Всесвітньо невідомий композитор

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Всесвітньо невідомий композитор

Олег Безбородько

Стаття є першим українським дослідженням, присвяченим життєвому та творчому шляху вихованця Київської консерваторії перших років її існування, композитора Володимира Дукельського, також відомого під ім'ям Вернон Дюк. Автор висвітлює період творчого становлення композитора і дає коротку характеристику його різноманітної музичної спадщини.

Ключові слова: Володимир Дукельський, Вернон Дюк, Київська консерваторія.

дукельський композитор музичний

Аннотация

Статья является первым украинским исследованием, посвященным жизненному и творческому пути воспитанника Киевской консерватории первых лет ее существования, композитора Владимира Ду- кельского, также известного под именем Вернон Дюк. Автор освещает период творческого становления композитора и дает краткую характеристику его разнообразного музыкального наследия.

Ключевые слова: Владимир Дукельский, Вернон Дюк, Киевская консерватория.

Abstract

The article is the first Ukrainian study of life and creativity of Volodymyr Dukelsky, also known as Vernon Duke, who studied at the Kyiv Conservatory in the first years of its existence. The author covers the period of composer's creative formation and gives a brief description of his diverse musical heritage.

Keywords: Volodymyr Dukelsky, Vernon Duke, Kyiv Conservatory.

За останні двадцять років у київський (ширше - український) культурний і науковий контекст були повернені багато достойних імен, які з політичних міркувань довгий час знаходились поза увагою вітчизняних мистецтвознавців. Серед цих імен - більшість тих, хто виріс у неповторній київській атмосфері і оволодів тут першими творчими навиками, але був змушений назавжди покинути рідні місця і стати окрасою художнього життя чужих країн. Стараннями вчених і журналістів, завдяки організації концертів, конкурсів і фестивалів, штучно викреслені з київського художнього літопису С. Лифар і В. Горовіц заслужено, хоча і посмертно, стали своєрідною візитною карткою нашого міста. Та все ж історія української культури ХХ століття все ще майорить численними прогалинами, які чекають свого заповнення нехай і не такими великими, але, безумовно, вартими прискіпливої уваги особистостями, чиє життєве та творче становлення пов'язані з київською землею.

Одним з таких невідомих і практично невивчених в Україні митців є вихованець Київської консерваторії перших років її існування, композитор, поет, журналіст і музичний критик Володимир Олександрович Дукельський (1903-1969), прославлений під псевдонімом Вернон Дюк як автор знаменитих джазових стандартів “April In Paris”, “Autumn In New- York”, “I Can't Get Started With You” і “Taking A Chance On Love”. Крім невеликої енциклопедичної статті В. Симоненка Симоненко В. Українська енциклопедія джазу. - К.: Центрмузінформ, 2004. - С. 43., яка містить деякі фактологічні неточності, в українському мистецтвознавстві нема на даний час жодного дослідження, присвяченого цій непересічній особистості. Метою даної статті є опис життєвого і творчого шляху В. Дукельського, визначення значимості його художньої спадщини для української музичної культури.

