Розвиток музичних здібностей молодших школярів

Велике значення для злагодженості співу та чистоти відтворення мелодії має виконання вокальних творів без супроводу.

Особливе місце на уроці музики у молодших класах займає гра на музичних інструментах. Застосування як ударних, так і висотних музичних інструментів у молодшому шкільному віці на уроках музики є одним з найдійовіших засобів розвитку музичних здібностей дитини, музикальності й музичного-естетичного виховання в цілому.

Гра на музичних інструментах відповідає як природі музичних здібностей (емоційно-рухово), так і віковим особливостям психічного розвитку дитини. Вона дає можливість вирішувати різноманітні завдання музичного виховання та навчання.

Гра на музичних інструментах індивідуально і в оркестрі приносить дітям велике задоволення, організує їх, втягує в активне музикування, виховує увагу, навички ансамблевого виконання, розвиває пам'ять, музично-слухові уявлення, чуття тембру, ритму, форми; допомагає зосередити увагу на різних елементах музичної виразності (тембри, динаміка, штрихи, характер ритмічного малюнку тощо).

П'єси для виконання на музичних дитячих інструментах повинні бути чіткими за ритмом, контрастними, з динамічними акцентами. Вчитель, який робить інструментування та оркестровку, повинен виходити з виразних особливостей п'єси, виділяючи і підкреслюючи в ній найцікавіші й яскраві моменти. Оркестр може акомпанувати співу на уроці. (Додаток № 6,7)

Добре вивчений репертуар виконують перед батьками, дітьми інших класів, на святах. Такі виступи і підготовка до них виховують відповідальність, дають дітям радість творення. Робота над виконавським репертуаром може входити в усі види музичного виховання. В грі на музичних інструментах також закладені великі можливості для творчого розвитку дітей.

До інструментарію можуть входити:

- ударні інструменти без певної висоти (трикутник, маракаси, кастаньєти, барабан, бубон, пандейра, ложки);

- ударні, які мають висоту звуку (ксилофон, металофон, дзвіночки);

- ударно-клавішні (дитяче піаніно, рояль);

- струнно-щипкові (дитяча бандура, арфа, цитра, гуслі);

- духові (дитячий кларнет, сопілка, тріола).

Засвоєння навичок гри краще починати з групи ударних.

При грі на бубоні можна отримувати різні за силою і характером звуки залежно від того, де (в центрі чи ближче до рами) і як робиться удар (пальцями чи долонею). Бубон тримати в лівій руці вертикально. Якщо він із дзвіночками, можна видобувати звук, піднімаючи руку з бубоном угору, роблячи «струшуючі» рухи.

Кастаньєти (парні) передбачають два способи гри. Перший - це удар «пелюстками» об долоню лівої руки, другий - різкі «стряхування» інструмента. Гра другим способом вимагає певного володіння, при досягненні якого звук стає більш легким.

При грі на трикутнику треба вдаряти металевою паличкою по середині горизонтальної частини; тремоло досягається частими, але не сильними ударами по двох сторонах трикутника. Трикутник тримають за шнурок лівою (або правою, якщо дитина лівша) рукою, грають стоячи. Можна підвісити трикутник на спеціальну підставку, яка має стійку основу. Вона ставиться на стілець або стіл і дитина сидить. При ударі металева паличка повинна пружно відскакувати, щоб не «гасити» звук. Зняти звучання можна, доторкнувшись рукою до трикутника.

Маракаси вимагають певної навички гри, щоб добитися точного ритмічного виконання в ансамблі з іншими інструментами. Ними можуть користуватися фізично сильніші діти. На початку оволодіння грою на маракасах інструмент тримають двома руками.

Гра на металофоні, ксилофоні, дзвіночках залежить від уміння володіти молоточком, бо від точності удара по середині пластинки залежить якість відтворюваного звуку. Кисті рук повинні знаходитися, як і сам Інструмент трохи нижче пояса. Молоточок має вільно лежати на вказівному пальці (між нігтем і другою фалангою) та притримуватися великим пальцем. Кінець ручки повинен вільно ходити по долоні. Перша вправа - навчитися вільно тримати і «розкачувати» молоточок (рух аналогічний другому способу гри на парних кастаньєтах), що дасть змогу відчути масу молоточку, його опір.

