Стрілецькі пісні як феномен українського патріотизму

Размещено на http://www.allbest.ru/

СТРІЛЕЦЬКІ ПІСНІ ЯК ФЕНОМЕН УКРАЇНСЬКОГО ПАТРІОТИЗМУ

Денис БОГУНЕНКО студент IV курсу першого (бакалаврського) рівня вищої освіти рівня вищої освіти факультету педагогіки, психології та мистецтв

Науковий керівник - кандидат педагогічних наук, доцент Колоскова Ж. В.

Анотація

Автор статті аналізує поняття «стрілецькі пісні» та наводить їх класифікацію: гімни-марші, ліричні марші, пісні-заклики, жалібні пісні, романси, елегії в пам'ять загиблих, жартівливі і танцювальні пісні. Автор статті приходить до висновку, що стрілецькі пісні за мелодичною та метро-ритмічною структурою мають зв'язок із пісенністю козацької доби та виконують роль музичного літопису національно-визвольної боротьби.

Ключові слова: стрілецькі пісні, військовий фольклор, національно-визвольна боротьба.

Постановка проблеми

Події останніх двох років перевернули наше сприйняття музичного фольклору України, зокрема, військового, оскільки наразі знов виникла потреба в захисті територіальної цілісності країни, й ті емоції, що переживали наші предки, знов стали актуальними для нас, нащадків. На жаль, українці знову змушені боронити свої землі від загарбників, що підтверджує вираз: «Історія розвивається по спіралі», чому є підтвердження у рядках стрілецьких пісень.

Метою нашого дослідження став пошук тих характеристик, які об'єднують наші й давні часи, відображені у стрілецьких піснях.

Виклад основного матеріалу

Стрілецькі пісні є самобутнім духовним надбанням українського народу, що відтворює одну з найяскравіших сторінок на сторінках історії національно-визвольних змагань у XX столітті. Їх вивчення як предмету фольклористики обумовлене актуальними завданнями народознавства, яке покликане сьогодні комплексно проаналізувати складний процес взаємодії традиційних і нових форм побутування різних жанрів народної творчості в системі новітньої культури.

Про особливість військового формування легіону Українських січових стрільців, з яким пов'язана історія стрілецької пісні, та про творчий геній у вияві стрілецької поезії неодноразово писали у минулому та продовжують звертати увагу сучасні українські історики, публіцисти, літературознавці та музикознавці [7, С. 134-155]. Кожен з дослідників визначає значущі для сучасності грані січового стрілецтва - і як феномен українського патріотизму, та усвідомленого обов'язку державотворення (Т. Салига), і як феномен високої боєздатності і незламної ідейної переконаності (Б. Якимович), і як феномен акумулятивної творчої сили у культурному житті (В. Качкан). На думку О. Кузьменко, з'ясувати багатогранність природи стрілецької поезії можливо лише через її розгляд у ракурсі її сучасного пісенного життя. На думку О. Правдюка та Р. Кирчіва, саме фольклористика може виявити та науково прокоментувати усе те, що входить до поняття винятковості стрілецької поезії, а її методологічна база дозволяє повністю розкрити важливі аспекти самобутності.

Стрілецькі пісні - це характерний вияв літературно-народної творчості, у якій викарбовано історію одного з найважчих підготовчих етапів боротьби за "царство української свободи" (М. Грушевський). Їх неможливо вписати у межі одного жанру або ж розглядати тільки у межах сюжетно-тематичного, оскільки вони є поліфонічним явищем культури, який трактують як новітній фольклор. Авторські фольклоризовані пісні разом із народними піснями про січових стрільців утворили незаперечну цілість, що виокремлює їх із класифікаційної системи фольклору, де різножанрові пісні літературного походження належать до окремого розряду.

