В Постанові Верховної Ради України зазначається про необхідність утвердження освіти як згуртовуючого, консолідуючого, розвивального, стабілізуючого, науково-пізнавального та культурно-освітнього інституту суспільства, місця співпраці та примирення всіх політичних сил, посилення громадянсько-патріотичного виховання, формування історичної пам'яті населення, особливо у молоді. А також не допустити штучного протистояння, поділу громадян за ставленням до історичної спадщини Українського народу та зупинити "незалежну" критику тих історичних подій, які фальсифікуються відповідними "незалежними" інститутами та центрами. Крім того, згідно з цим документом, оцінку історичних явищ доцільно проводити на основі принципів історичної достовірності, науковості, гуманізму, доброчинності, а також з позицій безпеки та забезпечення взаємозв'язку між поколіннями, створення гарантій безпеки Української нації. Актуальним також є реалізація принципу "Моя школа - мій дім, мій дім - моя родина, моя родина - рідна Вітчизна" .

Відомо, що виховання патріотизму і культури міжнаціональних відносин є цілеспрямованим процесом включення учнів у різні види учбової і позакласної роботи, пов'язаної з розвитком патріотизму і культури міжнаціональних відносин і стимулювання їх активності щодо вироблення у себе цих моральних якостей [29, 73].

Визначальним у цьому зв'язку є розвиток в учнів потреб і позитивних мотивів, пов'язаних з розумінням і ставленням до патріотизму. Потреба у самовдосконаленні виникає у людини, зокрема у старшокласників, тоді, коли вона під дією зовнішніх впливів або внутрішніх мотивів переживає протиріччя між тим, якою вона є і якою має бути, між досягнутим і необхідним рівнем особистісного розвитку.

Отже, виникає гостра необхідність створити такі педагогічні умови, які реально сприяли б розвитку у старшокласників внутрішніх мотивів патріотичного спрямування і спонукали б їх до розвитку вищезгаданих якостей.

Одним із завдань формування патріотизму є забезпечення учнів знаннями, розвиток їх мислення, а також почуттів, пов'язаних з любов'ю і відданістю Вітчизні та культурою міжнаціональних відносин. Головними засобами у вирішенні цих завдань є навчання і різноманітні форми позакласної виховної роботи.

Насамперед у старшокласників школи формують знання про рідний край і почуття прив'язаності до тих місць, де вони народились і виросли і з якими у них пов'язані яскраві емоційні переживання. Російський письменник Л.М. Леонов з цього приводу відмічав: "Великий патріотизм починається з любові до того місця, де живеш" [29, 73].

Перші уявлення і почуття прив'язаності до рідних місць дітей і підлітків розширюються і поглиблюються в юнаків і дівчат шкільного віку - в процесі пізнання природи рідного краю, її краси і неповторності на уроках ботаніки, зоології, географії; під час екскурсій на природу, походів по рідному краю, створення куточків природи у школі і т. д.

Збагачення школярів патріотичними почуттями здійснюється і під час засвоєння ними історичного матеріалу про героїчне минуле нашого народу, його прагнення до зміцнення могутності рідної країни, про його мужність у боротьбі з іноземними загарбниками. У старшокласників варто акцентувати увагу на питанні про внесок нашої країни у світовий розвиток науки, культури, різних галузей виробництва.

Стійкість і ступінь зрілості моральної свідомості юнаків і дівчат досягається лише тоді, коли знання учнів з питань патріотизму набувають форми особистих поглядів та переконань і виступають як мотиви і установки поведінки.

Засвоєні людиною знання, як відомо, не завжди визначають відповідні їхні переконання і поведінку. Багато залежить від того, в якій мірі ці знання набувають для неї особистісного смислу, зачіпають її емоційні переживання і перетворюються па керівні мотиви її дій і вчинків. В особистісному плані ці мотиви набувають форми поглядів і переконань, розвиток яких і становить сутність патріотичного виховання.

Складовими частинами цього процесу є: пробудження в учнів глибоких емоційних переживань у системі навчально-виховної діяльності з оволодінням сутності патріотизму, вміле використання позитивних прикладів глибокої патріотичної переконаності і включення учнів у різноманітні форми дискусійної роботи, яка сприяє поглибленому усвідомленню цих понять. Природно, що важливе місце у цьому зв'язку займає позанавчальна виховна діяльність, зокрема у формі дискусій, диспутів, діяльності органів учнівського самоврядування (шкільного парламенту), конференцій, участь юнаків і дівчат у діяльності громадських шкільних об'єднань.

