Мистецтво як фактор інтелектуального розвитку особистості

2.2 Розвиток особистості дитини засобами мистецтва

Якщо символ масового виробництва - саме єдинообразність, то смисл виховання людини зворотний - неповторність. Саме в дитинстві формується або яскрава людська індивідуальність або безлика, безкрила стереотипність. Саме в дитинстві закладається шлях людини до власного щастя або нещастя.

Навіть самий найбільший талант живе серед людей. Його оточують близькі, рідні, ровесники, співробітники. Йому неможливо пройти в житті повз дружніх, синівських, батьківських обов'язків і почуттів, повз своєї любові.

Хоч чому ж неможливо? Скільки людей проходять повз всього цього, не одержуючи і невіддаючи всієї повноти почуттів, не відчувши - величезних - радощів життя! Від чого так буває? Ми нерідко недооцінюємо ролі почуттів у нашому житті. Ми заглибились в "світ інформації", ми взагалі почали нехтуватичасом вважати логічне мислення єдино гідним сучасної людини, а емоції (емоційно-асоціативне мислення) чимось атавістичним. І звичайно, присвятивши всі сили розвитку в мисленні дітей раціонального, логічного початку, часто не звертаємо уваги на розвиток їх почуттів. І одержуємо нерідко логіку безкрилу, нетворчу, а емоційне життя примітивне до неуцтва. А цей недолік - відсутність культури почуттів, здатності співпереживати -- в зрілі роки, як підтверджують дослідження, неможливо набути навіть проходженням будь-якого спеціального курсу "хороших манер". Цей "університет'' може лише одягнути нерозумні, примітивні почуття в маскувальний одяг, але не змінить їх. Звичайно, здержувати примітивно-грубу поведінку також не шкодить. Але хіба не краще розвивати свої почуття в дитинстві на справжньому людському рівні? Відповідь може бути лише одна - можна, прилучивши дітей до найбагатшого досвіду почуттів людських, накопиченому в мистецтвах в широкому розумінні цього слова: музика, література, живопис. Кожне з мистецтв має свою неповторну будову мови і образного мислення, і має свій аспект змісту. І цю будову образного мисленя, і мову, на якій дане мистецтво звертається до духовного світу людини, треба навчитися сприймати. [27; 49-56]

Є багато шляхів до покращення масового розвитку особистості засобами мистецтва, які ми, на жаль, використовуємо далеко неповністю. Тут і розширення виставочної діяльності, і створення нових музеїв, і кіно, і школа, і сім'я і ін. Все це - ланка єдиної лінії. Проте, школа більше ніж інші здатна з дитинства прищепити кожній людині любов до мистецтва, дати основи його розуміння. Це її важливе завдання. Ось чому так хвилює саме в школі існуюча недооцінка естетичної освіти і виховання.

На інтелектуальний розвиток особистості, як відомо, впливає і сам характер викладання мистецтв в школі. Так, наприклад, навіть в теперішньому викладанні літератури виявляється деяка невірна тенденція. Суть її полягає в заміні емоційно-художнього розкриття смислу твору літератури його історично-соціальним аналізом. Сюжети і образи часто аналізуються лише з боку соціально-історичного, без використання творів мистецтва як засобу етичного і естетичного виховання. Це приводить до перетворення літератури в додаток уроку історії, послаблює інтерес учнів до мистецтва слова, перекручення їх уявлень про його значимість і в кінцевому підсумку збіднює їх духовне життя. Всі ті специфічні функції мистецтва в житті людини при такому методі викладання залишаються майже не використаними. Сам процес пізнання життя через мистецво розуміється в цьому випадку примітивно. Поза полем зору учителя і учня залишається справжній предмет пізнання мистецтва - ставлення людини до явищ життя. За предмет пізнання приймаються лише зовнішні форми речей і явищ. Бо аналіз, наприклад, побудови куба, циліндра, яблука або відмінності породи одних дерев від інших - це предмет вивчення, швидше, для креслення або ботаніки. Краса ж листка або яблука, наше про неї уявлення - вже проблема мистецтва. А це і є проблема людського ставлення. Поза цим немає і уявлення про красу, прекрасне. Тому так небезпечно для уроку малювання маса завдань типу "підібрати власний колір предмету", бо тут часто забувається саме проблема ставлення. Також і в бесідах про мистецтво, якщо вони не побудовані системно, з урахуванням мови мистецтва, зміст картини розкривається лише в плані ілюстрації подій і явищ.