Народжений на залізничній станції Параф'яново Нині ця станція знаходиться в Докшицькому районі Вітебської об-ласті сучасної Білорусії, що дає білоруському журналісту К. Лашкевичу привід для гордощів і жалю одночасно: «В Беларуси имя великого композитора по-прежнему малоизвестно. До сих пор ничто не напоминает о легендарном уроженце Докшиччины» (Лашкевіч К. ТШэйшыя у свеце: Брадвей- скі кампазітар са станцьіі Параф'янава. Тут і далі переклад - О. Б. Мінської губернії у сім'ї інженера-шляховика, що постійно переїжджала з місця на місце, у восьмирічному віці маленький Діма - так його називали рідні та друзі - втрачає батька і оселяється з матір'ю і братом у діда - забезпеченого київського домовласника. Тут майбутній автор бродвейських шлягерів бере перші уроки гри на фортепіано у відомого в Києві педагога та композитора Г. Любомирського і в 1914 р. вступає до Київської консерваторії в клас теорії композиції Р. Глієра Як зазначає відомий поет та музикознавець І. Вишневецький, який багато років працював з архівом В. Дюка при Музичному відділі Бібліотеки Конгресу США, хоч В. Дукельський «посещал классы с гораздо более раннего времени - очевидно, как вольнослушатель - само зачисление состоялось лишь осенью 1918 года» (Вишневецкий И. Музыкальная жизнь Киева в 1916-1919 годах: по материалам из архива В. Дукельского // Наследие: Русская музыка - мировая культура. Выпуск I: сбор-ник статей, материалов, писем и воспоминаний. - М.: Научно-издательский центр «Московская консерватория», 2009. - С. 308).. По класу фортепіано В. Дукельський був зарахований до одного з найкращих педагогів-піаністів Київської консерваторії М. Домбровського, який, незадоволений недостатньою старанністю свого студента, запропонував йому перейти до Б. Яворського, «известному своей эксцентричностью, радикальными наклонностями и наличием фанатичных учеников, занятых чем угодно, только не изучением форте- пиано»культура. Выпуск I: сборник статей, материалов, писем и воспоминаний. - М.: Научно-издательский центр «Московская консерватория», 2009. - С. 308.. Багатогранний музикант, Б. Яворський заохочував композиторські експерименти молодого обдарованого студента, менше звертаючи увагу на розвиток власне технічних піаністичних навичок свого вихованця За власним визнанням В. Дукельського, він не володів ні диригентським, ні концертно-віртуозним талантом, «хотя с годами и выработался в добросовестного аккомпаниатора» (Дукельский В. Об одной прерванной дружбе // История и современность: сборник статей. - Л.: Советский композитор, 1981. - С. 247). Зазначимо також, що композитор воло-дів достатньою майстерністю для впевненого виконання своїх «Сюрреа-лістичної сюїти» і «Трьох каприсів для фортепіано» (творів не надто складних технічно, але таких, що вимагають тонкого смаку і бездоганно-го володіння фортепіанним туше), записаних у 1955 році для американ-ської платівки з серії «Сучасні записи: композитори» - єдиного прижит-тєвого диску, що складався з академічних творів В. Дюка-Дукельського..

У своїх мемуарах Єдине видання англомовної книги спогадів («Паризький паспорт») вийшло друком у 1955 р. Фрагменти авторської російської версії з'явились у Нью-Йоркському журналі «Мости» у 1967 р. і були перевидані в СРСР І. Нестьєвим (Дукельский В. Об одной прерванной дружбе // История и современность: сборник статей. - Л.: Советский композитор, 1981. - С. 244-260.). Перекладені російською мовою І. Вишневецьким, уривки, які відносяться до київського періоду життя В. Дукельського, були частково опубліковані російським дослідником у 2008 р. (Вишневецкий И. Музыкальная жизнь Киева в 1916-1919 годах: по материалам из архива В. Дукельского // Наследие: Русская музыка - мировая культура. Выпуск I: сборник статей, материалов, писем и воспоминаний. - М.: Научно-издательский центр «Московская консерватория», 2009. - С. 295-310.)., опублікованих через сорок років, колишній «офіційний вундеркінд» у київському класі Р. Глієра яскраво змальовує консерваторських викладачів, київське концертне життя дореволюційної доби (у тому числі київський дебют свого майбутнього товариша і кумира С. Прокоф'єва), своїх колег по класу композиції - «космополітичного за смаками» М. Левіна Під псевдонімом Мішель Мішле М. Левін (1894-1995) став відо-мим як автор музики до американських та європейських кінофільмів, двічі номінанувався на премію «Оскар» Американської академії кіномистецтв., «зачарованого теоретичними термінами» А. Альшванга, «київського Дебюссі» - Ф. Надененка, скрябініста М. Фролова Пізніше - засновник і перший директор Свердловської консерваторії., «високого, нескладного» Б. Лятошинського, дружина якого - співачка М. Царевич - залюбки читала з листа щойно написані романси глієрівських учнів. В. Дукельський згадував: «Раз в неделю мы собирались на большой квартире у Лятошинского и играли и пели музыку друг друга до поздней ночи» Вишневецкий И. Музыкальная жизнь Киева в 1916-1919 годах: по материалам из архива В. Дукельского // Наследие: Русская музыка - мировая культура. Выпуск I: сборник статей, материалов, писем и воспоминаний. - М.: Научно-издательский центр «Московская консерватория», 2009. - С. 301.. М. Кузьмін згадує концерт із творів студентів композиторського факультету Київської консерваторії - В. Дукельського, М. Фролова, Б. Лятошинського і Ф. Надененка, який відбувся 29 березня 1919 року. Окрім квартета Б. Лятошинського і його ж Романсу для віолончелі і фортепіано, була виконана «коллективная Соната для двух фортепиано четырех вышеназванных авторов. 4 мая 1919 года с успехом прошел второй концерт из их произведений» Кузьмин Н. Глиэр в Киеве // Советская музыка. - 1975. - № 9. - С. 109..