У фольклористичний обіг термін "стрілецькі пісні" запровадив Ф. Колесса у 1938 р. Він вважав їх складовою українських історичних пісень, хоча дане словосполучення побутувало вже відразу після виникнення пісенних текстів, зазвичай, літературного походження. Надалі, від середини XX ст. і навіть в останні десятиріччя століття, зміст наукового поняття не збігається із низкою народних назв, де цим словосполученням інколи визначають як твори міжвоєнного періоду (пісні націоналістичні), так і з повстанського фольклору. У радянські часи загальну характеристику цього поняття надавали тільки енциклопедичні видання, які були надруковані у діаспорі. На думку О. Павлюка, стрілецькі пісні є різновидом фольклору, який охоплює пласт пісенності, що "має досить окреслене тематичне коло, пов'язане з певним історичним етапом, життям і побутом певного середовища" [5, С. 25]. Йдеться про передумови, процес становлення, активну воєнну діяльність Українського січового стрілецтва, а також участь в інших військових з'єднаннях, що хронологічно охоплюють історичний проміжок від 1913 до 1922 року. Згаданий дослідник об'єднав фольклоризовані, і народні твори, що стало підтвердженням наукових ідей про асиміляцію та типи змін у стрілецьких піснях літературного походження [2]. Також суголосним до цієї думки став і дослідник української літератури В. Радзикевич, який наголосив, що пісні стрільців відразу перейшли в уста народу й стали його власністю [6]. На думку О. Кузьменко, стрілецькі пісні - це цикл різножанрових українських пісень як літературного, так і народного походження, об'єднаних за ідейно-тематичними ознаками, що відобразили героїчні етапи національно-визвольної боротьби українського народу під час Першої світової (1914-1918), українсько-польської (1918-1919) та українсько-протибільшовицької (1919-1920) воєн, які виникли переважно у середовищі січових стрільців (воїнів легіону Українських січових стрільців, Української галицької армії, Січових стрільців, стрілецьких бригад об'єднаних армій УГА-УНР) та органічно ввійшли до пісенного репертуару сільського й міського населення у повоєнний період часу [3].

Появі стрілецьких пісень сприяла організація легіону Українських січових стрільців, який було сформовано у вересні 1914 р. у складі Австро-Угорської армії. Поява означеної формації потребувала спеціальних музичних творів, що зумовило формування власного репертуару із стрілецьких бойових пісень. Серед відомих авторів стрілецької пісні визначають О. Маковея, синів греко-католицьких священників братів Б. Лепкого та Л. Лепкого, С. Чарнецького. М. Гайворонського та інших.

З огляду на те, що автори виховувалися у родинах, де знали і любили народну музику, сформований у дитинстві багаж знань з фольклорних творів зумовив появу віршованих текстів на стрілецьку тематику, які могли доповнювалися оригінальною або запозиченою народною мелодією та виконувалися під акомпанемент гітари чи скрипки. Незважаючи на зовнішню невибагливість художніх форм і простоту багатьох стрілецьких пісень, у їх змісті знайшли відображення найглибші переживання мас людей, пов'язаних надзвичайними суспільно-історичними подіями початку XX ст.

Найвідоміша пісня С. Чарнецького народилася в період зародження Січового стрілецького руху. У вдячній народній пам'яті С. Чарнецький залишився як автор пісні „Ой у лузі червона калина...”, що досі є другим, неофіційним Гімном українців. Усе почалося 1914 року, коли Степан як режисер львівського театру „Руська бесіда” оновив виставу свого товариша і однодумця Василя Пачовського „Сонце руїни”. Ось тоді для військового хору Чарнецький замість пісні „Гей не дивуйтесь, добрії люди” пише оригінальний текст „Ой у лузі червона калина...” Сам же Чарнецький як мелодію використав мотив пісні „Розлилися бережечки”. Уже тоді своїм найближчим сказав: „Це буде сильна пісня!” І він не помилився. Виставу з успіхом показали в Самборі, Дрогобичі, Стрию, Чернівцях, Станіславові, а пісня «Ой у лузі» облетіла ціле Поділля. Вона відразу набула широкого розголосу, увійшла до численних співаників, духовного життя широких верств суспільства та стала народною.. Воскресаючи нині із забуття, пісня полонить серця людей своєю щемливою любов'ю до рідної Вітчизни, її вірних синів, наснажуючи нас незламною вірою в те, що, об'єднавшись, ми відродимо славну Україну [4].

Вперше стрілецькі пісні були презентовані у збірнику «Співаник УСС», до складу якого також увійшли козацькі, рекрутські, побутово-жартівливі та січові пісні. На думку О. Кузьменко сформований зміст збірки свідчить про співацькі вподобання воїнів.

Наступний повоєнний пісенник «Сурма» супроводжувався коментарями до кожної пісні, у яких були висвітлено редактором Р. Купчинським найсуттєвіші моменти історії виникнення або переробки пісень, прізвища авторів слів і музики до текстів пісень, що "повстали між Українськими січовими стрільцями".