За зміст твору в цьому випадку видається лише його сюжет, а не все багатство естетичного, морального, соціального змісту, яким відрізняється будь-яке справжнє творіння мистецтва.

Все це - результат відсутності підходу до мистецтва як до особливої форми пізнання і відображення життя, форми, яка не дублює наукового його пізнання (наприклад історію).

По-перше, це - захоплення мистецтвом. Поза цим захопленням насолода його творіннями не може не тільки бути сформована потреба постійного (на все життя) спілкування з ним, але й не може взагалі відбуватися справжнього спілкування з мистецтвом. В противному випадку спілкування чисто формальне, фіктивне, "для протоколу". По-друге, це - художній розвиток (культура). Це завдання складається з трьох елементів: суть, зміст мистецтва; мова мистецтва; творчість. [21; 23-34]

Суть, зміст мистецтва - це, власне, ті життєві проблеми, ради розв'язання яких і існує мистецтво. Саме тут стверджується в особистості уявлення про характер ставлення до всяких явищ життя.

Через мистецтво і усвідомлюється це ставлення, відбувається і передача знань наступним поколінням, формування традиції ставлення. І це неможливо зробити іншими шляхами, оскільки це ставлення завжди єдність почуттів і знань, а подібна єдність можлива лише в мистецтві, в його образній, емоційній формі пізнання. Формула, навіть найкраща, не може передати почуття її творця. Суть мистецтва можна визначити як морально-естетичну позицію часу, середовища, виражені особистістю художника в творі мистецтва.

Ми рахуємо це завдання основним, провідним в триєдності елементів художньо-творчого розвитку. Для інших елементів - мова мистецтва і творчість - забезпечуючі. Не розв'язавши даного завдання, втрачається смисл розв'язування і інших. Сприймаючи лише професійну інформацію, тобто не пізнаючи суті мистецтва, людина не сформується як спадкоємець емоційно-морального, соціального досвіду мистецтва. За допомогою певних етапів (уроки, чверті, роки навчання) передбачали розв'язування цієї проблеми. При чому будували уроки так, щоб навіть недосвідчений педагог через характер матеріалу, послідовність завдань був поставлений в умови необхідності розв'язати центральну проблему. Саме для виконання цього завдання ми "змінили" і предмет вивчення. Не навички, не історія мистецтва були для нас предметом вивчення. Вони - лише засоби. Предмет вивчення - зв'язок мистецтва з життям людини. Вся структура і виділення трьох форм художньої діяльності - підпорядкована цьому. Підпорядкована цій меті і методика з її активізацією ігрових моментів, створенням ситуацій уподібнення, з її діалогом учителя і учнів, доступністю засобів і матеріалів. Створення атмосфери радості, насолоди процесом сприймання і творення мистецтва.

Що ж формується в душі, в особистості дитини в результаті виконання цього завдання? Здатність сприймати суттєву інформацію мистецтва? Так. Але не тільки. Через пізнання суті, змісту мистецтва в душі дитини поступово формується морально-естетична позиція ставлення до всіх явищ життя - до природи, праці, любові, дружби. Морально-естетична позиція завжди неабстрактна, це перш за все соціальна позиція. Мета - тактовне, тонке проникнення наших переконань через мистецтво в глибину особистості дитини, через її почуття - її захоплення, радість, ненависть, зневагу - в свідомість.

Мова мистецтва - це образна будова, через яку художник виражає, а глядач сприймає зміст твору. Проте мова мистецтва - це не просто його зображувальні засоби (хоч вони часто ототожнюються з мовою). Мова - це сама образна будова твору, система, структура, метод використовування цих засобів. Ми будували уявлення дітей про засоби мистецтва, зв'язуючи їх з уявленням про роль цих засобів у мові, образній будові мистецтва. Ми дали чітке розуміння: всі засоби мистецтва - засоби вираження художнього образу. Людина зображує, будує і прикрашає не заради цього, а лише заради вираження свого ставлення до об'єкту, до життя.

Третій елемент - творчість. Без неї неможливо, немислимо суті мистецтва злитися з його мовою і вилитися в живий твір мистецтва. Розвинені творчі здібності необхідні і при створенні твору мистецтва, і при його сприйманні. Саме тому в процесі роботи з творами мистецтва ми шукали шляхи формування в учнів здібностей до творчості.