Ще одним, більш незвичним, прикладом колективної співпраці учнів класу композиції Київської консерваторії стало створення опери, яка пропагувала оголошену радянською владою Загальну програму військового навчання - всевобуч. На вимогу представників нової влади, які прийшли до класу Р. Глієра (у тому числі «печально известного чекистского палача Переверзева»), опера мала бути написаною за два тижні. У дусі часу композиторська праця була розділена між найобдарованішими учнями класу: «Лятошинскому предстояло написать увертюру и оркестровать всю оперу, Надененко и Фролову - представить балетные и хоровые номера» Вишневецкий И. Музыкальная жизнь Киева в 1916-1919 годах: по материалам из архива В. Дукельского // Наследие: Русская музыка - мировая культура. Выпуск I: сборник статей, материалов, писем и воспоминаний. - М.: Научно-издательский центр «Московская консерватория», 2009. - С. 306.. В. Дукельському було доручено створити три «революційні» арії. Вся робота була виконана у строк, але на прем'єру юний композитор не потрапив. Його не пустила мати, що злякалася за сина. Вона вжахнулася, коли через декілька днів у двері квартири постукали два червоноармій- ці, які, до речі, прийшли з цілком добрими намірами: принесли гонорар - два мішки муки.

Незважаючи на труднощі революційного і воєнного часу, студенти та педагоги Київської консерваторії старалися підтримати інтерес до сучасної музики. За участю вдови О. Скрябіна - М. Шлецер, майбутнього славетного американського диригента та музикознавця Н. Слонімського і М. Левіна було засновано скрябінське товариство, «с задачей открывать и взращивать новые композиторские таланты в правильном музыкальном окружении» Там само, с. 305.. Разом з консерваторськими знаменитостями С. Козолуповим і Ф. Блумен- фельдом на одному з його вечорів виступили юні В. Дукельський і геніально обдарований син О. Скрябіна - Юліан, який трагічно загинув у віці 11 років.

За роки навчання у Київській консерваторії В. Дукельський створив безліч романсів на слова А. Ахматової, М. Гумільова, Р. Івнєва, Ф. Сологуба, М. Цвєтаєвої та на власні тексти, декілька циклів фортепіанних п'єс («Три п'єси», «П'ять новел», «Чотири прелюдії»), шестичастинний струнний секстет, клавір симфонічної сюїти «Верленіана», який лишився не оркестрованим Деякі з п'єс втрачено, рукописи інших зберігаються у вашингтонському архіві В. Дюка, звідки було почерпнуто інформацію про більшість неопублікованих творів В. Дукельського. Два романси київського періоду, що дивом збереглися в архіві племінниці Б. Лятошинського - І. Царевич - досліджуються аспіранткою Національної музичної академії України М. Єськовою.. Остання відображала захоплення юного автора творчістю К. Дебюссі, хоча більшість учнівських творів були написані під впливом російських музичних авторитетів того часу - вчителя Р. Глієра, а також О. Глазунова та обожнюваного молодими композиторами О. Скрябіна.

Творчі здібності В. Дукельського високо цінувалися його педагогами. Так, про те, що Б. Яворський гордився зарубіжними успіхами свого колишнього студента, свідчить фраза з листа М. Мясковського С. Прокоф'єву від 16 серпня 1925 р.: «Относительно Дукельского здесь уже спор - Яворский приписывает его себе» С. С. Прокофьев и Н.Я. Мясковский: переписка / отв. ред. Д.Б. Кабалевский. - М.: Советский композитор, 1977. - С. 221.. Р. Глієр підкреслює важливість київського періоду своєї викладацької діяльності, який «ничуть не хуже любого московского периода» і жалкує, що у створюваному Б. Лятошинським «дереві» глієрівських учнів «нельзя указать Дукельского, Фролова и других» Лятошинський Б. Епістолярна спадщина: у 2 т. (Упорядник - Копиця М.Д.). - К., 2002. Т. І: Борис Лятошинський - Рейнгольд Глієр. Листи (1914-1956). - С. 251., зважаючи на те, що формально вони не закінчили Київську консерваторію.

