Проблеми підготовки вчителя до професійної діяльності в українській педагогічній періодиці (20-ті – початок 30-х років ХХ ст.)

У дисертації досліджено вплив педагогічних часописів різного рівня на підготовку вчителя через матеріали, що ознайомлювали з досвідом роботи вчителя за кордоном. Найширше вони були представлені у „Шляху освіти”, завдячуючи програмі зарубіжного відділу журналу, який очолював Й.Зільберфарб (1923 р.). У часописі розглядалися різнобічні аспекти освітянської діяльності західноєвропейських країн (Англії, Бельгії, Німеччини, Чехословаччини, Франції, Югославії тощо) та США, зокрема: теорія і методологія освіти та виховання, історія педагогіки, зміст освітянських реформ; організація системи освіти; побудова навчально-виховного процесу і методи роботи; напрями підготовки педагогів і вдосконалення майстерності; дитячий і юнацький рух. Зміцнювали міжнародні освітянські контакти закордонні відрядження постійних авторів і співробітників часопису - М. Астермана, М. Заріцького, А. Готалова-Готліба. За рубежем була впроваджена широка мережа кореспондентів (113 співробітників у 22 країнах світу). Серед них - видатний педагог Селестен Френе, діячі ІРО (Інтернаціоналу Робітників Освіти) М.Бубу, Ф.Ланге, Ф.Мур. Вони забезпечували журнал статтями учительства різних країн і хронікою подій, що там відбувалися. Ці матеріали виявили спільність проблем у підготовці радянських і зарубіжних учителів: шкільна дисципліна, зміст навчальних програм, наповнення класів, впровадження НОП у школу, пошуки нових форм організації навчально-виховного середовища.

З'ясовано, що в педагогічних часописах пропонувалися також публікації з тих напрямів діяльності, які для українських учителів були новаціями: кіно і кооперативний рух у школі, навчання грамоти за методом Селестена Френе „друкарня в школі” або методом співочих вправ, виховання у „школах на свіжому повітрі” за досвідом А.Фер'єра та „школи-саду” Штанмайєра у Дюссельдорфі. Виокремлення в педагогічній періодиці зарубіжного досвіду підготовки вчителя засвідчило значущість цієї проблеми для радянського освітнього будівництва з огляду на реорганізацію системи педагогічної освіти і підвищення кваліфікації вчителів, вивчення психології педагогічного фаху на основі психотехнічних досліджень.

Проведене дослідження надає змогу зробити такі висновки:

1. Дисертаційне дослідження здійснювалося на основі аналізу масиву джерел, що визначив напрями освітнього поступу в означений період; сутність „підготовки вчителя до професійної діяльності” у понятійно-термінологічному та історико-педагогічному аспектах; методологію дослідження української педагогічної періодики, що полягала в цілісному і системному підходах, виокремленню у процесі фахового зростання вчителя основних напрямів, чинників і специфіки. Це надало змогу розглядати українську педагогічну періодику як складову загального освітнього процесу України в контексті епохи, що досліджується.

2. У дисертації з'ясовано, що формування системи фахових видань для освітян здійснювалося на доцентрових і відцентрових процесах: з одного боку, в умовах політики централізації друкованих органів з огляду на потребу впровадження нової освітньої парадигми, з іншого - інтенсивного розвитку регіональної та місцевої преси і, відповідно, проблематики у контексті відносно розкріпаченої тогочасної політико-ідеологічної ситуації в УСРР.

Виявлено, що зміст часописів формувався з опертям на розмежування за цільовим і читацьким призначенням, територіальною приналежністю. Вони були представлені журналами, газетами, бюлетенями, інструктивними листами, додатками до журналів тощо. Публікації науково-теоретичного журналу „Шлях освіти” відзначалися теоретичною, методичною і практичною вагомістю; громадсько-педагогічного щомісячника „Радянська освіта” - практико-методичною спрямованістю, газети „Народний учитель” - актуальністю і публіцистичністю. Специфіка регіональних часописів „Освіта Донбасу” і „Новими стежками” виявилась у висвітленні місцевих проблем.

