Риси романтичної віртуозності у Скрипковому концерті Едварда Елгара

Размещено на http://www.allbest.ru/

Риси романтичної віртуозності у Скрипковому концерті Едварда Елгара

Засядьвовк Тамара Володимирівна

На межі ХІХ - ХХ ст. та в перші десятиліття минулого століття в Англії спостерігався помітний підйом музичної творчості - не випадково цей період дослідники позначили терміном "новоанглійський ренесанс". Майже через 200 років після смерті Г. Персела "епоха мовчання" нарешті скінчилася. Англійські композитори активно проявляли зацікавленість новітніми досягненнями сучасної європейської музики, що сприяло створенню базису для відродження національної композиторської школи.

Представниками "ренесансної" національної композиторської школи стали митці трьох поколінь. До найстаршого входили наставники молоді та самовіддані педагоги Х. Перрі і Ч. Станфорд. До середнього покоління, яке було, так би мовити, головною опорою школи, належали Е. Елгар, Р. Воан-Вільямс, Г. Холст, Ф. Деліус та Г. Банток, а вже далі традиції школи перехопили їхні молодші сучасники - С. Скотт, Ф. Брідж, Дж. Айрленд, А. Блісс, А. Бакс, А. Бенджамін, А. Буш, В. Волтон, К. Лемберт, М. Тіппет і зрештою Б. Бріттен" [1, с. 33]. "Накопичення творчої енергії" призвело на початку ХХ ст. до "вибуху": згадані композитори заявили про себе у різноманітних тематичних напрямах та різних жанрових сферах. Але переважаючими вподобаннями були провідні жанри оркестрової романтичної музики - симфонія, інструментальний концерт, симфонічна поема, пов'язані з впливом європейської традиції.

Переважна більшість англійських композиторів отримувала професійну освіту в Європі, що помітно позначилося на їхніх творах: відчутним є вплив і переосмислення традицій Р. Штрауса), Ф. Ліста, Н. Паганіні, К. Дебюссі (схильність до програмності, ефектна оркестровка, віртуозний стиль). Л. Ковнацька стверджує, що англійська музика поєднувала імпресіоністську естетику з романтичною [2, с. 178].

Яскравим представником англійського музичного романтизму є Едвард Вільям Елгар (1857-1934) - композитор, творчість якого наблизила англійську музику до європейського рівня. За музичною освітою Е. Елгар був скрипалем (закінчив Лондонську Королівську академію музики по класу скрипки), а мистецтво композиції опановував самостійно, вивчаючи творчість композиторів-класиків та своїх сучасників.

Дослідники творчості композитора відзначають, що у молоді роки він відчував великий вплив творчості Р. Вагнера, А. Дворжака та Р. Штрауса. Пізніше йому вдалося віднайти власний музичний стиль, утвердившись на позиціях пізнього романтизму. Е. Елгар творив майже в усіх музичних жанрах (у його доробку відсутні лише опери). Найбільш відомими й виконуваними є "Енігма-варіації", які заклали перший камінь в основи національного симфонізму (саме Елгару належить і перша англійська симфонія, створена у 1908 р.) та Концерт для віолончелі з оркестром.

Не менш популярним і показовим з точки зору втілення Е. Елгаром романтичних традицій європейської музики є Концерт для скрипки з оркестром, сі-мінор, ор. 61 (1910), написаний на замовлення скрипаля світового масштабу Ф. Крейслера. Масштабний твір (Концерт звучить близько 50 хвилин) вимагає від виконавців (насамперед, від соліста) величезної напруги. Передусім це зумовлено насиченістю партитури різноманітними віртуозними технічними прийомами (в традиціях романтичного скрипкового концерту).

Віртуозність у більшості прихильників скрипкового мистецтва асоціюється з іменем Н. Паганіні. Е. Елгар безперечно був знайомий з доробком геніального маестро. Про "точки дотику" з його творчістю свідчать, зокрема, факти використання у Скрипковому концерті прийомів скрипкової техніки, які зустрічаються у концертах Н. Паганіні. Серед них флажолети, гра одній струні (дуже характерний прийом у музиці Паганіні), рясне використання подвійних звуків та акордів (повні й розкладені акорди у вигляді подвійних звуків), котрі поєднують епізоди та розвивають тональний план; хроматизми у вигляді подвійних звуків, низхідних хроматичних гам; трелі, а також складні сполучення цих та інших видів скрипкової техніки. Основні технічні складнощі для соліста зумовлені, зокрема, широкими стрибками в мелодичній лінії (найчастіше на септиму) та сучасними "терпкими" гармоніями, що вимагає абсолютно точного інтонування як одноголосних викладень теми, так і подвійних звуків та акордів. Стрімкі переходи з низьких позицій у високі і навпаки створюють інтонаційну та позиційну складність. Підвищеної уваги потребують часті темпові відхилення - автор надає таким чином виконавцям широкі інтерпретаційні можливості, але водночас потребує досконалої продуманості інтерпретації образної драматургії твору. елгар романтизм музичний

Творчість Е. Елгара належить до видатних явищ музичного романтизму. Синтезуючи національні та західноєвропейські (переважно авст- ро-німецькі) впливи, вона несе в собі риси лірико-психологічного та епічного напрямів романтичного мистецтва. Музика Е. Елгара дуже яскрава, мелодична, характеристична, він є майстром оркестрового письма - в усьому виявляється романтична природа музичного мислення композитора, який нині має всесвітнє визнання.

Використані джерела

1. Гайдук М. Програма як носій актуальності в англійській оркестровій музиці доби модернізму: маг. дипломна робота. Київ, 2018. 167 с.

2. Ковнацкая Л. Английская музыка ХХ века: монография. Москва: Сов. композитор, 1986. 215 с.

3. Мурадян Г.В. Виртуозность исполнения как особое качество интерпретации музыкального произведения // Научная мысль Кавказа. 2011. № 4. С. 183-187.

Размещено на Allbest.ru