Музична культура Перемишльської та Сяноцької земель у XVI — першій половині XVII століть

Размещено на http://www.allbest.ru/

Музична культура Перемишльської та Сяноцької земель у XVI -- першій половині XVII століть

Іван Кузьмінський

У статті розглянуто письмові свідчення з історії музичної культури окремого українського етнокультурного регіону протягом першої половини Ранньомодерного часу. Специфіка цієї роботи полягає у тому, що тут використовується принципово новий підхід для історичної української музикології, коли музична спадщина регіону досліджується комплексно, без ігнорування її римо-католицької частини. Цей підхід дозволяє історично об'єктивно поглянути на розвиток музичної культури у регіоні, зробити коректні узагальнення, а також уникнути хибних висновків та аналогій щодо ролей та місця автохтонного русинського населення у цьому процесі, зокрема, це стосується їхнього вкладу у розвиток римо-католицької музичної культури. Цей метод є виправданим і з огляду на те, що український дискурс вже було застосовано вітчизняними літературознавцями відносно латиномовної і польськомовної спадщини сучасних українців. Виглядає доцільним втілювати подібні дослідження і відносно інших адміністративно-територіальних одиниць, що входили у різні давні державні утворення протягом Високого Середньовіччя та Ранньомодерного часу. Такий підхід може стати дослідницьким дороговказом на десятиріччя вперед.

Ключові слова: Себастьян з Фельштина, Антонін з Перемишля, перемишльські органісти, перемишльські міські музиканти, спів у православних церквах, єзуїтські музичні капели.

The article deals with written evidence of the history of musical culture of some Ukrainian ethno-cultural regions during the first half of the Early modern period. The specifics of this work is that a fundamentally new approach to historical Ukrainian musicology is used here, when the musical heritage of the region is studied comprehensively, without neglecting its Roman Catholic Church part. This approach allows a historically objective look at the development of musical culture in the region, to make correct generalizations, as well as to avoid false conclusions and analogies about the roles and place of the autochthonous Ruthenian population in thisprocess, in particular, their contribution to the development of the Roman Catholic Church musical culture. This method is justified and given that Ukrainian discourse has already been applied by domestic literary critics in relation to the Latin and Polish heritage of modern Ukrainians. It seems expedient to embody such studies in relation to other administrative-territorial units included in various ancient state formations of the high Middle Ages and early modern period. Such an approach can become a research guide for decades to come.

Key words: Sebastian from Felsztyn, Antonin from Przemysl, Organists from Przemysl, urban musicians from Przemysl, singing in Orthodox churches, Jesuit musical chapels.

Українська історична музикологія до нині не досліджувала музичну культуру Перемишльської та Сяноцької земель цього часу. На нашу думку, це було пов'язане з кількома факторами. По-перше, римо- католицька музична культура традиційно вважалася, якщо не ворожою, то принаймні чужою для української музичної культури. Хоча сучасний підхід дослідження дозволяє відходити від моноетнічних, чи монокон- фесіональних принципів. По-друге, інерція, що сформувалася у музико- логічному середовищі, щодо цих земель, заважала побачити навіть ті явні прояви музичної культури православних музикантів, які подекуди побіжно проступають у документах та дослідженнях українських істориків. По-третє, ще одним провокуючим фактором для ігнорування такого дослідження була майже повна відсутність нотного матеріалу, адже більшість музикологів звикли спиратися саме на нотні артефакти. Зрештою, можна ще довго вишукувати причини чому такі можливості не сталися, або чому музична культура Перемишльської та Сяноцької земель загубилася у дослідженнях із загальноукраїнським дискурсом, проте, як казав класик: довгий шлях переконань, короткий -- прикладу. Щоправда, останнім часом, опинившись на роздоріжжі, українські музикологи роблять спроби «накинути оком» на найбільш яскравих діячів римо-католицької культури, які діяли, або походили з цих земель. Зокрема, Юрій Ясінов- ський надихнув російських музикологів на переклад одного з музично- теоретичних трактатів Себастьяна з Фельштина , а Олена Лемкович та Анатолій Каленичко нехай і дещо некоректно визначили цього музичного діяча як українського композитора. Місцеві русини і справді активно брали участь у розвиткові римо-католицької культури на теренах Польського королівства, проте цей процес активно розпочався значно раніше, ще у часи Пізнього Середньовіччя. Польські дослідники зробили максимально багато для дослідження саме римо-католицької музичної культури цих земель, хоча майже цілком і повністю ігноруючи розмови про роль у цьому процесі місцевих русинів. Напевно, це відбулося з тих же причин, з яких подібну тему оминали українські музикологи. Польські праці, в більшості випадків, зосереджені на музичній діяльності окремих релігійних орденів, а також у різних біографічних словниках та виданнях енциклопедичного характеру. Серед авторів цих видань виділяються праці Адольфа Хибінського, Збіґнева Ханецького, Єжи Кохановича, Ката- жини Моравської, Барбари Пшибишевської-Ярмінської, на яких переважно і ґрунтується наше дослідження. Основне завдання нашого дослідження полягає у ретроспективному зведенні музичних культур різних конфесій в одну цілісну картину. Цей принцип виправданий ще й тим, що подібне переосмислення відбулося в середовищі українських літературознавців, які назвали цей процес -- латиномовна українська література. Що вже казати про польськомовну літературу русинів Ранньомодерного часу?

