Творчо-виконавська та музично-педагогічна діяльність Семена Дорогого

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТВОРЧО-ВИКОНАВСЬКА ТА МУЗИЧНО-ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ СЕМЕНА ДОРОГОГО

Анотація. В статті досліджується особливості становлення творчо-виконавської та музично- педагогічної діяльності відомого українського хорового диригента, засновника та керівника хорової капели Кіровоградського педагогічного університету та першої в історії України професійної Чоловічої хорової капели імені Л. Ревуцького, співзасновника Кіровоградського музичного училища, та музично-педагогічного факультету Кіровоградського педінституту, заслуженого діяча мистецтв України, Семена Васильовича Дорогого.

Ключові слова: хоровий диригент, творчо-виконавська діяльність, хорове диригування, музично- педагогічна діяльність , Кіровоградщина.

ревуцький диригент хоровий український

Постановка проблеми. Творчий спадок Семена Васильовича Дорогого є неоціненним доробком для сучасного музичного мистецтва, оскільки з відкриттям у другій половині XX століття музично-педагогічних факультетів, він став одним із перших фахівців, хто залучив студентську молодь до найкращих зразків хорового мистецтва. Але, незважаючи на наявність деяких матеріалів та спогадів про митця, його творчість як високопрофесійного фахівця й видатного диригента розкрита недостатньо, що й зумовило наш науково- дослідницький пошук.

Аналіз досліджень і публікацій. Незважаючи на наявність певної кількості матеріалів та спогадів про Семена Дорогого, цілісне вивчення різнопланової професійної діяльності митця все ще не стало предметом ґрунтовних наукових праць та спеціального дослідження щодо його творчого доробку. Тож, матеріалами у межах написання статті стали бібліографічні дані щодо мистецької діяльності Семена Васильовича, зокрема, дослідження С. Лісецького, Л. Гурини, статті про діяча у пресі, а також спогади його рідних і близьких.

Мета статті - схарактеризувати етапи творчо-виконавської та музично-педагогічної діяльності відомого українського хорового диригента, Семена Васильовича Дорогого.

Виклад основного матеріалу. Семен Васильович Дорогий народився 25 серпня 1924 року в Кіровограді у родині інтелігентних і музично обдарованих людей, небагатих, простих і щирих. «Я щасливий, що народився у Кіровограді», - так говорив Семен Васильович Дорогий у своє 75-ти річчя [2]. Все, що пов'язане з рідним містом його завжди хвилювало, викликало пожвавлення в розмові та молодечу посмішку. Адже саме у Кіровограді, пройшло його дитинство та юність, тут він досяг високих мистецьких успіхів у царині диригентсько-хорової, музично-педагогічної та музично-громадської діяльності.

Рідний Кіровоград дав Семену Дорогому багато, втім Семен Васильович й багато повернув своєму місту. Диригент примножив його музичну славу своїми хоровими колективами, виховав велику кількість студентів Кіровоградського педагогічного інституту та музичного училища, а вони понесли свої знання, щиру любов до музики не тільки по Кіровоградщині, а й по всій Україні.

Природні музичні здібності, гарний голос та величезний інтерес спонукали Семена Дорогого обрати музику своєю професією. Починаючи з першого класу (середня школа № 7), Семена зарахували до шкільного хору і до хору Палацу піонерів. Поряд з навчанням у школі, вихованню й навчанню Семена велику увагу приділяла його сім'я. Його мати, Дорога Олена Іванівна та його батько Дорогий Василь Григорович, будучи знаними представниками інтелігенції нашого краю, робили все для того, щоб їхній син ріс високодуховною й розвиненою особистістю. Творчі починання хлопця підтримували не лише батьки, а й його найближчі родичі з родини Дорогих та Діордієвих. Продовжити своє музичне навчання майбутній митець вирішив в Одеській державній консерваторії імені А. В. Нежданової. Семена Дорогого зарахували у клас професора О. Карпатського, де студент в атмосфері щирої людяності і доброти здобув високі професійні знання і навички та глибоке розуміння музики.

Першим важливим професійним випробуванням для С. Дорогого стала його кількарічна робота з академічним хором Будинку культури імені М. Калініна. Його копітка робота з колективом отримала схвалення фахівців й підтвердила думку про те, що Семен Васильович, будучи хормейстером високого рівня, здатний забезпечити його професійне звучання. У хорі нараховувалось до 70 чоловік, серед них було багато молоді, яка із захопленням прилучалась до хорового мистецтва.

