Особливості роби соціального педагога з неблагополучними сім'ями

Так, поширеними на Заході є програми «Анонімні алкоголіки», «Анонімні наркомани», які являють собою модель подолання залежності від алкоголю і наркотичних речовин. Ця програма почала діяти і в Україні. Вона починається в лікарні, продовжується після 3-5 кроків у групах самопідтримки під керівництвом і за допомогою колишніх алкоголіків і наркоманів. Важлива роль приділяється сім'ї як засобу підтримки на шляху ліквідації залежності. Сім'я звикла бачити хворого на алкоголізм, наркоманію як погану вівцю в стаді, але його успіхи необхідно помічати, включати його у сімейні стосунки, налагоджувати сімейне життя в нових умовах, перерозподіляти знов сімейні ролі, відновити почуття. Це важка робота і сам хворий її не подолає, а члени сім'ї цього не завжди хочуть робити або не можуть. Тут доцільними є групи взаємо і самопідтримки для членів сім'ї з подібними проблемами, тренінги, консультації, інформування про можливі заходи відновлення сім'ї.

Доцільно знати, що під час лікування та реабілітації хворий на алкоголізм і наркоманію проходить такі особисті етапи (карта Джелінека) [8. 249]:

Лікування:

1. Прийняття рішення звернутися по лікування.

2. Детоксикація.

3. Прийняття концепції хвороби, алкоголізм.

4. Розуміння факту втрати контролю над вживанням алкоголю та над своїм життям.

5. Узнавання фактів особистої залежності.

Реабілітація:

6. Визначення особистих втрат, яких зазнав у зв'язку із зловживанням.

7. Руйнування власної «системи ілюзій та заперечень».

8. Побудова нового бачення особистої тверезості.

9. Праця над покращанням сімейних стосунків.

10. Навчання конструктивному виразу емоцій.

11. Прийняття рішення щодо участі в групах самодопомоги «анонім них алкоголіків».

12. Робота над запобіганням рецидивів хвороби.

Самореалізація:

13. Відчуття потреби в тверезому житті.

14. Регулярний прийом їжі, спокійний сон і відпочинок.

15. Реалістичне мислення.

16. Зменшення сексуальних проблем.

17. Поява нових інтересів.

18. Покращання самооцінки.

19. Зменшення страхів перед майбутнім.

20. Тренування практичних навичок спілкування з людьми.

21. Покращення емоційного контролю.

22. Покращення сімейних стосунків.

23. Перші кроки до емоційної стабільності.

Тверезість:

24. Зміна стилю поведінки, життєвих цінностей та ідеалів.

25. Задоволення від тверезості.

26. Повне прийняття тверезості [8. 249].

Знання цих етапів дозволяє членам сім'ї побачити складності одужання і своє місце в цьому процесі відповідно до етапів, не вимагати від людини миттєво змінитися, а разом з нею працювати над змінами.

І. П. Лисенко свідчить, що під час роботи груп взаємодопомоги доцільно здійснювати як гетерогенні і сімейні заняття, так і заняття з представниками однієї статі. Це сприяє кращому розумінню між пацієнтами і представниками однієї з ними статі, прояву прихованих почуттів, які виникають у зв'язку з сімейними та соціальними проблемами [8. 249]. На таких заняттях обговорюються почуття учасників, які займаються в окремій групі, стосунки з родичами, теми насильства, сексуальні проблеми, ресурси для розв'язання сімейних проблем, майбутнє після одужання з наголосом на стать.

Доцільним є застосування схеми життєдіяльності, яка складається разом з об'єктом реабілітації (схема 2). На основі роботи О.К. Долгушина [7. 129] пропонуємо варіант, що стосується особистості і сім'ї.

На основі вивчення проблем об'єкта реабілітації складається план реабілітації з ним, який включає:

1) проблеми діяльності (самообслуговування, адаптацію до навколишнього середовища, пересування, продуктивність дій, комунікацію, психологічний стан тощо);

2) оцінки діяльності (первинну, контрольну, підсумкову). Цей план погоджується з іншими фахівцями, об'єктом реабілітації, з яким може бути навіть підписаний контракт про виконання плану, що дисциплінує [11. 58].

Педагог здійснює:

1) соціальну терапію (очну і дистанційну, індивідуальну і групову);

2) співпрацю з працівниками різних соціальних інституцій і залучає їх до надання допомоги особистості, що сприяє подоланню кризових ситуацій та проблем клієнта на основі самоусвідомлення особистістю відношення до себе, оточуючих та навколишнього середовища;

3) корекційно-реабілітаційну роботу, яка спрямована на зміну та вдосконалення особистих якостей людини, особливостей життєдіяльності та створення умов для розвитку потенційних можливостей осіб з функціональними обмеженнями, активне залучення їх до участі у суспільному житті. При цьому соціальний педагог повинен прогнозувати наслідки своїх дій і прогнозувати і планувати життєвий шлях об'єкта реабілітації, налагоджувати зв'язки з усіма можливими суб'єктами корекційно-реабілітаційної допомоги [34. 42]

Для того, щоб сім'я не втратила свого благополуччя і не стала неблагополучною, необхідно створювати умови для:

1) взаємовідповідності членів подружжя;

2) збереження різними способами контактів між членами подружжя;

3) розвитку як особистості кожного з членів сім'ї, відпочинку один від одного;

4) підтримки самобутності сім'ї за рахунок традицій та ритуалів. Виходячи з цього, для конфліктної сім'ї, сім'ї на стадії розпаду, прийомної сім'ї, повторно шлюбної сім'ї ці умови є також необхідними для того, щоб ці сім'ї стали благополучними. Для цього, необхідно створювати також ситуації, в яких сім'я чи її члени здійснюють:

1) вільний вибір;

2) вибір з кількох можливих альтернатив;

3) вибір після тривалого міркування;

4) високу оцінку і бережливе ставлення до наявних цінностей;

5) відкрите проголошення цих цінностей;

6) вчинки у відповідності до цих цінностей;

7) послідовні дії у відповідності до цінностей, спрямовані на вироблення моделі поведінки.

Це дозволяє зберегти благополуччя, жити батькам своїм життям, дітям -- спостерігати і вчитися жити на прикладі батьків, сім'ї - розв'язувати свої завдання на кожному з етапів і тим розвиватися. Такі умови дозволяють подолати насильство в сім'ї, налагодити родинні зв'язки, стабілізувати стосунки, розвиватися як самодостатній особистості кожному члену сім'ї і тим попереджувати чи долати її неблагополуччя у поєднанні з етапами реконструкції характеру, маємо умови для відновлення позитивного в члені сім'ї та сім'ї в цілому. Звичайно, що це не розв'язує проблеми всіх неблагополучних сімей, в них є специфічні проблеми, але дозволяє намітити напрямки і завдання, етапи роботи з окремими категоріями неблагополучних сімей.

