Роль продюсування у розвитку музичної культури і духовності в соціокультурному просторі ХХІ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський університет імені Бориса Грінченка

Роль продюсування у розвитку музичної культури і духовності в соціокультурному просторі ХХІ століття

Петрикова Оксана Петрівна,

доцент, заслужений діяч мистецтв України, доцент кафедри академічного та естрадного вокалу

м. Київ

Соціокультурні зміни, які відбулися на межі ХХ-ХХІ століть, суттєво вплинули на розвиток культури і мистецтва в нашій країні, що створило сприятливі умови для становлення особливих форм творчої діяльності. Йдеться, зокрема, про музичне продюсування - організацію і фахове керівництво конкретними музичними проєктами. Саме слово «продюсер» активно вживали в Голлівуді в період становлення індустрії кіно, тобто тоді, коли виробництво товару було поставлено на потік, а публіка з освіченої, яка володіє мовами мистецтва і має власні уявлення, перетворилася на безлику масову аудиторію. Вважалося, що на будь-який твір мистецтва продюсер дивиться, в першу чергу, як на джерело доходу. Проте, з часом відбулося кардинальне переструктурування відносин глядачів, художника і творів мистецтва, і від продюсера почали очікувати володіння певними якостями: професійним чуттям у поєднанні з ерудицією й обізнаністю, здатністю ретельно продумати проєкт, реалізувати його, використовуючи можливості творчої групи, просувати до зустрічі з аудиторією і в результаті отримати прибуток. Для цього потрібен талант продюсера, який ґрунтується не стільки на художньому смакові, скільки на інтуїції, яка допомагає йому вгадувати те, що може викликати інтерес у масового глядача.

Компетентність музичного продюсера передбачає володіння не лише творчим підходом до реалізації мистецьких проєктів, а й комплексом знань з економіки, бізнесу, мистецтвознавства, менеджменту. Музичне продюсування як вид професійної активності органічно входить до музичного менеджменту - відкритої складної, специфічної соціокультурної системи із забезпечення культурних запитів населення. На відміну від музичного менеджменту, метою якого є управління культурними процесами, що відповідає інтересам владних і комерційних структур, музичне продюсерство орієнтоване, в першу чергу, на публіку. Маючи прямі виходи в художню практику і керуючись запитами соціуму, музичне продюсерство включає в себе творчий компонент, що безпосередньо стосується духовної сфери соціуму.

Разом із тим, саме музичне продюсерство може виступати в якості засобу, здатного покращувати художні смаки публіки, підвищувати її естетичний потенціал, удосконалювати культурний рівень, реалізуючи тим самим виховну, домінуючу функцію мистецтва. Однак мистецтво не просто виховує, - воно здатне формувати Людину загалом, тобто гуманізувати її. Як влучно констатує сучасний науковець-музикознавець і культуролог С. Садовенко, «розгляд концептуальних засад продюсерської діяльності в Україні та за її межами, обґрунтування необхідності поглиблення та ефективності багатогранної діяльності продюсера в культурно-мистецькому просторі сучасності, розкриття сфери продюсування та продюсерських моделей у сучасному драматургічному процесі, в системі мистецької освіти України та зарубіжжя, напрацювання необхідних стратегій, тактики та етики відносин у продюсерському партнерстві, творчих діалогах та перехресних взаємовпливах є реально актуальними питаннями сьогодення» [4, с. 5], що також підкреслює актуальність пропонованої нами теми дослідження.

Місія мистецтва, його соціальна роль - олюднювати, впливати на людину всебічно у всій повноті її духовної природи, розвивати цілісну особистість. Тому так важливо позитивно впливати на рівень музичної культури в суспільстві, створювати справді творчу атмосферу в усіх сферах художньої діяльності, у всіх видах мистецтва, з одного боку, а з іншого - підвищувати відповідальність діячів мистецтва, у тому числі й продюсерів, за ідейно-художню спрямованість творчості.

У цьому контексті варто звернути увагу на ставлення суспільства до музики. Парадоксально, втім саме широке, майже «насильницьке» поширення музичної культури різних типів, у першу чергу розважального, призвело до того, що музика, з одного боку, втратила в суспільній свідомості свою цінність, перетворившись на щось подібне до фонового, приємного шуму, а з іншого, таке поширення призвело до того, що будь - хто вважає себе готовим оцінювати будь-який музичний твір. Це не могло не вплинути на ставлення до музичної культури, що дає підстави констатувати наявність у суспільстві двох підходів: одного - індустріально-розважального, і другого - умовно-високого. Так, індустріально-розважальний підхід використовує музику в будь-яких формах як товар, який необхідно продати. З цією метою використовуються різні форми реклами та організації попиту. Це сфера не стільки культури, скільки індустрії маскультури, і суспільство ставиться до цього явища загалом позитивно. Масове поширення високих зразків музики обмежується або найпопулярнішими (найбільш легко сприймаються) творами, або сучасними обробками. Концертна і театральна діяльність рекламується лише тоді, коли приносить гроші - частіше за рахунок імені виконавця або вказівки на суспільну важливість заходу. Причому виконавець рекламується сам по собі, а музична програма, якщо й описується постфактум, то лише на рівні оцінок смакового плану. Саме такий підхід можна назвати «умовно-високим». Зрідка можна зустріти судження по-справжньому критичні, але й вони дуже часто пов'язані з уже сформованою «громадською думкою», яка створюється і навіть задається певними колами суспільства, здатними, перш за все, висловити або нав'язати свої судження через ЗМІ.

