Українська зимова макроареалогія в контексті слов'яно-б алтськог о ранньотрадиційного меломасиву (сбрм)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Українська зимова макроареалогія в контексті слов'яно-балтського ранньотрадиційного меломасиву (сбрм)

Ірина Клименко

Проблемна науково-дослідна лабораторія етномузикології НМАУ ім. П. Чайковського (ЛЕК)

Стаття є продовженням попередньої роботи автора під тією ж назвою. Пропонується новий спосіб цифрової індексації типових мелоформ зимового (різдвяно-новорічного) циклу, поширених на території слов'яно-балтського ранньотрадиційного меломасиву (СБРМ). Головним об'єктом є зимові мелодії давнього стильового шару, збережені українцями та білорусами у живій практиці до поч. 21 ст. Принцип класифікації - порядкування мелодій за їх силаборитмічними типами з урахуванням мелотематичної форми та контекстових відомостей (функціональних, стельових, статистичних, ареальних).

Стаття містить шість таблиць, які пояснюють принципи утворення індексів, та реєстр з понад 200 індексованих композицій. Принципи індексації апробовані на матеріалі бази даних РОРу+(ЗИМ) (Реєстр обрядових ритмотипів українців та сусідніх етносів, бл. 9000 зимових записів) та локальних матеріалах кількох авторів, опублікованих у збірнику «Проблем етномузикології», вип. 12.

Ключові слова: мелодії зимових свят, колядки, щедрівки, українці, білоруси, систематизація, індексація, статистика, база даних, географічне поширення традиційних пісенних форм

Ця публікація є продовженням попередньої статті автора [Клименко, 20166], об'єктом якої стали українські народні мелодії зимових обходів дворів, приурочених до Різдва й Нового року, а метою - обгрунтування потреби у новій системі їх морфологічного порядкування. Одна з пропозицій - відмова від прийнятого початкового поділу зимових творів на «колядки» і «щедрівки» як несталого й тому малопродуктивного критерію. Аналіз варто розпочинати відразу з силаборитмічного устрою, а функцію твору вивчати окремо. Автор планувала передати структуру «зимового» формотворення за допомогою 5-ти таблиць з такою їх спеціалізацією:

- вихідні ритмічні фігури [2016б, табл. 1],

- типи компонування форми (див. табл. 4 на с. А1),

- ключові зимові форми ([2016б, врізка А4-А5] та новий варіант у цьому збірнику - табл. 5 на с. А4),

- деталізований Аналітичний реєстр зимових мелоформ [2016б, презентація на с. А6-А7],

- вибірка найбільш поширених форм для потреб викладання курсу музичного фольклору (у розробці).

Дехто з молодих дослідників «по гарячих слідах» апробував цей типологічний підхід та відповідну індексацію форм [Пшенічкіна, 2016]. Передбачалося, що у цій публікації Аналітичний реєстр буде викладений у повному вигляді, і кожна з позицій буде схарактеризованаякнайглибше, у всіх установлених різновидах. Проте за рік роботи над матеріалами масиву зимових мелодій, зареєстрованих в електронній базі <РОРУ

(Реєстр обрядових ритмотипів українців та сусідніх етносів) народилася дещо інша пропозиція.

Зміна задуму має під собою такі основні причини. По-перше, автор на поточному етапі роботи більшою мірою працювала з матеріалами бази даних, аніж з власне пісенними зразками - тобто з великими масивами попередньо формалізованої інформації у таблиці Ехеї. Специфіка оперування електронними відповідниками пісенних форм викликала потребу в дуже чітких алгоритмах опису мелокомпозицій, де важливими є не тільки системність позначень, а й синтаксис формули-коду.

По-друге, у першій частині роботи об'єктом каталогізації були тільки українські зимові мелотипи (включно з їх варіантами у сусідніх етносів - білорусів, поляків). Інші форми, зареєстровані в <РОРУ+>, були переміщені в запасний фонд. Але, оскільки паралельне вивчення автором морфології всіх інших обрядових пісенних жанрів охоплює більші території, що входять у слов'яно-балтський ранньотрадиційний меломасив (СБРМ) (див. [Клименко, 2016а]), було прийняте рішення для об'єктивності майбутніх порівнянь долучити в розроблену «зимову систему» також білоруські мелоформи та форми російського походження, асимільовані в обрядовій практиці українців.

По-третє, рік, що минув, приніс нові фактологічні відомості. «Зимова» тема двічі обговорювалася на спеціальних засіданнях конференцій «Слов'янська мелогеографія-6» (2016) та «Україна. Європа. Світ...»

(2017, обидві проведені в стінах НМАУ). З'явилися нові публікації з цієї тематики (див. [Протасова, 2017]). Сьогодні зимовий блок <РОРУ+> містить бл. 9000 записів1, з них 7965 одиниць відібрані до основного фонду, понад 1000 - до запасного Процитую думку К. Дорохової про надважливу роль кількіс-них показників: «Сегодня в этномузыкознании ... особая эпоха. У нас многократно возрос объем документальной ин-формации, в первую очередь благодаря фронтальным обсле-дованиям ... Фактологический объем нашей науки настоль-ко возрос, что нам приходится корректировать свои научные взгляды. Ведь все основные теоретические положения со-временной этномузыкологии опирались на достаточно фрагментарный материал. Суть фундаментальных, базовых понятий была ухвачена верно, но и они требуют постоянного уточнения, проверки, конкретизации. Возникает множество нюансов, которые нам подчас кажутся второстепенными, но они в отдельных случаях могут быть ключевыми.» [Стерео-скопический взгляд, 2013, с. 62]. Це (а) християнські канти ненародної морфології, (б) ігрові твори білоруської традиції, див. нот. 20-21 на с. 64, (в) умов-но приурочені до Святок твори інших жанрів, а також (г) частково опрацьовані або (д) труднодоступні матеріали..

Повторю думку, висловлену в минулорічному тексті. З величезних можливостей відбору елементарних ритмофігур та компонування з них типових ритмоформ, традиція ритуальних співів СБРМ відібрала й відшліфувала певну відносно закінчену кількість композицій. Порівняння способів компонування зимових наспівів з прийомами, що використовуються в інших обрядових жанрових групах (календарних, весільних, родильних) показало, що зимова морфологічна система є в значній мірі автономною. Пісенні форми, що закріпилися за сезоном Святок, вирізняються, по- перше, великою кількістю й різноманітністю канонізованих мелокомпозицій - від елементарних (примітивних) до складних поліблокових (ПБК). По-друге, значна частина зимових мелоформ є специфічними, часом - унікальними. Часто за однією лише мелодією без тексту можна з великою вірогідністю визначити її зимову жанрову приналежність. Особливістю зимової морфології стала величезна роль рефренів різноманітних типів - вони використовуються у бл. 60% творів3. Якщо між мелодіями інших обрядових циклів спостерігаються численні структурні збіги (ті самі ритмічні форми (з видозмінами інших компонентів - головно, меліки) використовуються у різних обрядових обставинах4), то форми, випрацювані традицією для зимових свят, мінімально перетинаються з іншими жанрами. Бл. 70% зимових форм обслуговують виключно цей обрядовий період і не зустрічаються в інших сезонах/циклах.

