Розвиток фізичного виховання молоді в Україні (1917-1930 роки)

У травні 1922 року органи Всеобучу України разом із комсомолом приступили до створення спортивних клубів, і вже в серпні їх налічувалося 171 із 36 спортивними секціями в них. Під кінець 1922 року їхня чисельність становила понад 200 закладів.

У дослідженні розкривається об'днавчий спортивний рух. Його ініціатором виступив комсомол України. Використовуючи досвід комсомольських організацій Москви і Петрограда, в серпні 1922 року приймаються заходи щодо об'єднання спортивних гуртків при відділах і клубах КСМУ у Всеукраїнську комсомольську організацію “Спартак”. У кінці 1923 - на початку 1924 років при клубах республіканського та деяких окружних органів ДПУ створюються спортивні осередки товариства “Динамо”. Почала формуватися певна система республіканських змагань та фізкультурно-спортивних заходів, найпомітнішими з яких були всеукраїнські спартакіади, естафети врожаю, масові забіги тощо.

Офіційна політика на етапі становлення системи фізичного виховання була спрямована на воєнізацію, що відбилося на змісті фізичного виховання (про що свідчать навчальні програми), на доборі вчителів фізичного виховання, які складалися переважно з відставних офіцерів, солдатів та інших осіб.

Таким чином, у досліджуваний період було набуто значний досвід організації фізичного виховання молоді, який потребує обєктивної оцінки та критичного переосмислення з метою творчого використання в сучасних умовах. Тому вивчення і науковий аналіз архівних матеріалів та психолого-педагогічної літератури дозволили автору дослідження виявити тенденції становлення і розвитку фізичного виховання молоді в 1917-1930 рр. та зробити такі висновки:

1. Результати дослідження дають можливість стверджувати, що 1917-1930 роки стали визначальними у процесі становлення і розвитку фізичного виховання в Україні. Цей процес був спричинений кардинальними змінами соціально-економічної ситуації у державі, політичними та психолого-педагогічними умовами навчання і виховання, що не могло не вплинути на розвиток фізичного виховання в цілому. Складність історичної ситуації, що склалася в Україні у даний період, створила цілий ряд передумов, які тим чи іншим чином впливали на тенденції розвитку освітньої справи в Україні та фізичного виховання як його складової частини. У цей період фізичне виховання виокремлюється як загальнопедагогічна проблема, визначаються найважливіші його складові - фізичне, розумове та духовне виховання. Характерною рисою досліджуваного періоду розвитку фізичного виховання молоді є його заідеологізованість і “військовізація”, що призвели до помилок та викривлень у практиці фізичного виховання.

2. Виходячи з особливостей суспільно-політичного розвитку країни, ступеня зв'язку фізичного виховання з іншими науками про людину, специфіки суб'єктивно-об'єктивних стосунків, встановлено, що в досліджуваний період система фізичного виховання в Україні пройшла два етапи: 1917-1922 роки; 1923-1930 роки. Виявлено основні ознаки інтенсивності початкового етапу (1917-1922 рр.), для якого значну роль відіграв декрет Раднаркому від 1918 року про загальне військове навчання (Всеобуч). Згідно цього декрету система загального військового навчання поклала початок розвитку масової фізичної культури і спорту. Другий етап (1923-1930 рр.) став періодом створення системи теорії і практики фізичного виховання в Україні. На основі теоретичного аналізу й зіставлення його висновків з практичними наслідками є можливість стверджувати, що цьому сприяли відповідні постанови уряду та інших директивних органів щодо реформи освітянської справи та фізичного виховання молоді. Саме на цей період припадають кардинальні зміни суспільно-політичного ладу, економічного базису держави, світогляду й моральних цінностей.

3. Проведене дослідження дозволило визначити суть і зміст організаційних основ фізичного виховання молоді в Україні у 1917-1930 роках. На основі вивчення науково-теоретичних положень окреслено системоутворюючі основи розвитку фізкультурно-спортивного руху: ідейні, програмно-нормативні, науково-методичні та організаційні. В Україні у кінці 20-х років ХХ століття завершується утворення державних і громадських форм організації радянського фізкультурно-спортивного руху з чіткою централізацією та цільовим змістом. Принципи, форми та зміст організації фізкультурно-спортивного руху зумовлювалися конкретними завданнями, суспільними запитами, специфікою соціально-політичної та економічної ситуацій. Також мала місце тенденція до зміни завдань і цільового змісту фізкультурно-спортивного руху від воєнізованої, військово-прикладної до результативно-спортивної, масової і оздоровчої спрямованості.

4. Визначено основні тенденції розвитку теорії і практики фізичного виховання молоді: народність, доступність, масовість. У досліджуваний період створено фундаментальні праці з фізичного виховання, що стали цінним внеском у теорію і практику виховання молоді. Обґрунтовано значення учительських з'їздів, нарад, науково-дослідних і науково-методичних конференцій з питань фізичної культури, що проходили в той час, як важливих чинників розвитку педагогічної теорії, становлення національної ситеми фізичного виховання та педагогічної творчості. На конкретних прикладах показано їх вплив на зростання масовості фізичної культури і спорту серед молоді.

