Музично-теоретична система: феномен чи фантом?

Размещено на http://allbest.ru

МУЗИЧНО-ТЕОРЕТИЧНА СИСТЕМА: ФЕНОМЕН ЧИ ФАНТОМ?

Тукова Ірина Геннадіївна

доктор мистецтвознавства, доцент кафедри теорії музики Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського (Київ, Україна).

Актуалізовано проблему кореляції термінологічної бази українського та європейського й американського музикознавства. Аналізуються різні підходи до концепції музично-теоретичної системи, яка ще з радянських часів стала своєрідним замінником традиційного для англомовного музикознавства поняття історія музичної теорії (history of music theory). У 1970-1980-х роках концепція музично-теоретичної системи переважно розроблялася двома науковими школами -- українською та російською. В українському музикознавстві оригінальні концепції були презентовані Г. Вірановським та І. Котляревським, у російському -- Ю. Холоповим і його науковою школою. Докладне вивчення різних підходів до музично-теоретичної системи показало, по-перше, їхню неузгодженість між собою. З аналізу досліджень Г. Вірановського та І. Котляревського випливає, що спільним для обох авторів є обраний системний метод та уявлення про цілісність музично-теоретичного знання певної епохи. Проте різняться й розуміння будови самої музично-теоретичної системи, й аналітичні підходи. По-друге, запропоновані в студіях Г. Вірановського та І. Котляревського характеристики музично-теоретичних систем вступають у протиріччя з відомим на поточний момент фактологічним матеріалом. У випадку Вірановського панує своєрідний класикоцентричний погляд, у праці Котляревського переважно досліджується історія розвитку показових для західноєвропейської практики способів звуковисотної організації. По-третє, московська школа досліджує суто історію музичної теорії, системний підхід застосовується лише до узагальнення творчості окремих авторів. Перспектива розвитку запропонованої у статті теми вбачається у зверненні до апробованих європейською та американською науковою практикою методів дослідження історії музичної теорії, їхнього включення до обігу в українському музикознавстві.

Ключові слова: музично-теоретична система, історія музичної теорії, концепція Георгія Вірановського, концепція Івана Котляревського, трактат.

Постановка проблеми. Сучасне українське музикознавство проходить складну, але дуже важливу стадію свого розвитку. Відмова від приписів і настанов, отриманих у спадок ще з радянського минулого та останні тридцять років живлених зв'язками з представниками російської школи, вимагає від українських учених переосмислення цілого ряду позицій, що становлять, здавалося б, непорушне підґрунтя педагогічної та наукової діяльності. У цьому контексті одним із важливих кроків є узгодження пануючої у нашому музикознавстві термінології (й, відповідно, пов'язаних з нею теорій) з тією, яка є загальновживаною в європейській та американській науці Одним з прикладів такого термінологічного різночитання є розповсюджене в українському музикознавстві поняття сонорної техніки композиції [Тукова].. Необхідність таких студій пов'язана, по-перше, зі встановленням комунікації, бо доволі часто постає проблема адекватного перекладу європейськими мовами текстів, насичених особливою радянською (не побоюся надати таке визначення) термінологією; по-друге, з переглядом та перевіркою існуючих теорій на життєздатність і відповідність сучасним підходам. Відчужений погляд, як відомо ще з настанов епічного театру Б. Брехта, може виявити у звичних речах багато нових та неочікуваних рис.