Для надання виховній роботі емоційного характеру використовуються яскравий фактичний матеріал, позитивні приклади патріотизму відомих історичних діячів, письменників, героїв національно-визвольних війн.

У формуванні патріотичних поглядів і переконань старшокласників суттєвим є створення ситуацій, в яких виникла б потреба у відстоюванні учнями своєї думки, в процесі чого починає складатися власна точка зору, зміцнюється внутрішня позиція, з'являється здатність до утвердження власних адекватних переконань, які б не протидіяли, а, навпаки, до певної міри узгоджувалися з напрямками внутрішньої і зовнішньої політики держави щодо власного народу та до світової спільноти.

Про формування патріотизму можна вести мову лише за умови, якщо у юнаків і дівчат сформовані відповідні вміння і звички патріотичної поведінки. Тому важливо залучати учнів у різноманітні види практичної діяльності, пов'язаної з проявами патріотизму.

Загалом програма формуючого експерименту (гуманітарна гімназія №23 м. Житомира) передбачала наступні напрямки розвитку у юнаків і дівчат патріотичної свідомості та ціннісно-смислової сфери:

виховання любові до батьків;

виховання любові до рідної землі;

виховання любові до Батьківщини;

виховання почуття любові, доброзичливості, милосердя, поваги до людей, свого народу;

вивчення історії, звичаїв та традицій українського народу;

формування різнопланової, неординарної, доброї і небайдужої особистості;

виховання почуття національної гідності й свідомості;

формування розуміння і потреби дотримування у поведінці Законів України, прищеплення поваги до Конституції та державних символів;

вироблення потреби активної протидії тим, хто порушує закони і правові норми, завдає збитків державі й особистості;

формування почуття відповідальності за свою Батьківщину [29, 74].

З метою реалізації даних напрямків, формуючий експеримент передбачав розробку практичної моделі форм, методів формування патріотизму старшокласників у позанавчальній виховній діяльності (рис. 2).

Рис. 2. Практична модель формування патріотизму старшокласників [29, 75]

У рамках реалізації зазначеної моделі десятикласники протягом року вивчали факультативний курс "Національно-патріотичне виховання старшокласників засобами народознавства". Саме такий, спрямований на поглиблення знань учнів з вітчизняної історії, культури нашого народу, рідного краю, формуванню у них національної свідомості, відчуття належності до свого народу, поглиблене знайомство з національними звичаями, традиціями.

Факультативний курс, розрахований на 18 годин, включав: "Історичні відомості про минуле нашого народу, рідного краю" (3 год.); "Історичний і культурний розвиток території України" (3 год.); "Історико-етнографічна ретроспектива" (3 год.); "Історичний розвиток української мови" (3 год.); "Традиційні ремесла та промисли нашого краю" (3 год.); "Особливості національно-культурного розвитку краю" (3 год.).

При вивченні даного факультативного курсу старшокласниками гуманітарної гімназії №23 м. Житомира використовувалися методичні рекомендації - "Національно-патріотичне виховання старшокласників засобами народознавства") і матеріали посібника "Українське народознавство".

Результатом вивчення даного факультативу було поглиблення знань десятикласників про походження Русі, походження України-Руси. При цьому учні знайомились із основами теорії відомих українських істориків М. Грушевського, М. Баричевського і П. Толочка про походження нашого народу та назв "Київська Русь", "Україна".

Серед новітніх технологій можна використовувати: проблемний підхід до змісту засвоєння патріотичних понять, який забезпечував розвиток національно-патріотичних рис, дослідницьких умінь учнів на основі їхньої пізнавально-пошукової діяльності; формування практичних умінь, які дозволяли здійснювати краєзнавчо-пошукові дослідження з елементами історизму, національної культури, традицій; активізація пізнавальної, предметно-перетворювальної діяльності гімназистів, спрямованої на формування патріотичної свідомості та самостійне збагачення знаннями і вміннями патріотичного змісту; чітка взаємодія позанавчальної виховної діяльності у школі з засобами масової інформації (зміцнення взаємозв'язку інформації на патріотичні теми, що поступає від телебачення, радіо, газет, журналів, інших джерел).

