Формування навичок співацького інтонування на основі координації слуху і голосу

Оновлення національної школи в Україні зумовило необхідність вирішення завдань, пов'язаних з розвитком духовної культури особистості, оскільки їй належить визначна роль у формуванні нової Людини - освіченої, вихованої, культурної, здатної до самоосвіти, саморозвитку. Складовою частиною духовної культури особистості школяра виступає музична культура, у структурі якої значне місце належить вокально-інтонаційній культурі. Виховання вокально-інтонаційної культури дуже актуальне й значуще, тому що дає змогу розвивати в школярів любов до співу, уміння розуміти поетичний текст пісні, передавати його голосом; сприяє формуванню кращих особистісних якостей і має велике значення на сучасному етапі освіти та виховання школярів. Потрібно зазначити, що пізнання сутності музичних образів школярами вимагає, перш за все, розуміння інтонаційної природи музичного матеріалу. Саме музична інтонація є носієм змісту художньо-музичного образу, охоплюючи комплекс засобів музичної виразності: звуковисотних, ритмічних, тембрових та інших, що зумовлюють емоційне і смислове значення для його сприймання. У зв'язку з цим актуалізується проблема розвитку співацького інтонування учнів, зокрема молодшого шкільного віку.

Проблемі музичного навчання присвятили свої фундаментальні праці видатні педагоги О. Апраксіна, Б. Асаф'єв, Н. Ветлугіна, І. Дзержинська, Д. Кабалевський, М. Леонтович, Г. Падалка, О. Ростовський, В. Шацька, Б. Яворський та ін. Аналізом теорії музичного виконавства займалися Ф. Бузоні, М. Давидов, Г. Коган, К. Мартін-сен, Г. Нейгауз, С. Фейнберг та інші. Ґрунтовні дослідження проблеми виконавської майстерності містять роботи у галузі теорії та історії вокаль-ного виконавства (С. Бутовського, О. Мишуги, О. Муравйової, І. Улуханової тощо) і музикознавства (Ю. Кремльов, І. Ляшенко, С. Мірошниченко тощо). Однак, попри значущість кола розглянутих питань проблема формування співацького інтонування молодших школярів на сьогодні ще не дістала належного наукового висвітлення. Недостатня теоретична і методична розробленість даної проблеми негативно впливає на якість музичного навчання учнівської молоді, що породжує суперечності між зростаючими вимогами до музичного навчання школярів і усталеною практикою вокально-хорової роботи в школах; необхідністю формування творчої особистості й переважанням репродуктивних методів у системі музичного навчання учнів; високим музично-розвивальним потенціалом вокально-хорової роботи і недостатністю теоретичної розробки шляхів його втілення в процес формування музичного мислення школярів; важливістю формування здатності учнів сприймати художні образи та розуміти інтонаційну природу музики і відсутністю відповідного методичного забезпечення.

Історико-філософський аналіз проблеми свідчить про те, що на всіх етапах розвитку людського суспільства музика, музичне виховання, музична культура існували як складова частина духовного розвитку особистості. В античній філософії (Платон, Дамон Афінський, Аристид, Аристотель, Аристоксен, Піфагор) визначено значення музики в житті суспільства та її вплив на духовний розвиток людини за допомогою ритму, ладу, мелодії. В естетичних поглядах того часу звучала думка про те, що музика має велике виховне значення для розвитку духовності особистості і супроводжує людину протягом усього життя. Важливу галузь мистецтва стародавньої Греції становила вокальна музика, а зародження елементарних основ вокально-інтонаційної культури виникало, на наш погляд, одночасно з розвитком самого музичного мистецтва. Саме через спів людство впливало на формування душі людини, на її емоційно -чуттєву сферу, на світосприймання. Філософська думка епохи Відродження (Дж. Царліно, М. Лютер) на перше місце ставить ідеал гармонійно розвиненої особистості, коли з'являються нові ідеї в галузі музичного виховання - навчання дітей співу та грі на музичних інструментах [1, с.35].

Таким чином, на підставі історико-філософського аналізу ми визначили, що основним засобом музичного виховання є спів. Саме спів створює найбільш сприятливі умови для виховання загальної музичної культури (Н. Ветлугіна, Д. Кабалевський, З. Кодай, К. Ушинський та ін.). Педагоги-музикознавці акцентують увагу на важливості хорового співу як активного засобу музичного та морально-естетичного виховання, вважаючи, що участь у вокально-хоровій діяльності значним чином розвиває як вокально- інтонаційні здібності, так і гуманні почуття дітей (Е. Абдуллін, О. Апраксіна, В. Верховинець, Г. Струве та ін. ). Педагогічна діяльність видатних українських композиторів (М. Березовський, Д. Бортнянський, А. Ведель, М. Леонтович, М. Лисенко, С. Людкевич, Я. Степовий, К. Стеценко та ін.) внесла свій доробок у розвиток національної музичної культури, забезпечивши нові підходи до впровадження в практику музичного виховання хорову музику, яка має великі потенціальні можливості впливу на духовний світ людини, на його інтелектуальну, емоційну, творчу сфери. У різні історичні епохи вокально-хорова музика цілеспрямовано використовувалася для формування певного типу світогляду, морально-естетичного виховання, відношення до навколишнього світу та життя людей.

