Роль народних звичаїв та традицій у розвитку музичного світогляду дітей дошкільного віку

Великдень - початок хліборобського року. Християни святкують Великдень як воскресіння Сина Божого Ісуса Христа.

«Христос Воскрес! Христос Воскрес!

Радість небо нам являє,

Паска красна нас вітає.

Радуйтеся, люди нині,

Бог дав щастя всій родині,

Бог дав радість із небес -

Христос Воскрес!»

Зі слів: «Христос Воскрес!» і відповіді: «Воістину воскрес!» вже скільки віків починається це світле свято. «На Великдень червоне яєчко славиться», - казали в народі. Яйце - символ життя на землі: і пасочка печеться - тіло Боже. Збирається Великодній кошичок, в який входить, окрім Паски, яєчок (крашанок чи писанок), шинка, ковбаса, хрін, масло, сир і посвячується він у церкві після Служби Божої. А згодом біля церкви діти водять веснянки та гаївки, прославляючи святе Воскресіння Сина Господнього Ісуса Христа і відродження самої природи, перемоги добра над злом.

Маленькі діточки, тримаючи у руках дерев'яні писаночки, співають:

«Куда-кудак, куд-кудак,

Знесла яйце як кулак»,

А старші:

«Ой, Марічка писанки писала,

На Великдень дітям дарувала

Гори в них високі і смереки,

Світ від них дивується далекий…»

А які чудові гаївки! «Хто видав, хто чував Соломію на торзі», «Купса», «Подоляночка», «Жучок»:

«А в нашого Жучка золотая ручка:

Грай, Жуче, грай, небоже,

Най ти Господь допоможе

Грай, Жуче, грай!

А в нашого Жученька золотая рученька:

Грай, Жуче, грай, Жучеой, грай, Жуче, грай, небоже,

Най ти Господь допоможе.»

Дуже багато варіантів кожної гаївки, в кожній місцевості співають по своєму. Цікаві забави із писанками та крашанками «Навбитки», «В котка», «Хованки», «Діставалки», «Хто далі покотить писанку», «Чия писанка сильніше», «Покрути яйце».

Ще на Великодні свята, перед тим, як має зійти сонце, люди відчиняли усі віконця, відхиляли фіранки на вікнах і усували все, що не пропускало до хати чародійного проміння великоднього сонця, що за народними традиціями і віруваннями приносить у дім щастя і здоров'я.

Після Служби Божої та освячення розходилися по домівках, гостях, христосуючись дорогою з усіма зустрічними та обмінюючись писанками та крашанками. Великдень, як і Різдво - сімейне свято.

Великоднє гаювання (грища та розваги) відбуваються переважно протягом перших трьох великодневих днів, продовжується на Проводи (тобто наступного тижня).

IІІ. Заключна частина. Від народознавства до свідомого патріотизму

Виховувати свідомого громадянина і патріота означає сформувати в дитини комплекс певних знань, особистісних якостей і рис характеру, що є основою спеціального способу мислення та спонукальною силою у повсякденних діях, вчинках, поведінці, йдеться про:

- патріотичну свідомість, громадянську відповідальність і мужність, громадську ініціативність та активність, готовність працювати для розквіту батьківщини, захищати її, підносити її міжнародний авторитет;

- повагу до конституції, законів української держави, прийнятих у ній правових норм, сформовану потребу в їх дотриманні, високу правосвідомість;

- досконале знання державної мови, постійну турботу та піднесення її престижу й функціонування в усіх сферах суспільного життя й побуту;

- повагу до батьків, свого родоводу, традицій та історії рідного народу, усвідомлення своєї належності до нього як його представника, спадкоємця та наступника;

- дисциплінованість, працьовитість, творчість, турботу про природу та екологію рідної землі;

- фізичну досконалість, моральну чистоту, високу художньо-естетичну культуру;

- гуманність, шанобливе ставлення до культури, вірувань, традицій та звичаїв інших народностей, що населяють Україну.

Щоб діти стали народом, традиціями їх треба виховувати (а це покликана забезпечити незалежна Українська держава), необхідно аби вони за час навчання, виховання в сім'ї, дошкільному закладі, школі міцно засвоїли духовність, культуру рідного народу, глибоко перейнялися його національним духом, способом мислення і буття. Адже нація - це насамперед сукупність різноманітних духовних прикмет (Ю.Липа) та природних (біологічних, психічних), історично зумовлених ознак «тіла, душі, розуму» (К.Ушинський), тобто психології, характеру, інтелекту певної культурно-історичної спільноти людей. Зрозуміло, що всі ці якості треба виховувати в дітей з опорою на ті засоби, методи, способи, традиції, які вироблені народом впродовж усього історико-культурного розвитку, тобто на засадах українського народознавства (українознавства).

Педагогічний аспект народознавства спрямований на те, щоб діти розумом і серцем засвоїли народну мораль, певні норми поведінки, етику й естетику побуту, культуру, оволодівали вміннями та навичками трудової діяльності, фізичного вдосконалення тощо.

