Й. Гайдн Соната №33, D-dur, 1 частина. Музично-виконавський аналіз

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Й. Гайдн Соната №33, D-dur, 1 частина. Музично-виконавський аналіз

1. Біографічні дані композитора

Йозеф Гайдн - великий австрійський композитор - пройшов великий творчий шлях. Його твори належать до вищих досягнень віденської класичної школи і складають дорогоцінну частину світового доробку музичного мистецтва.

Рис. 1

Народився Й. Гайдн 31 березня 1732 р. у австрійському селі Рорау, недалеко від кордону з Угорщиною. Батьки, що захоплювались співом і аматорською грою, помітили у хлопчика музичні здібності та у 1737 відправили його до родичів у місто Гайнбург-на-Дунаї, де Йозеф став навчатися хоровому співу і музиці. Ці заняття продовжувалися три роки. У 1740 р. Йозефа помітив Георг фон Ройттер, директор капели віденського собору св. Стефана, і узяв талановитого хлопчика в капелу, де Йозеф співав протягом дев'яти років. Сам Гайдн пригадує у своїй автобіографічній замітці ці часи так: «Наряду с школьными занятиями я изучал там искусство пеня, клавир и скрипку у очень хороших мастеров. Я пел дискантом как в соборе, так и при дворе с большим успіхом до восемнадцатого года моей жизни» [1, c.64]

У 1749 Йозеф пішов з хору і став вільним музикантом. Наступний десятилітній період був для нього дуже важким. Йозеф брався за різну роботу, у тому числі був слугою італійського композитора Ніколи Порпора. Паралельно він намагався заповнювати прогалини у своїй музичній освіті. Гайдн багато працював на клавікорді та скрипці, читав праці з теорії музики, вивчав твори різних композиторів, писав власні твори. Сильне враження справили на Гайдна клавірні сонати Філіппа Еммануїла Баха, який став одний з найулюбленіших композиторів Гайдна. До цього періоду відноситься й написання першої опери Гайдна «Асмодей, або Новий хромий біс». За жанром це був зінгшпіль. Нажаль музика його не збереглася.

Рис. 2

У 1755 році Гайдн став учасником музичного гуртка у поміщика Нюрнберга, який любив музику і у себе вдома влаштовував квартетні вечори. Нюрнберг запросив Гайдна в якості виконавця партії скрипки і квартетах. Це дещо покращило матеріальний стан композитора.

У 1759 композитор одержує посаду капельмейстера при дворі графа Карла фон Морцина. Під керівництвом Гайдна постає невеликий оркестр, для якого композитор складає свої перші симфонії. У 1760 Гайдн одружується на Марії-Ганні Келлер.

У 1761 Гайдна беруть другим капельмейстером при дворі князів Естергазі, однієї із найвпливовіших і наймогутніших аристократичних родин Австро-Угорщини. Після смерті в 1766 р. першого капельмейстера, Грегора Вернера, його посаду одержує Гайдн. В обов'язки капельмейстера входить написання музики, керівництво оркестром, камерне музикування перед патроном і постановка опер. З творів, створених Гайдном під час роботи у Естеразі виділяються симфонії «Ранок», «Південь», «Вечір», в яких вже проявляються характерні риси гійднівської симфонічної творчості - народна основа музики, тематичні і динамічні контрасти. Пізніше тут же були написані «Траурна симфонія», «Прощальна симфонія».

Князі Естергазі (спершу Пайль-Антон, потім Микола, чи Міклош) -- справжні цінителі музики і шанувальники таланту Гайдна. За майже тридцятирічну кар'єру при дворі Естергазі композитор складає велику кількість творів, його популярність росте.

У 80-ті роки творчість Гайдна досягає повної зрілості й майстерності. До кращих творів цього періоду належать шість та званих «Паризьких симфоній» Вони були вперше виконані в Парижі під керівництвом Госсека. В 1788 році написана Дитяча симфонія для струнного оркестру та набору дитячих інструментів

В цей же період, 1781 р., під час перебування у Відні, Гайдн зблизився та подружився з Моцартом, якого композитор дуже цінував і в своїх творах 90-х років втілив деякі принципи мацартівського симфонічного стилю.

Рис. 3

90-ті роки внесли значні зміни у життя Гайдна. На запрошення скрипаля Петера Саломона в 1791 році композитор вперше виїхав до Лондона, де повинен був про диригувати рядом концертів, написати оперу та шість симфоній. В цей період з'явилися відомі «Лондонські симфонії».

В останні роки Гайдн жив у Відні. 1792 року він знайомиться з Бетховеном та бере його в учні. Серед крупних творів останнього періоду виділяються ораторії «Створення світу» на біблейський сюжет та «Пори року» на побутовий сюжет. Виконання цих ораторій мало відрізу великий успіх.

Після 1802 року Гайдн нічого не написав. Це був період великих соціальний перемі. Композитор не міг прийняти французьку революцію, народно-визвольні рухи, визвані наполеонівськими війнами.

Йозеф Гайдн помер 31 травня 1809 у Відні.

2. Характеристика музичної творчості композитора

Й. Гайдн писав музику у різних жанрах і формах. Йому належать: більше ста симфоній (точна кількість невідома), велика кількість камерних ансамблів (квартети, тріо та ін.), багато концертів для різних інструментів, твори для клавіру соло (рондо, варіації, сонати), двадцять чотири опери, багато вокальних творів (в тому числі обробки шотландських та ірландських пісень).

Але головне значення творчості Гайдна в розвитку інструментальної музики (симфонічної і камерної).

Найбільш характерними для музичних творів Гайдна є образи, пов'язані з життям та побутом австрійського народу. Але, як відмічають музичні критики, народне життя в творчості композитора дане дещо ідилічно: картини мирного щасливого життя, танці та хороводи, красива природа тощо. При будь-яких випадків він не втрачав оптимістичного відношення к життю. І цю життєрадісність він втілив у своїх творах. Саме тому в них переважають мажорні тональності, світло та життєва енергія.

В інструментальній музиці Й. Гайдна повне і досконале втілення здобув сонатно-симфонічний цикл. Всі чотири частини твору, з'єднуючись в єдину художню концепцію, виражають різні боки життя.

Враховуючи, що в даній роботі буде аналізуватися соната Й. Гайдна, в характеристиці творчості зупинимось детальніше саме на камерній і клавірній творчості композитора. Ця галузь представлена численними творами: більше восьмидесяти струнних квартетів, десятки інших камерних ансамблів кілька десятків клавірних сонат та інших творів (рондо, варіації).

Жанр сонати в творчості Гайдна мав певну еволюцію. В ранніх сонатах композитора дуже помітний вплив сонат Ф.Е. Баха. Індивідуальний же стиль композитора проявився в творах 80-90-х років. Сонати, як правило, представляють собою три частинний цикл: сонатне allegro, повільна частина і жвавий фінал, зазвичай у формі рондо.

Однією з популярних сонат Гайдна є Соната D-dur, яка і буде розглядатися далі.

3. Аналіз та характеристика музичної форми твору

За формою соната Гайдна представляє собою класичне сонатне allegro. Форма складається з трьох традиційних розділів:

Експозиція (тт..1 - 69)

Розробка (тт.70 - 117)

Реприза (тт.118- 194)

В експозиції представлені всі традиційні розділи форми.

Г.П. - яскрава, весела, грайлива, звучить в основній тональності Ре мажор. Грайливість їй надають гострі штрихи та мелізматика. Г.П. представляє собою період неквадратної структури, однотональний. Перше речення закінчується серединною недосконалою каденцією на тоніці в мелодичному положенні терцового тону. Друге речення - на тоніці - повним гармонічним зворотом K4/6 - D7 - T, але тоніка звучить у мелодичному положенні терцового тону, що знову надає відчуття незавершеності і лише наступні чотири такти Г.П. повторюють друге речення з кадансуванням і закінчуються тонікою в мелодичному положенні основного тону.

Рис. 4

Тема С.П. (тт.13-26) сприймається як безпосереднє продовження головної. Вона основана на секвенційному розвитку і завершується на домінанті основної тональності, але ця домінанта в 25-26 тактах тричі повторюється і прирівнюється до тоніки нової тональності A-dur, я в якій почнеться П.П.

Рис. 5

П.П. викладена також у формі періоду інтенсивного розвитку без розподілу на речення. Основною синтаксичною структурою є фраза. Зупинка в розвитку теми П.П. відбувається тільки перед кадансом, причому це підкреслено навіть зміною темпу на Adagio, після чого знову у швидкому темпі звучить повний кадансовий зворот в тональності Ля-мажор.

Рис. 6

Експозиція закінчується З.П., в якій звучать традиційні кадансові формули:

Рис. 7

Рис. 8

Розробка починається відразу уходом в паралельну мінорну тональність (h-moll). Інтонаційно вона розвиває тематизм Г.П. Серед основних елементів розвитку матеріалу можна відмітити гармонічний розвиток, секвенціювання та елементи поліфонії. Як бачимо, з перших тактів розробки починається актичний ладо гармонічний розвиток, шляхом відхилень у тональності першого ступеню спорідненості - h-moll, e-moll, A-dur, D-dur, G-dur.

Наприкінці розробки композитор використовує домінантовий органний пункт, який готує появу основної тональності і репризи сонати.

Рис. 9

Реприза традиційна. В ній збережені всі розділи форми (Г.П., С.П., П.П., З.П.). Образи не змінюються свого художнього змісту. Відбувається тональне об'єднання всіх тем, тобто побічна партія за законами сонатної форми звучить також в основній тональності D-dur.

Отже схему форми даної сонати можна представити так:

4. Гармонічний аналіз твору

З точки зору гармонії, соната Гайдна повністю відповідає класичним нормам. Її функція формотворча. Характерними рисами є:

Однозначність трактування функцій;

Рівномірність чергування консонансів та дисонансів;

Переважання автентичних зворотів;

Закріплення кінцівок речення, періоду;

Розпланованість відхилень, модуляцій відповідно до законів сонатної форми;

Основні співвідношення - кварто-квінтові ходи в басу.

Композитор, як бачимо, використовує переважно акорди основних функцій ладу. Та треба відмітити, що в каденцій них зонах широко застосовується гармонія подвійної домінанти, яка загострює тяжіння функцій:

Рис. 10

А в розробці композитор навіть використовує альтеровану подвійну домінанту - терцквартакорд з пониженою квінтою:

Рис. 11

Відомо, що для віденських класиків типові гармонічні підкреслення деяких кульмінаційних моментів. В даній сонаті таким кульмінаційним моментом можна вважати розробку, де напруженість розвитку композитор підкреслює широким використанням зменшених септакордів:

Рис. 12

Окремо зосередимо увагу на органному пункті, який композитор застосовує на початку та наприкінці розробки. В обох випадках це домінантовий органний пункт. На початку він є імпульсом для подальшого розвитку - це звук fis - домінанта h-moll:

Рис. 13

А наприкінці також домінантовий органний пункт але вже по тональності D-dur, який утримує слухача у стані очікування появи репризного проведення головної партії:

Рис. 14

5. Динамічні та агогічні характеристики твору

Динамічні відтінки в даній сонаті є частиною формотворення і образотворення. Саме вони надають контрасту протилежним образним сферам, які в інтонаційному плані не складають яскравий контраст. Так Г.П. з її загальною висхідною спрямованістю, грайливістю звучить на відтінку форте, що додає блискучості її звучанню. В П.П., яка в образному відношенні є носієм ліричного начала різко змінюється відтінок на піано.

Г.П.

П.П,

Рис. 15

Такі самі різкі зіставлення форте і піано споглядаємо і на початку розробки, де таким чином урізноманітнюються однакові інтонаційні ланки:

Рис. 16

Крім того, на мій погляд, в даному творі градація відтінків може бути значно ширшою. Так, в першу чергу наприкінці фраз необхідно робити невелике смислове димінуендо, у яскравих висхідних пасажах відповідно крещендо, що відповідає смисловому та ідейному задуму твору.

Агогічних відхилень в даному творі не відмічаємо і це не випадково, бо не притаманно стилю класиків. Єдине, що треба відмітити - це зміну темпу наприкінці побічної партії, що підкреслює значимість повного каденційного звороту (тт.52 - 58):

Рис. 17

6. Музично-виконавські труднощі

Одним з важливих виконавських прийомів в даній сонаті є вміння витримати стиль композитора XVIII століття. І в першу чергу, це стосується правильного виконання мелізмів. В даній сонаті ми бачимо різні види мелізмів - короткий форшлаг, перекреслений/ неперекреслений мордент, перекреслене/не перекреслене групето, трель. До виконавських складностей необхідно віднести і педаль. Вона не повинна, як це часто буває, додавати музиці романтичного забарвлення, що не притаманно музичним творам XVIII століття в цілому і творам Гайдна зокрема. За зовнішньою красотою повної, соковитої педалі зникне витончена артикуляція, виразність мелодичних зворотів твору та прозорість фактури.

7. Музично-естетичні та художньо-виконавські характеристики музичного твору

В книзі «Робота актора над собою» К.Станіславський процес створення актором ролі охарактеризував так: «…Мы пропускам через себя весь матеріал, полученный от автора и режиссёра… Мы сродняемся с ним, вживаемся в него… Мы зарождаем в себе «истину страстей»; мы создаём в конечном результате нашего творчества подлинно продуктивное действие, тесно связанное с сокровенным замыслом пьесы…» [4, 64]

Ці слова повною мірою можна застосувати до мистецтва музикантів-виконавців, завданням яких є проникнення в музично-естетичні та художні глибини музичного твору і потім відтворити їх як найточніше, якнайправдивіше.

В цьому сенсі, в сонатах Гайдна велике значення має відтворення виконавського стилю епохи, в яку творив композитор, його власного стилю. І все,що втілено в даній сонаті: домірність частин цілого, стрункість, логічність побудови, виваженість деталей тощо, необхідно усвідомити, художньо переосмислити і виконати. В сонаті Ре мажор немає "нічого понад міри". Тому найважливішими художньо-естетичними принципами даної сонати є вимоги рівноваги красоти й завершеності композиції.

Висновки

Отже, проаналізувавши Сонату Ре-мажор Й. Гайдна можна відмітити, що це яскравий зразок класичного твору сонатної форми, який саме і було започатковано і доведено до кульмінаційного розвитку саме в творчості композиторів віденської школи.

Взагалі жанр сонати, як ми визначили, займав важливе значення в творчості композитора. Саме в його сонатах остаточно сформувалася класична форма сонатного allegro, з характерними функціонально обумовленими зв'язками тональностей.

Тематичний матеріал сонати відрізняється яскравістю, рельєфністю образів. Для форми, як видно з аналізу характерна періодичність та симетричність, яка обумовлена характером німецької і австрійської пісні, на яку спирався Гайдн.

В сонаті відмічаємо логічну, чітку і ясну функціональність всіх елементів гармонії. Функціонально визначені тризвуки та секстакорди головних степенів, всі види кадансів, точно окреслені всі відхилення та модуляційні процеси. Переважають автентичні звороти. Тоніко-домінантовому співвідношенню тем в експозиції протистоять секундові та терцієві зсуви в розробці.

І безперечно, важливим моментом, як виявилося в процесі аналізує художньо-естетичний бік твору, його інтерпретація в «дусі Гайдна» за допомогою певних артикуляційних прийомів.

композитор гайдн соната музичний

Список використаних джерел

Левик Б. Музыкальная литература зарубежных стран, вып.2. - М.: Музыка, 1979

Меркулов А. Редакции клавирных сочинений Гайдна и Моцарта и проблемы стиля интерпретации // Музыкальное исполнительство и педагогика: История и современность / Сост. Т.А. Гайдамович. М.: Музыка, 1991. - С. 155-188.

Ройзман Л.И. Фортепианное творчество Гайдна: Вступит, ст. // И.Гайдн. Избранные сонаты: Для фп. / Ред. Л. Ройзмана. М.: Музыка, 1966. -Вып.1- С.3-5.

Станиславский К. Работа актёра над собой. Собрание соч. Т.2, М., 1954

Тимакин Е. Воспитание пианиста. Методическое пособие. - М.: Советский композитор, - 1989

Размещено на Allbest.ru