Одним з таких специфічних понять, які закріпилися в українському музикознавстві ще від радянського періоду, є музично -теоретична система. Її теорія найактивніше розроблялася в 1970-1980-х роках та увійшла й до наукового обігу, й до освітнього процесу. Одначе, як у присвячених цій проблематиці дослідженнях, так і в межах навчального курсу «Музично-теоретичні системи» акцент переважно ставиться саме на історії музичної теорії. Водночас аналога цьому поняттю і відповідної йому теорії в європейському та американському музикознавстві не існує. У загальновизнаних студіях з історичної проблематики теоретичного музикознавства немає навіть наближення до презентованого музично-теоретичною системою підходу [Dahlhaus; Jarz^bska; The Cambridge History]. Дослідження стосуються виключно історії музичної теорії, яка презентується і в навчальному курсі з аналогічною назвою (History of Music Theory)Наприклад, в американських університетах цей курс читається аспірантам.. Тобто складається враження, що музично-теоретична система є своєрідним замінником історії музичної теорії. Але чи не є такий висновок занадто поверхневим?

Прихованість поняття і концепції музично-теоретичної системи для європейських та американських учених, з одного боку, може пояснюватись певною герметичністю радянського музикознавства, відсутністю презентації багатьох оригінальних ідей та поглядів європейськими мовами Як доказ цього твердження згадаю ситуацію, що мала місце на міжнародній конференції «Типології музичних значень: ретроспектива та перспектива» (Литва, Вільнюс, Литовська академія музики і театру, 21-23 жовтня 2021 року). Професорка Г. Дауноравічене запитала представницю Іспанії, чи відома їй концепція симфонічного циклу М. Арановського? Доповідачка відповіла негативно, а професор В. Маркс поставив зустрічне питання: чи перекладено роботу Арановського англійською? Отримавши також негативну відповідь, він зауважив: «Як у такому разі можна з цією концепцією ознайомитися?».. Відповідно, у такому випадку ця концепція вимагає поширення на рівні міжнародного товариства. З іншого боку, вона може виявитися певною надбудовою, яка не прояснює, а лише ускладнює осягнення дуже складної і тривалої історії музичної теорії та вимагає або свого оновлення, або ставлення до себе як до певного історичного факту. Висловлені міркування й обумовлюють актуальність теми презентованої розвідки.

Мета статті полягає в аналізі існуючих концепцій музично-теоретичної системи, виявленні їхньої своєрідності та відповідності сучасним поглядам на історію західноєвропейської музичної теорії.

Аналіз публікацій. Як відомо, у радянському музикознавстві поняття та явище музично-теоретичної системи переважно розроблялося двома науковими школами -- українською і російською Наскільки мені відомо, вперше поняття музично-теоретична система було введено Л. Мазелем та І. Рижкіним. У «Нарисах з історії теоретичного музикознавства» у передмові до першого випуску йдеться про те, що роботу можна використовувати як навчальний посібник до курсу «Історія музично-теоретичних систем» [Рыжкин, Мазель, 1934]. У передмові до другого випуску курс уже іменується «Музично-теоретичні системи» [Мазель, Рыжкин, 1939]. Зверну увагу, що на титулі роботи все ж значиться саме «Історія теоретичного музикознавства». Але питання виникнення поняття музично-теоретична система вимагає подальшого дослідження.. В українському музикознавстві оригінальні концепції були презентовані І. Котляревським (найповніше у монографії «Музично-теоретичні системи європейського мистецтвознавства. Методи вивчення і класифікація») та Г. Вірановським (студія «Музично-теоретичні системи»). Головою російської школи заслужено вважається Ю. Холопов. Фундаментальним результатом діяльності науковця та його учнів став навчальний посібник «Музично-теоретичні системи». Саме ці роботи становлять аналітичний матеріал презентованої статті.

У галузі історії музичної теорії наявна величезна кількість студій, присвячених різним епохам, персоналіям, проблемам тощо. У контексті презентованої розвідки як базову обрано широко відому колективну монографію «Кембриджська історія західної музичної теорії» під редакцією знаного дослідника Т. Крістенсена.

Питанням переосмислення концепції музично-теоретичної системи, як нам відомо, не присвячено жодне дослідження, що обумовлює наукову новизну статті. Окремі критичні зауваження щодо запропонованих І. Котляревським та Ю. Холоповим підходів до періодизації історії музичної теорії наявні у розвідці І. Приходька «Проблема періодизації в історії теоретичного музикознавства».