Методи роботи з такими сім'ями: інформування, переконання, працетерапія, покарання, вправи, навіювання, представництво інтересів членів сім'ї, приклад, вимоги, контракт, педагогічні ситуації, реконструкція характеру, переключення, перенавчання, соціальна реклама, «вибух». Напрямки роботи: програми антинаркотичної освіти, організація виховної роботи антинаркотичної спрямованості («рівний -- рівному»), контроль, правова просвіта, формування позитивного мислення, реабілітація алкоголіків, попередження і боротьба з насильством у сім'ї, вивчення умов життя сім'ї і сприяння їх покращанню як засіб усунення причин алкоголізму, тимчасове вилучення і реабілітація дитини з сім'ї, формування ціннісного ставлення до здоров'я, життя, сім'ї, допомога дитині і дружині в самореалізації та адаптації до умов життя, попередження сімейного алкоголізму, суїцидів, девіантної поведінки членів сім'ї, формування саморегуляції, вольових якостей, організація змістовного дозвілля, спілкування і відпочинку сімей. Форми роботи: групи взаємопідтримки, самодопомоги, відеолекторії, лекторії на замовлення, бесіди, походи, трудові десанти, педагогічні десанти в установи, підприємства, організації, розповсюдження брошур, буклетів, тренінги, семінари, телефонії «Довіри», заняття в клубах для лікування алкоголіків і членів їх сімей, консультпункти, дитячі консультативні центри, інформаційні центри, тематичні концерти, виступи агітбригад, тематичні рубрики в пресі, передачі на радіо, ТБ, підготовка конференцій, залучення членів сім'ї до розробки антиалкогольних програм, фасилітаторство, спеціалізовані телефонні лінії для алкоголіків і членів їх сімей, інформаційні компанії.

2.2 Робота соціального педагога з сім'єю, де є насильство щодо членів родини

Основна цінність демократичного суспільства -- це людське життя. Тому робота з сім'єю з попередження в ній насильства щодо членів сім'ї повинно стати одним з напрямків роботи соціального педагога. Між тим зараз маємо інспекторів райвно і громадських інспекторів із захисту прав дітей, кримінальну міліцію у справах неповнолітніх і службу у справах неповнолітніх, у коло обов'язків яких входить профілактична робота з неблагополучними сім'ями. Але ми не маємо системи попередження насильства в сім'ї, супроводу сімей, де є насильство, діти і батьки не знають своїх прав і обов'язків, що спричиняє насильство в сім'ї, але не знімає відповідальності за його наслідки. Таку роботу сьогодні здійснює за власною ініціативою в Україні американський «Проект Гармонія», який проводить навчальні семінари для працівників державної соціальної сфери і силових структур з цієї проблеми; міжнародний гуманітарний центр «Розрада», який проводить навчальні семінари для психологів і соціальних педагогів, видає і розповсюджує з метою інформування дітей і батьків буклети і брошури з прав дитини, членів сім'ї, проводить психологічні консультації; Дитячий Християнський фонд, який на своїх семінарах для психологів, працівників кримінальної міліції у справах неповнолітніх, викладачів соціальної роботи і соціальної педагогіки, державних службовців, які працюють в соціальній сфері організують навчання з окремих аспектів попередження насильства в сім'ї (усвідомлене батьківство, фостерні сім'ї, психологічна підтримка сім'ї в кризовій ситуації), розповсюджують літературу з цих питань. Існує проект Закону України щодо попередження насильства в сім'ї, який ґрунтується на світовому досвіді розв'язання цієї проблеми. Отже, необхідні будуть методики роботи по практичній реалізації цього Закону.

Для дитини важливими є довіра до батьків, почуття захищеності в сім'ї. Вони втрачаються при насильстві в сім'ї. У такій сім'ї зовні все благополучно, але втрачені між окремими членами сім'ї родинні зв'язки, емоційні почуття. Діти в таких сім'ях засмучені, розчаровані, неврівноважені навіть при незначних труднощах, думають, що вони є причиною розладу в сім'ї, не вміють висловлювати свої почуття та емоції, вразливі, нездатні контролювати ситуацію, вперті, агресивні, мовчазні, переживають відчуття страху, бентеження, приниження, безсилля, гніву па батька, вважають свою сімейну ситуацію особливою, себе -- нікому не потрібними, неважливими людьми, які не заслуговують уваги та турботи, не можуть адекватно реагувати на ситуацію, виправдовують биття любов'ю. Такі діти занепокоєні, прагнуть догодити, усамітнюються, погано встигають у школі, виявляють насильство для самовираження [6. 95]. Слід зазначити, що первинні стресові фактори (насильство, втрата) позначаються на інтелектуальному, емоційному, фізичному, духовному розвитку дитини, що є помітним для оточення і інколи викликає глузування з цих дітей однолітків. Все це поглиблює стресовий стан дитини, погіршує її здоров'я (з'являється енурез, заїкання, головний біль, біль у животі, порушення сну), і знову ж таки відбивається на емоціях та поведінці, може привести до девіантної та адиктивної поведінки [6. 95]. Але дитина при цьому продовжує любити своїх батьків, ідеалізувати їх, виправдовувати їх вчинки та поведінку, прагне повернутися до них, вважає, що батьки змінилися на краще, засуджує умови життя і середовище сім'ї, але не самих батьків. Підлітки більш реально оцінюють своїх батьків, але мають надію на зміну батьків у кращий бік, приймають обставини життя в сім'ї з насильством як звичайні [16. 84 ].