Не закінчивши консерваторську освіту, шістнадцятирічний В. Дукельський разом з рідними змушений був тікати з міста 14 грудня 1919 р. останнім потягом, що встиг залишити Київ до приходу більшовицьких військ. За п'ятнадцять днів втікачам, які пережили набіги різнокольорових банд і спалах епідемії тифу у потязі, вдалося дістатися Одеси, де дядько композитора завідував евакуацією морського порту. Там, перед тим, як емігрувати з іншими біженцями до Константинополя, В. Дукельському вдалося взяти декілька уроків у директора Одеської консерваторії, колишнього члена Біляєвського гуртка В. Малишевського В. Малишевського вважають засновником одеської композиторсь-кої школи, який емігрував до Польщі і став директором Варшавського му-зичного товариства, головою першого Міжнародного конкурсу піаністів ім. Ф. Шопена, професором Варшавської консерваторії. Серед його учнів варшавського періоду - В. Лютославський. У вашингтонському архіві В. Дюка зберігається рукопис романсу, присвяченого В. Малишевському..

У Константинополі молодий композитор провів близько півтора року, працюючи акопаніатором в організованій американським Християнським союзом молодих людей (YMCA) благодійній установі для емігрантів «Русский маяк». Тут В. Дукельський пише Сонату для фортепіано соль мінор, разом з одним з найталановитіших поетів російського зарубіжжя Б. Поплавським оголошує про возз'єднання Цеху поетів, а також знайомиться з американським джазом, який щойно почав завойовувати визнання у Європі. Ця музика вразила колишнього учня Р. Глієра і Б. Яворського ритмічною свіжістю і гармонічною оригінальністю. В інтерв'ю радіо «Свобода» композитор згадував: «Я принялся подражать американской музыке. Конечно, подражания мои были в высшей степени элементарными, но я вскоре понял, что в этом есть какая-то сила, какой-то потенциал, который в будущем мне может оказаться полезным» Толстой И. Апрель в Париже, зима в Москве: судьба русского Гершвина // Русская жизнь. - 2007. - № 11..

Потрапивши до Нью-Йорку у 1922 р., В. Дукельський знайомиться з цілою плеядою відомих музикантів - піаністом А. Рубінштейном, співачкою Н. Кошиць, композиторами К. Шимановським і Дж. Гершвіним. З останнім зав'язується багаторічна дружба. Як стверджує Г. Поллак, «...хоча Герш- він по-братськи ставився до Копленда та інших американських композиторів, не багато хто з них були його друзями» Pollack H. George Gershwin: his life and work. - Berkeley and Los Angeles, California: University of California Press, 2007. - P. 150.. Серед небагатьох першим американський дослідник називає В. Дюка. Саме Дж. Гершвін придумав псевдонім «Вернон Дюк», що став свого часу офіційним ім'ям композитора В. Дукельський був змушений взяти псевдонім для творів легкого жанру, до чого його зобов'язував контракт з видавництвом С. Кусевиць- кого, за яким композитор не мав права підписувати неакадемічну музику прізвищем Дукельський. Так з'явилося «двоголове чудовисько» - автор симфонічної, хорової і камерної музики В. Дукельський і “songwriter” В. Дюк в одній особі.. Знаходячись у зеніті популярності, Дж. Гершвін всіляко підтримував (у тому числі фінансово) свого молодшого товариша, замовивши йому переклад для рояля соло «Голубої рапсодії» і аранжування декількох естрадних номерів. Пізніше, будучи вже визнаним автором популярних пісень, В. Дюк став, за висловом У. Хайленда, «неофіційним радником Гершвина, коли він писав «Поргі і Бесс» Hyland W. George Gershwin: a new biography. - Westport: Praeger Publishers, 2003. - P. 166.

В. Дюку було доручено також завершення останньої роботи американського класика - музики до кінофільму «The Goldwyn Follies»..

