Музично-педагогічна діяльність Івана Карабиця

Размещено на http://www.allbest.ru/

Музично-педагогічна діяльність Івана Карабиця

Катерина Ніколенко

(студентка ІІ курсу першого (бакалаврського) рівня вищої освіти факультету педагогіки, психології та мистецтв Центральноукраїнського державного педагогічного університету ім. В. Винниченка) Науковий керівник - кандидат педагогічних наук, доцент Назаренко М. П.

У статті висвітлено музично-педагогічну діяльність І. Карабиця. На підґрунті аналізу праць науковців представлено хронологічну послідовність його музично-педагогічної діяльності та визначено її вплив на вітчизняну музичну педагогіку.

Ключові слова: композитор, музично-педагогічна діяльність, музична освіта, творчість, українська музична освіта.

Постановка проблеми

Розвиток та становлення музичної освіти залежить від діяльності педагогів- музикантів, які протягом свого професійного життя роблять вагомий внесок, відкриваючи нові горизонти для розвитку музичної педагогіки. Особливо актуальним є вивчення творчої та педагогічної спадщини відомих українських композиторів, зокрема дослідження музично-педагогічної діяльності І. Карабиця в процесі творчої та педагогічної діяльності.

Аналіз досліджень і публікацій

Питання, пов'язані з творчістю та музично- педагогічною діяльністю Івана Карабиця висвітлено в дослідженнях українських науковців. Музикознавці Г. Єрмакова, О. Галузевська, А. Муха, А. Березка, О. Берегова у своїх працях представили життєвий, творчий та педагогічний шлях композитора; розкрили неповторність музичної мови творів композитора.

Мета статті

Проаналізувати процес розвитку музично-педагогічної діяльності І. Карабиця та розкрити її вплив на розвиток української музичної педагогіки.

Виклад основного матеріалу дослідження

Іван Федорович Карабиць -видатний український композитор, диригент, музично-громадський діяч, Народний артист України (1991), педагог, заслужений діяч мистецтв України (1974), лауреат премії Ленінського комсомолу(за ораторію «Заклинання вогню» і Симфонію № 2, 1981), лауреат Республіканської премії ім. М. Островського (1978), лауреат Всесоюзного конкурсу композиторів (за Концерт № 1 для фортепіано з оркестром, 1969), дипломант Всесоюзного конкурсу (за ораторію «Земле моя, на ймення Донбас»). карабиць музична педагогіка композитор

Народився Іван Федорович 17 січня 1945 року в грецькій родині в невеликому селі Ялта, тепер смт Першотравневого району Донецької області. У ранньому дитинстві разом з батьками виїхав з Ялти. Подальше його життя пройшло в містах Дзержинську, Бахмуті, Києві та гастрольних поїздках.

В сім'ї не було музикантів; його батько - шофер, мати - вчителька. Про серйозні заняття музикою в його родині ніхто й гадки не мав, але звичайно, музику любили. Мати, пораючись у хаті, завжди щось наспівувала. Найчастіше це були ліричні, задумливі мелодії. Перші кроки композитора пов'язані зі співом у шкільному хорі. Відвідував хлопець і фортепіанний гурток. Кожне художнє враження майбутнього композитора набувало особливої вартості й залишало незабутній слід. Так, з великою вдячністю згадував композитор свого шкільного вчителя співу А. С. Кагановича, який йому прищепив любов до мистецтва. Важко, звичайно, простежити всі складні й неоднозначні фактори впливу, що склали той ґрунт, на якому в майбутньому реалізувалося покликання І. Карабиця. Але про ще один з них, який обумовив цілеспрямованість руху за обраним шляхом, варто сказати окремо. Це властиве тому робітничому середовищу де зростав Іван. Чесне й шанобливе ставлення до праці, з дитячих років прищеплене почуття обов'язку і впевненість у тому, що лише безнастанна праця у будь-якій сфері діяльності надає справжньої вартості людському життю.

Після школи Іван вступає на вокальне відділення, а через два роки переводиться на фортепіанний відділ музичного училища в Артемівську (нині заклад носить назву Бахмутський коледж мистецтв імені Івана Карабиця). Паралельно працює концертмейстером училищного хору. На цей час припадають і його перші композиторські спроби [3].

