Особливості виконавської інтерпретації композицій для альта соло ХХ століття (на прикладі Сонати для альта соло Віллі Буркхарда)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості виконавської інтерпретації композицій для альта соло ХХ століття (на прикладі Сонати для альта соло Віллі Буркхарда)

Самокіш Маргарита Володимирівна,

аспірантка кафедри історії та теорії музики Дніпропетровської академії музики ім. М. Глінки

Мета статті - виявлення низки виконавських особливостей сучасних академічних творів для альта соло, написаних у ХХ столітті. Ціллю публікації є також популяризація репертуару для альта соло, створеного новочасними композиторами. Методи дослідження сконцентровані на застосуванні виконавського аналізу та методу порівняння, що дозволяють розглянути характерні виконавські особливості новітнього сценічно-одноосібного репертуару для альта. Вагоме значення посідає аксіологічний метод, що обумовлюється необхідністю окреслення характерних естетично-ціннісних та виконавських якостей сучасного академічного репертуару для альта соло. Коло методів включає також застосування методів аналізу і синтезу, узагальнюючого методу дослідження. Наукова новизна пропонованої статті полягає у розкритті особливостей виконавської інтерпретації сучасних академічних творів для альта соло, на прикладі Сонати для альта соло Віллі Буркхарда, що досі не використовувалась в якості матеріалу наукового дослідження. Висновки. Аналіз Сонати для альта соло Віллі Буркхарда крізь призму особливостей виконавської інтерпретації твору, вказує на те, що у зв'язку з активним формуванням у ХХ столітті альтового академічного виконавства соло, вбачається оновлення професійних вимог до виконавських якостей альтистів, розширення технологічних та художньо-виконавських аспектів сценічно-одноосібного альтового виконавства. Встановлено, що особливого значення у сучасному альтовому виконавстві соло набувають такі якості, як інтерпретаційна манера виконавця-соліста, «взаємопроникнення» технологічних і художніх якостей професійного музичного мистецтва, кристалізація виконавської манери, «смаку» академічного сценічно-одноосібного досвіду, що необхідні для відтворення художнього тлумачення творів соло виразовими засобами, серед яких ключовими є агогіка, артикуляція, інтонування, фразування, виконавська фактура. альт соло інтерпретація образ буркхард

Ключові слова: альт, соло, інтерпретація, образ, сценічно- одноосібне виконавство, художній зміст, устремління, виконавська техніка, взаємодія, індивідуальність.

Samokish Marharyta, postgraduate of the department History and Theory music in М. Glinka Dnipropetrovsk Academy of Music

Features performing interpretation of compositions for viola solo of the XX century (on the example of Sonata for viola solo by Willy Burkhard)

The purpose of this article is to identify and outline the leading performing, artistic and technological features of modern works for viola solo. The purpose of this article is also to popularize the repertoire for solo alto of the 20th century, which is connected with the lack of original alto works due to the prolonged formation of solo alto performance. Research methods are focused, first of all, on the application of the method of performance analysis and comparison, which allow to consider the characteristic performance and artistic features of the modern repertoire. The axiological method is of great importance, which is determined by the need to outline the characteristic aesthetically valuable and artistic qualities of the modern repertoire. The range of methods includes methods of analysis, synthesis, and a generalizing research method. The scientific novelty of the proposed study consists in revealing the peculiarities of the interpretation of modern works for viola solo on the example of a work that has not yet been used as research material. Consideration of the outlined question contributes to the expansion of the repertoire palette, the awareness of musicians and the improvement of the professional skill of viola performers. Conclusions. The analysis of Willy Burkhard's Sonata for viola solo through the prism of the features of the interpretation of the work indicates that in connection with the formation of solo viola performance in the 20th century, the renewal of professional requirements for the creative qualities of viola performers, expansion of the technological and artistic aspects of viola performance can be seen. In this aspect, it is necessary to emphasize that such qualities as: the performer's interpretive manner; „interpenetration” of technological and artistic qualities of musical art; performance „taste” and professional experience, which are necessary to reproduce the features of agogy, artistic interpretation of means of expression, including articulation, intonation, phrasing, performing texture.

The key words: viola, solo, interpretation, image, stage-single performing, artistic content, aspirations, performing technique, interaction, individuality.

