетичної культури. Сприймання художнього твору - це проблема розвитку естетичних смаків і поглядів. проведені спостереження та анкетування у даному 10 класі показали, що інтереси та переваги школярів обмежені низьким рівнем. У школярів переважають прагматичні орієнтації, які слаборозвинені, з рефлективними оцінками, відсутні вміння вступати до процесу художнього спілкування, не прослідковується зв'язок між морально-естетичною свідомістю та морально-естетичною поведінкою. Між тим, вони доброзичливо ставляться до мистецтва, відчувають недостачу його впливу і бажають отримати відповідну освіту. Отож, в результаті проведеної роботи було визначено деякі методичні поради до викладання світової художньої культури в старших класах, які передбачають:

урахування вікових особливостей учнів старших класів;

звернення до морально-естетичної природи мистецтва у процесі передачі знань;

увага до авторської позиції, яка виражена у творі мистецтва, протилежних точок зору, визначення власної позиції;

оволодіння семантичною структурою різних видів мистецтва та засобами їх виразності;

визначення художньо-педагогічного спілкування основним методом діяльності вчителя.

Що стосується англійської літератури зокрема, слід відмітити, що проблема вивчення культурних та соціальних особливостей життя народу, мова якого вивчається, лишається актуальною вже протягом більш ніж двох століть.

Сьогодні вирішується проблема організації процесу навчання у вітчизняній школі таким чином, щоб іноземна мова вивчалася як феномен національної культури народу, як модель бачення світу цим народом та його сприйняття гуманістичних цінностей.

Саме це допомагає забезпечити повноцінне міжкультурне спілкування та взаєморозуміння представників різних культур.

Список використаної літератури

1. Алексюк А.М. Загальні методи навчання в школі. -К., 1981. - 206с.

2. Библер В.С. Школа диалога культур // Искусство в школе. - М., 1992 - №2.

3. Бодалев А.А. Личность и общение. - М., 1983. - 272с.

4. Борев Ю.Б. Єстетика. - М., 1988. - 496с.

5. Ващенко Г. Виховний ідеал. 4.2, 3, 4. - Брюссель-Торонто-Нью-Йорк-Лондон-Мюнхен, 1976. - 208с.

6. Верб В.А. Искусство и художественное развитие учащихся. - Л., 1977. - 116с.

7. Взаимодействие искусств в педагогическом процессе. - Л., 1989. - 155с.

8. Вікова психологія / під ред. Г.С. Костюка. - К.: Рад. школа, 1976. - 270с.

9. Волкова Е.В. Произведения искусств в мире художественной культурі. - М., 1988. - 240с.

10. Выготский Л.С. Психология искусства. - М.: Искусство, 1986. - 573с.

11. Галузинський В.М., Євтух М.Б. Педагогіка: теорія та історія. - К.: Вища школа, 1995. - 237с.

12. Гетьманець М.Ф. Суб'єктивність - закон творчості // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. - 2000. - №2. - С.51-53.

13. Гончаренко Н.В. Художественное в эстетике и в искусстве. - К., 1990. - 249с.

14. Гончаров И.Ф. Эстетическое воспитание школьников средствами искусства и действительности. - М., 1986. - 126с.

15. До питання про генезис проблеми спілкування // Філософська думка. - К., 1987. - №5. - С.23-33.

16. Эстетика: учебное пособие для студентов гуманитарных факультетов вузов / под. общ. ред. Лувчук Л.Т. - К., 1991. - 302с.

17. Эстетическое воспитание и художественное развитие школьников в приоритетных типах школ и внешкольных учреждений / рук. Квятковский Е.В. - М., 1991.

18. Эстетическое воспитание молодежи средствами искусства / под ред. Бутенко В.Г. - М., 1991. - 242с.

19. Естетичне виховання / упор. Яранцева Н.О. - К., 1988. - 214с.

20. Журавлев В.В. Мир художественной культуры. - М., 1987. - 237с.

21. Злобина Е.Г. Общение как фактор развития личности. - К., 1981. - 116с.

22. Ильин Е.Н. Искусство общения. - Минск, 1987. - 108с.

23. Ильин Е.Н. Рождение урока. - М.: Педагогика, 1986. - 176с.

24. Искусство в мире духовной культуры. - К., 1985. - 239с.

25. Искусство в системе культуры / сост. и ред. Каган М.С. - Л., 1987. - 267с.

26. Искусство и общение. - Л., 1984. - 168с.

27. Искусство и школа. - М., 1988. - 127с.

28. Искусство - фактор эмоционально-нравственного развития школьников. - М., 1986.

29. Кабалевский Д.Б. Воспитание ума и сердца. - М., 1981. - 204с.

30. Каган М.С. Мир общения: проблемы межсубъективных отношений. - М., 1988. - 320с.

31. Каган М.С. О месте искусства в жизни школы // Искусство в школе. - М., 1992. - №1. - С.11-19.

32. Кан-Калик В.А. Учителю о педагогическом общении. - М., 1987. - 190с.