Потяг до композиції поступово формує думку про вступ на композиторський факультет консерваторії. І вирішальним фактором стає знайомство з музикою Б. Лятошинського. «Я безмежно захопився не лише музикою Бориса Миколайовича, що відкрила мені цілий світ невідомих до того думок і переживань, - я полюбив цю людину, мудру і безмежно чесну перед собою й усіма. Я знав, що Борис Миколайович веде клас композиції в Київській консерваторії, і вирішив безповоротно: їду да Києва...». У 1963-1971 рр. навчався на композиторському факультеті Київської державної консерваторії ім. П. І. Чайковського (тепер Національна музична академія України) в класі проф. Б. Лятошинського. «- Спогади про зайняття з Борисом Миколайовичем завжди пов'язані з дивовижною творчою атмосферою, яка панувала в його класі. Надзвичайна композиторська і педагогічна майстерність, велика сила видатного таланту і якийсь незвичний дар людського спілкування єднали всіх нас навколо Лятошинського. ».

З 1968 року після смерті Лятошинського, Карабиць навчається в класі М. Скорика, під керівництвом якого закінчив аспірантуру (1972-1975 рр.). «В роки навчання в консерваторії завдяки Мирославові Скорику, тонкому знавцеві українського музичного фольклору, Іван Карабиць також захопився роботою в цій галузі. Наслідком стала поява невеликого вокального циклу «Три українські пісні на народні тексти»[3].

Початковий період творчості композитора позначений вільним використанням додекафонії. Твори раннього періоду (1 соната для віолончелі, симфоніетта для струнного оркестру, сонатина для фортепіано) вирізняються тяжінням до експресивного типу висловлення та пошуком індивідуального стилю. У цей період переважають камерні твори, серед яких - твори неофольклорного спрямування: «Три пісні на народні тексти» для голосу і фортепіано (1969), вокальний цикл «Пісні Явдохи Зуїхи» для голосу, флейти та альта, п'єса «Музика» для скрипки соло (1974).

У 1967-1975 роках працював диригентом ансамблю пісні і танцю Київського військового округу. У 1975-1983 рр. займався творчою роботою. З 1983 р.був викладачем Київській консерваторії (з 1998 року - професор). Серед учнів І. Карабиця - В. Польова, А. Рощенко, А. Бондаренко, О. Ільницька, В. Ракочі, А. Гончаров, Н. Яремчук та ін. Це - сузір'я молодих талановитих і перспективних музикантів, які, отримавши потужний енергетичний і професійний заряд у класі професора І. Карабиця, не звернули зі стежини мистецтва, а продовжують плідно і творчо працювати за своєю основною спеціальністю: пишуть музику, організують концерти і фестивалі, викладають, передаючи знання й досвід уже наступним поколінням музикантів. З 1972 р. І. Карабиць - це член Спілки композиторів України (СКУ), був головою правління Музфонду України (1979-1983), заступником голови правління СКУ з питань міжнародних зв'язків та керівник комісії масових жанрів. З 1989-2001 рр. - член Національної комісії з питань культури при ЮНЕСКО. Професор Національної музичної академії України.

У 70-80-х роках ХХ ст. визначилося тяжіння композитора до концепційної масштабності у втіленні філософської проблематики, громадянської тематики (теми Батьківщини, пам'яті, морального обов'язку). У творчості І. Карабиця позначився пріоритет симфонічних жанрів у їх взаємозв'язку із сценічними, вокальними жанрами, інструментальним концертом (Концерт для хору, солістів і симфонічного оркестру «Сад божественних пісень» на вірші Г.Сковороди, опера-ораторія «Київські фрески», три концерти для оркестру). У симфонізмі І. Карабиця виявилося тяжіння до драматичного типу, у взаємозв'язку епосу, драми і лірики в симфонії-епопеї «П'ять пісень про Україну», конфліктно-драматичного і ліричного).

Музична діяльність І. Карабиця багатогранна й охоплює широке коло музичних жанрів. Він написав більше десяти великомасштабних інструментальних та вокально-симфонічних творів (три симфонії, дві ораторії, концерт для хору, солістів та оркестру, два концерти для фортепіано з оркестром, концерт для оркестру та ін.), камерно-інструментальних твори різних жанрів (дві сонати для віолончелі і фортепіано, квартет, концертний дивертисмент для шести виконавців, 24 прелюдії для фортепіано, сюїта для скрипок та ін.), вісім вокальних циклів. Плідно працював композитор у пісенному жанрі (більше п'ятидесяти пісень), в кіно і театрі (музика для п'ятнадцяти мультиплікаційних і багатьох науково-популярних фільмів, до шести драматичних вистав, а також мюзикл «Ніч чудес» за комедією Шекспіра «Сон літньої ночі»). Чималий список! Головне ж у тім, що більшість із створеного живе активним художнім життям.

