Розвиток вокальної майстерності естрадного виконавця

Варнавська Лариса Іванівна, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри методики музичного виховання, співу та хорового диригування Криворізького державного педагогічного університету

Вікторова Маргарита Вікторівна, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри методики музичного виховання, співу та хорового диригування Криворізького державного педагогічного університету

Постановка та обґрунтування актуальності проблеми. Спрямованість сучасних тенденцій освітнього простору на формування нових підходів до підготовки конкурентоздатного фахівця в умовах євроінтеграції у сфері вищої освіти вимагає, згідно Закону України «Про вищу освіту», забезпечення органічного поєднання в навчальному процесі освітньої, наукової та інноваційної діяльності, створення необхідних умов для реалізації учасниками освітнього процесу їхніх здібностей і талантів [6].

В умовах активного розвитку естрадних жанрів як важливої складової сучасної української культури, організації міжнародних та регіональних конкурсів естрадних вокалістів та їх важливій ролі у розвитку концертного життя українських міст, становлення українського шоу- бізнесу та пожвавлення міжнаціонального культурного діалогу з країнами близького та далекого зарубіжжя виникає потреба у професіоналізації навчання естрадному співу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Відповідно до Закону України «Про вищу освіту», національної стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 року у вітчизняній вищій мистецько-педагогічній школі означилися певні стратегічні цілі: збереження національних надбань підвищення якості і конкурентоспроможності мистецької освіти; гармонійна взаємодія систем мистецької освіти, науки, бізнесу, держави; розвиток, створення і розвиток наукових та творчих шкіл для дослідження проблем музичної підготовки; задоволення індивідуальних потреб особистості в отриманні якісної мистецько-педагогічної освіти на основі навчання впродовж життя.

Д. Люш зазначає, що, незалежно від рівня вокальної підготовки виконавця, особливу увагу слід приділяти вокально-технічним вправам на середині діапазону співацького голосу як його фундаментальній основі [4]. Цей принцип є провідним у німецькій вокальній школі і науково обґрунтованим у праці «Школа примарного тону» Ф. Шмітта, який доводить, що правильно організований звук середнього регістру виступає необхідною умовою оптимального звучання голосу на всьому діапазоні [2].

Правильна постановка голосу тісно пов'язана з бездоганною, художньо-виразною інтонацією. Найкраще обґрунтування функції інтонаційного слухового самоконтролю зустрічаємо у праці М. Донець-Тессейр: «Слуховий самоконтроль, а не м'язові відчуття є основою самоперевірки правильності голосового звучання» [3, с. 76].

Сучасна вокально-педагогічна думка узагальнила й систематизувала історичний досвід світової академічної вокальної школи, і зокрема української, на засадах якого досліджуються різноманітні сучасні історико- стильові напрями вокального мистецтва, у тому числі й мистецтво естрадного сольного співу. Оскільки естрадний спів, так само як і академічний спів, використовує голос як основний природний музичний «інструмент», проблематика теоретичних основ вокальної майстерності, розроблена академічною вокально-педагогічною школою, може стати вагомим підґрунтям у з'ясуванні методологічних аспектів естрадного співу.

Метою статті є з'ясування особливостей інтонаційно-технічних вправ у процесі розвитку вокальної техніки студентів та використання при цьому музично-технічних засобів розвитку вокальної майстерності естрадного виконавця.

Виклад основного матеріалу дослідження. Проблема постановки співацького голосу набула значущості ще за часів становлення вокальної практики. Під впливом історичного розвитку вокального мистецтва методологічні засади постановки голосу зазнали суттєвих змін. У XVIII ст. було відкрито нові закономірності постановки співацького голосу: поєднання різних регістрів у єдиний діапазон, значення перехідних звуків у чоловічих та жіночих голосах, необхідність вирівнювання регістрового переходу. Ці принципи відіграли визначну роль у формуванні методики навчання співу та постановки голосу. інтонаційний вокальний майстерність слуховий

У другій половині ХХ століття формується система естрадної музичної, і зокрема вокальної, освіти. Сучасна вокально- педагогічна думка узагальнила й систематизувала історичний досвід світової академічної вокальної школи, і зокрема української, на засадах якого досліджуються різноманітні сучасні історико-стильові напрями вокального мистецтва, у тому числі й мистецтво естрадного сольного співу.

