Перипетії слави Русі як розумові стереотипи у творчій діяльності О. Бородіна і в аналогії до розробок Л. Гумільова у ХХ столітті

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПЕРИПЕТІЇ СЛАВИ РУСІ ЯК РОЗУМОВІ СТЕРЕОТИПИУ ТВОРЧІЙ ДІЯЛЬНОСТІ О. БОРОДІНА І В АНАЛОГІЇ ДО РОЗРОБОК Л. ГУМІЛЬОВА У ХХ СТОЛІТТІ

Анжеліка Анатоліївна Татарнікова

кандидат педагогічних наук, докторант,

старший викладач кафедри теоретичної та прикладної культурології

Одеської національної музичної академії імені А. В. Нежданової

Анотація

композиторський бородін національний слава

Мета дослідження - виділення в сукупній смисловій спрямованості творчої, науково-природознавчої і композиторської діяльності О. Бородіна засобів втілення національної слави через суттєві у світовому обсязі здобутки науковця-хіміка, духовну велич національної культурно-історичної традиції та її втілення в творчому спадку композитора. Методологічною основою роботи виступає аналітичний, історико-компаративний, міждисциплінарний методи, як вони втілені в працях О. Лосєва, Л. Гумільова, В. Личковаха, а також герменевтичний зріз інтонаційного музикознавчого підходу, як це маємо в роботах Б. Асаф'єва, а також у розробках О. Маркової, О. Муравської та ін. Наукова новизна зумовлена новаційним ракурсом подання науково-природознавчих звершень О. Бородіна і виразності опери «Князь Ігор» як співпадаючих не тільки за хронологією їх вибудови, але і за розумовим принципом «вирощення з молекулярного рівня сенсу цілого», а також переоцінкою історичного тла «Слова о полку Ігоревім», як то демонструють розвідки Л. Гумільова і оригінальний авторський задум О. Бородіна, що має певні розбіжності з відомим редактованим варіантом опери. Висновки. Ідея національної слави як культурно-мистецького надбання в діяльності О. Бородіна, науковця-природознавця і композитора, склалася в усвідомлення наукового і творчо-мистецького внеску у світовий культурний простір, який у вимірах романтичної доби ХІХ століття був унікальним. Це випереджаюче у 1870-ті - 1880-ті роки виявлення Системи Леонардо да Вінчі, яка, за П. Валері, вказувала на творчий норматив ХХ ст. як поєднання в діяльності однієї особи наукового і мистецько-творчого доробків. У роботі композитора-Бородіна маємо втілення епічної масштабності мислення, «вирощеного» із «молекулярного» рівня билинних наспівів, почутих у неадекватних для них салонних умовах і представлених на славу Київської Русі, усвідомлюваної ним, попри кровний зв'язок із культурою Кавказу.

Ключові слова: національна культура, слава Русі, Система Леонардо да Вінчі, молекулярний підхід в хімії, епіка билин.

Annotation

Tatarnikova Anzhelika, Ph.D. in Pedagogical Sciences, Lecturer of the department of Theoretical and Applied Cultural Studies of the Odessa National A. V. Nezhdanova Academy of Music.

Vicissitudeses of the glory of Russ as thinking stereotypes in creative activity of A. Borodin and in analogies to developments of L. Gumilev in XX century

The purpose of the study - separation in total sense directivities of creative, scientifically and composer, activity of A. Borodin ways of the entailment of the national glory by means of leader positions in world incidence scientific achievements his as chemist and spiritual greatness Antique Russ brown in composer work. The methdological base emerges analytical, historiancomparative, inter-disciplinary methods, as they incarnate in work A. Losev, L. Gumilev, V. Lihachov, as well as hermeneutic cut of the intonation musicology approach, as this has in works of B. Asafiev, as well as in development of E. Markova, O. Muravskaja and others. Scientific novelty is conditioned by innovation forshortening of the presentation scientifically of fulfilment and expressiveness of operas “Prince Igor” as coinciding on chronologies of their straightening not only, but also on thinging principle of “to bring up from molecular level of the sense integer”, also reassessment of the history basis “Word about Igor expedition”, as that demonstrate the quest of L. Gumilev and original author's, notwithstanding “decoration” of editor, composition frames of the opera. Conclusions. The national glory as culturalartistic acquisition in activity of A.Borodin, scientific figure and composer, formed in realization scientific and creative-artistic contribution to world cultural space, which in measurements romantic epoch of XIX century was unique. This overtaking in 1870--1880 years revealing the System Leonardo da Vinci, which, on P. Valery, pointed to creative standard XX ct. as join in activity of one persona scientific and artistic-creative contribution. In work of Borodin-composer have an entailment epic big size of thinkings, which is formed “from” “molecular” level of epic melodies, heard in inadequate for them salon condition and presented in glory Kyiv Russ brown, realized by him notwithstanding blood relationship with culture Caucasus.