Творчість в мистецтві складна і багатопланова, тому треба розвивати такі ж творчі можливості людини. Саме ця здібність передбачає наявність двох елементів: здібність накопичувати, засвоювати багаж знань, і здібність порушувати стереотип, що вже склався, готовність робити крок в незвідане. Породжена накопиченим досвідом і розвиненою фантазією творча здібність передбачає гостру уяву, здібність незрозумілу, абстрактну ідею, почуття, думку уявити, ніби побачити, "внутрішнім зором" її вже здійсненою, реальною. Наступний крок - її реальне здійснення можливе лише як наслідок уяви в свідомості, уяви, яку породила фантазія на основі досвіду. [22; 76-89]

Всі ці елементи можна було б розглянути більш детально, це фактично три групи елементів: наприклад, в творчість входить її провідний елемент - фантазія, інтуїція, уява, допитливість і ні. Але важливо, щоб у розвитку особистості всі елементи були присутні.

Характерно, що сформована радість творчої праці переносилась учнями на всі інші заняття. І немає в школі іншого предмета, який дав би дитині таке широке поле для творчого переломлення своїх вражень і уявлень, яке дає їй зображувальне мистецтво з самих перших кроків, з першого класу.

Учити творчості можна лише по-творчому, захоплюючись і захоплювати дитину мистецтвом.

2.3 Художня творчість і мистецтво як засоби духовного розвитку особистості

Протягом усієї історії сфера духовного життя й духовної культури людини розглядається як постійна цінність, що служить розвитку людського в людині, акумулює багатовіковий досвід, за допомогою якого людське життя виявляє своє значення. Формування цінностей духовної культури, обмірковування нових ідей, поглядів, теорій, принципів допомагає особистості виробити власну палітру ставлень до зовнішнього світу й до себе самого. У пошуках засобів розвитку духовності людини мистецтво якнайкраще дозволяє особистості наблизитись до вершин усвідомлення цього поняття.

Як відомо, мистецтво є старовинною формою духовної активності людини. Духовну активність розглядаємо, як фактор, що дозволяє людині перемогти себе як кінцеве єство за допомогою творчого акту побудови та пізнання. Художня творчість супроводжує людину на всіх етапах її розвитку як духовної істоти.

Художня творчість - це не лише форма духовної активності, а духовно-практична діяльність людини. Тому можна стверджувати, що в художньому відтворенні цінність має не лише його результат, але й сам процес. Розширюючись, сприйняття збуджує всі резерви пам'яті, емоції та здібності людини.

Проблема становлення духовного світу особистості є предметом уваги багатьох дослідників, особливо соціологів, психологів, педагогів. Оскільки мистецтво має властивість формувати світоглядні переконання, визначати систему цінностей людини, то дуже важливо, яке мистецтво пізнаватиме дитина. Американсько-насильницьку ідеологію, що повсякчас тисне на підсвідомість з екрана телевізора чи високо-моральні цінності через справжні твори мистецтва? Одним із шляхів вирішення цієї надзвичайно важливої проблеми є введення в процес виховання й навчання дітей та молоді високого мистецтва, яке б сприяло розвитку й становленню духовної та моральної особистості. Полегшуючи розуміння складних суспільних відносин, мистецтво готує підґрунтя для сприйняття людиною суспільних вимог. Возвеличуючи благородне й героїчне, воно спонукає особистість до організованості та дисципліни. Висміюючи недоліки, мобілізує соціальну позицію індивіда до протидії злу. Без сумніву, мистецтво не тільки передає результати пізнавальної й оціночної діяльності автора твору, але й програмує творчу роботу тих, для кого він адресований. Мова йде, перш за все, про духовний вплив, що стимулює прогнозовані зміни у ставленні людини до світу і до себе самої. Мистецтво виступає фактором постійного збагачення діяльнісного потенціалу індивіда, створюючи основу для духовного росту й самовиявлення особистості. Основою його життєздатності є нерозривні зв'язки з духовними інтересами та потребами людей. [23; 287-194]

Фактично мистецтво має маніпулятивний характер. Воно формує погляди, уявлення про духовний світ людини й суспільства в цілому. Тобто за допомогою мистецтва можна керувати людьми як роботами (чим зараз фактично й займається телебачення). Мистецтво, а особливо кінематограф та телебачення, може формувати як високодуховну особистість, так і аморальну істоту. Тому дуже важливо, яке мистецтво формуватиме духовний світ дитини. Адже вона в цей час схожа на «губку», яка вбирає в себе все, що бачить та чує, й формує власну шкалу цінностей. Саме тому є дуже важливим, що на цьому етапі оточуватиме дитину.

