Духове виконавство Тернопільщини у першій половині XX століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Духове виконавство Тернопільщини у першій половині XX століття

І.П. Гринчук

В.Ю. Гойсак

Анотації

У статті розглянуті передумови становлення виконавства на духових інструментах на Тернопільщині впродовж першої половини XX століття. Зосереджено увагу на аналізі культурно-мистецького напряму діяльності національних культурно-просвітницьких товариств.

Клвочові слова: музична культура України, виконавство на духових інструментах, культурно-просвітницькі товариства.

И.П. ГРИНЧУК В.Ю. ГОЙСАК

ДУХОВОЕ ИСПОЛНИТЕЛЬСТВО ТЕРНОПОЛЬЩИНЫ В ПЕРВОЙ ПОЛОВИНЕ XX ВЕКА

В статье рассмотрены предпосылки становления исполнительства на духовых инструментах на Тернопольщине в период первой половины XX века. Сосредоточено внимание на анализе деятельности национальных культурно-просветительских организаций культуры и искусства.

Ключевые слова: музыкальная культура Украины, исполнительство на духовых инструментах, культурно-просветительские организации.

P. GRINCHUK V. U. HOISAK

MUSIC PERFORMANCE ON THE BASS INSTRUMENTS IN THE TERNOPIL REGION IN THE FIRST PART OF XX CENTURY

Doing the research the processes of the formation the music performing culture as important constituent of spiritual development of Ukrainian community the Eastern Halychyna during the first part of XX century combines the studies of music researchers and historians dealing with cultural aspects, as far as these processes revealed the general processes taking place in the Ukrainian society together with educational and cultural tendencies the development of different Ukrainian communities as well.

The representatives of the national Ukrainian intellectual circles considered the music culture of the Ukrainian nation as a means of national revival, and consequently taking great pains to direct the development of music and cultural processes in the professional course.

The goal of the article is to reveal the prerequisites of the formation of the professional traditions of wind instrumental performing concentrating on the cultural education movement in Ternopillia, Ukraine at the end of the XIX-th and during the first third of the XX-th century.

The objective of the article is to analyze the activity of cultural and educational organizations of the region during the above mentioned period of time, with regard of the formation of brass bands, signifying their contribution into the development of the cultural and artistic traditions of Ternopillia.

The main centers of the cultural and artistic processes in Ternopil region at the end of the XIX century and at the beginning of the XX century had become the towns of Berezhany, Terebovlia, Ternopil and other towns with Ukrainian Lyceums and headquarters of cultural and educational societies.

The music artistic movement was concentrated in places with choirs and music circles, in various societies and in specific music organizations. In the societies of certain social and professional character: "Prosvita" (1876), "Ruska Besida" (1883), "The foundation of the Prince Kostiantyn Ostrozky" (1884), "Sokil" (1894), in particular. A variety of patriotic and cultural and educational activities were being carried out by these societies not withstanding the opposition from the Austrian and Polish societies which were supported by the official state authorities.

At the end of XIX century and at the beginning of the XX century, Polish music societies of Halychyna "The Halicia Music Society" (later the Polish Music Society) and "The Harmony" established the music schools of wind instrumental performing and successfully supported their own brass bandsunder much more favourable conditions.

Contrary to the Austrian and Polish institutions, Ukrainian educational societies at the end of XIX century and during the first third of the XX century had a multifunctional structure on the whole. They supervised mainly the choirs, instrumental circles, orchestras, libraries, the societies of music notes, museums and less frequently music schools which could be the centers of professional music education. Such diversified activities contributed to the development of the important realm of music culture including such activities as the ones of creative character (organization of the contests on the subject of composition), the ones of organizational and educational character, later scientific and research, publishing and publicist ones.

The initiation of the professional music arts in Ternopil region was reinforced by the efforts of music amateurs, the reverend priests J. Vitoshynskiy, O. Nyzhankivskiy, A. Krushelnytskiy in particular, who contributed to the development of the choir culture and instrumental performing in the region. Less well-known seem to be the names of such "Prosvita" members as reverend priests JevhenTurula and Petro Jezersky, who would work in the realm of wind instrument performing together with such well-known "Prosvita" members of the region as Ivan Kozak, Teofil Tomashevskiy, Kornelia Kulyk, Mychailo Snitynsky and Petro Dykiy.

Among the well-known brass bands in the above mentioned period there were the band of Terebovlia, performing with some intervals from 1906 till 1939, the bands of the Society of "Sokil" in Zboriv region who established the traditions of the wide application of the brass bands in the region.

