Продюсерство у сфері музичної фольклорістики: українські реалії сьогодення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Продюсерство у сфері музичної фольклорістики: українські реалії сьогодення

Сінельніков Іван Григорович

доцент, доцент кафедри музичного мистецтва КНУКіМ

керівник фольклорного ансамблю «Кралиця» КНУКіМ

заслужений працівник культури України

(м. Київ, Україна)

Почнемо з того, що промостратегії, тобто механізму презентації та системного просування фольклористичого мистецького продукту в сфері українського шоу-бізнесу, на сьогодні фактично не існує. Погоджуючись із Р. Лоцман, наголосимо, що менеджерська робота у цій галузі не є досконалою, «адже відсутнє постійне фінансування та відповідний штат працівників. Вся робота, пов'язана з реалізацією проектів, виконується на безкоштовній, добровільній основі. Волонтерство, професіоналізм і щирий патріотизм - це головні засади діяльності що черпає енергію «від народу і несе її далі в народ» [1, с. 32].

Основними інституціями, що «формують та реалізують державну політику, впливають на розвиток культурної сфери окремих топосів», відтак - відіграють особливу роль і мають значний вплив «на культуротворчі процеси розвитку культури регіонів України», відіграючи фактично функції «продюсерів культуротворчих ідей та конструктивних дій в Україні» сьогодні є Центри народної творчості. «Центри народної творчості для колективів усіх жанрів, клубних закладів, працівників культури та учасників народної творчості є продюсерами. Адже, саме вони знаходять, організовують, допомагають професійно розвиватись та підтримують їх діяльність» [2, с. 42].

Це один із аспектів цілого кола питань, пов'язаних із активним просуванням в інформаційному просторі і популяризацією нематеріальної культурної спадщини українського народу, що безпосередньо є пов'язаним із збереженням національної ідентичності і самосвідомості («самості») українців як спадкоємців і носіїв унікальної етнічної культури. Однак, зауважимо: історично склалося так, що «... в історії вторинного життя народної пісні головне функціональне та виконавське навантаження припадає на хорове виконавство... Та й сам термін «фольклоризм» в сучасному світі має декілька значень. Дехто надає йому негативного змісту, розуміючи під цим словом псевдонародні стилізації, які призводять до нівеляції національних витоків. На думку інших - це вторинне побутування фольклору. Слід зазначити, що для традиційної культури хоровий спів не є типовим, тоді як ансамблевий є нормативним» [3, с. 102].

На нашу думку, Центри народної творчості, так склалося історично за підтримки тодішньої влади, займаються сьогодні підтримкою саме традиційної культури хорового співу (як форми виконавського фольклоризму), яка поступово віддає свою першість на сцені і у побуті більш природній і притаманній українському народові формі традиційного гуртового співу. Вокальні ансамблі сучасного побутування (термін І. Павленка), що репрезентують традиційну музичну культуру українського народу і до яких належать автентичні гурти, науково-етнографічні ансамблі, ансамблі пісні і танцю, дитячі фольклорні колективи, - уособлюють у своїй творчості різні форми сценічної інтерпретації фольклору.

На жаль, деякі сучасні колективи - представники так званого молодіжного фольклорного руху не завжди коректно використовують і виносять на сценічні майданчики, а отже - популяризують і просувають фольклористичний регіональний матеріал (починаючи від обробок народних пісень, зроблених без врахування регіональних особливостей першоджерел, або переспівувань зі сцени не притаманного регіону побутування колективу музичного матеріалу, почутого від іншого колективу, або вже «розкрученого» і розтиражованого через Інтернет; і закінчуючи «штамповою» поведінкою (однакова постава і однакові рухи рук, занадто «картинна» поведінка на сцені тощо). У такому випадку С. Грица використовує термін «псевдофольклор», у кращому випадку -адаптація під фольклор, а І. Земцовський піднімає питання про існування не лише так званих «вторинних», але й «третинних» і «четвертинних» колективів.

Разом із О. Овсієнко наголосимо: «Аналізуючи вищезгадані факти, хочеться звернути увагу на важливість пласту народної пісні у розвитку сучасного мистецтва та важливість її продюсування. Адже музичний фольклор став тією основою, на якій виросла професійна творчість сучасних виконавців» [3, с. 103]. Не можемо не погодитися із думкою п. О. Овсієнко: «Продюсери ... відіграють значну роль у формуванні поглядів та смаків населення, створюють кумирів та визначають тенденції подальшого розвитку мистецтва. А останнім часом, перебігом активізації процесів самоусвідомлення, фольклор відіграє особливо велике значення, він стає необхідним елементом нових популярних композицій, які подобаються широким масам» [3, с. 104]. У цьому контексті поговоримо про використання фольклорного музичного матеріалу в творчості сучасних гуртів - новітніх музичних формацій і проектів.