Для досягнення поставленої у статті мети обрано порівняльний, системний та історичний методи дослідження.

Результати дослідження.

Розпочну з аксіоми. Який би не обирали музикознавці підхід до трактування музично-теоретичної системи, незмінними залишаються дві позиції: її матеріалом є музична теорія в історичному розвитку; методологія досліджень ґрунтується на системному підході. Іншими словами, у той чи той спосіб робляться спроби узагальнити показові для певної епохи теоретичні погляди на музичну практику. Відмінними є: рівні, на яких розглядається функціонування музично-теоретичної системи; підходи до періодизації; способи подолання опору, що чинить ученим сам матеріал дослідження.

Аналіз теорій Г. Вірановського та І. Котляревського вимагає певної передмови. На час роботи над власними концепціями музично-теоретичної системи та оприлюднення студій учені не мали доступу до фактів та інформації, які наявні сьогодні, а також використовували пануючі на той час методології (наприклад, діалектичного матеріалізму). Тому одразу зауважу на історично обумовленій необхідності корекції введених музикознавцями положень із сучасною дослідницькою практикою.

Мабуть найменше занурюється суто в історію музичної теорії Г. Вірановський. Безперечно, в його розвідці є вказівки на різноманітні вчення (від піфагорійців до ХХ століття), але докладно жодне з них, за виключенням концепції Б. Яворського, не проаналізовано. Як визначення музично-теоретичної системи можна розглядати таке узагальнення: «...наукове музикознавство замикається в цілісній музично-теоретичній системі, що охоплює матеріальні, формальні та змістовні характеристики музики в їх єдності» [Вірановський, с. 32]. Принагідно зазначу, що кількість таких систем, їхня періодизація в монографії не наводяться, за контекстом можна припустити дотримання автором загальновживаного в історії музики поділу на епохи та періоди. У той самий час показові для музично-теоретичної системи характеристики розглядаються Вірановським докладно і чітко формалізуються: «Цілісна характеристика системи завжди залежатиме від того, як повноцінно представлені в ній: і) формотворчі засоби, використані музичною практикою (теорії ладу, ритму, фактури, форми); 2) інтонаційно-жанрові засоби, що є сполучною ланкою між абстрактними можливостями формоутворення й історично конкретною системою традицій та умовностей музичного мистецтва як засобу й особливої форми спілкування (теорії інтонації, тематизму, жанру з їх соціально-психологічним та семіотичним аспектами, крім власне музичного); 3) ціннісні критерії, пов'язані з утвердженням естетичного й етичного ідеалу, до втілення якого прагне мистецтво даної епохи (музично-естетичні та музично-аксіологічні теорії)» [там само, с. 83]. До того ж методика побудови музично -теоретичної системи, за думкою Вірановського, має включати природничо-наукові методи для аналізу теорій першої групи (ладу, ритму і т. д.) «Перша з трьох груп теорій досліджує об'єктивні передумови буття музики, пов'язані з законами акустики й фізіології...» [Вірановський, с. 83].; друга група об'єднує гуманітарні та природничо -наукові методи «Друга, серединна, група теорій досліджує найскладніші питання, пов'язані з взаємодією суб'єктивного й об'єктивного факторів у мистецтві» [там само, с. 83].; третя, відповідно, залучає методи гуманітарних наук «Третя група теорій, естетичних та аксіологічних, спрямована на дослідження проблем, пов'язаних з дією суб'єктивного фактора в мистецтві» [там само, с. 83]..