Частина 1. Себастьян з Фельштина. Себастьян з Фельштина -- один з найбільш відомих музичних теоретиків першої половини XVI століття Польського королівства. Він походив з містечка Фельштин, нині Скелівка, неподалік Самбора, що у XVI столітті входило до Перемишльської землі Руського Воєводства. Батько Себастьяна мав ім'я Ян: «Sebastianus Johannis de Felstin dioc. Premisliensis»3. Як і багато здібних юнаків цієї землі, Себастьян вирушив на навчання до Кракова у Яґел- лонський університет. 29 листопада 1507 року його записали на факультет вільних мистецтв: «facultas artium liberalium»A. Якщо ж припустити, що на момент вступу до університету Себастьяну було близько 20 років, тоді дата його народження наближається до 1490 року.

У 1517 році було надруковано перший трактат Себастьяна Фельштин- ського -- «Opusculum musicae compilatum», який фактично був підручником для навчання простого, тобто григоріанського співу . 31 березня 1517 року у Кракові було видано його другий трактат -- «Opusculum musices mensuralis...», який був першим у Польському королівстві підручником з мензуральної нотації, із використанням одноголосих та триголосих нотних прикладів . З тексту цього трактату стало відомо, що автор, найпевніше, після навчання повернувся до Фельштина, де став пресвітером у місцевому костелі: «presbiter de Felstin» . Існує ймовірність, що у 1518 році у Кракові було видано ще один його трактат -- «Modus regulariter accentuandi lectiones,..»8. У 1524 чи 1525 році було видано наступний трактат Себастьяна -- «Opusculum musices noviter...», який також був присвячений григоріанському співові і був ще двічі перевиданий у Кракові, у 1534 та 1539 роках . З наступних двох трактатів, опублікованих у Кракові у 1536 році («De musica dialogi») та у 1544 році («Directiones musicae ad cathedralis Premisliensis») стає зрозумілим, що Себастьян став парафіяльним священиком та, згодом, ректором парафіяльної школи у Сяноку . Останній трактат був створений для Перемишльського кафедрального костелу. Таким чином, Себастьян з Фельш- тина не лише народився в межах Перемишльській землі, а й працював тут.

Відомо, що Себастьян також був і композитором. Збереглося кілька його музичних творів. Три чотириголосі композиції відомі з рукописів XVI та XVII століть, що збереглися в колекції королівської вокальної капели рорантистів на Вавелі: «Prosa ad rorate tempore paschali Virgini Mariae laudes», «Alleluia Felix es Sacra Virgo Maria» та «Alleluia ad Rorate cum prosa Ave Maria» .

Частина 2. Антонін з Перемишля. На зламі XVI та XVII століть, а саме у 1594-1601 та 1614-1618 роках, провінціалом, тобто керівником Руської провінції Ордену Домініканців із центром у Львові, був доктор теології та проповідник -- Антонін з Перемишля (пом. 1619). Окрім усього іншого, він був ще й чудовим співаком та музикантом, автором одноголосої «Missa S. Rosarii», що була видана у Львові у 1591 році . Цей приклад є красномовним свідченням продовження практики, що походить з минулого століття. Наприклад, подібну кар'єру, не в останню чергу завдяки своєму музичному талантові, втілив львівський архієпископ латинського обряду -- Ґжеґож з Сянока (Григорій Сяноцький) (бл. 1406-1477).

