Методика аранжування вокально-хорових творів різних видів і стилів у практиці сучасної української музичної освіти

Сучасні реалії диктують необхідність розвитку новітніх ідей музичного адаптування, як у жанрових напрямах українського вокально-хорового мистецтва, так і на теренах музичної педагогічної науки. Саме тому, актуальності набуває вивчення, збереження, популяризація української народної музичної спадщини, а також акумуляції новітніх тенденцій сучасної естрадної музики (наприклад, джаз- чи рок-обробки), притаманних всесвітній музичній культурі.

В українському професійному вокальнохоровому контексті аранжування для викладача набувають важливості репрезентанти фольклорної традиції народних українських пісень: унікальний ладотональний стрій, багаті гармонічні відхилення та модуляції; плавний пісенний тип голосоведіння та народна обробка з підголосками в терцію, стрибками басового контрапункту в квінту і октаву; іноді, складний змінний ритм.

За твердженням В. Самаріна «...аранжування необхідно виокремити як музичну практику, яка має композиторський напрям» [5, 12]. На думку дослідника, аранжування - це «.пристосування музичного твору, написаного для одного складу виконавців, на інший склад в тих випадках, коли він є цікавим за своєю змістовною суттю, однак не пристосований у виконанні для того чи іншого колективу» [5, 12]. Адаптування без зміни головних компонентів авторського оригіналу- перекладення - притаманне, у більшості випадків, академічному стилю.

Сприйняття мелодії як оригінальної і неповторної можливе лише в тому випадку, коли успішна нотна комбінація доповнюється оригінальною обробкою звуків, вдалою гармонізацією та оптимальною стилізацією. За відсутності багатоголосся або автентичного авторського супроводу музичні звуки спотворюються та збіднюються в процесі прослуховування внаслідок одноманітного звучання. Однак дану ситуацію легко виправити завдяки бек-вокалу, підібраному у відповідності із сольною партією; вдалій обробці партитури та супроводу або додаванню в унісонне solo цікавої імпровізаційної інструментальної купюри, що призведе до поглибленого сприйняття музичного матеріалу. Задля зацікавлення сучасної молоді викладачу музичного мистецтва, який має педагогічну майстерність необхідно охопити хоча б деякі мобільні чинники естрадного аранжування [3, 5-9]: джазова (блюзова) гармонія, джазовий («бугі-вугі»), рок-н- рольний та ритм-блюз квадрати; рок-акупунктура супроводу, однорідність метроритмічних купюр вокальної партитури у «рок» стилі.

Закони та принципи за якими створюється перекладення мають глибоке історичне коріння. Відомі аранжування партитур Й. Баха, A. Веделя, Г. Генделя, П. Чеснокова для православних хорів і католицьких мес, які в подальшому увійшли в світський побут з патриціанських публічних концертів та вуличних мадригалів [2, 26-32].

Проте, на сьогодні ортодоксальні прийоми та практичні навички музичного перекладення потребують перегляду і деяких змін. Тому, метою статті є висвітлення та дослідження процесу засвоєння різноманітних напрямів авторської адаптації, інтерпретації та, навіть, імпровізації під час обробки мелодій на основі фольклорних та естрадних джерел на прикладі застосування партитур авторського аранжування, використаних у роботі з вокальним ансамблем «Чарівниці» та Народним академічним хором студентів Ізмаїльського державного гуманітарного університету.

У відповідності з цими музичними законами і принципами простежується чіткий зв'язок предмету аранжування з іншими музичними предметами спеціальної підготовки вищого закладу освіти [5, 3]. Основні закони аранжування, наведені в таблиці 1 [6, 24-40], були успішно застосовані в результаті 17-річної професійної практики обробки музичних творів для студентського вокального ансамблю ІДГУ «Чарівниці» та Народного академічного хору студентів ІДГУ.

Хоча найбагатшим джерелом музичної інформації були і залишаються класичні та народні твори, естрадне видозмінення є їх своєрідним популяризатором. Зважаючи на це, доцільно розглянути фактори та особливості різних стилів аранжування (табл. 2) [4, 28-35].

Згідно з [1, 2-3], окремо слід навести правила голосоведення та композиторського набору партій в партитурі при аранжуванні на задану мелодію, що включають: визначення тональності, розміру, темпу і характеру твору; запис обробленої мелодії в нотному викладенні; підбір стилю гармонії та розпис акордових функцій; вибір різних стилів гармонічних функцій (академічний чи естрадний); варіативний підхід у голосоведінні (мелодичне або гармонічне викладення); прописування гармонічних функцій та тексту пісні на кожен звук мелодії; перевірка і виправлення зручності голосоведення, теситури, ритміки, текстової зручності та ін. для всіх партій; урізноманітнення варіаційних форм твору (наприклад 1-й куплет - мелодичне викладення; 2-й куплет - гармонічне викладення та октавний унісон або solo; 3-й куплет - канон і Tutti (спів разом); прописування агогіки, кульмінації та фіналу твору з огляду на відтінки і текстові відхилення у складах; зазначення авторів музики та слів, або репертуару співака, а також темпу та тональності твору.

З урахуванням всіх вищезазначених сучасних стилів та усталених прийомів було створено, зокрема, сім партитур для вокального ансамблю ІДГУ «Чарівниці» та Народного академічного хору студентів ІДГУ (керівник Л. Чеботар, аранжування Е. Григорчук), які неодноразово виконувалися під час регіональних, всеукраїнських і міжнародних конкурсів та концертів. Дані партитури створювалися лише на основі прослуховування записів сольних (унісонних) версій українських фольклорних, а також естрадних пісень та являють собою абсолютно нові сучасні версії відомих творів. Партитури створено за наступними творами: «Родные причалы», музика та слова О. Затинченка; «Двічі в одну версія гармонії та голосоведіння (насичені mag- та секундакорди). Деякі паузи заповнені перехідними довгими нотами, притаманними українським народним пісням. До канону у 2-му куплеті приєднується сольний вокаліз у високій теситурі, нагадуючи відлуння у карпатських горах. Цей вокаліз було адаптовано з інструментальних купюр оригіналу. У другій частині речення 2-гого куплету гармонічне голосоведення об'єднує партії в tutti. Coda, запропонована у вигляді джаз акорду глибокої фактурної насиченості у широкому розташуванні на довгих цілих нотах, поступово вібруючи, розчиняється під час виконання.

Таблиця 1 - Закони аранжування у системі міжпредметних зв'язків