Методика підготовки та проведення лекційних занять у вищій школі

Порушення логічних відношень між розділами, розділом і темою, розділом і підрозділом веде до порушення відповідності думок об'єктивному ходу речей.

План може бути простим і розгорнутим. Простий план складається з кількох розділів. В розгорнутому розділи поділені на підрозділи (з дотриманням тих самих правил поділу). Підрозділи, особливо складні, можуть поділятися на пункти і підпункти.

Складання плану лекції - процес діалектичний: з однієї сторони, визначається коло питань, які складуть логічний виклад лекції, з іншої - відбувається постійне уточнення самого плану.

Ми визначили, на які розділи поділяється тема, які ключові питання будемо висвітлити в лекції, який зв'язок між ними - утворили логічну структуру лекції. В тісному зв'язку з планом знаходиться композиція, або спосіб розташування матеріалу, реальна послідовність викладу. Якщо план - це рішення питання про те, з яких частин складається лекція, то композиція визначає, в якому порядку вони розташовані.

Методика рекомендує загальні правила композиційної побудови лекції.

Послідовність. Думки повинні бути пов'язані логічно і витікати одна з одної.

Посилення. Сильний початок, емоційні аргументи в середині, найсильніші - в кінці. (Сильні докази, нова інформація завжди притягують увагу).

Органічна єдність. Поділ на пункти повинен витікати з самого матеріалу, диктуватись ним, тобто структура повинна бути гармонічно пов'язаною зі змістом.

Економія засобів. Мінімум слів, фактів і доказів. Лише те, що веде до розкриття теми, з'ясуванню її суті [13, 17].

Практика показує, що більш всього недоліків у молодих лекторів виявляється саме в композиції. Ось найбільш типові: 1) наявність непотрібних частин і деталей, що не призводять до розкриття теми. Намагання дати як можна більше матеріалу; 2) невідповідність частин (затягнутий вступ, скомканий кінець, основному питанню приділено місця менше, ніж другорядним); 3) неконкретність викладення - порушення співвідношення між теорією та фактами, теоретичні роздуми, не підкріплені посиланнями на реальну дійсність; 4) відхід від основної теми, зацікавленість деталями, коли факти і приклади не лежать на головному шляху до мети, а відводять від неї; 5) відсутність чітких висновків. Головна задача лектора не в тому, щоб повідомити факти, а втому, щоб пояснити, розтлумачити їх, узагальнити і зробити висновок [10, 27].

Висновки. Це підсумки всьому сказаному. Кажуть, що промову слід рішуче почати і рішуче закінчити. Заключну частину слід планувати також ретельно, як і інші частини. Вони допомагають осмислити всю лекцію, чіткіше виділити її основну ідею. У заключній частині може бути дано необхідне узагальнення, зроблені теоретичні і фактичні висновки. Якими методами це досягається, якою може бути приблизна структура висновків?

Коротке повторення основних положень лекції (чіткі, максимально стиснуті формулювання). Можливий повтор (видозмінений) того, що було сказано у вступі.

Узагальнення сказаного, загальний висновок.

Зазначення перспектив.

Постановка задач, побажання [6, 120].

В якості заключення можна використовувати цитату, алегорію, тощо. Але на відміну від вступу, де все це може мати відносний зв'язок з темою, тут ілюстрація повинна суворо відповідати сутності сказаного в лекції. Не рекомендується закінчувати промову жартом, що не відноситься до справи - це може скласти враження, що ви несерйозно відноситесь до теми.

Не слід закінчувати промову багаточисленними дрібними додатками, наприклад: "Закінчуючи, я хотів би додати…" В пам'яті залишаться ці додатки, і мова залишить враження незакінченої. І зовсім погано, коли лектор говорить, що не встиг вкластись в регламент і тому вимушений закінчити лекцію: оратор зобов'язаний вміти розраховувати час.

Робота над формою викладу. Якість лекції визначається, в першу чергу, багатством змісту, ідейно-теоретичним рівнем, зв'язком з життям, з практикою, композиційно-логічною побудовою і переконливістю викладу. Однак для хорошої лекції має значення і форма викладу: правильність мови, її виразність, емоційність, використання засобів наочності [21, 13].