Частина 3. Перемишльські органісти. Органісти були особливими музикантами, адже вони не виконували тих суспільних функцій, що виконували інші міські музиканти, зокрема не грали у шинках, на весіллях, уродинах, похоронах тощо. Їхні професійні обов'язки були зосереджені виключно на костельній музиці. В інших містах Речі Посполитої, зокрема у Гданську у XVII столітті навіть виник професійний цех органістів .

У 1590 році місцевий органіст на ім'я Станіслав став бурмістром Перемишля, тобто головою магістрату міста . Ця посада аналогічна сучасній посаді мера. Це доволі красномовний приклад, що підкреслює важливість професії органіста у Перемишлі. Випадок, коли міський музикант займав у місті високу посаду був не випадковий, адже, наприклад, більше століття до цього, а саме у 1470 році, світським співаком та міським райцем був дехто Клеменс .

Також у списку «Premislensis Filii» за 1630 рік збереглися відомості про двох органістів францисканців, які діяли у місцевому монастирі: «Брат Антоній Рибальський» та «Брат Стефан Душевич, який прибув із Кросно» .

Частина 4. Міські професійні музиканти (узуалісти) Перемишля.

На жаль, прямих свідчень про існування міських музикантів у Перемишлі у цей час не збереглося, проте до нашого часу дійшли документи, які засвідчують їхнє існування у роки, що передували і слідували після описуваного у цій роботі періоду. В зв'язку із чим не зайвим буде припустити, що такі музиканти існували і у XVI столітті, і у першій половині XVII століття.

Зокрема, у 1395 році функції міського співака виконував м'ясник Мацей, а у 1404 році міським співаком був дехто Леонард . Найімовірніше, що ці музиканти співали під акомпанемент струнних музичних інструментів, як то цитри (цимбали, гуслі), ребеку (гудок) або лютні. Наступний же документ було створено аж у 1702 році, незабаром після призначення єпископа Павла Дубравського (1649-1714) -- «Вирок вікарного єпископа, ксьондза Павла Костянтина Дубравського у суперечці між кафедральною капелою та перемишльськими узуалістами від 25 січня 1702 року» . Документ є напрочуд продуктивним для висновків дослідника. Як стверджував регент, який був позивачем проти міських музикантів на суді у єпископа, сербаки (вуличні музиканти), згідно звичаю і постанов інших міст, повинні були грати на богослужіннях, роратних співочих месах по неділях, на свята і на публічних процесіях. Регент наполягав на тому, щоби музиканти приходили до кафедрального костелу з власними музичними інструментами та у всьому йому підкорялися. Без дозволу не можна було грати у інших костелах міста. Крім того він наполягав, щоб музиканти не мали права без наданої ним ліцензії грати у шинках та господах як у місті, так і у передмісті. Перемишльські ж музиканти стверджували, що традиційно музичне ремесло було вільним від усіляких поборів. Серед цих музикантів були представники різних конфесій, зокрема «грецької, латинської та єврейської» . Цікаво, що всі вони, не зважаючи на релігійну приналежність, повинні були грати богослужбову католицьку музику. Відомі імена трьох музикантів з числа сербаків -- Блажей Пшеперчик, Войцех Чурило та Ян Бик.

Частина 5. Спів у православних церквах. Про спів у православних церквах цього часу майже нічого не відомо і про більшість фактів ми можемо лише здогадуватися.

У XVI столітті в православних церквах, найпевніше, продовжували середньовічну богослужбову практику, послуговуючись напівусною співочою традицією та співом з невменних (знаменних) книжних зразків.

Ситуація могла дещо змінитися в останнє десятиріччя XVI століття. У 1592 році до Перемишля почали запрошувати на вчительські посади студентів львівської школи Успенського братства, як знавців грецької, латини та слов'янських мов . У 1591 році випускник львівської братської школи викладав у Стрийській школі . Приблизно у 1645-1649 роках у Рогатині, Стрию, Дрогобичі вчителював дяк Федір Вишнянський .

Мережа православних церковних братств на цих землях була доволі розвиненою. Про це свідчить той факт, коли у 1627 році Перемишльське братство Трійці надіслало листа до Дрогобицького, Стрийського та братств інших міст, з проханням про матеріальну допомогу для ведення справи в сеймі .

