Сучасна українська музична культура. Погляд історика

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Сучасна українська музична культура. Погляд історика

Клименко Юлія

Науковий керівник - доцент Батенко Г.В.

Анотація

УДК 93.477 Стаття надає ретроспективний аналіз художніх досягнень українських композиторів на зламі ХХ-XXI століть, говорить про те, що українська професійна музика вийшла за межі власне національної культури й набула європейського і світового значення. Про це свідчить участь українських митців у престижних міжнародних конкурсах, форумах, майстер-класах, фестивалях, концертах і висока оцінка їх мистецтва критиками.

Ключові слова: музичні твори, сучасна музика, музичні фестивалі, джаз, фолк, поп-музика, мистецтво.

Розвиток музичного мистецтва доби незалежності характеризується суперечливими тенденціями. Нова соціокультурна реальність сформувала такі умови, які не завжди сприяли розвитку цього виду мистецтва: ідеться про руйнування мистецьких закладів, брак коштів, відсутність достатньої державної підтримки тощо. Виникла досить тривожна тенденція глибокого розриву між композиторами і слухачами, навіть професійного кола, через нестачу нотних видань, фірмового аудіо- та відео запису сучасної української музики. Але розвиток музики, зумовлений, власне, музичними іманентними закономірностями, внутрішніми процесами, значно активізувався, став різноспрямованим. Йому притаманні експерименти і пошуки в жанровій сфері, музичній мові, розширення проблематики та образного змісту музичних творів.

Через зміну ідеалів, переоцінку цінностей і формування їх нової системи перед суспільством постала проблема духовності, яка знайшла відбиття і в музиці.

Творча практика України в перші роки незалежності засвідчує, що істотно зросла зацікавленість митців духовно-релігійною музикою. Це підтверджується у творі В. Полєвої «Піснеспіви», який характеризується тонкою, іконографічною манерою письма, у концерті «Господи, Владико наш», у творі «Нехай прийде царствіє Твоє» Є.Станковича. До духовно-сакральної тематики звернувся Ю. Іщенко в концерті «У блакитно-золотавих тонах», В.Степурко в «Отче наш», «Благальна Єктенія», «Вірую», Є.Станкович в Псалмах №№ 22, 27, 83, В.Сильвестров в «Отче наш», В.Птушкінв «Salve Regina», Ю.Ланюкв «Палімпсести» на канонічні вірші В. Стуса. [4,с.258]

Композиторська творчість у незалежній Україні, як ніколи, сповнена зверненням до народної спадщини. Фольклорні засади зумовлюють сутність і музичну мову сценічної кантати В. Зубицького «Ярмарок», ораторії О. Яковчука «Скіфська пектораль», Л. Шукайло в кантаті для хору аcappella «Пори року».

Змістовно-проблематичне ускладнення музичного мистецтва обумовило звернення сучасних українських композиторів до складних музичних форм і жанрів. Симфонія як один із найскладніших концептуальних жанрів і, водночас, один з способів бачення й осягнення світу не змогла не привернути до себе уваги. В Україні, з одного боку, продовжує розвиватися «велика» симфонія - масштабна за формою і багата за задумом, з другого - актуальною залишається симфонія камерна, невелика, близька до камерно-інструментальної музики. [3;156]

У сучасній українській музичній культурі інтенсивно розвивається жанр інструментального концерту в його різновидах: великого концерту для сольного інструмента з оркестром, камерного концерту для сольного інструмента з оркестром, концерту для оркестру, що пов'язується найчастіше з відродженням старовинної музики, барокової жанрової моделі - сoncerto grosso. Особливого поширення в музиці останнім часом набуває ліричне начало - родове для української музичної традиції. [6, с.99-102]

Камерно-інструментальна музика на межі століть - це сфера пошуків та експериментів у галузі композиційно-драматургійних закономірностей, музичної форми, засобів виразності, технологічних прийомів і трактування жанру. Невеликий, рухомий виконавчий склад у камерних жанрах передбачає майстерну композиторську роботу, увагу до кожної деталі музичного тексту. Спрямування на індивідуальне в кожному випадку жанрове вирішення є характерною особливістю камерно-інструментальної музики, а в цілому - усього музичного мистецтва другої половини ХХ ст.

Характерною тенденцією розвитку музичної культури років незалежності слід вважати пожвавлення фестивального і конкурсного руху. Він охоплює різні напрямки і сфери музичного мистецтва: класичну і сучасну, джаз, рок- та поп-музику. Власні славетні традиції, які склалися за майже півтора десятка років існування, має фестиваль «Київ-Musik-Фест, заснований у 1990 р. Сучасна музика стала темою Міжнародного фестивалю «Контрасти», який щорічно відбувається у Львові. Численну аудиторію збирають традиційні Харківські асамблеї, їх тематика охоплює різні епохи, стилі й імена: «Бароко і ХХ століття», «Ф. Шуберт та український романтизм», «Фелікс Мендельсон-Бартольді та просвітництво», «Бах - Бетховен - Брамс», П.І. Чайковський, Ф. Лист, Г. Перселл тощо. [2;125]