Постановка проблеми

Формування сценічно-одноосібного альтового виконавства, незважаючи на подолання довгого шляху розвитку, бере найбільш активний початок від ХХ століття. Магістральну роль у формуванні виконавських засобів виразності, характерних для сучасних альтових творів соло, відіграє підвищення професійного рівня альтистів, які все частіше беруть участь у конкурсах, фестивалях та концертах у якості сольних виконавців. Багатогранний та колоритний тембр альта звернув на себе увагу багатьох композиторів які, у свою чергу, протягом ХХ століття створили низку оригінальних творів для альта соло, що синтезують технічну майстерність (пасажі, мелізми, подвійні ноти, акордова техніка, флажолети, розмаїття артикуляційної палітри), імпровізаційність викладу матеріалу та яскраву художню змістовність.

Таким чином, постає питання окреслення провідних виконавських особливостей сучасного репертуару для альта соло, що дає можливість осягнути спектр виконавських якостей, характерних для оновленого тлумачення сценічно-одноосібного альтового виконавства й розвитку сучасного музично-виконавського мистецтва у цілому. Серед них: виконавсько-технологічні якості, художньо- образний зміст, роль інтерпретатора у віддзеркаленні композиторського задуму, взаємопроникнення технологічних та художніх якостей у процесі музичного виконавства тощо.

Актуальність дослідження окресленої теми зумовлена активним розвитком альтового виконавства соло, що проглядається у розширенні репертуарної палітри інструмента, підвищенні значення виконавця-інтерпретатора у процесі віддзеркалення ідеї певного твору, збагаченні виконавських засобів виразності, нівелюванні стильових та жанрових характеристик що, безперечно, віддзеркалюються в особливостях виконавської інтерпретації творів соло. Наголосимо, що у сучасному академічному музичному виконавстві вкрай недостатньо використовувати традиційні художні й технологічні прийоми; відбувається оновленням композиційних та художніх якостей сучасного академічного репертуару, що віддзеркалює психологічні, філософські, духовні характеристики новочасного соціуму.

Огляд літератури

У процесі презентованого дослідження було проаналізовано наукові праці, присвячені особливостям сучасного академічного музичного виконавства, серед яких - роботи Л. Баренбойма [1], Є. Лозенко [3], Г. Тараєвої [5], О. Ринденко [4], а також Х. Корредора [2], у котрих, на жаль, відсутній фокусовано- детальний розгляд ряду сценічно-одноосібних виконавських особливостей у процесі інтерпретації академічних творів царини альтового виконавства соло.

Метою статті є виявлення низки сценічно-одноосібних виконавських особливостей сучасних академічних творів для альта соло, написаних у ХХ столітті. Ціллю публікації є також популяризація репертуару для альта соло, створеного новочасними композиторами.

Об'єктом дослідження постає сучасне академічне сценічно- одноосібне альтове виконавство, а предметом - особливості виконавської інтерпретації композицій для альта соло, написаних у ХХ століття, зокрема Сонати для альта соло Віллі Буркхарда.

Основний матеріал

Віллі Буркхард (1900 - 1955) - один з найвідоміших композиторів Швейцарії, диригент та викладач. Твори митця синтезують індивідуальність композиторського почерку й сучасні композиційні тенденції, серед яких - збереження тонального центру та експерименти з дванадцятитоновою технікою композиції, устремління до естетики пізнього романтизму, використання техніки контрапункту й секвенції. Серед особливостей музичної лексики творів майстра - збереження природних тембрових та артикуляційних якостей інструмента, що сприяє збагаченню художнього змісту композиції, адже «...музика програмує та зберігає основи мовних процесів, допомагаючи становленню здатності спілкуватися на мові» [5, 20-21].

ХХ століття знаменує собою новий етап розвитку альтового мистецтва, що проглядається у формуванні альтового виконавства соло, розширенні репертуарної палітри інструмента, збагаченні інструктивно-педагогічного репертуару рисами концертності та розширенні палітри засобів художньої виразності. Створення Сонат для альта соло до ХХ століття було винятковим та рідкісним явищем, що пов'язане з пролонгованістю формування альтового виконавства соло, конструкційними особливостями інструмента та другорядною, «акомпануючою» функцією, якою наділявся альт впродовж багатьох століть.