Можна припусти що саме в цей час на цих землях з'явилися перші зразки якщо не багатоголосого співу, то принаймні монодичного зі зразками лінійної нотації. Зокрема, у бібліотеці греко-католицької капітули в Перемишлі збереглися два лінійні «Ірмолої», що були створені на інших руських теренах, зокрема, у 1639 році у селищі Хлівчани Белзького воєводства, та у 1631 році у Бруслинові Брацлавського воєводства . Історія того, як ці рукописні нотні книги потрапили до греко-католицької капітули невідома. Цілком можливо, що це відбулося вже у другій половині XVII століття, у часи організаційних реформ місцевих православних єпископів з роду Винницьких.

Цінною є згадка про спів у православній церкві у Стрию у 1630-х роках, що збереглася на сторінках праці очевидця тих подій, колишнього викладача Київської братської школи Касіяна Саковича. У творі «'Епауорбтоїд аЬо регзресїта...», виданому у Кракові у 1642 році, автор свідчив, що дружина Андрія Косила, священика однієї зі стрийських церков, «краще від нього вміла читати й співати» і могла співати замість дяка . Цей приклад окрім усього іншого засвідчує існування співочої монодичної практики до початку співочих ініціатив Антонія Винницького (1600-1679), що відбулися після його призначення на єпископа Перемишльського, Самбірського і Сяноцького у 1650 році.

Частина 6. Музичні капели у єзуїтських костелах та колегіумах Ярослава, Кросно та Перемишля. У кінці XVI та у першій половині XVII століть на цих землях активно почали розвиватися осередки Ордену єзуїтів і згідно з документами, саме музичні капели єзуїтів надали музиці якісно нового значення. Музика єзуїтів почала вказувати на цивілізаційну різницю між ними та православними, а також іншими католицькими осередками цих земель. Зрештою, музика стала інструментом релігійного протистояння.

З різних причин головним базовим містом єзуїтів на цих землях і, загалом, у Руському воєводстві став Ярослав. Місцевий колегіум святого Яна функціонував протягом двох століть, у 1572-1773 роках. У 1577 році тут налічувалося 330 студентів. Перші свідчення про музичну капелу стосуються 1581 року, коли вона звучала під час шкільних декламацій, що проводилися тут щомісяця. Монах візитатор Ян Карміната у той час висловив свою згоду щодо використання практики співу, проте зробив це із зауваженнями -- «спів має бути поміркованим, без будь-якого використання органів та музичних інструментів»26. Примітно, що перші відомості про музичну справу у колегіумі співпадають із аналогічним процесом у школі Успенського братства у Львові. Прямого зв'язку між цими осередками не було, проте таке порівняння може свідчити про спільні для того часу культурні процеси, зокрема у музичній площині.

З 1592 року Ярослав перебував у спільній власності князя Олександра Острозького (1570-1603) та його дружини Анни з Костків (1575-1635), а у 1606 році Анна викупила другу половину міста у своєї сестри. Після смерті чоловіка Анна Острозька почала активно підтримувати католицькі осередки, як у Ярославі, так і поза містом. Особливо ця підтримка стосувалася Ордену єзуїтів. У 1609 році Анна Острозька зробила бурсі велике пожертвування, що було використано «для навчання та утримання бідних учнів, які також мали навчатися музиці»21. У самої ж княжни, напевно, власної музичної капели не було, принаймні про її існування не збереглося жодних відомостей. Навіть на похоронах княжни грали музиканти її двоюрідного онука, другого Острозького ордината, Владислава Домініка Острозького-Заславського (1616-1656), музиканти якого терміново виїхали з Ряшева до Ярослава у 1635 році .

Збереглося яскраве свідчення про історію одного зі співаків місцевого єзуїтського осередку. У 1623 році шляхтич Станіслав Кіліан Боратин- ський, дізнавшись про чудові якості чотирнадцятирічного учня єзуїтської бурси святого Яна в Ярославі, викрав юного співака. Аби хлопець із віком не втратив голосу, Станіслав Боратинський вирішив зробити йому кастрацію і навіть вже призначив для цієї справи хірурга. На щастя для хлопця, йому вдалося втекти і дістатись до Анни Острозької, яка прихистила його і відправила від гріха подалі до львівських єзуїтів . Проте, шляхтич Боратинський не здався і навіть у Львові спробував в чергове викрасти співака, проте свідкам цієї події вдалося відбити хлопця. З цього повідомлення також дізнаємося про репертуар, який співав цей хлопчик перебуваючи у полоні, зокрема, мова йде про світські пісеньки веселого характеру: «хлопця навчили співати веселих та грайливих пісеньок, чим тішився Станіслав Боратинський та його сусіди»26.