Отже, виконуючи свої соціальні функції, здійснюючи роль суспільного інструменту формування особистості, мистецтво водночас задовільняє духовні потреби самої особистості, збагачуючи або обмежуючи її світ. Мистецтво є чарівною паличкою в духовному розвитку й становленні особистості. І від того, в чиїх руках буде ця паличка, й залежатиме, якою буде особистість: моральною чи аморальною.

ВИСНОВКИ

Проблема виховання, соціалізації і розвитку людини є однією з центральних проблем педагогіки. Розглядаючи її, важливо враховувати, що поняття «розвиток» має неоднозначний зміст.

Розвиток людини є безперервним процесом, який не припиняється до моменту припинення самого життя. Людина зазнає різних фізичних (морфологічних, біохімічних, фізіологічних) і соціальних (психічних, духовних, інтелектуальних) змін. Проте, розвиток «не обмежується кількісними змінами, зростанням того, що вже є, а містить «перерви безперервності», тобто якісні зміни. Кількісні зміни зумовлюють виникнення нових якостей, тобто ознак, властивостей, які утворюються в ході самого розвитку, і зникнення старих. Розвиток є там, де народжується щось нове і водночас відживає старе».

Результатом розвитку є становлення людини як біологічного виду і соціальної істоти. У процесі власної життєдіяльності людина виробляє і розвиває в собі багато соціальних властивостей і якостей, які характеризують її суспільну суть: свідомість, мову, прямоходіння, навички поводитися з речами і предметами, поведінку в сім'ї, на вулиці, здатність виконувати ту чи іншу роботу тощо.

Через мистецтво і усвідомлюється це ставлення, відбувається і передача знань наступним поколінням, формування традиції ставлення. І це неможливо зробити іншими шляхами, оскільки це ставлення завжди єдність почуттів і знань, а подібна єдність можлива лише в мистецтві, в його образній, емоційній формі пізнання. Формула, навіть найкраща, не може передати почуття її творця. Суть мистецтва можна визначити як морально-естетичну позицію часу, середовища, виражені особистістю художника в творі мистецтва.

Творчість в мистецтві складна і багатопланова, тому треба розвивати такі ж творчі можливості людини. Саме ця здібність передбачає наявність двох елементів: здібність накопичувати, засвоювати багаж знань, і здібність порушувати стереотип, що вже склався, готовність робити крок в незвідане. Породжена накопиченим досвідом і розвиненою фантазією творча здібність передбачає гостру уяву, здібність незрозумілу, абстрактну ідею, почуття, думку уявити, ніби побачити, "внутрішнім зором" її вже здійсненою, реальною. Наступний крок - її реальне здійснення можливе лише як наслідок уяви в свідомості, уяви, яку породила фантазія на основі досвіду.

Фактично мистецтво має маніпулятивний характер. Воно формує погляди, уявлення про духовний світ людини й суспільства в цілому. Тобто за допомогою мистецтва можна керувати людьми як роботами (чим зараз фактично й займається телебачення). Мистецтво, а особливо кінематограф та телебачення, може формувати як високодуховну особистість, так і аморальну істоту. Тому дуже важливо, яке мистецтво формуватиме духовний світ дитини. Адже вона в цей час схожа на «губку», яка вбирає в себе все, що бачить та чує, й формує власну шкалу цінностей. Саме тому є дуже важливим, що на цьому етапі оточуватиме дитину.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Актуальные вопросы формирования интереса в обучении / Под ред. Г.И.Щукиной. - М.: Просвещение, 1984. - 145с.

2. Амонашвили Ш. А. Личностно-гуманная основа педагогического процесса. - Минск, 1990. - 232с.

3. Аникеева Н.П. Педагогика и психология игры. - М.: Просвещение, 1986. - 178с.

4. Аникеева Н.П. Игра в педагогическом процессе. - Новосибирск, 1989. - 125с.

5. Бабанский Ю.К. Оптимизация процесса обучения: Общедидак-тический аспект. - М., 1977. - 187с.

6. Бабовал Т.І., Рядова СІ. Я і Україна. Уроки громадянської освіти. З клас: Навчальний посібник. -Тернопіль: Навчальна книга- Богдан, 2006. -- 112с.

7. Баяновська М., Опаленик О. Понятійний аппарат "Концепції національного виховання". Проблеми післядипломної освіти." - Ужг., 1996. - С. 42-44.

8. Бим И.Л. Личностно-ориентированный подход - основная стратегия обновления школы // Иностранные языки в школе. - 2002. - №2. - С. 18-21.

