Науково-педагогічна спадщина Івана Огієнка

2. Положення про необхідність врахування національної спрямованості навчання та виховання передбачає досягнення цілей ціннісного характеру через засвоєння молоддю України системи знань, умінь і навичок рідною мовою.

3. Положення про забезпечення ефективного управління освітою орієнтує на поширення рідномовної політики в різнорівневих навчальних закладах через усвідомлення вагомості оволодіння рідною мовою їх керівників.

Актуальні аспекти концепції рідномовних обов'язків Івана Огієнка: рівень володіння рідною мовою учителів різних фахів, стан контактування педагогів з батьками з питань рідномовного виховання; організація “Гуртків плекання рідної мови” в навчально-виховних закладах різних типів. У роботі обгрунтовуються шляхи реалізації концепції рідномовних обов'язків Івана Огієнка. Вони зводяться до професійної підготовки та до викладання всіх предметів сучасною українською літературною мовою, створення відповідного науково-методичного забезпечення рідномовних освітніх закладів, забезпечення функціонування гуртків, які сприяють підвищенню рівня володіння рідною мовою, збагаченню змісту рідномовної освіти ідеями національного виховання.

Оскільки практикою суспільного життя і діяльності доведено, що школа в кожній державі величезна сила, яка значною мірою визначає долю народів, дуже важливо, які принципи і які навчальні предмети покладені в основу шкільної освіти. Отже, можемо констатувати, що ефективність навчально-виховного процесу Іван Огієнко пов'язував з його якісним забезпеченням дидактичними матеріалами, в тому числі: навчальною літературою рідною мовою та дотриманні педагогами рідномовних обов'язків.

Четвертий розділ - “Педагогічне керівництво процесом навчання та формування особистості в науково-педагогічній спадщині Івана Огієнка” -присвячений висвітленню питань про особистість педагога у науково-теоретичному аналізі Івана Огієнка та керування процесом навчання й виховання, добір викладачів і стимулювання їхньої роботи.

У розділі зазначено, що здійснивши теоретичний аналіз проблеми педагогічного управління навчально-виховним процесом, формуванням та самовдосконаленням особистості у науково-педагогічній спадщині Івана Огієнка ми згрупували відповідний матеріал дослідження за темами, які знайшли відображення у назвах параграфів.

Насамперед розглянуто питання про особистість педагога у науково-теоретичному аналізі Івана Огієнка. Маючи великий досвід педагогічної роботи, Іван Огієнко усвідомлював винятково вагоме значення педагога як основної постаті в освітньому закладі, організатора, керівника і учасника навчально-виховного процесу. Він вникав у сутність професіоналізму наставника, вирізняючи при цьому духовні компоненти, які закладені в основі його педагогічної культури. На його думку, виховання, навчання та підготовка до майбутнього життя національно свідомих громадян залежать від рівня освіченості та майстерності педагога. При цьому мають вагу не лише наукові знання, а й особисті риси його характеру, ті якості, без яких останній не зможе обійтись у практичній діяльності: віданість національній ідеї, добросовісне ставлення до виконуваної роботи.

У науково-педагогічній спадщині професора проаналізована діяльність багатьох просвітників, педагогів, які працювали у різні періоди нашої історії, що знайшло відображення в курсі лекцій “Українська культура” та на сторінках журналів “Рідна мова” і “Наша культура”. Нами виділено основні положення праць ученого, які стосуються цього питання, а саме: учитель має посилено працювати над удосконаленням своїх фахових якостей, особливо вмінням спілкуватися; він повинен враховувати досвід попередників, зважаючи на те, що Україна з давніх часів мала висококваліфікованих педагогів; виховну роботу з молоддю досвідчений наставник грунтує на вірі; в компетенцію організатора навчально-виховного процесу входить формування в учнів уміння правильно оцінювати вчинки тих, хто цурається свого народу; учитель зобов'язаний бачити помилки дітей і ставитися до них терпляче та обережно.

Будучи керівником навчання і виховання, учитель як людина творча, має вірити у здібності дітей, пробуджувати і підтримувати їх прагнення до пізнання. Йому належить розвивати у дитини бажання допомогти кожному, хто того потребує, не очікуючи за це винагороди. Саме учитель має допомогти учням зрозуміти вагомість рідної мови, важливість віри в Бога. Відповідно до свого рівня свідомості і широти світогляду він спонукає дітей наслідувати його приклад, прагнути високого рівня самореалізації.

Науково-педагогічна діяльність Івана Огієнка справила значний вплив на розвиток української педагогічної думки і школи. У багатьох його працях наголошується на ролі учителя у навчально-виховному процесі, людини духовної, моральної, здатної передати учням свої переконання і віру. Сучасним педагогам доводиться приділяти значну увагу формуванню та моральному вдосконаленню молодих людей, орієнтувати їх на самовдосконалення, усвідомлення самодостатності, оскільки століттями український народ перебував під впливом інших народів, що генетично відбилося у психіці нинішніх поколінь.

