Музичне мистецтво у дзеркалі апокаліптичних та катастрофічних очікувань

Неможливо оминути теми геноциду в контексті також вітизняної історії. Події, що відбувались на території України починаючи з 20-х років є трагічною національною спадщиною. «У першій половині ХХ століття радянською владою було вчинено цілу низку злочинів проти людства, під час яких Україна зазнала величезних людських втрат. Ці втрати позначилися не лише на загальній чисельності населення та на його статево-віковій структурі, не лише змінили «етнічний матеріал». Демографічне відлуння втрат відчувається й дотепер. Довготривалі соціально-психологічні наслідки дозволяють нам і сьогодні говорити про феномен «постгеноцидного суспільства» у його найширшому значенні» [9].

У низці цих злочинів особливе місце посідають три масштабних голодомори 1921-1923, 1932-1933 та 1946-1947 рр.. Найстрашнішим історики вважають Голодомор 1932-1933 років, в наслідок якого мільйони українських селян були виморені штучно організованим голодом. Як зазначає дослідник Володимир Василенко, «ідеологом, замовником і організатором Голодомору в Україні був Сталін, який відігравав керівну і ключову роль у планування злочину, формуванні механізму його здійснення і контролі за його здійсненням. Як генеральний секретар ЦК ВКП(б), диктаторській волі якого підкорялося Політбюро, Сталін був ініціатором усіх принципових партійних рішень щодо організації Голодомору в Україні» [7]. Розкриття цієї трагедії в мистецтві стало можливим лише після настання незалежності України.

Євген Станкович одним з перших відчув звільнення від влади СРСР та вирішив висвітлити тему голодомору в Україні, написавши «Панахиду за померлими з голоду» на слова Дмитра Павличка 1992 року. Твір, в якому композитор втілив унікальну для українського музичного мистецтва ідею: поєднання канонічних текстів із сучасною українською поезією, перемежуючи світські вірші канонічними текстами («Господи помилуй», «Упокой, Боже», «Алілуя», «Вічна пам'ять»), формуючи з них окремі номери «Панахиди за померлими від голоду» («Благословенний труд», «Котилася Україною», «Ідуть, їдуть» тощо) [10]. Таким чином, композитор представив твір не лише як загальний канонічний релігійний жанр панахиди, але й як твір з яскраво вираженою національною тематикою - як демонстрація причетності українського народу до страшних подій голодомору.

«Панахида», що граничить з неоромантичною стилістикою (за винятком певних епізодів з використанням авангардних композиторських технік), є доступною для широкого кола слухачів. Це ще більше вказує на інтенцію композитора до розширення слухацької аудиторії та розголошення факту національного геноциду. Епітафійний характер Панахиди розкривається за допомогою чіткого дозування експресії композитором. Гучних фрагментів є досить мало, і кожного разу вони не є кульмінаціями. Натомість основні драматургічні центри твору написані в динаміці pp. Це лише підсилює значущість трагедії, яка замовчувалась радянською владою і досі не визнана Росією як акт геноциду проти українського народу.

Століття, визначене боротьбою ідеології марксизму-ленінізму з ідеологією філософії Ніцше у баченні Гітлера відділило та віддалило людину від Бога. Тексти письменників та філософів сакралізувались, надаючи людству ілюзію можливості створення нових світів власними силами. У праці «Століття» 2004 року видання, Ален Бадью цитує Достоєвського: «Що трапляється з людиною, якщо Бога більше немає?», розглядаючи поступово філософські засади Георга Гегеля, Фрідріха Ніцше, Жана Поля Сартра, Мішеля Фуко та ін.. крізь призму відсутності Бога, чи, скоріш, його неправильного розуміння людиною. Секуляризація соціуму ХХ століття була настільки очевидною, настільки «панівною», що лише невелика кількість митців готова була на собі «нести ношу» віри відкрито, попри її заборону.

Винятковими в цьому плані є такі композитори, як Олів'є Мессіан, Арво Пярт, Петеріс Васкс. Велика кількість творів цих композиторів пов'язані саме з релігійною тематикою, проте їх творчість буде розглянута у третьому розділі цієї роботи.