Формування вокальної майстерності естрадного співака залежить, безпосередньо, від розуміння специфіки вокальної мови, фізіології голосового апарату, природи формування співочого звука, чіткого уявлення про дихальну, резонаторну, артикуляційну функції та їхню важливу роль у процесі голосоутворення і цілого ряду інших важливих чинників. Набуття співаком вокально- технічної майстерності є результатом свідомої цілеспрямованої багаторічної роботи і свідчить про досягнення ним високого рівня художнього та вокально-технічного розвитку.

Важливу роль у розвитку вокальної техніки, необхідних вокально-технічних навичок та умінь відіграють інтонаційно- технічні вправи. У вокально-педагогічній практиці широкого розповсюдження набули: «Сторінка» Н. Порпори, «Школа співу для сопрано» та «Вправи для вирівнювання та удосконалення гнучкості голосу» М. Глінки, збірки вправ М. Владимировой О. Бестриха, П. Віардо-Гарсіа, М. Донець-Тессейр, М. Єгоричевої, Е. Карузо тощо. Значним внеском у сучасну українську вокальну педагогіку є вокально-технічні вправи М. Микиші, які супроводжуються авторськими методичними вказівками щодо їх використання у вокальному навчанні. М. Донець-Тессейр систематизує інтонаційні вправи за завданнями: для розвитку рухливості, гнучкості, віртуозності голосу, для вдосконалення вокальної техніки, для правильної постановки дихання та артикуляційного апарату.

Сукупність принципів та практичних прийомів вокального навчання складає сутність методологічної бази педагогіки естрадного сольного співу. Слід зазначити, що сучасна наука ще не виробила цілком точних методів дослідження співацького голосоутворення і не визначила ідеалу поставленого голосу з погляду акустики. Саме тому в сучасній вокальній педагогіці співіснують емпіричні та науково об'єктивні методи, що наочно демонструє класифікація методів вокального навчання: метод прямого впливу на м'язові установки; метод впливу на артикуляцію приголосних; метод впливу на положення гортані; метод впливу на дихання; метод впливу на тембр голосу шляхом зміни забарвлення голосних (фонетичний метод); метод фіксації внутрішніх відчуттів; метод вольових наказів та емоційних станів; метод слухових впливів; метод прослуховування еталонних вокальних програм; метод затриманого зворотного слухового зв'язку та ін.

Вибір викладачем естрадного співу методів навчання обумовлений, з одного боку, його вокально-педагогічним досвідом, з іншого боку - повинен орієнтуватися на індивідуальні фізіологічні особливості та завдання вокально-технічного й художньо- творчого розвитку майбутнього виконавця. Проте найкращим і найбільш надійним можна вважати метод (сукупність методів), що спирається на принцип свідомого ставлення до техніки голосоутворення, який набув вагомого значення в українській естрадній вокальній школі.