Українське народознавство - це чітка система високоефективних ідей, принципів і методів, доступних та емоційно наснажених засобів, прийомів і форм роботи з дітьми. Зокрема, народознавчі принципи визначають вихідні положення, згідно з якими організовується навчально-виховний процес. Ось деякі з них:

1. Принцип пріоритетності української національної ідеї у вихованні.

У преамбулі Конституції України, в Декларації про державний суверенітет України, Акті проголошення Незалежності України, Законі України «Про дошкільну освіту» та в інших державних документах визначено головну ідею українського народу - побудову Української незалежної держави.

Саме цю ідею покладено в основу навчально-виховного процесу в закладах освіти. На її засадах побудовано Державну національну програму «Освіта» (Україна ХХІ століття створена», нова навчальна та виховна програма «Я у світі», розробляються концепції, готується нове покоління підручників і посібників, обґрунтовуються нові виховні системи. Вона є основоположним принципом громадського виховання і передбачає формування національної свідомої особистості людини, гідної своєї держави.

2. Принцип поєднання національного та загальнолюдського у вихованні.

Специфічно національне і загальнолюдське не альтернативні, а взаємозв'язані аспекти в процесі пізнання дитиною особливостей життєдіяльності свого етносу, в її духовному розвитку та становленні як громадянина. Саме усна й писемна творчість народу, його культурні традиції, мистецтво, мова, національні за своєю сутністю і змістом, водночас вбирають у себе елементи загальнолюдської культури, її цінності і ідеали. Національне не виключає загальнолюдського.

3. Принцип систематичності й неперервності виховання.

Він забезпечує послідовність і наступність прилучення дітей до духовності народу, формування цілісної особистості зі стійкими громадянськими й патріотичними якостями.

Енциклопедією життя, праці, побуту, дозвілля народу є народний календар. Кожна дата, свята, зазначені в ньому, - це традиції і звичаї, які найтісніше пов'язані з природою рідної місцевості та трудовою діяльністю людини.

Народні традиції, звичаї та обряди, об'єднуючи минуле й майбутнє народу, старші і молодші покоління, інтегрують людей у високо розвинену сучасну націю.

Традиції є основою виховання, головним механізмом формування якостей особистості. Органічна паралель природа - людина незмінно проходить крізь усі види та жанри українського фольклору. Природа є джерелом енергії, добра. Її краса справляє великий вплив на формування духовного світу людини.

Могутнім засобом впливу на дитину є усна народна творчість.

ВИСНОВОК

Отже, і перед нами, педагогами, стоїть завдання надзвичайної ваги - виховати громадянина - патріота своєї Батьківщини, культурну, освічену людину, яка гідна представлятиме свою державу у всесвітній спільноті. Виконання цього завдання до снаги нашим педагогам. Музичний світогляд дітей значно поширюється завдяки знань народних звичаїв, обрядів, традицій, героїчного минулого та чіткого перспективою світлого майбуття.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. «Народознавство в дошкільному закладі» О.П.Макаренко

2. «Бібліотека вихователя дитячого садку», №3-4/2004 р.

3. «Дошкільне виховання» №8, 2001 р.

4. «Пісня про рушник», Київ, «Веселка», 1991 р.

5. «Чом, чом, чом, земля моя» Київ, «Веселка», 1990 р.

6. «Дошкільне виховання» №12, 2003 р., вид. «Світичі», 2003 р.

7. «Дошкільне виховання» №8, 2002 р.

8. «Барвінок» №2, 1991 р.

9. «Дошкільне виховання» №8, 2003 р.

10. «Нова радість стала» Київ, «Веселка», 1991 р.

11. «Вийди, вийди, Іванку», Київ, «Веселка», 1993 р.

12. «Дошкільне виховання» №3, 2000 р., вид. «Світич»

13. «Палітра педагога» №2, 2007 р., вид. «Світич», стор.3

14. «Кращі музичні вправи та ігри», вид. Харків, видавнича група «Основа», 2009 р., стор.142

15. «Колискові і не тільки» Леся Горова, вид. Тернопіль «Джура», 2008 р., стор.4

16. «Дзига» В.Семеренський, П.Черемський, вид. «Друк» Харків, 1999 р., стор. 366; 128-136

17. «Українське народознавство» Є.Ф.Лозинська, Львів, «Оріяна Нова», 2008 р. стор. 151, стор. 111-136

18. «Дитячі пісні та речитативи», Академія наук України, Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М.Рильського, 1991 р.

19. «Земля де народилися і ростем» Провозюк Г.Г., Тернопіль, «Мальва-ОСО», 2007 р., стор. 20-27

20. «Веселі свята для малят» Провозюк Г.Г., Тернопіль, Мальва-ОСО», 2007 р., стор.7-8

21. «Люлі, люлі, люліса» Київ «Веселка» 1992 р. стор.3