9. Богоявленская Б.Д. Психология творческих способностей. - М.: Академия, 2002. - 324с.

10. Вахнянская И. Л. Психологические условия формирования эмоционально-эстетического отношения к музыке у младших школьников. -М., 1980. - 341с.

11. Выготский Л.С. Психология искусства. - М., 1965. - 347с.

12. Дубасенюк О. Теоретичні і методологічні основи виховної діяльності педагога. Автореферат докторської дисертації. - К., 1996. - 17с.

13. Дьюи Д. Психология и педагогика мышления. - М., 1997. - 143с.

14. Занков Л. В. Обучение и развитие / Экспериментально-педагогические исследования): Избранные педагогические труды. - М., 1990. - 231с.

15. Заслуженюк В.С., Прискар В.В. Формування у школярів культури міжнаціонального спілкування // Педагогіка і психологія, 1999, №2. - С.66-75.

16. Концепція національного виховання / "Рідна школа", 1995, №6. - 263с.

17. Кравець В. Історія класичної зарубіжної педагогіки та шкільництва. Навчальний посібник. - Тернопіль, 1996. - 436с.

18. Кулагина И.Ю., Колюцкий В.Н. Возрастная психология. - М., 2001. - 312с.

19. Методика викладання іноземних мов у середніх навчальних закладах: Підручник / Під ред. С.Ю.Ніколаєвої. - К.: Ленвіт, 2006. - 328с.

20. Мойсеюк Н. Є. Педагогіка. Навч. посібник. 3-тє видання, доповнене. - К., 2001. - 608с.

21. Мотков О.И. Развитие творчества у детей // Журнал Дополнительное образование, 2000, - № 4. - С. 23 - 34.

22. Никифорова О. И. Психология восприятия художественной литературы. - М., 1972. - 283с.

23. Огородников Ю.А. Литература как искусство. - М., 1998. - 274с.

24. Опаленик О.В., Береш Г. Педагогічні основи формування національної самосвідомості студентів. - Львів, 1992. - 237с.

25. Подласый И. П. Педагогика. Новый курс: Учебник для студ. пед. вузов: В 2 кн. - М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1999. - Кн.1: Общие основы. Процесс обучения. - 576с.

26. Програми для середньої загальноосвітньої школи 3-4 класи. Я і Україна. - К.: Початкова школа, 2005. - С. 170-184.

27. Психология процессов художественного творчества / Под ред. Б. С. Мейлах и Н.А. Хренова. - Л., 1980. - 326с.

28. Савенков А.И. “Эмоциональный и социальный интеллект как предикторы жизненного успеха”. - “Вестник практической психологии образования”, № 1 (6), 2006. - 38с.

29. Справочная книга школьного психолога. - М.: Владос, 2002. - 284с.

30. Ступарик Б. Про мету національного виховання в Україні/ "Педагогіка і психологія", 1996, №2. - С. 87-94.

31. Сухомлинский В.А. «Сердце отдаю детям». - М., 1983. - 357с.

32. Сухомлинский В.А. Методика воспитания коллектива - М., 1981. - 428с.

33. Сухомлинський В.О. і сучасність: Матеріали Четвертих Всеукр. пед. читань. - Вип. 4-1997. - 73с.

34. Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка. - К., 1978. - 391с.

35. Теплов Б. М. Психология музыкальных способностей // Теплов Б.М. Проблемы индивидуальных различий. - М., 1961. - 327с.

36. Тягло А.В., Воропай Т.С. Критическое мышление: Проблема мирового образования ХХІ века. - Харьков: Ун-т внутр. дел., 1999. - 326с.

37. Філіпчук Г. Українська етнокультура в змісті національної загальної та педагогічної освіти. Автореферат докторської десертації. -- К., 1996. - 64с.

38. Фурман А.В. Проблемні ситуації в навчанні - К.: Радянська школа, 1991. - 138с.

39. Чайка В. Педагогіка (тестові завдання). Навчальний посібник для студ. вищих пед. закладів освіти. - Тернопіль: ТДПУ, 2000. - 168с.

40. Эйдемиллер Э.Г., Добряков И.В., Никольская И.М. Семейный диагноз и семейная психотерапия. Учебное пособие для врачей и психологов. - Изд. 2-е, испр. и доп. - СПб.: Речь, 2007. - 274с.

41. Юркевич В. “Проблема эмоционального интеллекта”. - “Вестник практической психологии образования”. - № 3, 2005.

Размещено на Allbest.ru