Отже, з одного боку, в монографії презентовано цілісний погляд на досліджуваний матеріал: «...будь-яку теоретичну систему повинно бути розглянуто з точки зору повноти чи неповноти охоплення нею явищ музичного мистецтва, описуваних теоріями, які входять до цієї системи» [там само, с. 83], але, нагадаємо, кількість або історичні межі таких музично-теоретичних систем Вірановським не вказано. Одначе, з іншого боку, проблема полягає в тому, що запропоновані дослідником характеристики в більш-менш сукупному вигляді можуть бути застосованими до теорії музики починаючи лише з ХІХ століття, а у ХХ столітті -- лише по відношенню до радянського музикознавства. Останнє твердження ґрунтується на тому факті, що, наприклад, теорії інтонації та ладу (в традиційному для українського музикознавства розумінні) відсутні в європейській та американській науці. Частина інших вказаних Вірановським концепцій також є надбанням доволі пізнього періоду розвитку музичної теорії (якщо брати за точку відліку VI століття до н. е. -- формування піфагорійської школи). Так, активний розвиток теорії ритму (модальної, а пізніше -- мензуральної, що стали підґрунтям для формування регулярної акцентної ритміки) датується ХІІІ століттям, форми -- кінцем XVIII століття Такої позиції дотримуються К. Дальхауз [Dahlhaus] і Т. Крістенсен [Christensen]., тематизму -- XVI століттям, жанру -- межею XIII-XIV століть і т. д. При цьому необхідно підкреслити, що розуміння і підходи до цих явищ змінювалися з часом, відповідно до змін музичної мови та соціальних функцій мистецтва. Тому видається неможливим порівнювати, наприклад, теорію жанру в потрактуванні Й. де Грокейо (межа ХІІІ --XIV століть) та Ґ. Бесселера (ХХ століття), або презентовану в трактаті Й. де Гарландіа теорію ритму (середина ХІІІ століття) та концепцію музичного часу, запропоновану Дж. Крамером (1980-ті роки).

Підсумовуючи, зазначимо, що концепція музично -теоретичної системи Вірановського не має всеохоплюючого характеру. Мабуть найбільшими її вадами є теоретичний класикоцентризм, недостатня поінформованість в історії музичної теорії (опора на критичні видання, а не першоджерела, що, зрозуміло, пояснюється об'єктивною причиною відсутності в автора доступу до них), певне нав'язування сучасного автору погляду на події та явища минулих часівне могла встановити, що смуга доступних слухових коливань розташована в зоні між 16 і 23000 герц...» [там само, с. 28]..

Заперечення також викликає включення в музично-теоретичну систему естетики та аксіології (третя група теорій), які ґрунтуються на інших методологічних засадах, ніж теорія музики. Видається, запропонований Вірановським підхід мало чого може дати у дослідженні, припустимо, пануючих в ХІ столітті теорій (пов'язаних, переважно з проблемами ладу та основ двоголосся), окрім переліку тих складових, які не були актуальними для музикантів цього часу.

Проблемі визначення та класифікації саме музично-теоретичних систем присвячено дослідження І. Котляревського. Музикознавець спирається на системний підхід, визначаючи ядро музично-теоретичної системи та її елементи- складники. Таким ядром стає «проблема відбору музичною практикою для художніх цілей певного звукового матеріалу та способів його організації» [Котляревский, с. її]. Відповідно, в структурі певної музично -теоретичної системи виокремлюються три рівні: елементів -- зв'язків -- цілісності. Учений підкреслює, що «специфіка рівня елементів полягає у двоїстості його призначення: з одного боку, тут відбувається відбір звукового матеріалу, а з іншого -- перетворення цього матеріалу в елементи музичної мови, що само по собі вже є початковим етапом його організації» [там само, с. 16]. Потрібно зауважити, що вказані елементи музичної мови не конкретизовано. З контексту можна зробити висновок, що переважно аналізуються способи ладової організації, існуючі в західноєвропейській музичній практиці від часів Античності. У певних моментах музикознавець звертає увагу на часовий та фактурний компоненти, які також, імовірно, вважаються елементами музичної мови, одначе стрижневим мовним елементом, підкреслю, є способи ладової організації. Рівень зв'язків фіксує «різні форми організації елементів музичної мови» [там само, с. ї8]. Під цілісністю Котляревський має на увазі музичний твір у всій складності його внутрішньої будови. Останню позицію потрібно прокоментувати, бо, як відомо, феномен музичного твору для європейської професійної музичної практики є доволі пізнім явищем. Не входячи в історію так званої opus-музики, де авторський текст є завершеною цілісністю, потрібно нагадати, що, наприклад, у ХІІІ столітті активно використовувалася так звана техніка контрафактури (різноманітних перестановок, змін як кількості голосів, звукового матеріалу, що ними виконувався, так і вербальних текстів). Практика неповністю фіксованого нотного тексту використовувалася і в ренесансну, і в барокову добу. Орш'на ж нумерація творів, як відомо, йде від часів Л. ван Бетховена. Відповідно, увага на музичному творі як цілісності зі сформованими раз і назавжди зв'язками протирічить тисячолітній традиції, яка існувала в західноєвропейській професійній музичній практиці.