Перша вправа може бути такою: на одному звукові грати ритмічне угруповання: дві восьмі й одна четверть, далі додати ще звук: до-до, до; ре-ре, ре; а далі до-ре, мі, мі - де звуки через риску грають восьмими, а через кому - четвертями. Вправи повинні не просто пропонуватися вчителем, а бути «знайдені» шляхом імпровізації самими дітьми в процесі засвоєння інструменту за допомогою вчителя, який спрямовує думку дитини.

Щипкові інструменти вимагають тривалого практичного засвоєння, зібраності й уваги при грі. Грати краще медіатором, що дасть змогу не зачіпляти розташовані поруч струни. Щипкові інструменти добре піддаються настроюванню і бажано мати їх в інструментарії.

Духові дитячі інструменти найцікавіші за звучанням (особливо для хлопчиків), але і найскладніші в технічному оволодінні грою. Передусім треба навчити дітей правильно тримати інструмент. Так, при грі на кларнеті ліва рука знаходиться біля раструба, великий палець правої підтримує інструмент знизу, інші пальці правої руки лежать на кнопках-клавішах. Лікті ледь розведені, корпус прямий, інструмент трохи нахилений вниз. Звук видобувається проговоренням шепотом складу «ту» в мундштук.

На початковому етапі навчання гри на духових дитячих інструментах використовуються ті самі вправи гри на металофонах. Простим для засвоєння є такий духовий інструмент як тріола.

Як говорилося вище, на первинному етапі залучення дітей до гри на музичних інструментах, віддається перевага музичним ударним інструментам. Рухлива активність властива дітям молодшого віку, працювати з інструментами їм подобається також і через те, що вони відразу відчувають результати своєї діяльності. Але ми рекомендуємо з перших занять поєднувати гру на ударних безвисотних інструментах з грою на ударних висотних. Це необхідно як для швидкого і якісного розвитку передусім музичних слухових уявлень (звуковисотний слух), так і всієї системи музикальності, вміння слухати себе й інших і контролювати звучання.

Залежно від наявності дитячих інструментів вчитель музики повинен вміло використовувати їх на заняттях. При обмеженій кількості інструментів діти міняються інструментами під час уроку.

Першими вправами на дитячих музичних інструментах може бути гра дітьми певних ритмічних угруповань разом з вчителем. Він грає, наприклад, «Піонерський марш» В.Косенка. Частина дітей грає на ударних першу і третю долі, частина - тоніку та домінанту згідно із текстом.

Кожен рух на інструменті, постановочні моменти вчитель музики показує дітям і відпрацьовує їх. Бажано, щоб після показу для всіх вчитель попрацював своїми руками з руками дітей, яким така допомога потрібна.

«З рук» діти швидше засвоюють певний жест, рух, оволодівають предметом. Після цього йде самостійний процес засвоєння дітьми. Для всіх дітей бажані домашні завдання з оволодіння інструментами. Вдома вони можуть працювати з паличками на намальованій клавіатурі інструмента, на якому грають вшколі. Починати розучувати з ними прості мелодії, які мають бути короткими (2 - 4 такти) з близьким розташуванням звуків (повтори одного звуку, тетрахорд вгору чи вниз тощо), наприклад, «Васильок», колядки, щедрівки. Засвоєння мелодії - рухливо-зорове при безпосередньому слуховому контролі. Так, дітям треба показати на інструментах, від якої пластинки і як треба грати («Вийди, вийди, сонечко»), а дитина повторює. Якщо необхідно, то треба заграти руками дитини. Бажано, щоб обидві руки брали участь у грі: спочатку чергувалися, а поступово навчати брати два звуки одночасно двома руками (гармонійні інтервали).

Музичний матеріал для вправ і виконання на інструментах, крім спеціально дібраного, можна брати також і з тих творів, які діти слухають. Це допомагає глибше запам'ятати, більше підготує дитину до виконання на інструментах.