Важливою умовою ефективності лекції - єдність її форми і змісту, гармонія думки і слова. Кожна думка потребує свого особливого виразу, свого оформлення. Доцільно підкреслити, що роздільний аналіз змісту і форми усного виступу припустимі лише в навчальних цілях. В лекції, в живому творчому процесі вони неподільні. Зміст на кожному кроці потребує підпорядкування собі форми, а вона, в свою чергу, неминуче втручається в зміст, покращуючи або погіршуючи його. З'єднувати зміст з відповідною його вимогам формою необхідно на кожній фразі. Гарна лекція - це поєднання, діалектична єдність форми і змісту.

Робота над формою - справа не менш складна і трудомісткий, ніж організація ідейного змісту. Тут багато залежить від особистості лектора, його характеру, смаків, тобто від його індивідуальності. Саме в оформленні яскравіше всього виражається творче "я" кожного лектора, його стиль, те, що відрізняє виступ одного лектора від виступу іншого, надає йому індивідуальний вираз [13, 42].

Найважливішим елементом форми являється мова, слово. Лише правильна, образна, жива мова допоможе донести до слухача все багатство лекції. Досвід багатьох цікавих ораторів переконує, що чим багатший лексикон лектора, тим краще, різнобарвніше і переконливіше формулює він думку.

Мова лектора повинна відповідати ряду вимог, невиконання яких значно знижує як інформативність лекції, так і її переконливу силу, іншими словами - якість лекції.

Перед усім важливо, щоб в мові оратора не було перешкод, щоб він говорив правильно, у відповідності з мовленнєвою нормою: фонетичною, граматичною, лексичною. Всім відомо, що мова, яка містить помилки, що відступають від норм, негативно впливає на слухача. Якщо помилку помітили, то вона дискредитує лектора і відволікає слухачів від суті справи. Якщо ж помилка залишилась непоміченою і сприйнята як норма, то лектор опиняється в ролі пропагандиста мовного безкультур'я [20, 67].

Особливо помітні в мові лектора граматичні помилки. Іноді слід проявити певну мужність і визнати, що в тебе з ряду причин "хромає" елементарна грамотність і що необхідно засісти за якийсь посібник з граматики.

Лектор повинен бути суворим у відборі слів і виразів. На жаль, в мову лекторів почали проникати такі дієслова, як підійти і під'їхати замість прийти і приїхати, підказати, підіслати і навіть озадачити замість поставити задачу.

Вміння знайти точне слово, яке більш всього підходить в даному випадку - це велике мистецтво. Хороший оратор точно помічає і вигідно використовує ті нюанси, ті відтінки значення, котрими відрізняються слова.

Робота над мовою передбачає засвоєння всіх мовленнєвих багатств рідної мови, активне використання його виразних засобів. Різні шляхи: епітет, порівняння, гіпербола, алегорія, іронія; стилістичні фігури: паралелізм, антитеза, градація, інверсія, риторичне питання і інші в значній ступені покращують мову, роблять її більш яскравою, образною, а відповідно, більш зрозумілою і дієвою [7, 27].

Збагачують мову лектора приказки, прислів'я, крилаті слова і вирази, висловлювання відомих людей. Вносить оживлення в лекцію застосування доречних і розумних цитат, використання історичних документів, а в деяких випадках - частини віршів, басен, фел'єтонів. Завжди корисним є вдалий гумор лектора, використання з цією метою ярких літературних образів, тонких порівнянь. Однак в усьому цьому необхідне суворе почуття міри.

Непогано, коли в лекції є достатня кількість конкретних прикладів, порівнянь, посилань, статистичних даних, тобто різного ілюстрованого матеріалу.

Для роз'яснення слів, які аудиторія не знає, термінів, необхідних для розуміння викладеного питання, використовуються визначення. Будь-яка лекція науково-популярного плану не буде зрозуміла без визначень. В лекції поряд з основним - класифікацією - можна звернутись і до інших способів визначення, наприклад, дати синонім цього поняття, навести приклад.

Допомагає пізнанню порівняння. Доки ми не дізнаємось, на що з відомого вже нам схожа річ і чим вона відрізняється - ми її ще не зрозуміли. Порівняння може бути коротким і розгорнутим, серйозним або жартівливим.

Дуже зрозумілим є приклад. Брати приклад слід з сфери, близької і зрозумілої аудиторії, в якій ви виступаєте. Приклад повинен бути типовим, конкретним і доцільним, і, звичайно, цікавим.

