Освіта епохи Відродження

Видатний педагог, професор Києво-Могилянської академії Стефан Яворський 1700 р. був призначений екзархом і «блюстителем» патріаршого престолу в Москві. Він брав участь у реформуванні Слов'яно-греко-латинської академії, обіймаючи там посаду проректора. Навчально-виховну роботу Московської академії намагався будувати на зразок Київської. Високим його авторитет був і в наукових колах.

Зауважимо, що з двадцяти членів - фундаторів Російської академії наук дванадцять були вчені з України.

Церковний і громадський діяч, оратор, поет, драматург, теоретик літератури Феофан Прокопович також був спудеєм, а згодом і ректором Києво-Могилянської академії. Тут він вів курси фізики, арифметики, геометрії. Феофана Прокоповича, як і його попередника, запросили до Москви й призначили віце-президентом синоду. Він став радником Петра І з питань освіти, науки й культури. Феофан Прокопович ставив питання про відкриття мережі духовних і народних шкіл. Він започаткував у своєму домі школу для сиріт «усякого звання», яких потім влаштовував до академічної гімназії. Його буквар «Первое учение отрокам» витримав 12 видань протягом перших п'яти років. Збереглися свідчення того, що саме він сказав юнакові Михайлу Ломоносову: «Не бійся нічого… я твій захисник…» Як відомо, Михайло Ломоносов також вивчав бібліотеку Києво-Могилянської академії.

У 1701 р. на вимогу Петра І до Москви виїхали шість викладачів Київської академії, а потім цей «ритуал» став щорічним. Усього на по сади професорів та вихователів було направлено близько ста осіб. Слов'яно-греко-латинська академія мала 21 ректора, 18 з них були київськими вихованцями.

Григорій Сковорода - найсамобутніший випускник академії. Його називали «українським Сократом». Передусім його цікавило те, як людина може стати по-справжньому щасливою. На думку Григорія Сковороди, для цього треба було пізнати самого себе. Крім того, людина мала робити в житті саме те, чому вона природно відповідала. Григорій Сковорода набув великої популярності серед простого народу, багато його висловлювань увійшло до народних пісень і дум.

Це імена лише деяких видатних випускників, які своєю діяльністю прислужилися Україні й уславили академію.

Києво-Могилянська академія була й залишається символом української культури, української духовності. Тільки народ з давніми національними і культурними традиціями міг створити першу вищу школу східного слов'янства, яка майже 200 років виконувала роль освітнього, наукового й мистецького центру, осередку духовності українського народу й Східної Європи. Києво-Могилянська академія справді була Альма-Матер української освіти. Вона заклала основи наступного інтелектуального й культурного життя другої половини XVIII-XIX ст.

Створена волею народу, академія увібрала в себе народний дух, живила і зміцнювала його, сприяла розвитку нації. Тисячі вихованців академії несли світоч науки по всій Україні й у найвіддаленіші куточки Росії - аж до Архангельська і Холмогор, Іркутська і Тобольська.

Академія продовжувала формувати українську мову, поезію і літературу, творила невмируще мистецтво українського бароко, божественну й зрозумілу народу музику. В Києво-Могилянській академії виз рівала ідея народно-визвольної боротьби, закладалися засади козацько-гетьманської держави. Академія живила національну свідомість і національне буття народу, не дозволяла йому зневіритися й розчинити-ся під впливом держав - метрополій.

Освітня й суспільна думка України ґрунтується на вітчизняних традиціях, започаткованих в часи Київської держави. В Києво-Могилянській академії це проявилося у демократичних засадах її організації, у всестановості, виборності професорів, підвищеній увазі до національних мов, у виробленні основ власної історіографії, переосмисленні світових філософських концепцій.

Становлення Академії як вищої школи, як культурного і виховного закладу супроводжувалося боротьбою православ'я й католицизму в Україні. Історична доба, в яку визрівали передумови створення вищої школи, справила значний вплив на зміст і характер навчання й виховання в академії. Утиски й несправедливість щодо православних, занепад культури закликали до протидії освіченістю, а не войовничістю чи нетерпимістю. Українці прагнули до тісного зв'язку власного розвитку із загальноєвропейським історичним процесом. Це проявилося у сприйнятті Україною ідей гуманізму і школи.

Размещено на Allbest.ru