На кожному занятті знайомити дітей з назвою одного звуку (до, ре...) і його місцезнаходженням на клавіатурі чи струні. Таким чином, учні поступово повинні засвоїти назви звуків і вільно знаходити їх на будь-якій клавіатурі.

Рекомендуємо якомога швидше переходити до самостійного добору дітьми мелодій (сприйнятих, добре засвоєних). Перший звук можна дітям показати, а далі вони самі продовжують підбирати. Для цих занять можна об'єднати дітей по двоє, щоб один підбирав, а інший контролював (у цьому віці не всі діти можуть переключати увагу, що необхідно при підбиранні на слух). Так діти, міняючись місцями, допомагають одне одному. Коли хтось із дітей впорається з підбиранням мелодії, його треба попрохати заграти для всіх і похвалити за уважність до мелодії, попрохати, щоб дитина розказала, як вона це робить. Добір на слух швидко розвиває музично-слухові уявлення через те, що тут використовується моторно-слуховий зв'язок. Водночас із їхнім розвитком паралельно розвиваються чуття ладу, ритму, тембру, а також поліпшується володіння інструментом.

Пропонуємо такі напрямки роботи з музичними дитячими інструментами.

1. Виконувати ритмічний малюнок п'єси:

а) прийом «ехо» по фразах відразу за виконанням вчителя;

б) під час виконання п'єси (якщо вона добре знайома);

в) по пам'яті або з частковим виконанням мелодії вчителем (одну фразу грає вчитель, наступну по пам'яті учень і т.д.);

г) різними групами інструментів відповідно до партитури, що вивчається. До «складання» партитури слід залучати самих дітей, які самі вибирають для неї інструменти. Вправа спрямована на розвиток творчої ініціативи, чуття тембру;

д) різними групами інструментів, кожній з яких доручається виконання тільки певних тривалостей.

2. Добір мелодій:

а) знаходити на інструменті звук, зіграний вчителем ;

б) знаходити на інструменті однакові звуки (С1 -- С2 тощо);

в) скласти мотив, поспівку на інструменті;

г) грати звуки вгору, вниз і давати їм характеристики (для усвідомлення просторового розташування звуків: поруч, далеко, через звук, вгору і т.д.);

д) грати однакові звуки всією групою разом, а також різні сполучення звуків;

є) мелодії та свої партії в оркестрі діти вивчають на слух.

Відомо, що руховий аналізатор на момент вступу дитини до школи розвинутий ще недостатньо і енергійний розвиток його відбувається протягом кількох шкільних років. Визрівання ядра рухового аналізатора в мозку відбувається у дітей до 12-13 років, коли досягається той ступінь зрілості його, який спостерігається в дорослих. Отже, саме у початковій школі треба будувати музичне навчання з використанням моторного аналізатора.

Використання на уроках вокальних імпровізацій сприятиме розвитку звуковисотного слуху, ладового та ритмічного почуття.

Складання мелодій на знайомі вірші.

Учитель пропонує учням вдумливо прочитати вірш і розповісти, про що в ньому розповідається, які думки і настрої передані в цьому вірші. Далі діти повинні колективно підібрати до нього ритмічний малюнок, а потім придумати мелодію (у визначеному розмірі і ладі), яка б виразно передавала настрій літературного тексту (спокійний, радісний). При необхідності вчитель може допомогти учням знайти потрібну інтонацію, тональність, інтервали.

Імпровізація мелодій на незнайомі вірші.