3. У дисертації на основі аналізу матеріалів української педагогічної періодики систематизовано науково-педагогічні концепції щодо проблем удосконалення професіоналізму вчителя, і серед них:

- прагнення до „педагогічного ідеалу” через порівняння особистої фахової діяльності з образом ідеального педагога як об'єкта наслідування;

- виокремлення у педагогічній освіті, що є підґрунтям підготовки вчителя до професійної діяльності, політичної, педагогічної і загальноосвітньої складових;

- підвищення педагогічної культури як показника професіоналізму на основі самопідготовки;

- розвиток творчих здібностей педагога з опертям на талант, вроджені властивості особистості, педагогічне покликання й обдарованість;

- надання знанням у загальноосвітній складовій кваліфікації вчителя „утилітарно-педагогічного” або „індустріально-педагогічного” спрямування;

- майстерне володіння методикою і технікою педагогічного процесу з опертям на рефлексологію.

4. У дисертації виявлено, що впродовж 20-х років ХХ століття ідеї психотехніки і НОП склали підґрунтя творчого експериментування, дослідно-пошукової діяльності освітян. На основі психотехнічного підходу досліджувалися психофізіологічні особливості фаху педагога, втілені у професіограмі, а специфіка професії вчителя розглядалась як фахове вдосконалення та розв'язання проблем професійної орієнтації й добору претендентів на педагогічний фах. НОП спрямовувалася на впровадження в наявну організацію праці вчителя загальних науково-практичних удосконалень з метою покращення її продуктивності.

У цьому самому контексті в педагогічній пресі поширювались ідеї вимірювання обдарованості школярів. Методи психотехніки (тестування, анкетування, експерименту, спостереження) використовувались у підготовці педагогів до раціоналізації професійно-педагогічної діяльності, охорони праці, об'єктивності оцінювань навчальних досягнень школярів, ознайомлення їх із навичками доцільного розподілу часу, трудового режиму, обслуговування різних вимірювальних приладів тощо.

5. Доведено, що важливою проблемою підготовки вчителя до професійної діяльності була активізація навчально-виховного процесу на основі комплексності, яку дослідники пропонували вирішувати в пресі на основі чіткого планування роботи, локалізації і зв'язку навчального матеріалу з оточенням, гнучкості й варіативності комплексних програм. У журнальних статтях теоретичного спрямування було обґрунтовано доцільність інших новацій (дальтон-плану, віннетка-плану, екскурсійного і методу проектів), що спиралися на принципи співпраці вчителя з учнями, активність, творчість, самодіяльність, диференційований підхід. Для педагогів-практиків розроблялися методичні та практико-орієнтовані статті, що містили зразки побудови комплексних тем, методичні рекомендації щодо набуття формальних знань у комплексі, аналіз упровадження нововведень до конкретного навчального закладу, бібліографічні матеріали і рецензії, що становило важливу складову інформаційного та науково-методичного забезпечення.

6. З'ясовано, що розгортання в педагогічній періодиці різнобічних дискусій стало можливим з огляду на послаблений ідеологічний тиск і невизначеність державної політики УСРР щодо освіти. Обговорення в пресі спрямовувались на перегляд змісту освіти, принципів побудови програм і добору навчального матеріалу; формування у педагогів пізнавальної активності, допитливості, творчості; вдосконалення методів, змісту, організаційних форм перепідготовки. Дискусії мали на меті актуалізувати увагу освітян і громадськості до шкільних проблем, з'ясувати їхні причини, поширити досвід розв'язання.

У дослідженні узагальнено висвітлення педагогічного досвіду на сторінках фахової періодики шляхом широкого обміну думками між учительством, забезпеченого педкорівським рухом та статтями методистів - досвідчених педагогів-практиків та фахівців дослідних установ, у яких відображено творчий пошук, новизну методів, ефективність і перспективність результатів, новаторський підхід до професійної діяльності. У цих матеріалах систематизовано досвід підготовки вчителів до різних аспектів навчально-виховного процесу, зокрема використання місцевого оточення в роботі школи, узгодження змісту навчально-виховної і позашкільної роботи, планування і щоденного обліку праці, організації навчальної дисципліни і дитячого самоврядування, вивчення учнівського колективу, викладання окремих дисциплін у межах комплексів, упровадження дослідницького методу.

