Церковно-співочі книги Ірмолої як основні навчально-методичні музичні посібники XVII-XVIII століть

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 78.03(477)"18ст."

Уманського державного педагогічного університету

імені Павла Тичини

ЦЕРКОВНО-СПІВОЧІ КНИГИ ІРМОЛОЇ ЯК ОСНОВНІ НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНІ МУЗИЧНІ ПОСІБНИКИ XVII - XVIII СТОЛІТЬ

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими і практичними завданнями. Питання появи, розповсюдження та активного використання в українській богослужбовій практиці XVII-XVIII століть нотолінійних рукописних та друкованих Ірмолоїв актуальне у зв'язку з тим, що саме з ними пов'язаний історичний процес розвитку й розквіту монодичного акапельного церковного співу в Україні. Саме нотолінійні Ірмолої акумулюють у собі багатовіковий теоретичний і практичний досвід виконання різножанрових буденних та святкових піснеспівів. Паралельно із викладеними теоретичними постулатами та реєстрами-поясненнями на процес виконання хористами піснеспівів та набуття ними практичних навичок співацької культури, у Ірмолоях сформовані основні правила та закономірності навчання молоді музичної грамоти. Поєднуючи у собі досягнення західноєвропейського та візантійського вокально-хорового мистецтва з національними народнопісенними звичаями і традиціями, Ірмолої у XVII-XVIII століттях закономірно стають багатожанровими збірниками суто української музичної педагогіки та базовими навчально-методичними музичними посібниками.

Аналіз основних досліджень і публікацій. Аналіз архівних, історико-культурних та музикознавчих джерел із означеної теми свідчить, що питання активного використання в українській церковно- співацькій практиці XVII-XVIII століть нотолінійних рукописних та друкованих Ірмолоїв залишається малодослідженим. Поява, походження, розповсюдження та класифікація нотолінійних Ірмолоїв за жанрами, та водночас їх навчально-методична функція, як перших східнослов' янських нотодрукованих видань, висвітлюється у працях Ю. Ясиновського. Спадкоємність та схожість балкано-слов'янської та української культур, налагодження активних і творчих культурно-мистецьких зв' язків між цими народами, а як наслідок поширеність на українських землях новогрецького репертуару, розкривається у працях О. Цалай-Якименко. Система восьмигласся, етапи її становлення й розвитку та побудова різножанрових наспівів за нею, схарактеризовані у працях Д. Успенського та А. Преображенського. На тісний взаємозв'язок словесного тексту і музики, речитативний та наспівний (кантиленний) типи мелодики богослужбових піснеспівів вказує І. Вознесенський. На різнохарактерність та своєрідні особливості регіональних розспівів у церковній монодії, що у значній мірі різнилися між собою, вказує С. Смоленський. Проте, актуальність поставленої проблеми, а водночас можливість та необхідність використання у практичній діяльності сучасних закладів мистецького спрямування історичного досвіду із означеної теми, потребує подальшого висвітлення у фаховій періодиці маловідомих і важливих фактів.

Окреслення невирішених питань, порушених у статті. Спираючись на проведений ґрунтовний аналіз архівних, історико-педагогічних та музикознавчих джерел, автор намагається доповнити і розкрити окремі маловисвітлені факти у сучасній фаховій періодиці з питання ролі та значення рукописних та друкованих Ірмолоїв як основних навчально-методичних музичних посібників XVII- XVIII століть. У статті наголошується, що саме нотолінійні Ірмолої були багатожанровими збірниками української музичної педагогіки, які поєднали в собі досягнення латинської музичної лексики з національними фольклорними традиціями та здобутками. Підкреслено, що наприкінці XVII - початку XVIII століття поступово формується процес уніфікації Ірмолоїв, виражений у тому, що до них включаються піснеспіви, які користуються у богослужбовій церковно-співацькій практиці найбільшою уживаністю та популярністю. Закцентовано, що навчально-методична функція Ірмолоїв була закріплена виходом у Львові у 1700 та 1709 роках їх перших нотних друкованих видань, що передбачали восьмигласовий тип побудови піснеспівів у відповідності до церковного календаря.

