Бардівська пісня івано-франківських авторів-виконавців в соціокультурному просторі незалежної України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Бардівська пісня івано-франківських авторів-виконавців в соціокультурному просторі незалежної України

Карась Ганна Василівна (Karas Anna), доктор мистецтвознавства, професор (doctor of art history, professor) ДВНЗ "Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника Precarpathian National Universitynamed after Vasyl Stefanyk м. Івано-Франківськ, Україна (Ivano-Frankivsk, Ukraine)

До типу "виконавець авторської пісні" ("співана поезія") Анатолій Калиниченко поряд з іншими (О. Богомолець, М. Бурмака, А. Горчинський, Е. Драч, Т. Компаніченко, В. Морозов, сестри Тельнюк, Т. Чубай) відносить івано-франківських виконавців Станіслава Щербатих (Тризубий Стас) та Зою Слободян. При цьому автор наголошує на різниці між авторською піснею (музика й слова співця) та співаною поезією (музика співця на слова іншого автора) [3, с. 27].

Авторство жанру "співана поезія" належить Олегу Покальчуку. І хоч цей термін прижився, однак часто авторів "музики-слів" продовжують називати бардами, а частину тих, хто озброївся електрогітарами і барабанами - бард-рокерами. Загалом, це велика і строката компанія людей, які насправді найбільше цінують мистецтво володіння Словом, а до гри ставляться як до священнодійства [1]. А. Калиниченко наголошує, що в умовах тоталітарного суспільства "...авторська пісня мала неформальний характер, була одним із виявів контркультури, своєрідною реакцією на офіційну культуру, втечею від реальності в "андеграунд" [3, с. 27]. Він же визначає такі особистісні лінії розвитку авторської пісні: поп-бард (В. Морозов, Л. Бондар), рок-бард (М. Алімов), гротесково-пародійна (І. Сітарський, В. Асауленко, Ганна Лев), імпресіоністська (І. Козаченко), соціально-критична та політико- сатирична (А. Панчишин, Тризубий Стас), національно-патріотична (М. Бурмака, Е. Драч, О. Покальчук), у т. ч. її неокобзарське відгалуження (В. Жданкін) [3, с. 28]. Останнє побудовано здебільшого на особливостях українського фольклору, які переосмислені і стилізовані по-сучасному. Цей струмінь фольклоризму проявлявся і в традиційно-ліричній лінії (О. Богомолець, С. Мороз, З. Слободян).

На легендарній першій "Червоній Руті-89" у Чернівцях найбільшими і найважливішими були сегменти авторської пісні і рок-музики. Живим символом загону співців, що відчули першими той самий "вітер змін" у повітрі, був власник колоритного бас-баритону Василь Жданкін. Найгострішими були рівненчанин Олександр Смик та івано-франківець Тризубий Стас.

Щербатих Станіслав Іванович (сценічний псевдонімом "Тризубий Стас", 24. 02. 1948, м. Алейск, Алтайський край, Росія - 24. 01. 2007, м. Київ, похований в Івано-Франківську) - відомий український автор-виконавець, бард. Він - один із засновників бардівської пісні в Івано- Франківську кінця 1980-х років. Ще в дитинстві разом з батьками Стас переїхав до Івано-Франківська, де постійно проживав з 1950 до 1997 року. Станіслав Щербатих - автор понад 300 пісень сатиричного та гумористичного змісту (серед них - відомі "Тато Карло", "Ангола", "239 поросят", "Гудбай, Компартіє!", "Мете", "Іспанська боса-нова", "Люди сапають" тощо). Він - Лауреат багатьох фестивалів ("Червона рута", "Оберіг" та ін.), автор фантастичного роману "Ничья земля" (1998, "Маяк", Одеса), мюзиклу "Коров'яча доля", серії оповідань та есеїв гумористичного змісту. Чудовий музикант, співак, поет - він ще прекрасно малював, був піонером прикарпатської мультиплікації. Власні фільми, які принесли йому звання лауреата багатьох фестивалів, він знімав апаратом власної конструкції. Своїми сміливими піснями, сатирою на комуністичний лад Стас сприяв проголошенню Української держави. Його пісні були сповнені політичної відваги. "Він був росіянином, але українського в нього було більше, ніж у будь-якого українця", - казали про нього. Станіслав відомий в Києві як автор і ведучий телепрограми "Бард - салон", а ще він написав пісню про Івано-Франківськ "Рідне місто". Тривалий час Стас співпрацював з Театром пісні "Не журись". На фінальному концерті "Червоної Рути" у Запоріжжі (1991) Тризубий Стас співав "Гудбай, компартіє, гудбай" і стадіон в ейфорії йому підспівував, а наступного дня кремлівський ГКЧП перекреслював усі сподівання на свободу у країні [1]. Дружина барда Марія видала збірку поезій, яку присвятила пам'яті свого чоловіка. Серед них ці промовисті рядки:

"Гітара мовчить.

Мовчать вуста,

а дух твоїх пісень

живе на струнах

досі..." [7, с. 38].

Левко Боднар (н. 15. 02. 1956, м. Бердичів Житомирської області) - український художник, бард та засновник українського музичного гурту "Бункер Йо" (1989), який з 1967 році проживає в Івано-Франківську [2].

Митець згадує про свій гурт: "Нас по-особливому любив Луцьк. Ми там частенько бували. Спочатку я сам приїздив туди, починав, як гітарист, як бард у рамках фестивалю "Оберіг". Потім, у 1991 році приїхав з гуртом. Ми відіграли 4 концерти і поїхали до Польщі.<...> Найтепліше нас приймали у Луцьку і Володимирі-Волинському. З "Бункер Йо" були виступи ще у Запоріжжі та Донецьку. У Донецьку виступали біля пам'ятника Леніну, якому я "факав" під час концерту, та мене всі підтримували. Пам'ятаю, що на футболках давав автографи людям, ці емоції не передаси словами" [4]. Відверто вороже ставлення Левка до радянської влади зумовлене сімейними обставинами: дід воював за Петлюру, а батька у 1949 році засудили на десять років за націоналізм. Результатом спільної творчості гурту став альбом "Ворожбит", який виявився химерним сплавом коломийок і традиційного радянського стьоб- року. Популярність "Бункер Йо" здобув після "Червоної рути-91" (третє місце), а пісні "Явдоха", "Цьоця з Занзібару", "Ворожбити", "Гуцульський реп" зазвучали на всю Україну. У 1996 році стьоб-роковий альбом "Файно є" гурту розтиражувала фірма "Київ-Євростар". Левко - автор текстів і музики жартівливо-сатиричних пісень "А диви-но ся, диви", "Агій, бідо", "Борода", "Гоп-стоп, Канада" (музика народна), "Капелюх", "Качумай", "Потерта камізелька", "Сюзанна" (музика Андріано Челентано), "У цьоці на іменинах" (музика польського гурту "Швагер коляска"). У цих творах, що мають танцювальний характер (блюз, твіст та ін.), відчутним є вплив американської та європейської поп- музики ХХ століття. Їх можна послухати у авторському виконанні на сайті "Українські пісні" [5]. Сьогодні Левко - директор та звукорежисер Івано-Франківської студії звукозапису "На Майдані", переймається зіпсованими смаками сучасного слухача, а відсутність нових пісень пояснює середовищем, яке не надихає на творчість.