Імпровізації можуть бути на авторські і народні поетичні тексти, на вірші дітей. Дуже важливо виразно, ритмічно, декламаційно розучити з дітьми вірша, намалювати в уяві мальовничу картину (наприклад, весни, літа) і прислухатися до мелодії внутрішнім голосом, спробувати співати її про себе, а потім уголос зі словами. Приклад одного - двох школярів здатний "зарядити" інших. Коли будуть проспівані кілька мелодій на той самий текст, корисно порівняти, колективно удосконалити, вибрати кращий варіант і усім класом проспівати.(Додаток № 3)

Найкращий варіант мелодії необхідно записати в нотному зошиті і на дошці, і проспівати його, називаючи ноти, а потім зі словами. Але перед цим бажано, щоб учні спільними зусиллями за допомогою вчителя склали план художнього виконання пісні, обов'язково взявши до увагу засоби виразності співу (характер звуковедення, темп, динаміка). До запису кращих варіантів можна переходити тільки тоді, коли учні молодших класів придбають навички сольфеджування визначених ступенів і ладових зворотів та деякі знання з музичної грамоти, будуть орієнтуватись в угрупуванні ритмічних тривалостей у такті.

До композиційних прийомів відноситься побудова мелодій за допомогою секвенцій. В основному секвенції, які імпровізують учні, бувають низхідними.

Методи та прийоми, котрі слід використовувати в процесі розвитку творчих музичних здібностей дітей, ретельно відібрані й перевірені. Вони спрямовані на те, щоб учні зацікавились музикою, зрозуміли та засвоїли основний зміст вивчених музичних творів. Найважливіші з них такі:

Метод "забігання" наперед і "повернення" до пройденого матеріалу. В педагогіці цей метод прийнято називати методом перспективи й ретроспективи.

Метод узагальнення. Суть його полягає в тому, що кожний новий висновок повинен спиратися на попередній досвід, який дає можливість до узагальнення накопичених вражень.

Перший метод готує базу для другого, логічно продовжує його. Основні принципи побудови уроку музики : - урок повинен бути емоційно насиченим ;

учитель повинен постійно відчувати емоційний контакт із учнями (сама форма спілкування учителя з учнями швидше нагадує форму бесіди, розмірковувань, суперечок, дискусій, в процесі яких робляться необхідні для навчальних цілей висновки, узагальнення, формуються потрібні навички та вміння). Але найважливіше при цьому -- не упустити головного : весь час намагатися зацікавити дітей музикою.

Для створення на уроці творчої, емоційної обстановки використовуються деякі прийоми, які допомагають поєднувати організованість та емоційність. Один із них - організований вхід до класу та вихід із нього під музику. Тут переслідуються кілька задач: відразу ж мобілізувати дітей на сприйняття музики, організувати початок уроку, а також дати додатковий матеріал для навчальних цілей.

Проілюструємо це на прикладі першого класу. В першій чверті вхід до класу і вихід будуються на музиці "Маршу" С. Прокоф'єва. Це своєрідний сигнал до початку і кінця уроку. В другій чверті діапазон розширюється: для входу використовується одна музика ("Марш" Бетховена), а для виходу - інша.

Третя чверть - заключний хор із опери "Вовк і семеро козенят" М. Коваля-вхід; марш із другої частини Другої симфонії П. Чайковського - вихід.

Інший, не менш важливий прийом - це формування навичок уважно і зосереджено ставитись до музики, що звучить (створення в класі атмосфери концертного залу) : коли в класі звучить музика , жодна дитина не повинна піднімати руку, навіть якщо знає, що після музики учитель поставить питання, на яке він готовий вже відповісти. Таким чином, у дітей швидко виробляються не тільки навички уважного слухання , а й любов та повага до музики.

Після такого прослуховування починається процес осмислення почутої музики. Він будується у формі співбесіди вчителя і дітей. Допускаються колективні відповіді.

Ще один прийом, який практично виходить за рамки уроку, але має пряме до нього відношення - це домашнє завдання. Основна його мета - розширити музичні враження дітей, допомогти їм якнайшвидше накопичити живий слуховий досвід, необхідний для першого етапу пізнання музики. Для цього потрібно "прислухатися до музики, з якою вони зустрінуться в дитячих кінофільмах, радіо і телепередачах, вдома і на вулиці, впізнати у цій музиці знайомих "китів" у їх можливих варіантах і сполученнях, а про найбільш цікаві зустрічі з музикою розповісти всьому класу на наступному уроці." В домашнє завдання може входити також виконання Ілюстрацій до тієї чи іншої музики о програмного характеру.