Виклад основного матеріалу. В українській богослужбовій церковно-співочій практиці XVII-XVIII століть чільне місце посідають нотолінійні рукописні та друковані Ірмолої. Інтенсивне становлення і реформа церковно-музичної освіти, нотопису та музично-стильові зміни в українській гімнографії, що синтезувала в собі здобутки латинської лексики з українськими фольклорними традиціями, зумовили процес їх масового створення як сформованих збірників найбільш поширених та вживаних церковно- службових обрядових піснеспівів східних слов'ян, що водночас були основними навчально-методичними музичними посібниками. У створенні Ірмолоїв реалізовувалися, були узагальнені та викладені передові музично-педагогічні та просвітницько-гуманістичні задуми, погляди та ідеї провідних музикантів- педагогів, регентів і композиторів тогочасної епохи на процес розвитку монодичного хорового акапельного церковного співу та вокально-хорової культури в цілому.

За характером, принципом побудови та викладу музичного матеріалу ці рукописні церковно-співочі книги для одноголосного виконання поділялися на жанрові (псалми, стихири, канони, кондаки тощо) та календарні (співи, що приурочувалися безпосередньо до відповідних дат). У цілому ж Ірмолої об'єднали та увібрали в себе співи з різних богослужбових книг України-Русі попереднього історичного періоду, зокрема, з ''Октоїху'', що у буквальному переводі з грецької означає ''вісім гласів'', сформованому в основному із щоденних обрядових піснеспівів, ''Тріоді'' - із грецької ''три пісні'', що містили в собі піснеспіви до весняних свят та були у певній мірі вершиною тогочасного мистецького солоспіву, ''Обіходу'' та нотованих книг візантійського обряду, і свою назву отримали від найпоширенішого жанру - ірмосів [1: 41-55].

Ірмоси складалися, як правило, з невеликої кількості строф, що було обумовлено, перш за все, структурною будовою їхнього словесного тексту та мали здебільшого кантиленну (наспівну) мелодику. В українській церковно-хоровій практиці XVII-XVIII століть використовувалася значна кількість різновидів цього наспіву. Зокрема, в Ірмолої від 1780 року, що зберігається у фонді 301 ІР НБУВ наводиться реєстр-пояснення черговості виконання цих наспівів під час Служби [2: 274].

Українські музиканти та регенти хорів часто довільно та творчо переробляли кращі візантійські наспіви, пристосовуючи їх до місцевих умов з урахуванням національних народнопісенних звичаїв і традицій. Також у цих збірниках зустрічаємо запозичення із західноєвропейського музичного мистецтва, зокрема форму фіксації оновленого музичного п' ятилінійного нотопису. Таким чином, український нотолінійний Ірмолой, пройшовши тривалий час розвитку від безпосередніх запозичень до власне національних переробок, доповнень і удосконалень, в результаті вилився у багатожанровий збірник суто української музичної педагогіки. Фактично протягом XVII-XVIII століть ці збірники були одним із основних засобів навчання молоді церковного акапельного хорового співу та музичної грамоти.

По суті кожен Ірмолой (книга) являв собою антологію богослужбових піснеспівів, у яких текст і мелодія були нерозривно взаємопов' язані та емоційно підсилювали один одного. Проте, в залежності від виконуваної функції хору під час Служби та безпосередньо самого змісту тексту наспіву, одні з них мали більш речетативний характер та діяли, в основному, на свідомість прихожан, інші ж - мелодичний, кантиленний та збуджували їх почуття, на що вказує російський дослідник, автор наукових праць з теорії та історії розвитку церковного богослужбового співу XVII-XVIII століть І. Вознесенський [3: 7]. Так, на прикладі Ірмологіону від 1734 року фонду 1 ІР НБУВ, ми спостерігаємо зразки канонів, стихир та ірмосів із різним типом мелодики, що виконувалися на ранковій та вечірній Службах [4: 40-45].

У кінці XVII на початку XVIII століть поступово формується процес уніфікації Ірмологіонів, тобто до них включаються піснеспіви, що користуються у богослужбовій хоровій практиці найбільшою уживаністю та популярністю. У свою чергу, під тиском церковних ієрархів це у певній мірі призводить до їх часткової канонізації, в результаті чого суттєво спрощується музична стилістика та ритмо- інтонаційна основа піснеспівів, а також звужується їх мелодичне спрямування та розмаїття у порівнянні із піснеспівами початку і середини XVII століття.

Часто піснеспіви присвячувалися безпосередньо певним святим чи церковним служителям. Так, у праці ''Історія української музики'', М. Грінченко зазначає, що "... у Львівському (1700 року) та Почаївському (1766 року) Ірмолоях є низка піснеспівів, присвячених найулюбленішим святим української церкви - С. Столпнику, святому Онуфрію, преподобному Феодосію та ін.'' [5: 228]. Фактично у Ірмолоях був зосереджений весь річний церковний репертуар, що додавало хористам певних зручностей при його виконанні. Проте, поряд з чисто церковними, у міському музичному побуті існувала також велика кількість піснеспівів світського характеру, що у своїй побудові спиралися не на церковні канони, а на народні джерела та українські музично-пісенні традиції.