Одним із головних завдань естрадної вокальної педагогіки є вирівнювання регістрів співацького голосу. Для естрадних співаків, які використовують специфічну, відмінну від академічної манеру співу, ця проблема найбільш актуальна. Досить часто естрадний сольний спів сприймається на слух як строкатий, неоднорідний. Вокальна педагогіка має у своєму арсеналі комплекс прийомів, оволодіння яким дає змогу співакам уникнути недоліків. Це прийоми прикриття перехідних звуків та змішування регістрів. Сутність прикриття звука полягає у збільшенні імпедансу у момент наближення до перехідних нот одного регістру до іншого. Це дозволяє голосовим зв'язкам включатися поступово. Полегшуючи навантаження на гортань, збільшений імпеданс допомагає співаку знайти і зберегти оптимальний режим роботи голосових зв'язок. З метою оволодіння прийомом прикриття перехідних звуків рекомендується спів із закритим ротом («морморандо»). Також потрібно уникати відкритих грудних звуків на перехідних нотах у тенорів (фа - фа-дієз), у баритонів (ре - ре- дієз, мі). У роботі з високими голосами вокально-технічні вправи слід виконувати у низхідному напрямку, з низькими голосами - навпаки. Найбільшого ефекту можна досягти, відпрацьовуючи цей прийом спочатку на звуках середньої частини голосового діапазону. Важливого значення набуває пошук заокругленого звучання, яке з просуванням угору ще більше заокруглюється перед перехідними звуками, нагадуючи голосний «у». Якщо виконавець володіє механізмом прикриття звука, відкриття входу до гортані та підвищення надгортанника не відбувається. Натомість спостерігається розширення нижньої частини глотки на усіх голосних, яке викликає збільшення об'єму в ній повітря, підвищення реактивного опору та зростання імпедансу. Це забезпечує вирівнювання переходу між регістрами, створює умови для змішування регістрів. Співаючи прикритим звуком з чітким голосним, можна досягти однорідності, злагодженості, дзвінкості, виразності звучання голосу, чіткості дикції.

Таким чином, вокальна майстерність естрадного виконавця визначається однорідністю звучання його голосу на всьому діапазоні. Важливу роль у цьому відіграють такі чинники: чітке розуміння співаком регістрової природи голосу; опанування мішаним типом голосоутворення (відкрите та прикрите звучання); формування регістрових мікстів.

Слід зазначити, що сучасний естрадний вокал з погляду вокальної техніки синтезує прийоми, характерні для академічного та народного вокалу, а також прийоми, поширені в рок-, поп-музиці, ж наприклад: йодлі, субтони, ґроулінг, скримінг та інші. Так, йодль - особлива манера співу без слів, з характерним швидким перемиканням голосових регістрів, тобто з чергуванням грудних і фальцетних звуків; субтон - горловий спів; скримінг-вокальний прийом, заснований на техніці розщеплення, можна охарактеризувати як крик в дуже високій теситурі; «драйв» або ґроулінг - спів хриплим звуком, який використовується у стилях: хард- рок, блюз, альтернатива. Популярність ґроулінгу тісно пов'язана з виконавським феноменом «негритянського драйву» Луї Армстронга. Цей прийом вважається шкідливим для академічного вокалу, але досить поширений у естрадному сольному співі. Використання спеціальних вокально- технічних вправ дозволяє розвинути вокальні можливості естрадного співака, «відкрити» верхній регістр, збільшити вокальний діапазон, зберігаючи при цьому співацький голос.

Викладач естрадного співу, використовуючи вокально-технічні вправи як дидактичний матеріал, повинен дотримуватися наступних педагогічних настанов:

1. Чітко поставлених мети та завдань.

2. Двостороннього контролю викладача та студента, що сприяє розвитку активного вокального самоконтролю студента.

3. Індивідуального підходу з урахуванням слухових уявлень, типології вищої нервової діяльності, темпераменту, стану голосового апарату, діапазону, рівня підготовки співака.

4. Принципу послідовності, наступності, поступового зростання складності.

5. Дотримування строгої ритмічності при виконанні вокальних вправ, що сприяє стійкості та економності дихання.

Вокально-технічні вправи за завданнями можна умовно поділити на декілька груп: вправи для розспівування; вправи для розвитку та удосконалення голосового апарату; вправи для розвитку та автоматичного закріплення певних вокально-технічних навичок; вправи для розвитку елементів вокальної техніки [1].

Характерною ознакою сучасності є широке використання технічних засобів, комп'ютерної техніки в естрадній практиці. Це вимагає від естрадного виконавця знання складних музичних технологій, техніки звукозапису, вміння працювати з мікрофоном.