Вже через рік, у квітні 1958 року, хоровий колектив Будинку культури імені М. Калініна на міському огляді художньої самодіяльності посів провідне місце, а Семена Дорогого нагородили почесною грамотою Кіровоградської міськради.

На особливу увагу заслуговує тенденція, з якою С. Дорогий відбирав репертуар для хорового колективу. Це була дуже прискіплива робота щодо опанування найкращими зразками українського хорового мистецтва XIX-XX століть, а також залучення музичних творів таких славетних композиторів-класиків, як М. Глінка, О. Бородін, С. Танєєв, В. Шебалін, Р. Глієр та ін. Отже, у своїй наполегливій роботі у Будинку культури Семен Васильович довів, що навіть аматорський колектив може стати на професійний щабель завдяки академічній манері співу, вдало підібраному репертуару з великою кількістю класичної хорової музики та відмінному виконанню творів a capella. Така репертуарна політика була притаманна на той час лише професійним колективам «Думка» (керівник О. Сорока) та «Трембіта» ( керівник П. Муравський). Тож, результативність хормейстерської діяльності С. Дорогого зумовила широкий розголос про його професіоналізм по всій Україні. Підставою для цього став високий виконавський рівень академічного хору Будинку культури, керівник якого завжди притримувався найважливіших засад хорового виконавства: старанно відпрацьовував чистоту звучання, ансамбль, дикцію, повсякденно прагнув до відтворення художнього образу творів виключно музично-виконавськими засобами. Робота Семена Васильовича з колективом Кіровоградського Будинку культури ім. М. Калініна стала значущою сходинкою у зростанні його творчо-виконавської майстерності.

Ще з кінця п'ятдесятих років С. Дорогий був захоплений ідеєю відкриття музичного училища в Кіровограді. Потреба була нагальною, життя вимагало, щоб почала функціонувати спеціальна середня ланка музичної освіти, бо вже з середини п'ятдесятих років у Кіровограді була досить добре поставлена шкільна музична освіта й почала започатковуватися вища музична освіта на базі педагогічного факультету Кіровоградського педагогічного інституту. Прагнення педагогічної спільноти та інтелігенції області, котрі

докладали великих зусиль щодо вирішення цього питання, набуло реального втілення. У жовтні 1959 року було відкрито Кіровоградське музичне училище з п'ятьма відділами: фортепіанним, струно-смичковим, народним, духовим та диригентсько-хоровим. Останній відділ очолив Семен Дорогий й водночас став керівником студентського учбового хору та викладачем хорового диригування, хорознавства і вокалу. Професійна діяльність Семена Васильовича у Кіровоградському музичному училищі стала ще однією вагомою сторінкою його диригентсько-хорової та педагогічної діяльності, що була помітною як у Кіровограді, так і в Україні в цілому.

У червні 1954 року Семен Васильович займає посаду керівника хорового колективу педагогічного факультету Кіровоградського педінституту. На той час хор інституту був невеликим і досить слабким, нараховував трохи більше двадцяти чоловік, у репертуарі були двоголосні популярні пісні, які співались на вузівських урочистостях під акордеон. Яким було загальне здивування, коли С. Дорогий запропонував перевірити музичні здібності усіх студентів педінституту, крім фізкультурного факультету. Ця робота тривала майже три місяці. Нарешті досить великий чотириголосний хор було укомплектовано й у 1954/55 навчальному році відбувся його перший виступ. У програмі інститутського хору зазвучали оброки українських народних пісень відомого українського композитора М. Леонтовича «Ой з-за гори кам'яної», «Щедрик», «Сіно моє, сіно», жартівлива молдавська народна пісня “Якаша” та обов'язкові «ідеологічні» пісні. Концертмейстером став акордеоніст Г. Ніколаєнко, колишній керівник хору. Через два роки хор став капелою. У підготовленій для поїздки у 1957 році на республіканський звіт до Києва програмі відточеними були усі деталі. В Україні тих часів проводилося два тури такого змагання: республіканський і всесоюзний. Кіровоградці прибули до Києва з програмою, до якої увійшли шедеври вітчизняного хорового мистецтва, зокрема, фінал з кантати «Радуйся, ниво неполитая» М. Лисенка, українські народні пісні в обробці М. Леонтовича «Козака несуть», «Щедрик», «Мала мати одну дочку» та інші. Тож, на республіканському турі капела Кіровоградського педагогічного університету здобула перше місце і золоту медаль, а у другому всесоюзному турі дістала нагороду за краще виконання українських пісень.