Зою Слободян (н. 24. 12 1947, смт. Старі Ушиці Кам'янець-Подільського району Хмельницької області) можна назвати душею українського романсу, оскільки як один із нечисленних адептів співаної поезії, вона співає серцем. Хоч Зоя не є професійним музикантом, а успішним художником (членкиня Національної спілки художників України), однак, працюючи багато років на сцені, значно вдосконалила свою професійну майстерність. Відома українська композиторка, лауреатка Національної премії імені Тараса Шевченка Ганна Гаврилець писала: "Магія того співу дивовижна: проникаючи в кожну клітину нашого єства, дарує відчуття радості і комфорту, якого нам так часто бракує. В наш розхристаний час, коли зруйновані основні моральні й духовні цінності, мистецтво Зої Слободян, як ковток свіжого повітря, випромінює гармонію, сповнює тіло тією позитивною енергією, яка живить і дає можливість вистояти" [6, с. 5]. Зоя створила й виконує під гітару більше двох сотень своїх пісень на слова українських поетів ХІХ- ХХ ст. від Тараса Шевченка до Юрія Андруховича та зарубіжних авторів (Поль Варлен, Юліуш Словацький, Іван Вазов, Ґарсія Лорка ets). Вона - Лауреатка телеконкурсу "Сонячні кларнети" (1986), призерка першого Всеукраїнського фестивалю авторської пісні та співаної поезії "Оберіг" (1989) в м. Луцьку, лауреатка фестивалів "Оберіг-90", "Оберіг-91", "Оберіг-92", "Оберіг-93", учасниця Всеукраїнського фестивалю "Українці всього світу, єднаймося!" (1994, м. Київ), Всеукраїнського кобзарського свята (1994, м. Дніпропетровськ), фестивалів "Лесина осінь" (1995, м. Київ, 2002, м. Ялта), фестивалю "Розкуття" (2002, м. Хмельницький), фестивалів "Leidgut Ost - Leidgut West" (1998, 2000, м. Ерфурт,Німеччина). поезія жанр музика бард

Творчі вечори Зої Слободян, часто супроводжувані виставками робіт художниці, відбулися в містах України (Івано-Франківськ, Київ, Чернівці, Луцьк, Черкаси, Суми, Ялта) та за кордоном (Аргентина, Польща, Німеччина, Росія). Вона - автор збірника свої пісень [6]. У передмові до нього поетеса Тамара Севернюк підкреслювала: "...Зоя співає, народжує музику, малює. Цей дорогий духовний трикутник має в собі одну сутність, єдину мету - в запечатаних скарбівнях радості буття шукати, знаходити і нести далі слід свого роду, свого духу..." [6, с. 7].

Отож, творчість івано-франківських авторів-виконавців бардівської пісні Левка Боднара, Станіслава Щербатих ("Тризубий Стас") та Зої Слободян була особливо актуальна на початку 1990-х, на переломі епох, у перші роки Незалежності нашої держави. Якщо твори перших двох авторів відзначалися сатирично-гумористичним змістом, то пісні Зої Слободян мають ліричне забарвлення. Своїми сміливими піснями, які були сповнені політичної відваги та сатири на комуністичний лад, ці автори сприяли проголошенню Української держави. Яким буде подальший розвиток цього жанру залежить від особистої внутрішньої потреби адептів співаної поезії оновлюватися музично і змістовно.

Використані джерела

1. Авторська пісня, співана поезія. URL: http://rock-oko.com/muzichn- stil/spvana-poezya.html

2. Діда Р. Щербатих Станіслав. Івано-Франківськ: енциклопедичний словник / автори-упорядники: Карась Ганна, Діда Роман, Головатий Михайло, Гаврилів Богдан. Івано-Франківськ: Нова Зоря, 2010. С. 485.

3. Калениченко А. Авторська пісня. Українська музична енциклопедія. Київ: НАН України, ІМФЕ ім. М.Т. Рильського, 2006. Т. 1. С. 27-28.

4. Левко Боднар: "Зараз вміти співати не обов'язково - все виправить апаратура". URL: https://www.vezha.org/levko-bodnar-zaraz-vmity-spivaty-ne- obov-yazkovo-vse-vypravyt-aparatura/

5. Левко Боднар. Українські пісні. URL: https://www.pism. org.ua/persons/1583.html

6. Пісні Зої Слободян (Співана поезія Зої Слободян). Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2005. 152 с.

7. Щербатих М. Під музику печалі. Київ - Івано-Франківськ, 2011. 59 с.

Размещено на Allbest.ru