До причин знецінення людини Іван Огієнко відносив вироблену у попередні десятиріччя тенденцію до пошани окремих націй і приниження значимості інших. У дисертації обгрунтовано педагогічні засоби подолання почуття “меншовартості” у представників молодого покоління, вказано історичні причини виникнення в окремих українців нестійких рис характеру, невпевненості у своїх можливостях. Цьому допомогло усвідомлення нами положень праць вченого, зокрема “Мої проповіді”, “Книга нашого буття на чужині”, “Бережімо все своє рідне”, “Наука про рідномовні обов'язки”, “Українська культура”, “Хвалімо Бога українською мовою”, в яких наголошено на необхідності виховувати молодь вірою, історією, рідною мовою, географією, формуючи високі моральні якості особистості: відданість Україні і її народові, відповідальності за виконану справу і власні вчинки, бережливе ставлення до природних ресурсів та створених співвітчизниками матеріальних цінностей, гордість за історичне минуле свого краю тощо.

Як свідчать проаналізовані джерела, Іван Огієнко у вихованні вірою вбачав вироблення у молоді відданості батьківській вірі, усвідомлення її походження, переконаності у високоосвіченості вітчизняного духовенства і значенні молитви, яка навчає терпіння, посилює віру в себе, допомагає боротися із злом та стверджуватись у власних вчинках.

Належне місце у розділі відведене вихованню історією, оскільки остання, за Іваном Огієнком, є засобом переконання. Зокрема, докладно обгрунтовується положення про те, що подоланню молоддю почуття “меншовартості” допомагає педагогічний аналіз таких історичних явищ як козацтво, розвиток рідномовної освіти у різні періоди становлення української держави та свідчення архівних документів про діяльність визначних постатей, спогади іноземців про Україну тощо.

Одним з важливих аспектів аналізу педагогічного керування процесом формування особистості за Іваном Огієнком є ставлення до рідної мови як засобу впливу на свідомість молодих людей при наявності бажання долати відчуття власної неспроможності, невпевненості, нерішучості. Водночас вказано на Огієнкове бачення виховного впливу географії України, вагомість поширення серед учнів та студентів знань про вдале географічне розміщення нашої держави, її багаті природні ресурси.

Аналіз конкретних матеріалів дозволив вивчити питання про подолання почуття “меншовартості” в українських емігрантів. Виявлено, що до числа найбільш ефективних засобів впливу на свідомість співвітчизників, які проживають за межами України, Іван Огієнко відніс родинне виховання, пов'язані з шануванням рідномовних обов'язків пресу та періодику.

Окремо уваги потребує вплив педагога на формування та самовдосконалення особистості. Іван Огієнко зазначав, що необхідно вчити молодь набиратися мудрості, яка, на його думку, полягає у виробленні вміння любити, прощати, творити добро, бути милосердним, знаходити радість у праці.

Професор приділив багато уваги питанню ролі задоволення від виконаної роботи і впливу останньої на взаємостосунки у колективі. Він був впевнений, що кожен, самовдосконалюючись, має вчитися працювати у повній згоді з колективом.

Принагідно зазначимо, що взаємостосунки в колективі, колективна праця, принципи об'єднання в колектив не нові для української педагогіки. Великого значення питанням колективної праці надавала народна педагогіка. Свого часу А.Макаренко зазначав, що колектив можливий за умови, якщо він об'єднує людей на завданнях діяльності, корисної для суспільства. Ніби продовжуючи цю думку, В.Сухомлинський наголошував, що колектив - це духовна спільність людей.

Унікальними, на наш погляд, є положення праць ученого про моральне самовдосконалення особистості: збагачення духовної культури, раціональну організацію розумової та фізичної діяльності, вироблення поваги до керівників своєї держави та визнання досягнень оточуючих, врахування досвіду духовного збагачення старших представників свого роду, ватажків народу і т.ін. Він орієнтував молодих людей на вироблення у собі шанобливого ставлення до всіх людей взагалі, а до визначних особистостей свого народу, зокрема. Адже лише за таких умов можливий поступ уперед, можливе самовдосконалення. “Пошана один одному - це основа сили”, - проповідував митрополит Іларіон (Іван Огієнко). Іван Огієнко акцентував увагу молоді на вагомості взаємопідтримки, довіри один до одного, вчасної допомоги, бо “трагедія нашого народу в тому, що він не вміє виплекати великих людей”

Слід зазначити, що педагогічне керівництво процесом навчання та формування особистості у науково-педагогічній спадщині Івана Огієнка тісно пов'язується з вдалою управлінською діяльністю керівника конкретного освітнього закладу. Аналіз джерел того часу дозволяє з певністю твердити: стимулювання роботи педагогічних кадрів, обов'язком яких є не тільки навчати, а й удосконалювати моральні якості вихованців, у період управлінської діяльності Івана Огієнка відбувалося шляхом регулюванням заробітної плати та лекційного навантаження, забезпечення викладачів необхідною літературою, створенням сприятливих умов для їх наукової праці.