За офіційними даними [10. 28], насильство в сім'ї -- досить поширене явище в Україні. За свідченням дітей, з жорстокістю вони вперше зустрічаються у власній сім'ї, з боку батьків та старших братів та сестер, тобто тих осіб, які повинні їх захищати та підтримувати. Насильство в сім'ї розглядається як: порушення прав людини; приклад примусового контролю, який одна людини практикує над іншою; домагання [6. 95.]; будь-які дії чи бездіяльність, що складаються з поганого фізичного, психологічного та сексуального поводження члена сім'ї з жінкою та іншими членами великої сім'ї [19. 216 ]. Насильство в сім'ї визначається також як певні види дій чи бездіяльності, які мають місце у межах певних стосунків; жорстоке ставлення до дітей (фізичне, психологічне, сексуальне); погане ставлення чи неуважність стосовно осіб похилого віку; погане ставлення дітей до батьків; фізичні та психічні напади на жінок з боку чоловіків-партнерів. Отже, насильство в сім'ї вимагає системного підходу до роботи з нього попередження та ліквідації в сім'ї, врахування особливості статі, віку, ролі кривдника і жертви. Насильство в сім'ї розглядається як соціальне явище, яке характеризується взаємозв'язком та взаємопроникненням різних його форм [17. 106 ]. Насильство в сім'ї порушує цілу низку прав людини -- право кожного на рівний захист перед законом і на захист від дискримінації за ознакою статі; право не піддаватися жорстокому ставленню; право на життя і фізичну недоторканість; право на найвищі стандарти фізичного і психічного здоров'я [18. 17]. Дослідження з проблеми приводять до висновку, що орієнтація на покарання (функцію закону) не забезпечує безпеки в сім'ї, необхідним є комплекс заходів -- програми екстреної та довготривалої допомоги жертвам насильства та їх сім'ям, спеціальні програми просвіти, консультування та психологічної л корекції для кривдника, жертви, інших членів сім'ї, у т. ч. дітей [12. 117]. Насильство з боку близької людини, яка розглядається як опора і підтримка, порушує основний принцип сім'ї -- безпеку існування кожного її члена [12. 117]. Тому діяльність соціального педагога полягає у захисті прав людини, як створенні умов для виявлення та усунення причин і наслідків насильства в сім'ї.

Розрізняють таки типи насильства в сім'ї: пряме фізичне насильство; психологічне насильство; позбавлення ресурсів, необхідних для підтримання фізичного і психологічного добробуту; трактування особистості члена сім'ї як товару [6. 95,19. 216] Причини виникнення насильства в сім'ї різні: прагнення визнання в якійсь сфері (професійній, економічній, соціальній) і неможливість його добитися, раптові серйозні зміни у різних сферах життя (втрата роботи, хвороба, смерть дружини тощо), афект, невміння вчасно загальмувати свою поведінку, приклад власних батьків, психічні хвороби. Причиною насильства в сім'ї є також тендерні стереотипи суспільства: уявлення про стать у суспільстві, соціокультурне сприйняття статі, яке диктує певну поведінку, культурні норми, стиль одягу, психологічні якості: здібності, види діяльності, професії.

Форми насильства: ігрове, реактивне, із помсти, компенсаторне, архаїчне (жага крові), на основі релігії. Насильство є також формою виявлення агресії (тенденцій, які виявляються в реальній поведінці чи фантазії з метою нанесення втрат, лиха іншому) [12. 117].

Насильство здійснюється циклічно:

1. Збільшення психологічного напруження (емоційне та ін., нефізичні види насильства.

2.Фізичне насильство в різних формах.

3.Примирення.

4.Збільшення психологічного напруження і початок нового циклу.

З часом період примирення зменшується, може зовсім зникнути, а період насильства збільшується [13. 138].

Робота з сім'єю, як з системою щодо реабілітації після насильства дитини здійснюється у соціальній службі за такими етапами:

1. Первинний прийом соціальним педагогом центру. Збір інформації, виявлення ситуації в сім'ї. Формування у батьків первинної мотивації до довготермінової роботи, психологічна підтримка дитини.

2. Нарада спеціалістів центру і школи. Вироблення спільної стратегії і програми роботи з сім'єю.

3. Індивідуальна психотерапія дитини.

4. Індивідуальна психотерапія батьків.

5. Групова психотерапія батьків.

6.Тренінги з дітьми. Емоційна корекція. Формування соціальних навичок, розвиток сфери самоконтролю та вольової регуляції поведінки.

7. Тренінг для батьків. Навчання навичкам конструктивної взаємодії з дітьми.

Під час цієї роботи соціальні педагоги здійснюють її емоційний супровід: підбадьорюють, мотивують, наполягають, цікавляться станом справ дитини і батьків, підкреслюють віру в існування ресурсів сім'ї, повагу до членів сім'ї. Надаються поради для поточної підтримки дитини в мікро середовищі, виявлення змін у її стані [16. 98].

Показниками оцінки ефективності реабілітаційної роботи з неблагополучною сім'єю, в якій застосовувалося насильство є:

1. Порівняння даних психодіагностичного і педагогічного обстеження дитини до і після роботи:

- наявність адекватної самооцінки;

- зниження рівня тривоги;

- поліпшення соціометричного статусу.

2. Порівняння даних психодіагностичного і педагогічного обстеження

дитячо-батьківських стосунків до і після роботи:

- зменшення ступеню відторгненості (за опитувальником батьківського ставлення);

- зменшення впливу патологічних факторів (не сформованість батьківських почуттів, не сприйняття, непослідовність вимог та ін.).

3. Експертні оцінки:

- оцінка батьками і педагогами змін у поведінці і настрої дитини, її адаптивних можливостей;

- оцінка членами сім'ї своїх досягнень, які сталися під час проходження тренінгів і консультування [16. 98].

Опис методики проведення інтерв'ю з дітьми, які зазнали насильства, наведено у посібнику по наданню допомоги потерпілим від торгівлі людьми [12. 124].

Наслідками сексуального насильства над дитиною є:

1) порушення сексуального розвитку, яке виявляється у ненормальній або передчасній сексуальній активності, нечіткій сексуальній ідентифікації, сексуальному збудженні з відхиленнями;

2) безсилля: безпорадність та страх;

3) стигматизація: дитина відчуває себе неповноцінною і прагне сама нести відповідальність за те, що сталось (це викликає почуття провини, сорому, зниження самооцінки);

4) розчарування після наруги людиною, якій дитина довіряла, чекала любові та захисту. Це приводить до недовіри та ворожості до інших людей [16. 84]. Чим більше наслідків, тим серйозніше стан людини. Діти, які зазнали сексуального насильства, можуть вести себе непомітно, вони можуть мати проблеми з інтимністю та сексуальністю, із вступом у стосунки з людьми і підтримкою їх; можуть відмовляться від їжі чи переїдати, мовчати, завдавати собі біль. Усе це важливо для виявлення ознак насильства.

З метою попередження насильства в сім'ї використовуються такі напрями захисту прав членів сім'ї: просвітні кампанії -- в школах, на робочих місцях, в неурядових на урядових організаціях, громадський захист -- за допомогою петицій, плакатів, листівок на вулицях, оголошень у газетах, відкритих дискусіях та дебатах; законодавчі та політичні кампанії -- щодо певних проблем; обрання чи підготовка кандидатів, які розуміють проблему порушення прав; написання нових законів і критика старих; пошук факторів та підготовка звітів -- забезпечення статистичних даних та фактажу для попередніх видів діяльності [10. 130].