Незважаючи на довгий шлях становлення альтового виконавства соло, у ХХ столітті сценічно-одноосібне альтове виконавство посідає важливу роль в музичному мистецтві у цілому, що знайшло вираження у створенні низки оригінальних творів для альта соло, що належать до шедеврів сучасного академічного музичного мистецтва. Серед композиторів ХХ століття, які створили Сонати для альта соло - В. Бібік Соната № 1 (1977) та Соната № 2 (1999), М. Кугель Соната- поема для альта соло (1987), А. Хачатурян Соната-пісня для альта соло (1976), П. Гіндеміт Сонати для альта соло (чотири сонати написані протягом 1919 - 1937 рр.), М. Вайнберг Сонати для альта соло (чотири сонати створені протягом 1971 - 1983 рр.).

Соната для альта соло (ор. 59) Віллі Буркхарда написана у 1939 році та належить до зрілого періоду творчості митця. Твір складається з трьох частин, кожна з яких вражає гармонійним поєднанням темпових, артикуляційних, художніх та інтонаційних якостей, що сприяє формуванню композиційної цілісності. Драматургія твору становить собою своєрідну «арку», що проглядається у трансформації художнього образу. Перші дві частини Сонати, сповнені споглядального характеру, вражають збагаченням музичних інтонацій мовленнєвими якостями, що у завершенні кожної з частин «розчиняються» у тиші (rit., pp-ppp). Третя частина, що контрастує за своїми образними, виконавськими та композиційними якостями, поєднує високохудожній зміст і технічну майстерність виконавства.

Серед найбільш провідних художньо-виконавських особливостей Сонати для альта соло Віллі Буркхарда необхідно виділити:

- збагачення музичної тканини мовними інтонаціями, інтерпретація яких базується на поєднанні виконавсько-технічної бази й художньо-естетичних якостей виконавства;

- темпова «близькість» першої та другої частини (Andante, Adagio), що сприяє композиційній єдності твору та, водночас, потребує особливої уваги інтерпретатора до пошуку індивідуальних якостей звуковидобування й артикуляції, що впливають на самобутність і художнє забарвлення інтерпретаційної версії;

- риси агогіки, що сприяють віддзеркаленню музичного «смаку», манери й творчого потенціалу інтерпретатора;

- «безперервність» викладу другої і третьої частини (attacca), що контрастують за своїм образним змістом, потребує від інтерпретатора усвідомлення ідейно-змістовного наповнення кожної з частин твору, що віддзеркалюється в особливостях фразування, артикуляції, інтонування та звуковидобування;

- гармонійне поєднання художнього і технологічного аспектів альтового виконавства соло, що базуються на високій професійній майстерності інтерпретатора.

Перша частина твору (Andante) відрізняється імпровізаційністю відтворення образного змісту, художнім тлумаченням динамічної палітри та «плинністю» мелодичної лінії (ритмічна й артикуляційна стабільність, відсутність пауз у структурі тематизму), що базуються на одноголосному викладі матеріалу з елементами двоголосся. Музична лексика водночас зрозуміла та нова для сприйняття, що є характерною рисою композиторського почерку митця. Незважаючи на хроматичні інтервали, що пронизують музичну тканину даної частини та подаються у мелодичному й гармонічному вигляді (тт. 5, 6, 8 та ін.), відчувається устремління композитора до збереження висотних зв'язків ладу й тональності.

Важливе значення посідає інтерпретаційна манера, професійний досвід та природність відтворення художнього змісту твору, адже музична тканина пронизана рисами агогіки (poco a poco piu animato, poco a poco piu tranquillo), що збагачують інтерпретаційну версію гнучкістю музичного висловлення соло. П. Казальс: «Усі точки зору гідні поваги, тільки б вони відповідали щирим, справжнім переконанням. Про себе скажу тільки, що я залишаюся вірним усьому людському в музиці й що для мене життя та мистецтво як і раніше невіддільні друг від друга» [2, 26].

Інтерпретація даної частини передбачає майстерне володіння найтоншими тембровими і динамічними можливостями інструмента у межах динаміки «p» (cresc., dim., sempre dim., pp., ppp), що передбачає використання переважно верхньої половини смичка, котре дозволяє зберегти природність звуковидобування у межах динаміки «p», завдяки конструкційним особливостям альтового смичка.

