Формування індивідуального стилю педагогічного спілкування

1.Погляди науковців на визначення індивідуального стилю педагогічного спілкування

1.1 Інтерпретації індивідуального стилю педагогічного спілкування

Сучасний педагогічний процес - явище багатогранне, що відображає складності та протиріччя суспільного життя.

Якщо педагог не хоче збитися з курсу в океані різних нововведень, технологій, підручників та інших матеріалів, йому не обійтися без застосування власного індивідуального підходу до вирішення педагогічних завдань.

Розробка проблеми формування індивідуального стилю педагогічної діяльності педагога, зокрема вироблення індивідуального стилю педагогічного спілкування являє собою одну з найбільш привабливих проблем наукової педагогіки.

Концептуальне положення про індивідуальний стиль спілкування

вперше було розроблено В. Мерліним [4, 26-36].

Він виявив низку особливостей:

· підґрунтям індивідуального стилю є невизначена зона (виконання будь-якої діяльності передбачає свободу - людина виявляє свою індивідуальність у визначенні проміжних цілей та засобів їх досягнення;

· стиль виникає там, де є свобода самовираження;

· для формування індивідуального стилю необхідне особистісне захоплення діяльністю (стиль формується за умови позитивного ставлення до діяльності та бажання покращити її);

· індивідуальний стиль діяльності виконує системоутворювальну функцію (він є тим особистісним феноменом, що формується на пізніх періодах розвитку людини, маючи підґрунтям індивідуальні та особистісні особливості, зв'язує їх воєдино).

Феномен індивідуального стилю В. Мерлін розглядав у єдності таких компонентів:

1)стиль операцій;

2) стиль дій чи реакцій;

3) стиль цілепокладань.

Такою ж структурою, на його думку, керується й індивідуальний стиль спілкування, який інтерпретувався як окремий різновид стилю діяльності.

Прихильник зазначеного підходу Е. Маствіліскер вважав, що індивідуальний стиль спілкування необхідно розглядати на різних рівнях:

· на першому - як стиль реакцій (симптомокомплекси, які утворюють індивідуальні особливості мовленнєвих реакцій - імпульсивність, швидкість, гнучкість, тембр мовлення, індивідуальний спектр фонем);

· на другому - як операційну характеристику спілкування (висловлювання та дії, що використовують для налагодження контакту);

· на третьому - цілі.

В. Мерлін визначив індивідуальний стиль спілкування як цілісну систему операцій, яку він розглядав як прийоми й способи (висловлювання чи відповідні їх значенню дії), що організовують міжособистісні стосунки.

Індивідуальний стиль спілкування трактують як результат утворення стійких зв'язків між домінуючими потребами, цілями, цінностями та способами спілкування, як психологічне утворення, що формується під впливом особистісних рис, у результаті взаємодії з іншими людьми, і є стійким способом реалізації певних мотиваційних тенденцій, поєднання мотиваційного та інструментального компонентів.

Аналіз наукових джерел дав можливість дійти до висновку про наявність таких інтерпретацій стилю педагогічного спілкування (СПС):

· системне утворення, що характеризується компенсаторним механізмом та детермінацією різнорівневих особливостей індивідуальності педагога (В. Мерлін);

· стиль ставлення педагога до вихованців (Н. Березовін, Я. Коломінський, Т. Семенова, Т. Тамбовцева);

· стиль самореалізації педагога в професійній діяльності (К. Митрофанов);

· взаємозв'язок зовнішніх проявів поведінки педагога (прийоми, методи здійснення педагогічної діяльності) та внутрішніх мотивів особистості педагога (С. Шеїн, В. Кан-Калик, Г. Ковальова).

Більшість науковців переконана, що індивідуальний стиль спілкування є системним утворенням. Зокрема, А. Коротаєв та Т. Тамбовцева індивідуальний стиль спілкування трактують як цілісну систему операцій, яка забезпечує ефективну взаємодію учителя з учнями й визначається цілями, завданнями педагогічної діяльності та властивостями різних рівнів індивідуальності педагога [3].

1.2 Типологія стилів педагогічного спілкування.

А. Коротаєв та Т. Тамбовцева, базуючись на факторному аналізі ІСПС, виокремили такі стилі:

· м'який (здійснюється на емоційно-особистісному рівні спілкування) ;

· жорсткий ( здійснюється на діловому рівні);

· гнучкий (здійснюється на тому і на іншому рівні) [3, с.30].