Зогляду на названі чинники, виникла ідея створення (а) осібної зимової мелотипології, відокремленої від інших жанрів із (б) застосуванням до зимових мелоформ спеціальної цифро-літерної індексації5. Реалізувати задуману систематику

складно - надто багато чинників впливало на формування індексів. За традиціями української ме- лотипології класифікація мелодій спирається на сила- боритмічний принцип: визначення у першу чергу си- лаборитмічних та мелоритмічних параметрів, у другу - мелотематичних. Було встановлено, що система зимових мелокомпозицій має ієрархічний устрій - форми об'єднуються у типологічні групи різної величини та різних ступенів спорідненості (групи кількох рівнів поділу / сім'ї / макросім'ї). Індекси мають відокремлювати явища зі сталими комплексами вказаних ознак, та водночас показувати їх системні зв'язки з іншими формами. Група творів, охоплена певним індексом, зазвичай підкріплена статистикою фіксацій та певною відносно упорядкованою (у більшості випадків) ареальною характеристикою. Не останню роль відіграє й спільність контекстових факторів - етнографічних (функційних), музично-стилістичних та ін. (див. про це нижче).

Пояснення алгоритму формування індексів затребувало дещо іншої системи таблиць, ніж це передбачалося на початку роботи. Рівень базових ритмоеле- ментів (переданих нотними символами) відображено у таблицях 1 і 3 першої частини статті [2016б]. Однак складну систему індексації типологічних груп у табл. 2016-3 прошу вважати робочою і в подальшому не використовувати. Натомість в цій книзі замість неї пропоную доповнену версію зводу базових форм (див. табл. 3 на с. 134), де ритми передаються цифровими формулами (за К. Квіткою). Також подаю обіцяну систематику композицій (табл. 4 на с. А1) - попри її експериментальний характер вона виконана відразу з пропозицією цифрових кодів форм (пояснення див. нижче). Функцію планованого Аналітичного реєстру наразі заступить РЕЄСТР ЗИМОВИХ МЕЛОФОРМ (табл. 5), у якому автор у більш компактній формі (4 сторінки формул, переданих цифровим записом) спробує відобразити величне явище «зимового мелотворення» народів, що входять у простір СБРМ. Реалізація Аналітичного реєстру дещо відсувається в часі. Він виявився ще більш деталізованим, ніж це уявлялося на початку, через це дуже об'ємним (понад 20 сторінок). Вважаю за краще повернутися до нього після апробації цифрового реєстру, у якому завдяки його компактності легше прослідкувати ієрархію зв'язків між типологічними групами.

РЕЄСТР ЗИМОВИХ МЕЛОФОРМ: КОНТЕКСТОВІ ЧИННИКИ

Препарування пісенних масивів проходило у кілька етапів і, попри домінування силаборитмічного методу, вже з першого рівня відбувалося не лише за подібністю принципів формотворення мелодій, а враховувало різні контекстові фактори.

Головними з них були:

А - умовний вік наспівів (за музично- стильовими прикметами),

Б - їх етнічна приналежність,

В - функціональна спеціалізація творів,

Г - поетичні сюжети/мотиви,

Д - статистична й ареальна потужність масивів. Про це частково йшла мова у попередній статті. Тут прокоментую заявлені позиції з наміром їх пробної формалізації у системі індексів.

А. Умовний вік наспівів визначаємо за їх приналежністю до трьох стилістичних масивів:

масиву давньої сільської традиції (ДСТ, займає бл. 80% у базі РОРУ) - вони отримують літерний індекс <ДП>=давня питома (або <П>=питома);

масиву християнських кантів (також псаль- мів) ХУП-ХУШ століть (бл. 9 % записів у РОРУ; див., наприклад, нотації 2-3, 5-11, 15-21 на с. 29 і далі) - літерний індекс <НХ>=нова християнська Споріднену, але стилістично осібну групу християнських колядок складають пізні російськомовні твори з силабо- тонічними віршами, які О. Терещенко відносить до другої половини ХІХ ст. [Терещенко, 2017, с. 22].;

масиву світських новотворів (можливо, ХІХ ст., бл. 2%) - літерний індекс <НН>=нова, новотвір (див., наприклад, нот. 23 на с. 78).

Також існує потужна група творів з мікстовими стильовими ознаками. Одні з них мають базові морфологічні риси ДСТ, але підпали під вплив кантів, перейнявши їх стилістику (індекс <ДП+КВ>= давня пито- ма+кантові впливи). У цьому збірнику їх можна проілюструвати нотаціями 8, 9, 14 на с. 98. Прикметами цієї підгрупи є розпросторені, надмірні (3-5-елементні) «барокові» рефрени, вишуканіша розробка / мікшування ритмічних фігур, елементи гармонічного мислення (з відхиленнями у паралельні тональності), на Лівобережжі реалізовані у типовій кантовій триголосній фактурі.

Інша група стильових мікстів - це канти (псальми) за походженням (бл. 750 записів), що використовують народні моделі формотворення - наприклад, схеми ^55;Р55>, ^55;Р445> (рефрени Алілуя, Рай..., бл. 30 записів), ^4432> (умовний сюжетний маркер Ор- дань=Тиха вода, бл. 90 записів, див. нот. 6 на с. 30), асиметричну строфу ^44р3;Р4433> (рефрени Радуйся, Рай розвився, понад 100 записів, див. нот. 25-26 на с. 78), поліблокову композицію або велику кільцеву форму (ПБК, ВКФ, наприклад, Миколай/Предвічний, бл. 80 записів - див. нот. 22 на с. 65), прийоми пере- ритмізації (умовний маркер Учора звечора, бл. 70 записів). Асиміляцію цих напливових творів сільською традицією засвідчують приєднані до пізніх мелодій старосвітські сюжети (часом спеціальні пародійні, наприклад волинські «Пироги у печі сиділи» на мелодію «Миколая/Предвічного»). У цій репертуарній групі «вододіл» між старою традицією та напливовістю дуже хисткий (див., зокрема, зразки, представлені на с. 78), тому не враховувати такі твори при порядкуванні зимового репертуару, думаю, невірно. Параметри відбору подібних творів до підгрупи «асимільованих кантів» (індекс <НХА>=нова християнська асимільована або <КА>=кант асимільований): повна тотожність їх ритмокомпозиції з народними зразками; наявність ареальної характеристики та/або сполучення з цими пізніми мелодіями канонічних народних сюжетів Група асимільованих кантів займає проміжне положення між мелодіями ДСТ та власне кантовим доробком, і нара-зі є відкритою: з ряду інших творів, які за своїми морфо-.