As a result the endeavors of introducing the instrumental music into the church ceremonies existed until the forties of the XX century in the parishes of Buchach, Zboriv, Terebovlia and Chortkiv districts in particular. The revival of the above mentioned tradition can be observed in the Ukrainian pilgrimage to Zarvanytsia, Terebovlia district, Ternopil Region, Ukraine.

Consequently, it might be stated that the orchestral performance in Ternopil region had acquired the features of professional level owing to the activities of the societies "Prosvita"and "Sokil".Under the period of Polish invasion of Halychyna, in the 30's of the XX century, when the Ukrainian societies were prohibited and abolished in very many ways, the brass bands suffered great annihilation as well.

The time after the WWII had become another period in the development of wind instrumental performing in the Ternopil region.

Key words: music culture of Ukraine, wind instrumental performing, cultural and educational societies.

Звернення до дослідження інструментально-виконавської культури як важливої складової процесів духовного розвитку українства, зокрема процесів становлення вітчизняних шкіл виконавства на духових інструментах першої половини XX століття, об'єднує творчі пошуки музикознавців (А. Карпяк [9], Л. Кияновська [10], Л. Мазепа [14], Я. Цайтц, М. Черепанин [17]), істориків культури (І. Зуляк [8], Н. Кобрин [11], Ю. Медведик [15]), оскільки означені процеси відбивають загальносуспільні, культурно-просвітницькі та освітні тенденції розвитку української громади.

Розглядаючи ці процеси, можемо простежити, що національне музичне життя розвивалося навколо Перемишля та Львова як центрів культури українців Галичини кінця XIX - початку XX ст., де започатковувалися культурно-просвітницькі та освітні традиції, які переймали провінційні міста. Серед діячів національної інтелігенції - священики, діячі освіти, лікарі, адвокати - талановиті музиканти-аматори, які трактували музичну культуру як вагому складову української культури, прагнули спрямувати розвиток музично-культурницьких процесів у професійному напрямі.

Мета статті - висвітлити передумови становлення професійних традицій виконавства на духових інструментах на прикладі культурно-просвітницького руху Тернопілля кінця XIX - першої половини XX ст.

Головними осередками культурно-мистецьких процесів на Тернопільщині кінця XIX - початку XX ст. стали Бережани, Теребовля, згодом Тернопіль та інші менші регіональні осередки, у яких успішно діяли просвітницькі, культурницькі товариства, розвивалася гімназійна освіта.

Музично-суспільний рух концентрувався при хорах і музичних гуртках у музичних установах, при товариствах певного фахового чи соціального складу: "Просвіта" (1876), "Руська бесіда"(1883), "Фундація імені князя Костянтина Острозького" (1884), "Сокіл" (1894) та інших, які проводили свою патріотичну культурно-просвітницьку діяльність у складній ситуації конкуренції і протистояння з боку австрійських та польських товариств, які підтримувала офіційна влада.

Так, польські музичні об'єднання Галичини ХІХ - початку ХХ ст., зокрема, Галицьке музичне товариство (1838 р. заснування, у міжвоєнний період - Польське музичне товариство), "Гармонія" (1875 р.), які розвивалися у більш сприятливих умовах, успішно започаткували школи виконавства на духових інструментах, підтримували діяльність власних оркестрів [14, с. 64].

Дослідник музичної культури Галичини Л. Мазепа констатує, що формуванню львівської інструментально-виконавської традиції загалом значною мірою сприяли культурно- мистецькі зв'язки із європейськими музикантами, починаючи від Франца Ксавера Вольфганга Моцарта, Кароля Мікулі, згодом його ж учнів Рудольфа Шварца, Людвіка Марека, Віллєма Курца та інших [14]. духовий виконавство мистецький

Архівні відомості та документальні свідчення про перший нетривалий етап діяльності товариства (1861-1869 рр.), що "постало з німецько-австрійських урядників - як конкуренція ГМТ, яке тоді все більше полонізувалося" [14, с. 62], і особливо про другий період, що розпочався з 1875 р., свідчать про увагу саме до розвитку оркестрового виконавства. Л. Мазепа подає відомості згідно зі львівським часописом 1891 р., "що оркестрове товариство "Гармонія" постало у 1874 р." [14, с. 64]. У його діяльності значну роль відіграли диригент австро- німецької сцени Йозеф Ширер, військовий капельмейстер Йозеф Пістль, його наступник Маврикій Фалль, з яким пов'язують успішний етап концертної діяльності товариства.