З наведених у дисертації фактів доброчинної діяльності міністра освіти Івана Огієнка виокремлюємо свідчення його турботи про матеріальне забезпечення та моральне заохочення учителів і студентів. У січні 1918 року ним було затверджено законопроект про збільшення допомоги на утримання освітян, а перед тим здійснено ряд заходів, пов'язаних з поліпшенням життя студентства.

У нашому дослідженні не один раз акцентується увага на особливостях характеру Івана Огієнка як управлінця, його підходах до вирішення проблем кадрової політики та забезпечення рівня викладання у відповідних освітніх закладах. Вважаємо за необхідне наголосити, що основними принципами його діяльності у підборі та стимулювання роботи кадрів були: гуманізм, виваженість, інформованість, впевненість. За нашими переконаннями, розглянута в дисертації проблема педагогічного керівництва процесом навчання та формування особистості, яка втілена у науково-педагогічній спадщині Івана Огієнка, цілком може сприяти орієнтації сучасних педагогів у можливостях використання його досвіду роботи з цих питань. Вона містить значну кількість ідей, порад, пропозицій ученого, актуальних для організаторів навчально-виховного процесу в різнорівневих освітніх закладах України.

У п'ятому розділі - “Теоретичне обгрунтування напрямів реалізації ідей науково-педагогічної спадщини Івана Огієнка в сучасній системі освіти” - розглядаються питання втілення результатів науково-педагогічних досліджень Івана Огієнка в зміст курсів гуманітарного циклу вузів України, управлінську практику та родинне і соціальне виховання.

На наш погляд, для усвідомлення і повнішого висвітлення теми дисертації, доцільно було вказати курси гуманітарного циклу, які можуть читатись у вузах України за матеріалами праць Івана Огієнка, або в які можна включити лекції, розроблені на основі наукових досліджень ученого. Що нами і було зроблено.

У працях Івана Огієнка історико-педагогічного спрямування висвітлено діяльність церковних братств у справі поширення освіти в Україні, внесок Острозької та Києво-Могилянської академій, освітнього осередку Почаївської Лаври в розвиток педагогічної науки і практики, досягнення визначних освітніх діячів (Костянтина Острозького, Дмитра Туптала, Паїсія Величковського, Іова Почаївського, Арсенія Мацієвича, князя Володимира, князівни Анни Всеволодівни) та внесок українських гетьманів у розбудову вітчизняних навчальних закладів та забезпечення їх функціонування.

Наведені нами відомості необхідні викладачам історії вітчизняної педагогіки, оскільки в такому сконцентрованому вигляді вони ще не наводились і мають сприяти усвідомленню студентами питань розвитку освіти в Україні з найдавніших часів до наших днів.

У розділі названо наукові праці Івана Огієнка, які, на наш погляд, збагатять викладання і вивчення курсу історії української літературної мови. Питання розвитку української літературної мови тісно пов'язані з педагогічними процесами часів доєвропейської доби, включаючи княжу (ІХ - ХІV вв.), литовський (ХІV - ХVІ вв.), польський (1569-1654 рр.) та московський періоди (1654-1798 рр.), часи русифікації (1917-1923 рр.), українізації (1923-1933 рр.), “комунізації” (І.О.), оскільки навчання та виховання на різних історичних етапах, незважаючи на своєрідність форм організації, здійснювалося через мову, як засіб людського спілкування, як засіб виховного, організуючого та розвивального впливу.

Ідеї Івана Огієнка про культуру мови, зосереджені в його мовознавчих працях, мають стати стержневими у курсі “Основи культури мови”. За Іваном Огієнком найважливішим у вивченні цього курсу є усвідомлення ролі мови як вияву форми культури, а мовного багатства та милозвучності - як її важливих якостей.

Аналіз конкретного матеріалу історичних монографій та деяких близьких публікацій ученого уможливив обгрунтування конкретних історичних подій, інформація про які має вагоме значення для тих, хто читає і вивчає курс історії України. В творах Івана Огієнка аргументовано розкрито причини окремих історичних дій, проаналізовано їх розвиток, а також значення для народу України, виявлено суттєві протиріччя в поглядах визначних історичних постатей, дано власну оцінку того чи іншого явища, що певною мірою змінює погляди, які стали традиційними, а це безперечно позначиться на формуванні переконань сучасної молоді. Історичні праці Івана Огієнка відзначаються високою інформативністю, яка базується на здобутих ученим з архівних документів фактах, інших підтвердженнях достовірності аналізованих подій. Особливо цінними є примітки до них, з яких довідуємося деталі про суспільні явища конкретного історичного періоду.