5. До соціально-педагогічних умов функціонування системи фізичного виховання відноситься матеріально-технічна база та підготовка спеціалістів. Розвиток матеріально-технічної бази фізичного виховання в 1917-1930 рр., як свідчить аналіз фактичного матеріалу, здійснювався двома етапами. На першому етапі (1917-1922 рр.) матеріально-технічна база фізичного виховання успадкувала підґрунтя, що було створено в дореволюційний період, фінансування її велося стихійно, шляхом періодичного виділення коштів із центрального бюджету. На другому етапі (1923-1930 рр.) розвиток матеріально-технічної бази здійснювався на основі попереднього бюджетного планування, коли основний фінансовий тягар було перенесено із центрального на місцеві бюджети. Поряд з бюджетним фінансуванням активно залучалося широке коло додаткових надходжень, що дозволило забезпечити будівництво спортивних споруд. Проте, незважаючи на зростання загального обсягу фінансування, воно було недостатнім, і створити відповідну матеріально-технічну базу в аналізований період не вдалося.

6. Ретроспективний аналіз кадрової політики в галузі фізичної культури дав можливість встановити, що в досліджуваний період в Україні велася перебудова системи підготовки кадрів для задоволення потреби в них, видозмінювалася й росла мережа навчальних закладів, упроваджувалися різні форми навчання, підготовки і перепідготовки. Задоволення потреби галузі у фізкультурних кадрах, формування їх потенціалу здійснювалося в основному через різнострокову курсову підготовку. Вищі та середні навчальні заклади через обмеження прийому до них не могли забезпечити загальноосвітні школи і фізкультурні колективи кваліфікованими кадрами, тому в кінці досліджуваного періоду значна кількість учителів фізичного виховання та керівників фізкультурних колективів була з низьким загальноосвітнім і професійним рівнем, а відсутність матеріального забезпечення призводила до їх великої плинності.

7. Результати дослідження дають підстави стверджувати, що зміст фізкультурно-масового руху в досліджуваний період мав військове спрямування. Це проявлялося в нормативних документах і визначало зміст фізичного виховання молоді в цілому. Суттєві зміни в організації спортивно-масової роботи з молоддю в ці роки значною мірою були викликані “воєнізацією” фізичної культури, що передбачала впровадження в гуртки і колективи фізичної культури елементів військових вправ, пропагування технічних видів спорту, а також тих видів, що сприяли вихованню необхідних якостей майбутнього бійця.

Основними формами фізкультурної і спортивної роботи в цей період були багатоденні естафети, масові переходи, кроси, пробіги, туризм, які в більшості проводилися з метою агітації і мали показовий характер. Отримали певний розвиток також гуртки з легкої атлетики, футболу, стрілкового спорту, гімнастики, лижного та ковзанярського спорту. В ці роки були визначені й провідні принципи системи фізичного виховання: всебічний розвиток особистості, зв'язок фізичного виховання з оборонною практикою, оздоровче спрямування фізичної культури. Цей період також характеризувався початком активного залучення молоді до спортивно-масового руху.

8. Розвиток фізичного виховання молоді в Україні (1917-1930 рр.) становить певний інтерес з точки зору проблем сьогодення. Ці питання заслуговують на увагу в контексті сучасного національного відродження. Вважаємо, що їх вирішенню сприяли б:

- узагальнення і використання теретичної спадщини вітчизняних та зарубіжних педагогів з питань фізичного виховання молоді;

- творчий аналіз підручників, посібників та методичної літератури з точки зору використання положень теорії фізичного виховання в практиці сучасних освітніх закладів;

- відродження традицій доброчинної діяльності та меценатства в справі організації фізичного виховання.

Проведене дослідження не вичерпує даної проблеми. Подальшої наукової розробки потребують питання розвитку фізичного виховання в цей період, становлення й розкриття взаємозв'язку фізичного, морального і трудового виховання, визначення комплексу правових організаційних, матеріальних, педагогічних і соціальних умов, необхідних для реалізації особистісно-орієнтованого підходу до здійснення фізичного виховання в сучасних умовах тощо.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях

Півень О.П. Перші кроки становлення і розвитку системи фізичного виховання молоді України // Теоретичні питання освіти та виховання: Зб. наук. пр. Вип.Х.- К.: КДЛУ, 2000. - С. 72-74.

Півень О.П. Заходи уряду із становлення і розвитку системи фізичного виховання // Наукові записки: Зб. наук. статей НПУ ім. М.П.Драгоманова / Укл. П.В. Дмитренко, Л.Л. Макаренко. - К.: НПУ, 2002. - Випуск 47. - С. 171-175.

Півень О.П. Фізичне виховання молоді у шкільній практиці 20-х років ХХ ст. // Рідна школа. - 2003. - № 3. - С. 65-66.

Півень О.П. Підготовка педагогічних кадрів з фізичного виховання в Україні в 20-30-х роках ХХ століття // Рідна школа. - 2003. - № 9. - С.68-70.

Півень О.П. Розвиток туризму в Україні на початку ХХ ст. // Гуманітарний вісник Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди: Науково-теоретичний збірник. - Переяслав-Хмельниць-кий, 2003. - С.110-112.

Півень О.П. Проблеми фізичного розвитку молоді в 20-х роках та в сучасному світі // Культура здоров'я як предмет освіти: Всеукраїнська науково-методична конференція (1 - 3 жовтня 1998). - Херсон, 1998. - С. 93-96.

Півень О.П. Історичні, соціальні та національні аспекти як педагогічна основа становлення фізичної культури в Україні // Актуальні питання розвитку спортивних і рухливих ігор: сучасний стан та перспективи: Всеукраїнська науково-практична конференція. - Переяслав-Хмельницький, 2002. - С. 213-219.

Размещено на Allbest.ru