Повертаючись до аналізу концепції Котляревського, зазначимо, що логічним висновком вже наведених похідних позицій стає запропоноване вченим визначення: «Музично-теоретична система є історично конкретний продукт суспільної свідомості, що є цілісною сукупністю уявлень про сформовані в музичній практиці закономірності відбору та організації звукового матеріалу, а також фактори, які обумовили ці закономірності» [там само, с. 23].

Загалом, за Котляревським, можна виокремити п'ять музично-теоретичних систем. Їхні межі збігаються з традиційними для історії західноєвропейського музичного мистецтва періодами (хоча початок Середньовіччя віднесено до VI століття, а Ренесансу -- до XIV століття Міркування щодо причин такого підходу до періодизації наводяться у статті І. Приходька [Приходько, 2011].). Наочно загальне уявлення про кожну музично-теоретичну систему, її специфіку наводиться вченим у таблиці [там само, с. 126] (таблиця і):

Таблиця і.

Як видно з презентованої таблиці, кожна з музично-теоретичних систем характеризується відповідно до обраного вченим підходу за рівнем відбору звукового матеріалу та сформованих ним елементів музичної мови (тобто зв'язків, за якими об'єднуються ці елементи) і цілісності. Найвищим є рівень методологічної спрямованості, що вказує на панівне для певної епохи усвідомлення людиною світу, співвідношення себе і власної діяльності з навколишнім середовищем. Складно не погодитися з І. Приходьком, котрий зазначає, що «фактичним предметом дослідження стає <...> сама практика відбору та поєднання засобів музичної виразності, притому лише у двох аспектах -- звуковисотному (рівні елементів, зв'язків та цілісності) та філософсько-естетичному (рівень методологічної спрямованості)» [Приходько, с. 172].

Не дискутуючи з науковим ядром теорії Котляревського, підкреслимо принципове неузгодження концепційної та практичної складових музично- теоретичної системи. Воно полягає в тому, що теми трактатів мандрували від епохі до епохи, відповідно, запропонований ученим рівень методологічної спрямованості не може бути пов'язаним лише з певним часовим відрізком. Наприклад, розвиток спекулятивної парадигми Визначення К. Дальхауза. (її Котляревський відносить до Античності та визначає як космологічну), презентованої музичною математикою та обрахунками звукорядів і інтервалів, дійсно був закладеним Давніми греками. Показовим для неї, наприклад, є анонімний трактат евклідової традиції «Катахоцц Kavovog» («Поділ канону»), створений у IV--III столітті до н. е. Однак, із завершенням Античності цей напрямок не добіг свого кінця. Він був переданим Середньовіччю «Institutio Musica» («Основи музики», початок VI сторіччя) Боеція, його засадами користувалися і в XVI столітті Джозеффо Царліно, і у XVIII столітті Жан-Філіпп Рамо, і багато інших. Такі самі мандри крізь століття та епохи має й модальна теорія. Загальні правила організації модусів можна знайти в трактаті «Dialogus de musica» («Діалог про музику», початок XI століття) Псевдо-Одо, «Liber de natura et proprietate tonorum» («Книга про природу та властивості ладів», 1476) Й. Тінкториса і навіть у «Le istitutioni harmoniche» («Гармонічні установи», перша редакція 1558) Дж. Царліно (не дивлячись на додавання ним до традиційних восьми ще чотирьох модусів). Розмова ж про музичний твір як цілісність, як вже зазначалося вище, виникає порівняно пізно. Початок такого усвідомлення опусу пов'язують з XVI століттям, появою трактату «Musica» («Музика», 1537) Ніколауса Лістеніуса та відділу musica poetica, етап формування спеціальних підходів датують кінцем XVIII -- початком ХІХ століття, коли відбувається становлення вчення про музичну форму.