Творчість І. Карабиця характеризується послідовною єдністю, цілісністю завдань. Він утверджує свою активну причетність до життя й історії свого народу, його моральних ідеалів, на яких ґрунтується зв'язок часів і поколінь. Звідси тяжіння до монументальних симфонічних та вокально-симфонічних жанрів. Які дозволяють в рамках єдиної концепції втілити ідею твору в процесі її становлення.

Композитору властивий широкий, багатомірний погляд на світ, прагнення охопити різні, часом суперечливі сторони буття людини. Пильну увагу композитора привертає складний внутрішній світ особистості, який завжди втілюється в його музиці в контексті загальнолюдських духовних пошуків. У своєму ідейно-художньому пізнанні дійсності І. Карабиць постійно звертається до етико-філософської проблематики. Музична лексика композитора відображує багатовекторність стильових орієнтирів: різні жанрово-стильові пласти українського фольклору (дума, протяжна пісня, інструментальні награші) і національного професійного музичного мистецтва (знаменний розспів, кант, хорова культура бароко, стилістика Б. Лятошинського), музична класика ХХ ст. (Г. Малер, Д. Шостакович, Б. Барток, І. Стравинський) та новітні тенденції, масові жанри. Універсальність музичної мови творів наступного періоду визначилась синтезом різних елементів сучасних композиторських технік (несерійної додекафонії, пуантилізму, кластерності, алеаторики, сонористики) у поєднанні із новотональною та новомодальною звуковисотною організацією, перетином різних стильових тенденцій (неокласицизму, необароко, неоімпресіонізму, джазової лексики). Вокально-симфонічні твори Івана Карабиця тяжіють до понятійної конкретності, видовищності - на це спрямовані драматургічні функції оповідача, самостійна і досить активна роль поетичного компоненту, програмна точність музичного вираження, жанрова асоціативність, темброва драматургія і т. ін.

Карабицю належить велика історична місія відкриття світові України музичної, мистецької. України, як держави, з величезними культурними традиціями і творчим потенціалом. Для багатьох ім'я Івана Федоровича асоціюється насамперед з Міжнародним музичним фестивалем «Київ Мюзик Фест», автором ідеї і постійним директором і художнім керівником якого був композитор від 1990 року і до останніх днів свого життя.

У 1995 р. Іван Федорович став одним із засновників Міжнародного благодійного фонду конкурсу пам'яті Володимира Горовиця, у 1995-2001 на Міжнародному конкурсі молодих піаністів пам'яті В. Горовиця був беззмінним головою журі. Сам композитор говорив, що він щороку обробляє дві ниви, якими є «Київ Мюзик Фест» і конкурс ім. Горовиця, і це вже стало стилем і способом його життя. Він з гордістю підкреслював, що це дає йому змогу спостерігати, як зростає музичне виконавство, як кожний конкурс приносить ціле сузір'я блискучих молодих виконавців, у тому числі й українських, як дивовижно й прекрасно бачити взаємообмін культур. Композитор мріяв зробити так, щоб про Україну знав увесь світ.

Талант Івана Карабиця на ниві мистецького менеджменту був дійсно видатним. Він умів не тільки продукувати і генерувати ідеї, необхідні для нашого культурного поступу, а й блискуче втілювати їх у реальному історичному часі. Він зумів зламати стереотипи, що складалися десятиріччями, і запропонувати нові мистецькі форми й моделі організації концертного життя, які вимагають ініціативності в художніх ідеях. Він не ображався, а, навпаки, щиро радів з того, що його ідеї підхоплюють інші, тиражують у інших українських музичних фестивалях у різних регіонах України. У наш час, коли українське мистецтво прагне вийти у світовий культурний простір, нам украй не вистачає таких талановитих організаторів і менеджерів, яким був І. Карабиць. Видатний діяч брав участь у роботі Загальноамериканської асоціації адміністраторів музичних навчальних закладів (1995, м. Міннеаполіс, США), виступав з лекціями про українську музику в Українському інституті Америки (Нью-Йорк), в Університеті штату Невада (США), був запрошений Чикагським симфонічним оркестром як composer in residence.[8]. І. Карабиць був членом правління Національної спілки композиторів України, членом правління Українського фонду культури і Національної комісії з питань культури при ЮНЕСКО.