У шкільному театрі цього колегіуму відбувалися постановки драматичних творів із використанням музичної капели. Зокрема, відомо що у 1640 році відбувся показ панегіричного видовища «Monstra wdzi^cznosci Korony Polskiej przeciw zakonowi». На сцені брали участь діти, які стріляли з луку при звуках музики, танцю та хору .

Про викладачів музичних дисциплін у колегіумі відомо не багато. Усі вони викладали граматику, інфіму або поетику. Також усі викладачі, окрім одного магістра, були професорами. У 1612/13 навчальному році викладачем співу був Павел Заборовський, у 1619/20 році префектом музики був Марцин Бранніус, у 1623/24 році магістром хору був Шимон Бобовіус, у 1628/29 році префектом музики був Анджей Врублевич, а у 1630/31 році директором хору був Пйотр Папески . Невідомо, що відбувалося з музичною справою протягом не зазначених років, чи ті самі професори продовжували викладати музичні дисципліни, чи це робили старші студенти. Проте, примітно, що у більшості випадків викладачі викладали не гру на музичних інструментах, а спів. Це можна трактувати, як те, що у єзуїтському костелі переважно грали запрошені музиканти з якими підписували трудовий контракт, а костельний спів був цариною студентів. Принаймні таке розподілення існувало у інших єзуїтських костелах Речі Посполитої.

Єзуїти мали ще один осередок у передмісті Ярослава, на базі якого згодом з'явився і колегіум. Цей осередок формувався навколо костелу Пресвятої Діви Марії, де у 1635-1662 роках містилася єзуїтська резиденція. Деталі про музику у костелі невідомі, проте у 1637 році віленська воєводина Анна Алоїза Ходкевич (1600-1654), донька Анни Костки та Олександра Острозького, записала фундуш для костельного богослужіння та для музикантів. Цей фундуш збільшив Томаш Пійовський, який перед смертю у 1638 році, записав процент від 1700 флоринів для утримання музикантів .

Ще один значний центр єзуїтів діяв у Кросно. У 1614-1619 роках тут функціонувала єзуїтська місіонерська станція, у 1619-1647 роках -- резиденція, а у 1647-1773 роках -- колегіум.

Перші відомості про музичну капелу з'являються тут після відкриття у 1631 році школи з класами граматики. Приблизно у 1635 році єзуїтський клірик Ян Клет переказав на користь єзуїтів невеликий спадковий приміський фільварок, прибуток з якого був призначений на музичну капелу, що повинна була діяти при костелі та школі .

У 1646 році Анджей Гарбович записав 300 флоринів на колегіум та музичну бурсу. Колегіум було засновано через рік, у 1647 році. Цього року в монастирських каталогах вперше з'явилася відомості про префекта музичної бурси та одночасно префекта костелу, отця Яна Ланчинського. Нові функції були додані до його особистого каталогу у 1647-1649 роках, хоча він працював у Кросно до самої смерті у 1682 році.

Найменше ж відомо про музичну справу єзуїтів у Перемишлі. Вже у 1610 році єзуїти заснували тут колегіум, проте перші класи поетики та граматики було відкрито лише у 1628 році, а ще за рік вони були зачинені. Відновили ж навчання аж у 1654 році. Єдина звістка про музичну практику у цей час датується 1617 роком, коли відбулися урочистості на честь відомого єзуїта Ігнатія Лойоли (1491-1556) . Хроніст єзуїтів відзначив участь у святкуванні музичної капели. Проте залишається загадкою, чи це була шкільна капела, чи капела колегіумі, а з огляду на скупі відомості щодо музичної діяльності єзуїтів у місті, не зайвим буде припустити і участь або ж міських музикантів, або музикантів францисканського монастиря.