Таким чином, якщо виходити зі специфіки історії музичної теорії, то її розвиток досить складно розглядати у безпосередній прив'язці до якоїсь певної епохи, хоча, безперечно, музична теорія завжди віддзеркалює актуальну їй практику. У запропонованому ж І. Котляревським підході музично-теоретична система входить у безпосередню суперечку як з практикою (рівень цілісності), так і з історією музичної теорії (рівень методологічної спрямованості).

Трактування музично-теоретичної системи колективом московських авторів викликає багато запитань. Видається, що заявлена назва не відповідає реальному змісту посібника, оскільки останній презентує саме історію музичної теорії. Недарма однією з задач курсу є «коротко охарактеризувати найважливіші етапи розвитку історії музичної теорії» [Музыкально-теоретические системы, с. 14]. Тобто окрема самодостатня концепція музично-теоретичної системи, визначення її відмінностей від історії музичної теорії відсутні. Констатація цього факту дозволяє зрозуміти й структуру роботи, й її методологію, й використану термінологію (наприклад, синонімічність понять музично-теоретична система/концепція, застосування цих дефініцій по відношенню до індивідуальних теорій тощо). Саме поняття музично- теоретичної системи (авторства Ю. Холопова) наводиться дуже побіжно у контексті розгляду загальної структури музично-теоретичного знання і пов'язується з розумінням теорії музики як такої. Вчений пише: «Об'єднання величезної маси систематизованих та класифікованих даних у музично-теоретичну систему є природна форма продуктивної діяльності музично-теоретичної науки. У відповідності із поняттям теорії музики - музично-теоретична система є системою класифікованих емпіричних знань, що виявляють закони музики-мистецтва¹. Вона складається історично і відображує певні історичні конкретні соціальні умови» [там само, с. 37]. Відповідно, у такому потрактуванні поняття музично-теоретична система є замінником поняття історія музичної теорії, створюючи лише безпідставно ускладнення термінологічної бази і не привносячи нічого концептуально нового до затвердженої в європейському та американському музикознавстві дефініції.

Висновки та перспективи дослідження.

Сучасний погляд на різні концепції музично-теоретичної системи показав, по-перше, їхню своєрідність і неузгодженість між собою. З аналізу досліджень Г. Вірановського та І. Котляревського випливає, що спільним для обох авторів є обраний системний метод та уявлення про цілісність музично-теоретичного знання певної епохи. Але різняться як розуміння будови самої музично-теоретичної системи, так й аналітичні підходи. По-друге, запропоновані в обох студіях характеристики музично-теоретичних систем вступають у протиріччя з відомим зараз фактологічним матеріалом. У випадку Вірановського панує своєрідний класикоцентричний погляд, у роботі Котляревського «...пропонується власне теоретична концепція, яка осмислює звуковисотні співвідношення в європейській музиці з точки зору історичних змін, що в них відбуваються» [Приходько, с. 172]. По- третє, московська школа на чолі з Ю. Холоповим досліджує суто історію музичної теорії, системний підхід застосовується по відношенню лише до узагальнення творчості окремих авторів.