Б. Етнічну приналежність пісень визначаємо за мовою виконання та ареалом побутування. Основні етноси-носії досліджуваної системи зимових форм - українці та білоруси. Певними частинами зимового репертуару до них дотичні поляки, литовцілогічними характеристиками можуть бути долучені до ці-єї групи, назвемо ще псальми <ІН42> (у диямбічному й пролонгованому варіантах - див. нот. 15-16 на с. 33, всьо-го призбирано бл. 50 записів), з-поміж них твори, асимі-льовані традицією новорічного «меланкування» [Тере-щенко, 2016, № 31]), канти <^4452(1)>(Дивноє народження, бл. 90 записів, див. нот. 2-3 на с. 29), форма <^562>., росіяни (у суміжних районах на східних околицях української етнічної території (далі - УЕТ)).

Етнічна приналежність певних мелотипологічних груп окреслюється доволі однозначно (див. табл. 6 у кольоровій врізці А14). Значне число зимових форм СБРМ належить тільки українській традиції - тобто не виходить за межі УЕТ. Значно менша група форм є специфічно білоруськими.

Свої ознаки, очевидно, мають польська та литовська традиції, але при створені бази РОРУ вони не були «у фокусі уваги», а притягалися частково задля перевірки контактів українських та білоруських форм із сусідніми. З огляду на це в пропонованій системі індексів польські та литовські колядки участі не беруть, за винятком кількох міжетнічних форм.

Одну типологічну позицію зайняли твори російського походження (так зване Віноградьє) - очевидно, занесені в Україну хвилями переселень старообрядців, та залучені місцевим українським населенням до зимового обрядового репертуару.

Кілька зимових форм мають міжетнічне (зрідка - поліетнічне) поширення, з виразним домінуванням в охопленому ними ареалі певного етносу. Найбільше зв'язків мають українці та білоруси, на другому місці - українці та поляки. У поліетнічному ареалі колядок ^553> беруть участь також литовці-дзуки (південь Литви). Один типологічний перетин дає сусідство українців з молдаванами - це меланковий наспів Росіяни долучилися до поширення групи ^55;Р44>, перейнявши її від українських новопоселенців східного вектору УЕТ [Рудиченко, 2014, с. 478].

У системі індексів етноси позначені першими літерами - У, Б, П, Л, Р, М. Поліетнічні типи відображені у базовому індексі відповідною кількістю літер, розташованих підряд, наприклад, <УБПЛ>. Незначна частка певного етносу в ареалі творів певного типу передається взяттям відповідної літери в дужки, наприклад, <У(Б)>.

В. Ще один «контекстовий» для морфології фактор - поділ масиву ДСТ на функціональні підвиди - виявився дуже впливовим для процедури класифікації форм. За основними функціями відрізняємо:

(1) питомий співний дорослий репертуар канонічних мелоформ, виконуваний у загальній практиці урочистих святкових обходів (віншування господаря та його родини, адресні віншування); тут домінують довгі сюжети господарчого або молодіжного циклу, зустрічаються релікти міфологічних (зокрема, світотворчих) мотивів; стиль викладу - урочистий з виразними епічними елементами. Більша частина творів закріплена за Різдвом (колядування);

2) масив примітивних форм приспівкового (часом напівдекламаційного) характеру (можливе скандування текстів без вокалізації) переважно дитячого репертуару (або ж релікти архаїчного стану традиції), що мають на меті коротке привітання та вимогу винагороди за візит, також містять реліктові ритуальні погрози. Ця група має більшу прив'язку до Нового року (щедрування, посівання, кугутання);

Типологічне дослідження литовських колядок розпочате 2016 року, див. [Слюжинскас, 2016].

(3) репертуар для супроводу театралізованих обрядово-ігрових дійств: Водіння Кози, Меланкування, Жаніцьба Цярзшкі. Відмітними рисами пісень «театральної групи» є ті, що всі вони не мають рефренів, зате кожна з них має власну силаборитмічну характеристику, яка не повторюється (за малими винятками) в інших зимових макрогрупах. Так, для «козиних» мелодій опорою є 5-складова основа та специфіка компонування силабогруп у пари періодичностей (з нестрогою періодичністю), або ж прості одно-двоелементні конструкції (у незначній кількості ці останні зустрічаються поза обрядом Кози, але ареалу не творять). Меланку легко впізнати за гострохарактерною фігурою антиспаста - цей ритм, здається, не знайшов собі іншого вжитку в традиціях СБРМ О. Терещенко висловлює думку про його румунське по-ходження ([Терещенко, 2016] та усні консультації).. Маркерами ЦярэшКє ямбічний 7- складник і композиція «пара періодичностей».

Для потреб індексації функціональні групи отримали коди <ДП> - давній (дорослий) питомий, <Д-Дт> - давній дитячий, <ТК>, <ТМ>, <ТЦ> - театр-Коза, театр- Меланка, театр-Цярэшка.

Г. Фактор взаємного перетину мелоформ і поетичних сюжетів/мотивів на сьогодні є маловивче- ним. Часткові спостереження з цього приводу викладені у таблиці 1 (на с. 17), де даються характеристики окремих типологічних макросімей. За даними бази РОРУ простежується прив'язка певних сюжетних циклів до певних ритмотипів. Наприклад, сім'я ^55,р4> більшою мірою «відповідає» за так званий господарчий цикл, адресне колядування, а також зберігає низку світотворчих сюжетів. Сім'я ^553> домінує на «молодіжному полі» (шлюбні сюжети, дівочий репертуар). Цей аспект вимагає окремого глибокого вивчення за участю філологів, які мали би укласти реєстр різдвяно-новорічних сюжетів і мотивів.

Окремим питанням має стати вивчення семантики рефренів та її кореляції з мелоформами.

Д. Статистичні порівняння кількості записів у кожній з типологічних груп та проекція цифр на величину відповідних ареалів дає покажчик статистичної й географічної потужності масивів, вирізнення з-поміж них макрогруп / груп / підгруп. Цей покажчик застосовуємо тільки для масиву ДСТ, оскільки кантові твори не були в центрі уваги цього дослідження Хоча деякі з асимільованих кантів показують статистику середнього рівня та мають ареальні характеристики, на-приклад, згадувані «Пироги» на західній Волині..

До чинників, що впливають на процедуру систематизації, належить і такий, як вид носіїв, за якими вивчалися матеріали. Тому, окрім загального статистичного обліку записів в межах кожної групи розрізняємо їх також за типами реєстрації в базі РОРУ: А - аудіо- запис, Н - нотація, РТ - ритмотип Ці відомості подаються у стовпчику «Тип джерела» й на сьогоднішній день означають ту форму, у якій в укладача бази (тобто І. Клименко) була можливість знайомитися з. Якщо існує і звукова, й нотографічна фіксація зразка (А+Н), то підрахунок ведеться за типом А як першоджерелом.

