Розвиток ідей соціального виховання школярів у вітчизняній педагогічній теорії та практиці (друга половина XX століття)

3. Генезис соціального виховання школярів в Україні в другій половині ХХ століття безпосередньо зумовлювався особливостями соціально-економічного й політичного розвитку суспільства в досліджуваний період і пріоритетами освітньої політики, характером соціального замовлення на освіту й виховання дітей та молоді.

Державна освітня політика досліджуваного періоду в своєму розвитку пройшла три основні етапи, які відрізнялись за соціально-історичним контекстом та освітньо-виховними завданнями. На першому етапі (50-ті - перша половина 60-х років) було прийнято низку законодавчих і нормативних актів, які націлювали систему освіти на вирішення двох завдань: а) підсилення суспільного характеру виховання; б) зміцнення зв'язку школи з життям. Реформаторські заходи цього етапу сприяли тому, що в освітньо-виховних закладів України знову з'явилась функція соціального виховання школярів. На другому етапі (друга половина 60-х - 80-ті роки) було визнано відносну самостійність виховного процесу від процесу навчання, ставилось завдання розширити сферу цілеспрямованого виховного впливу. На третьому етапі (90-ті роки) в умовах ринкових реформ в економіці, демократизації суспільного життя, наростання кризових явищ у соціальній сфері соціально-педагогічна робота, соціальне виховання, соціальний захист дітей одержують державну підтримку й починають здійснюватись на професійному рівні.

4. На кожному з означених етапів соціально-історичного розвитку й відповідної освітньої політики домінували певні соціально-педагогічні ідеї, які набули теоретичного обґрунтування у вітчизняній педагогічній теорії.

У 50-х - першій половині 60-х років провідне місце займала ідея підсилення суспільного характеру виховання, організації соціально виховної діяльності в освітньо-виховних закладах нового типу - загальноосвітніх школах-інтернатах. Саме вона стає предметом науково-педагогічних розвідок. Значний вплив на теоретичне осмислення цих проблем справив видатний вітчизняний педагог В.О. Сухомлинський, який вбачав соціальну сутність виховання в гармонізації інтересів особистості й суспільства, не погоджувався з поглядом на школу-інтернат як головну, провідну ланку системи народної освіти. Наприкінці 50-х років предметом теоретичних узагальнень стає ідея зв'язку школи з життям, яка втілювалась у практику як соціальне виховання школярів через їх включення в суспільно-корисну виробничу працю.

5. З другої половини 60-х до кінця 80-х років пріоритетними стають інші соціально-педагогічні ідеї - організації позакласної й позашкільної роботи та організації виховної роботи за місцем проживання. Учені активно досліджують педагогічні умови перетворення школи в центр позакласної та позашкільної роботи з учнями, її зміст, форми й методи. Виявилось два підходи до її організації: орієнтація на завдання виховного процесу й установлення постійних зв'язків шкіл з соціумом; орієнтація на процес навчання й розгляд позакласної та позашкільної роботи як його продовження. Перевагу було віддано соціально-виховній діяльності, яка збагачувала соціальний досвід дітей, розвивала їхню соціальну активність і впливала на соціальну поведінку. Після залучення до позакласної та позашкільної виховної роботи громадськості, педагогів-організаторів ЖЕКів вона виходить за межі школи й здійснюється за місцем проживання. Це привело до появи самостійного наукового напрямку - „педагогіки мікрорайону”, розвиток якої створював можливості для формування соціальної педагогіки як самостійної галузі знань.

6. У 90-ті роки виникли сприятливі умови для становлення соціальної педагогіки як самостійної наукової дисципліни й практичної сфери. Глибока криза українського суспільства на початку 90-х років вимагала здійснення цілеспрямованої соціальної роботи й соціального виховання підростаючих поколінь професійно підготовленими спеціалістами. У ході дослідження виявлено провідні тенденції розвитку соціально-педагогічної теорії у 90-ті роки: а) тенденцію до виявлення власного предмета й особливих дослідницьких засобів і методів; б) тенденцію до визначення тезаурусу соціальної педагогіки; в) тенденцію до трансформації наукового соціально-педагогічного знання в навчальне.

