Залучення фольклорних джерел до баянної концертно-виконавської та композиторської практики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра музичного мистецтва ННІ «Академія мистецтв ім. С.С. Прокоф'єва» Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського

Залучення фольклорних джерел до баянної концертно-виконавської та композиторської практики

Нефедов Сергій, кандидат мистецтвознавства, доцент

Наскрізною лінією в еволюції баянного репертуару є фольклоризм, зумовлений походженням цієї інструментальної галузі. Аналіз музикознавчої літератури, яка так чи інакше стосується історичного розвитку репертуарного забезпечення баяністів [1-10], а також безпосередньо репертуару дозволяє нам конкретизувати періодизацію залучення фольклорних джерел до баянно-ансамблевої композиторської та концертно-виконавської практики.

Перший період (кінець ХІХ - перші десятиліття ХХ ст.) характеризується тим, що провідну роль у концертних програмах відігравали жанри обробки та аранжування народнопісенного й народно-танцювального матеріалу. Прагнення авторів до збереження первісного жанрово -стильового образу дало змогу науковцям визначити цей період у зазначеній репертуарній сфері як суто «фольклористичний» (або «фольклорний»). Авторами обробок та аранжувань, як правило, були керівники колективів.

Другий період датують 1940-1960 роками. Його можна визначити як період академізації - «фольклорно-академічний» період. Він відмічений формуванням оригінальної баянної літератури з використанням усталених фольклорних жанрово-стильових ознак та в певних жанрах цитованого тематичного матеріалу (наприклад варіації, фантазії, парафрази, сюїтні форми тощо). Як приклади, назвемо: варіації на теми українських народних пісень «Ой ходила дівчина бережком», «Ой за гаєм, гай» (1959, 1961) В. Власова; варіації на тему української народної пісні «Їхав козак за Дунай» (1956) Л. Горенка; фантазія на тему української народної пісні «Ой, у полі криниченька» В. Дяченка; парафраз на тему української народної пісні «Сусідка» М. Корчинського; «Концертна фантазія на теми улюблених українських пісень І. Франка» (1964) К. Мяскова; «Елегійна фантазія на тему української народної пісні “Повій, вітре, на Вкраїну”» (1965) В. Подгорного; фантазія та варіація на тему української народної пісні («Дощик» - 1944) М. Різоля та ін.

Третій період - 1970-1980 роки - можна характеризувати загальною нефольклорною тенденцією в музичному мистецтві, яку також визначають як певну стадію «нової фольклорної хвилі». У баянному репертуарі спостерігається процес активного засвоєння, тобто композиторського інтерпретування усталених фольклорних жанрово-стильових моделей вітчизняного фольклору та народно-музичної спадщини різних народів світу. Відбувається органічне об'єднання в єдину художньо-естетичну цілісність академічних та фольклорних засобів виразності, формобудови, композиційних та драматургічних принципів. Такими творами є, наприклад, «Українська рапсодія» М. Чайкіна; «Шість п'єс на основі народних пісень» Є. Юрцевича; сюїта № 3 «Іспанська» A. Білошицького; Парафраз на народну тему (1977); «Веснянка» фантазія (1984), соната -експромт «Буковинська» (1985), фантазії «Гаївка» й «Колядка» (1987) В. Власова; «Українська акварель» B. Гальчинського; «Пелехські замальовки» (1979), «Невестіно коло» (1987), «Фольк-капричіо» В. Губи; «Тема з варіаціями» (1991) В. Дикусарова; «Карпатська сюїта» (1975, версія для тріо - 1999), «Три фольклорні п'єси» (1994) В. Зубицького, «Концерт-веснянка» (1983) Я. Лапинського; «Українське капричіо» (1981), «Циганська рапсодія» (1983 р.), В. Подгорного; «Скіфи ХХ століття» (1982) О. Пушкаренка; сюїта № 2 «Українська» (1980, 1987, 2003) В. Рунчака; «Фантазія на словацькі теми» С. Чапкія; Два хороводи (1964), танцювальна сюїта «Візерунки лугові» (1980) та ін.