Естрадний вокал - це спів у мікрофон, і щоб використовувати всі його можливості, вокаліст повинен володіти технікою роботи з мікрофоном, знати всі плюси і мінуси даного приладу. Серед усього різноманіття мікрофонів, які розрізняються за системою конструкції, призначенням і областю застосування, виконавець на сцені має справу з концертним мікрофоном для солістів.

Розглянемо проблеми, які можуть виникнути у виконавця з мікрофоном на сцені та надамо поради з приводу поводження з мікрофоном на виступі.

1. Включення мікрофона.

Найпоширенішими на сьогоднішній день - є мікрофони фірм Shure і AKG. На фото стрілками вказано положення перемикачів для їх включення.

У мікрофонів Shure у включеному стані повинен світитися індикатор зеленого кольору. Якщо крім нього світиться ще й червоний, значить, батарея розряджена, і цей мікрофон краще не брати.

У мікрофонів AKG індикатор включення червоного кольору. Він короткочасно загоряється тільки в момент включення мікрофона. Про стан батареї можна судити за часом світіння індикатора - чим воно коротше, тим краще батарея. Якщо після включення індикатор світиться постійно, значить, батарея майже повністю розряджена.

Коли мікрофон вже у вас в руках і ви перевірили стан перемикачів, щоб остаточно переконатися в працездатності мікрофона, промовте в нього звук «Ц». Цей звук буде вам добре чути з колонок і, в той же час, не приверне до себе уваги оточуючих.

2. «Заведення» мікрофона. «Заведення» або «збудження» мікрофона - це виникнення акустичного зворотного зв'язку на певній частоті між мікрофоном і акустичними системами (звуковими колонками); проявляється як противний писк або гул.

Щоб уникнути «заведення», в той час, коли мікрофон не використовується за прямим призначенням (вихід на сцену, поки звучить вступ, програш, відхід зі сцени), його не можна опускати нижче рівня пояса. В процесі виступу не підходьте занадто близько до моніторів (акустичні системи, спрямовані на виконавця). Оптимальне місце розташування співака на сцені під час номера - на лінії завіси.

3. Тембр звуку. Тембр звучання мікрофона сильно залежить від його положення щодо рота виконавця. На відміну від побутових мікрофонів караоке, професійні естрадні мікрофони мають більш низьку чутливість і вузьку діаграму спрямованості. Частотна характеристика значно змінюється з відстанню. Чим далі від губ знаходиться мікрофон, тим менше в звуці низьких частот, які створюють опору звучанню, тим більш різко і плоско звучить голос. Найбільш правильне з точки зору звучання положення мікрофона - майже горизонтальне, з невеликим відхиленням вниз.

4. Спотворення звуку. При співі в мікрофон треба пом'якшувати атаку вибухових приголосних звуків «П» і «Б», інакше ці звуки будуть дуже сильно виділятися, а при досить потужному посиленні взагалі будуть сприйматися, як удар. Це досягається практикою, тому у мікрофон треба співати не тільки на концертах, але і на репетиціях.

Не кричіть в мікрофон. Якщо цього вимагає постановка вашого номера, під час дуже гучного відкритого звуку трохи відсуньте мікрофон (на 1-2 см.) від нормального положення. Але не перестарайтеся, інакше замість акценту у вашій пісні може вийти провал звуку. Взагалі, не зловживайте цим прийомом, вдавайтеся до нього лише в разі крайньої необхідності.

5. Сторонні шуми. Під час номеру намагайтеся уникати тертя мікрофона об одяг. Перекладання мікрофона з однієї руки в іншу, якщо цього вимагає постановка, робіть м'яко й обережно. Пропонуючи глядачам підтримати Вас оплесками, не хлопайте по мікрофону - просто імітуйте рухи, не торкаючись його. При вмілому поводженні, мікрофон з незручного і відволікаючого предмета перетвориться на вашого доброго і звичного помічника на сцені.