Поняття інтонація як специфічний компонент вокально-інтонаційної культури трактувався дослідниками з різних точок зору. Так, можна відзначити, що інтонація це: підвищення і пониження тону голосу при вимовлянні (мовна інтонація) (А. Гретрі, Б. Асаф'єв та ін. ); манера мовлення, що відображає певні почуття розмовляючого, звуки якого передають певні емоції (О. Лосєв, Б. Теплов та ін. ); точність звучання при грі на музичному інструменті та при співі (Б. Асаф'єв, Б. Яворський, Н. Переверзєв, Н. Гарбузов та ін.). У музикознавстві “інтонація” в широкому розумінні визначається як “реальне звукове втілення музичного твору, що характеризується сукупністю різноманітних звукових засобів та їх співвідношенням у рамках синтаксичного масштабного рівня” [3, с.10].

При всій важливості навичок інтонування, що мимовільно складаються у повсякденній діяльності дітей, провідна роль у їхньому формуванні та розвитку належить вокально-хоровим заняттям, які визначають головне завдання - виховання музичного слуху та співацького голосу. Музичний слух являє собою домінуючий компонент усієї системи музичних здібностей дитини та складає фундамент вокально-інтонаційної культури. До проблем слуху зверталися видатні композитори, музикознавці, від омі педагоги й методисти (Б. Асаф'єв, Л. Баренбойм, З. Кодай, К. Орф, Б. Яворський) саме тому, що слух є важливою гранню в музично-творчому процесі при вихованні музичних здібностей та любові до музичного мистецтва. Видатні композитори - М. Глінка, О. Варламов - акцентували увагу на значенні музичного слуху під час виконання і навчання співу. Так, М. Глінка відзначав, що слід звертати увагу на чистоту інтонування, а потім на невимушеність голосу, тобто передусім слухати, а потім уже правильно інтонувати. А. О. Варламов підкреслював взаємозв'язок музичного слуху та співацького голосу, як одну з центральних проблем музичної психології та педагогіки. Музичний слух є головним регулятором і коректором вокального інтонування, і саме йому насамперед необхідно приділити увагу під час виховання вокально-інтонаційної культури. Проблема виховання та розвитку музичного слуху є наріжною у вихованні вокально-інтонаційної культури, тому що людина, яка має тонкий слух, може належним чином оцінити красу та глибину ідейно-образного змісту музичного твору. Недостатній розвиток музичного слуху ускладнює керування співацьким голосом, а недовершеність інтонування негативно впливає на сприйняття музики. Саме музичний слух являє собою складне явище, побудоване на взаємодії слухових, м'язових, вібраційних та інших видів чуттєвості. Ступінь розвитку музичного слуху переважно визначає успіх вокальної роботи в колективі, яка безпосередньо позначається на інших компонентах хорової звучності. Якщо буде розвинений музичний слух у сполученні з вокальним, то це дасть усвідомлено-виразне інтонування, яке виражається у вокальному інтонуванні і залежить не тільки від роботи голосових складок, але й координації всього співацького апарату в процесі фонації. Отже, чим ліпше організовано співацький апарат, тим чистіше школяр інтонує, а, значить, і чує. Гарний же слух є основою творчої роботи виконавця при передачі музичного образу. Наявність музичного слуху та вокального інтонування найбільш повно визначають кінцевий результат навчання, що впливає на виховання вокально-інтонаційної культури школярів [3, с.10].

Інтелектуальний компонент є комплексною характеристикою музичних здібностей дитини. Ми розглядаємо його прояви з позиції використання дітьми знань, умінь і навичок у галузі вокально-хорової діяльності, наявності у дітей уяви, яка б сприяла створенню ними музичних образів, проявів адекватної оцінки та самооцінки у виконавчій діяльності. Рівень інтелектуального розвитку сучасного школяра в останні роки значно зріс. Молодші школярі мають такі інтелектуальні здібності, які, згідно з уявленнями психології, дають їм можливість уже на першому етапі навчання засвоювати основи наук (Д. Ельконін, В. Давидов та ін.).

Важливим показником оцінки вокально-інтонаційної культури є емоційний компонент, який має специфічний характер. Складовими його змісту є емоційно-позитивні реакції школяра на вокально-хорову музику. Як засвідчують численні психологічні та педагогічні дослідження, ефективність навчання більше залежить від того, як дитина емоційно відноситься до запропонованого виду діяльності, у конкретному випадку - вокально-хорової, які почуття викликає в неї музичний образ твору. Емоційні переживання відкривають не тільки естетичну красу вокально-хорового мистецтва, але й вокально-технічні можливості її досягнення. За рахунок активізації емоційних переживань можна більш повно використовувати можливості голосового апарату.