Кожен вчитель у сфері професійних комунікацій неповторний і своєрідний. Але неповторна комунікативна своєрідність кожного вчителя не виключає у нього певних типових рис комунікативних проявів, загальних для певної групи педагогів.

Як у зарубіжній науці (К. Едварс та інші), так і у вітчизняній (Н.А. Березовін, В.А. Кан-Калик, Я.Л. Коломінскій, А.К. Маркова та інші) були зроблені неодноразові спроби створення типологій стилів спілкування.

Так, К. Едварс, розглядаючи домінуючі особистісні мотиваційні установки в спілкуванні, виділив три стилі взаємодії:

· кооперативний стиль, для якого характерна сприйнятливість індивіда до потреб інших людей, розуміння цих потреб, прагнення вирішувати соціальні ситуації, зокрема, конфлікти, шляхом своєрідної самопожертви;

· інструментальний стиль, для якого характерне виражене прагнення вирішувати соціальні ситуації шляхом їх «структурування» з опорою на соціальний престиж, схожість інтересів, спільність поглядів, а також володіння та широке використання традиційних форм і засобів спілкування та взаємодії;

· аналітичний стиль, в якому має місце тенденція оперувати людьми і ситуаціями на основі розуміння і аналізу ситуаційних і міжособистісних факторів.

Інший підхід до виділення типології стилів педагогічного спілкування - в працях В.А. Кан-Каліка. В основу типології їм були закладені індивідуально-типологічні особливості особистості вчителя в комунікативній сфері професійної діяльності.

Вченим були встановлені наступні стилі педагогічного спілкування:

· спілкування на основі захопленості спільною творчою діяльністю;

· спілкування на основі дружнього ставлення;

· спілкування-дистанція;

· спілкування-залякування;

· спілкування-загравання [2].

Загальноприйнятою на сьогоднішній день можна вважати типологію, що включає в себе демократичний, авторитарний і ліберальний стилі спілкування вчителя з учнями.

Зазначимо, що деякі дослідники виокремлюють продуктивний стиль спілкування як різновид ІСПС (В. Кан-Калик, Г. Ковальов). Обґрунтовуючи доцільність виокремлення вищезазначеного стилю, науковці розглядають сутність продуктивно організованого процесу педагогічного спілкування.

Він забезпечується реальним психологічним контактом; переборенням психологічних бар'єрів; переведенням учнів із позиції ведених на ролі співпраці, відповідно з подальшою зміною їх на суб'єктів педагогічної взаємодії, творчості; плідними міжособистісними стосунками між учнями та педагогом, у яких поєднуються як діловий, так і особистісний рівні спілкування; цілісною соціально-психологічною структурою педагогічного процесу [2, с. 13].

Л. Савенкова, розглядаючи ІСПС, підсумовує, що психологічними показниками успішного педагогічного спілкування є його спонтанність, легкість, що забезпечується уміннями й розвиненою саморегуляцією; задоволенням цим спілкуванням унаслідок досягнення психологічного контакту й взаєморозуміння [5, с. 67].

Отже, на формування ефективного індивідуального стилю спілкування та діяльності вчителя впливають різні суб'єктивні та об'єктивні фактори, а також психологічні механізми, знання яких - обов'язкова умова для прояву і утвердження високої педагогічної культури педагога як суб'єкта педагогічної діяльності. Ефективний стиль - той, коли вчитель постійно знаходить оптимальні поєднання в способах стимуляції та активізації учнів, гнучко вирішуючи педагогічну ситуацію в процесі досягнення кінцевих освітніх цілей. Певний алгоритм цих поєднань в самоорганізації та саморегуляції професійної поведінки вчителів і характеризує той чи інший індивідуальний стиль педагогічної діяльності.

2. Структура та етапи формування індивідуального стилю педагогічного спілкування

2.1 Структура індивідуального стилю педагогічного спілкування

У структурі індивідуального стилю педагогічного спілкування доцільно виділити наступні структурні блоки: мотиваційний, когнітивний та діяльнісний. При цьому необхідною базою всіх структурних блоків є позитивна Я-Концепція особистості вчителя.

Я-Концепція є системоутворюючою ланкою в структурі індивідуального стилю спілкування та відображає сукупність всіх уявлень педагога про себе в комунікативній сфері, в поєднанні з його самооцінкою.