Поширеність на українських землях новогрецького та балкано-слов'янського репертуару у великій мірі пояснювалася спільністю віросповідання та схожістю культур цих народів, налагодженням активних і творчих культурно-мистецьких зв'язків між державами, а також безпосередньо тим, що в архієрейській службі монастирів України виконання літургії часто провадилось грецькою мовою. Підтвердженням цієї історичної дійсності є те, що в північному регіоні України ''потужним осередком плекання новогрецького співу був Ніжин, де діяла велика грецька громада'', на що вказує О. Цалай-Якименко [7: 147]. Кращі новогрецькі та болгарські ірмолойні наспіви вирізнялись інтонаційним багатством, яскравим мелодійним розвитком та своїм мажорним характером, що й було вдало перенесено та використано в українській культурі виконавства ірмолойних співів [8: 164]. нотолінійний співочий музичний освіта

Видані Ірмолої були першими нотними друкованими книгами на землях східних слов'ян та передбачали восьмигласовий тип побудови, тобто систематизацію наспівів за восьми гласами у відповідності до церковного календаря. Для кожної неділі існував свій глас із власними внутрішніми інтонаційно-мелодичними ознаками, який відповідно повторювався через вісім тижнів. Вищеназвані першодруки, зокрема 1709 року, були наповнені новим ладо-інтонаційним хоровим матеріалом, що сприяло їх активному використанню в церковно-співочій практиці українських монастирів.

Система восьмигласся від часу її створення до XVII століття зазнала великих змін і реформацій. Російський музикознавець та спеціаліст у галузі церковно-хорової музики М. Успенський зазначав, що "... восьмигласіє створювалося не на ґрунті раз і назавжди даних, теоретично побудованих звукорядах, а в процесі розвитку співацького мистецтва. Спочатку використовувалися окремі нескладні мотиви, або погласиці, які поступово входили в загальний вжиток як мотиви певних гласів. Вони служили свого роду лейтмотивами для створення мелодій на той або інший глас'' [9: 60]. Отже, глас у буквальному і повному розумінні являв собою певний ладовий стрій та систему поспівок, які, у свою чергу, поділялися на початкові, серединні і кінцеві.

Вищеназвані реформаційні тенденції та зміни у кінцевому результаті значно прискорили процес становлення і розвитку професіоналізації музичної освіти. На середину XVIII століття нотні півчі Ірмолої складають значну частину так званого ''київського'' лінійного письма, в якому ''важкий'' стиль нотації замінюється ''легким'', осучасненим варіантом. Ці церковно-співочі книги були досить зручними в практичному користуванні, за ними музиканти-початківці на прикладі хорового репертуару вивчали та засвоювали нотну грамоту, зокрема, метро-ритмічні вартості звуків та їх висотне положення.

Методологічним завданням проведеної реформи було здійснення уніфікованої ладової систематизації у запису наспівів Ірмолоя, що характеризувалося окресленням єдиного типу звукоряду, тобто строгим розміщенням нотного ключа С на третій лінійці нотного стану. Основною ж метро-ритмічною одиницею вартості звуку стає такт із поділом на ''півтакти'', ''чверті'', ''осмини'', а також 16ті і 32е1 вартості.

Висновки

Комплексний та цілісний підхід до об'єкта дослідження із означеної теми дозволяє зробити наступні висновки. Нотолінійні Ірмолої у XVII- XVIII століттях були основними навчально-методичними музичними посібниками з навчання молоді основ музичної грамоти. Водночас, у їх створенні реалізувалися, були узагальнені та викладені передові музично-педагогічні погляди та ідеї провідних музикантів-педагогів, регентів і композиторів тогочасної епохи на процес розвитку монодичного хорового акапельного церковного співу. Про це свідчить їх масове поширення на всій території України та беззаперечне й активне використання у богослужбовій співацькій практиці українських монастирів. Фактично ці церковно-співочі книги являли собою антологію сформованих богослужбових буденних та святкових піснеспівів, що виконувалися на ранкових та вечірніх Службах. Із виходом нотодрукованих Ірмолоїв, наповнених новим ладо- інтонаційним хоровим матеріалом, остаточно стверджується їх навчально-методична функція як безпосередніх практичних посібників з навчання церковного співу.