Key words: national culture, glory of Russ, System of Leonardo da Vinci, molecular approach in chemistries, epic poet bilina.

Аннотация

Татарникова Анжелика Анатольевна, кандидат педагогических наук, докторант, преподаватель кафедры теоретической и прикладной культурологии Одесской национальной музыкальной академии имени А.В. Неждановой.

Перипетии славы Руси как мыслительные стереотипы в творческой деятельности А. Бородина и в аналогии к разработкам Л. Гумилева в ХХ столетии

Цель исследования - выделение в совокупной cмыслoвoй направленности творческой, научно-естествоведческой и композиторской деятельности А. Бородина способов воплощения национальной славы посредством существенных в мировом охвате научных достижений его как химика, идеи духовного величия национальной культурно-исторической традиции и ее воплощения в творческом наследии композитора. Методологической основой работы выступают аналитический, историко-компаративный, междисциплинарный методы, представленные в трудах А. Лосева, Л. Гумилева, В. Лычковаха, а также герменевтический срез интонационного музыковедческого подхода, репрезентированный в работах Б. Асафьева, а также в разработках Е. Марковой, О. Муравской и др. Научная новизна обусловлена новационным ракурсом представления научно-природоведческих свершений А. Бородина и выразительности оперы «Князь Игорь» как совпадающих не только по хронологии их выстраивания, но и по мыслительному принципу «выращивания из молекулярного уровня смысла целого», а также переоценкой исторического основания «Слова о полку Игореве», как это демонстрируют поиски Л. Гумилева и оригинальный авторский замысел А. Бородина, имеющий определенные различия с известным редактированным вариантом оперы. Выводы. Идея национальной славы как культурно-художественное обретение в деятельности А. Бородина, научного деятеля-естествоиспытателя и композитора, сложилась в осознании научного и творчески-художественного вклада в мировое культурное пространство, которое в измерениях романтической эпохи ХІХ века было уникальным. Это упрежающее в 1870-е - 1880-е годы выявление Системы Леонардо да Винчи, которая, согласно П. Валери, указывала на творческий норматив ХХ ст. как соединение в деятельности одной персоны научного и художественно-творческого вкладов. В работе Бородина-композитора воплощена эпическая масштабность мышления, «вырощенного» из «молекулярного» уровня былинных напевов, услышанных в неадекватных для них салонных условиях и представленных во славу Киевской Руси, осознаваемой им вопреки кровной связи с культурой Кавказа.

Ключевые слова: национальная культура, слава Руси, Система Леонардо да Винчи, молекулярный подход в химии, эпика былин.

Виклад основного матеріалу

Актуальність дослідження визначена незгасною виконавською і слухацькою затребуваністю спадщини О. Бородіна та відповідною потребою усвідомлення художніх творів згідно з «духом часу» [7]. Численні постановки його «Князя Ігоря», затребуваність творчості композитора у сучасній концертній та учбово-педагогічній практиці кожний раз виявляють нові «герменевтичні кола» як його творів, так і його яскравої особистості, універсалізм якої має аналогії з видатними представниками ренесансної культури.

Аналіз досліджень і публікацій. Бібліографія щодо наукової та творчої діяльності О. Бородіна, включаючи книги С. Діаніна [10], А. Сохора [14], А. Зоріної [11], у публікаціях останніх десятиріч поповнилася описами авторського плану оперного опусу композитора, суттєво відмінного від представленого редакторами (див. матеріали Г. Буличової [4], С. Стасюк [15], Ш. Гареєвої і С. Платонової [6] та ін.). І саме цей авторський варіант виявився дотичним до актуальних пошуків смислу та історичних подій ХІІ чи ХІІІ ст., відображених у «Слові», і оперного подання останніх. Проте в сучасному мистецтвознавстві та культурознавстві поки недостатньо висвітленою все ж залишається унікальна здатність О. Бородіна працювати в різних галузях наукової і творчо-музичної діяльностей, випереджаючи тим самим позиції ХХ ст., для творців якої П. Валері зазначив «Систему Леонардо да Вінчі» [5, с. 24--58]. Причому в тих різних сферах науковця-хімика і композитора-купкиста О. Бородін визначився саме в напрямі уславлення здобутків Русі, випереджаючи розвідки Л. Гумільова щодо памфлетних сторін змісту знаменитого «Слова».