Незважаючи на настанову Дж. Гершвіна: «...постарайся писати справжні популярні мелодії і не бійся виявитися примітивним» Pollack H. George Gershwin: his life and work. - Berkeley and Los Angeles, California: University of California Press, 2007. - P. 151., В. Дукельський продовжує складати серйозну музику. Під час першого перебування у Нью-Йорку, він створює симфонічну увертюру до драми М. Гумільова «Гондла» і завершує клавір Фортепіанного концерту до мажор, присвяченого А. Рубінштейну. Видатний піаніст схвально ставиться до твору двадцятирічного автора і радить В. Дукельському вирушити до світової музичної столиці - Парижа, де Концерт могли б гідно оцінити і було б легше організувати його прем'єру. А. Рубінштейн так і не виконав твір, але він мав рацію: Фортепіанний концерт став «паризьким паспортом» молодого музиканта.

У Парижі В. Дукельський звертається до близького товариша С. Дягілєва - В. Нувеля з проханням організувати зустріч зі знаменитим імпресаріо. До радості композитора, «...маючи потребу в російській музиці і прагнучи вразити публіку своїм умінням відкривати нові таланти, Дягілєв негайно замовляє юнакові балет» Scheijen S. Diaghilev: a life [Translated by Jane Hedley-Prole and S. J. Leinbach]. - Oxford: Oxford University Press, 2010. - P. 398.. Щоб запевнитись у вірному виборі, С. Дягілєв все ж влаштовує своєму новому протеже прослуховування у І. Стравінського і С. Прокоф'єва, які позитивно оцінили творчі здібності В. Дукельського С. Прокоф'єв залишає запис у щоденнику щодо прослуханого Фортепіанного концерту В. Дукельського: «Очень недурно. Есть немного моего влияния» (Прокофьев С. Дневник: в 2-х частях. - Paris: sprkf, 2002. - Часть вторая: 1919-1933. - С. 267.)..

Балет «Зефір і Флора» (лібрето Б. Кохно) мав відтворити російську театральну атмосферу доглінкінської доби. На початку ХІХ ст. історія братів-вітрів Зефіра і Борея, що домагалися кохання Флори-Весни, була улюбленим сюжетом балетних вистав, серед яких найбільш відомою в Росії стала постановка 1808 р. з хореографією легендарного Ш. Дідло на музику К. Кавоса. В. Дукельський впорався з покладеним на нього завданням. С. Лифар, для якого «Зефір і Флора» став дебютом у дягілевській антрепризі, наводить лист свого патрона: «Вчора прийшов Дукельський і грав мені музику для Флори і Зефіра, яка мені неймовірно сподобалася. <...> Для своїх двадцяти років він надзвичайно обдарований і розвинений» Lifar S. Sergei Pavlovitch Diaghilev: his life, his work, his legend: an intimate biography. - New York: G. P. Putnam & sons, 1940. - P. 241..

Прем'єра балету з хореографією Л. Мясіна, декораціями Ж. Брака і костюмами Коко Шанель відбулася 28 квітня 1925 р. у Монте Карло з величезним успіхом. У цьому ж сезоні вистава неодноразово повторювалась у Парижі, Лондоні, Берліні. За численними свідченнями очевидців, С. Дягілєв називав В. Дукельського своїм «“третім сином” у царстві музики» Lifar S. Sergei Pavlovitch Diaghilev: his life, his work, his legend: an intimate biography. - New York: G. P. Putnam & sons, 1940. - P. 241. - першими двома були, звичайно, І. Стравінський та С. Прокоф'єв. Останній досить схвально відгукнувся про автора «Зефіра і Флори» у щоденнику: «...перед глазами встает настоящий большой композитор» Прокофьев С. Дневник: [в 2-х частях]. - Paris: sprkf, 2002. - Часть вторая: 1919-1933. - С. 331.. Між двома вихованцями Р. Глієра зав'язалася багатолітня дружба, що продовжувалася до останньої зустрічі у Нью-Йорку в 1938 р. Як стверджує І. Вишневецький, «...чрезвычайно легкий на подъем, блистательно одаренный во всем, за что ни брался, <...>Дукельский стал не только последователем, но и - вопреки разнице в возрасте - настоящим товарищем Прокофьева по творчеству и жизни» Вишневецкий И. Сергей Прокофьев. - М.: Молодая гвардия, 2009. - С. 282..