Окремою сторінкою спадщини Івана Огієнка є напрацювання з історії українського друкарства. Як відомо, праці Івана Огієнка, як дослідника українського книгодрукування, із цілком зрозумілих причин замовчували або оцінювали негативно. Останнє базувалося на ідеологічних постулатах, що були панівними в радянські часи. У наш час вони можуть бути основою відповідного курсу, оскільки ученим розглянуто проблеми друкарства на Волині, Галичині, Київщині, Чернігівщині, Поділлі і т.п. в історичному розвитку. Ним представлено вагомий довідковий матеріал з цього питання, зокрема вказано на тісну взаємодію друкарів із освітянами.

Безперечно, слід врахувати релігієзнавчі праці вченого, в яких розглядається історія, географія, культурологія церкви. Особливу увагу в них приділено православній вірі, її виховному характеру. Ідеї релігієзнавчих праць ученого мають бути втіленими в курс “Релігієзнавство”, який читається в кожному вузі України і має непересічне значення для розвитку самосвідомості , формування характеру та становлення поглядів і переконань сучасної молоді.

Положення наукових праць Івана Огієнка можуть бути корисними для самостійного поповнення молоддю знань про розвиток педагогічної, історичної, філологічної, релігієзнавчої та інших галузей вітчизняної науки. Залучений фактичний матеріал переконливо засвідчив актуальність досвіду Івана Огієнка як ученого-управлінця з огляду на процеси, що нині відбуваються в освіті і пов'язані з організацією, змістом і формами управління навчальним закладом та прилеглими до нього структурами. Вміння управлінця бути прикладом для співробітників у ставленні до своєї справи належить, за Іваном Огієнком, до числа найвагоміших критеріїв успішного керівництва вузом. Підвищенню статусу навчального закладу, яким він керував, сприяло впровадження ним новаторських на той час ідей у систему прийому абітурієнтів, зарахування молоді на підготовчі курси, забезпечення їх необхідною інформацією.

Факти незаперечно свідчать, що вдалий вибір форм управління вузом забезпечує належний стан його розвитку, позитивно впливає на виконавчу дисципліну підлеглих, викликає підтримку позицій управлінця з боку викладацького складу і тих, хто навчається. Учений вбачав у поєднанні управління вузом і прилеглими до нього освітніми структурами можливість якісного вирішення проблем, пов'язаних із забезпеченням навчально-виховного процесу. Він тримав під особистим контролем роботу університету і гімназії для дорослих та курсів українознавства. У зв'язку з обставинами, що склалися, Іван Огієнко випробував ефективність одночасного перебування на посаді міністра і ректора. Він дбав про поширення досвіду змістовного управління освітніми структурами. Зважаючи на те, що в країні йшла боротьба за владу і було тяжке економічне становище, ректор і міністр докладав усіх зусиль для вирішення багатьох проблем, що стосувалися матеріального забезпечення студента, вчителя, викладача.

Як свідчать результати нашого дослідження, Іван Огієнко прагнув забезпечити студентів літературою, необхідною для навчання; особисто дбав про поповнення бібліотечних фондів, організовував закупівлю книг у приватних осіб, прийняття їх в дарунок тощо.

Реальним заходом, спрямованим на досягнення відповідного рівня дидактико-методичного забезпечення навчання у вузі й прилеглих до нього структурах було вчасне опублікування результатів проведених наукових досліджень, створення при Кам'янець-Подільському університеті поліграфічної бази.

Слід зазначити, що в управлінській діяльності Івана Огієнко простежується поєднання авторитарної форми керівництва з демократичною. Авторитарність була необхідною за реальних умов і пов'язувалася з перебуванням вченого одночасно на кількох посадах. Деканів факультетів, інших посадових осіб призначав він особисто. Режим навчального процесу у вузі був контрольованим.

На демократичність управління університетом вказує наявність у вузі сенату, ради факультетських старост та професорської ради і їх співпраця у вирішенні конкретних питань навчально-виховного змісту, а також вільний вхід до кабінету ректора для розв'язання будь-яких проблем.

Аналіз джерел орієнтує на впровадження досвіду Івана Огієнка в практику родинного виховання та соціальної роботи. Нами вивчені ідеї Івана Огієнка розвитку взаємостосунків батьків і педагогів, батьків і представників соціальних осередків, батьків і церкви у вирішенні проблем виховання сучасної молоді.

Будучи глибоко переконаним у силі віри, що знайшло навіть відображення у назві редагованого ним журналу “Віра і культура”, Огієнко наголошував, що віра має бути глибокою, мусить бути діяльною, має бути переконливою. Своєю подвижницькою працею він все життя утверджував ідею служіння рідному народові через служіння Богові. Його життя і діяльність переконують нас в тому, що віра спонукає людину до праці заради блага свого народу; її сумління, що є центром внутрішнього духовного світу, надихає на праведні вчинки. Ми переконані, що при поєднанні зусиль родини з можливостями педагогів і релігійних діячів можна досягти вагомих результатів у вихованні громадян України.