За співвідносною потужністю у масиві форм ДСТ виокремлюємо ядерну частину репертуару та периферійно-маргінальну (табл. 6 на с. А14).

У ядерному репертуарі верхню позицію займають 4 домінантні групи (<Д-ЯД>) з великою статистикою записів (під тисячу та більше) і макрорегіональними чи міжетнічними ареалами. Сумарно вони охоплюють понад 60% фонду зимових мелодій СБРМ. Очікуваною є першість творів з 10-складовим віршем 5+5 та 4-складовим рефреном та похідних від них - макросім'я ^55,р4> (див. нот. 1-11 на с. 48; нот. 1-7 на с. 72; нот. 1-8, 12 на с. 60-61; карта 1 на с. А2). Такі колядки складають понад чверть (26,7%) спільного «зимового пісенного багажа» українців та білорусів - недарма й українські, й білоруські типологи розпочинали з неї кодифікацію зимових мелодій, надавши їй позначення А1 [Гошовський, 1971] або ІА [Можей- ко, 1983, с. 7]. Відрив цієї макросім'ї від наступної за кількістю фіксацій вражає: 2125 проти 960.

Статистика свідчить, що іншими найпоширенішими зимовими формами стали висхідні іоніки (960 записів, карта 2 на с. А3; нот. 12-19 на с. 75; нот. 1-2, 12 на с. 88), а вже за ними - поставлений Гошовським на друге місце «тип Б» - тобто сім'я <У553> (895 записів, див. нот. 12-17 на с. 49), до якої за кількістю (860) наближаються примітивні 4-дольники дитячого репертуару (див. нот. 17-18 на с. 89, нот. 4 на с. 98).

Наступні за статистикою групи теж мають регіональне поширення, але виступають вже «у середній вазі»: кожну з типологічних груп представляють кілька сотень (300-550) зразків. Цю частину ядерної традиції (<Д-Я>) сформували: 4-дольні строфи зі спеціальними рефренами (див. нот. 24-26 на с. 50; нот. 20-22 на с. 77; нот. 14 на с. 62; нот. 3-4 на с. 88), сім'я <І443> (нот. 1821 на с. 49; нот. 15-16 на с. 62)певними колекціями: звуковими / нотними публікаціями чи архівними даними. У кращому випадку у мене була змога переслухати архівні звукозаписи й за ними визна-чити форму певного зразка. У випадку, коли доступ до аудіоматеріалів був неможливим або надто працемістким (наприклад, неоцифровані записи або не поділені на тре-ки, без реєстрів), зате існували рукописні нотації - пісен-ний тип визначався за останніми., пісні до театральних дійств «Коза» (нот. 17-19 на с. 63) та «Меланка», та група хоріямбічних дитячих приспівок (нот. 13-16 на с. 89; нот. 2-3 на с. 98). П'ять груп «регіонального значення» в цілому займають 25% зимового фонду.

Великі обсяги регіональних даних вже були опрацьовані моїми колегами й систематизовані у вигляді таблиць, картографованих позначок або хоча б рукописних типологічних реєстрів. Такі відомості від певного кола дослідників, що належать до структурного напрямку, приймалися до бази «на віру» як ритмотипи (РТ). Найбільші масиви інформації такого роду були надані українськими збирачами Оленою Гончаренко, Євгеном Єфремовим, Ганною Коропніченко, Галиною Пшенічкіною, Юрієм Рибаком, Маргаритою Скаженик, Олександром Терещенком.

Ритмотипологічна інформація, отримана з друкованих джерел, здебільшого походить від дослідників Львівської школи Василя Коваля, Лариси Лукашенко, Юрія Рибака та з публікацій Російської академії музики ім. Гнєсіних (автори або редактори Лариса Бєлогурова, Катерина Дорохова, Ольга Пашина та ін.).

Оскільки відповідальність за типологічну достовірність даних у випадку їх подачі тільки у вигляді РТ несуть ті, хто надав або оприлюднив інформацію, у картах (див. карти 1, 2 у врізці на с. А-2, 3) зазначаю прізвища цих дослідників.

Щоправда, на високому статистичному показнику цієї макрогрупи (типу В, за Гошовським) відбилася його асиміляція кантовою культурою, яка породила кілька різновидів творів з асиметричною строфою - див. статтю [Ко- лодюк, 2017, нот. 25-26] та відповідні коментарі.

До ядерного репертуару віднесемо й кілька типологічних груп з невеликою статистикою (по сотні-дві записів) та компактними (або ж острівними) ареалами. Сюди потрапляють: строфи з 4-дольною основою й такими ж рефренами (або без них; див. нот. 23 на с. 78), лівобережні «меланкові» щедрівки-примітиви (див. нот. 6-10 на с. 88; нот. 5-7 на с. 98), білоруські типи Цярэшка(ігрова) та колядки з ритмом «стріла» (11211). Спільна «вага» цієї локальної групи типів - бл. 8-9%.

Решту фонду (менше 6%) займають твори периферійної групи - нечисленні (по кілька десятків, рідко більше), іноді одиничні (5-15) записи точкової / розпорошеної локалізації або без ареальних характеристик. Частина цих творів використовує мелоформи, властиві іншим обрядовим циклам (наприклад, широко знані композиції V532, V432, V73, які для зимової системи виявилися маргінальними). Сюди ж зараховано й рідкісні або індивідуалізовані форми, мікстові сполучення та зразки, відтворені з дефектами, які лиш гіпотетично можна «покласти» на певну «типологічну поличку».

Вертаючись до потреб створення Реєстру зимових мелоформ, відзначу, що «контекстові фактори» були задіяні на таких етапах роботи:

на етапі відбору даних (що з призбираних матеріалів включати до Реєстру, а що залишити в запасниках),

на етапі групування крупніших блоків (окрім силаборитміки й композиції підключалися «контекстові» відомості про належність творів до певної функціональної, стилістичної (рідше - етнічної) групи);

на дрібніших рівнях класифікації враховувалися семантичні різновиди рефрену, специфіка сюжетного ряду та ін. показники.

Також на кожному етапі типологічного поділу робилася статистично-ареальна звірка-корекція відокремлюваного явища: чи має воно виразну співвідносну вагу (кількість записів, кількість сюжетів, розгалуженість варіантів) й ареал, або відповідає хоча б одній з цих умов Зразки малої чисельності були вилучені з типологічного реєстру до запасного фонду, або ж позначені у базі даних як вірогідні варіанти певних типів..

АЛГОРИТМ ІЄРАРХІЧНОГО ПОДІЛУ ПЕРШИЙ ЕТАП. ТИПОЛОГІЧНІ МАКРОГРУПИ

Розподіл на системні групи такого об'ємного та різнобарвного матеріалу, як пісні зимового циклу слов'яно-балтського континууму, відбувався у два етапи (двофазова типологія). Для первинного поділу був обраний параметр «будівельного матеріалу» - за- садничих елементарних ритмофігур (табл. [Клименко, 2016б-1]), а первинні групи названі базовими ма- крогрупами (БМ) (табл. 3 на с. 134). Принципово різних «видів матеріалу»=груп ритмофігур певного типу (враховуючи їх алгоритмічне варіювання) є вісім - вони перераховані у другому стовпчику табл. 3: це дві групи «дольних» ритмів - три- і чотиридольні, у яких силабічна характеристика є рухливою, натомість «метрична» (кількість долей) - сталою; три групи 5- складників (які дають закономірні чергування з 4- складниками); дві групи з «довгими» фігурами 6 і 7- складників та осібна група з принципом переритміза- ції семантично тотожних силабогруп (ПСТС) на основі парного метру. З-поміж цих груп особливими є дві групи 5-складників - «колядкового» типу та всіх інших. 5-складники різних типів, крім «колядкового» (включно з чергуванням 4/5-складників), зустрічаються у різних малочисельних формах (в сумі - менше 200 записів), які становлять типологічну периферію жанру. Вони умовно зведені в групу БМ6. Натомість група «колядкових» 5-складників є найбільш представницькою - майже 3500 записів. З огляду на особливості комбінування базових 5-складників з іншими фігурами у сталі ритмоформули, підсилені статистикою, факторами функційної специфіки та подальшої глибокої морфологічної розробки, цю групу вже на початковому етапі розведено на три базові макрогрупи БМ3 (без рефренів), БМ4 (з 4- складовим рефреном), БМ5 (з 3-складовим рефреном).

Отже загальна кількість базових макрогруп склала 10. Наступний крок поділу залежав від особливостей матеріалу в кожній з груп. До БМ1, БМ6, БМ8 був застосований критерій «уточнення ритмомалюнків»: поділ тридольників на висхідні іоніки та хоріямби; поділ 5-складників на «вальсоподібні», типу «стріла» та інші; поділ 6-складників на дво- і тримірні. Група БМ2 поділилася на 6 підгруп, залежно від того, у яких комбінаціях виступили в них базові 4-дольники: (а) самостійно утворили форму, (б)+(в)+(г) використали 3-складник, не порушуючи 4-дольного метроритму, (д) використали інші комбінації, (е) використали у рефренах «розтягнену» версію 4-складника. У поділі на підгрупи (б)-(г) підключено критерій особливого статусу формули ш43>, яка породила розвинену підгрупу кантів. Підгрупи (г)- (д) характеризує ще й етнічний статус: це нечисленні (разом 90 записів) підбірки трьох білоруських локальних мелотипів та одного російського. Групу БМ9 розділено за функційним чинником - пісні до ігрового дійства Цярэшка отримали автономний підномер. Групи БМ4, БМ5, БМ10 на цьому рівні не діляться.

Описана первинна нумерація (БМ1-БМ10) виконує проміжну функцію, тому є умовно-робочою й у подальшому формуванні індексів не використовується. Її місце заступає послідовна нумерація отриманих груп від 01 до 20. До цих чисел додається умовний літерний індекс «Зм», який відокремлюватиме систематику зимових мелоформ групи ДСТ та споріднених форм новіших стилів у майбутній зведеній системі обрядових мелотипів. Закодовані таким чином об'єкти є базовими типологічними групами (БТГ), яким присвоєні реєстрові індекси від від Зм01 до Зм20 (у табл. 3 стовпчик 3). За кожною з цих цифр стоїть комплекс сукупних ознак, які об'єднують під одним кодом морфологічно близькі явища та водночас відділяють їх від інших. Тож БТГ є типологічно автономними і мають власну ієрархію подальшого ділення на підвиди. При виділенні БТГ враховувалися фактори їх чисельності, диференціації на різновиди, етнічної окремішності, функціональної спеціалізації та ін. обставини (див. вище), та все ж проведення цього рівня розмежування не завжди було безальтернативним. При подальших обговореннях системи в цілому ці фактори мають бути прописаними для кожної з 20-ти позицій за параметрами, окресленими у табл. 1 (с. 17): тип ритмоорганізації, силаборитмічна модель, варіювання ритміки та компонування; ареальна та статистична потужність; функція, специфічні групи виконавців; специфіка сюжетів; специфіка рефренів тощо.

Кількісне наповнення БТГ дуже різне, тому вони мають різну «вагу» у загальному зимовому масиві. Серед них є явища доволі компактні (наприклад, групи

Зм02, Зм06-Зм07, Зм12, Зм14, Зм16, Зм18 локального поширення з однопорядковим розгалуженням на різновиди), явища периферійно-маргінальні (наприклад, Зм13, Зм17, Зм19, Зм20). Інша десятка БТГ - це крупні масиви з поділом на підгрупи кількох рівнів.

Якщо елементи наступного рівня поділу виявляють явну чи гіпотетичну генетичну спорідненість (на тлі значущої статистики), називаємо таку групу типологічною сім'єю (ТС). Такими можна вважати групи Зм03 (бл. 1000 од.), Зм09 (460 од.), Зм15 (350 од.), Зм16 (і80 од.), Зм18 (100 од.). Серцевину, ядро зимового репертуару складають масові групи Зм01, Зм03--05, Зм08--Зм11, Зм14, Зм16. Окремі з них демонструють дуже складну й розвинену ієрархію різновидів - до таких застосовую назву типологічна макросім'я (ТМС). До них належать ТМС ^55,р4> Зм10 (2125 од.), ТМС висхідного іоніка Зм01 (960 од.), ТМС <У553> Зм11 (895 од.), ТМС <І44:Р44> Зм08 (550 од.), ТМС <Л443> Зм04 (415 од.) (перераховані у порядку змешення записів).

Описаний етап порядкування є найвідповідальнішим, адже індекси БТГ/ТМС, внесені в електронну базу на майже 8000 одиниць, стануть параметром для картографування відповідних груп творів на одній площині, для отримання різних статистичних викладок, що потягне за собою серйозні висновки. Хотілося б уникнути грубих помилок, не розкласти подібне «до різних кошиків» і тим самим не направити молодших дослідників у хибному керунку.

ДРУГИЙ ЕТАП. ПРОБЛЕМИ

Більшість з 20-ти БТГ вимагає подальшого ділення на менші підгрупи, які, у свою чергу, розгалужуються на кілька позицій. Ці останні можна розглядати як типи і різновиди, наближені до поняття «пісенного типу», за класичною термінологією. Часом ці позиції мали ще один-два рівні дрібнішого поділу на варіанти, версії з регіонально(локально)-стилістичними особливостями. Загальне число форм з відмінними ознаками перейшло за дві сотні (див. табл. 5 у врізці А4-7).

Отже, від рівня БТГ запроваджується перехід до аналітичної систематики середнього й нижчого (поглибленого) рівнів, де мають бути розроблені наступні цифрові індекси. Головною проблемою цього рівня став індивідуальний характер розгалужень в межах кожної БТГ, особливо у великих сім'ях. Схема поділу, оптимальна для однієї сім'ї, малоприйнятна для іншої. Найскладніша організація була виявлена у кількох ТМС, зокрема, це макросім'ї' висхідних іоніків=Зм01, ^55,р4>=Зм10 та <У553>=Зм11. Коротко окреслю важливіші особливості цих та інших великих груп.

* У макросім'ї висхідних іоніків Зм01 (див. табл. 5, с. А4; карту 2 на с. А3) початково простежується логічний поділ на групу примітивів (дитячий репертуар) та групу строфічних зразків (дорослий репертуар). Відділяємо першу підгрупу кодом Зм01-1. У «дорослих» творах попри їх доволі прості мелодії (нот. 12-19 на с. 75; нот. 1-2, 12 на с. 88) спостерігаємо активну варіабельність композиції (наявність/відсутність рефрену, нарощування рефренного рядка (нрр) або змістової частини (нзр)), а також втручання інших факторів - «умовного стильового віку» та ареальних особливостей. Ці фактори значно ускладнюють типологічну ієрархію, творячи кілька підгруп з різними ознаками: (а) підгрупу класичних строф волинсько-галицько- подільського ареалу (з рефреном, простим і здвоєним, та без рефрену) - Зм01-3; (б) підгрупу з мікшуванням модельних ритмів та їх трансформованих версій Зм01-4;

(в) підгрупу з мікшуванням принципу строфіки у поетичних текстах <аб;рстуф> і принципу примітивної ме- лоорганізації, що дає «строфи-примітиви» <аа;аааа> або строфи з «рефреном-примітивом» <аР;уууу> Зм01-2 (острівний ареал навколо Києва та ін.); (г) підгрупу творів з кантовими впливами (Лівобережжя, Зм01-5, 6); (д) підгрупу новотворів з вторгненням пізньої мело- стилістики (часом з моносюжетами), поширених точково в західних областях - Зм01-7,8,9. Отже, для сім'ї строфічних іоніків фактор відсутності/наявності рефрену виглядає менш важливим, ніж певні мелостиліс- тичні ознаки, які сформували в цій сім'ї 9 підгруп.

У макросім'ї ^55,р4> діють інші алгоритми (див. табл. 5, с. А6; карту 1 на с. А2). Тут відбувається інтенсивна розробка композиції творів: різноманітні комбінування силабогруп вірша і рефрену. Певні комбінації набули значної статистичної ваги й обіймають великі території. У підгрупі Зм10-3 важливою є семантична форма, за якою виділяємо різновиди аб;рб=55;Р45 та аб;рс(+ту)=55;Р44/45/55. Специфічна підгрупа з нарощеними 3-5-елементними рефренами <аб;рст>, <аб;рсту(ф)> стилістично виходить за межі давньої традиції, вона має виразні впливи кантової стилістики Зм10-4_<ДЯ+КВ>. У систематизації творів цієї «барокової» підгрупи на перше місце вийшов мело- тематичний фактор, відсунувши на другий план кількісну (за числом силаб) характеристику рефренів.

Окреме значення для творів макросім'ї' ^55,р4> має видозміна ритмічного малюнку рефренів. Найхарактерніші фігури рефренів - висхідний іонік, хоріямб, диямб, епітрит. Кожен з них має свій субареал, часом доволі значний (як висхідний іонік, що відомий на 4/5 площі ареалу цієї сім'ї). Також цікаво дослідити відповідність названих ритмофігур певним семантичним формулам.

Оригінальні способи ритмічної варіантності де монструють твори макросім'ї' <У553>: тут відбувається типологічно «невірне» заміщення «колядкових» 5- складників(а) «вальсоподібними» ^ЛІ ^ (Ь)(табл. 5, с. А7). Така взаємозаміна для української обрядової ритміки є рідкісною «Вальсові» 5-складники часом заступають місце колядкових у весільних формулах У553 і У557 - це явище притаманне деяким місцевостям Литви та суміжним регіонам Білоруського Поозер'я., вона порушує засадничі типологічні принципи. Однак у межах сім'ї <553 > ця тенденція набула загадково великих масштабів та виявляє ареальні закономірності (див. [Клименко, 2013]), отже є алгоритмічною. Ця яскрава особливість ускладнюється рухливістю семантичної форми (наявність / відсутність рефрену, короткий (1 силабогрупа) / довгий (4 силабогрупи) рефрен), редукуванням / нарощуванням елементів композиції. Серед творів групи <55,р3>є й версія <55,р4> з парою характерних сюжетів [там само, с. 52] - ідентифікувати її як належну до сім'ї <55,р3>дозволяє саме характерність «вальсового» 5-складника, який не зустрічається у творах макросім'ї <55,р4>.

Особливістю форм з 4-складовою основою (4- дольники або висхідні іоніки) є версії з розширеними (4-елементними) рефренами, версії із заміною одного з 4-складників 5-складником і версії з обома розширеннями (силабогрупи і композиції) одночасно.

У групі правобережних Меланок широко застосовується вільне чергування 4 і 5-складників (нот. 5 на с. 88), що унеможливлює формулювання їх типології однією цифрою - до них вживаємо нотно-числовий код <^>45452> (в індексах Ехеї його заступає літерний код 4ас=5ас, див. табл. 2Б: особливості ритміки).

Тексти лівобережних 6-складових щедрівок належать одній функційно-стилістичній групі Меланок / Ва- силів-Лб (нот. 6-10 на с. 88; нот. 5-7 на с. 98), а видозмінним у них є тип ритмічної організації - дво- чи тримірний, тобто базовий поділ на Зм16/Зм17 стає тут вторинною ознакою.

Група творів з ритмом <^55п> частково трактується як похідна від хоріямба J ^їЛІ(нот. 15 на с. 89, нот. 2 на с. 98). Вирішенню неоднозначних випадків допомагає спільна мелоінтонаційна складова - зокрема, ті зразки форми <^55п>, які відповідають спеціальній лівобережній меломоделі (с-Ьс-ё|с-Ь-а^), без сумніву належать до групи хоріямбів Зм02 (нот. 16 на с. 89; нот. 2 на с. 98), в інших випадках питання типологічної приналежності зразка залишається відкритим й він зараховується до групи Зм09б (підкреслю, що твори-примітиви цієї ТГ не мають ареалу, зустрічаються точково).

Названі оригінальні способи формотворення ставлять дослідника перед питанням: які ознаки у класифікації виносити на перший план і відповідно відображати у цифрових індексах?

У пропонованій системі алгоритм ділення ТГ на підвиди здебільшого йшов за схемою <різновид ком- позиції>/<ритмічні версії>, повторюваною кілька разів на все дрібніших рівнях. У певні моменти у поділ «втручалися» семантичний (форма поетичного тексту), мелотематичний (МТ), стилістичний та інші чинники. У результаті народжувана в інтенсивних пошуках автономна система індексів зимових мелодій за типом устрою стала нагадувати коди бібліографічної Універсальної десяткової класифікації (УДК), однак в ній використано інші знаки диференціації й поєднання частин зведеного коду (синтаксис).

СИНТАКСИС ТИПОЛОГІЧНИХ ІНДЕКСІВ

Побудова індексів, з одного боку, виходить з виявленої ієрархії форм, з іншого - орієнтується на потенційні зручності вживання цих індексів у таблицях Ехеї. Я використала «зональний» тип кодування, розділивши індекс на кілька зон зі спеціалізованими значеннями: 1 - обов'язкову зону ключових типологічних ознак; 2 - зону основних морфологічних варіантів; 3 - зону контекстових факторів («умовного ві- ку/стилю», спеціальної функції зразка, його етнічної приналежності, статистично-ареальної характеристики); 4 - блок додаткової аналітичної інформації, специфічні локальні характеристики, сюжетні маркери тощо для розрізнення підвидів нижнього ієрархічного рівня у межах типологічної групи.

В індексах застосовано літери й цифри (див. пропоновані скорочення понять у табл. 2Б). Для поділу даних на зони за типами інформації вживаємо розділові крапки, нижнє підкреслювання, кутові, квадратні, фігурні й круглі дужки, двокрапку, крапку з комою, знак рівняння, лапки. Ці розділові знаки «спеціалізовані» за певними зонами й значеннями. Зони 1 і 2 є пропозицією дослідникам зимової мелотипології для аналітичної апробації на регіональних матеріалах. Зона 3 має характер рекомендації. Нижні рівні аналітичної ієрархії відкриті для нововведень, уточнень.

«Затвердженими» для використання наразі є дві початкові позиції індексу (див. табл. 2А), «відповідальні» за (1) базовий ритм (ритмічні БТГ/ТС/ТМС Зм01-Зм20 за табл. 3, стовпчик 3) і (2) тип композиції (комбінації цифр за табл. 4 на с. А1). Цю базову зону відділяємо кутовими дужками, а два типи інформації всередині зони розділяємо крапкою. Великі макро- сім'ї утворили настільки розвинені «дерева» різновидів (див. вище), що для них стала необхідною додаткова рубрикація первинних ритмічних кодів: у макро- групах Зм01, Зм03, Зм04, Зм05, Зм10, Зм11 замість двозначних вони тризначні. Внесення додаткової рубрикації корелюється з потребою позначати відповідні різновиди відмінними позначками на картах.

Попри нерозпрацьованість в українській (та й взагалі слов'янській) народновокальній музиці систематики музичних форм і відповідної термінології автор ризикнула внести ідею цифрової кодифікації усталених способів компонування від умовно простіших (коротких) до складніших (довгих, складених), обмежившись вивченим жанром. У табл. 4 форми, що зустрічаються серед зимових пісень СБРМ, поділено на три крупних розряди: групу примітивів 10-11-12-13, групу форм з рефренами:

20-25 - рядок чи строфа з рефреном за схемою АР, 26-27 (також 23-25 з додаванням знаків <+> та <->) - розширена (з додатковими силабогрупами) або редукована (з відсутніми - відносно типової моделі - силабо- групами) композиція,

- асиметрична строфа (за мелікою 3+3 частини, за семантикою - 2+4, див. [Клименко, 2013]),

і 30, також з додаванням знаків <+> або <-> - вона ж з, відповідно, доданими чи відсутніми елементами,

40-45 - форми з двократною появою рефренів,

50-52 - форми обрамленого типу РАР (рАр), групу складних форм без рефренів:

60-63 - звичайні 2-3-рядкові ізометричні строфи, 71-72 - композиція «пара періодичностей» (строга і рухлива),

81-83 - поліблокові форми (ПБК),

90 - форми з переритмізацією семантично тотожних силабогруп (ПСТС).

Отримані від сполучення кодів базового ритму та композиції 4-(5)-значні індекси відокремлюють крупні «типологічні групи/сім'ї».

Наступна за базовою зона морфологічних варіантів відкривається літерою «V» та порядковим числом (за кількістю встановлених версій), за ним іде розшифров- ка специфіки даного варіанту: у квадратних дужках подаються параметри ритміки, у фігурних - композиції (скорочення ознак див. у табл. 2Б). Усі специфічні параметри подаються в окремих дужках, тобто блоки [...] або {...} виступають в індексі стільки разів, скільки типів ідентифікуючих даних має зразок.

Двокрапка вживається у традиційному значенні. Синтаксично відповідні характеристики різніх рівнів (наприклад, ритміка і семантика) перераховуються послідовно через знак рівняння: <443=абв>. Якщо певний варіант має характерний мелічний контур, додається позначка МТ. За потреби також вміщуємо умовні сюжетні маркери (в лапках). Круглими скобками виділяємо факультативні явища.

Дотримання синтаксису індексів (запропонованого тут чи покращеного майбутніми користувачами) значно полегшує статистично-пошукові роботи у базі даних - достатньо сформувати до відповідного стовпця відповідний запитНаприклад, запит «.6» дозволяє дізнатися про кількість строф без рефренів у всьому описаному масиві, запит «.1» - про кількість примітивних (одно-двоелементних) форм, запит {псг} - про поширення прийому повтору силабогруп і т.п.. редукція ритм синтаксис індекс

Знак нижнього підкреслювання відділяє аналітичну частину індексу від блоку «контекстових» параметрів твору. Ці ознаки маркуватимуть літерні індекси, які наразі знаходяться у розробці та апробації. Різних сполучень літер може бути бл. 20-ти (див. табл. 2Б). Задля полегшення загального виду індексів використовуємо їх «за потребою»: якщо зразок належить до питомого шару ДСТ, то в індексі це не відзначаємо, вважаючи прийнятим «за замовчуванням» (хоча важливо розділяти форми ядерного, регіонального, локального значення). Всередині «стильового блоку» нижнім підкреслюванням розділяємо типи даних, рискою відділяємо базову характеристику від уточнюючої (наприклад, <_ДП-Я_У-Лк-Лб_>=давня питома форма ядерної групи, українский локальний ареал: Лівобережжя).

«Нижня» зона індексів залишається відкритою: алгоритм нумерації різновидів у межах певних груп наразі йде індивідуальним шляхом, залежно від того, яку кількість морфологічних «паростків» дала та чи інша композиція. Тут числовими або літерними кодами позначаються різні оригінальні ознаки, які проявляються у статистично значущій групі зразків:додаткові/нетипові різновиди композиції, версії ритмічного малюнку, цікаві способи виконання (антифон, накладання двох груп виконавців тощо), інші локальні особливості.

Так, для підгруп Зм10-1-Зм10-3 важливим є ритмічний вид 4-складових рефренів, можна подавати їх у нижній зоні таким чином: Зм...[р4і], Зм...[р4я], Зм...[р4е], що, відповідно, означатиме <висхідний іонік / диямб / епіт- рит>. Це дозволить формувати запит на пошук, наприклад, всіх рефренів-епітритів, незалежно від того, у якому варіанті композиції він себе проявляє.

Спостерігається й інша закономірність - повторюваність окремих ритмостилістичних прийомів, незалежна від поширення пісенних типів, зате пов'язана, швидше за все, з макрорегіональними стилістичними впливами (ритмічними макровекторами, див. [Клименко, 2012]). Наприклад, понаднормативне дроблення ритмомалюнків (наддроблення) частіше спостерігається на Поліссі та Лівобережжі, впливи 3-дольної польської танцювальної музики (вальсів, мазурів, можливо, й полонезів) - у західній смузі УЕТ. Особливі форми редукції ритмів замість чи ІЛІ і замість ¦ МІ Jмого дослідження на предмет їх локалізації. Щоб розглядати такі явища у спільній площині, їх потрібно проіндек- сувати усталеними кодами, які допоможуть їм «зустрітися» у матеріалах спільного дослідницького проекту (див. індекси видів ритму в табл. 2Б).

Особливі складності виникають при індексуванні так званих мікстових форм. Серед них розрізняємо сталі поєднання різних фігур, узвичаєні переходи від однієї до іншої фігури (поліблокові композиції - ПБК), та одиничні, випадкові версії або й просто зіпсовані, дефектні. Для сталих переходів пропонується вживати стрілку, яка показує напрямок переходу, наприклад, Зм01.11--^Зм03.11. При нетиповому поєднанні ознак різних базових ритмів в одному зразку вживаємо формулу зі знаком <&>, наприклад, Зм03.22&РЗм01.11 - строфа на 4- дольній основі з переходом на іонік-примітив у рефрені.

Якщо у проблемному зразку можна пізнати певну базову фігуру або базову композицію, індексуємо його лише за цією частковою ознакою та звіряємо можливість такої трактовки за картами поширення відповідних зимових макротипів [Клименко, 2016, врізка А10-А12].

Наведу приклад повного індексу одного із зимових мелотипів та його розшифровку строфа на основі висхідного іоніка, з нарощеним рефреном, традиційної мелостилістики, мелотип волинського різновиду (СЛК 2,4;1,1), українського ареалу (локальне поширення), ритміка трансформована (можливі зміни іоніка «вальсовим» 5-складником та різними неалго- ритмічними 4-складниками). У базі РОРУ є 122 зразки форм такого типу, їх ареалогія, мелотипологічні зв'язки виростають у значну наукову проблему (див. [Луканюк, 2014, с. 104-117], тому явно варті окремого індексу.

ПРОМІЖНІ ВИСНОВКИ

Автор пропонує для типологічного порядкування бл. 8000 зимових мелодій слов'яно-балтського ранньотра- диційного меломасиву (передусім, українців та білорусів) спиратися безпосередньо на їх музично-ритмічну основу, враховуючи вплив контекстових факторів (стильовий шар, функція, статистика, ареал). Первинний поділ пісенного матеріалу на 10 умовних базових мак- рогруп здійснюємо за типами вихідних ритмофігур. Другим рівнем є виокремлення з них 20 формульних ритмічних сполучень, що мають статус базових типологічних груп (БТГ), яким надаються початкові індекси Зм01-Зм 20. Підключивши композиційний рівень (іноді й мелотематичний фактор), отримуємо власне типологічні групи (ТГ) - суму морфологічно близьких різновидів, об'єднаних навколо певної ритмокомпозиційної моделі. Якщо подальший поділ ТГ на підвиди виявляє їх гіпотетично спільну генетику, групу називаємо типологічною сім'єю (ТС); у разі значної розгалуженості групи вона отримує статус макросім'ї (ТМС).

Ритмокомпозиційна модель автономізується в Реєстрі зимових мелоформ через отримання індивідуального 4- або 5-значного (для макросімей) індексу, утвореного «перехрещенням» видів ритмів і видів композицій. Установлено понад 80 сполучень з унікальними індексами, ща мають значиму статистику.

На формуванні позицій індексованого реєстру відбився різний ступінь вивченості певних груп форм, адже увага дослідників до різних типологічних явищ була дуже нерівномірною. Намітився цілий спектр явищ, які потребують глибшого дослідження. Тож подальше ділення ТГ/ТС заплановане як перспективне завдання, що стоїть перед дослідниками, які займаються відповідними матеріалами. Після ретельної індексації ними «нижніх» аналітичних зон можна буде сформувати реєстр дрібніших різновидів. Їх формальна кількість у базі сьогоднішнього дня становить понад 200 (разом з формами малої статистики, індивідуалізованими, мікстовими, неточно відтвореними чи записаними).

Часткова апробація кодів була проведена на робочих зібраннях співробітників Лабораторії етномузико- логії НМАУ. Зручності й незручності цієї індексації можна буде оцінити тільки після її апробації іншими науковцями. Ще раз наголошу, що індексація форм призначена перш за все для ідентифікації локальних записів різного походження задля потреб аналітичної роботи з масивами в базі даних Ехеї. Передбачається, що дослідник, описуючи свої регіональні матеріали, зможе віднайти у Реєстрі зимових індексів відповідні їм моделі, вже відомі науці, й згідно них ідентифікувати власні записи. Позначення подібних форм однаковими індексами дозволить не марнувати зусиль на опис того, що вже зареєстроване, а скерувати їх на пошук морфологічно тотожних записів з інших територій. Є надія, що у такий спосіб за кілька років спільної праці можна буде укласти системні бази за кожним пісенним типом зимового циклу та нанести ці відомості на карти.

Список бібліографічних посилань

1. Гошовський, 1971 - Гошовский Владимир.Типы украинских колядок и их структурно-ритмические разновидности у славян // У истоков народной музыки славян. Очерки по музыкальному славяноведению. Москва : Советский композитор, 1971. С. 81-138.

2. Даніловіч, 2017 - Данилович Н. Напевы колядного периода на западнополесско-понеманском пограничье // Проблеми етномузикології: Вип. 12 / ред-упор. Є. Єфремов, І. Клименко. Київ : НМАУ ім. П. Чайковського, 2017. С. 54-65. (Серія «Слов'янська мелогеографія». Кн. 6).

3. Дей, 1986 - Дей О.І. Українська народна балада. Київ : Наук. думка, 1986. 162 с.

4. Клименко, 2012 - Клименко І. Вектори генеральних ритмотворчих алгоритмів українсько-білоруського ранньотрадиційного меломасиву 1. До постановки проблеми // Проблеми етномузикології : Вип. 6 / ред-упор. І. Клименко. Київ : НМАУ ім. П. Чайковського, 2012. С. 10-33. (Серія «Словенська мелогеографія». Кн. 2).