Варто відзначити, що працюючи на педагогічній ниві у Кіровоградському педагогічному інституті та музичному училищі, Семен Васильович пережив і гіркі дні. В педагогічному інституті за роботою хорової капели уважно стежило партійне бюро. Здавалося, що до діяльності С. Дорогого не можна прискіпатися, хорова капела користувалась повагою і авторитетом у вузі, підтримувалась ректоратом, мала великі творчі досягнення на республіканських і всесоюзних оглядах. Але партійному керівництву не подобалася репертуарна політика Семена Васильовича. Конфлікт виник під час одного з концертів у залі Кіровоградської філармонії на початку шістдесятих років. Перед відкриттям завіси відповідальний працівник міськкому партії сказав що недоцільно виконувати хор «Жалібний марш» М. Лисенка. Семен Васильович поглянув на хористів і спитав їхню думку, вони відповіли: будемо співати. Ведуча оголосила твір М. Лисенка і хор виконав його. Реакція публіки була захоплюючою, зал встав після перших звуків хору, слухав заворожено, а наприкінці залунали вигуки: «Слава, слава Україні!» Сталося те, чого так не хотіли радянські урядовці, але чого хотіли українські патріоти та свідома інтелігенція. Семен Васильович так прокоментував цю подію: «Хоч ми зазнавали сильного пресингу від ідеологічного відділу, нам все ж вдалося це зробити. Головне, що молодь, студентство і, зокрема, мої хористи є дійсно патріотами»[1].

На щастя ці неприємності скоро забулись і ректор педінституту, Ф. Овчаренко з радістю запросив Семена Дорогого поновити роботу з хоровою капелою. Вокально-хорова робота в капелі педінституту розгорнулася з новою силою. Регулярно проводилися репетиції, йшли заняття з інших музичних предметів, велика увага приділялася солістам. Вивчення творів відбувалося по нотах, а також Семеном Васильовичем була впроваджена система вокалізів та спеціальних вправ, що сприяли виробленню чистоти інтонації, строю, формування кантиленного звуку, злитості партій, тощо. Періодично капеляни слухали грамзаписи хорової музики у виконанні провідних колективів. Заняття хору педінституту відбувалося тричі на тиждень, крім того керівник викликав додатково тих, хто не знав своєї партії, група солістів працювала за окремим розкладом. Зауважимо, що майже половина хору навчалася музики факультативно. Вони вивчали хорознавство, диригування, елементарну теорію музики та сольфеджіо. Для всього складу хору один раз на місяць проводилось заняття з хорової літератури: студенти слухали твори, обговорювали їх, висловлювалися про почуту музику.

Отже, така велика і напружена робота не могла не сприяти професіоналізації хорової капели та зростанню виконавської майстерності й освіченості кожного хориста. Згодом це стало підставою для відкриття у 1967 році на базі Кіровоградському педінституту музично-педагогічного факультету, де завідувачем кафедри хорового диригування та деканом новоствореного факультету було призначено Семена Васильовича Дорогого.

Подальша професійна діяльність Семена Дорогого була пов'язана із заснуванням першої в історії України професійної Чоловічої хорової капели ім. Л. М. Ревуцького. Впродовж 10 років він був її незмінним художнім керівником, головним диригентом та директором. Важливим у роботі С. Дорогого з Чоловічою капелою стало прагнення розширити репертуар за рахунок творів західноукраїнських композиторів. Зокрема, увагу Семена Васильовича привернули мініатюри С. Воробкевича в тому числі й пройнятий тонким ліризмом хор “Над Прутом у лузі”, де з перших куплетів композитор створює ніжний, таємничий образ двох молодих закоханих людей, які ведуть тиху розмову. Для передачі цього настрою С. Дорогий знайшов своєрідні виконавські засоби, домагаючись від тенорів ніжного піанісимо у високому регістрі й у той же час вузького й приглушеного звучання басів у низькому та середньому регістрах. У подальшому розгортанні музика набуває відкритості й реалістичності, коли молоді люди ведуть підготовку до весілля, де панує радість та урочистість. Останній куплет твору диригент виконав повним звуком, піднесено й урочисто. Саме така виконавська інтерпретація, застосована Семеном Васильовичем найбільше відповідала задуму композитора та стала хрестоматійною для виконання цього твору впродовж багатьох років.