Таким проектом, якому пощастило із професійним продюсуванням і який є знаковим для сучасного мистецького простору України з точки зору просування якісного нового фольклористичного музичного продукту (і в Україні і за її межами) сьогодні, безперечно, є етно-хаус-гурт «ДахаБраха» (арт-менеджер Ірина Горбань, продюсер Влад Троїцький), - гурт, що має свій візуальний і слуховий бренд, музика якого є впізнаваною і цікавою. Творчу концепцію «ДахаБрахи» науковці розглядають у контексті напряму worldmusic. «Жанр етно-хаосу, у якому, за власним визначенням, працює колектив», - пише Ю. Карчова, - «це не автентичне відтворення традиційних зразків народної української творчості, а ніби їх адаптація до сучасного слухача. Серед музичних явищ, що вплинули на формування виконавської стилістики «ДахаБрахи» - давньоукраїнська пісня, ритми та мелодії Сходу, американський мінімалізм, гра малійських музикантів (Tinariwen). Найважливіші ознаки українського народнопісенного виконавства поміщаються «у світовий контекст», набувають екзотичного інструментального супроводу, котрий відіграє значну роль у процесі осучаснення фольклорних зразків» [4, с. 11]. Зрозуміло, що сценічну діяльність гурту «ДахаБраха» не можна характеризувати як автентичне виконання чи як відтворення селянської традиційної пісні як глибокого й повноцінного явища, що базується на засадах локальних традицій і виконується у первинному побутовому варіанті. Безперечно, що творчість «ДахиБрахи» «демонструє полівекторність утілень української народнопісенної виконавської парадигми при загальному прагненні збереження ідентичності українського фольклору» [там само].

Підсумовуючи, наголосимо на тому, що успішність гурту «Даха Браха» (як музична, так і фінансова) формувалася поступово, рік за роком, лише через певний термін існування гурту про нього почали активно говорити на Батьківщині (хоча за кордоном на той час наші «дахівці» вже були достатньо впізнаваними завдяки участі гурту у численних музичних фестивалях, що також використовувалося менеджером гурту для його популяризації і «розкрутки»). Це сьогодні гурт є учасником багатьох відомих зарубіжних музичних шоу (прямий ефір на Бі-Бі-Сі), автором саундтреку до популярного американського серіалу «Фергі» і реклами бренду парфумів Девіда Бекхема; сьогодні гурт вже має тур Україною (а не «лише» Канадою, Англією, США, країнами Латинської Америки, Австралією) і збирає переповнену залу фанатів в найбільшому в Україні палаці мистецтв у м Києві. Уся тринадцятирічна історія існування гурту «ДахаБраха» є свідченням того, що без належного продюсування не можна бути почутим і реалізованим.

Використані джерела

фольклористичний мистецький просування шоу-бізнес

1. Лоцман Р. Досвід проектно-менеджерської діяльності «Народної філармонії» в контексті становлення громадянського суспільства України // Діяльність продюсера в культурно-мистецькому просторі ХХІ століття: виклики та концепції сьогодення. Зб. наукових праць / Наук. ред., упор.: С. Садовенко. Київ: НАКККіМ, 2018. С. 29-33.

2. Румко Ж.П. Центри народної творчості як продюсери культуротворчих ідей та конструктивних дій в Україні XXI ст. // Діяльність продюсера в культурно-мистецькому просторі ХХІ століття: виклики та концепції сьогодення. Зб. наукових праць / Наук. ред., упор.: С. Садовенко. Київ: НАКККіМ, 2018. С. 42-43.

3. Овсієнко О. Вторинне життя народної пісні // Діяльність продюсера в культурно-мистецькому просторі ХХІ століття: виклики та концепції сьогодення. Зб. наукових праць / Наук. ред., упор.: С. Садовенко. Київ: НАКККіМ, 2018. С. 100-104.

4. Карчова Ю.І. Українське народнопісенне виконавство в професійній музичній практиці останньої третини ХХ - початку XXI століть: Автореферат дис. канд. мистецтвознавства, 17.00.03 «Музичне мистецтво». Харків, 2016. 19 с.

Размещено на Allbest.ru