Очевидно, що події ХХ століття запропонували безліч шляхів для художньої інтерпретації апокаліптичної теми. Дві світові війни, геноцид єврейського народу, голодомор 20-х та 30-х років, та водночас неймовірний, часом загрозливий ріст науково-технічного прогресу, стали причиною насильницьких смертей такої кількості людей, що ці події можна ототожнити з настанням апокаліпсису. Закономірно транспонуючись у сферу мистецтва, митці відображали події не лише безпосередньо, але й, піддаючись загальному стану страху, знаходячись у суспільстві, яке в певний час визначалось терором сталінського чи гітлерівського режимів, писали твори які ставали символами моторошного духу епохи. Легко пригадати недописаний «Містеріум» Олександра Скрябіна, симфонію Соф'ї Губайдуліної «Слышу... Умолкло...». Частини Dies Irae в реквіємах Йоганнеса Окегема, Джованні Палестріни ніяким чином не можна порівняти з демонстрацією «кінця світу» в реквіємах Дьордя Лігеті чи Альфреда Шнітке.

Глибина усвідомлення катастрофічності життя підкреслюється в роботах митців ХХ століття на різних рівнях - в назвах творів, на композиційному чи колористичному рівнях, в тексті чи підтексті самих творів, багатозначність та глибина яких є відмінною особливістю художньої спадщини ХХ століття. Апокаліптична, катастрофічна тематика збагачується новими образами, мотивами, прийомами. Вона ніби локалізується та гіперболізується, слідуючи за канонічним принципам ступеневого звуження образу: від біблійних апокаліптичних пересторог - до образів стихійних катастроф, до земних, жорстоких війн, до простору одинокої душі смертного тіла. Такий принцип перегукується зі становленням поняття апокаліпсису, що упродовж віків, маючи свої витоки в Об'явленні Івана Богослова мислився як щось безоб'єктне, метафізичне - до усвідомлення апокаліпсису як наявного, що спускається з небесних уявлень до приземлених, і виражається у якості колективних тіл (колективного нового бога) і, згодом, концентруючись на одинокому індивіді в полоні урбанізації, який мав можливість особисто бачити як наслідки людського божевілля, так і випалену від снарядів землю післявоєнного часу.

Отже, якщо в період ренесансу антропоцентризм був магістральною темою, на зміну якій прийшов теоцентризм бароко; якщо раціоналізм класицизму змінився «культом почуттів» романтиків, то, спираючись на «криваві» сторінки історії ХХ століття, можна припустити, що апокаліпсизм, що ототожнився з катастрофізмом, став однією з домінуючих тем не лише у мистецькій спадщині, але й постав у свідомості кожної людини того часу своєрідним символом епохи.

Список використаних джерел

1. "Heiligenstadter Testament". University of Hamburg Library (Catalogue record). 1888.1389. Retrieved 11 June 2020.

2. Alban Berg: Lulu. Universal Edition, 1978

3. Bruhn S. Les Visions d'Olivier Messiaen / Siglind Bruhn. Paris: L'Harmattan, 2008. 346 p.

4. The Conflict of Interpretations: Essays in Hermeneutics, ed. Don Ihde, trans. Willis Domingo et al. Evanston: Northwestern University Press, 1974 (1969).

5. Wozzeck Libretto. English Translation [Електронний ресурс] - Режим доступу до ресурсу: https://www.opera-arias.com/berg/wozzeck/libretto/english/

6. Бем М. В. Голокост та голодомор у контексті міжнародно-правових поглядів Р. Лемкіна щодо концепції злочину геноциду / М. В. Бем // Європейські перспективи. 2013. № 4. С. 175-180. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/evpe_2013_4_32

7. Василенко В. Методологія правової оцінки голодомору 1932-1933 рр. в Україні як злочину геноциду [Електронний ресурс] / Володимир Василенко // [розділ монографії]. 2016. Режим доступу до ресурсу: http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/12243.

8. Весела наука / Фрідріх Ніцше; пер. з нім. В.Б. Чайковського. Харків: Фоліо, 2020. 284 с.

9. Голод в Україні у першій половині ХХ століття: причини та наслідки (1921-1923, 1932-1933, 1946-1947): Матеріали Міжнародної наукової конференції. Київ, 20-21 листопада 2013 р. / Інститут демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України;Інститут історії України НАН України;Київський національний університет імені Тараса Шевченка; Національний університет «КиєвоМогилянська академія». К., 2013. 364 с.

10. Нікітюк О. Поминальна культова музика східної та західної традицій у сучасному хоровому виконавстві (на прикладі репертуару капели "Думка") / О. Нікітюк // Українське мистецтвознавство: матеріали, дослідження, рецензії. 2016. Вип. 16. С. 62-73. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Ukrmyst_2016_16_8

11. Томас Манн. Доктор Фаустус // Пер. з нім. Євгена Поповича. К.: Дніпро, 1990. 574 с.

Размещено на Allbest.ru