Трансформація жанру літургії в творчості Віктора Степурка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Трансформація жанру літургії в творчості Віктора Степурка

Залевська Олена Григорівна

Віктор Степурко - яскрава творча особистість у колі видатних українських композиторів кінця ХХ - початку ХХІ ст. Духовна музика для нього - це не просто хвиля загального інтересу, можливість творчих експериментів, збагачення палітри образів та засобів виразності - це внутрішня потреба творчої натури митця, яка поступово набула риси справжньої духовної місії. Творчість композитора в цьому напрямку розглядали О. Афоніна, Я. Бардашевська, О. Василенко, Н. Волошина, Г. Луніна, Т. Соловйова, А. Ткаченко, проте трансформація літургійних жанрів в творчості митця поки ще залишається поза межами дослідницької уваги.

Літургія - сакральне, багатофункціональне дійство, що являє собою серце богослужбового циклу, динаміка якого розгортається від денного до тижневого кола. Це унікальний соціокультурний феномен, який здатен з'єднати в єдиному часі-просторі найкращі, найцінніші духовні надбання багатьох поколінь, надати людині відчуття єдності зі всіма минулими та майбутніми поколіннями, відчути своє життя як частину Всесвіту, критично оглянути себе як цілісну та відповідальну особистість, виявити свої прагнення та почуття, звірити їх із деяким етичним еталоном. Духовна музика, «як носій сакральних смислів у спі- вдії з іншими видами храмового мистецтва перетворює статику богослужбового дійства у живий образно-динамічний процес і трансформується у площину смисложиттєву, чим сягає якісно вищого, соціокульту- рного побутування» [3].

Протягом 30-ти років духовна музика для В. Степурка є важливою складовою частиною його творчої лабораторії. До літургійних жанрів композитор підступає обережно, починаючи з найбільш відомих текстів («Отче наш», «Вірую» з «П'яти духовних творів» (1985-1997)), стильових обробок наспівів XVII ст. у «Святий Боже» та «Іже Херувими» супрасль- ського та литовського наспівів, аранжування віночка колядок з елементами як підголоскової, так і західної поліфонії (використання стретних проведень тем) у «Різдвяних піснях» (2002). Поступово бажання розкрити психологічний та емоційний стан віруючої людини надихає автора на використання складної дисонантної акордики та сонорних ефектів в респонсорних літургійних жанрах («Благальна ектенія» з «П'яти духовних творів», «Господи помилуй» з «Літургії сповідницької» (2004)). Композитор фундаментально занурюється в історію духовного співу, освоюючи генезис сакрального мислення - про це свідчать музичні «переклади» псалмів Давида та канонічних текстів у Концерті пам'яті М. Ле- онтовича (1994-1997) та у «Монологах віків» (2007-2010), ораторія «Киє- во-Могилянська Академія» (2005), «Українські канти XVII ст.» (2008).

Жанрові експерименти починаються з штучного об'єднання гла- сових елементів (зокрема, стихир) 8-тиждневого богослужбового циклу в єдиний твір «Богородичні догмати XVII ст.» (2003) як цілісну композицію. Композитор визначає жанр твору як «православна меса», хоча цю назву можна вважати лише художньою вигадкою. Проте цей твір свідчить не тільки про художню майстерність композитора, який вдало поєднує інструментальні «ритурнелі» з лінеарним мелодичним мисленням, а й про високий рівень богословського музичного тлумачення канонічних текстів.

«Літургія сповідницька», присвячена Івану Мазепі (2004), органічно продовжує «диптих». На макрорівні «Догмати» виконують функцію Всеношної, тобто готують до Літургії. В другій частині диптиху композитор залишає змістовно-психологічні акценти в драматургії канонічного жанру: гімни «Святий Боже» (4), «Іже Херувими» (5), «Вірую» (6), «Отче наш» (8), залишає як зразки жанру-нарису: єктенію «Господи, помилуй» (2) - одну з 7-ми різних видів (велика, малі, сугуба, заупокійна, оголошених, вірних, прохальні); зразок антифону «Хвалитиму Господа» (3) - один з 3х, з узагальненим текстом 9-го псалма замість 102-го, 145-го та Заповідей Блаженства; зразок хвали - «Алилуя» (10). Дивно, але досить органічно сприймається повна відсутність Євхаристичного канону, який заміщує інструментальна «Інтрада» з текстом читця. Духовна делікатність автора не дозволила йому в паралітургічному (концертному - за термінологією О. Ковальова [2]) творі слідування канону, цим автор підкреслює таємничість моменту, він стає кульмінацією циклу. Фінал, так само - «узагальнений», нетрадиційний: це ірмос першої пісні канону Утрені Вербної неділі «Явишася істочници». Це одночасно святковий Богородичний спів згідно канону та завершення Літургії. Останній піснеспів «Алилуя» - розгорнуте славослов'я, що є підсумком всього твору.

«Літургія Іоанна Златоустого» (2011) - це повернення до джерел канонічного жанру, де збереження драматургії та акапельної форми викладення поєднується з органічним авторським стилем. Для цього твору притаманні пошуки самобутньої мови, що єднає український народний мелос та сучасні багато-терцієві та кластерні гармонії. Цей твір можна умовно віднести до авторських сакральних жанрів, тоді як у «Літургії сповідницькій» спостерігаємо симфонізацію жанру.

У «Літургії сповідальній», присвяченої пам'яті жертв тоталітаризму (2015), композитор взагалі виходить на рівень оперування сакральними жанрами: це справжня хорова 5-ти частинна симфонія. Крім канонічних текстів автор використовує вірші Т. Шевченка, Б. Стельмаха, О. Черненко, тексти колядок та щедрівок. Цим самим він підносить авторські поезії до сакрального рівня. Стиль твору переважно авторський, «авангардний».

Таким чином, на прикладі аналізу трансформації літургійного жанру в творчості Віктора Степурка ми можемо зробити висновки, що на початку ХХІ ст. секуляризація духовних жанрів поступається місцем са- кралізації професійної музичної творчості. Як зазначає О. Зосім, «сьогодні автори усе частіше звертаються до поняття сакрального, розширюючи його семантичне поле, у тому числі відносячи його усе далі за межі власне богослужбової практики та екстраполюючи його на явища світські, секулярні» [1, с. 18]. Для таких композиторів, як В. Степурко, В. Сильвестров, О. Козаренко, використання сакральних жанрів стає природним засобом самовираження, можливістю музичної проповіді задля пробудження духовності суспільства.

Використані джерела

степурко літургія духовна музика

1. Зосім О. Л. Категорія «сакральне» у сучасній мистецтвознавчій та культурологічній науці // Культурно-мистецьке середовище: творчість та технології: зб. матеріалів Сьомої Міжн. наук.-творчої конф., м. Київ, 9 квітня 2014 р. Київ: НАКККіМ, 2014. С. 17-19.

2. Ковалев А. Б. Литургия в творчестве русских композиторов конца XVIII-XX векав. Специфика жанра и организация цикла: дисс. ... канд. искусствоведения: 17.00.02. Москва, 2004. 243 с.

3. Харитон І. М. Феномен духовної музики в українській православній традиції: автореф. дис. ... канд. філос. наук: 09.00.11. Київ, 2006. 19 с.

Размещено на Allbest.ru