Виходячи з цього, скористаймося схемою, що сама собою вибудовується на підставі аналізу праць Івана Огієнка, а саме: родина + соціальне середовище, родинне + соціальне виховання. За будь-яких умов це взаємодія, переплетення взаємовпливів. Батьки віддають дітям свої знання, свій досвід, у тому числі і професійний, діти задовольняють свою природну потребу пізнання. Тим самим підтримується зв'язок поколінь.

Іван Огієнко стверджував, що потрібно надавати родинам можливість підтримувати зв'язки з соціальними осередками, які працюють на поліпшення психічного здоров'я, сприяють зняттю життєвого напруження. Він наголошував, що діти, виступаючи повноправними організаторами конкретних справ, причому тих справ, які їх дуже цікавлять, почувають себе повноцінними і бажаними суспільству.

У нинішніх умовах соціально-економічного розвитку його порада є доволі слушною, оскільки в соціальних осередках у молоді можна формувати навички трудової та фізичної діяльності, моральні й духовні якості. На переконання Івана Огієнка всьому цьому мають сприяти державні органи, спілка письменників, церква зі своїм духовенством, спортивні організації, театральні діячі, вчені.

Праці професора можуть бути посібниками, допоміжного літературою у підготовці батьків, педагогів, духовенства, представників соціальних служб до розгляду з вихованцями конкретних понять, проблем, ситуацій. Проаналізувавши їх у такому аспекті, вважаємо, що вони не втратили своєї актуальності, а тому цілком можуть прислужитися справі виховання, тим самим збагативши педагогічну науку і практику. У числі таких книг “Мої проповіді”, “ Як жити на світі”, “Слово во врем'я люте: Наука про віру”, “Трирамерний хрест зі скісним підніжком - національний хрест України”, “Як поводитись у Божому храмі”, “Бережімо все своє рідне” та ін. Писані у непрості для нашої держави часи, вони, вірогідно, матимуть неабиякий вплив на батьків, допоможуть їм розвивати у дітей почуття гордості за Україну, бажання вдосконалювати свій характер, світогляд.

Значне місце в розділі відведене практичному втіленню положень праць ученого в сферу соціальної роботи і родинного виховання.

Вивчення положень науково-педагогічної спадщини Івана Огієнка дало можливість усвідомити і висвітлити на сторінках дослідження суть ідей вченого, які претендують на впровадження в умовах сучасного розвитку освітньої галузі.

У висновках підсумовані результати дослідження, сформульовані положення, які винесені на захист.

1. Науково-педагогічна спадщина Івана Огієнка - це система поглядів та ідей вченого, втілених в опублікованих та неопублікованих працях. У попередні десятиріччя з причин ідеологічної упередженості вона не досліджувалася. Враховуючи високу зацікавленість сучасних українських дослідників науковим доробком Івана Огієнка, в дисертації вказано, що науково-педагогічна спадщина педагога, яка є складовою багатої наукової і художньої спадщини, у такому аспекті розглянута вперше.

2. Здійснено аналіз науково-теоретичних досліджень педагогічних ідей Івана Огієнка і встановлено, що його науково-педагогічна спадщина не була предметом аналізу вченими у виданих ними працях. Не розглядалася вона як єдине ціле й сучасними дослідниками. У наукових працях вчених-українознавців були проаналізовані державотворчі, мовознавчі, літературознавчі, історичні, філософські, релігієзнавчі, видавничі і окремі педагогічні аспекти спадщини.

Результати аналізу науково-теоретичних досліджень педагогічних ідей Івана Огієнка дозволили усвідомити стан вивчення порушеної проблеми на сучасному етапі та дійти висновку про необхідність продовження історико-педагогічних студій, спрямованих на виявлення значущих для нашої системи освіти ідей, науково-педагогічної спадщини вченого.

Для вирішення визначених у дисертації завдань дослідження ми застосували методи теоретичного аналізу та узагальнення, порівняння, зіставлення фактів, пошукового та системного підходу до педагогічних явищ, аналізу архівних документів та літературних джерел, ретроспективний аналіз.

3. У нашому дослідженні Іван Огієнко охарактеризований як непересічна особистість в історії української освіти та педагогічної науки. Цьому сприяло виявлення сфери наукових зацікавлень вченого, інформації про процес написання, видання і поширення ним окремих наукових праць, свідчень його підходів до формування свого оточення, матеріалів про участь в освітньому та науково-педагогічному житті України початку ХХ століття та періоду еміграції.

4. Методологічними засадами науково-педагогічної діяльності вченого було: ідеологічний характер наукових досліджень, осмислення методів, добір джерел і їх об'єктивна оцінка, критичне ставлення до виконуваної роботи. Вдалося виявити ефективні методи науково-педагогічних досліджень вченого, основними серед яких були порівняльно-історичний, запозичень, символічний та філософський. Досліджено, що провідними принципами науково-педагогічних досліджень ученого були причинність і наслідковість.

