Одночастинність фортепіанної сонати як новий тип композиції (на прикладі сонати № 1 для фортепіано Ігоря Щербакова)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Одночастинність фортепіанної сонати як новий тип композиції (на прикладі сонати № 1 для фортепіано Ігоря Щербакова)

Каменська Вероніка Юріївна

фортепіанний соната реприза варіація

Темою нашого дослідження є одночастинна композиція фортепіанної сонати № 1 українського композитора Ігоря Щербакова. У 1979 р. він закінчив Київську державну консерваторію ім. П.І. Чайковського. Соната № 1 для фортепіано з'явилася у 1982 р. - на початку його творчої діяльності. Задум композитора є цікавим, бо за одночастинним композиційним планом криються й інші особливості - образні, тематичні, структурні, темпові тощо. Постає питання й іншого порядку - наявність контрасту образно-емоційного, фактурного, метро-ритмічного тощо.

Соната досить велика, в нотному тексті налічується 247 тактів. Автор перепланував не тільки композицію сонати, але й музичну драматургію. В обох випадках важливими є нові типи контрастів - образних, структурних, темпових, фактурних, регістрових, гармонічних, ритмічних тощо. Одночастинність сонати І. Щербаков утворив з двох складових - сонатної форми та варіацій.

Соната має усі розділи класичної сонатної форми - експозицію, розробку, репризу та коду. Між експозицією та розробкою вміщено цикл варіацій. Характер музичних тем у розділах сонатної форми є контрастно-образним. Особливо протистоять між собою теми головної, сполучної та побічної партій, глибокий контраст закладений між репризою й кодою. Соната починається головною партією у низькому регістрі, вона драматичного характеру. З 19-го такту (Presto) починається сполучна партія, вона нагадує вихор, що увірвався після напруженої попередньої теми. З 36-го такту починається красива ля-мінорна мелодія побічної партії, яка в подальшому розгортається у м'яких квартових гармоніях. З 50-го такту вступила заключна партія - гостро-напружена, вона завершується у 60-му такті.

Своєрідною формою у формі є варіації, що звучатимуть далі (тт. 62-135). Тема варіацій поєднується із закінченням експозиції одним звуком (перехід майже непомітний), а в кінці є зупинка на паузі. Що собою представляє цей досить великий фрагмент сонати? Це своєрідні ритмічні варіації. Спочатку викладено восьмитактну тему, яка є контрастно-поліфонічним двоголоссям. Вона має досить стриманий характер. Перші дві варіації мають 15-ть тактів і мало відмінні від теми. Третя варіація дається у дещо швидшому темпі (Poco piu mosso) й верхній голос звучить тріолями, нижній восьмими. З 99-го такту дається ще одне прискорення й голоси звучать в октаву, воно нагадує нам сполучну партію і може вважатися зв'язкою. З 103-го такту чергова варіація: тріольний рух передано в ліву руку, а у правій даються поспівки четвертними та іншими тривалостями. З 124-го такту дається остання варіація, вона звучить шістнадцятими (права рука), а в лівій руці дається тріольний рух (восьмими). Ця варіація звучить лірично, лагідно, вона завершується досить тихо. Після тривалої паузи починається розробка.

Розробка сонатної форми починається із 136-го такту (Meno mosso. Drammatico), з поліфонічного проведення кількох фраз двома контрастними між собою голосами, які підводять до кульмінації на кластерній гармонії. З 147-го такту (L'istesso tempo) включається ритмічний фактор, пульсація восьмими, далі ритм ускладнюється (з 156-го такту), а потім ускладнюється гармонія - швидкий рух великосекундових звучань вгору. Цей рух приводить до кульмінації на гармонії, що вже зустрічався у темі головної партії, і чергується швидким пасажним рухом сполучної партії. Наступний розділ розробки є досить великим (з 164-го такту, охоплює головну кульмінацію твору і підводить до передікту, т. 195). Цей розділ починається базується на квартових поспівках верхнього голосу; середні голоси виконуються тремоло малосекундовими співзвуччями, а нижній голос рухається по звуках дисонансів тріолями в ноктюрновій фактурі.

У другій половині цього розділу розробки (з 175-го такту) змінюється передусім інтонація верхнього голосу: композитор постійно утверджує висхідну секундову півтонову по співку (соль#-ля-ля). Кількаразові повтори-нагнітання приводять до кульмінації (тт. 175 - 186), спад після якої приводить до тихого передікту репризі. З 195-го такту починає звучати тихий передікт до репризи. Остання почнеться дуже тихо, хоча потім звучання посилюватиметься поступово до її закінчення на дисонансі на ферматі. Побічна партія з'явиться без сполучної, після тривалої паузи. Вона тільки на початку зберігає свою просвітленість і чистоту, а далі насичується дисонантними звучаннями. Вона переходить у коду, що починається з кульмінації і йде постійно на спад.

Отже, у Сонаті № 1 для фортепіано І. Щербаков головною композиційною особливістю став синтез сонатної форми та ритмічних варіацій. Тут застосовано глибокі контрасти між головною і заключною та побічною партіями - низький регістр і середній, кластерна гармонія та м'яка квартова гармонія, контраст між ритмічними рисунками у варіаціях, застосована поліритмічна фактура тощо.

Размещено на Allbest.ru