Отже доцільним є знання про правила поведінки соціального педагога у випадку, коли жертва звертається по допомогу сама: уважно, спокійно, терпляче слухати, не обвинувачувати людину, вірити їй, виявляти співчуття, емпатію, але не говорити «я Вас розумію»; інформування про права, але не примушувати жертву обговорювати з нею всіх «за» та «проти» звернення до правоохоронних органів.

Якщо звертаються за порадою чи за допомогою родичі чи знайомі жертви: поговорити з нею самою, переконати, що, по можливості, жертва повинна сама звернутися до правоохоронних органів, обговорити з тими, хто прийшов повідомити про жертву, чому їх так турбує ця ситуація та обговорити можливі дії з її змінення. Слід пам'ятати, що при виявленні насильства щодо дітей необхідно про це повідомити в міліцію, службу у справах неповнолітніх. Необхідно інформувати про можливість надання допомоги, а у випадку актуального насильства потурбуватися про безпеку жертви, її розміщення у спеціалізованій службі, у родичів, знайомих. При цьому необхідно пам'ятати, що не можна за людину приймати рішення, вирішувати долю (якщо вона у свідомості), це - право та обов'язок кожної людини [6. 95].

соціальний педагогічний неблагополучний сім'я девіантний

2.3 Особливості соціально-педагогічної роботи з сім'ями, які пережили втрату

Одним з типів неблагополучної сім'ї є та, що пережила втрату (члена сім'ї, роботи, місця проживання, здоров'я) і втратила здатність виконувати свої функції. При цьому ознакою неблагополуччя є втрата або погіршення зв'язків з членами сім'ї і мікросередовищем, звичного статусу в суспільстві і сім'ї, зміна функцій, що впливає на якість реалізації сім'єю своїх прав у суспільстві та членів сім'ї у родині, порушення членами сім'ї внаслідок цього морально-правових норм. Отже, на сім'ю впливають різноманітні первинні і вторинні стресові фактори, що дозволяє характеризувати її стан у такому випадку як кризовий. Якщо ж сім'я при цьому ще має проблеми із розв'язанням завдань свого розвитку на теперішньому і попередньому етапах життєдіяльності сім'ї, то це може привести до її розпаду.

Стресові ситуації -- це ті, з яких людині важко знайти вихід і які негативно впливають на її існування. Оскільки сім'я має мету, засоби життєдіяльності, які забезпечують її існування і виконання функцій, то стресова ситуація для сім'ї -- це та, з якої вона не може вийти без втрат чи негативних змін. Бувають ситуації, коли стресова ситуація об'єктивно незначна, але сприймається сім'єю та її членами як загрожувальна [8. 249].

Р. Паже розрізняє втрати:

1) пов'язані із становленням особистості, її ростом, розвитком (втрати зв'язку з матір'ю, але набуття зовнішнього світу; втрати уваги, часу спілкування і набуття колективу). Це втрати, без яких не можна обійтися, людина стає через їх переживання більш досвідченою;

2) пов'язані з ситуацією, несподіванкою [10. 20].

Причини втрат можуть бути різноманітними: економічними, ідеологічними, політичними, емоційними, правовими, релігійними, медичними, педагогічними, але результат один -- втрата, яка є горем для сім'ї та її окремих членів. Горе виражається через перший шок, образу, недовіру, відторгнутість через кілька днів, одинокість, агресію, озлоблення, розчарування, провину, страх, розпач, інколи -- мстивість.

Б. Дейте на основі досвіду соціальної роботи з особами, які опиняються в кризі внаслідок втрати, визначає такі особливості свідомості і поведінки дорослої людини в цій ситуації, які розрізняються у часі: шок і заціпеніння; заперечення і відсторонення; визнання і біль; прийняття і відродження [8. 249].

Ці стани є основою для застосування різних видів допомоги подолання втрати на різних етапах. Діти відчувають те ж, що й дорослі, але не можуть виразити це словами, слабо розуміють, що діється, відчувають себе винними в чомусь [8. 249]. Але дорослі схильні приховувати почуття, а діти -- виявляти. До того ж, діти буквально розуміють пояснення: пішов (у розумінні помер) -- переноситься ними на всіх тих, хто вийшов за чимось з будинку. Р. Паже виділяє особливості переживань у дітей: шок, заперечення, угода з собою, злість на себе та ін., прийняття, розуміння, вміння подолати втрати [20. 28]. Отже, можна говорити подібне в переживаннях втрати у дорослих і дітей, що передбачає у соціально-педагогічній роботі з ними однакову стратегію, спрямовану на поетапну допомогу у подоланні наслідків утрати. Разом з тим, діти і дорослі мають різне ставлення і розуміння втрати, що вимагає різних тактик допомоги у подоланні її наслідків. Ж. Шимкенс вважає, що розрив родинних зв'язків позначається на дітях різним чином. Характерним у таких випадках є порушення свідомості, контролю за поведінкою, міжособистісних стосунків, емоційно-вольової сфери, мислення, зниження самооцінки. Це виявляється у: переносі провини на інших, відсутності почуття провини при порушенні морально-правових норм, неспокої; слабкому контролі за поведінкою, малому обсязі уваги, нестатку передбачуваності; невірі у кращі зміни, неможливості радіти з виконання завдань, низькому рівні самооцінки; невмінні організувати свій відпочинок, показі ворожої залежності, вимаганні уваги, недовірі, прагненні контролювати всі ситуації, нестійких стосунках з людьми; труднощах визначити власні почуття, їх неадекватному вираженні, невмінні визначити почуття інших; проблемах з визначенням причин і наслідків, логічним мисленням, передбачуванням; проблемах, пов'язаних із слуховим сприйняттям, вираженням себе вербальне, у здійсненні рушійних функцій, відставанням у розвитку [18. 137].

Р. Паже характеризує дитину, яка втратила сім'ю таким чином: вона буде шукати ідеал, авторитет, референтну групу, буде сама виконувати функції батьків (заробляти гроші, красти, просити, доглядати за собою)

[10. 20]. Для дітей із неповних і розлучених сімей, згідно з А. Холманом, характерні: негативний стереотип у суспільстві, причини їх неадекватної поведінки завжди пояснюються неповною структурою сім'ї, хоча це не завжди так. Для дітей з таких сімей характерні відхилення в міжособових стосунках і навчанні (підлітки та юнаки і дівчата), афективні і поведінкові реакції (у дітей, які надавали великого значення батьківським стосункам), виконання невідповідних ролей (якщо батьки демонструють залежну поведінку).