Я-Концепція визначає психологічну позицію, що виявляється в рівні прийняття себе в професійних комунікаціях, у відношенні особистості до індивідуальних комунікативних особливостей, що виявляються в комунікативній сфері педагогічної діяльності.

Позитивна Я-Концепція педагога характеризується :

· впевненістю у власних комунікативних можливостях;

· адекватною самооцінкою індивідуального комунікативного потенціалу;

· прийняттям себе та інших у педагогічному спілкуванні;

· свободою індивідуальних проявів у комунікативній сфері педагогічної діяльності.

Мотиваційний блок індивідуального стилю педагогічного спілкування включає в себе :

· стійку спрямованість особистості на комунікативну складову педагогічної діяльності - особисту спрямованість педагога до застосування своїх знань, здібностей, досвіду у комунікативній сфері професійної діяльності;

· прагнення до реалізації індивідуальних потенційних можливостей у педагогічному спілкуванні;

· орієнтацію на досягнення високих результатів у професійній діяльності за допомогою максимального використання індивідуально-типологічних особливостей у комунікативній сфері;

· цінність самоактуалізації та самореалізації в професійних комунікаціях.

· Крім того, мотиваційний блок визначає :

· ступінь зацікавленості вчителя комунікативною складовою педагогічної діяльності,а також , процесом та результатами професійних комунікацій ;

· ступінь усвідомлення важливості комунікативного компонента у педагогічній діяльності.

Когнітивний блок індивідуального стилю спілкування являє систему знань і принципів мислення, що забезпечують побудову індивідуальних комунікативних планів і програм, а також рефлексію професійних комунікацій вчителя.

У цей блок входять системні знання про:

· особливості свого індивідуального комунікативного потенціалу, які є продуктом самопізнання педагогом власних індивідуально-типологічних особливостей;

· особистісні глибинні настанови та ціннісні орієнтації в комунікативній сфері;

· індивідуальні особливості комунікативного планування;

· індивідуальні можливості у здійсненні комунікативної техніки;

· індивідуальні способи комунікативного самоспостереження та самоаналізу.

· Крім того, даний блок включає :

· індивідуальний комплекс комунікативних знань, спрямований на вдосконалення індивідуального комунікативного потенціалу педагога у професійній діяльності;

· індивідуальні способи рефлексії професійних комунікацій, спрямовані на усвідомлення ефективності своїх комунікативних дій, сприйняття себе і своїх дій очима інших людей і на самовдосконалення педагога в комунікативній сфері професійної діяльності.

Діяльнісний блок індивідуального стилю спілкування являє собою індивідуально-своєрідну систему методів, прийомів, способів психолого-педагогічного впливу педагога на партнерів з професійної комунікації (вербального, невербального, паралінгвістичного впливу). Крім того, даний блок включає такі характеристики комунікативних дій педагога як особливості слухання та регулювання педагогічного спілкування, креативність та адекватність у професійних комунікаціях.

Таким чином, діяльнісний блок визначає систему індивідуальних комунікативних навичок і умінь педагога, що забезпечують ефективність реальної комунікативної практики педагога в професійній діяльності [3; 7].

2.2 Етапи процесу формування індивідуального стилю педагогічного спілкування

Формування індивідуального стилю спілкування являє собою процес, що складається з чотирьох взаємопов'язаних етапів.

Перший етап - мотивація. Метою етапу мотивації є:

· формування стійкої мотивації на становлення індивідуального стилю спілкування;

· усвідомлення себе як неповторної, унікальної індивідуальності, яка проявляється у професійних комунікаціях;

· прагнення до досягнення успіху в комунікативній сфері педагогічної діяльності через максимальну самореалізацію індивідуальних комунікативних можливостей.

Даний етап включає в себе діагностику комунікативних можливостейпедагога. На основі знань про індивідуальні комунікативні можливості педагог постає перед вибором оптимального стилю комунікативної поведінки у професійній діяльності.

Другий етап - самовизначення. Перш ніж вступити в спілкування людина повинна самовизначитися (провести аналіз того, яка обстановка, які дані є, яких бракує, які зайві, суперечливі, не відносяться до справи, де і як запросити відсутню інформацію). На підставі цього людина вирішує, чи може вона діяти, як її дії впливають на інтереси інших людей, чи варто починати спілкування взагалі, які наслідки викличуть її дії.

