Стильові особливості естрадно-пісенної творчості Івана Карабиця (на прикладі пісні "Я серцем з Києвом")

Размещено на http://www.allbest.ru/

СТИЛЬОВІ ОСОБЛИВОСТІ ЕСТРАДНО-ПІСЕННОЇ ТВОРЧОСТІ ІВАНА КАРАБИЦЯ (НА ПРИКЛАДІ ПІСНІ «Я СЕРЦЕМ З КИЄВОМ»)

Інеса ЛОКАРЄВА

(студентка І курсу другого (магістерського) рівня вищої освіти факультету педагогіки, психології та мистецтв Центрально-українського державного педагогічного університету ім. В. Винниченка) Науковий керівник - кандидат педагогічних наук, доцент Локарєва Ю. В.

У статті розглянуті стильові особливості естрадно-пісенної творчості українського композитора Івана Карабиця, індивідуалізовані риси самобутньої композиційної техніки композитора, здійснений аналіз пісні «Я серцем з Києвом» зі сторін академізації та естрадності вокальної композиції.

Ключові слова: творча спадщина Івана Карабиця, естрадно-пісенна творчість, стильові особливості.

Постановка проблеми

Творчість Івана Карабиця входить до скарбниці української музичної культури другої половини ХХ століття. Композиторський стиль як феноменологічне явище є віддзеркаленням української культури певного періоду композиторів-сімдесятників, репрезентує багатогранну жанрову палітру творчого самовиявлення митця, глибинне відчуття історії та сучасності в їх єдності. Тематика творів композитора, що йшла на випередження часу, в сьогоденні набуває актуальності.

Аналіз досліджень і публікацій

Значну увагу науковці приділяють інструментальним та вокальним композиціям І. Карабиця, які повною мірою репрезентують багатогранну творчість композитора. Різні аспекти проблеми висвітлені у працях В. Драганчук, Л. Мельник, І. П'ятницької-Позднякової, І. Пясковського, Л. Рязанцевої, А. Терещенко, С. Турнєєва, Б. Янюк). Особливості стилю композитора були предметом вивчення О. Берегової, В. Задерацького, Л. Кияновської, О. Копелюка, О. Маркової.

Вагомі праці, присвячені характеристиці творчої спадщини композитора стали дисертації О. Галузевської «Діалог слова і музики у співтворчості Івана Карабиця та Бориса Олійника», О. Гуркової «Творчість І. Карабиця в контексті жанрово-стильових тенденцій в українській музиці останньої третини ХХ століття», В. Кущ «Камерно-вокальна творчість Івана Карабиця в українському музикознавчому дискурсі», О. Копелюка «Фортепіанна творчість Івана Карабиця: феноменологія стилю», монографія Л. Кияновської «Сад пісень Івана Карабиця» [1; 2; 3; 4].

Мета дослідження - охарактеризувати найбільш значимі праці українських науковців, присвячені творчій спадщині Івана Карабиця, проаналізувати стильові особливості його естрадно-пісенної творчості.

Виклад основного матеріалу результатів дослідження

ХХ століття - неоднозначна епоха для музичного мистецтва України, надзвичайно насичена в плані становлення та розвитку музичної культури. Стильові контрасти, гострі зміни в усіх проявах були рушійною силою адаптації композиторів до соціокультурних умов.

Іван Федорович Карабиць вважається класиком української музики другої половини ХХ століття, обдарований, талановитий митець, педагог і диригент, легенда української музичної культури, представник генерації композиторів-сімдесятників. У 90-ті роки ХХ століття композитор здійснив прорив у європейський культурний простір, його потужні творчі проекти (міжнародний музичний фестиваль «Київ Музик Фест», міжнародний конкурс піаністів пам'яті В. Горовиця) здобули світове визнання і сьогодні залишаються знаковим мистецьким надбанням України.

Музична лексика творчої спадщини композитора відображала багатовекторність стильових орієнтирів: різні жанрово-стильові пласти українського фольклору (дума, протяжна пісня, інструментальне награвання) і національного професійного музичного мистецтва (знаменний розспів, кант, хорова культура бароко, стилістика Б. Лятошинського), музична класика 20 століття (Ґ. Малер, Д. Шостакович, Б. Барток, І. Стравинський) та новітні тенденції, масові жанри.

Універсальність музичної мови композитора визначається синтезом різних елементів сучасних композиторських технік (додекафонії, пуантилізму, кластерності, алеаторики, сонористики) у поєднанні із новотональною й новомодальною звуковисотною організацією, перетином різних стильових тенденцій (неокласицизму, бароко, імпресіонізму), джазової лексики.

Естрадно-пісенна творчість Івана Карабиця є репрезентативною складовою української музики другої половини ХХ століття. Жанрова палітра творчої спадщини композитора потужна та самобутня, представлена популярними творами, серед яких «Сад божественних пісень», «Заклинання вогню», «Київські фрески», «Молитва Катерини», що поповнили скарбницю сучасної української музики.