При товаристві діяла музична школа, "підготовляючи молодь на добрих капелістів", тобто готуючи майбутніх оркестрантів до гри на різних інструментах, традиційно - виховуючи військових музикантів. Дослідники підкреслюють, що "у всіх австрійських (потім також - і польських) військових духових оркестрах музиканти мали добру підготовку гри не тільки на духових, але й смичкових інструментах, що давало їм змогу брати участь у найрізноманітніших концертах" [14, с. 65].

В діяльності українських товариств, у яких домінуючим був сольний, ансамблевий та хоровий спів, ця традиція розвитку оркестрового музикування була перейнята частково. Так, товариства "Боян", "Руська бесіда", "Просвіта" і "Сокіл"[1], статути яких метою своєї діяльності визначали розвиток культури, освіти, духовності, національної самосвідомості українства, значною мірою сприяли популяризації духового музичного мистецтва, розширюючи рамки культурно-просвітницького та концертного життя краю.

Аналізуючи діяльність українських просвітницьких товариств кінця ХІХ - першої третини ХХ ст., слід зауважити, що вони, на відміну від подібних австрійських та польських інституцій, часто зберігали поліфункційну структуру, оскільки при них діяли хори, інструментальні гуртки, оркестри, бібліотеки, нотні видавництва, музеї, рідше - музичні школи як майбутні осередки фахової музичної освіти. Дослідники підкреслюють, що така різнобічна діяльність сприяла розвитку важливих сфер музичної культури - творчої (організація конкурсів на написання музичних творів), організаційно-концертної, освітньо-виховної, згодом - науково-дослідницької, видавничої, публіцистичної [11, с. 12].

Важливі свідчення щодо заснування та функціонування українських духових оркестрів у Галичині знаходимо у статті С. Людкевича "Рефлексії з нагоди Фестивалю духових оркестрів у Львові", що проводився у 1934 р., в якій автор зазначає, що у післявоєнних роках (від 1920 р.) на Галичині було створено щонайменше 50 духових оркестрів [13, с. 388].

Розглянемо передумови та початковий етап становлення музичного виконавства на духових інструментах на Тернопіллі в контексті вищеокреслених тенденцій культурного життя Східної Галичини.

Зародження професійного музичного мистецтва Тернопільщини було підготовлено здобутками талановитих аматорів музики, зокрема отців Й. Вітошинського, О. Нижанківського, А. Крушельницького, які сприяли розвитку не лише хорової культури, але й інструментального виконавства у краї [6; 17]. Менш відомими є імена просвітян, які безпосередньо працювали над проблемою виконавства на духових інструментах, серед них отці Євген Турула [15] та Петро Єзерський, діяльні просвітяни Іван Козак [12], ТеофільТомашевський, Корнелія Кулик, Михайло Снітинський, Петро Дикий.

Одним із активних просвітян Теребовлянщини був отець Євген Турула (1882-1951) - священик, співак, диригент, композитор, педагог, маляр, член НТШ у Львові, видавець нотних збірок. Отримавши освіту у Львівській духовній семінарії, диплом Львівської консерваторії як учителя музики й співу в середній школі, о. Є. Турула впродовж 1906-1914 рр. активно долучився до музично-просвітницької праці на Теребовлянщині [15]. Він доклав багато зусиль для створення духового оркестру в Теребовлі.

Виступи цього оркестру значно пожвавили музично-освітнє життя не лише в повіті, але й в інших містечках і селах Західного Поділля, оскільки колектив разом зі співаками-аматорами виїжджав в навколишні села з концертами, беручи участь у Шевченківських святах у Микулинцях, Лошневі, Залав'ї (на відкритті пам'ятника Т. Шевченку), Тернополі, Чорткові, Скалаті, Гримайлові, Копичинцях, Буданові, Бучачі, Говилові Великому поблизу Хоросткова, у народних фестинах на користь товариства "Просвіта" [8].