Особливостями свідомості і поведінки дорослого у випадках зіткнення у житті із втратою, є: розгубленість, втрата контролю над собою; недовіра, нерозуміння, мовчанка, сльози, істерика, гіперактивність, втрата самоповаги, злість, смуток. Реакція людини в цей час непередбачувана, хоча вона може й готуватися до втрати (якщо була тривала хвороба у родичів, погані стосунки з чоловіком тощо). Люди можуть прагнути, переживаючи горе, уникнути його, швидше з нього вийти, почекати, коли воно пройде. Доведено, що протягом 6-9 місяців після втрати у людини сильно знижується імунітет, вона швидко втомлюється [8. 249]. Втрата ч відбивається на всій сім'ї, оскільки сім'я є системою. Виникає 2 проблеми у роботі з такою сім'єю:

1) попередити розпад сім'ї;

2) відновити життєдіяльність сім'ї на нормальному рівні в нових умовах.

Саме це, на пашу думку, повинно складати зміст реабілітації неблагополучної сім'ї. Виходячи із розуміння сім'ї як системи, можна виділити такі напрямки реабілітації:

- компенсація втрати (роботи, місця проживання, здоров'я) або функцій померлого члена сім'ї, або того, хто вийшов з родини (розлучився чоловік, одружився син, переїхала на навчання дочка тощо);

- допомога сім'ї у реалізації її прав і виконанні функцій доти, поки вона не відновить свій потенціал.

На цій основі можна говорити, що соціально-педагогічна робота з такою сім'єю може бути екстреною, тривалою і профілактичною (запобігання вторинних стресорів) у реабілітації сім'ї. Основою для подолання втрати і пов'язаного з ним горя, на думку Б. Дейтса, є спрямування особистості на її активне подолання, тобто контролювання думок, емоцій, поведінки через терплячість і витриманість протягом тривалого часу, самостійну роботу та разом з іншими людьми над подібною проблемою, спілкування з тими, хто вже пройшов через подібне, з авторитетною людиною (священиком, другом тощо) за її згоди [8. 249]. Оскільки розвиток і виховання людини можливий лише в діяльності і спілкування, а механізмом -- зовнішні та внутрішні протиріччя, то соціально-педагогічна робота з реабілітації сім'ї після втрати повинна мати за мету захист прав сім'ї та її членів через 1) створення протиріч, долаючи які, сім'я і окрема особистість прискорюють процес прийняття втрати і подолання ЇЇ наслідків, 2) створення умов для нормальної життєдіяльності сім'ї.

Під час надходження поганих відомостей: допомогти не стримувати реакцію людини на погану звістку, але утримати людину від афективних рішень, які стосуються серйозних проблем, майбутнього, бути рядом, розмовляти і контролювати дії, режим дня (харчування, здоров'я, сон), говорити вголос: «помер», «виїхав», «пішов», «захворів» тощо, організувати спілкування з друзями, з людьми, які можуть надати підтримку, загадуючи добро чи вислуховуючи Вас, спрямувати людину на конкретні необхідні дії (організацію похорон, догляд за дитиною тощо), обговорити з нею питання: «Чи правильно вона вчиняє?», «Як не могло статися?», «Що подумають про це друзі?», «Як я скажу про це сім'ї?», але не приймати за людину рішень, допомогти ї розібратися в своїх думках. Не можна приймати чиюсь сторону, судити. Треба тільки вислухати.

Заперечення і відсторонення. Характеризуються слабкістю, втратою апетиту, сил, фізичною біллю, очікуванням чуда, злістю, нездатністю робити звичні справи, безсонням чи сонливістю, відмовою від гігієнічних правил, фантазіями. Допомога подолає у визнанні нормальності такої реакції, вислуховуванні горя, спілкуванні з людиною, навіть якщо вона цього не хоче, па різні теми, виразі поваги до людини. Можна привести власний приклад подолання втрати і розповісти, як ця втрата і Ваші дії вплинули на Ваше життя; які почуття Ви відчували, з ким розмовляли на цю тему і чого очікуєте від інших. Допомога повинна бути екстреною, якщо людина цілеспрямовано думає і говорить про самогубство, зловживає алкоголем, транквілізаторами, занедбала себе, дітей, дім, впала у депресію і заперечує втрату протягом кількох місяців, має неспокій, галюцинації. У цьому випадку необхідно примусити виконувати свої обов'язки, прийняти допомогу, залучити лікаря до обстеження і лікування, відновити і розширити соціальні зв'язки з мікро - і макросередовищем на основі фізичних потреб, спеціально створених нагальних проблем для переключення уваги (поведінка та успішність дітей, доручення вчителів тощо). З дітьми необхідно розмовляти про втрату, роз'яснюючи доступно і точно її зміст, виявлення їх відчуття і знання про подію, розповісти про те, що вони будуть найближчим часом робити, з чим зустрінуться і як себе при цьому поводити, дати можливість попрощатися із втраченим, відповідати на їх питання чесно і вчасно, пояснити, що вони будуть відчувати себе краще, створити їм атмосферу стабільності [8. 249].

Визнання втрати: означає повернення відповідальності за почуття і дії (триває від 3 місяців до 1 року). Робота з людиною полягає в організації спілкування з нею на тему «Як цей стан подолати», але не на тему: «Чому це трапилось зі мною?», «За що мене покарано?» Ці питання («Як...?» відбивають пошук шляхів організації життя після втрати. Тут доцільною є індивідуальна робота та у групі підтримки через консультації, пошук способів розв'язання проблеми: «Як зробити, щоб це не сталося ще раз?», «Як заповнити пустоту?», «Як жити далі, у нових умовах?», «Заради чого жити далі?»)

Спільноти можна поділити на:

1) групи, які працюють із соціальним педагогом примусово або за контрактом, або за власним бажанням;

2) групи взаємопідтримки (взаємодопомоги), які працюють з консультантом і керівником;

3) групи самодопомоги, які працюють з фасилітатором.