7. Соціально-педагогічні ідеї, які були зумовлені соціально-історичним контекстом, освітньою політикою й набули обґрунтування в педагогічній теорії, втілювались у практику й визначали основні напрями соціального виховання школярів у другій половині ХХ століття.

Важливе місце в системі соціально-педагогічної діяльності досліджуваного періоду займало соціальне виховання в інтернатних закладах. Загальною тенденцією, що характеризувала роботу закладів інтернатного типу в другій половині ХХ століття, було перенесення акценту з матеріально-технічного забезпечення, створення необхідних санітарно-гігієнічних умов на вирішення завдань освітнього й соціально-педагогічного характеру. Ця тенденція підсилюється з відкриттям загальноосвітніх шкіл-інтернатів. У другій половині 60-х років практика суспільного виховання дітей у школах-інтернатах починає орієнтуватися переважно на соціально незахищених дітей та дітей з недоліками розумового й фізичного розвитку. В організації соціально-виховної роботи інтернатних установ були наявні серйозні недоліки, існувала тенденція до її політизації й ідеологізації. У 90-ті роки кількість інтернатних установ зменшувалась, погіршувались їх матеріальне забезпечення й виховний потенціал. Магістральним завданням для закладів такого типу стало забезпечення соціального захисту, створення сприятливих умов для соціалізації дітей і підлітків.

8. Дієвим чинником соціального виховання учнів загальноосвітніх шкіл у досліджуваний період було залучення їх до суспільно-корисної праці. Установлено, що в 50-х - першій половині 60-х років суспільно корисна праця учнів використовувалась передусім для поглибленого вивчення основ наук, вирішення проблем виробничого навчання й професійної підготовки. З другої половини 60-х років вона виноситься за рамки навчального процесу в сферу позакласної та позашкільної виховної роботи, що зумовило тенденцію до використання соціально-виховних можливостей трудової діяльності учнів. Найпоширенішими формами організації суспільно-корисної праці стали трудові об'єднання школярів. Приділяється увага формуванню в учнів любові до праці, поваги до людей праці, соціально-психологічної готовності до трудової діяльності. На початку 80-х років проявилась тенденція до використання практико-орієнтованого підходу в організації суспільно корисної праці школярів. У 90-ті роки соціально-виховні можливості суспільно-корисної праці використовувались епізодично.

9. Соціальне виховання школярів за місцем проживання актуалізується з другої половини 60-х років. З середини 70-х років спостерігається тенденція до переходу від безсистемних виховних заходів у мікрорайоні до організації соціально-педагогічної діяльності на основі діагностики й педагогічно доцільного використання виховних можливостей мікрорайону. Затвердився єдиний підхід до її організації: координаційним центром цієї діяльності ставали не школи, а районні й міські ради з роботи з дітьми. З середини 80-х років проявилась тенденція до підсилення автономності виховної роботи за місцем проживання. Це призвело до появи „педагогіки мікрорайону”, яка вплинула на становлення соціальної педагогіки як самостійної галузі знань і сфери практичної діяльності. Наприкінці 80-х - на початку 90-х років з'являються так звані неформальні об'єднання молоді, діяльність яких не контролювалась ні державними органами, ні освітніми закладами.