В цілому формування національно-патріотичних рис старшокласників передбачає виділення таких основних складників у процесі соціалізації особистості:

1) формування духовного світу особистості учня за умов будівництва державності України;

2) врахування основних засад становлення та розвитку особистості, світогляду, переконань, ціннісних орієнтацій;

3) постійне збагачення пам'яті, громадянського мислення, вироблення національно-свідомого ставлення до навчання, самоосвіти;

4) розвиток позитивних емоцій та громадянської гідності;

5) формування творчої особистості як могутнього стимулу духовного життя громадянина незалежної держави [29, 101].

У процесі формування патріотичних рис та якостей особистості варто звернути особливу увагу на відбір методів навчально-виховної діяльності, які стимулюють процес засвоєння патріотичних знань, вироблення волі в їх практичній діяльності, що передбачає поєднання знань та переконань. У практиці роботи вчителів сучасної школи можна виділити деякі ефективні методи, що сприяють формуванню патріотичних переконань: методи організації навчально-пізнавальної діяльності; методи формування свідомості особистості; стимулювання навчально-пізнавальної діяльності; методи організації діяльності учнів і формування досвіду поведінки; методи контролю та самоконтролю в навчанні; методи стимулювання діяльності, поведінки учнів.

Наведені методи навчання та виховання допомагають організувати внутрішню, тобто психологічну, діяльність старшокласників, систематично впливати на формування їх свідомості, світогляду, духовності та виховання патріотичних рис.

Процес формування патріотизму спирається на виокремлення певних ознак, які визначають творчу діяльність педагога: педагогічне передбачення у формуванні національно-патріотичних рис; прогнозування ускладнень в процесі спілкування "викладач-учень"; схильність вихователя до оптимальності вибору спільних творчих дій; вимогливу доброту педагога у процесі навчально-пізнавальної діяльності.

В цілому педагог в своїй практичній діяльності має реалізувати такі завдання: 1) розкриття для кожної особистості поняття патріотизму, любові до свого народу, до рідної Батьківщини; 2) формування патріотичних переконань в учнів, обґрунтування необхідності їх постійного удосконалення в реальних умовах навчально-пізнавальної діяльності; 3) використання реальних соціально-педагогічних умов у процесі реалізації завдання національно-патріотичного виховання особистості; 4) застосування нових наукових досягнень у практиці патріотичного виховання особистості, активізація шляхів підвищення ефективності національно-патріотичного виховання учнів у сучасній школі.

Ефективність різних форм та методів формування патріотизму зумовлюється цілою низкою педагогічних умов, які є визначальними при застосуванні комплексу форм, методів і засобів у різних педагогічних ситуаціях, на певних етапах проведення виховної роботи. Головними з них у процесі формування патріотизму старшокласників слід вважати:

а) відповідність форми і змісту формування патріотизму (форма проявляє своє організаційне призначення, силу і ефективність лише в поєднанні з глибоким змістом, оскільки поза багатим, яскравим, насиченим прикладами і захоплюючим змістом вона втрачає свій сенс і значення); у цьому проявляється їх діалектична єдність, взаємозв'язок і взаємозалежність;

б) форма не повинна бути нейтральною чи пасивною до педагогічних прийомів щодо формування патріотизму;

в) тісний зв'язок організаційної форми з життям і повсякденною діяльністю юнаків і дівчат, оскільки відособлені, відірвані від життя форми неминуче призводять у старшокласників до поверхового ставлення до життя, вихолощення патріотичного змісту у виховній роботі, до заорганізованості, незадоволення й скептицизму;

г) сприяння форм патріотичному вихованню юнаків і дівчат в активній діяльності, оскільки саме у практичній роботі юнаків і дівчат найвиразніше проявляється їх особисте ставлення до подій, людей, фактів. Слід зауважити, що у процесі творчої діяльності у старшокласників формуються необхідні уміння та навички, нагромаджуються відповідні знання, життєвий досвід;

д) спрямованість форми на встановлення ділових контактів і створення неформальних взаємин в учнівських колективах та поза школою. Це забезпечує широке спілкування юнаків і дівчат, зокрема з учасниками бойових подій, ветеранами армії і флоту, вченими, громадськими діячами, офіцерами та воїнами Збройних Сил України, ветеранами праці, визначними людьми міста Житомира та області. Багатство спілкування і взаємин сприяє формуванню активної особистості, розкриває невичерпні можливості для розвитку у школярів індивідуальних рис характеру, формування загальнолюдських моральних цінностей, нагромаджених старшими поколіннями;

є) емоційність і виразність форм патріотичного виховання, оскільки багатий зміст, актуальна і важлива тема не дадуть належного виховного ефекту, якщо вони подаються учням естетично невиразно, неемоційно.

