Універсальність методики П. Муравського

Размещено на http://www.allbest.ru/

Універсальність методики П. Муравського

Шейко Алла Олексіївна (SheikoAlla), доктор філософії, кандидат мистецтвознавства, в.о. доцента кафедри хорового диригування Національної музичної академії України імені П.І. Чайковського, художній керівник та диригент хору хлопчиків та юнаків сектору практики НМА У, заслужений діяч мистецтв України м. Київ, Україна (Kyiv, Ukraine)

Розмірковуючи про унікальність творчої особистості Павла Муравського, на думку приходять слова піаніста і педагога Г. Нейгауза: "Перш ніж розпочати займатися музичною справою, людина повинна духовно володіти якоюсь музикою: так би мовити, зберігати її в своєму розумі, носити в своїй душі і відчувати її. Секрет таланта полягає в тому, що музика в свідомості людини живе абсолютно повноцінним життям раніше, ніж вона починає займатися музичною справою" [2, с. 13]. З впевненістю можна говорити, що високий професіоналізм П. Муравського має те, про що йдеться, - це дано Богом. Величезний музичний талант П.І. Муравського, палка закоханість у музику, хорову справу, відданість їй впродовж довгого творчого життя надали йому натхнення для створення самобутньої хорової школи та унікальної методики роботи з хором.

З раннього дитинства П. Муравський був закоханий у музику. Маленьким хлопчиком він любив слухати сільські парубоцькі пісні, підтягував їм. Перше знайомство з академічним співом відбулося, коли він почав співати у церковному хорі. Хором керував його двоюрідний брат С. Білянський, який навчався у Тульчинському педагогічному технікумі і мав щастя співати у хорі самого М. Леонтовича. Після навчання С. Білянський створив церковний хор академічного взірця. Крім народних пісень хор виконував твори М. Леонтовича, К. Стеценка, М. Лисенка. Як згадує П. Муравський, співаки церковного хору завжди співали виключно з нот. Можна припустити, що спів по нотам у сільському церковному хорі є відгомоном великої традиції партесного співу, який у XVII-XVIII ст. заполонив Україну. Партесний спів лунав по всіх містах і селах, а церкви і монастирі були важливими осередками музичної освіти. Відомо, що наприкінці 1920-х років велику кількість церков було зруйновано. А в церквах, які уціліли ще пульсувала животворна традиція багатоголосного церковного співу - величного співочого мистецтва.

П. Муравський з дитинства був занурений у храмове середовище і осягнув красу і неповторність духовних піснеспівів. У подальшій своїй діяльності він постійно звертався до духовних творів А. Веделя, М. Березовського, О. Кошиця. музичний талант хоровий

Практично всі концертні програми П. Муравського складалися з хорових творів без супроводу. Серед перших - твори М. Лисенка, М. Леонтовича, К. Стеценка, О. Кошиця, С. Людкевича, Є. Козака, А. Кос- Анатольського. Силою свого мистецького таланту і своєї невпинної діяльності П. Муравський у 1960-х роках надав усьому хоровому руху нового змісту, який можна назвати відродженням співу a cappella- ідеалу національної хорової традиції. На теренах радянського простору це було не що інше, як історичне повернення до вітчизняних хорових традицій, які сягали своїм корінням глибини віків.

П. Муравський, всупереч хрестоматійним визначенням, наголошував, що під словом хор слід розуміти співочий колектив, який співає без супроводу. У своїй книжці він пише, що "моя методика - методика, як чисто співати і що саме чистота інтонації є наріжним каменем, на якому базується мистецтво хорового співу" [1, с. 53].

П. Муравський зазначає, що досягнення чистоти інтонування можливе лише при вихованні тонкого слуху співаків. На його думку, особливого значення набуває розвиток внутрішнього слуху співаків хору, уміння реагувати на найменші інтонаційні відхилення. П. Муравський наголошує, що ретельна інтонаційна робота повинна бути творчою звичкою кожного диригента хору.