музичний здібність школяр урок інструмент

2.2 Методика розвитку музичних здібностей на уроках музики

Основою музично-естетичного виховання повинні стати високохудожні твори та активна музична діяльність спрямована на їх засвоєння. Вірно організоване сприймання музики, різноманітні прийоми активізації сприймання (через рухи, гру на музичних інструментах) будуть сприяти розвитку музичних здібностей молодших школярів.

2.2.1 Елементарне музикування на дитячих музичних інструментах

Відомо, що руховий аналізатор на момент вступу дитини до школи розвинутий ще недостатньо і енергійний розвиток його відбувається протягом кількох шкільних років. Визрівання ядра рухового аналізатора в мозку відбувається у дітей до 12-13 років, коли досягається той ступінь зрілості його, який спостерігається в дорослих. Отже, саме у початковій школі треба будувати музичне навчання з використанням моторного аналізатора.

Основою кожного музичного уроку є сама музика, тому слід добирати такі рухи, які були б безпосередньо пов'язані з музичним матеріалом, із засобами музичної виразності, із завданням музичного виховання та навчання.

Початковими формами імпровізацій можуть бути ритмічні супроводи (власні рухові жести: плескання в долоні, плескання руками по колінах, клацання пальцями, притупування тощо; гра на маленьких ударних інструментах: дерев'яних паличках, тарілочках, трикутниках, барабанах, бубнах) до декламацій або співу самих дітей. Такі супроводи можуть мати різні форми: йти паралельно і в безпосередньому зв'язку з мовним текстом, підкреслюючи чи доповнюючи його, або будуватися на остинатному ритмі.

Відомо, яку радість доставляє дітям римована мова. Вона здатна пробудити образну фантазію, викликати інтерес до звуковидобування, до відтінків мовної інтонації. Тому доцільно з цією метою використовувати старовинні дитячі народні віршики, лічилочки, наприклад:

1.Росте морква із землі

Або вирву, або- ні Раз, два, три.

2.Ходить квочка коло кілочка,

Водить діток -- дрібних квіток, Діти - квіти, квок!

3.Раз, два, три, чотири,

Мене грамоти учили,

І читати, і писати, І на конику скакати.

Супровід у плесканнях (в долоні) може перекладатися на супровід у різних жестах, а також за допомогою ударних інструментів. Ще одним із варіантів завдань може бути створення текстів і рим до заданих ритмічних послідовностей. Такі завдання стимулюють інтерес дітей до самостійного естетичного удосконалення сприйнятого, допомагають втілити естетичну мету шляхом створення нового.

Початковими вправами до самостійного створення мелодій можуть бути ритмічні вправи, в яких дитина вільно продовжує ритмічну послідовність, почату вчителем. При цьому необхідно намагатися, щоб обидві частини становили одне ціле і за формою, і за змістом.

Доцільно починати таку роботу з дво- або чотиритактових фраз у дводольному, а пізніше - в інших розмірах.

Наприклад, учитель відстукує декілька разів ритм, а кожна дитина по -своєму веде його далі :

Можна ускладнити це завдання: діти, продовжуючи те, що почав учитель, підхоплюють перші або заключні такти сприйнятого ритму:

Роль учителя тут може виконувати учень, який разом з дітьми постійно знаходить нові ритмічні фігури, або два учні ведуть один з одним ритмічний "діалог" плесканням або ударними інструментами , обмінюючись 'запитаннями'1 і "відповідями".

Можливий і такий варіант: учень придумує певну ритмічну послідовність:

її засвоюють усі діти, і за їхньою ініціативою вона відтворюється у звучних жестах чи на ударних інструментах:

Від створення ритмічних супроводів та ритмічних додавань - прямий шлях до мелодизованої гри в "Луну" та до вправ на мелодичні додавання.

Оскільки на початковому етапі діти ще не володіють точними звуковими уявленнями і відчувають труднощі, коли треба організувати звуки в ритм, можна придумувати і грати мелодії, що складаються з гамоподібних відрізків звукоряду і переважно з нот однакової тривалості. Цьому передує робота з оволодіння дітьми технікою гри на металофоні та ксилофоні.