5. Основними напрямами творчої науково-педагогічної спадщини Івана Огієнка можна вважати створення “науки про рідномовні обов'язки”, удосконалення педагогічної термінології, педагогічне рецензування, педагогічне листування (інформативне, консультативне та довідкове), укладання навчальних видань, дослідження проблем національної освіти і виховання в умовах еміграції, видання місячників “Рідна мова” і “Наша культура”, в яких публікувались, зокрема, наукові праці визначних вітчизняних вчених, висвітлювалися події в науці та освіті України тощо.

6. Ефективність навчально-виховного процесу в закладах освіти, за Іваном Огієнком, перебуває у діалектичній залежності від рівня викладу матеріалу педагогами, дотримання ними рідномовних обов'язків, а також якісних підручників, навчальних і методичних посібників.

На основі здійсненого Іваном Огієнком аналізу підручника з педагогіки можна зробити висновок, що навчальні книжки повинні відзначатися простотою і ясністю викладу матеріалу, доречною і зрозумілою унормованою термінологією і орієнтацією його змісту на застосування у викладацькій, навчальній практиці та родинному вихованні.

Дидактичні погляди Івана Огієнка на вирішення проблем ефективності навчально-виховного процесу включають вимогливість до видавців та укладачів навчальної літератури, орієнтацію їх на високоякісне художньо-технічне оформлення, забезпечення наукового підходу до відбору матеріалу.

7. У числі положень Івана Огієнка про педагогічне керівництво процесом навчання є такі, що стосуються особистості педагога. Серед цих положень - постійне прагнення до вдосконалення навчального процесу, участь у створенні підручників та посібників; власне самовдосконалення, обмін досвідом, підвищення рівня інформованості, важливість дотримання педагогічного етикету, особливо мовного, вияв постійного інтересу до досліджень відомих учених з відповідної галузі науки, необхідність використовувати у своїй практиці підручники, посібники авторитетних авторів, терпимість учителя у ставленні до помилок своїх учнів, формування у них вміння правильно оцінювати вчинки інших, орієнтація у навчально-виховній практиці на віру свого народу. Суть основних положень ученого про педагогічне керівництво процесом формування особистості полягає у впливі педагогів на процес подолання почуття “меншовартості” в української молоді, її самовдосконалення, прагнення до саморозкриття, самореалізації. Педагогічна засоби подолання почуття “меншовартості”, за Іваном Огієнком є: виховання вірою, мовою рідного народу, історією, географією тощо.

Основні шляхи вдосконалення особистості - вироблення вміння бути справедливим, милосердним, шанобливо ставитись до керівників, обраних народом. Основні риси морально досконалої особистості - любов до ближнього, вміння вірно служити своєму народові, вчасно прощати, жити з чистою совістю.

8. Основними критеріями ефективного керівництва освітніми структурами, які мали місце в практичній діяльності Івана Огієнка були: стимулювання роботи педагогічних кадрів шляхом координації їх заробітної плати з урахуванням кваліфікаційних рівнів виконуваного навантаження, сприяння в організації наукової та творчої педагогічної праці підлеглих, створення друкованих органів для публікування результатів досліджень викладачів і студентів, забезпечення моральної підтримки в громадській та політичній роботі. Вагомим критерієм ефективного управління є сприяння співдружності викладачів і молоді, зокрема студентів, вміння керівника бути прикладом для співробітників у ставленні до своєї справи.

9. Втілення результатів дослідження науково-педагогічної спадщини Івана Огієнка в сучасній системі освіти може відбуватися шляхом впровадження його управлінського досвіду. Цей досвід полягає: у чіткій системі прийому до вузу; організації довузівської підготовки та життя студентів, залучення їх до репетиторства, лекторської діяльності, громадської роботи; у створенні бібліотечних фондів, розрахованих на тих, хто навчає, і тих, хто навчається, забезпечення їх функціонування, постійне доукомплектування; перебування в екстремальних ситуаціях на декількох керівних посадах однієї висококваліфікованої і досвідченої особи; у тісному контакті керівника з підлеглими; регуляції видавничої справи у навчальному закладі з метою дидактико-методичного забезпечення належного рівня навчання та викладання; у вдалому виборі свого оточення: призначення заступників, здатних до впровадження інновацій у практику навчально-виховного процесу, апробації нових методик; добір педагогічних кадрів зі знанням рідної мови, стажем педагогічної роботи за фахом, наявністю відповідних документів про термін перепідготовки у спеціальних закладах, національність, місце проживання; залучення до викладання у навчальному закладі відомих в Україні та за її межами спеціалістів, відданих українській ідеї вчених, у практичній діяльності яких пріоритетною є творчість.