1. Ясиновський Ю. Український нотолінійний Ірмолой як тип гимнографічного збірника : зміст, структура / Ю. Ясиновський // ЗНТШ. - Т. 226. - С. 41-55.

2. ІР НБУВ, ф. 301 Церковно-археологічний музей Київської духовної академії. - Колекція рукописів III тис. до н. е. - XIX ст., 30 п XVIII - 13, арк. 274.

3. Вознесенский И. О церковном пении православной греко-российской церкви / И. Вознесенский. - Вып. 1. - Рига. - 1890. - 7 с.

4. ІР НБУВ, ф. 1 Літературні матеріали. - Зібрання літературних творів і документів поч. XII-XX ст., спр. 5577, арк. 40-45.

5. Грінченко М. О. Історія української музики / М. О. Грінченко. - К. : Спілка, 1922. - 294 с.

6. Ясиновський Ю. Українські та білоруські нотолінійні Ірмолої 16-18 ст. / Ю. Ясиновський. - С. 569-572.

7. Цалай-Якименко О. Київська школа музики XVII ст. / О. Цалай-Якименко. - К. ; Львів ; Полтава, 2002. - 487 с.

8. Цалай-Якименко О. Візантійська гимнографія в контексті української культури XVI - XVII ст. / О. Цалай- Якименко, Ю. Ясиновський // Другий міжн. конгрес україністів. Доп. та повідом. історіогр. українознавства. Львів, 1994. - С. 163-166.

9. Успенский Н. Д. Древнерусское певческое искусство / Н. Д. Успенский. - М. : Советский композитор, 1971. 619 с.

Анотація

У статті розкривається роль і значення нотолінійних рукописних та друкованих Ірмолоїв в українській богослужбовій церковно-співочій практиці XVII--XVIII століть. Наголошено, що наприкінці XVII - початку XVIII століття поступово формується процес їх уніфікації. Обґрунтовано, що активне розповсюдження та використання Ірмолоїв значно прискорило процес реформації нотної лінійної нотації, становлення й розвитку професіоналізації музичної освіти. Вони закономірно стають основними навчально-методичними музичними посібниками.

В статье раскрывается роль и значение нотолинейных рукописных и печатных Ирмолоев в украинской богослужебной церковно-певческой практике XVII - XVIII веков. Отмечено, что в конце XVII - начале XVIII века постепенно формируется процесс их унификации. Обосновано, что активное распространение и использование Ирмолоев значительно ускорило процесс реформации нотной линейной нотации, становления и развития профессионализации музыкального образования. Они закономерно становятся основными учебно-методическими музыкальными пособиями.

Ключевые слова: нотолинейные Ирмолои, музыкальное образование, церковное пение, восьмигласие, ирмосы.

The question of the appearance, distribution and active use in the Ukrainian liturgical practice of the XVIIth - XVIIIth centuries of sheet music, handwritten and printed song books is relevant because of its connection with the historical process of development and flourishing of monosinging, a cappella and church singing in Ukraine. Due to the deep and fundamental analysis of archives, historical, pedagogical and musicological resources, the use of the problematical, purposeful and comparative methods of investigation was proved that sheet music song books accumulate countries-old theoretical and practical experience ofperforming of everyday and holiday psalms. Complex and integral approach to the object of investigation helps to testify to the fact that at the end of the XVIIth and the beginning of the XVIIIth centuries the process of gradual unification of song books took place. They began to get used to psalms which were popular and widely-accepted in church vocal and choir singing. It is grounded that the main centres of developing of such Ukrainian music art as hymn singing were leading cultural and educational state establishments - Kyiv, Lviv, Ostroh, Starodub, Chernihiv. It is stressed that music books were the first note printed books appeared on the lands of the east Slavs and foreseen the eight-voiced vocal construction that means systematization of singing using eight voices according to the church calendar. Their active popularization and utilization greatly quickened the process of reformation of note linear notation, coming into being and development ofprofessionalization of musical education. In the middle of the XVIIIth century note vocal music books made considerable part of so-called "Kiev" linear writing in which ''hard style'' of notation is replaced by the ''light style'' that is more contemporary. They naturally became the main educational, methodological and musical guides. These initial investigations are sure to help in further clarifying this problem in periodicals as well as enrich the content of art training of specialists in this field with new and valuable information.

Key words: note linear music books, musical education investigation, valuable information, church singing, eight-voiced vocal.