Творчий компонент є також важливим показником оцінки вокально-інтонаційної культури, він включає, на наш погляд, усі вищеназвані компоненти. Вокально-хоровий спів, як фактор творчої діяльності дитини, проявляється у пізнавальних процесах (увага, сприймання, пам'ять, мислення, уява), у потребнісно-мотиваційній та емоційній сферах. Для творчої діяльності дитини необхідні основні музичні здібності. Як основні риси музичних здібностей виділяють: здібність переживати, розрізняти, уявляти та виражати ладовисотні співвідношення. Водночас комплекс музичних здібностей виявляється по-різному в різноманітних видах музичної діяльності. Так, у вокально-хоровій діяльності велике значення мають наявність слуху, голосу, відчуття ритму, а їхній розвиток неможливий без таких компонентів, як виразність, щирість, індивідуальність у способах втілення своїх емоційних переживань у музичні образи [4, с.115].

Отже, на підставі теоретичного аналізу ми розробили теоретичну модель вокально-інтонаційної культури та визначили змістову сутність, яка ґрунтується на тому, що вокально-інтонаційна культура, як органічна та суттєва частина музичної культури особистості, є цілісне структурне утворення специфічних компонентів (інтонація, інтонування, музичний слух, вокальне інтонування) та загальних компонентів (інтелектуальний, потребнісно-мотиваційний, емоційний, діяльнісний, творчий), що вироблені у творчій роботі й можуть розвиватися у процесі роботи над музичним образом, реалізовуватися у вокально-хоровій діяльності за допомогою відповідних знань, умінь та навичок.

Визначення сутності вокально-інтонаційної культури показало, що вона виступає якісною характеристикою духовності особистості. В основі виховання вокально-інтонаційної культури лежить вокальне інтонування, яке залежить не тільки від роботи голосових складок, але й координації всього співацького апарату в процесі фонації. Отже, чим краще організовано співацький апарат, тим чистіше школяр інтонує, а значить чує. Гарний слух є основою творчої роботи виконавця при передачі музичного образу як головної умови виховання вокально-інтонаційної культури. Сучасна методика виховання розглядає інтонування в двох аспектах: з одного боку, це спосіб осмислення музики, з другого - один із засобів виховання слуху. Аналіз різноманітних джерел дозволив нам стверджувати про існування специфічних та загальних компонентів виховання вокально-інтонаційної культури. До специфічних компонентів відносяться інтонація, інтонування, музичний слух, вокальне інтонування; до загальних - інтелектуальний, потребнісно-мотиваційний, емоційний, діяльнісний, творчий, які базуються на властивостях людської психіки. Вокально-інтонаційна культура на понятійному рівні - це органічна та суттєва частина музичної культури особистості, яка представляє собою сукупність музичних здібностей, які ми умовно назвали специфічними компонентами, та проявів цих здібностей у вокально-хоровій діяльності на підставі загальних компонентів. Створення сприятливої художньо-творчої атмосфери вокально-хорових занять - одна із основних умов мистецького навчання загалом і має першочергове значення в процесі формування інтонаційно-образного мислення молодших школярів зокрема. Дотримання цієї умови передбачає, передусім створення довірливих стосунків між вчителем і учнями, а отже реалізується на ґрунті особистісно-орієнтованого підходу. Воснові цієї умови - принцип індивідуалізації навчання, що визнає неповторність особистості кожного учня і орієнтує на вияв індивідуальних якостей кожного школяра, розвиток музичних здібностей, творче опанування музичного матеріалу через призму власного неповторного відчуття. Дана умова визначає пріоритетність діалогових форм та методів навчання через встановлення партнерських стосунків вчителя та учнів, стимулювання спільного творчого пошуку відтворення музичних образів вокально-хорових творів.

Установка учнів на виконання певного слухового завдання є наслідком виникнення внутрішньої мотивації до здійснення музичної діяльності й обумовлює функціонування інтонаційно-образного мислення на основі свідомого й критичного ставлення учнів до власного співу, усвідомлення та аналізу результатів вокально-хорової діяльності. Забезпечення цієї умови орієнтує також на розвиток музичних здібностей школярів: музичного та вокального слуху, інтонування, музичної пам'яті та ін., що загалом забезпечує формування співацького інтонування учнів.

Література

слух вокальний музичний

1. Борисова, О. Система роботи над вокально-хоровими навичками старших дошкільників та молодших школярів [Текст] / О.Борисова // Початкова школа. - 2010. - № 5. - С. 35-38.

2. Леонтович М. Практичний курс навчання співів у середніх школах України. - К., 1989.

3. Луканин В. Обучение и воспитание молодого певца. - Л.: Музыка, 1977. - С.10.

4. Люш Д. В. Развитие и сохранение певческого голоса / Д.В.Люш. - Киев: Муз. Україна, 1988. - 144 с.

5. Романовский Н. В. Хоровой словарь. Л., 1980.

Размещено на Allbest.ru