В основі цієї класифікації -- ступінь самотності та активності членів групи. За напрямками діяльності А. Браун виділяє групи: у сфері емоційного та психічного здоров'я; для членів сім'ї, де є діти з особливими потребами; спрямовані на зміни у поведінці; спрямовані на життєві зміни, пристосування до їх наслідків; у сфері освіти та організації дозвілля; для задоволення потреб осіб, які мешкають в інтернатах чи відвідують денні центри [2. 84]. Основними ціннісними засадами діяльності груп взаємодопомоги користувачів служб психічного здоров'я, за Р. Кравченко, Н. Кабаченко, О. Васильченко, є: мудрість, динамічна робота, співробітництво, релігія, наявність сім'ї, спокійна робота, симпатія, спільнота, близькі взаємини, правда, природа [4. 130.]. У групі люди розуміють, що їх поведінка у лихові є нормальною реакцією, вони навіть здатні над нею посміятися; вони передають один одному вміння, чуйність, переживання, що сприяє виникненню почуття єдності [4. 130.], отже, захищеності і врівноваженості. Групи підтримки працюють через такі форми: засідання 1 раз на тиждень з метою обговорення проблем, успіхів, спілкування, відпочинку; спілкування окремих осіб із спільними проблемами поза зустрічами (прийомних батьків, одиноких стариків тощо); телефонні консультації між членами групи, між консультантом і членом групи; соціальну рекламу у ЗМІ діяльності групи та її координації; лекції і бесіди фахівців на засіданнях групи; обмін досвідом з іншими групами підтримки на засіданнях, в іншому місці тощо; виконання вправ між засіданнями. Членам сім'ї доцільно виконати вправу у групі:

1. Якого ставлення до себе Ви прагнете до особи, яка понесла втрату?

2. Опишіть свою дитину (зовнішність, характер, звички).

Ви захворіли, дитину беруть на виховання. Кому б Ви ЇЇ віддали і чому? Такі вправи дозволяють усвідомити свої почуття, очікування, можливі наслідки довгого неприйняття втрати, потреби інших членів сім'ї в Вас.

Щодо роботи з дітьми, то вони можуть надовго залишитися на етапі невизнання, тоді з батьками треба проводити роботи на емпатію з метою краще зрозуміти дитину і на цін основі пояснити їй, що з нею сталося, допомогти справитися з наслідками втрати (привести себе в приклад, надати допомогу, яку хотілося отримати самому), виявити бажання дитини і по можливості їх задовольнити. Дитина повинна бути впевненою, що вона не самотня, захищена, в безпеці. Цьому сприяють:

1) виявлення любові до дитини, такої, якою вона є, знаходження і підкреслення в ній позитивних якостей;

2) вияв поваги до дитини: ЇЇ рішень, страхів, почуттів, визначення їх причин і ліквідації;

3) режим дня, традиції, правила сімейного життя, розподіл обов'язків. Все це вимагає вироблення звички поведінки в нормальних умовах, переключає увагу;

4) спільно проведений з дитиною час (у спілкуванні, грі, прогулках тощо), який має предметне наповнення, не пов'язане із втратою;

5) застосування методів стимулювання і корекції поведінки до дитини;

6) роз'яснення дитині, що є близькі люди, які за неї відповідають і чуйно до неї ставляться;

7) роз'яснення дитині, як поводити себе після втрати у колі друзів, у школі тощо. Отже, соціально-педагогічна робота з дитиною здійснюється як безпосередньо з нею чи опосередковано (через батьків, родичів).

Показником ефективності роботи на цьому етапі є розуміння людиною того, що життя не є розбитим, воно є іншим і в новому житті можна бути щасливим. Доцільною є допомога в аналізі первинних і вторинних стресових факторів: що я втратив (батька, мати, дружину та 2) впевненість, віру в майбутнє, здоров'я, стосунки, почуття безпеки). Це дозволяє краще визначити потреби у допомозі при подоланні втрати, шляхи самовиховання та втручання.

Прийняття і відродження здійснюється через активну роботу над собою, навчання жити в нових умовах через спілкування і діяльність з іншими людьми, різних за віком, але переживших утрати різного роду і об'єднаних почуттям утрати. Такі люди можуть допомогти іншим (групи самодопомоги), можуть працювати разом з керівником/консультантом (групи взаємопідтримки), бути індивідуальними консультантами. Вивчення досвіду підтримки жінок, хворих на рак у м. Чернігові, довело ефективність поєднання допомоги особами різних кваліфікацій: спочатку протягом 5-7 хвилин виступали жінки, які пережили подібне і зараз живуть нормальним життям, цінують його і досягають успіхів. Вони розповідали про свою хворобу, показували своє тіло і говорили про свої успіхи. Потім виступали по черзі психолог, лікар, соціальний педагог, які розповідали про особливості поведінки до і після операції, спілкування з родичами, друзями, колегами, подолання комунікативних бар'єрів і психологічного захисту.

Необхідно стимулювати людину до аналізу: що треба робити, а чого треба уникати; спонукати її до висловлювання своїх почуттів та їх опису; зробити огляд суттєвих подій за останні роки життя і визначити вплив кожної з них на життя; зробити перелік хвороб, які були протягом останніх років і свою поведінку в них, поведінку членів сім'ї, аналізу за місцями свого настрою (щасливе, звичайне, погане) і виявити співвідношення настрою з подіями, хворобами, ставленням; описати стан свого теперішнього життя і бажаний; визначити те конкретне, що прагне і змогла б зробити людина. Такі вправи дозволяють визначити первинні і вторинні стресові фактори, зв'язок між ними і членами сім'ї, причини неуспіху в теперішньому часі, спрогнозувати майбутні події, виявити свій погляд на життя (оптимістичний чи песимістичний), запобігти майбутні втрати або пом'якшити їх вплив, визначити, що є найбільшою втратою, шляхів подолання втрати (люди, цілі, способи, засоби) і своє ставлення до цих шляхів [4.136.].

Доцільною є вправа на персоніфікацію втрати: написати лист лихові, яке стоїть перед Вами («Дороге лихо...») і вправа на написання відповіді лиха Вам через добу. Це дозволяє усвідомити не тільки свої стресові фактори та їх наслідки, але й свої успіхи щодо їх подолання, найближчі задачі, дозволяє поглянути на себе з боку.

Показниками подолання цього етапу є: відчуття любові до життя і поваги до себе; перенос уваги з повсякденних речей на якість життя; розуміння спільних потреб, призначення життя; розуміння того, що життя у власних руках, що у людини є вибір [4. 130].

Формами реабілітації соціально-педагогічної роботи з сім'єю, яка понесла втрату члена чи стосунків, і є внаслідок цього неблагополучною, є такі:

1) за кількістю сімей (групові, індивідуальні);

2) за ступенем самостійності сімей (групи взаємопідтримки, працюючи з консультантом);

3) за місцем проведення (стаціонарні, виїзні);

4) за тривалістю (постійнодіючі, пульсуючі, одноразові);

5) за характером спілкування (безпосередні, опосередковані);

6) за умовами здійснення (екстрені, звичайні);

7) за змістом діяльності (навчальні, комунікативні);

8) за характером змістовного наповнення (інформаційні, практичні, інформаційно-практичні);

9) за метою (ліквідація чи компенсація втрати, профілактика вторинних стресорів);

10) за складністю побудови (прості, складні).