Особливої виконавської уваги у відтворенні образного змісту даної частини потребує техніка зміни смичка й художнє тлумачення артикуляції legato, що сприяють відтворенню медитативного та «ідилічного» образу цієї частини, адже, як стверджував П. Казальс, «саме штрихи надають музичному інтонуванню характер свого роду мови» [2, 149].

Серед технологічних особливостей інтерпретації даної частини окреслимо гармонічне поєднання гамоподібного та арпеджованого руху мелодичної лінії, фактурне й регістрове розмаїття що, поєднуючись із ритмічною та артикуляційною незмінністю (безперервність руху шістнадцятих, legato), створюють образ «кружляння». Елементи двоголосся, що посідають важливе місце у розвитку та збагаченні художнього змісту, проглядаються у коротких інтонаційних зворотах, де кожен з голосів має індивідуальні інтонаційно-ритмічні характеристики.

Виконання двоголосся потребує особливої уваги до відтворення артикуляції «portato», що сприяє підкресленню й «озвученню» темброво-інтонаційних особливостей кожного з голосів (тт. 2, 4, 5 та ін.). Завершення частини уособлює світлий образ надії, втілений в філігранності мелодичної лінії та особливостях динамічної палітри (pp -ppp) що, поєднуючись із прийомом звуковидобування pizz. («щипком»), створює особливу художню атмосферу.

Друга частина (Adagio) складається із трьох розділів, кожен з яких базується на індивідуальних виконавських прийомах звуковидобування, втілених в особливостях формотворення (АВА). Музична тканина крайніх розділів цієї частини відрізняється пісенністю інтонаційного комплексу, розмаїттям ритмічних характеристик (тріоль, септоль, октоль, новемоль, децимоль), «хвилеподібною» динамічною палітрою (poco f, cresc. poco a poco, sempre cresc., pp >) та імпровізаційною манерою музичного висловлення.

Л. Баренбойм наголошує: «Виконавець може знайти необхідні йому для втілення музики технічні засоби тільки при дотриманні, принаймні, двох умов: по-перше, якщо набуває відчуття м'язової свободи та, по-друге, якщо виховує у собі ініціативну, гнучку та рельєфну музично-слухову уяву» [1, 76].

Так, вагоме місце у процесі інтерпретації твору соло посідає «озвучення» тиші та мелодичної лінії, що проростає з неї на ледь- чутних нюансах; індивідуальність виконавської манери та володіння широкою палітрою тембрового забарвлення інструмента. Важливе місце у процесі інтерпретації даної частини посідає володіння технікою зміни та розподілу смичка, «художнє» відтворення різнобарв'я ритмічних малюнків, що сприяють усвідомленню художнього змісту і гнучкості інтерпретаційної версії твору. Середній розділ даної частини (Meno adagio), незважаючи на лаконічність форми, вражає розмаїттям виконавських прийомів (подвійні ноти, акордова техніка, контрастна артикуляція), «грайливістю» та яскравістю образного змісту. Композиторська ремарка «amabile» (з італ. люб'язно, мило, приємно) сприяє відтворенню авторського задуму та збагачує виконавські прийоми особливим, художнім колоритом. Важко переоцінити значення композиторських ремарок у творі, адже вони «здійснюють комунікативну функцію тексту й динамізують його інтерпретаційний потенціал» [4, 216], що часто втрачається навіть досвідченими виконавцями. Завершується частина питальною інтонацією що, у поєднанні з динамікою «pp-ppp», ферматами й композиторською ремаркоюrit.,відтворює медитативний художній образ, що контрастує із третьою частиною, яка починається attacca.

Третя частина (Allegro) уособлює палкий та «полум'яний» образ, віддзеркалений у розмаїтті композиційних та виконавських прийомів. Тематизм даної частини базується на контрастному поєднанні артикуляції marcato й пасажної техніки, що набуває художнього оновлення і «безперервності» розвитку, завдяки композиційному прийому секвенції. Так, висхідна секвенція використовується в якості динамізуючого засобу розвитку тематизму для підкреслення емоційної напруги образного змісту (тт. 8-9; тт. 1-6, 11-16, 23-26), потребуючи особливої уваги виконавця до трансформації інтонаційних та артикуляційних характеристик.