Мета дослідження - виділення в сукупній смисловій спрямованості творчої, науково-природознавчої і композиторської діяльності О. Бородіна засобів втілення національної слави через суттєві у світовому обсязі здобутки науковця-хімика, духовну велич національної культурно-історичної традиції та її втілення у творчому спадку композитора. Методологічною основою роботи виступає аналітичний, історико-компаративний, міждисциплінарний методи, як вони втілені в працях О. Лосєва, Л. Гумільова, В. Личковаха, а також герменевтичний зріз інтонаційного музикознавчого підходу, як це маємо в роботах Б. Асаф'єва, а також у розробках О. Маркової, О. Муравської та ін. Наукова новизна зумовлена новаційним ракурсом подання науково-природознавчих звершень О. Бородіна і виразності опери «Князь Ігор» як співпадаючих не тільки за хронологією їх вибудови, але і за розумовим принципом «вирощення з молекулярного рівня сенсу цілого», а також переоцінкою історичного тла «Слова о полку Ігоревім», як то демонструють розвідки Л. Гумільова і оригінальний авторський задум О. Бородіна, що має певні розбіжності з відомим редактованим варіантом опери.

Національні показники мислення О. Бородіна становлять прояв його ментальних орієнтирів, які всі без винятку автори, що пишуть про цю велику людину, називають вирішальними у виявленні національно-етнічного стрижня його особистості. Знання біографії О. Бородіна створює установку на прояв грузинсько-християнського початку, зумовленого біологічною складовою частиною його крові за батьком і наступної звідси генетичної інформації. При виражених анатомічних показниках зовнішньої причетності до кавказького генотипу автора «Князя Ігоря» весь склад його мислення-поводження визначився вихованням матері, орієнтованим на європейсько-російську типологію життєвої позиції.

Перше, що вражає в біографії О. Бородіна, - це ізсередини йдуча строгість Служіння, жертовне самообмеження, в якому виявляється унікальна для позитивістського настрою ХІХ століття двоїчна спрямованість у наукову й музично-творчу сфери, що не мала аналогів у діяльнісному розкладі фахівців століття романтизму. У роботі В. Батанова спеціально підкреслюється унікальність фігури О. Бородіна у творчому світі ХІХ століття: «Безумовно, вихід на «феномен Леонардо да Вінчі», що склався в ХХ столітті, мав свої передумови не тільки в мистецтві передуючих романтизму епох, <...> але також і в деяких особистісних концепціях романтичного сторіччя. У цьому плані найбільш виділяються творчі позиції О. Бородіна і Р. Вагнера. Мова йде про статус першого з названих авторів: як високого представника наукового світу ХІХ ст., піонера складної експериментальної сфери хімії-фізіології, з одного боку, а з іншого боку - генія російської музики, автора оригінальної лінії епічної опери, що увібрала досвід романтичних шукань німецької й французької сцен і водночас сконцентрувала дещо показове для слов'янської художньої традиції, осмислюючи, в тому числі, історичний досвід України» [3, с. 10].

Даний висновок цінний якістю, до останнього часу зовсім не оціненою в історії творчо-розумового життя романтичного століття, а саме: виділенням музично-наукової «двоїчності» О. Бородіна. У вступній статті А.В. Зориної, що відкриває знаменне видання 1985 року «О.П. Бородін у спогадах сучасників» [1], наведені чудові свідчення паралелізму науково-дослідницької й музично-композиторської діяльності цієї великої людини - починаючи від дитячих зусиль грати-складати й наповнювати квартиру дослідами з вибухонебезпечними речовинами аж до завершення життєвого шляху на вершині наукового визнання й художнього успіху у виступах в Європі.

Цитований автор наводить висловлення знаменитого фізіолога І.П. Павлова, який відносив О. Бородіна до феномену, що сполучив наукове й художнє мислення, співвідносячи цей дар із натурою Леонардо да Вінчі, а також із М. Ломоносовим, Й. Ґете, І. Менделєєвим [1, с. 3]. І далі йде дивний висновок, зроблений на ґрунті багатого фактологічного матеріалу: «Характерно, що навіть «піки» творчих досягнень як у науковій, так і в художній діяльності Бородіна припадали на той самий час (вони збігалися)» [1, с. 11].

Дане узагальнення щодо біографії О. Бородіна в цьому випадку надто важливе для нашого дослідження, оскільки мова йде про оцінку виразного запасу поетики опери «Князь Ігор», що в 2012 році вперше була видана (в упорядкуванні Г.В. Буличової) за авторськими матеріалами - і, минаючи редакційний «макіяж», професійно здійснений М. Римським-Корсаковим і О. Глазуновим. Видання даного клавіру надзвичайно важливе в контексті праць Д. Ліхачова й Л. Гумільова та ін. про Давню Русь, у яких була піднята ідея моральносоціальної сумнівності «Слова о полку Ігоровім» і яка, у загальних своїх контурах, явно обговорювалася О. Бородіним, що знайшло відбиття в процесі й результаті творення опери.

Наукова вибудуваність мислення О. Бородіна унікальна за своєю спеціалізацією - хімік-фізіолог, що визначало концепцію мислення від молекулярно-елементарного рівня до маси речовини матерії в цілому. Цей принцип вражає специфікою творчих операцій, що здійснювалися Бородіним-музикантом, причому в окремих випадках з дивно точним влученням у сутність того, що історично відбувалося в інших культурах із виходом на концепцію-утопію.

Що стосується загальної установки на «вирощування» концепції речовини-предмета з якості елементарної частки, переборюючи різноспрямовану співвіднесеність рівня атомарних складових частин цих молекул і речовини, то власне хімія як наука про атомно-молекулярні перетворення переживала процес становлення саме під час життя О. Бородіна, насамперед, у роботі О. Бутлерова (який був старшим за О. Бородіна на 5 років) та Дм. Менделєєва (молодший на 1 рік за О. Бородіна), з яких перший відкрив теорію будови хімічних сполук, а другий створив періодичний закон, відповідно до якого властивості елементів знаходяться в періодичній залежності від заряду їх атомних ядер [див. про це більш детально: 13, с. 1444, 985].

Зазначені відомості про науку, що «вивчає перетворення речовин, які супроводжуються зміною їхнього складу й будови» [13, с. 1444], важливі в усвідомленні наукового підходу в цілому, показового для етапу затвердження даної сфери знання - і композиторського методу О. Бородіна, відзначеного, як підкреслювалося дослідниками, дивною хронологічною синхронністю зі здійснюваними досягненнями у сфері хімії. Нагадуємо вихідну тезу роботи А. Зоріної, що висвітлювала місце О. Бородіна в науково-творчій діяльності ХІХ століття: «Бородін був соратником М. Зініна, О. Бутлерова, Д. Менделєєва, І. Сєченова, С. Боткіна, В. Стасова, М. Балакірєва, М. Римського-Корсакова, М. Мусоргського та ін., до діяльності яких часто застосовувалося слово «уперше» [1, с. 3].

Воістину, то була плеяда вчених і музикантів, які відкривали-«перетворювали» ту сферу, у якій вони працювали й облаштовували на майбутнє рух до досконалості. Названі соратники О. Бородіна й сам О. Бородін у становленні хімічної науки визначилися як засновники класичного етапу її існування й виразники достоїнств російського внеску в неї, тоді як купкисти, з якими співпрацював автор «Богатирської симфонії» й «Князя Ігоря», виявилися осередком того, що назвали в ХІХ сторіччі «Новою російською школою».

Як бачимо, в даному історичному факті висвітлюється особливого роду динамічний заряд творчих позицій, у яких суттю роботи було не стільки спостереження й узагальнення спостереженого, скільки активне перетворення накопиченого іншими й ними ж у нову якість пошукуваної речовності. І якщо середньовічна алхімія, що шукала способи перетворення неблагородних металів у шляхетну якість золота, була реальною попередницею динамічного заряду класичної хімії (О. Бородін у дитинстві прилучався до майбутньої своєї наукової діяльності за допомогою захопленої організації вибухів і феєрверків [1, с. 5--8]), то в музичній діяльності купкісти, зокрема О. Бородін і М. Мусоргський, виявилися творцями шару світового мистецтва, що за Г. Адлером став основою модерну.