Самовизначення - це знаходження для себе певної позиції у спілкуванні, усвідомлення перспектив спілкування, здатність вибирати, виробляти критерії спілкування і керуватися ними. Іншими словами - це здатність людини самостійно виробляти керівні принципи і способи своєї комунікативної діяльності.

На цьому етапі педагог визначає найбільш оптимальну для нього модель комунікативної поведінки в професії.

Третій етап - самореалізація. Потреба в самореалізації є однією з провідних потреб особистості, джерелом особистісно-смислової активності. Самореалізація полягає в забезпеченні, оперативної організації дій, запланованих у процесі самовизначення, в умінні забезпечити умови спілкування.

Самореалізація в спілкуванні можлива лише в тому випадку, якщо вона є суб'єкт-суб'єктним процесом і учасники ставляться один до одного як до повноцінного і рівноправного партнера спільної діяльності.

На даному етапі педагог апробує в реальній педагогічній діяльності індивідуальну модель комунікативної поведінки, створену в процесі комунікативного самовизначення.

Четвертий етап - рефлексія. На цьому етапі відбувається самоаналіз і самооцінка педагогом власної комунікативної поведінки.

Самоаналіз як один з елементів процесу пізнання спрямований на вивчення свого внутрішнього світу. Він дозволяє людині судити про хід свого розвитку в процесі спілкування, сприяє виробленню розуміння себе самого, формуванню внутрішніх духовних орієнтацій.

У результаті самоаналізу і самооцінки своєї індивідуальної комунікативної поведінки педагог або самостверджується у виборі індивідуальної комунікативної моделі, або розуміє, що обраний варіант комунікативних дій не є дієвим.

Отже, успішне проходження всіх чотирьох етапів призводить до якісних змін у стилі комунікативної поведінки педагога. Потім розвиток знову проходить через всі етапи, але вже на новому, більш складному витку педагогічної реальності [6; 7].

Висновок

індивідуальний педагогічний стиль професійний

Отже, вірно знайдений індивідуальний стиль педагогічного спілкування, сприяє вирішенню цілого комплексу завдань: по-перше, педагогічний вплив стає адекватним особистості педагога, спілкування з дітьми стає приємним, органічним для самого педагога; по-друге, істотно полегшується процедура налагодження взаємовідносин ;по-третє, підвищується ефективність такої найважливішої функції педагогічного спілкування, як передача інформації, і все це відбувається на тлі емоційного благополуччя педагога та учнів на всіх етапах спілкування.

Стиль спілкування має відповідати сутності особистості. Тому не можна копіювати стилі спілкування найближчого соціального оточення, запозичувати запропоновані стереотипи педагогічних дій. Кожній людині слід мати достатньо знань про власне Я і зіставляти свої індивідуальні якості та можливості зі змістом і формами власної комунікативної поведінки.

Розвиток індивідуальності педагога та її гармонізація завдяки індивідуальному стилю педагогічного спілкування з соціально значущими цілями діяльності, що виключають наслідування і копіювання будь-якого зразка, є визначальним чинником формування педагогічної майстерності.

Список використаної літератури

1. Бодалев, А.А. Психологические условия гуманизации педагогического общения / А.А.Бодалев // Педагогика. -- 1990. -- № 12. -- С. 65--71.

2. Кан-Калик, В.А. Учителю о педагогическом общении / В.А. Кан-Калик. -- М.: Просвещение, 1987.

3. Коротаев А.А., Тамбовцева Т.С. Психологическая характеристика типов индивидуальных стилей педагогического общения и условия их формирования // Индивидуальность человека: условия проявления и развития: Тез. докл. Пермь, 1988. С. 78-80.

4. Мерлин В.С. Индивидуальный стиль общения // Психологический журнал. 1982. Т. 3. № 4. С. 26-36.

5. Савенкова Л.О. Професійне спілкування майбутніх викладачів як об'єкт психолого-педагогічного управління. К., 2005.

6. Коротаев, А.А. Исследование стиля педагогического общения / А.А. Коротаев, Т.С. Тамбовцева // Вопросы психологии. -- 1990. -- № 2. С. 126--130.

7. Коломинский, Я.Л. Психология общения / Я.Л. Коломинский. -- М.: Знание, 1974. -- 96 с.

Размещено на Allbest.ru