Підсумовуючи й актуалізуючи назву статті маю зазначити, що музично-теоретична система є радше фантомом ніж феноменом. Сучасне історично - поінформоване музикознавство презентує величезний корпус досліджень, присвячених окремим трактатам, творчості теоретиків минулого, розвитку певних тематичних напрямків тощо. Узагальнення, які є необхідними для опанування тривалої та складної історії розвитку музичної теорії, мають ґрунтуватися на Нагадаємо визначення теорії музики за Ю. Холоповим: «Теорія музики є система знань про сутність явищ та законів музики» [Музыкально-теоретические системы, с. 21]. презентованих у першоджерелах матеріалах, їхньому співвіднесенні з сучасними їхнім авторам, а не нам теоретичними поглядами та історичними взаємозв'язками. У такому контексті концепція музично-теоретичної системи також стає певним історичним фактом, який заслуговує на увагу в межах історії теоретичного музикознавства. Відповідно, одною з перспектив розвитку запропонованої у статті проблематики є введення до обігу українського музикознавства як вже існуючих досліджень з історії музичної теорії, так і створення оригінальних студій, що розвиватимуть цей тематичний напрямок.

історія західноєвропейська музична теорія котляревський

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Вірановський Г. М. Музично-теоретичні системи. Київ : Музична Україна, 1978. 87 с.

2. Котляревский И. А. Музыкально-теоретические системы европейского искусствознания. Методы изучения и классификация. Київ : Музична Україна, 1983. 158 с.

3. Мазель Л. А., Рыжкин И. Я. Очерки по истории теоретического музыкознания. Москва-Ленинград : Гос. музыкальное изд-во, 1939. Вып. 2. 248 с.

4. Приходько И. М. Проблема периодизации в истории теоретического музыкознания. Проблеми взаємодії мистецтва, педагогіки та теорії і практики освіти. 2011. Вип. 33. С.170-179.

5. Рыжкин И. Я., Мазель Л. А. Очерки по истории теоретического музыкознания. Москва : Гос. музыкальное изд-во, 1934. Вып. 1. 180 с.

6. Тукова І. Г. Сонорика як техніка композиції: досвід критичного аналізу. Науковий вісник НМАУ ім. П. І. Чайковського. Вип. 132 : Техніка музичної композиції: теорія, історія, проблеми аналізу. Київ, 2021. С. 66-77. DOI: https://doi.org/10.31318/2522-4190.2021.132.249969

7. Холопов Ю. Н., Кириллина Л. В., Кюрегян Т. С., Лыжов Г. И., Поспелова Р. Л., Ценова В. С. Музыкально-теоретические системы : Учебн. для историко-теоретических и композиторских фак. музыкальных вузов. Москва : Композитор, 2006. 632 с.

8. Christensen T. Genres of Music Theory, 1650-1750. Towards tonality: aspects of Baroque music theory. Leuven University Press, 2007. P. 9-39.

9. Dahlhaus C. Was HeiBt “Geschichte der Musiktheorie”? Ideen zu einer Geschichte der Musiktheorie. Einleitung in das Gesamtwerk. Geschichte der Musiktheorie / ed. Frieder Zaminer. Bd. 1. Darmstadt, 1985. P. 8-39.

10. Jarz^bska A. Z dziejow mysli o muzyce. Wybrane zagadnienia teorii i analizy muzyki tonalnej i posttonalnej. Krakow : Musica Iagellonica, 2002. 312 s.

11. The Cambridge History of Western Music Theory / Ed. T. Christensen. Cambridge University Press, 2008. 981 p.

Tukova, Iryna

Candidate of Art Criticism (PhD), Dr. Habil, Associate Professor at the Department of Music Theory at the Tchaikovsky National Music Academy of Ukraine (Kyiv, Ukraine).

MUSIC THEORY SYSTEM: PHENOMENON OR PHANTOM?