"Повна вокальна техніка" Кетрін Садолін в контексті сучасного вокального виконавства

Размещено на http://www.allbest.ru/

«Повна вокальна техніка» Кетрін Садолін в контексті сучасного вокального виконавства

Муравіцька Світлана Степанівна

Нова естетика співоцького звуку з різноманітними вокальними прийомами та техніками завдяки творчим експериментам простимулювала оновлення освітньої бази естрадного вокаліста. Ключовим моментом музичної творчості вокаліста на початку ХХІ ст. стало орієнтація на звукозапис. До концертної діяльності додалася студійна робота, яка за якістю повинна бути досконалою, як на виконавському, так і на технічному рівні. Відповідно, все це вимагає певної корекції підготовки естрадних співаків як у питаннях базової постановки голосу (позиція, резонатори, дихання, регістри тощо), так і виконавського аспекту (вокальна техніка, динамічні режими).

Проблемами нового звукоформування займалися К. Садолін (Данія), С. Ріггс (США), В. Коробка і О. Кліпп (Росія), Н. Дрожжина та Т. Самая (Україна) та ін. Зазначені праці розкривають тему на обґрунтованих підставах і формують нові методичні підходи щодо специфіки сучасного вокалу.

Детальніше розглянемо роботу К. Садолін «Повна вокальна техніка» [2], в якій дослідниця зауважує, що будь-який вокальний метод розподіляється на три етапи: постановка голосу, опанування технічними навичками й прийомами та практична робота. У своїй книзі авторка зберігає традиційну послідовність етапів, починаючи з основ постановки голосу: процесу дихання, анатомічної побудови голосового апарату та звуковидобування.

Важливим моментом початкового етапу постановки голосу К. Садолін вважає координацію у роботі усіх частин голосового апарату, пошук правильного звуковидобування, відчуття резонансу. Початком для будь-якого заняття мають бути вокальні вправи на «німому» звуку, завдяки чому поступово розігріваються усі м'язи голосового апарату. Гортань та голосові зв'язки на даному етапі у звуковидобуванні не задіяні. Не напружуючи м'язи голосового апарату, співак має змогу шукати естетику «свого» звуку, оптимально організує власне звукоутворення та резонанс.

Наступним кроком у звуковидобуванні авторка вважає атаку звуку, тип якої залежить від порядку змикання зв'язок та вимови. У своєму дослідженні К. Садолін розглядає три типи атак звуку: тверда (glottal), одночасна (simultaneous), придихова (breath), які розрізняються між собою за особливістю вимови певних голосних звуків або слів. Щодо питання атак звуку в естрадному вокалі, дослідниця формулює конкретні пояснення.

Тверда атака (glottal attack) виконується наступним чином: зв'язки м'язово наближені до створення звуку, який виникає різко й звучить драматично, а рух зв'язок невеликий, безпечний та природній. Даний тип атаки використовують для тренування «чистого» звуку, без домішок шуму та повітря.

Одночасну атаку (simultaneous attack) дослідниця вважає зручною для практикування тихого звучання. Відтворення її здійснюється завдяки змиканню зв'язок одразу на початку звуку. У вітчизняній вокальній педагогіці цей тип атаки називають «м'якою». Багато років даний тип атаки визнавали єдиним безпечним в класичному вокалі, на якому досягається бажаний звук.

Третій тип атаки - придихову атаку (breathy attack) відносять виключно до естрадного вокалу, оскільки здійснюється з додаванням повітря до тону, а це радикально відрізняється від процесу дихання в академічній школі.

У своїй методиці дослідниця визначає чотири вокальні режими: нейтральний (Neutral), інтенсивний (Overdrive), ударний (Belting), які вирізняються між собою кількістю «металу» в голосі. К. Садолін акцентує, що нормально змінювати вокальні режими впродовж твору (пісні), при чому переходити в інший режим можливо швидко або застосовуючи вокальні ефекти, наприклад вокальний злам. Авторка ретельно виписує особливості кожного вокального режиму: характерне звучання, що необхідно тренувати індивідуально, а також переваги та обмеження, на які треба вважати.

У розділі «Вокальні ефекти» К. Садолін розкриває сучасну вокальну естетику, де голосові ефекти розглядає як звуки, що не відносяться ні до мелодії, ні до тексту, а характерні лише до стилю виконавця. У кожного співака, зауважує дослідниця, ефекти будуть індивідуальними, враховуючи особисту анатомію, фізіологію, фізичну підготовку, енергетичну активність й темперамент. Окрім детального опису відтворення ефектів, К. Садолін долучила й аудіоприклади у різних стильових напрямах.

На думку музикознавиці Т. Самаї, важливим внеском К Садолін щодо вокальних прийомів є те, що «авторка розглядає їх як вид шумових звуків, що не відносяться до мелодії або тексту, але до засобів виразності, характерних лише для індивідуальної манери самого виконавця» [1, с. 124].

У своїй методиці К. Садолін описала голосові ефекти, які відносяться до естрадного і академічного вокалу. Дослідниця свідомо не розглядає естетичний бік звучання, а більше приділяє уваги динаміці, силі та експресії звуковидобування зазначених ефектів.

Отже, на прикладі методики К. Садолін «Повна вокальна техніка» можна стверждувати, що для сучасного вокального виконавства є характерним поєднання базової академічної школи з новими голосовими ефектами на базі м'язової активності гортані, що і створює нову вокальну естетику співака й розширює засоби голосової художньої виразності.

голос звук естетика вокальний

Список використаних джерел

1. Самая Т. Вокальне мистецтво естради: український контекст. Київ: Четверта хвиля, 2019. 152 с.

2. Sadolin C. Complete Vocal Technique. Denmark, 2000. 255 p.

Размещено на Allbest.ru