Сучасний період - останнє десятиріччя ХХ століття і по сьогодення - це період, який можна назвати «меганеофольклоризм». Для цієї стильової тенденції є характерним «синкретичне» поєднання традиційної та інноваційної, архаїчної і модернової, масово -популярної й авангардної, етногенетично-національної та «екзотичної» атрибутики. Водночас, «меганеофольклоризм» відкрив нові обрії, можливості й перспективи для розвитку баянного репертуару, оновлення якого тепер не лише залежить від майстерності інтерпретацій-перекладень, транскрипцій тощо, але й забезпечується творчістю професійних композиторів (як баяністів, так і не баяністів), які звертаються конкретно до цієї інструментальної сфери. Прикладами можна вважати такі твори, як «Музика для чотирьох» В. Власова; «Коломийка» (2003) А. Гайденка; Сюїта у трьох частинах (1994), «Український танець», соната Fatum (2000) В. Зубицького; Accordion (2005 р.) В. Рунчака; «Фольк-зошит» (1992), сюїта- зошит «Давньокиївські фрески» (2005) А. Сташевського; Концертні диптихи Ю. Шамо та ін.А. Гончаров справедливо зазначає, що фольклорна основа в музиці має широчезний діапазон світосприйняття, що охоплює всі сфери народного буття з відповідним відтворенням в усіх жанрах музичної культури, впливає на концептуальну драматургію професійної творчості та, нар ешті, спонукає до виникнення нових форм у мистецтві [1, 84].

Отже, особливого значення набуває той факт, що звуконаслідування фольклору для баяну є природним, і цей безпосередній генетичний зв'язок з народними джерелами сполучається з сучасною академічністю цього музичного інструмента.

Література

фольклорний баянний концертний композиторський

1. Гончаров А. Неофольклоризм як стимул до театралізації в музичному виконавстві. Науковий вісник НМАУ ім. П. І. Чайковського: Музичне виконавство. 2002. Вип. 22. Книга восьма. С. 81-93.

2. Іванов Є. Академічне баянно-акордеонне мистецтво на Україні: автореф. дис.... канд. мистецтвознавства: 17.00.03 «Музичне мистецтво». Київ, 1995.

3. Іванов Є. Акордеонно-баянне мистецтво України: Науковий вісник НМАУ ім. П. І. Чайковського. Музичне виконавство. Київ, 1999. Вип. 1. С. 25-37.

4. Калмиков С. Баянний ансамблево-оркестровий інструменталізм в історико-стильовій проекції: автореф. дис.... канд. мистецтвознавства: 17.00.03 «Музичне мистецтво». Одеса, 2003. 16 с.

5. Кужелев Д. Баянне виконавство в музичній культурі 70-90 років. Науковий вісник НМАУ ім. П. І. Чайковського. Музичне виконавство. 2000. Вип. 5. Книга четверта. С. 48-58.

6. Пасічняк Л. Академічне народно-інструментальне ансамблеве мистецтво України ХХ ст.: автореф. дис.... канд. мистецтвознавства: 17.00.03 «Музичне мистецтво». Львів: 2007. 17 с.

7. Пасічняк Л. Розвиток ансамблевого баянно-акордеонного виконавства в Україні. Науковий вісник НМАУ ім. П. І. Чайковського: музичне виконавство. 2004. Вип. 40. Книга десята. С. 162-171.

8. Семешко А. Баянно-акордеонне мистецтво України на зламі ХХ-ХХІ століть: довідник. Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2009. 244 с.

9. Сташевський А. Нариси з історії української музики для баяну: навч. посіб. Луганськ: Поліграфресурс, 2006. 152 с.

10. Шевченко О. Основні тенденції соціально-естетичної еволюції баянного виконавства та деякі проблеми формування учбово-концертного репертуару в класі баяна у музичному вузі. Актуальні питання педагогічної підготовки студентів музичних учбових закладів. 1993. Ч. ІІ. С. 69-81.

Размещено на Allbest.ru