Разом з тим, творчий успіх не забезпечував молодому авторові стабільного матеріального становища, і він, згадавши пораду Дж. Гершвіна, з радістю погоджується на пропозицію англійського імпресаріо Ч. Кохрана писати музику для лондонських комедій та оперет. З цього часу починається подвійне творче життя композитора - Вернон Дюк робить у 30-40-х роках запаморочливу кар'єру у США У 1939 р. композитор отримав американське громадянство на ім'я Вернон Дюк. як автор популярних мелодій для бродвейських шоу і голівудських фільмів. А Володимир Дукельський продовжує писати академічну музику у найрізноманітніших жанрах. Крім вже згаданих творів, в його творчому доробку - опера «Панночка-селянка», три симфонії (Перша симфонія була частково оркестрована С. Прокоф'євим), Скрипковий та Віолончельний концерти, концерт для голосу, фортепіано і оркестру «Посвяти», «Ода Молочному шляху» для оркестру, кантата «Епітафія» на слова О. Мандельштама, ораторія «Кінець Санкт- Петербурга», балети «Громадський сад» (хореографія Л. Мясіна) і «Бал пральниць» (постановка Р. Петі), а також багато камерно-інструментальних і вокальних творів.

Незважаючи на те, що прем'єри цих творів здійснювалися першокласними виконавцями (серед них - Бостонський симфонічний оркестр, диригенти С. Кусевицький і Л. Бернстайн, віолончеліст Г. Пятигорський), серйозна музика В. Дукельського не стала репертуарною. Не «жалували» її й критики. Як пише дослідник життя і творчості Г. Пяти- горського Т. Кінг з приводу прем'єри Віолончельного конце- рту - одного із найкращих творів зрілого В. Дукельського, «...композитор був радий, що концерт отримав хоч якесь схвалення в Бостоні та Нью-Йорку. Це був перший раз, коли критики двох міст зійшлися до деякої міри на думці про нову роботу Дукельського» King T. Gregor Piatigorsky: the life and career of the virtuoso cellist / Terry King. - Jefferson, NC: McFarland & Company, 2010 - P. 152..

У той же час В. Дюк залишив помітний слід у популярній музиці, а його спільна робота з Дж. Баланчином - перше бродвейське шоу з повністю негритянською трупою «Хижина в небі» - стала значною віхою в історії американського музичного театру. Пісні В. Дюка з цього та інших бродвейських мюзиклів з часом стали «вічнозеленими» і звучали у виконанні десятків видатних джазових музикантів. Кращі з дюківських хітів відрізняються серед схожої сучасної їм музичної продукції мелодичною та гармонічною вишуканістю, нестандартністю структури і особливою ностальгійною чарівливістю.

Таку різну долю музичної спадщини В. Дюка- Дукельського можна, вочевидь, пояснити декількома причинами. З одного боку, для критики, як і для публіки, важко було сприймати перевтілення автора легких, доступних пісеньок в композитора, що пише симфонічні полотна на філософські теми. На відміну від Дж. Гершвіна, К. Вайля і Л. Бернстайна, які також писали і в «низьких», і у «високих» жанрах, В. Дюк не намагався схрещувати естрадну і академічну музику. У його серйозних творах не знайдеш значного впливу джазу, а в клавірах бродвейських мюзиклів, які за традицією оркеструвалися спеціально найманими людьми, нема симфонічного розвитку Помітно, що в суперечках про побудову «Поргі і Бесс» Дж. Гершвін спочатку вимагав наскрізної форми, у той час як В. Дюк схиляв свого товариша «до більш традиційного, довагнерівського підходу, з набором арій, ансамблів, тріо, квартетів і т. д.» (Hyland W. George Gershwin: a new biography. - Westport: Praeger Publishers, 2003. - P. 166)..

З іншого боку, безумовне мелодичне обдарування композитора реалізовувалося, насамперед, у жанрі легкої музики і народжувало такі інтонаційні звороти, які автор не міг собі дозволити використовувати у більш серйозних творах. В останніх В. Дукельський найчастіше обмежував (швидше за все, підсвідомо) найсильнішу грань свого таланту - мелодичну винахідливість, що значно понижує їх яскравість і емоційний вплив Це стає помітним при порівнянні ранніх Фортепіанного концерту і «Зефіра і Флори» з пізнішими «Епітафієй», Струнним квартетом і «Бостонським приношенням».. У цьому сенсі показовим є спостереження С. Прокоф'єва, датоване 1930 р.: «Дукельский как-то иссох. Я боялся, что оперетки испошлят его; он видимо и сам того боялся - и ударился в другой порок, в сухость» Прокофьев С. Дневник: в 2-х частях. - Paris: sprkf, 2002. - Часть вторая: 1919-1933. - С. 748..