Доцільно втілити у зміст курсів гуманітарного циклу вищих навчальних закладів України таких як історія розвитку вітчизняної педагогіки, історія української літературної мови, основи культури мови, історія українського друкарства, релігієзнавство матеріали науково-педагогічної спадщини Івана Огієнка.

Особливо вагомими для студентів і викладачів вузів є різного роду коментарі Івана Огієнка до своїх праць, основані на архівних джерелах, матеріалах стародруків, родинних архівах окремих осіб, які розкривають та інформаційно доповнюють маловідомі сторінки життя окремих історичних діячів, літературних героїв, уточнюють хід подій, конкретизують і уточнюють географічні назви. У вузівській практиці матеріали монографій Івана Огієнка необхідні для підготовки учених до виступів перед слухачами курсів післядипломної освіти працівників освіти, для поліпшення лекційного забезпечення відповідних курсів, що їх читають історики педагогіки, викладачі історії України, історії української літературної мови, історії українського друкарства, релігієзнавства тощо.

Впровадження ідей вченого в практику родинного та соціального виховання може відбуватися через вивчення його праць, що слугуватимуть довідковою літературою або інформаційними джерелами для організації лекцій, семінарських занять, конференцій з питань виховання в родині, зустрічей педагогів з батьками вихованців для вирішення окремих проблем впровадження релігійного компоненту у моральне виховання, удосконалення особистості.

При впровадженні ідей ученого з питань родинно-соціального взаємовпливу мають координуватися дії між двома названими соціальними інституціями, тобто “родина - соціальне середовище”, забезпечуватись їх співпраця у розвитку інтелектуальних здібностей та моральних переконань молоді.

10. На основі результатів проведеного дослідження нами вироблено рекомендації для викладачів вузів, учителів шкіл, педагогів позашкільних установ, які, на наш погляд, сприятимуть розвитку освіти в державі. Вони, зокрема, включають активізацію процесу ознайомлення з творами Івана Огієнка, його підручниками, посібниками, таблицями; розробку конкретних планів впровадження у сферу педагогічної діяльності викладачів вищих та середніх освітніх закладів концепції рідномовних обов'язків Івана Огієнка; організацію у всіх навчальних закладах “Гуртків плекання рідної мови” для забезпечення досконалого оволодіння українською мовою громадянами України; забезпечення педагогів різних навчальних закладів інформацією про події в освіті та науці шляхом публікації у профільних виданнях хроніки освітньо-наукового життя в Україні та діаспорі; створення в системі перепідготовки педагогічних кадрів курсів, спрямованих на формування у педагогів мовного етикету, вміння правильно спілкуватися між собою, з учнями та батьками; підвищення якості управлінської діяльності керівників освітніх структур через ознайомлення їх з досвідом визначних педагогів, в тому числі й Івана Огієнка; стимулювання створення авторських курсів у вузах України, які грунтувались би на матеріалах праць Івана Огієнка; видання збірника науково-педагогічних праць вченого для забезпечення бібліотек освітніх закладів з метою якнайширшого ознайомлення з ними педагогів усіх регіонів України; проведення подальших досліджень науково-педагогічної спадщини Івана Огієнка і пропаганда його педагогічних ідей на сторінках періодичних видань, на радіо і телебаченні України; організацію науковцями-огієнкознавцями конференцій, наукових “круглих столів”, педагогічних читань для обговорення і поширення інформації про результати досліджень, досвід роботи, методичні напрацювання тощо з проблеми в сферу науки і освіти України.

11. Результати дослідження допомогли визначити коло основних питань, що потребують подальшого розв'язання:

а) необхідне вивчення освітнього значення внеску українських просвітників за матеріалами науково-педагогічної спадщини Івана Огієнка; б) для використання позитивного історичного досвіду доцільно розглянути освітню діяльність гетьманів України за фактами історико-релігійних монографій митрополита Іларіона; в) з метою застосування здобутків педагогічної теорії і практики є сенс простежити тенденції розвитку вищої освіти в Україні за науковою спадщиною Івана Огієнка; г) відродження традицій українського шкільництва потребує дослідження особливостей його функціонування у 1918-1920 роках за матеріалами історико-ідеологічних нарисів Івана Огієнка.

Здійснене нами широке дослідження не могло, однак, охопити всіх аспектів наукової взагалі і науково-педагогічної спадщини Івана Огієнка, зокрема. Воно є спробою їх різностороннього аналізу.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ РОЗКРИТО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Марушкевич А.А. Науково-педагогічна спадщина Івана Огієнка: Монографія.- К.: Правда Ярославичів, 1998. - 339 с.

2. Марушкевич А.А. Іван Огієнко-організатор освітнього життя у 1918-1920 роки//Мандрівець:Освітянський журнал. - 1996. - № 4-5. - С.54-61.

3. Марушкевич А.А. Педагогічна спадщина Івана Огієнка // Світло. - 1997. - № 1(3). - С.67-70.