Здавалося б, ситуація, коли частина суспільства, підготовлена високим загальним розвитком і музичною освітою, визначала ставлення до музичної культури, можлива і зараз, але це не так. Хоча кількість підготовлених до сприйняття музики людей зросла, в процентному відношенні вони втрачають свій вплив у суспільстві, оскільки не вони визначають політику ЗМІ, організовують концертні виступи, і тим більше, вони не можуть зупинити нав'язування низькопробних типів музичної культури. Що стосується класичної музики, то вона високо цінується, однак інколи здається, що цінується лише тому, що вона є.

Переконання в необхідності музики, в необхідності підтримувати її ґрунтується на уявленнях суспільства про культуру, а не на культурі. Внаслідок такого загального поширення в основному «низьких», або масових типів музичної культури, яке все більше зливається з повсякденним існуванням людей, відбувається процес розпаду музичної культури в цілому. Можливо, деяке обмеження «музичного тиску» було б доречним, щоб повернути музиці її «культурну висоту» і духовну значущість. Але такому ставленню перешкоджає не лише інтерес людей, «які продають» музику, а й звичка покупців, для яких споживання музики є особливим видом заняття, що став необхідністю, і не вимагає зусиль. Через такий підхід музика втрачає свою цінність і можливість претендувати на розкриття своєї сутності, призначення.

Громадська думка сприймає зручні, чи прості, типи музичної культури, в яких духовне замінюється комфортним або практичним. У цій ситуації посилення сфери впливу академічного напряму музичного продюсерства допоможе збалансувати в музичній культурі співвідношення між класичним мистецтвом і поп-музикою і тим самим сприятиме подоланню деяких негативних тенденцій у сучасній вітчизняній масовій культурі.

Іншими словами, необхідно розвивати музичну культуру як один із видів духовної культури, який характеризує якісний стан музичної діяльності, орієнтованої на створення й освоєння музично-художніх цінностей. А це завдання у тому числі й музичного продюсера, здатного специфічними засобами, притаманними його професії, скеровувати суспільство до ідеалів істини, добра, краси, насичувати моральністю, орієнтувати на ідеальні цінності тощо.

Отже, у сучасному інтерактивному, мультимедійному, цифровому суспільстві з його шаленими темпами оновлення знань, інформації, технологій тощо до продюсера висуваються додаткові вимоги.

По-перше, пошук нових форм комунікації з глядачем, який знову стає не безликим, не масовим, а активним, який прагне об'єднуватися в співтовариства за інтересами і навіть брати участь у створенні творчого продукту (благо нові технології дають змогу робити це якісно при мінімальному рівні підготовки).

По-друге, пошук способів управління єдиним (трансмедійним) проєктом, що розвивається на кількох різних платформах. Це тягне за собою і нові творчі завдання, й інші алгоритми взаємодії в творчих колективах, і специфічні підходи до монетизації.

Але вже зараз з упевненістю можна вести мову про те, що в новій культурній моделі XXI століття продюсер відіграватиме не менш важливу роль, ніж у ХХ столітті, не забуваючи, що саме музичне мистецтво може і повинно забезпечувати засвоєння духовних цінностей, що утворюють засади людського життя.

Використані джерела

музичний продюсер мистецтво культура

1. Крымский С.Б. Контуры духовности: новые контексты идентификации // Вопросы философии. 1992. №12. С. 10-16.

2. Медушевский В.В. Духовный анализ музыки. Санкт-Петербург: Композитор, 2016. 950 с.

3. Петрикова О.П., Юдін А.А. Музична культура і духовність як чинники розвитку сучасного суспільства // Молодий вчений. 2019. №3 (67). С. 76-80.

4. СадовенкоС. М. ІХ Міжнародна науково-практична конференція «Діяльність продюсера в культурно - мистецькому просторі ХХІ століття: творчі діалоги» в контексті формування Інституту продюсування в сучасній Україні та знаходження творчих діалогів у сьогодення // Діяльність продюсера в культурно-мистецькому просторі ХХІ століття: творчі діалоги. Зб. наукових праць / Упор., наук. ред., відп. за вип.: С. Садовенко. Київ: НАКККіМ, 2020. С. 5-28.

Размещено на Allbest.ru