Артикуляційна фонація у вокальному мистецтві

Размещено на http://allbest.ru

Артикуляційна фонація у вокальному мистецтві

Сергеєва Світлана Петрівна

З давніх часів методи навчання співу оточувалися ореолом таємничості. Однак це не єдина причина недостатнього розвитку вокальної педагогіки як науки. Другою, більш важливою причиною є те, що довгий час сама наука не могла дати вокальній педагогіці достатньо точних відомостей про механізм роботи голосового апарату людини, даних, які б могли лягти в основу побудови науково обґрунтованих методів розвитку голосу.

Тому головним методом вокальної педагогіки завжди був і поки що є метод спостереження, та передачі учневі особистих (суб'єктивних) відчуттів вчителя. Головний недолік методу суб'єктивних відчуттів полягає у великій різнобарвності індивідуальностей та неспівпадінню власних відчуттів з відчуттями іншої особи [3]. Професор В. Морозов, свого часу стверджував: «Сучасна вокальна методика являє собою історично складений емпіричний метод навчання, заснований, головним чином, на інтуїції, багатих виконавських традиціях та досвіді видатних майстрів співу» [3, с. 6]. Тож, головною метою дослідження особливостей фонації мов в вокальному контексті стане виведення з чуттєвої сфери викладання сучасного сольного естрадного співу на більш професійний рівень з чітко розробленою методологією.

Фонетика, як наука про звуки мовлення та фонологія, як наука про звуки мови, разом відкривають шлях до розуміння процесу творення вокальних звуків. Тому, кажучи про звукові можливості мови, стають важливими не тільки самі звуки, а й засоби їх утворення, тобто не тільки акустична, а й артикуляційна властивість.

Фонація починається з утворення звуків за допомогою мовленнєвого апарату людини - органів дихальної системи, гортанної та надгортанної порожнин. Вокальна фонація включає в себе фонетику та фонологію, які прямо чи опосередковано сприяють утворенню вокальних звуків різної якості. Пряме сприяння - свідомо використання вокалістом фонації однієї мови в іншій, опосередковане - несвідоме використання фонації, що може створювати незручності на різних етапах співу. За визначенням науковця О. Іщенка, який досліджував проблематику голосних звуків української мови, фонацією називається процес звукоутворення у глотці, ротовій та носовій порожнинах. За допомогою надгортанного апарату фонаційний сигнал фільтрується: одні тони підсилюються, тобто резонують, інші послаблюються. Артикуляційний апарат (губи, язик, язичок, м'яке піднебіння, нижня щелепа) регулює подальший процес звуковідтворення і називається артикуляцією. Фонація разом з артикуляцією визначають будову звука - його зовнішнє та внутрішнє оформлення. Артикуляція звука зачіпає проблеми його фізіологічного творення. Спектр кожного окремого звука буде своєрідним, в залежності від положення артикуляційних органів. Всі тони у творенні голосного звука поділяють на основний і додатковий (обертон). Ті тони, що існують посеред обертонів, називають субтонами. Суб'єктивне сприйняття повного спектру цих параметрів називаються тембром. Темброве забарвлення звуків залежить від місця їх резонування у процесі творення. Кожному звуку мовлення властиве певне забарвлення, характерне тільки для нього, тож модель артикуляційних рухів для виголошення окремого звука для всіх носіїв однієї мови буде однаковим [1]. Це визначає загальномовний процес фонації, що має великий вплив на техніку утворення вокального звука. вокальний тембровий артикуляція звук

За іншим визначенням, фонацією вважається стан будь-якої частини гортані, який змінює повітряний потік, і від того, як саме змінюватиметься цей потік, залежатиме якість вокального звукоутворення. Звук голосних, як і вокального голосу, з'являється в процесі виштовхування повітря з легенів і створює падіння тиску в гортані. Коли це падіння достатнє, голосові зв'язки починають коливатись. Голосні звуки виділяються поміж приголосних і становлять основу вокальної фонації.

Тож, якість фонації голосних звуків - підвалини для створення професійного звучання голосу. Рівності голосних у вокальній педагогіці надається виключно велике значення. Нерівні голосні вважаються ознакою поганої вокальної техніки. У співака-віртуоза всі голосні звучать однаково сильно та повноцінно. У некваліфікованого ж є «гарні» голосні, на яких голос більш менш звучить, та «погані», на яких звучання невдале - занадто вузьке, придавлене. К. Станіславський писав: «Які ж неприємні строкаті голоси, в яких звук а вилітає з живота, звук є - з голосової щілини, звук і - протискається зі здавленого горла, звук о гудить, як у бочці, а звуки у, и, ю попадають в такі місця, з яких їх ніяк не витягнеш» [4, с. 67].

Науковець В. Зернов вказує на одну із найважливіших ознак технічної досконалості співака. При дослідженні сили голосу на різних голосних він виявив, що різні голосні у недосвідченого співака мають різну силу. Найбільш сильними виявилися голосні а, є, о, в той час, як і та у були значно слабшими.

Особливості естрадної фонації, окрім вище зазначених, полягають в тому, що первинне звучання голосу формується при розташуванні артикуляційних органів як під час мовчання, коли гортань знаходиться в низькому положенні. Рівність звучання голосних переміщується, на відміну від академічного вокального звукоутворення, з високого піднебіння та гортані до низького їх розташування.

Тим самим низьке піднебіння формує яскравий тембр голосу, що суттєво відрізняє його від академічного. Отже, зміна фонації голосних та приголосних звуків дасть засади для формування віртуозних технік естрадного та рок-вокалу в українському мовному просторі.

Використані джерела

1. Іщенко О. С. Голосні звуки української мови залежно від темпу мовлення: монографія. Київ: Інститут української мови НАН України, 2012. С. 7-16.

2. Зингер Л. Р. Общая фонетика: учеб. пособ. 2-е изд., перераб. и доп. Москва: Высшая школа, 1979. С. 4-16

3. Морозов В. П. Тайны вокальной речи. Ленинград: Наука, 1967. С. 6-24.

4. Станіславський К. С. Театральное наследство. Москва: Академия наук СССР, 1955. 67 с.

Размещено на Allbest.ru