33. Киященко Н.И., Лейзеров Н.Л. Художественная культура и гармоническое развитие личности. - К., 1982.

34. Кон И.С. психология старшеклассника. - М., 1980. - 191с.

35. Корнійчук О.Е. Життя - джерело мистецтва. - К., 1985. - 294с.

36. Кудін В.О. Мистецтво і духовний світ молоді. - К.: рад. школа, 1983. - 96с.

37. Левитов Н.Д. Психология старшего школьника. - М., 1955. - 214с.

38. Левшина Л.С. Как воспринимается произведение искусства. - М., 1983. - 96с.

39. Леонтьев А.А. Педагогическое общение. - М.: Знание, 1979. - 46с.

40. Липский В.Н. Эстетическая культура и личность. - М., 1987. - 128с.

41. Лихачев Б.Т. теория эстетического воспитания школьников. - М., 1985. - 176с.

42. Львова Ю.Л. Развивать дар творчества. - К., 1987. - 136с.

43. Малахов В.А. Искусство и человеческое мироотношение. - К., 1988. - 211с.

44. Массовые виды искусства и современная художественная культура. - М., 1986. - 272с.

45. Машковский И.И. Содружество добра и красоты. - К.: Мистецтво, 1986. - 72с.

46. Мейлах Б.С. Процесс творчества и художественное восприятие. - М., 1985. - 318с.

47. Мелик-Пашаев А.А. Педагогика искусства и творческие способности. - М., 1981. - 96с.

48. Методичні рекомендації по підготовці вчителя до педагогічної діяльності / укладач Бурлака Я.І. - К., 1986. - 17с.

49. Мудрык А.В. Общение как фактор воспитания школьников. - М., 1984. - 112с.

50. Неменский Б.М. Мудрость красоты. - М., 1984.

51. Нравственное содержание искусства и современный идеологический процесс / под рук. Левчук Л.Т. - К., 1990.

52. Общение и диалог в практике обучения, воспитания и психологической консультации / под рук. Бодалева А.А. - М., 1987. - 164с.

53. Першукова О.О. З історії розвитку соціокультурних аспектів вивчення іноземних мов у Європі // Іноземні мови. - 1999. - №4. - С.16-19.

54. Предтеченская Л.М. Мировая художественная культура - пути становления предмета // Искусство в школе. - М., 1992. - №1. - С.17-24.

55. Проект державного освітнього стандарту з іноземної мови (загальна середня освіта) // Іноземні мови. - 1996. - №4. - С.5-14.

56. Раппопорт С.Х. Искусство и эмоции. - М., 1972. - 237с.

57. Світова художня культура. Шкільний курс світової художньої культури і методика його викладання / програми педагогічних інститутів під кер. Щолокової О.П. - К., 1991. - 133с.

58. Скаткин М.Н. Школа и всестороннее развитие личности. - М.: Просвещение. 1980. - 144с.

59. Соловцова І. Учитель літератури - посередник між митцем минулого та творцем майбутнього // Рідна школа. - 1998. - №5. - С.44-47.

60. Столович. Л.Н. Жизнь - творчество - человек. Функции художественной деятельности. - М., 1985. - 416с.

61. Сухомлинський В.О. Павлиська середня школа // Вибр. твори: В 5т. - К.: Рад. школа, 1976. - Т.4. - 640с.

62. Сухомлинський В.О. Як виховати справжню людину // Вибр. твори: В 5т. - К.: Рад. школа, 1976. - Т.2. - 473с.

63. Теплов Б.М. Избранные труды: В 2т. - М., 1985.

64. Титаренко А.И. Нравственные основы обучения. - М., 1979. - 64с.

65. Толстых В.И. Искусство и мораль: о социальной сущности и функции искусства. - М., 1973. - 440с.

66. Формирование личности в переходный период от подросткового к юношескому возрасту. - М., 1987. - 181с.

67. Фортова А.И. О диалектическом единстве нравстенного и эстетического. - К., 1985. - 152с.

68. Художественная культура и гармоническое развитие личности / отв. ред. Гончаренко Н.В. - К., 1982. - 239с.

69. Художественное восприятие / под ред. Мейлаха Б.С. - Л., 1971. - 387с.

70. Шевченко Г.П. Эстетическое воспитание в школе. - К., 1985. - 144с.

71. Шляхи удосконалення художньо-естетичної освіти учнівської молоді в умовах відродження національної культури / відпов. ред. Щолокова О.П. - К., 1992. - 280с.

72. Щолокова О.П. Художньо-естетичне виховання школярів засобами світової художньої культури: - К., УДПУ, 1993.

73. Юсов Б.М. Проблема художественного воспитания и развития школьников. - М., 1984. - 158с.

74. Яковлєв С.Г. Мистецтво і світові релігії. - К., 1989. - 224с.

75. Яранцева Н.О. Безмежний світ краси. - К.: Політвидав України, 1990. - 95с.

Размещено на Allbest.ru