Із архівних джерел та спогадів теребовлянців дізнаємося про урочисте святкування Шевченківського ювілею 14 червня 1914 р., яке завдяки праці просвітян та о. Є. Турули зокрема стало великим повітовим святом з походом вулицями Теребовлі, закладенням каменя на місці майбутнього пам'ятника Кобзареві, виконанням "Заповіту" М. Вербицького об'єднаним хором, що налічував більше сотні співаків, у супроводі Теребовлянського духового оркестрУрочистий похід супроводжували також оркестри із сіл Ілавча та Глещави, організовані о. П. Єзерським, про якого читаємо зокрема у спогадах І. Козака: "Початки заснування першої трубної оркестри в Теребовлі сягають ще 1900 років... О. Петро Єзерський за свої власні гроші закупив у Чехії музичні інструменти, подарував ті всі інструменти для міщанської читальні в Теребовлі. Та недовго тривала ця втіха, бо коли не стало в касі читальні грошей на оплату інструкторів - оркестра перестала існувати" [12, с. 293].

Діяльність колективу була поновлена у 1909 р., коли головою читальні став Теофіль Томашевський, який "пожертвував на ту ціль більшу суму власних грошей, зібрав трохи поміж міщанами, а головно купцями, і за ці гроші спровадив нові інструменти (18 штук). Вже в вересні 1911 року оркестра брала участь в поході з нагоди Шевченківського свята у Львові" [12, с. 293]. Інструктором оркестру став згадуваний вище І. Козак.

З початком Першої світової війни частина оркестрантів була мобілізована, а їх інструменти спочатку переховувалися, згодом - були забрані представниками російської влади.

У 1918 р., у короткий період ЗУНРу, члени оркестру зібрали малий комплект інструментів і в січні 1919 р. виступили "під час Йорданського Водосвяття і дефіляди Збаразького Куреня", у березні 1919 р. - на урочистому зібранні з нагоди відправлення Збаразького куреня на фронт. Значна частина військових музикантів разом з куренем перейшла за Збруч, ввійшла до складу оркестру 18-ї Тернопільської бригади, який згодом став основою оркестру II корпусу УГА [12].

Трагічно склалася подальша доля оркестрантів. На початку 1920 р. вони були прикріплені до оркестру І бригади ЧУГА в Бердичеві, а у травні цього ж року, намагаючись повернутися на Галичину, близько 50 з них потрапили в полон у Райгородку. Польська управа, прослухавши гру оркестрантів, залишила їх при Львівському полку артилерії в Немирові: ".поводилися з нами не найгірше, навіть позволили нам носити наші "тризуби" [12, с. 293]. Згодом, після тривалих перемовин української старшини з польськими офіцерами, оркестранти перейшли до складу армії УНР в Ярмолинцях.

І. Козак наводить факти, що за час відпустки у березні 1921 р. 12 оркестантів-теребовлянців відновили діяльність колективу, виступили на Шевченківському святі. Цьому посприяли і колишні члени колективу Лука Поняков (на той час - диригент "Залізничної оркестри в Тернополі"), Петро Синенький, Василь Морозович, Василь Сидор, які надіслали з Америки 200 доларів на закупівлю інструментів. У грудні 1925 р. оркестр був укомплектований у повному складі [12, с. 293].

Активна діяльність колективу тривала до вересня 1939 р. І. Козак згадує: ".як большевики довідалися, що є місцева оркестра, то вони примусили її грати на різних мітингах, очевидно, що безплатно. В 1940 році кількох членів оркестри арештували, кудись їх вивезли, і вони ніколи вже не вернулися до Теребовлі. Після большевиків прийшли німці, що також вимагали участі оркестри при деяких нагодах. Під час німецької окупації українці сипали могили на честь героїв і на їх посвяченні виступала завжди оркестра" [12, с. 294].

Про І. Козака як просвітянина-патріота, талановитого диригента і трубача, який у 1947 р. з вимушених обставин виїхав до США, диригував хором у Бруклині та Бріджпорті, а у 1961 р. на першій зустрічі вихідців з Теребовлі був обраний "головою Головного Комітету Теребовля у Нью-Йорку", тепло згадують краяни як на рідній землі, так і в діаспорі [7].

Прикметним у контексті становлення традицій виконавства на духових інструментах у краї є той факт, що саме на Теребовлянщині утвердилися традиції широкого використання духових оркестрів. Так, підкреслимо, що у центральних і південних районах Тернопільщини католицька церква дозволяла використовувати інструментальну музику в обрядах та богослужіннях (крім органу, могли використовуватися традиційні інструментальні ансамблі та малого складу духові оркестри).