Заключний розділ третьої частини (Adagio) являє собою своєрідний підсумок художньої ідеї твору й уособлює патетичний, урочистий характер. Серед особливостей музичної лексики - риси агогіки, піднесений характер динамічної складової (f), артикуляційна контрастність, імпровізаційність висловлення. Цікавою знахідкою є використання акордів, у складі яких - тільки звуки «відкритих» струн альта (до, соль, ре, ля), що завдяки своїм яскравим акустичним якостям збагачують альтовий тембр «об'ємним» та дзвінким забарвленням. «Композитори ХХ - ХХІ століть висувають високі вимоги до майстерності виконавця щодо озвучування фактури - йому необхідно не тільки володіти синестетичним відчуттям та передчуттям (передслуханням), але й знайти особливу міру засобів для тонкого вираження різномодальних характеристик» [3, 197].

Важливе місце у процесі інтерпретації даної частини посідає «компактність» та художнє відтворення виконавських прийомів (пасажна техніка, подвійні ноти, контрастна артикуляція, акордова техніка), що потребують високої майстерності від альтиста-соліста.

Висновки

Соната для альта соло Віллі Буркхарда уособлює новий етап розвитку академічного альтового мистецтва, адже віддзеркалює провідні якості сценічно-одноосібного виконавства, що були невластиві альтовому мистецтву попередніх століть, серед яких, насамперед, означимо самобутність виконавської манери інтерпретатора, взаємопроникнення художніх та технологічних аспектів виконавства що, гармонійно поєднуючись, сприяють декодуванню художньої ідеї музичного твору соло.

Встановлено, що особливого значення у сучасному альтовому виконавстві соло набувають такі якості, як інтерпретаційна манера виконавця-соліста, «взаємопроникнення» технологічних і художніх якостей професійного музичного мистецтва, кристалізація виконавської манери, «смаку» академічного сценічно-одноосібного досвіду, що необхідні для відтворення художнього тлумачення творів соло виразовими засобами, серед яких ключовими є агогіка, артикуляція, інтонування, фразування, виконавська фактура.

Перспективи дослідження окресленої теми зумовлюються у подальшому дослідженні сучасного репертуару для альта соло, що сприяє підвищенню професійного рівня виконавців-солістів, їх обізнаності у новітніх виконавських та композиційних техніках, а також розширенню сучасної альтової репертуарної палітри.

Список використаних джерел і літератури:

1. Баренбойм Л.А. За полвека: Очерки. Статьи. Материалы. Л.: Сов. композитор, 1989. 368 с.

2. Корредор ХМ. Беседы с Пабло Казальсом. Л.: Музгиз, 1960. 369 с.

3. Лозенко Е.А. Синестезия как способ постижения смысла музыкального произведения: теория и практика ХХ -- начала ХХІ веков: дис. ... канд. искусствоведения: 17.00.03. Харьков, 2016. 264 с.

4. Рынденко О.В. К проблеме концепции текста музыкального произведения в фортепианном творчестве Оливье Мессиана. Київське музикознавство (культурологія та мистецтвознавство): зб. статей. Київ, 2011. С. 206-217.

5. Тараева Г.Р. Семантика музыкального языка: конвенции, традиции, интерпретации: автореф. дис. ... доктора искусствоведения: 17.00.02. Ростов-на- Дону, 2013. 42 с.

References:

1. Barenboim, L.A. (1989). For half a century: Articles. Essays. Materials. L.: Sov. compositor [in Russian].

2. Korredor, H.M. (1960). Conversations with Pablo Casals. L.: Muzgiz [in Russian].

3. Lozenko, E.A. (2016). Synesthesia as a way to comprehend the meaning of a piece of music: theory and practice of the XX - beginning of XXI centuries. Kharkiv. Dissertation [in Ukrainian].

4. Ryndenko, O.V. (2011). To the problem of the concept of the text of a musical work in the piano work of Olivier Messiaen. Kyjiv: collection of articles. Kyjiv Musicology [in Russian].

5. Taraeva, G.R. (2013). Semantics of the musical language: conventions, traditions, interpretations. Extended abstract of doctor's thesis. Rostov-na-Donu [in Russian].

Размещено на Allbest.ru