Продуктивним для характеристики пісенного жанру у творчості І. Карабиця став аналіз естрадних пісень композитора як з позицій академізації музичної естради, так і з позицій характеристики творчої індивідуальності митця.

Базовими для характеристики пісенного доробку І. Карабиця стали напрацювання представників української естрадології, в центрі уваги яких знаходиться пісенний жанр (праці О. Бойка, І. Вавшко, М. Дружинець, О. Колубаєва, О. Мозгової, М. Мозгового, В. Овсяннікова, Т. Рябухи, О. Сапожнік, В. Тормахової, О. Шевченко, І. Шнур). В роботах науковців, що розглядають естрадно-пісенну творчість І. Карабиця особливого значення набувають поняття «шлягер» та «академізація» естрадної музики.

Естрадно-пісенна творчість композитора характеризується стандартністю тематики та образнолексичною стереотипністю, простотою тексту й лапідарністю сюжету з одночасною виразністю ритміки та оригінальністю основного образу.

Багато пісень композитора можна визначити як шлягери, однак найбільш знані пісні митця, такі як «Батьківський поріг», «Дніпра жива вода» («Днепровская вода»), «Мадонна Україна», «Мій Києве», «Моя земля - моя любов», «Пісня на добро» та ін. були у свій час надзвичайно популярними, що засвідчили їх численні друки у пісенниках та музичних додатках газет і журналів 1970-1980-х років.

Композитор не належав до класичних авангардистів, для нього академізована естрадна музика стала однією з форм постмодерного мистецького синтезу. В естрадно-пісенній творчості І. Карабиця виявлено такі стильові риси, що споріднюють її з академічним мистецтвом: 1) орієнтація в естрадних піснях на академічний тип вокалу; 2) тяжіння в пісенних творах до наскрізної драматургії при збереженні базисної куплетної (з приспівом) форми; 3) деталізований фортепіанний супровід з елементами поліфонічної фактури, що наближає естрадні пісні до класичних солоспівів, або вишукана інструментовка в їх оркестрових версіях.

В естрадних піснях І. Карабиця риси академізму є яскраво вираженими, а естрадна складова реалізується передусім через звернення до інтонаційного фонду тогочасної популярної музики. Аналіз естрадного пісенного доробку І. Карабиця показав, що взаємодія естрадної та академічної складових відбувається як на інтонаційно-стильовому, так і музично-драматургічному рівнях. До таких творів науковці відносять пісні «Де вітер землю голубить», «Днепровская вода», «За рікою тільки вишні», «Мати наша - сивая горлиця», «Моя земля - моя любов», «Яблука доспіли», «Пісня на добро», «Я серцем з Києвом» та ін.

Найбільш популярні естрадні пісні І. Карабиця у виконанні класиків української естради Іво Бобула, Оксани Білозір, Олександра Пономарьова, Віктора Павліка, Сергія Бабкіна, Джамали, Марії Бурмаки, Міли Нітіч, Злати Огнєвич та багатьох інших.

Аналіз академічних та естрадних інтерпретацій естрадних пісень І. Карабиця різних років показав, що у виконавській практиці можливі видозміни авторського тексту. Трансформації можуть зазнати мелодична, ритмічна, темпова, драматургічна складові пісенного твору, а також його вокальний та загальний саунд. Зміни в музичному тексті пісні пов'язані зі специфікою естрадного виконавства, де на першому плані знаходиться не композитор, а артист-інтерпретатор.

Серед естрадних пісенних творів композитора родзинкою є пісня «Я серцем з Києвом», яка була створена І. Карабицем на поезію І. Драча у 1987 році і продовжує лінію пісень, присвячених український столиці, серед яких такі шедеври як «Київський вальс» («Знову цвітуть каштани») (музика П. Майбороди, слова А. Малишка), «Києве мій» (музика І. Шамо, слова Д. Луценка). Ці твори увібрали в себе культурні коди української музичної культури - кордоцентризм, поєднання смутку та меланхолійності з гармонічністю світогляду, ліричність висловлювання, синтез пісенності з танцювальністю тощо. Саме тому пісні «Київський вальс» та «Києве мій» стали знаковими для української музичної культури середини ХХ століття. Тому І. Карабиць, звертаючись до теми Києва, спирається на традиції української пісенної лірики, в якій оспівується рідне місто.

Слова І. Драча є класичним зразком пісенної поезії: текст пісні «Я серцем з Києвом» складається із заспіву та приспіву. Оскільки на останній припадає центральне смислове навантаження - і текстове, і музичне, приспів є дещо довшим, ніж заспів. Текст пісні є висловлюванням ліричного героя любові до рідного міста, де важливими є згадка про його красу, про героїчне минуле. Таким чином, в пісні «Я серцем з Києвом» органічно поєднується лірика, епіка, високе громадське почуття [4].

Жанрова основа цього пісенного твору - вальс, що однозначно вказує на слідування традиції, яка була закладена у 1950-1960-х роках у піснях «Київський вальс» та «Києве мій». Талановите музичне рішення П. Майбороди та І. Шамо, а саме епіка, що виражена голосом лірики, було продовжено у пісні І. Карабиця «Я серцем з Києвом».