З другої половини 20-х років пісні із стрілецького репертуару друкували головним чином у журналах видавництва "Червона калина", організованих колишніми стрільцями. Ці видання відіграли важливу роль у поширенні, відтак фольклоризації літературних текстів. Так окремі стрілецькі пісні або тільки їх фрагменти наводилися у статтях як ілюстрації у збірках "Червона калина" (1924-1938) та журналу "Літопис Червоної калини" (1929-1938). Зрідка вони входили і до реєстрів молодіжних, пластових, популярних пісенників, а також складали композиційну канву музично-драматичних п'єс на стрілецьку тематику ("Стрілецька слава в піснях" (1939), "Сон Івасика" (1922), "Залізна Острога" (1934), "Шаріка" (1936), "Синя чічка" (1936)), які з успіхом йшли на сценах аматорських і професійних театрів західноукраїнських земель. У цей час стрілецькі пісні активно обробляють відомі українські композитори і подають у збірках на кшалт «Великого співаника «Червона калина» (1937) за редакцією З. Лиська, збірки обробок Я. Ярославенка «Стрілецькі пісні на фортепіано зі словами» (1936), Б. Вахнянина «Альбом стрілецьких пісень та хори» (1937) тощо. З 1939 року видавничо-дослідницький центр було перенесено з Гиличини до Сполучених Штатів, куди емігрувала більшість стрілецьких авторів, зусиллями яких було відновлено видавництво «Червона калина» та продовжено друк їх збірок. У радянському видавництві інформація про історію січово-стрілецького руху замовчувалася, оскільки була забороненою. Якщо певні публікації й публікували в окремих фольклорних збірниках, вони переважно були анонімними.

О. Кузьменко зробила спробу класифікувати стрілецькі пісні на дві великі групи: пісні літературного походження та народні пісні про січових стрільців. При цьому дослідниця розподіляє авторські стрілецькі пісні, і ті, які вже стали народними, ще за двома блоками: громадсько-політичні та побутово-інтимні. Очолили пісні літературного походження ті, у яких домінує мотив заклику до визвольної боротьби ("Чи то буря, чи то грім", "Лунає клич", "В горах грім гуде", "За Україну!"). Їх пафосний настрій кардинально відрізняє від більш ранніх песимістичних рекрутських та солдатських пісень. Надалі тема волі і свободи значно поглиблюється у стрілецьких маршових піснях ("Ой у лузі червона калина", "Від Сяну аж до гір Кавказу", "Йде січове військо", "Ой та зажурились") завдяки мотиву віри у перемогу-визволення.

Найбільшою традиційністю позначені січово-стрілецькі пісні, у яких актуалізуються мотиви, пов'язані із темою військового походу ("На вулиці сурма грає", "Гей, там на горі "Січ" іде!", "Йде січове військо", "Готуй мені зброю", "Їхав стрілець на війноньку", "Ой видно село", "Ми йдем вперід", "Коби скорше з гір Карпатів", у яких використання повторів окремих слів, словосполучень та вигуків, характерних для поетики українських жартівливих солдатських пісень, демонструє спорідненість із нею. У жартівливому тоні через гіперболізацію ситуацій ("впадеш з воза, та й заб'єшся") сфокусовано увагу на деталях, що вказують на труднощі воєнного життя, з якими зіткнувся і сам ліричний оповідач. Складається враження, що автори творять музично - словесний малюнок на основі тематично подібних шаржів й анекдотів, уміщених у стрілецьких сатирично- гумористичних часописах "Самопал" і "Самохотник", які були надзвичайно популярні серед стрілецтва. Ця жартувальність зумовлює неповторну привабливість стрілецьких пісень та їх популярність серед народу.

Серед стрілецьких пісень літературного походження у порівнянні з народними стрілецькими піснями є наявною невелика кількість пісень з трагічними мотивами, у яких змальовується болючий бік фронтового буття стрільців, які без нарікання йшли назустріч смертельній небезпеці. Також близько до них стоїть велика група пісень на тему стрілецького кохання, у яких описується ціла гама зворушливих ніжних почуттів, виражених через різні ситуації: виклик дівчини на побачення, невдале залицяння стрільця, мрійливе очікування зустрічі, розлука стрільця із коханою перед виходом у похід, спогади про милу, зрада коханої. О. Кузьменко зазначає, що стрілецьким пісням, у яких змальовуються високі моральні стосунки між закоханими, характерна внутрішня сценічність, яку забезпечують вибудовані діалоги ("Ой чого ж ти зажурився", "Зажурились галичанки").

За Н. Кобрин, за метро-ритмічними характеристиками серед стрілецьких пісень літературного походження можливо виокремити 7 основних різновидів:

- гімни-марші («Коби скоріше з гір Карпатів», «Ми йдем вперід»), для яких в більшості властива мажорна широка й активна мелодія, що одразу охоплює значний звуковий обсяг (до октави) і складається з енергійних закличних квартових стрибків з опорою на сильну долю, зворотів на стійких акордових ступенях, також для них характерні чіткі парні метри, пунктирний ритм, що імітує рішучий похідний крок («Не сміє бути в нас страху»);

- пісні-заклики, які за змістом та емоційним наповненням є дуже близькими до маршових творів, однак їх відрізняють підкреслені фанфарні інтонації по звуках тризвуку («Хлопці, алярм», «Гей, наступаєм ми, стрільці»);

- ліричні марші, які поставали під впливом важків боїв із великими втратами, що примушували ще раз усвідомити справжню вартість життя і самопожертви («Йде січове військо», «Гей, видно село», «Їхав стрілець на війноньку». Зі звуків цих пісень постає картина останнього, вирішального походу, що може принести загибель або перемогу, виникає передчуття трагедії і, водночас, розуміння невмирущості слави національно - визвольних змагань. Виразно передане відчуття неквапного кроку, через парні метри і розмірений ритмічний пульс, символізує не стільки бойовий запал, наступальність і піднесення початкових днів боротьби, але віддзеркалює переживання складних воєнних буднів: пощабельні висхідні інтонації повільно осягають діапазон пісні. Характерним також є мажоро-мінорне забарвлення мелодії та стрибки на сексту-октаву у кульмінаціях та завершеннях фраз;

- жалібні пісні, які виникали на найважчих етапах бойового шляху УСС і УГА («Питається вітер смерті», «Ой, впав стрілець», «Заквітчали дівчатонька»), у яких ритм жалібного маршу ніби долинає крізь звучання козацьких і ліричних пісень, овіваючи серця слухачів жалем, тугою та співчуттям [1, с.51];

- романси, у яких щире музичне висловлювання дозволяє зазирнути у мікросвіт людського серця та на короткий час повернути звичне мирне життя. Для них характерними є кантилена, вальсоподібний ритм або подібність до баркароли чи колискових пісень («Ой, шумить, шумить», «І снилося з ночі дівчині», «Човен хитається») [1, с.53-54];

- елегії в пам'ять загиблих („Пише стара мати”) або жаль-туга за рідними і прощання з колишнім життям („Готуй мені збрую”, „Пиймо, друзі”). Широка і розспівна мелодія нагадує сердечну лірику українських пісень і народних романсів. У легкому, м'якому тріольному кружлянні, що нагадує ритміку вальсу, ніби у підсвідомості зароджуються повільні удари жалібного маршу, як символ вічності („Пише стара мати”) [1, с. 55];

- жартівливі і танцювальні пісні, які висловлювали радість від очікуваного походу на Україну („Зажурились галичанки”) або ж відсторонювали від щоденних турбот у сферу сміху, жарту, розваги („Казала дівчина” сл. і муз. Л. Лепкого, „Ірчик” сл. і муз. Р. Купчинського, „Мав я раз дівчиноньку” сл. і муз. Р.Купчинського). Їх легкі і невимушені танцювальні ритми, виразні, стрімкі інтонації нагадують козачок чи польку, наближаючись до стилю народних пісень(„Зажурились галичанки”) [1, С.57].

Висновки

стрілецький пісня мелодичний ритмічний

Таким чином, змістові і ритмо-інтонаційні особливості стрілецької авторської творчості виразно свідчать про зв'язок із пісенністю козацької доби, виявляючи спадкоємність національних мистецьких традицій. Стрілецька пісенна творчість є невід'ємною частиною українських військових та мистецьких традицій, а жанрове й тематичне розмаїття та мелодичне багатство дозволяють трактувати її як чудовий зразок „музичного літопису” національно-визвольних змагань.

Список використаних джерел

1. Кобрин Н. В. Стрілецькі пісні літературного походження: витоки та особливості жанру. Львів, 2007. 96 с.

2. Колесса Ф. Українська усна словесність. Львів: Вид-во НТШ, 1938. С. 94.

3. Кузьменко О. Стрілецькі пісні як феномен пісенної культури українців. Електронний ресурс. Доступ: https://nashe.com.ua/songbook/32.

4. Пісні Січових Стрільців. Музика, що стала народною. Електронний ресурс. Доступ: https://espreso.tv/article/2016/01/29/fenomen_pisen_ukrayinskogo_sichovogo_strilectva_vsi_tvory_narodzheni_lyshe_u_pershu_svitovu_viynu_ vony_staly_narodnymy_kozhen_vselyaye_optymizm_i_viru_v_peremogu.

5. Правдюк О. Стрілецькі пісні в системі жанрів українського пісенного фольклору // Народна творчість та етнографія. 1995. № 2-3. С. 25.

6. Радзикевич В. Поезія стрілецького життя // Історія української культури / За заг. ред. І. Крип'якевича. К.: АТ "Обереги", 1993. X зш. С. 450. Факсимільне відтвор. з вид-ня І. Тиктора (Львів, 1937 р.

7. Ріпецький С. Духова творчість Українських Січових Стрільців // Ріпецький С. Українське Січове Стрілецтво: Визвольна ідея і збройний чин. Нью-Йорк, 1956. С. 134-155.

Размещено на Allbest.ru