Цифри, що ілюструють сказане, необхідно підбирати самі яскраві і вразливі. При правильному поводженні з ними цифри можуть бути дуже виразними. Можна іноді годинами розповідати про якийсь предмет і мало що пояснити. В той же час достатньо декількох цифр, щоб окреслити і масштаби і характер події. Як і слова, цифри люблять міру, різноманіття цифр пригнічують слухача, ідеї вже не сприймаються. Ні в якому разі неможна приводити неточні, неперевірені цифри. Цифра стає виразнішою, коли стоїть поряд з живим прикладом [19, 126].

Посилання на авторитети - важливий елемент допоміжного матеріалу. Привести в лекції авторитетну думку спеціаліста - це питання не лише зрозумілості, але й етики оратора. Посилатись потрібно на перевірені авторитети, на авторитети в даній галузі, бажано, щоб вони були відомі слухачам, авторитетні для них. Посилання може бути в формі переказу думки або у формі дослівного цитування [18, 33] .

Головне в роботі над формою - надати лекції яскравість, образність, зрозумілість. Практика показує, що з-за зневажання до форми мови, небажання або невміння працювати над нею нерідко знецінювались, зводились нанівець бездоганні за змістом лекції.

Наочні посібники і технічні засоби. Інформація - це сукупність даних, фактів, які використовують для повідомлення про щось, для одержання відомостей про навколишній світ. До поняття інформації можна віднести і зміст завдань, вправ, які потрібно виконати або розв'язати [17, 70].

Поряд з текстовим матеріалом лектор для більшої переконливості повинен підготувати наочні посібники до майбутньої лекції.

Зображення або діаграми за декілька секунд пояснять те, на виклад чого необхідно було б згаяти не менше години. Необхідно підібрати до лекції матеріал, котрий допоможе слухачу зрозуміти основну думку лекції - карти, схеми, креслення, графіки, таблиці, плакати, ілюстрації, фотографії, зразки, макети, моделі, слайди [19, 37].

Зрозуміло, переконувати і доводити лектор буде словом, але дуже корисно все це підтвердити наочно. Аудиторія краще засвоює основні положення лекції, глибше зацікавиться викладеними проблемами. Сміліше слід звертатися і до використання технічних засобів навчання.

До засобів, за допомогою яких передається інформація можуть відноситись:

звукові засоби - це спеціально записані механічним, магнітним, лазерним способом фонограми;

екранні засоби - це діафільми, діапозитиви, транспаранти до графопроектора, епіпроекції до епіпроектора, кінофільми, та кінофрагменти;

екранно-звукові засоби - це всі вищеназвані екранні засоби, що мають відповідні звукові фонограми з словесними поясненнями диктора або ведучого [19, 45].

З розвитком науки і техніки з'явились можливості передавати інформацію у системі викладач-студент з використанням телевізійної техніки (телевізори, відеокамери, відеомагнітофони). Таку інформацію називають відеоінформацією [17, 61] .

Відповідно до способів та пояснення навчального матеріалу, засоби відеоінформації можна умовно поділити на 3 групи:

перша - це система взаємозв'язаних і логічно закріплених кадрів (блоків) відеоінформації, яка подається у статиці. Тобто статичні засоби відеоінформації. Як правило у статиці з елементами доповнень подається відеоінформація для уточнення таблиць, графіків, схем, діаграм, малюнків тощо. При цьому зміст кадрів може містити окремий текстовий матеріал з різними позначеннями; [17, 33]

друга - це система взаємозв'язаних і логічно закінчених кадрів відеоінформації, за допомогою яких подаються явища та процеси, основною особливістю яких є динамічність прояву у розкритті та поясненні їх сутності. Тобто динамічні засоби відеоінформації; [17, 41]

третя - це система взаємозв'язаних і логічно закінчених кадрів відеоінформації, за допомогою яких подається і пояснюється навчальний матеріал з комплексним використанням екранних і звукових явищ та процесів, що вивчаються. Такі засоби відеоінформації називають відеофільмами. Цінність їх у тому, що на окремих етапах одержання знань вони можуть частково замінити викладача, оскільки подають навчальну інформацію, яку мав би подати сам викладач [17, 59].