10. Теоретичні узагальнення й практичний досвід соціального виховання школярів у другій половині ХХ століття може стати одним із чинників оптимізації сучасної системи соціалізації підростаючих поколінь. По-перше, історико-педагогічний досвід свідчить, що соціально-педагогічна робота набуває ефективності лише за умови, якщо вона здійснюється не тільки державними установами, освітньо-виховними закладами, а й усією громадою, суспільством. Тому створення суспільно-педагогічного руху сьогодні є одним з найважливіших завдань. По-друге, проведене дослідження дозволяє прогнозувати, що соціальне виховання дітей в інтернатних закладах найближчим часом не втратить своєї актуальності. Успішність соціально-педагогічної роботи інтернатів залежить від ступеня їх відкритості суспільним впливам, від наявності умов для організації активної соціально значущої діяльності вихованців. По-третє, не можна повністю відкидати радянський досвід залучення школярів до суспільно-корисної праці. Орієнтація сучасної молоді переважно на одержання задоволення, на відпочинок, зневага до простих видів праці негативно позначаються на її соціалізації. Залучення школярів до трудової діяльності допоможе сформувати в дітей загальнотрудові вміння й навички, психологічно підготувати їх до праці. По-четверте, потребує поновлення соціально-виховна робота за місцем проживання. Діти не можуть залишатись під впливом вулиці, треба створювати умови для педагогічно доцільної організації вільного часу. По-п'яте, досвід минулого вчить, що політизація й ідеологізація соціального виховання не має перспектив. Воно повинне використовуватись не для формування лояльних до влади людей, а для виховання вільних громадян, які усвідомлюють свої права й готові до виконання певних обов'язків перед суспільством.

Проведене дослідження не претендує на вичерпний аналіз проблеми. Предметом подальшого історико-педагогічного вивчення можуть стати особливості взаємодії шкільного й сімейного виховання в другій половині ХХ століття, соціально-педагогічна робота з неповнолітніми правопорушниками, соціальне виховання дітей в окремих регіонах України.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях автора

1. Чертова К.М. Суспільно корисна праця як чинник соціального виховання школярів в Україні (друга половина 50-х - середина 60-х років ХХ ст.) // Проблеми трудової і професійної підготовки: Наук.-метод. зб. - Вип. 10. - Слов'янськ, 2005. - С. 140-147.

2. Чертова К. Соціальне виховання як предмет соціальної педагогіки // Соціальна педагогіка: теорія та практика. - 2005. - № 1. - С. 26-29.

3. Чертова К.М. Проблема соціальної сутності виховання в педагогічній спадщині В.О. Сухомлинського // Вісн. Запорізького нац. ун-ту: Пед. науки. - 2005. - № 2 - С. 108-113.

4. Чертова К.М. Основні напрями соціально-педагогічної діяльності інтернатних закладів освіти України (друга половина 50-х - середина 60-х рр. ХХ ст.) // Соціальна педагогіка: теорія та практика. - 2006. - № 1 - С. 82-87.

5. Чертова К.М. Організація суспільно корисної праці учнів загальноосвітніх шкіл східноукраїнського регіону (50-80-ті рр. ХХ ст.) // Вісн. Луган. нац. пед. ун-ту імені Тараса Шевченка: Пед. науки. - Ч. 1. - 2006. - № 19. - С. 226-231.

6. Чертова К.Н. А.С. Макаренко о воспитании как общественном явлении // Сучасний соціокультурний простір - 2004: Матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. 20-25 грудня 2004 р. - Ч. 2. - К., 2004. - С. 21-24.

7. Чертова К.Н. Особенности социального воспитания детей в школах-интернатах// Wykszta cenie I nauka bez qranic - 2005: Materialy ІІ miedzynarodowej naukowe-praktycznej konferencji. - Tom 34. Pedagogiczne nauki - Przemysi - Praha Nauka i studia. - Publishing house Education, 2005 - С. 89-92.

8. Чертова К.М. Соціально-педагогічна діяльність шкіл України з формування здорового способу життя (друга половина ХХ ст.) // Підготовка соціальних працівників до формування здорового способу життя дітей та молоді: Зб. матеріалів Всеукр. наук.-практ. конф. - Черкаси, 2006. - С. 70-73.

Размещено на Allbest.ru