4. Марушкевич А.А. Іван Огієнко про рідномовні обов'язки // Початкова школа. - 1999. - № 2. - С.56.

5. Марушкевич А.А. Родинне виховання: шляхи реалізації педагогічних ідей Івана Огієнка в практиці родинного виховання // Світло. - 1999. - № 1. - С.26-28.

6. Марушкевич А.А. Управління навчальним закладом в практичній діяльності Івана Огієнка // Джерела.-1999.- № 1-2.-С.13-16.

7. Марушкевич А.А. Педагогічна діяльність Івана Огієнка // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка: Серія: Соціологія. Психологія. Педагогіка.- К.: Логос.-1996.- С.207-212.

8. Марушкевич А.А. Джерела вічної духовності: Науково-педагогічна спадщина Івана Огієнка в національній школі // Рідна школа. - 1997. - № 1. - С.69-70.

9. Марушкевич А.А. Іван Огієнко про засоби подолання почуття “меншовартості” в української молоді // Мандрівець. Освітянський журнал. - 1999. - № 2. - С.64-65.

10. Марушкевич А.А. Освітня діяльність Івана Огієнка періоду еміграції// Мандрівець. Освітянський журнал. - 1999. - № 3 (20). - С.68-70.

11. Марушкевич А.А. Листи І.Огієнка до І.Свенцицького як джерело дослідження науково-педагогічної діяльності вченого // Збірник наукових праць. - К.: Знання.- 1999. - С.105-112.

12. Марушкевич А.А. Іван Огієнко про видання для шкільного вжитку // Освітянин. - 1999. - № 4. - С.27-28.

13. Марушкевич А.А. Реалії втілення результатів науково-педагогічних досліджень Івана Огієнка в зміст курсу історії вітчизняної педагогіки // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Педагогіка. - 1999. - № 4. - С.72-75.

14. Марушкевич А.А. Іван Огієнко про виховання в українській родині // Українська родина: Науково-методичний посібник. - К.: КМІУВ, 1998. - С.110-112.

15. Марушкевич А.А. До питання про переклад Іваном Огієнком (мит. Іларіоном) Біблії українською мовою // Велетень науки: Науковий збірник. - Вип.2. - К.:КДУ.- 1997. - С.55-59.

16. Марушкевич А.А. Епістолярна спадщина як джерело дослідження науково-педагогічної спадщини Івана Огієнка (1920-1944 рр.) // Іван Огієнко (мит. Іларіон) і виховання національно-свідомої особистості: Наукові доповіді Всеукраїнської наукової конференції. - К.: КМІУВ.- 1997. - С.49-57.

17. Марушкевич А.А. Особистість педагога у науково-теоретичному аналізі Івана Огієнка // Учитель. - 1999. - № 5-6. - С.46-51.

18. Марушкевич А.А. Освітня та науково-педагогічна діяльність Івана Огієнка на Холмсько-Підляських землях (Польща) у 1940-1944 роках // Велетень науки: Науковий збірник.- Вип.2. - К.: КДУ. - 1997. - С.20-24.

19. Марушкевич А.А. Дидактичне забезпечення рівня викладання у навчально-виховній практиці Івана Огієнка // Учитель. - 1999. - № 7-8. - С.60-67.

20. Марушкевич А.А. Місце науково-педагогічної спадщини Івана Огієнка (мит.Іларіона) в системі підвищення кваліфікації керівних кадрів освіти // Актуальні проблеми підвищення кваліфікації керівних кадрів освіти: Збірник статей. - К.: ІПКККО.- 1996. - С.249-253.

21. Марушкевич А.А. Підбір та стимулювання роботи викладачів у практичній діяльності І.Огієнка // Наука і освіта. Збірник наукових праць. - К.: Хрещатик.- 1997. - С.303-313.

22. Марушкевич А.А. Особистість митрополита Іларіона в спогадах його сина Анатоля Огієнка // ІванОгієнко й утвердження гуманітарної освіти та науки в Україні: Матеріали доповідей і повідомлень на Всеукраїнській науково-педагогічній конференції 4-5 березня 1997 року. - Житомир: Журфонд.- 1997. - С.34-35.

23. Марушкевич А.А. Родинне виховання. Робоча програма і методичні рекомендації з курсу “Родинне виховання” за модульною системою організації навчання (І.Огієнко - ІІ модуль, І семінар) // Світло. - 1997. - № 3(97). - С.28-29.

24. Марушкевич А.А. Історія Почаївської Лаври у наукових зацікавленнях митрополита Іларіона (Івана Огієнка) // Матеріали наукової конференції “Почаївський монастир в контексті історії та духовності українського народу” . - Тернопіль.- 1995. - С.48-50.

25. Марушкевич А.А. Внесок Івана Огієнка в розвиток української педагогічної науки // Історія української науки на межі тисячоліть: Збірник наукових праць. - Київ, 1999. - С.194-196.

Размещено на Allbest.ru