Сучасне вокальне виконавство: типологія та характеристика

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сучасне вокальне виконавство: типологія та характеристика

Самая Тетяна Вікторівна

Вокальне мистецтво - мистецький напрям, в якому емоційнообразне розкриття змісту твору відбувається художньо-естетичними засобами співацького голосу. Розгляд естетичних особливостей вокального виконавства передбачає певну термінологічну базу, яка наприкінці ХХ - початку ХХІ ст. значно розширила тезаурус вокаліста-фахівця. Відбулося це переважно через проникнення зарубіжних вокальних методичних джерел, що сьогодні вимагає оновлення та редагування термінології вокаліста-мистецтвознавця. Приміром, з середини минулого століття у виконавській та педагогічній діяльності активно вживався термін «манера виконання» - академічна, народна та естрадна. Сам термін є, по суті, беззмістовним, оскільки манера поведінки зовсім не визначається жанром або стильовим напрямом, а є емоційним регулятором іміджу артиста.

Особливості сценічних видів мистецтва, їх специфіка, без сумніву, впливають на індивідуальну манеру поведінки будь-якого артиста, але виконавська індивідуальність є базовою засадою лише мистецтва естради, де манера - це виконавське обличчя митця, його індивідуальна естетика. Згадаймо таких видатних виконавців, як Едіт Піаф, Еллу Фіцжеральд, Луї Армстронга, Леоніда Утьосова, Клавдію Шульженко, Дженіс Джоплін, Джо Кокера, Майкла Джексона, Мерайю Кері і багато інших. Безліч юних вокалістів намагаються копіювати, підлаштовуватись під унікальну манеру визнаних метрів. Це негативно впливає та може спотворити базовий співацький звук початківців, а також зашкодити пошуку та формуванню власного неповторного саунду молодого артиста. Таким чином, сьогодні поняття «манера» підкорегувало своє значення і у професійній вокальній лексиці вже тлумачиться як відображення індивідуальних звичок, що належать більше до артистизму співака, його харизми, характеру створеного образу на сцені, аніж школи вокального виховання.

Сучасне вокальне мистецтво розділяється на три види - народний, академічний та естрадний, кожен з яких через власні традиції генерує свої творчі завдання та формує специфічні засоби виразності. В основі народного вокалу - фольклорні вокальні традиції конкретного народу. Завдання даного виду - знайомство з самобутністю культури окремої національної спільноти, з унікальними обрядами, з характерним музичним та співочим мелосом, не залучаючи складну вокальну техніку. Засоби виразності, вокальні прийоми («білий» звук, «горловий» звук, йодль тощо), емоційно-образне наповнення виступів народних співаків переважно будується на національній відповідності, аніж художньоестетичній складовій. Однак стилізацію народного співу використовують і в двох інших вокальних видах.

Характерною ознакою академічної вокальної школи є звукоформування класичної вокальної позиції (високої) для певних акустичних умов. Академічний (оперний, концертно-камерний) співак як остаточний звуковий результат використовує резонанс, створений акустикою того приміщення, де на даний момент відбувається виконання. У виконавця класичної школи відповідно налаштований голосовий апарат, в якому голос набуває яскраво виражену силу і об'єм, розрахований на певні акустичні умови виконання (оперний театр, камерний зал, храм чи церква з хорошою акустикою). Виконавці класичної школи, керуються багаторічними консервативними методами виховання «еталонного» голосу та історичним досвідом національних вокальних шкіл.

Естрадний (сучасний) вокал - найбільш різнобічний напрям, що поєднує в собі безліч музичних стилів і течій, сценічний вид з власною історіографією та художньо-естетичними ознаками, в якому синтезуються засади театрального, музичного та естрадного мистецтв. Дані чинники відзначилися і на естрадному вокальному виконавстві: звукоформування в умовах роботи зі звуковою підсилювальною апаратурою та сучасною голосовою технікою. Специфіка естрадного вокалу полягає у формуванні унікального саунду - багатогранного визначення своєрідних характеристик і індивідуальності звучання стилю, напряму, гурту, голосової тембрації вокаліста, що відділяє його від народного та академічного видів. Якщо на заняттях з академічними співаками величезна увага приділяється звучанню самого голосу, то у вокальній естраді паралельно з голосовою складовою формується режисура твору, акцентується увага на його драматургії, метроритмічному аспекті, засобах акторської виразності, пластиці тощо.

Разом з цим існують і загальні виконавські вимоги до естрадних та академічних вокалістів на предмет повного діапазону, усталеного дихання, дикції та артикуляції, роботи резонаторів, вирівнювання регістрів, виконання певних вокальних прийомів (вібрато, філірування звуку). Міжвидові відмінності відбулися через появу та розвиток звукової апаратури, де мікрофон для естрадного співака став не лише приймачем для посилення голосового сигналу, а й аудіально змінив його звуковий контроль. Через використання підсилювальної апаратури в естрадному виконавстві звукоформування відбувається у мовленнєву позицію, відмінну від академічної високої. Зокрема, це відзначилося на трьох атаках звуку (до м'якої та твердої додалася придихова), до грудного та головного резонаторів додався змішаний (мікст), де формуються усі сучасні вокальні прийоми та голосові ефекти (гроул, ретл, субтон, скрім, вокальний злам, крек тощо), через колористику шумовими ефектами до регістрів додалися два суб-регістр (низький) та флейтовий для вокальних флажолетів. Відмінність існує і у сценічному втіленні вокального твору: основною концепцією в академічному співі є авторський задум (композитора, диригента, режисера тощо), а на естраді головним є сам виконавець, який має досконало володіти вокальним та акторським мистецтвом і вміти імпровізувати.

Сучасний стан вокального виконавства і досі є динамічним. Відмовляючись від архаїчних методик, зберігаючи кращий мистецький досвід та відкриваючи більш ефективні підходи, ми можемо більш ретельно формувати наукову лабораторію для якісної підготовки молодого покоління вокалістів. вокальний виконавство сценічний артист

Размещено на Allbest.ru