Саме «Нову російську школу» в іменах М. Мусоргського, О. Бородіна й М. Римського-Корсакова, П. Чайковського великий дослідник ставить на перше місце, потім називаючи імена Е. Гріга, Р. Вагнера й К. Дебюссі в пояснення феномена модерну [16, с. 901], фіксуючи тим самим «вибуховий» тип виходу об'єднання російських музикантів у професійному мистецтві й протистояння їх нової якості мислення (неогетерофонія, що за Адлером прийшла на зміну гармонічному стилю європейської класики) всій сукупності досягнень світової музики й німецької в тому числі.

Сутність музичного «вибуху», внесеного особисто О. Бородіним, єдиним професійним представником наукової сфери як такої в об'єднанні купкистів, складає відкриття ним російської епіки, билини як всеосяжної якості вираження, яка була задана «Русланом» М. Глинки на рівні казково-епічного дійства, але яка тільки в О. Бородіна знайшла історичну опору в життєвій достовірності виробленого в сценічному поданні.

Показово те, що М. Равель, що створював на початку ХХ ст. об'єднання, співвідносне в його уяві з купкистами (що не здійснилося історично, але звершилося вже до 1920их років діяльністю «Шістки»), визначив його назву («апаші», буквально «хулігани») і як емблему й «позивний» для збору, прийняв мотив Поклику богатирів із «Богатирської симфонії» О. Бородіна [12, с. 173--176].

І якщо історичні драми М. Мусоргського вводили до дії історичних персонажів і Народ як велику особистість, керовану великою ідеєю, вироджуючись у моменти історичного черезсмужжя в дії натовпу, то саме О. Бородіну належить честь відкриття епічного історичного шару, в якому правда буття здійснюється в категоріях сукупного національного ідеалу, вбираючи історичні роздвоєння-здрібніння драматичних складових частин цілого.

Музичний заряд цієї епіки О. Бородін черпав не з безпосередніх спостережень (на відміну від М. Мусоргського, він російської глибинки не знав). Джерелом були всі ті ж збори купкистів, по суті салонні у справжньому й високому змісті цього терміна, як одухотворені, політично орієнтовані співтовариства у вибудовуванні моделі культури, не існуючої в житті, але категорично ним затребуваної, куди запрошувалися носії народної музичної традиції типу Рябініна, що повідомляв зацікавленій аудиторії архаїчні наспіви «старовини глибокої». Із часом у творчій лабораторії композитора-Бородіна відбувалося «перетворення», неймовірне за обсягом і якістю «вирощуваного» в музичних формах і типологіях: одноголосні й виконувані в неадекватних реальній їх буттєвості умовах наспіви стали матеріалізованими у грандіозних партитурах його симфонічно-оперних здобутків.

Європейський досвід епічно-картинного рішення оперних і симфонічно-ораторіальних опусів, представлений творами Л. Бетховена, Ф. Шуберта, Р. Шумана, Р. Вагнера та ін., будучи синтезованим з казковота історично-героїчним оперним епосом М. Глинки, утворив у полотнах О. Бородіна небувалі інтервально-тематичні й композиційно-типологічні переломлення, названі згодом російською епічною історичною оперою.

Усвідомлення у ХІХ ст. «Слова о полку Ігоревім», створеного анонімним поетом-патріотом у якості справжнього артефакту Київської Русі, становило одну з ланок державнотворчого самоствердження слов'янства у світовому культурному просторі. Подібно до визнання у XVIII ст. публікацій Макферсоном Поем Оссіана, Каледворського рукопису у ХІХ ст. в Чехії, визнання історичної дійсності «Слова» стало істотним внеском у ствердження слов'янського художнього професіоналізму.