є) відсутність шаблонного копіювання форми і механічного перенесення її в той чи інший шкільний колектив, якою б захоплюючою, цікавою і виразною вона не була. Тобто при виборі конкретної форми патріотичного виховання слід виходити із завдань, які стоять перед старшокласниками, класом, школою, враховувати місцеві традиції, особливості подій, що відбуваються в країні.

ж) правильне планування й розподіл форм патріотичного виховання протягом навчального року. Плануючи досягнення виховних результатів, кожний вихователь має чітко визначити мету, завдання, основні етапи підготовки, порядок і терміни проведення виховних проектів, а також склад учасників і відповідальних осіб. Важливим є підбиття підсумків їх проведення;

з) тісний зв'язок організаційних форм патріотичного виховання з іншими формами виховної діяльності, оскільки експериментальний досвід засвідчує, що тільки різноманітність форм, об'єднаних в певну систему, може принести високі виховні результати;

і) застосування різноманітних форм, виходячи з певних закономірностей, що випливають з мети, змісту, принципів і методів патріотичного виховання [29, 102-103].

Система національно-патріотичного виховання учнів дозволяє формувати в майбутніх громадян патріотичну свідомість, розвивати інтелект особистості для активної участі в навчально-пізнавальній діяльності, виробляти активну громадянську позицію, реалізувати її в практичній діяльності.

Висновки

Отже, від початків громадянство означало міру визнання соціальної значущості людини, її долученості до спільноти.

Громадянство - правова належність особи державі; постійний правовий зв'язок особи з державою, що виявляється в їхніх взаємних правах та обов'язках.

Громадянин є членом владно організованого суспільства. Ознакою громадянськості, громадянською чеснотою є здатність особи ґречно ставитися до існуючих в суспільстві норм, дотримуватися їх, визнавати й шанувати суспільні авторитети, виконувати обов'язки перед громадою.

Громадянськість - світоглядно-психологічний стан людини, що характеризується відчуттям себе громадянином конкретної держави, лояльним ставленням до її інституцій та законів, почуттям власної гідності у стосунках з представниками держави, знанням і поважанням прав людини, чеснот громадянського суспільства, готовністю і вмінням домагатися дотримання власних прав, вимагати від держави виконання Ті функцій, відповідальним ставленням до своїх обов'язків перед державою, патріотизмом.

Сьогодні в умовах величезних змін в соціальному, економічному і політичному житті України постала проблема радикальної перебудови в сфері виховання, мета якого-формувати людину, давати прогрес людському суспільству. Змінилась система поглядів на виховання як педагогічний процес. Вони відбивають потреби розвитку суспільства, що змінюється, і самої людини. Тобто, зазнала значних змін філософія виховання.

Однією з важливих проблем сучасної національної школи є громадянське виховання. Сьогодні воно знаходиться в стадії розробки наукових концепцій, апробації форм і методів, пошуку пріоритетів. В останні роки в зв'язку з проголошеною деполітизацією, складними політичними процесами, що відбувались в державі, проблема громадянського виховання звучала досить стримано: її обходили, замовчували, уникали. Основною консолідуючою ідеєю була проголошена ідея гуманізму як провідна цінність для об'єднання більшості народу в складний період переорієнтації суспільних цінностей.

Громадянське виховання - формування громадянськості як інтегрованої якості особистості, що дає людині можливість відчувати себе морально, соціальне, політичне і юридичне дієздатною та захищеною.

Покликане воно виховувати у молодої людини високі моральні ідеали, почуття любові до своєї Батьківщини, потреби у служінні їй. Відомо, що основні риси громадянина формуються в молодому віці, під впливом загальнонародних, національних цінностей, у взаємодії особистості із суспільством, яке на кожному етапі представляють сім'я, школа, різноманітні колективи.

Орієнтоване на формування свідомого громадянина, патріота, професіонала, людини зі шляхетними особистісними якостями і рисами характеру, світоглядом і способом мислення, почуттями, вчинками та поведінкою, спрямованими на саморозвиток.

Сучасне розуміння патріотизму зумовлене соціальним замовленням Української держави в галузі освіти й виховання, котре конкретизується у Державній національній програмі "Освіта" ("Україна XXI століття"), "Концепції виховання дітей та молоді в національній системі освіти" й "Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності".

У структурі патріотизму старшокласників можна виділити когнітивний, етноідентифікаційний, емоційно-мотиваційний та практичний компоненти, які в своїй сутності і віддзеркалюють саме поняття.

Література