Висновки та перспективи подальших досліджень. Як бачимо, Семен Васильович Дорогий доклав величезних зусиль до розвитку вітчизняної хорової культури як на аматорському, так і на професійному рівні. Його творчо-виконавська та музично-педагогічна діяльність у хоровій капелі Кіровоградського педінституту та учбовому хорі Кіровоградського музичного училища, а також у Київській чоловічій хоровій капелі імені Л. Ревуцького та в інших колективах, вписали яскраву сторінку в українське хорове мистецтво другої половини XX століття. Творчі здобутки С. Дорогого дістали найвищу оцінку таких видатних діячів культури і мистецтва, як С. Людкевич, Л. Ревуцький, Г. Майборода, В. Кирейко, І. Козловський, Д. Шостакович, Г. Ернесакс, А. Новіков та багатьох інших. За плідну творчу роботу Семену Васильовичу присвоєні почесні звання «Заслужений працівник культури» (1968) та «Заслужений діяч мистецтв України» (1973).

Ім'я і творчі здобутки Семена Дорогого зафіксовані у низці енциклопедичних видань («Советские хоровые дирижеры» (М., 1968), «Митці України» (К., 1992), «Українська республіканська енциклопедія», (К., 1997), «Мистецтво України» (К., 1997)), а аналізу його творчості присвячено близько 300 статей і нарисів, десятки радіопередач.

Люди старшого покоління добре пам'ятають Семена Дорогого як яскраву мистецьку особистість, емоційного і виваженого диригента, мудрого педагога, активного громадського діяча і палкого патріота. Особливу увагу привертають його художня диригентська позиція та оригінальні, неповторні виконавські інтерпретації української та зарубіжної музики, зокрема творів К. Стеценка, М. Леонтовича, О. Кошиця, М. Лисенка, С. Воробкевича, К. Данькевича, Г. Майбороди, С. Козака, а також М. Глінки, Ф. Шуберта, О. Бородіна, Д. Верді, С. Танєєва, Д. Шостаковича, Г. Свиридова, П. Майбороди, В. Соловйова-Седого та багатьох інших.

Будучи вже у досить поважному віці, Семен Васильович якось сказав «...я прийшов у вокально-хорове мистецтво, щоб сказати своє слово» [1]. І саме таким він живе у пам'яті людей, які близько знали його. Який би період діяльності Семена Васильовича не взяти (організація Кіровоградського музичного училища, створення музично-педагогічного факультету в Кіровоградському педінституті, роботу на посаді першого заступника голови правління Музично-хорового товариства тощо), він завжди був активною, цілеспрямованою, працьовитою особистістю, митцем з гарячим серцем та патріотичним настроєм.

Творчо-виконавська та музично-педагогічна діяльність митця дійсно вражає своїми здобутками та розмахом. Його праця як хорового диригента, педагога, музично-громадського діяча безсумнівно заслуговує на подальше вивчення та наслідування молодими поколіннями фахівців-музикантів. І я щаслива, що сьогодні я є студенткою мистецького факультету ЦДПУ ім. В. Винниченка, який є потужним осередком в системі вітчизняної музично-педагогічної освіти, де засадничим принципом в організації підготовки майбутніх вчителів музичного мистецтва все ще залишається фахово спрямований професіоналізм, запроваджений понад п'ятдесят років тому моїм дідусем, Дорогим Семеном Васильовичем.

ЛІТЕРАТУРА

1. Гурина Л. Дорогой Семен Васильевич / Гурина Л. // Украина-центр. - Кіровоград, 2004

2. Лісецький С. Хоровий диригент Семен Дорогий / С. Лісецький. - Вишневе : ПП "Альфа студія", 2004. - 112 с.

3. С. Дорогий серцю кожного, хто його знає / С. Орел // Слово "Просвіти". - 2004. - ч.48. - С. 9-15.

Размещено на Allbest.ru