Методи соціально-педагогічної роботи у реабілітації неблагополучної сім'ї можна виділити на основі знання етапів подолання втрати. До них належать: на 1 етапі: навіювання, вимоги, приклад (у бесіді, розуміючому слуханні); на 2 етапі: приклад, заохочення, переключення, інформування, створення виховуючих ситуацій; вимоги; па 3 етапі: реконструкція характеру, переконання, приклад, заохочення, вимоги, аналіз; консультування; на 4 етапі: перенавчання, консультування, вправи, самоаналіз, самооцінка. Можна відзначити, що жоден дослідник реабілітації сім'ї та особистості не назвав таких методів, як «вибух», покарання і змагання. Причиною цього є, на наш погляд, висока ступінь емоційного впливу цих методів на людину, яка знаходиться у кризовій ситуації. Виявлення методів, які застосовуються на різних етапах подолання втрати дозволило зробити висновок про те, що допомога у подоланні неблагополуччя повинна поступово зменшуватися, змінювати свій зміст, тобто бути субсидіарною. В екстреній ситуації застосовується допомога, яка спрямована па подолання розгубленості, коли людина некритично ставиться до подій та впливів навколишнього, а тривала реабілітація вимагає спільних зусиль педагога і вихованців, з поступовим зменшенням допомоги і збільшенням активності людини, застосуванням заохочень.

Висновок до розділу ІІ

В науковій соціологічній психолого-педагогічній літературі існує визначення сімейного благополуччя ,його сутності. Сімейне благополуччя визначається не матеріально-економічною забезпеченістю сім'ї, її прибутками ,а високим рівнем внутрісімейної моральності , духовності , задоволеністю емоційно-психологічних потреб всіх членів сім'ї Хороші матеріальні умови справляють свій позитивний вплив лише при нормальному емоційно-психологічному кліматі хороших взаємостосунках між членами сім'ї . Як стверджує М.С Верб , сім'я скріплюється внутрішніми зв'язками, вона повинна мати міцну внутрішню основу. Спільне життя вимагає високого рівня координації та кооперації. В благополучній сім'ї існує взаєморозуміння взаємоповага між усіма її членами , спільність життєвої мети , позитивна моральна атмосфера ,приблизно однакова оцінка різних життєвих ситуацій, спільність інтересів в багатьох сферах духовного життя, взаємопогодження стосовно взаємних справ і обов'язків, врахування взаємних інтересів розуміння душевних переживань, іншого психологічна підтримка, трудова співдружність, задоволення почуття власної гідності , своєї значимості , взаємна довіра, людяність ,доброта ,чуйність , раціональні способи вирішення всіх сімейних проблем , розуміння завдань сімейного виховання. Дитина в такій сім'ї почуває себе рівноправним членом сімейного колективу, проте її не балують , залучають до посильної праці по дому, ставляться до її потреб з розумінням роз'яснюють чому слід робити так ,а не інакше, тощо . Така сім'я створює душевний комфорт ,рятує від нервових перевантажень. Саме такі сім'ї високо оцінюються дітьми, незважаючи на матеріальну забезпеченість батьків ,їх освітній рівень. Саме в таких сім'ях діти найбільше цінують поради і допомогу батьків, наслідують їх особистий приклад . У нормальній сімейній обстановці дитина виростає доброзичливою , гуманною , здібною до співчуття ,уважною ,спокійною ,оптимістичною , добрим товаришем з почуттям гумору, має тверді етичні правила .

Говорячи про сімейне благополуччя, В.О Сухомлинський підкреслював, що у хорошій сім'ї ,де батько і мати живуть у злагоді ,де панують тонкі відносини, чутливості до слова , до думки і почуття ,до погляду і найменшого відтінку настрою , у відносинах добра ,злагоди , взаємної поваги батьків - перед дитиною якраз і розкривається все те, на чому утверджується її віра у людську красу, її душевний спокій ,рівновага . Потрібно берегти цю дитячу віру , в ній - осереддя моральної цільності людини ,її непримиренності до всього аморального антигромадського . Якщо ця віра зруйнована - в дитячу душу вриваються трагедія , горе . І немає нічого не безпечнішого для сім'ї, для школи, для моральної повноти життя нашого суспільства ,ніж дитина - стражденна, нещасна - на руїнах своєї віри.

На мою думку у благополучній сім'ї, виховується гуманізм взаємовідносин , вміння любити ,поважати один одного . Розвиток благополучної сім'ї сприяє зміцненню почуттів подружжя ,дружби між батьками та дітьми ,бажанню бути разом, проводити вільний час , спілкуватися ,вирішувати разом складні життєві проблеми .А це породжує розвиток таких якостей як доброта , взаємодопомога, почуття впевненості у своїх силах, щастя. Отже, для нормального розвитку дитини потрібна щаслива повноцінна сім'я, де щасливі батьки між собою.

Висновок

Сьогодні сім`я стає центром соціальної роботи. Оскільки через вирішення сімейних проблем, зміцнення сім'ї як головного соціального інституту можна вийти на вирішення багатьох проблем сьогодення. Так, як соціальна робота здійснюється соціальним працівником, то саме від компетентності та особистісних характеристик залежить не тільки налагодження стосунків, позитивного мікроклімату та благополуччі сім'ї, а в деяких випадків і життя клієнтів здатні до скоєння суїциду.

"Сім'я є і залишається природним середовищем для фізичного, психічного, соціального і духовного розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Вона має виступати основним джерелом матеріальної та емоційної підтримки, психологічного захисту, засобом збереження і передачі національно-культурних і загальнолюдських цінностей прийдешнім поколінням. У першу чергу сім'я повинна залучати дітей до освіти, культури і прищеплювати загальнолюдські норми суспільного життя. Основними методами збереження та зміцнення здоров'я в умовах сім'ї має стати профілактика захворювань та дотримання певних гігієнічних правил у повсякденному житті, оптимальна фізична активність, загартування організму, повноцінне харчування, запобігання шкідливим явищам -- курінню, алкоголізму тощо.

Усі державні та суспільні інституції мають підтримувати зусилля батьків або осіб, які їх замінюють, спрямовані на забезпечення відповідних умов для виховання, освіти, розвитку здорової дитини" (Національна програма "Діти України").

У наведених рядках просліджується признання державою пріоритетної ролі сім'ї у формуванні особистості дитини. Саме на цих позиціях ґрунтується і сімейна педагогіка як частина соціальної педагогіки. В останні роки різні науки посилили свою увагу до сім'ї як об'єкту дослідження і отримали результати, що дозволяють дати розгорнуту характеристику сучасної сім'ї, тенденцій її розвитку, особливостей сімейного виховання. Соціальна педагогіка, як галузь наукового знання, що інтенсивно розвивається, знаходить специфічні проблеми виховної роботи у сімейному середовищі і досліджує їх. Специфіка обумовлена тим, що соціальна педагогіка орієнтується на сім'ю і дитину одночасно.