Твори І. Карабиця цінувалися та виконувалися не тільки в Україні, а і за її межами: у США, Канаді, Фінляндії, Франції, країнах СНД та ін. Твори Карабиця записано у фонд Укр. радіо, на грамплатівках, CD, видані в Україні та за кордоном[7].

Симфонічний оркестр Держтелерадіо України під керівництвом Вадима Гнєдаша та Володимира Сіренка записав ряд його творів у фонд українського радіо. Деякі твори І. Карабиця виконувалися оркестром у Франції та Іспанії.

Цікава подорож композитора відбулася до Лас-Вегасу. Іван Карабиць побував у США, де відбулася прем'єра його твору.

Уривок з інтерв'ю :

- «Іване Федоровичу, як виникла ідея поїздки і хто був її ініціатором?

- Американська фірма «Ширмер» і симфонічний оркестр штату Невада замовили мені твір і запросили на прем'єру.» Композитор створив Третій концерт для оркестру, який присвятив Вірку Балею та його музикантам першим виконавцям твору. Назва твору «Голосіння», а його витоки потрібно шукати в жалібних плачах. Це роздуми про життя, трагічні розміркування про людську пам'ять. Ця прем'єра мала великий успіх.

До Америки композитор їздив не тільки як композитор, а і як офіційна особа - секретар Спілки композиторів України. Він вважав, що участь у роботі американського центру української культури - наш обов'язок. Мали місце такі форми співробітництва як: постійний обмін композиторською та музикознавською інформацією, зустрічі, поїздки. Американська сторона була готова співпрацювати з українською стороною у створенні музею в квартирі Б. Лятошинського, де міг би функціонувати музичний салон, невеличкий зал для виконання камерних творів, проходили б міжнародні творчі зустрічі» [5, с.30-31].

20 січня 2002 року в Києві перестало битися серце Івана Федоровича Карабиця. В пам'ять про славетного українського композитора, педагога та всесвітньо-відомого діяча мистецтв з 2011 року у Києві щорічно проводиться конкурс молодих композиторів імені Івана Карабиця [2].

Висновки

Музично-педагогічна діяльність І. Карабиця характеризується послідовною єдністю, цілісністю завдань. Він утверджує свою активну причетність до життя й історії свого народу, його моральних ідеалів, на яких ґрунтується зв'язок часів і поколінь. Звідси тяжіння до монументальних симфонічних та вокально-симфонічних жанрів, які дозволяють в рамках єдиної концепції втілити ідею твору в процесі її становлення. Композитору властивий широкий, багатомірний погляд на світ, прагнення охопити різні, часом суперечливі сторони буття людини. Пильну увагу композитора привертає складний внутрішній світ особистості, який завжди втілюється в його музиці в контексті загальнолюдських духовних пошуків. У своєму ідейно-художньому пізнанні дійсності І. Карабиць постійно звертається до етико-філософської проблематики.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Берегова О. Особливості композиторського стилю Івана Карабиця в контексті української культури/ О. М. Берегова // Часопис Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського. - 2015. - № 2. 46-61 с.

2. Березка А. Відомі композитори України / [Андрій К. Березка]. - Київ: ФОП Мунін Г.Б., 2016. - 368 с.

3. Ермакова Г. Іван Карабиць / Галина Ермакова. Творчі портрети українських композиторів. К.: Муз. Україна, 1983. - 48 с.

4. Задерацкий В. Заметки о стиле и поэтике инструментальных сочинений Ивана Карабица / В. Задерацкий // Науковий вісник Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського. - Вип. 31 : Vivere memento (Пам'ятай про життя). Статті і спогади про Івана Карабиця / упоряд. М. Д. Копиця. - К. : Центрмузінформ, 2003. - 44-58 с.

5. Карабиць Іван/ С. Мовчан. Прем'ра в Лас-Вегасі// Музика. - 1990. -№1. 30-31 с.

6. Митці України: Енцикл. довід. Упоряд. : М . Г. Лабінський, М67 В. С . Мурза. За ред. А. В. Кудрицького.-К. : УЕ , 1992.-848 с.

7. Муха А. Композитори України та української діаспори. Довідник. - Київ: Музична культура, 2004. - 352 с.

8. http://www.karabits.com Композитор Іван Карабиць

Размещено на Allbest.ru