Органна симфонія у творчості українських композиторів: до проблеми жанрових модифікацій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Органна симфонія у творчості українських композиторів: до проблеми жанрових модифікацій

Дарина Купіна

Активне засвоєння жанрів органної музики українськими композиторами почалося у другій половині минулого століття й продов - жується дотепер. Інтерес до цієї «ніші» творчості виявляється, насам - перед, в адаптації апробованих часом жанрів літургійної природи(хоралів, антифонів, органної меси), паралітургійного генезису (фан- тазії, прелюдії, токати, пасакалії, фуги) та жанрів більш пізнього по- ходження, виникнення яких було пов'язане з новою епохою в історії органної культури і новим типом інструмента -- «романтичним орга- ном». Серед таких зразків -- симфонії, концерти, сонати, етюди, кон- цертні фантазії, програмні поеми та цикли п'єс.

Безсумнівно, особливе місце в ряду вказаних жанрів належить органним симфоніям -- масштабним творам для органа соло, які перебирають на себе елементи жанрової структури великого симфонічного жанру. органний симфонія композитор соло

Появу самого поняття органної симфонії пов'язують з францу - зькою школою «органного романтизму» в обличчі С. Франка, Ш.-М. Відора, Л. В. В'єрна, М. Дюпре та Ш. Турнеміра. Серед їхніх послідовників -- представники різних країн та стильових напрямів:

А. Бар'є, Р. Блен, А. Копленд, А. Мірзоєв, Л. Сен-Мартен, М. Тари- вердієв, П. Уітлок, І. Хербек, Е. Харагортян, Е. Шнайдер, Ж. Ерман - Бонналь, Г. Якоб та ін.

В українській музиці жанр органної симфонії репрезентований рядом композицій, серед яких твори Є. Льонко (Три симфонії для органа соло, у т. ч. «Хоральна симфонія», Концерт-симфонія «Універсали» для органа з камерним оркестром, Симфонія-концерт для органа і брас-квінтету), «Біла симфонія» В. Назарова, «Симфонія творіння» С. Острової, симфонія «Азь рекь» Г. Саська. Спираючись на проведений нами аналіз ряду органних симфоній вітчизняних композиторів, позначимо генеральні вектори розвитку цієї жанрової гілки української органної музики.

По відношенню до жанрового канону, українські органні симфонії балансують на тонкій межі між адаптацією традиційної моделі та вільної жанротворчості. Опуси українських композиторів певною мірою відображають риси жанру, який сам по собі лише частково увібрав особливості великого симфонічного полотна. Несхожі за своїм «зовнішнім виглядом», вітчизняні органні симфонії слідують шляхом камернізації, що виявляється у стисненні («Біла симфонія» В. Назарова) або розростанні кількості частин при ущільненні процесів внутрішнього розвитку (Симфонії Є. Льонка, С. Острової).

Камернізація звучання органних симфоній детермінована чисто фізичними / матеріальними умовами: по-перше, наявність лише одного інструмента визначає ряд авторських та виконавських обмежень. По-друге, відсутність ідентичних органних диспозицій накладає на будь-який органний твір тінь алеаторичності у найширшому сенсі слова -- коли нотний текст вільно реалізується шляхом вибору регістрів і тембрів, доступних на даному конкретному інструменті даному конкретному органістові. При цьому жанрові рамки частин органних симфоній виявляються стабільними -- замість менуету або скерцо -- хорал, замість сонатного алегро -- токата або прелюдія (як правило, пронизана поліфонічним плетенням), замість фіналу -- органна токата віртуозного репетитивного плану.

При зверненні до жанру органної симфонії вітчизняні композитори «розтинають» метафізичні підстави імені «симфонія» як співзвуччя, що сприяє онтологізації жанру, відстороненню на другий план традиційної концепції Людини (за М. Арановським). Основними принципами розвитку виявляються процеси саморуху звукової маси, що підпорядковується законам континуальності й актуалізують такі її якості, як сонористичність та репетитивність як способи звукоор- ганізації симфонії, медитативність та інтертекстуальність як основні драматургічні двигуни. Саме тому ступінь контрасту між частинами симфоній не така велика і зводиться до зіставлення матеріалу, переважно на основі сюїтного принципу (не применшуючи місця та значення мотивної розробки та методу лейттематизму).

Значення сонористичності, обумовленої тембровими властивостями органної звукової матерії, в органних симфоніях значно укруп - нюється. Сонорні характеристики висуваються на перший план, затьмарюючи собою структурні та функціональні відносини. Головним засобом розвитку стає накопичення через багаторазове невпинне повторення (ритмо-фактурного елементу або звукового «грона»), у результаті якого стираються межі звуковисотності, а категорія пер - винного елементу укрупнюється до лінії або кластера. Повторність, обумовлена токатною фактурою, відкриває шлях репетитивній техні - ці та естетиці нової простоти.

Медитативність українських органних симфоній виявляється в інтровертному характері ліричних тем, оповитих духом надособис- тісного висловлення, що здійснюється через рефлексію старовинної європейської духовної музики (інтертекстуальність). Цьому сприяють обрані жанрові детермінанти частин, обрані композиторами -- хорал та псалмодування / речитація.

Таким чином, результати аналітичного розгляду органних симфоній українських композиторів вказують на взаємодію трьох типів жанрових модифікацій. На рівні цілого жанрова модель органної симфонії (яка сама по собі не має чітких кордонів) транслюється по - вною мірою, являючи результат процесу екстраполяції як перенесення жанрового шаблону в нові умови. На рівні частин звернення до певних жанрових витоків (токата, прелюдія, хорал, псалмодія, пасака- лія, речитація) та жанрових форм (наділених пам'яттю і таких, що несуть у собі достатньо конкретне смислове навантаження, впритул до символізації), а також використання алюзій (приміром, на творчість Й. С. Баха) цілком вписуються у поняття жанрової інтерференції як жанрового «переказу» у вільній формі. На рівні ж конкретних структур вельми доречно говорити про жанрові вкраплення як про додаткові смислові імпульси, що створюють неповторну структуру цілого.

Размещено на Allbest.ru