Учитель грає послідовність, а учень продовжує на металофоні, зберігаючи її тривалість і характер:

Слід уникати закінчень мелодичних зворотів на тоніці, щоб дитина відчувала необхідність продовження мелодії:

Потім діти імпровізують початкові мелодичні звороти, а вчитель їх закінчує. Нейтральний остинатний супровід - декілька вступних тактів, допомагають дитині, що імпровізує, підготуватися, настроїтися, збуджують фантазію:

Інша можливість для елементарної мелодичної імпровізації - створення мелодій на коротенькі тексти та ритми. Мелодії, що придумали діти, необхідно декілька разів проспівати, а потім перенести створені мелодії на інструменти (ксилофони, металофони).

Одночасно з інструментальними можна вводити і вокально-творчі вправи на озвучування простих текстів, які попередньо ритмізуються. Для початку можна використовувати елементи творчих рольових Ігор, імпровізації типу "музичної розповіді", ігри "запитання-відповідь". Імпровізувати зручно на невеликому віршованому тексті, в якому присутні різні персонажі, що спілкуються. Вірш також має бути співучим, образним, легко піддаватися різноманітній ритмізації, бути цікавим за змістом. До певної міри вірш зумовлює ритм і форму мелодії, полегшуючи роботу дитини. Дітям також цікаво створювати короткі тексти у віршованій або прозаїчній формі.

Захоплюючим для дітей є також процес створення імпровізацій, що використовують елементи інсценізації. Це імпровізація у ролях сценок, казок, байок. У процесі створення вокальних, інструментальних мелодій до текстів дітей треба спонукати до самостійних висновків, зауважень, порівнювання мелодій своїх товаришів, вибору найбільш вдалих, красивих, співучих.

Завдання вчителя - створити умови для творчого самовираження кожного учня. Корисно, щоб учитель на уроці постійно наголошував : "Тут усі талановиті", "Роби, як вважаєш за потрібне", "Умій виразити себе".

В роботі зі школярами молодших класів ми використовуємо в основному ті рухи, які знайомі дітям із життя і не потребують окремого часу для їхнього виявлення та засвоєння: прості рухи рук, біг, ходьба, елементарні танцювальні кроки.

Рухи під музику ми включаємо в усі види діяльності на уроці: під час знайомства з музичною грамотою, для кращого запам'ятовування музичного матеріалу, під час слухання музики, для вироблення чистоти інтонації під час гри на дитячих ударних інструментах.

Наприклад, під час ознайомлення дітей із сильними і слабкими долями ми використовуємо тактування, простукування, оплески. Пояснюючи тривалості. їх співвідношення, вчитель вводить марш і легкий біг відповідно чвертям і восьмим, оплески та простукування паличками. Говорячи про розміри, ми вводимо танцювальні рухи польки, вальсу, маршу.

В кожний урок музики вводяться спеціальні вправи на розвиток чуття ритму. Робота над розвитком чуття ритму проводиться у формі ігор, побудованих на найпростіших вправах, що складаються з четвертної тривалостій четвертної паузи. Ускладнюючи з кожним уроком завдання протягом двох років навчання, ми домагаємось виконання таких складних ритмічних вправ, як ланцюг реалізації (термін 3. Жака-Далькроза) з одночасним маршируванням.

Незважаючи на те, що рухи включаються в усі види діяльності на уроці, вони не потребують багато спеціального часу. Рухи можна застосовувати як на початку, так і в кінці уроку. Це залежить від конкретних завдань, мети кожного уроку та характеру застосування рухових вправ. Незначні рухи рук, ходьба на місці можуть включатися до будь-якого розділу уроку, А рухи ігрові, танцювальні, які збуджують емоційний стан дітей, краще проводити в кінці уроку, включивши після них заспокійливу ходьбу. Ці нескладні завдання значно допомагають у музичній роботі з дітьми.

Размещено на Allbest.ru