Композитор обирає класичну для пісенного жанру строфічну форму, доповнюючи невеликим вступом та кодою. Усі три строфи виконуються на одну мелодію, що, на перший погляд, уповільнює музичний розвиток. Зазначимо, що повторність є однією з ознак пісенного жанру, в якому проявляється його архетиповість. Вальсова стихія створює невпинний рух, який не дозволяє зупинитися музичному розвитку; також тривалість твору є невеликою. Також в музичній драматургії пісні є й прийоми шлягерності.

Охарактеризуємо мелодику пісні «Я серцем з Києвом» в контексті стильової репрезентативності, поєднання ліричного та епічного. Мелодичний рух пісні «Я серцем з Києвом» полягає в особливому типі мелодики широкого дихання, для якої притаманний розмірений рух та хвилеподібний рух, де стрибки мелодії вгору або вниз врівноважуються поступовими ходами у протилежному напрямі. Завдяки цьому створюється враження врівноваженості, спокою, величності та урочистості.

Епічність у творі «Я серцем з Києвом» більш ліризована за рахунок мінорного ладу та секстовості, що є традиційним засобом виразності для естрадних творів ліричного змісту. Однак при цьому в пісні «Я серцем з Києвом» епічне начало майже не відчувається.

Композитор у пісні «Я серцем з Києвом» у вступі використав аналогічний музично-драматургічний прийом. Вступ є більш напруженим, ніж емоційно урівноважений початок пісні, мелодичний розвиток у вступі йде у низхідному напрямі, тим самим контрастуючи подальшому розгортанню мелодичної лінії у строфах пісні, де переважає більш гармонічний висхідно-низхідний мелодичний рух. Зазначимо, що в ліричних естрадних піснях композитора вступ також відіграє важливу роль в драматургії, однак у кожному творі він є індивідуальний не лише в тематичному відношенні, а й функційно та драматургічно.

Риси академічної музики у пісні «Я серцем з Києвом» виявляються у фактурному вирішенні пісні, де попри прозорість, пов'язану з жанровими особливостями (вальс як жанрова основа пісенного твору), мелодія у партії фортепіано доповнюється підголосками, які насичують звучання пісенного твору. Якщо говорити про вокальну партію, то її діапазон (півтори октави) не є надто великим, мелодика не є складною, однак при цьому композитор орієнтувався на академічний тип вокалу, який зможе максимально повно відтворити образну сферу пісенного твору. Також кода, в якій в кульмінаційній зоні звучить інструментальний фрагмент, узагальнюючи музичний розвиток пісенного твору, сягає корінням академічної музичної традиції [4].

Естрадні риси у пісні «Я серцем з Києвом» виявляються у мелодиці, яка складається з музичних інтонацій, що становлять основу інтонаційного фонду популярної музики 1980-х років. Мелодія пісні є легкою для сприйняття з першого разу, кульмінація зміщена на кінець пісенного твору, у коду, яка тематично є повтором приспіву, але музика перших його двох рядків звучить в інструментальній версії, а загальне звучання стає більш піднесеним та урочистим. Також композитор в коді використовує традиційний шлягерний прийом підйому на тон вище (модуляція з c-moll у d-moll). Таким чином, пісня «Я серцем з Києвом» може з однаковим успіхом може звучати як на академічній, так і естрадній сцені.

Висновки

карабиця музика композитор естрадність

Висновки та перспективи подальших пошуків у напрямі дослідження. В сучасній українській музикознавчій науці творчість І. Карабиця представлена розглядом та аналізом вокальної творчості, в якій естрадні пісні є репрезентативним як для творчості самого композитора, так і української музики другої половини ХХ століття. Серед перспективних напрямів дослідження естрадно-пісенної творчості композитора можна відзначити питання взаємодії вербального і музичного компонентів, взаємопроникнення елементів академічної та неакадемічної музики, процеси стильового синтезу.

Список використаних джерел

1. Галузевська О.М. Діалог слова і музики у співтворчості Івана Карабиця та Бориса Олійника. - Автореф. канд. мистецтв. спеціальність 17.00.03 - Музичне мистецтво Київ 2006 - 22 с.

2. Гуркова О.М. Творчість І. Карабиця в контексті жанрово-стильових тенденцій в українській музиці останньої третини XX століття: монографія Serija "Artem Ucrainica" (Том 36) Издатель Nacional'na muzycna akademija Ukrainy imeni P.I. Cajkovs'koho, 2019.

3. Кияновська Л. Сад пісень Івана Карабиця / Любов Кияновська ; Нац. ун-т "Києво-Могилянська академія". Центр європейських гуманітарних досліджень ; відп. за вип. Олексій Сігов. - Київ : Дух і Літера, 2017. - 285 с. : фот.

4. Кущ В. В. Пісенна творчість Івана Карабиця. Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 025 Музичне мистецтво. - Київ 2021- 255 с.

Размещено на Allbest.ru