Сім'я як спільність людей, які пов'язані узами шлюбу, родства виконує важливі соціальні функції, відіграє особливу роль у житті людини, її захисті, формуванні особистості, задоволенні духовних потреб, забезпеченні соціалізації дитини.

Отже, діяльність соціального педагога (працівника), що до надання допомоги сім'ям спирається на розроблену програму, в якій закладено основний зміст, форми і методи роботи. Звичайно проблема є досить динамічною, постійно вдосконалюється, враховуючи інноваційні технології, які виробляються у процесі її реалізації, що я зрозуміла вивчаючи вплив сімейних відносин на формування особистості дитини в неблагополучних сім'ях та роль соціального працівника в цьому процесі.

Неблагополучна сім'я формує неблагополучних дітей. Батьки потребують конкретної кваліфікованої методичної допомоги з урахуванням особливостей виховання дитини в кожній неблагополучній сім'ї її потенціальних виховних можливостей, індивідуально-психологічних особливостей дитини. Цього можна досягти, якщо взаємостосунки соціальних працівників з батьками будуються на основі співробітництва, взаємодопомоги ,взаєморозуміння. Цьому сприяє зміцнення контактів з сім`єю розуміння складних процесів, що відбуваються в сучасній сім'ї, використання її позитивного виховного потенціалу, пропаганда кращого досвіду сімейного виховання та народної педагогіки.

Соціальний педагог повинен усвідомлювані ,що становлення особистості дитини не може знаходитись під суперечливим впливом сім'ї та школи. Встановленню контактів, взаєморозуміння з батьками сприяє розуміння педагогами думки В . О . Сухомлинського ,який стверджував ,що завдання школи у зміцненні сім'ї дуже тонке і делікатне : дитина повинна приносити із школи додому радість " Я ніколи не погоджуся з можливим запереченням : а що зробиш коли дитина вчиться погано , де ж візьмеш радість ? У тому то й справа ,що жодна дитина не повинна почувати і усвідомлювати : ,я невдаха ,нічого в мене не виходить, нічого путнього з мене не вийде. Якщо тільки ці думки зародилися у дитячій голові - дитина більше не ваш вихованець і сім'я її - батько й мати -- випали з-під сфери вашого виховного впливу. В тому й полягає гуманна місія вихователя ,щоб найслабший учень переживав радість успіху - тільки за цієї умови він ваш вихованець, а в сім'ї його маленькі радощі стають величезною духовною силою ,що зміцнює духовну єдність батька й матері.

Так, як проблему утворення неблагополучних сімей одноразовою допомогою вирішити не можливо, то краще працювати на тим, щоб такі сім'ї не виникали взагалі, над чим і працює ряд вчених, психологів, соціальних педагогів, вчителів, вихователів починаючих з дошкільних закладів, що допоможе сформувати у дітей, які потім будуть створювати сім'ї, позитивне ставлення до членів сім'ї і навчити самостійно вирішувати проблеми, не допускаючи їх ускладнення.

Опрацювавши літературу з даної тематики я ознайомилась з типологією сімей, проблемами, які виникають та напрямками роботами, які використовуються для вирішення проблеми.

Працюючи над виконанням завдань, поставлених перед написанням роботи, я зрозуміла на скільки соціальна допомога неблагополучним сім`ям є «тонкою», відповідальною, важливою і, в свою чергу, важкою роботою.

Список використаної літератури

1. Бочарова В.Г. Профессиональная социальная работа: личностно ориентированный поход. - М., 1999.

2. Василькова Ю.В. Василькова Т.А. Соціальна педагогіка. - М.: Академия, 1990.

3. Зайцева З.Г., Трубавіна І.М. Комплексна програма центрів ССМ "Соціальна підтримка сім'ї// Комплексні програми центрів ССМ. - К: УДЦССМ, 2001

4. Вихованець О.А., Чемерис М.І. Соціально-педагогічні проблеми молоді з девіантною поведінкою / / Зб. н. пр. "Теоретичні та методичні засади соціально - педагогічної підготовки вчителя". - Київ. - Житомир: ЖДПІ, 1999.

5. Громадська програма запобігання насильству в сім'ї (проект "Гармонія"). - Львів: 2000.

6. Зверєва І.Д. Концепція соціальної роботи з дітьми та молоддю в Україні// Робочі матеріали семінару ДЇФ та АПСВ. Теорія і методика соціальної роботи: менеджмент соціальної роботи. - К., 2001

7. Декларація "Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні" від 15 грудня 1992 р.

8. Державна доповідь про становище дітей в Україні. - К.: Держкомсім'ї та молоді, УІСД, 1999.

9. Єрмоалаєва Т.В. Экстремальное существование в семье: претсупник и жертва // Сім'я та шлюбно-родинні стосунки в Україні. Зб. н. пр.1А К.: УАДУ, 2001.

10. Закон України "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх" від 24 січня 1995 р.

11. Закон України "Про охорону дитинства" від 26 квітня 2001 р.

12. Кодекс про шлю та сім'ю в Україні.

13. Мустафаєва Ф.А. Основы социальной педагогики. - М.: gaudemaus, 2000.

14. Насильство в сім'ї. Як боротися з ним державі. Що маємо і що слід зробити. - К.: Розрада. - 1999.

15. Проблемы алкоголизма в семне (доклад Европейского Союза подготовленный П.Редфордом и опубликованный в 1998). / Под общей редакцией Н.В. Заверико, И.П. Лобач. - Запорожье: ДХФ, ЗГУ, - 2001.

16. Соціальна педагогіка/ За ред.. А.Й. Капської. - К.: УДЦССМ. - 2000.

17. Справочное пособие по социальной работе / Под ред.. В.Г. Бочаровой. - М.: Юрист. - 1997

18. Соціальна робота з підлітками та молоддю. Проблеми. Пошуки. Перспективи. - К.: УДЦССМ, 2000.

19. Трубавіна І.М. Підготовка майбутніх педагогів до попередження насильства в сім'ї / / Вісник ЖДПУ "Педагогічні науки", вип. 6 - Житомир: ЖДПУ. - 2000.

20. Трубавіна І.М., Бугаєць Н.А. Методи вивчення сім'ї. - К.: УДЦССМ, 2001 .

21. Энциклопедия социальной работы. В 3-х т. С.: Центр общественных ценностей. - 1993

Размещено на Allbest.ru