Відповідно, творче впровадження такого матеріалу в оперний арсенал творчого виробництва «Могутньої купки» О. Бородіним і його співтоваришами по художньому об'єднанню усвідомлювалося у всій високості історично-національного призначення даного акту. Справжність взятого в оперне лібрето матеріалу спиралася на пророблення історичних даних про події Давньої Русі, у яких споконвічно констатувалася високість патріотичного горіння автора «Слова», з одного боку, а з іншого, викликала питання сутність цієї пам'ятки літератури в її доцільності й перспективності для піднятого на щит національного об'єднання в переддень подій XIII століття.

Зазначене XIII ст. ознаменувалося і остаточним розколом Християнства на Православ'я й Католицтво, що супроводжувалося варварським розграбуванням Константинополя тоді ще одновірцями, і відпадінням від Православ'я Галії-Франції, і страшним випробуванням для Русі й Китаю - подіями татаро-монгольської навали, і дитячим Хрестовим походом, і установою Першої інквізиції з огляду на підйом, від Болгарії до Піренеїв і Новгорода єресі богомилів-альбігойців-катарів тощо. Водночас це зоря європейського Ренесансу з усіма випливаючими з того високомистецькими наслідками для європейської культури Нового часу.

Власне високопоетичний стрій «Слова» знаменує ті проторенесансні струмені культурного буття Київської Русі, які могутньо піднімалися тут у руслі Македонського ренесансу Візантії (ГХ--ХШ ст.) і були «збиті» трагіко-драматичними навалами XIII ст. Для російської громадськості й слов'янського світу в цілому усвідомлення художньо-історичної цінності «Слова о полку Ігоревім» було акцією глобально-культурної значимості - і це той наймогутніший «вибуховий» заряд ідеї опери і її здійснення, що повинно бути гідним образом оцінено із сучасної історичної дистанції.

Але якщо для слов'янського ареалу ХІХ ст. важливою була сама ідея визнання у світовому співтоваристві артефактичної ваги «Слова», то для самого О. Бородіна істотною була також інша складова частина: державний масштаб особистості Ігоря, що затіяв дивний і, це ясно й за подіями «Слова», не небезпечний для майбутнього Русі похід.

Тим більш важливою стає історична оцінка подій «Слова», благословленного на художнє визнання генієм О. Бородіна, у ХХ столітті, в контексті переді постперебудовних подій у слов'янській і світовій культурній співдружності, коли внутрішньоі міжнаціональні тертя грізно відновлюють колізії, що одного разу вже привели слов'янські кола на грань релігійно-державної катастрофи. І тут особливу вагу одержують, по-перше, виходи Д. Ліхачова на концепцію особистості у світі Давньої Русі, але особливо розробки Л. Гумільова про історичну сутність літературних образів та їх інтерпретацію в попередні століття й у сучасному світі.

Спостереження Л. Гумільова, представлені у книзі «Пошуки вигаданого царства», вперше виданої в 1970-му і перевиданої в 2014 році [8], хронологічно збігаються (і це - «дух часу» за Гегелем [7], метафізика історії, що вже не може розглядатися як щось містичне, але становить об'єктивну даність сучасного наукового історичного пізнання) з підготовкою доленосного видання авторського тексту клавіру «Князя Ігоря» О. Бородіна у 2012 р.

І в цьому авторському варіанті відкривається певний трікстерський комплекс у характеристиці Князя Ігоря, у відповідності, як згодом виявилося, і з реаліями життєдіяльності Князя, і з логікою подання архаїчного, тобто й біблійного героя, здатного робити помилки, відступи, але, в остаточному підсумку, виконувати уготоване йому Небом призначення.

Л. Гумільов піддав історико-фактологічному аналізу концепцію особистості князя Ігоря, що є героєм літературного одкровення не XII, а ХІІІ століття, оскільки в «Слові о полку Ігоревім» очевидні неузгодженості пафосу викриття половців як ворогів руської землі з положенням справ в епоху написання «Слова». Л. Гумільов приводить історичний факт, що половці були союзниками русичів під час війни з Батиєм в 1237--1240 гг., а в битві під Калкою в 1223 р. «російські князі виступили на захист половців проти монголів і склали свої голови на Калці». І узагальнююча фраза історика: «Лютих ворогів не захищають ціною свого життя» [9, с. 540].