До навчального матеріалу, який доцільно унаочнювати та пояснювати за допомогою використання засобів відеоінформації відносять:

1. Інформацію про: а) предмети, явища чи процеси та взаємозв'язки між ними, безпосередньо демонстрація яких потребує застосування складних приладів і установок; б) предмети і об'єкти, які є унікальними історичними документами і зберігаються в архівах та музеях; в) явища та процеси, які відбуваються у місцях недоступних для безпосереднього спостереження за ними; г) досліди і експерименти, будови механізмів та приладів, демонстрація яких пов'язана з використанням об'єктів і предметів малих розмірів, через що для студентів на останніх партах аудиторії, лабораторії створюються несприятливі умови спостереження за ними; д) технологічні процеси заводів, електростанцій та ін., принцип роботи яких пов'язаний із навчальним матеріалом, а здійснити екскурсію на них неможливо [22, 25].

2. Інформацію про процеси, які недоступні для безпосереднього сприймання за допомогою органів відчуття людини. Це: а) явища та процеси, які відбуваються з великою швидкістю або надто повільно, помітна зміна яких можлива протягом тривалого часу спостереження за ними. Фіксація таких процесів та демонстрація з потрібною для навчання швидкістю, як правило, здійснюється при застосуванні сповільненої або прискореної відеозйомки; б) макропроцеси, які можна спостерігати тільки при застосуванні складних оптичних приладів та установок; в) явища та процеси, що спостерігаються у ділянках спектра електромагнітних хвиль, які безпосередньо не сприймаються оком людини (ультрафіолетові, інфрачервоні і рентгенівські промені) [24,113].

3. Інформація про елементарні частинки, електричні, магнітні та електромагнітні поля або про будову та принцип дії складних об'єктів, приладів, установок. Наприклад, особливості функціонування внутрішніх органів людини. У цьому випадку чуттєво-наочні образи створюються за допомогою мультиплікації.

4. Інформацію про історичні події, об'єкти та явища, які існували багато років тому назад. При цьому чуттєво-наочні образи про них можуть створюватись на основі показу існуючих відповідних тем і фотодокументів, або опосередкованих чуттєво-наочних образів, створених за допомогою відзнятих так званих ігрових ситуацій, що максимально наближено відтворюють раніше існуючі реальні події [15, 32].

Засоби відеоінформації мають великі педагогічні можливості в підвищенні ефективності процесу навчання. Вони можуть розв'язувати такі важливі завдання як:

забезпечення наочності під час пояснення складних дослідів, явищ та процесів;

розширення та поглиблення знань студентів і ознайомлення викладачів з новітніми формами і методами вивчення окремих тем, проведення узагальнення та систематизації знань;

інтенсифікації та раціоналізації процесу навчання студентів.

Ці педагогічні можливості відеоінформації характеризуються зображувальністю, виразністю, інформаційною місткістю, оперативністю і великою швидкістю потоку інформації.

Одним із важливих етапів підготовки проведення лекційного заняття з використанням засобів відеоінформації є підбір комплексу необхідних відеоматеріалів для виконання поставлених завдань. Важливо, щоб підібраний комплекс створював для викладача оперативний простір для урізноманітнення змісту навчальної інформації, форм і методів її подачі, а також варіацій видів діяльності студентів [25, 16].

Підбір відбувається за принципом урахування їх інформаційних, виражальних та зображувальних можливостей для оперативного виконання загальних дидактичних завдань заняття і окремих його етапів. Так, на першому етапі це може бути комплекс статичних кадрів засобів відеоінформації, за допомогою яких можна продемонструвати зміст структури плану подачі і пояснення навчального матеріалу, перелік запитань, на які слухачам потрібно дати відповіді. За допомогою статичних кадрів засобів відеоінформації узагальнену і відповідно систематизовану інформацію для актуалізації знань слухачів і забезпечення активного сприймання та усвідомлення нового навчального матеріалу.

В основній частині лекції здійснюється блокова подача та пояснення навчального матеріалу. Тому статичні і динамічні кадри відеоінформації можуть мати подвійне, а у окремих випадках, що визначається лектором, потрійне дидактичне призначення. Це: унаочнення словесних пояснень викладача як основного способу подачі навчальної інформації; демонстрація зображень явищ та процесів, що вивчаються; демонстрація запитань, інших видів завдань, на які потрібно дати оперативну відповідь [23, 38].