7. Дослідженням доведено, що педагогічна преса стала суттєвим важелем зміцнення міжнародних зв'язків українських освітян в означений період. Цей процес відбувався шляхом відображення проблем зарубіжної педагогічної науки і практики, узагальнених українськими і зарубіжними авторами; висвітлення хроніки освітянських подій за кордоном та в УСРР за участю іноземних делегацій; рецензування, бібліографічних оглядів книжок і галузевої періодики, видрукуваних за кордоном. Міжнародним контактам сприяли: листування та особисте спілкування із західними фахівцями, зарубіжні відрядження постійних авторів і співробітників часопису з наступним виступом у пресі, створення мережі кореспондентів в інших країнах світу.

Отже, з огляду на обговорення на сторінках педагогічних часописів теоретичних і практичних питань фахового зростання вчителя на основі впровадження до професійно-педагогічної діяльності активних, творчих, дитиноцентристських підходів, психотехніки і НОП, узагальнення досвіду освітян, у тому числі зарубіжного, педагогічна періодика була важливим засобом підготовки вчителя до професійної діяльності.

Здійснене дисертаційне дослідження не вичерпує всіх аспектів означеної проблеми. Окремого вивчення потребують науково-педагогічна діяльність тогочасних персоналій, зокрема щодо розвитку ідей професійного становлення вчителя (М.Гармсен, О.Грабаров, М.Зотін, Є.Кагаров та ін.), а також вплив на його підготовку освітніх проектів Пролеткульту.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Подставкіна А.В. (Пугач А.В.) Часопис „Шлях освіти” у професійному становленні вчителя (20-ті - початок 30-х років XX cт.) // Рідна школа. - 2002. - №5. - С. 69-71.

2. Подставкіна А.В. (Пугач А.В.) Вітчизняні освітянські часописи як джерело дослідження проблеми професійного становлення вчителя (20-ті - початок 30-х рр. ХХ ст.) // Зб. наук. праць: Спец. випуск „До витоків становлення української педагогічної науки”. - К.: Науковий світ, 2002. - С.14-19.

3. Пугач А.В. Підготовка вчителя до здійснення професійної діяльності в оновленій школі - провідна тема педагогічних часописів (20-і - початок 30-х рр. ХХ ст.) // Гуманізація навчально-виховного процесу: Зб. наук. праць / За заг. ред. В.І. Сипченка. - Слов'янськ: Видавн. центр СДПУ, 2003. - С.198-202.

4. Пугач А.В. Вітчизняна педагогічна журналістика у підготовці вчителя до реалізації оновленого змісту освіти (20-і - поч. 30-х рр. ХХ ст.) // Науковий вісник Чернівецького університету: Зб. наук. праць. Вип 178. „Педагогіка та психологія”. - Чернівці: Рута, 2003. - С. 125-130.

5. Пугач А.В. Дискусії навколо методик навчання грамоти на шпальтах газети „Народний учитель” (20-і роки ХХ ст.)// Шлях освіти. - 2004. - №1. - С. 46-49.

6. Пугач А.В. Педагогічна преса як складова науково-методичного забезпечення діяльності вчителя профільної школи (20-ті - поч. 30-х рр. ХХ ст.) // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. - Випуск 11. - Вінниця, 2004. - С.153-156.

7. Пугач А.В. До проблеми методології дослідження педагогічної преси // Зб. наук. праць. Педагогічні науки. Вип.40. - Херсон: ХДУ, 2005. - С.110-115.

8. Пугач А.В. Проблема вчителя - важливий аспект науково-педагогічних досліджень (20-ті - початок 30-х рр. ХХ ст.) // Рідна школа. - 2006. - №2. - С.71-73.

9. Подставкіна А.В. (Пугач А.В.) Феномен вітчизняної педагогічної журналістики (20-і - початок 30-х рр. ХХ ст.) // Зміст і технології шкільної освіти: Матеріали звітної наукової конференції Інституту педагогіки АПН України 25-26 березня 2003 р. - Ч.1. - К.: Педагогічна думка, 2003. - С. 17-18.

Размещено на Allbest.ru