Зіставлення історичних фактів та декларація, що «завдання науки не тільки в тім, щоб констатувати відомі факти, але ще й у тім, щоб шляхом аналізу й синтезу встановлювати факти невідомі й у джерелах не згадані» [9, с. 525], - усе це в сукупності вказує на політично-памфлетне підґрунтя ідеї «Слова» [8, с. 330], оскільки половецькі хани «були розумні й надавали перевагу союзу із князями чернігівськими, галицькими й суздальськими...», від чого «...набіг Ігоря Святославовича в 1185 р.» усвідомлений був російськими князями як «авантюра», що здивувала їх і викликала «загальний осуд за непродуманість і безперспективність» [9, с. 532].

Історично зіставляючи заклики автора «Слова» з реаліями князівської міжусобиці XIII ст., Л. Гумільов приходить до думки про викриття Олександра Невського (алегоричного, оскільки він був улюбленим і «був крутим» [8, с. 331]), якого автор «Слова», явно прозахідно налаштований, за висновком Л. Гумільова, хотів посунути до союзу із князями Андрієм Ярославовичем, що опирався на католицьку Європу, і Данилом Галицьким. Тому «Слово» могло бути написаним до 1252 р., коли Олександр порвав з Андрієм і звернувся по допомогу до татар. І висновок Л. Гумільова: «Отже, розумний князь виявився більш прозорливим, ніж талановитий поет. Але авторові «Слова» не можна відмовити ані в щирості, ні в патріотизмі, ані в пориві до єднання, з тим лише застереженням, що до єднання призивала й протилежна сторона» [8, с. 334].

Даний висновок Л. Гумільова дивним чином збігається з художньо-естетичним вибором О. Бородіна, що творчим інстинктом і патріотичним мисленням здійснив у своїй версії «Князя Ігоря» - і навіть у тому «усіченому» варіанті, що добре відомий по редакції М. Римського-Корсакова й О. Глазунова: половецький стан представлений аж ніяк не у викривальному живописанні «ворогів», але в стихійній концентрації тематизму, задіяного в російських сценах. Показово й те, що при всім багатстві участі балету в картині Половецького стану там звучить і хоровий спів (який із часів «Вільгельма Телля» Россіні й опер Глинки визначав колорит подачі «своїх», тоді як балетно-танцювально характеризувалися «вороги»). Головні герої, Ігор і Кончак - темброво представлені басами, і з певною «перевагою» до профундо, тобто до церковно-православного освячення партії, що має місце в Кончака.

Так історично, за Л. Гумільовим, дії Ігоря Святославовича виявилися реально аж ніяк не героїчними, однак, якщо прийняти відзначену дослідником політичну алегоричність, то тоді героїчний тонус виявляється наявним і виправданим, а в національному контексті все об'єднання - зовсім прийнятним. Даний погляд на історичні події XII--XIII ст., що прийняли вчені в ХХ ст., але який не обговорювався в цьому ракурсі в ХІХ ст., у період звертання до даного сюжету О. Бородіна, виявився вловлюваним «хімічним» мисленням композитора. За елементами історичних зіставлень, доступних О. Бородіну, за досвідом Росії в середині XIX ст. (а в цей період пережито було потрясіння ісламістського руху Шаміля на Кавказі, до речі, у протидію православній Грузії, до крові якої, за батьком, був залучений О. Бородін; жорсткий натиск європейського Заходу у приглушення антитурецької епопеї подіями у Севастополі й Одесі тощо), - ідея контактності зі Сходом композиторові була прийнятна й зрозуміла. Її-то композитор однозначно втілив у своїй опері, залишаючи місце опозиції Русь - Схід у межах усвідомлення самодостатності величі Русі й Слави її героїв.

В узагальнення сказаного відзначаємо:

1. ренесансний універсалізм особистості О. Бородіна, що становив «заділ на ХХ століття», у якому єдність науково-теоретичної й творчо-практичної надмірності стала шанованим надбанням епохи Науково-технічної революції (див. феномен П. Хіндеміта, Б. Асаф'єва, Я. Ксенакіса, К. Орфа та ін.), але тільки в особі О. Бородіна, вченого-хіміка й геніального композитора, воно виявилося представленим у століття романтизму;

2. науково-історична точність реакції О. Бородіна на історичне підґрунтя «Слова», у якому заклик до єднання Русі й слов'янського світу спирався на протистояння Сходові, уособленому половцями, які і в XII ст., під час життєвої реалізації «Слова о полку Ігоревім», не становили реальної небезпеки для неї, а в XIII ст., коли був реалізовано даний високомистецький літературний твір, виявилися союзниками русичів;

