Шляхи розвитку Харківської композиторської школи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сумського державного педагогічного університету імені А. С. Макаренка

Шляхи розвитку харківської композиторської школи

Кравченко Оксана Олександрівна,

аспірантка кафедри образотворчого мистецтва, музикознавства та культурології, викладач кафедри музично- інструментального виконавства

Харківська композиторська школа сформувалася на початку ХХ ст. Більше ніж за сторічний період існування вона предстала, з однієї сторони як яскраве самостійне художнє явище, а з іншої - стала невід'ємною часткою загального культурно-мистецького процесу розвитку України [1].

У витоків харківської композиторської школи стояв С. С. Богатирьов - талановитий викладач, композитор, який підготував цілу плеяду митців світового рівня: В. Т. Борисова, Д. . Клебанова, Ю. С. Мейтуса, В. М. Нахабіна, А. Я. Штогаренка, Б. Л. Яровинського. Слід відзначити високий професіоналізм, слідування кращим традиціям світової класики й одночасно, прагнення осучаснити музичну мову новітніми техніками композиції. С. С. Богатирьов був одним із перших харківських композиторів, хто вивчав і застосовував на практиці додекафонну техніку композиції та активно пропагував серед своїх учнів творчість композиторів нової віденської школи, чим значно випередив своїх сучасників [1]. Хоча активне звернення українських композиторів до авангардних технік припадає лише на 60-ті рр. ХХ ст.

Твори харківських композиторів 20-30-х рр. відрізняє раціональність мислення, використання поліфонічних форм і прийомів викладення та розвитку музичного матеріалу, рельєфність тематизму, яскрава мелодичні сть. композиторський поліфонічний мелодичність тематизм

Коли ми говоримо про формування композиторської школи, важливим чинником є спадкоємність поколінь. Більшість учнів С. С. Богатирьова творчу роботу поєднували з педагогічною діяльністю та передавали знання наступним поколінням. І коли цей процес охоплює декілька поколінь молодих музикантів, це стає запорукою створення композиторської школи. Слід відзначити вагомий внесок Д. Л. Клебанова, М. Д. Тіца, В. Т. Борисова, В. М. Нахабіна в підготовку до самостійного творчого життя не одного покоління молоді.

Важливою подією стало утворення 1932 р. Харківської організації Спілки композиторів України, хоча до 1939 р. вона існувала в статусі Оргкомітету. Прагнення митців до гуртування та спільного вирішення загальних мистецьких проблем є природнім покликом душі. Значно розширилися можливості творчого спілкування, з'являються нові виконавські колективи, збагачується їх репертуар творами саме харківських композиторів.

Складні часи переживала творча спільнота Харкова в період з другої половини 30-х рр. - до початку 60-х рр. З перенесенням столиці України до Києва, Харків стає дещо провінційним містом. Кращі виконавці їдуть до столиці, політичні репресії заважають митцям вільно висловлювати свої погляди. Під жорстокі переслідування потрапляє Д. Л. Клебанов за симфонію «Бабин Яр» та учні його класу.

Новий якісний етап розвитку харківської композиторської школи - початок 60-х рр. Її представниками були молоді, енергійні, талановиті композитори: В. С. Губаренко, І. К. Ковач, В. М. Золотухін, Б. М. Буєвський, В. С. Бібік. Усі вони були учнями Д. Л. Клебанова, і їх поєднувало бажання вільного висловлювання власної думки, постійний творчий пошук. Період відлиги, скасування «залізної завіси», вихід зі штучної ізоляції, активне засвоєння нової, раніше забороненої інформації стали характерними ознаками цього періоду. З однієї сторони, погляди митців були спрямовані на раніше заборонене мистецтво країн Заходу, а з іншої, починається нове усвідомлення національного, аутентичного. Для цього періоду характерна строкатість стилів (важливе місце займають нео- стилі, полістилістика), напрямів, нетрадиційні погляди на жанри. Композитори прагнуть до синтезу мистецтв, що призводить, з однієї сторони, до активного розвитку програмної музики, а з іншої, до нівеляції будь-яких жанрових позначень.

На межі 80-90-х рр. відбувався черговий сплеск розвитку харківської композиторської школи. Це був період насичений контрастами і протиріччями. Досить нестійкій соціально-політичній ситуації в країні протистояв активний творчий пошук цілої плеяди молодих композиторів, які щойно закінчили навчання в консерваторії, були творчо мобільні та відкриті до вивчення та опанування всього нового. Нове покоління композиторів, випускників Харківського інституту (зараз університету) мистецтв О. С. Ґрінберґ, О. А. Гугель, О. С. Щетинський, І. А. Гайденко яскраво заявили про себе. Успадкувавши досвід своїх викладачів, вони привернули до себе увагу індивідуальністю творчого стилю, бурхливою енергією, постійними пошуками та відкритістю до спілкування з публікою.

У другій половині ХХ ст. в Україні відбулася досить складна соціокультурна ситуація, яка значно гальмувала духовний і культурний розвиток нації, не давала змоги повною мірою реалізувати творчий потенціал, втілити в життя задуми митців. Молоді автори, як і корифеїв української музики, не завжди мають змогу почути свої твори в живому виконанні. Більшість нотних видань лишаються в приватних нотних архівах. Ігор Гайденко глибоко переконаний, що композитор має відчувати себе затребуваним [3, 53]. Але затребуваність ні якою мірою не має принижувати художньої цінності твору. Існує безліч прикладів, коли затребуваність не ототожнюється з художньою цінністю, а її естетичні критерії, що сформувалися протягом багатьох століть, втрачаються.

У цей час особливо важлива роль діяльності Харківської обласної організації Національної Спілки композиторів України. 90-ті рр. - час активізації її роботи. Молоді композитори мали змогу представляти свої твори, отримувати поради досвідчених музикантів, обговорювати нагальні проблеми мистецької галузі [2].

Ознайомившись із творчістю О. С. Ґрінберґа, О. А. Угеля, О. С. Щетинського, І. А. Гайденка, слід відзначити, перш за все, спадкоємність поколінь, здійснення зв'язку минулого та сьогодення. Будучи яскравими творчими особистостями, ці композитори не поривають зв'язок з традиціями, які були закладені С. С. Богатирьовим ще на початку ХХ ст. Високий професіоналізм, вільне володіння всім технічним арсеналом, глибока змістовність, широка палітра жанрів, які найчастіше відходять від традиційної класифікації, притаманні творчості цих авторів.

Література

1. Драч І. Харківська композиторська школа: доля і позиція в культурі.

2. Драч І., Кияновська Л. Харківська композиторська школа XX століття.

3. Мизитова А. Звуковые пути нового поколения харьковских композиторов // Вісник Харків. держ. акад. дизайну і мистецтв. Харків, 2005. Вип. 10. С. 39-59.

Размещено на Allbest.ru