Майбутній фахівець повинен мати уявлення про особливості запису вокалу в комп'ютерній студії, сучасні засоби обробки вокалу, прийоми мікшування вокалу тощо.

Необхідними технічними елементами цього процесу є студійний мікрофон та мікшерний пульт, який може одночасно використовуватися для прослуховування аудіотреків та для запису нових дублів. Для запису вокалу найчастіше використовуються конденсаторні мікрофони, які поєднуються з мікшерним пультом. Мікрофон встановлюється віддалік від стін та кутів, що необхідно з погляду акустичних закономірностей. Між співаком та мікрофоном на відстані 20 см від мікрофона слід поставити противітровий екран. Обробка вокалу виконується на комп'ютері за допомогою плагінів. У процесі запису вокалу важливим є засіб компресування звука, завдяки якому динамічний діапазон вокалу репрезентований краще. На думку фахівців, іноді слід обробити голос за допомогою аналогового еквалайзера, оскільки ці моделі звучать краще в порівнянні з плагінами. Мікшерний пульт дає можливість співаку через навушники прослухати мікс. За допомогою підсилювача співак може самостійно підстроювати необхідний рівень динаміки. Сучасні комп'ютерні програми для запису вокалу дають змогу робити вписки безпосередньо на трек: новий фрагмент записується у вигляді окремого регіону, а на треку візуально знаходиться там, куди його записано і за бажанням може бути відтворено його звучання. Завдяки цьому можна швидко з'ясувати, наскільки вдалий запис. Сучасні аудіосеквенсери дають змогу виконувати запис в режимі «multiple-take». У такий спосіб вокаліст може співати окремий фрагмент багато разів. Секвенсер автоматично записує всі варіанти. Найбільш вдалі варіанти компонуються у цілісну вокальну партію.

Перед тим, як починати мікшування вокалу, слід позбавитися зайвих сторонніх звуків. При необхідності можна додати компресії, особливо коли динаміка вокалу надто широка, або піки та провали звучання дуже відчутні. Для корекції неточної вокальної інтонації або сильного вібрато використовуються спеціальні плагіни. У піснях з модуляцією оптимальним є створення нового вокального треку: модулюючий епізод записується на новому плагіні, на якому встановлюється нова тональність. Для створення ефекту «дабл-трек» використовується плагін Auto-Tune, який дозволяє створити ілюзію подвійного співу, панорамного звучання. Більш природне звучання ефекту подвоєння можна отримати шляхом дублювання приспіву, який копіюється з однієї частини пісні та нашаровується на інший приспів. Таким чином, виконання буде дещо різнитися, водночас досягається більш природній акустичний ефект. Поряд із описаними плагінами існує велика кількість інших плагінів, як, наприклад, плагін імітації лампового підсилювача, який дозволяє отримати звук лампового мікрофона; ефект Leslie, за допомогою якого можна обробити вокальну партію ефектом гучномовця, що обертається (широко використовується у популярному вокальному стилі «тріп-хоп») тощо. Використовуючи різні ефекти, слід пам'ятати, що головним завданням при записі вокалу є досягнення якісного звучання. Обробку вокалу необхідно використовувати в тій мірі, наскільки це відповідає художнім завданням, які співак ставить перед собою. Провідним критерієм у записі вокалу за допомогою музичних комп'ютерних технологій повинно бути якісне звучання на основі правильних слухових уявлень та ідеалів.

ВИСНОВКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ПОДАЛЬШИХ РОЗВІДОК НАПРЯМУ

Отже, у межах статті доводиться, що естрадний вокал є одним із сучасних напрямків мистецтва співу, який потребує закладення основ та розвитку вокальної майстерності. У становленні вокальної майстерності початкового естрадного виконавця велике значення має вибір інтонаційно-технічних вправ, підхід викладача до розвитку сценічної вокальної майстерності, вмінь роботи з мікрофоном та іншими технічними засобами. Все це вимагає використання комплексу методичних прийомів та вправ, що є подальшим напрямом нашої роботи.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