Спроби введення інструментальної музики у церковні обряди на Західному Поділлі проіснували до 40-х років ХХ сторіччя, переважно в парафіях Бучацького, Зборівського, Теребовлянського, Чортківського районів [5]. Відродження цієї традиції можемо простежити у Всеукраїнській прощі, яка проводиться в с. Зарваниця Теребовлянського району, коли урочисту ходу вірян супроводжує духовий оркестр семінаристів Тернопільської вищої духовної семінарії імені Йосифа Сліпого.

На основі аналізу архівних документів та тогочасної періодики можемо також констатувати, що оркестрове виконавство на Тернопільщині набувало ознак фахового рівня значною мірою завдяки діяльності товариств, зокрема "Просвіти" і "Сокола". Так, у Статуті руханково-спортивного товариства "Сокіл" у Товстолузі повіту Тернопіль, поданого на реєстрацію 11.08.1932 р., в параграфі 3 читаємо, що "ціллю товариства є дбати про фізичний, духовий і моральний розвій своїх членів і учасників. Помічними средствами є наука до музики і співу, устроєння оркестри, устоювання концертів, вечорниць, фестинів" [1, арк. 1].

У 1927 р. сокільський рух розгорнувся і на Зборівщині. Про діяльність зборівського "Сокола" згадували К. Кулик, М. Радзихівський: "Першими провідниками і інструкторами оркестри були суддя Дзерзвич і дир. Михайло Снітинський. Оркестра справді заохотила членів до частіших сходин. Сходини відбувалися кожної неділі і свята" [16, с. 278]. Оркестр брав участь в крайовому Сокільському Здвигу, здвигу "Українська Молодь Христові" у 1933 р. За цим прикладом з допомогою диригента Луки Конотопа Петро Дикий у 1935 р. зорганізував місцевий духовий оркестр у В. Плавучі.

Духові оркестри "Просвіти" та "Соколів" часто запрошували до співпраці інші українські товариства. Так, в архівних матеріалах ДАТО знаходимо листи-звернення "Союзу Української Поступової Молоді "Каменярі" імені М. Драгоманова" с. Курівці про проведення фестину 14 липня 1935 р., де вказується, що "під час фестину буде пригравати орхестра дута з Голубічка Великого" [2, арк. 20]. У подібному документі щодо проведення фестину у с. Дітківцях 17 червня 1935 р. вказано, що "до вправ приграватиме дута орхестра с. Заруддя" [2, арк. 40]. Під час подібної акції СУПМ у с. Березовиця Велика 14 червня 1935 р. також "до вправ приграватиме дута орхестра Березовиці Великої" [2, арк. 49].

В архівах зберігаються "Звідомлення за час від 1 січня 1934 до 31.12. 1935р. "Т-ва "Просвіти" с. Городище" про те, що "дута оркестра (закуплена в листопаді 1934 р.) має 12 дутих і ударний інструментів, вартість 1170 зол. Прилюдно оркестра виступила 18 раз. Керівник Кульматицький Володимир" [3, арк. 6]. У "Звідомленні" цього ж товариства за 1937 р. вказано, "що керівником оркестри був Левицький Іван і виступали у Львові на святі "Луговім" та 2 рази на фестинах" [3, арк. 22].

В умовах польської окупації Галичини, особливо у 30-ті рр. ХХ ст., коли українські національні товариства переживали заборони, пацифікацію, нищенню піддавалася і духові оркестри. Драматизм ситуації засвідчують архівні документи: "Список інструментів музичних знищених державною поліцією в дни 22 вересня 1930 під час пацифікації" у читальні "Просвіти" в Купчинцях [4, арк. 5], "Список інструментів музичних знищених і забраних відділом 9 полку уланів дни 29 вересня 1930 під час пацифікації" у читальні "Просвіти" в Купчинцях [4, арк. 11].

Післявоєнний період став наступним етапом у розвитку музичного виконавства на духових інструментах у краї. Він пов'язаний з діяльністю державної музичної школи, яка була організована на базі Тернопільської філії Вищого музичного інституту імені М. Лисенка [6], та з відкриттям у 1958 р. Тернопільського музичного училища імені С. Крушельницької.

Отже, в історії культури України кінця ХІХ - третини ХХ ст. вагоме місце належить Тернопільщині як осередку просвітянського руху, культурно-мистецького життя українців. Діяльність українських культурницьких товариств і об'єднань краю, які розвивали музичне виконавство у різних його формах, всупереч складним суспільно-історичним обставинам дала поштовх для розвитку аматорського музикування, заклала передумови для становлення фахової музичної освіти та виконавства.

Література