Засоби відеоінформації можуть використовуватись і для показу схем демонстраційних експериментів, які передбачено застосовувати у процесі лекцій. Якщо у процесі подачі одного або кількох блоків навчальної інформації виникає потреба у постійному звертанні до систематизованих даних, позначень, то у комплексі з відеоматеріалами використовуються настінні таблиці, діаграми, що призначені для колективного користування. Застосування засобів відеоінформації не повинно виключати або підміняти показ натуральних об'єктів вивчення та їх моделей. При цьому лектор повинен дотримуватись правила: застосування засобів відеоінформації є доцільним у тих випадках, коли ніякі інші засоби навчання, які є у розпорядженні лектора, не можуть дати кращого педагогічного ефекту. На заключному, узагальнюючому етапі лекції до комплексу відеоінформації можна включити кадри, які містять систематизовану навчальну інформацію, сприймання та усвідомлення якої дозволяє одним поглядом охопити основні властивості і закономірності системи явищ і процесів, що вивчались, створити сприятливі умови формулювання необхідних висновків.

Важливими елементами комплексу засобів відеоінформації є кадри, які оперативно дають змогу ознайомити слухачів з переліком завдань для самостійної роботи за змістом лекції у позалекційний час. Це може бути зміст конкретних завдань, перелік методичної, учбової, науково-популярної літератури.

Принципи підбору комплексу відеоінформації для проведення лекційного заняття базуються на науковій організації праці вчителя і слухачів, створення наочної опори для словесних пояснень викладача, відповідей слухачів, автономної ілюстрації до пояснення явищ і процесів, які неможливо або досить важко продемонструвати безпосередньо на лекції.

Методика підбору комплексу відеоінформації є загальною і може використовуватись для різних видів лекційних занять.

Перед зустріччю зі слухачами. Перед тим як вийти на трибуну, корисно попередньо ще раз перечитати весь конспект, уважно проглянути і, якщо необхідно, скоректувати цифри, імена, дати, назви. Більшість лекторів, щоб краще засвоїти підготовлений матеріал, попередньо "проговорюють його подумки за планом, конспектом або повному тексту, проводячи свого роду прискіпливий контрольний огляд всієї лекції [20, 5].

Початківцю можна порекомендувати проговорити лекцію вголос, тримаючи в руках конспект і намагаючись якомога менше в нього дивитись. Дуже добре, коли є слухачі: ними можуть бути ваші друзі або домашні.

Промовляння лекції в голос дозволить правильно розрахувати час. Неправильний розрахунок часу, а це нерідко приходиться спостерігати, приносить гарній лекції невиправну шкоду: скорочуючи час, лектор перецибує через цілі куски, навіть цілі питання, від чого втрачається логічний зв'язок або комкається виклад, що приносить шкоду ясності і чіткості розповіді. До речі, вміння вкластись в певний час - це велике мистецтво, котрим необхідно оволодіти кожному лектору. Закінчення типу: "На цьому я вимушений закінчити за браком часу…" неможна віднести до категорії кращих. Час, відведений для виступу, повідомляється лектору попередньо, і покладати вину за те, що ви не зуміли ним певним чином розпорядитись, на якісь об'єктивні причини неетично. Певна можливість регулювання часу може бути закладена саме в процесі попереднього опрацювання: необхідно відмітити час "проходження" кожного розділу, питання, підпитання. Корисно відмітити, які моменти можна випустити без шкоди для змісту (якісь описи, приклади, ілюстрації) і, навпаки, що з додаткових фактів ("резерв") можна привести, якщо часу виявиться більше.

Зрозуміло, що готуючись до кожного конкретного виступу, необхідно враховувати не лише час, але й місце виступу, характер аудиторії.

Попереднє прочитання - це лише перша стадія контролю. Дуже корисно, особливо початківцю, дати своє творіння на рецензію (див.: Додаток) [4, 59]. Критичні зауваження і поради досвідченого лектора - рецензента допоможуть автору усунути непомічені помилки, пробіли, неточності, покращити зміст і форму лекції. Однак заключення рецензента в певній мірі відображає його індивідуальну точку зору, його власний досвід. Крім того, корисно перевірити, як буде звучати лекція в дійсності, в аудиторії. В зв'язку з цим лекція повинна бути надана колективному прослуховуванню і обговоренню на засіданні методичної секції. Лише після цього лекція може бути допущена до читання в аудиторії.

Лише провівши ретельну підготовку, лектор вправі вважати, що він готовий до зустрічі з слухачами. Однак робота над лекцією на цьому етапі не закінчується. Удосконалення лекторської майстерності, підвищення якості лекції залежить не лише від підготовчої, але й від подальшої роботи лектора над прочитаною лекцією [14, 300].

4. Методика проведення лекційних занять у вищій школі