Дані висновки, засновані на ознайомленні лише з невеликою виданою частиною записів академічних творів В. Дукельського, безперечно можуть і мають бути переглянуті в силу того, як творчість композитора ставатиме доступнішою для дослідження. Останнім часом музика В. Дукельського частіше звучить на концертних сценах США і Росії, у першу чергу в програмах, присвячених його великим друзям-колегам - Дж. Гершвіну і С. Прокоф'єву. Втішає, що на фестивалі до 120-річчя великого російського композитора, уродженця української Сонцевки, твори В. Дукельського прозвучали у виконанні українських музикантів - диригента І. Блажкова і піаніста А. Ляховича. Останній виконав Фортепіанний концерт, який був розпочатий автором у 1919 р. у Києві і таким чином може розглядатися як один з перших українських фортепіанних концертів. Не будучи виконаним своєчасно У 1926 р. клавір Концерту був опублікований паризьким видавницт-вом “Heugel”, однак прем'єра твору відбулася лише 1999 р. у Нью-Йорку., він, все ж отримав визнання видатних музикантів того часу - Дж. Гершвіна, А. Рубінштейна, С. Дягілєва, С. Прокоф'єва - і став перепусткою «офіційного вундеркінда» глієрівського класу до світової музичної еліти.

Література

1. Вишневецкий И. Музыкальная жизнь Киева в 1916-- 1919 годах: по материалам из архива В. Дукельского // Наследие: Русская музыка - мировая культура. Вып. I: сборник статей, материалов, писем и воспоминаний. - М.: Научно-издательский центр «Московская консерватория», 2009. - С. 295-310.

2. Вишневецкий И. Сергей Прокофьев. - М.: Молодая гвардия, 2009. - 703 [1] с.: ил.

3. Дукельский В. Об одной прерванной дружбе // История и современность: сборник статей. - Л.: Советский композитор, 1981. - С. 244-260.

4. Кузьмин Н. Глиэр в Киеве // Советская музыка. - 1975. - № 9.- С. 100-113.

5. Лашкевіч К. ТиТэйшыя у свеце: Брадвейскі кампазітар са станцьіі Параф'янава

6. Лятошинський Б. Епістолярна спадщина: у 2 т. (Упорядник - Копиця М. Д.). - К., 2002. Т. І: Борис Лятошинський - Рейнгольд Глієр. Листи (1914-1956). - 768 с.

7. Прокофьев С. Дневник: в 2-х частях. - Paris: sprkf, 2002. - Часть вторая: 1919-1933. - 890 [6] c.

8. Симоненко В. Українська енциклопедія джазу. - К.: Центрмузінформ, 2004. - 232 с.

9. С.С. Прокофьев, Н.Я. Мясковский: переписка / отв. ред. Д.Б. Кабалевский. - М.: Советский композитор, 1977. - 599 с., [1] л. портр.: ил., нот.

10. Толстой И. Апрель в Париже, зима в Москве: судьба русского Гершвина // Русская жизнь. - 2007. - № 11.

11. Hyland W. George Gershwin: a new biography. - Westport: Praeger Publishers, 2003. - 312 p.

12. King T. Gregor Piatigorsky: the life and career of the virtuoso cellist / Terry King. - Jefferson, NC: McFarland & Company, 2010 - 358 p.

13. Lifar S. Sergei Pavlovitch Diaghilev: his life, his work, his legend: an intimate biography. - New York: G.P. Putnam & sons, 1940. - 399 p.

14. Pollack H. George Gershwin: his life and work. - Berkeley and Los Angeles, California: University of California Press, 2007. - 884 p.

15. Scheijen S. Diaghilev: a life [Translated by Jane Hedley- Prole and S.J. Leinbach]. - Oxford: Oxford University Press, 2010. - vii+552 p.: ill.

16. Вишневецкий И. Музыкальная жизнь Киева в 1916-1919 годах: по материалам из архива В. Дукельского // Наследие: Русская музыка - мировая

Размещено на Allbest.ru