У досягненні чистоти інтонування є не тільки технологічний сенс, а і важливий принцип художньої роботи над хоровими творами. П. Муравський зазначає, що ретельно опрацьовуючи якість інтонації, необхідно одночасно працювати над досягненням високої якості кантилени, плавності, співучості та виразності співу. Втілюючи ці професійні завдання, П. Муравський наголошує на необхідності налаштування хору лише під камертон, фіксувати найменші відхилення й тенденції звуковисотного інтонування. Важливими правилами роботи з хором для П. Муравського є: тривала робота по партіях; у повільному темпі; малою динамікою.

Особливу увагу П. Муравський приділяв розспівкам по інтервалах. Він не втомлювався методично пояснювати як потрібно інтонувати інтервали, зокрема, хроматичні та діатонічні, досягати їх стійкого і чистого звучання. Лаконічна форма постійного повторення формул системного інтонування різних інтервалів та бездоганний показ власним голосом становили важливу частину його методики роботи. Взявши за основу методи напрацювання чистого строю "по Муравському", зокрема, особливості інтонування інтервалів, ми маємо універсальний метод для опанування найсучаснішими хоровими композиціями.

Як відомо, сучасна хорова музика є цікавим сплетінням тенденцій, жанрів, засобів музичної виразності. Пошуки сучасних композиторів в галузі інтонаційно-звукового оновлення безмежні. По-новому осмислюються звучання людських голосів, а разом з тим, вся хорова звучність. Хорова музика XX-XXI ст. пов'язана з використанням додекафонічної техніки, сонорних і алеаторичних прийомів, мікроінтерваліки, складно інтонованих мелодій, нетрадиційної манери виголошення слова. Часто композитори не прив'язуються до певної тональності, при ключах не виставлено знаки, що дає можливість гнучкої модуляції в будь-яку тональність.

Техніки композиції XX-XXI ст. створили нові виконавські труднощі, і природно, що методи напрацювання чистого строю в творах, де інтонування не спирається на тонально-функціональні зв'язки, відмінне від інтонування музики XVIII-XIX ст.

Для впевненого інтонування сучасної хорової музики необхідна легкість сприйняття висотних структур, які мають складну інтервальну побудову, утримання в пам'яті певних висот як тонічних опор в рамках невеликих структур. До даних навичок можна додати закріплення м'язових відчуттів виконавців при відтворенні подібних висотних структур. Тобто інтонування складних сучасних побудов (як мелодійних, так і гармонійних) вимагає правильного слухового уявлення і технічно вірного відтворення.

Незважаючи на існування низки фундаментальних праць, присвячених теорії та естетиці сучасної хорової музики, проблему інтонування хорової музики XX-XXI ст. практично не досліджено. Деякі коментарі диригентів (Б. Тевліна, Е. Еріксона, П. Дейкстра) висвітлюють лише проблеми інтерпретації сучасних хорових творів.

Відомо, що однією з вимог сучасних міжнародних конкурсів є виконання творів XX-XXI століть. Безперечно, це вимагає від диригентів та співаків володіння новими прийомами опанування сучасних композицій. На сьогоднішній день техніка системного інтонування різних інтервалів, запроваджена "хоровою лабораторією" П. Муравського, являється найбільш дієвою для вивчення найскладніших музичних структур і служить універсальним методом підготовки концертних програм сучасної хорової музики. Методика П. Муравського активно впроваджується хоровими диригентами різних поколінь, зокрема і авторкою даної статті.

Використані джерела

1. Муравський П. І. Моя хорова школа. Методика акапельного хорового співу. До 100-річчя від народження й 80-річчя мистецько-педагогічної діяльності. Редактор-упорядник О. Шокало. Київ: ВЦ "Просвіта", 2014. 384 с.

2. Нейгауз Г.Г. Об искусстве фортепианной игры: Записки педагога. 5-е изд. Москва: Музыка, 1988. 240 с.

Размещено на Allbest.ru