3. музичне «вирівнювання» загального смислово-тематичного навантаження російських і половецьких сцен у О. Бородіна, особливого роду тембральне виділення Ігоря й Кончака басами, причому з перевагою до басу-профундо в другого, тобто в наближенні до православних прикмет музичного втілення образа половецького хана, свідчить про передбачення історичної тенденції освоєння змісту «Слова», здійсненої Л. Гумільовим і розкритої для музичної реалізації виходом авторської версії клавіру «Князя Ігоря», у якій є показові розбіжності з концепцією опери, представленою в редакції М. Римського-Корсакова й О. Глазунова;

4. ідеї Слави Русі, виявлені в памфлетно-політичному викладі «Слова», явно усвідомлювалися О. Бородіним, чия друга, наукова іпостась диктувала пошуки зближення російського й половецького станів, для яких не зіткнення, а реальна історична перспектива бойової співдружності зумовила розподіл тембрів-голосів і композиційні прикмети цілого.

Висновки

Ідея національної слави як культурно-мистецького надбання в діяльності О. Бородіна, науковця-природознавця і композитора, склалася в усвідомлення наукового і творчо-мистецького внеску у світовий культурний простір, який у вимірах романтичної доби ХІХ століття був унікальним. Це випереджаюче у 1870-ті - 1880-ті роки виявлення Системи Леонардо да Вінчі, яка, за П. Валері, вказувала на творчий норматив ХХ ст. як поєднання в діяльності однієї особи наукового і мистецько-творчого доробків. У роботі композитора Бородіна маємо втілення епічної масштабності мислення, «вирощеного» з «молекулярного» рівня билинних наспівів, почутих у неадекватних для них салонних умовах і представлених на славу Київської Русі, усвідомлюваної ним, попри кровний зв'язок з культурою Кавказу.

Список літератури

1. А. П. Бородин в воспоминаниях современников / сост., текстолог. ред., вступит. статья и коммент. А. Зориной. Москва: Музыка, 1985. 288 с.

2. Асафьев Б. Музыкальная форма как процесс. Москва: Музыка, 1971. 379 с.

3. Батанов В. Ю. Универсализм композиторской личности в музыкальном искусстве ХХ - начала ХХІ в.: дисс.... канд. Искусствоведения: специальность 17.00.03 - музыкальное искусство. Одесса, 2016. 186 с.

4. Булычёва А. «Князь Игорь» Бородина и Римского-Корсакова. Opera musicologica. 2010. № 4(6). С. 70--99.

5. Валери П. Об искусстве. Москва: Искусство, 1993. 512 с.

6. Гареева Ш.Д., Платонова С.М. Образ князя Игоря в одноименной опере А.П. Бородина. Современные тенденции развития науки и технологий. 2016. № 4-5. С. 122--124.

7. Гегель Г. В. Ф. Лекции по истории философии. В 3-х книгах. Санкт-Петербуог: Наука, 1993. Кн. 1. 350 с.

8. Гумилев Л. Поиски вымышленного царства (Легенда о «государстве пресвитера Иоанна»). Москва: АЙРИС-пресс, 2014. 432 с.

9. Гумилев Л. Ритмы Евразии: эпохи и цивилизации / предисл. С.Б. Лаврова. Москва: Экопрос, 1993. 576 с.

10. Дианин С. Бородин. Жизнеописание, материалы и документы. Москва: Музгиз, 1955. 378 с.

11. Зорина А. Александр Порфирьевич Бородин. Москва: Музыка, 1987. 192 с.

12. Маркова Е. Интонационность музыкального искусства. Київ: Музична Україна, 1990. 182 с.

13. Советский энциклопедический словарь. Москва: Советская энциклопедия. 1984. 1599 с.

14. Сохор А. Бородин. Москва: Музыка, 1965. 826 с.

15. Стасюк С. О научных и художественных открытиях А. П. Бородина в работе над оперой «Князь Игорь». Музыкальное искусство. Донецк: ГОО ВПО «Донецкая государственная музыкальная академия имени С. С. Прокофьева», 2010. № 10. С. 71--81.

16. Adler G. Handbuch der Musikgeschichte. Frankfurt a. M.: VerlagAnstalt, 1924. 1090 z.

Размещено на Allbest.ru