Останні роки все більше проводиться акцій, пов'язаних з рок- та поп-культурою. ІХ Всеукраїнський рок-фестиваль "Тарас Бульба", фестиваль-конкурс Гніздо, присвячений поп-року. Елементом індивідуальності останнього є конкурс молодих виконавців. Прикладом фолк-фестивалю може бути «Країна Мрій», що пройшов на Співочому полі у Києві на свято Купала. Метою фестивалю, як вважає О. Скрипка, стала ідея збереження етнічного скарбу української культури, актуалізація цієї проблеми в суспільстві. [6]

Популярності набуває відкритий, «народний» конкурс «Караоке на Майдані», завдяки якому були «знайдені» дійсно талановиті молоді люди. Загалом слід відзначити, що протягом останніх п'ятнадцяти років українська естрадна та рок-музика досягла значних успіхів, про що свідчить перемога Руслани на конкурсі «Євробачення», проведення його в нашій країні, популярність гуртів «Океан Ельзи», «Табула Раса», «Воплі Відоплясова» та ін. не тільки в Україні, а й за її межами.

Немає зараз більш масового мистецтва, ніж поп-музика. Але критики називають українську поп-музику - дрібною, хоча українська народна пісенна традиція навряд чи не сама багата у світі. Музична культура в українського народу повинна бути дуже глибока, і генерувати вона повинна геніїв хоча б в арифметичнійпрогресії. композитор творчість концерт музика

Можна впевнено стверджувати, що джаз остаточно утвердився як самостійний вид музичного мистецтва. Якщо в минулому він просто розважав і апелював до нашого відчуття ритму, то зараз, відійшовши від естрадної та розважальної музики, він дедалі частіше апелює до нашої свідомості та інтелекту. Поступово розширюються не тільки стилістичні, але й жанрові кордони джазу. Щодо українського джазу, треба визнати, що він у своєму розвитку значно відстає від європейського. Причин багато і однією з основних є те, що в минулому, коли Західна Європа освоювала і розвивала цей вид мистецтва, в СРСР джаз був таврований як буржуазне занепадництво і багато років "замовчувався". Але як оптимістично висловлюється клавішник групи містера Кларка - Руслан Сирота, "коли все це позаду, тут (в Україні) років через 10-15 будуть джазові музиканти світового значення. Таланти є, потрібні умови, отже, потрібний час" [1, с.25]. Друга причина, на думку директора фірми ComрMusiс Олега Волинського, полягає в тому, що відстає вся наша держава. Це в першу чергу проблема економічна, бо талановитих музикантів в Україні багато, яких знають не тільки в Україні, а і в Європі. Серед них етноджазового теп-гітаристаЕнвера Ізмайлова, чоловічу вокальну групу ManSound та багатьох інших. В Україні вже з'явилися перші "наукові ластівки" - захищено дві кандидатські дисертації - В.Олендарьовим та В.Романко, які присвячені розвитку української джазової культури, що свідчить про появу зацікавленості науковців даною проблематикою.

Все перераховане належить до поняття "мистецької школи", в даному випадку - джазової школи. Але, як зауважує В'ячеслав Полянський, говорити про це передчасно. [3, с.17]

Отже, можна зробити висновок, що, музичне мистецтво років незалежності характеризується появою значних музичних творів, які втілюють нові тенденції розвитку музичного мистецтва, спрямовані на оновлення музичної мови й розширення тематики, деякі мають відверто експериментальний характер.

Однією з головних особливостей сучасної композиторської творчості є вільне оперування традицією, створення своєрідного синтезу сталого та новаторського. Особливого значення набуває звернення до вітчизняної музичної традиції - знаменного розспіву, партесного концерту, духовного концерту, канту, пісні-романсу, й органічне використання певних елементів давніх пластів національної музичної культури в умовах сучасної музичної мови.

Це забезпечує безперервний розвиток національної музичної традиції, її збереження, а також міцний зв'язок поколінь упродовж століть.[5]

Література

1. Про Положення про Міністерство культури і мистецтв України. Указ Президента України № 1038/2000 від 31 серпня 2000 р. // Офіційний вісник України. - 2000. - № 31. - С. 22 - 27.

2. Гаврюшенко О.А., Шейко В.М., Тишевська Л.Г. Історія культури /Наук. ред. Шейко В.М.-К.: Кондор, 2004 -763 с.

3. Огієнко Іван. Українська культура: коротка історія культурного життя українського народу. - К .: Фірма „Довіра”, 1992.-218 с.

4. Антонович Д. Українська музика // Українська культура: Лекції за редакцією Дмитра Антоновича / Упор. С. В. Ульяновська. -- К.: Либідь, 1993. -- 592 с.; іл. (“Пам'ятки історичної думки України”) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://izbornyk.org.ua/cultur/cult22.htm.

5. Козаренко О. Українська національна музична мова: генеза та сучасні тенденції розвитку / О. Козаренко; Національна музична академія України ім. П.І. Чайковського. - К., 2001.

6. Кудрик Б. Огляд історії української церковної музики / Б. Кудрик. - Львів : ін.-т українознавства ім. І.Крип'янкевича НАН України, 1995. - 233с.

Размещено на Allbest.ru