Висновки

иузичний капела єзуїтський перемишль

Загалом можна стверджувати, що музична культура Перемишльської та Сяноцької земель у XVI та на початку XVII століть мало відрізнялася від попереднього, XV століття. Вихідці з цих теренів робили запаморочливі кар'єри завдяки своїм музичним здібностям, адже саме музика та богослов'я найбільше цінувалися у Краківському університеті. Перш за все, серед цих осіб слід згадати ім'я Себастьяна з Фельштина, найвідомішого автора кількох музично-теоретичних трактатів Польського королівства у XVI столітті. У Перемишлі музиканти були поважною професією, зокрема кілька з них були в лавах керівників міста. Сербаки, тобто вуличні музиканти були невід' ємною складовою життя Перемишля. Вони грали у шинках та господах як у місті, так і у передмісті. Їхня діяльність традиційно була вільною від усіляких поборів. Серед цих музикантів були представники різних конфесій, зокрема «грецької, латинської та єврейської». Про спів у православних церквах цього часу відомо вкрай мало, проте існує ймовірність, що перші зразки нової сучасної нотації та багатоголосого співу потрапили на ці землі через мережі православних братств. У цей час якісно нове значення музиці у містах Перемишльської землі створили музичні капели єзуїтів, які почала вказувати на цивілізаційну різницю між ними з одного боку та православними та іншими католицькими осередками з іншого. Зрештою, музика стала інструментом релігійного протистояння. Проте, слід зазначити, що у кожному окремому регіоні музичне протистояння було різним і далеко не завжди єзуїти отримували тактичну ініціативу. Головними містами їхньої діяльності були Ярослав, Перемишль та Кросно.

Література

1. Album Studiosorum Universitatis Cracoviensis. (1892). Chmiel, A. (ed.), Cracoviae: Typis et impensis universitatis jagellonicae provisore A.M. Kosterkiewicz [in Polish].

2. Chaniecki, Z. (1980). Organizacje zawodowe muzykow na ziemiach polskich do koncaXVIIIwieku. Krakow: Polskie Wydawnictwo Muzyczne [in Polish].

3. Chybinski, A. (1949). Slownik muzykow dawnej Polski do roku 1800. Krakow : Polskie Wydawnictwo Muzyczne [in Polish].

4. Chybinski, A. (1936). Ziemia Czerwienska w polskiej kulturze muzycznej

5. wieku, Ziemia Czerwienska : rocznik Oddzialu Polskiego Towarzystwa Historycznego we Lwowie, 2, 1, 8-23 [in Polish].

6. Dlugosz, J. (1970). Rachunki kapeli nadwornej ksi^cia Wladyslawa Dominika Ostrogskiego w latach 1635-1642, Muzyka: kwartalnik Instytutu Sztuki Polskiej Akademii Nauk, 1 (56), 58-80 [in Polish].

7. Kalenychenko, A. (2017). Ukrainsko-polska muzyka XIII-XVIII stolit (posta- novka pytannia), Studii mystetstvoznavchi: Teatr. Muzyka. Kino, 1 (57), 44-50 [in Ukrainian].

8. Kochanowicz, J. (2002). Slownik geograficzny jezuickich burs muzycznych (Materialy). Krakow: Wydawnictwo WAM. [in Polish].

9. Morawska, K. (1998). Historia Muzyki Polskiej. Tom I, cz^sc 2: Srednio- wiecze 1320-1500. Warszawa : Narodowe Centrum Kultury [in Polish].

10. Morawska, K. (2014). Historia Muzyki Polskiej. Tom II : Renesans 15001600. Warszawa: Narodowe Centrum Kultury [in Polish].

11. Perz, M. (1974). Inwentarz przemyski (1677), Muzyka: kwartalnik Instytutu Sztuki Polskiej Akademii Nauk, 4 (75), 44-69 [in Polish].

12. Przybyszewska-Jarminska, B. (2006). Historia muzyki polskiej. Tom III, cz^sc 1 : Barok 1595-1696. Warszawa: Narodowe Centrum Kultury [in Polish].

13. Isaievych, Ia. (1966). Bratstva ta yikh rol v rozvytku ukrainskoi kultury XVI-stolittia. Kyiv: Naukova dumka [in Ukrainian].

14. Isaievych, Ia. (2002). Stryi i stryiany: storinky istorii. Visnyk Lvivskoho universytetu. Seriia istorychna. 37, 1, 26-34 [in Ukrainian].

15. Lotosh, E., Pospelova, R. (2006). Traktat Sebastyana Felshtyinskogo «Opus- culum musices compilator”, Kalofoniia. Naukovyi zbirnyk z istorii tserkovnoi monodii ta hymnohrafii, 3, 137-168 [in Russian].

16. Yasynovskyi, Iu. (1996). Ukrainski ta biloruski notoliniini Irmoloi 16-18 stolit. Kataloh i kodykolohichno-paleohrafichne doslidzhennia. Lviv: Misioner [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru